«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський     




Скачати 115.37 Kb.
Назва«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський     
Дата конвертації11.03.2013
Розмір115.37 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
ПИШНІСТЬ І ЗЛИДНІ КРИТИКІВ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ, або ДО ГЕНЕЗИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО РУХУ

«Націоналізм - це мислення
і діяння інтересами нації»
Степан Ленкавський



    
    Людство завжди було схильне до самонавіювання в довільних формах. Часом такі навіювання можна було схарактеризувати як стереотипи, часом як зашореність, а часом як т.зв. штампи.
    Ми самі створили собі теорію про магію чисел і з цікавістю чекаємо кожного року, який має закінчення на нуль, ми щиро вважаємо, що є «щасливі» або ж «нещасливі» дні, ми прислухаємося до порад астрологів тощо. Схоже, що такі штампи вряди-годи допомагають нам жити, оскільки знімають з нас певну відповідальність або ж можуть додати штучного оптимізму. Система штампів, всіляко підтримувана радянським ладом, вкорінилася в нашій свідомості настільки, що, в переважній більшості випадків, особа, яка захоче знищити а чи похитнути позицію котрогось штампу, буде робити це за допомогою інших же штампів.
    Та часом такий стан переходить допустимі межі і в спритних руках політичних комбінаторів та ідеологічних махінаторів може перетворитися на грізну зброю. Шляхом формування негативного іміджу (втім, під соусом об'єктивних досліджень та аналізів) громадян намагаються переконати уже не в існуванні «нещасливих» днів, а в наявності ворожих політичних сил чи шкідливих ідеологій. Схоже, за час підневільного існування політика зіцьковування та очорнювання ідеологічних конкурентів міцно вжилася в психіку багатьох індивідів.
    Зараз в Україні розгорнуто активну дискусію щодо квінтесенції, основних постулатів та перспектив націоналізму на нашому грунті. Не варто порушувати питання начасності цієї дискусії, хоч, напевне, вона була би набагато потрібнішою 5-10 років тому, коли процеси становлення нового українського суспільства ще перебували в найактивнішій своїй фазі.
    Втім, не важко й здогадатися чому порушувати ці питання стали зараз. Не таємниця, що український політикум перебуває в активній стадії трансформацій та устійнення. Вперше після появи фантастичної кількості партій та громадсько-політичних організацій ми можемо спостерігати за тенденціями до їх укрупнення та реального оформлення ідеологічно-програмової зорієнтованості. Партії блокуються, заявляють про об'єднання, оновлюють програми та активно шукають собі світоглядну нішу. І в цьому контексті було б абсурдно говорити про непопулярність класичного правого середовища.
    Наведу лише кілька найпростіших прикладів на потвердження своїх думок. Тенденції до зростання популярності націоналізму величезні. На установчому з'їзді провладного передвиборного блоку «За Єдину Україну!» Володимир Литвин заявляє про велику роль політичного націоналізму у розбудові держави, лідер львівської СДПУ(о) визнає себе поміркованим націоналістом, Віктор Медведчук згадує про своє націоналістичне коріння й пише передмови до видань про опозицію в Радянському Союзі, його однопартійці фундують встановлення пам'ятників найвидатнішим учасникам націоналістичного підпілля та, не афішуючи це на всеукраїнському рівні, піклуються про сім'ї ветеранів УПА західного регіону. Такі симпатії до правого руху помітні далеко не тільки в середовищі «За ЄдУ» чи СДПУ(о). Відомим був недавній конфлікт на Волині, коли свій патронат над акцією встановлення пам'ятника одному із визначних діячів консервативного спектра В'ячеславу Липинському доводили цілих 3 партструктури - УНР, Аграрна партія та Демократичний союз. Президент, який став автором фрази, що найбільше до вподоби критикам українського націоналізму: «Національна ідея не спрацювала», принаймні перед представниками української діаспори на III Всесвітньому Форумі українців постав політиком-державником і радо задекларував націоналістичні гасла, серед яких: «Україна понад усе!».
    Права ніша стала ласим шматком і на цих виборах. Уже зараз «Команда озимого покоління», кістяк якої склали вчорашні бізнесмени-ендепісти, претендує перетворитися немало-небагато на «праву партію», оскільки ця ідеологія, мовляв, дуже популярна і заслуговує на достойних виразників. Одіозний блок Богдана Бойка «Народний рух України» теж не соромився кидатися націоналістичними тезами, а його лідери навіть декларували прагнення долучити до кола учасників своєї структури один з відламів партії «ОУНвУ» та організацію «Тризуб» (втім, її лідер В. Іванишин обмежився пасивною підтримкою «За ЄдУ»). Голова ж НРУ Геннадій Удовенко теж заявляє, що «Рух стоїть на засадах українського націоналізму», щоправда, т.зв. політичного націоналізму американського зразка новітньої нації емігрантів.
    Тож сама позиція націоналізму та деякі його тези вже внесені в політичне середовище України. Інша річ, що вони не знайшли вираженого речника у владних колах і часто за їхню реалізацію беруться ті, хто до націоналістичної ідеології має хіба що опосередковане відношення. Політичні спекулянти різних мастей, зрозумівши, що поховати націоналізм як потужний чинник суспільного розвитку не вдасться, вирішили перелицювати його позиції та поставити на чолі «нібинаціоналістичних» структур вигідних собі осіб. Звідси й нові потрактування націоналістичної ідеології та позиції.
    Так, уже традицією стає впроваджувати штучний поділ націоналізму на інтегральний, демократичний, поміркований, молодіжний тощо. Не здивуюся, якщо новітні «праві», які здобувають собі місце серед маститих політиків, невдовзі висунуть теорії ліберального націоналізму. Модним стало поєднувати непоєднуване, щоби згодом піднести цю гостру страву українському народові. Не всі розуміють, що метою такого подрібнення монолітного націоналістичного світогляду є не конкретизація, а роздрібнення і уневажнення значущості конкретних націоналістичних структур. Опоненти націоналістичної позиції переслідують цим лише одну мету - посіяти смуту в народних умах, вибити з-під націоналістичних сил підтримку та підвести їх під риску необмеженої конкуренції.
    Виразники націоналістичного світогляду просто змушені будуть конкурувати між собою, адже їм навмисне сугестується думка про обмеженість націоналістичного електорату. Тобто, навіюється теза про низький відсоток підтримки правого спектра, а відтак з'являється доволі прозорий натяк - підтримка й так низька, то куди ж її ділити ще з кимось... Таким чином відкривається шлях до перманентних конфліктів, які будуть до нескінченності роз'їдати правий спектр у випадку неузгодженості позицій та узурпування права на сповідування котроїсь ідеології. Визначати, хто є достойним виразником тієї чи іншої ідеї мають право лише народні маси. І визначають вони це не відсотком своєї підтримки на виборах, а реальним бажанням долучитися до справи та знайти себе в певній організації. Інтегральною ж, демократичною а чи молодіжною може бути партія або організація, чи то за назвою, чи то за суттю, проте аж ніяк не націоналізм як цілісний світогляд.
    Окремою проблемою намагаються подати питання співвідношення націоналізму та патріотизму і їхньої взаємозамінності. То в чому ж різниця між українським націоналістом та патріотом України? А різниця ця досить принципова. Звернiмося до дефініцій, які подає «Словник чужомовних слів» (І. Бойків, О. Ізюмов, Г. Калишевський, М. Трохименко, понад 25 тисяч слів). Отже, «патріотизм - це любов, прив'язаність до Батьківщини, що виникає із спільности традицій, культури й інтересів усіх громадян держави чи народу, гармонії та спільности інтересів кожного з громадян та держави чи народу у цілому». У свою чергу, «націоналізм - це політичний рух, який ставить свій народ і його інтереси понад усе, не визнає жодних зверхностей інших народів над своїм, а визнає і бореться за виключне право свого народу влаштовувати своє життя по своїй вподобі». Отож бачимо, що патріотизм є, власне, емоційним, чуттєвим явищем, яке, в принципі, притаманне кожному свідомому громадянину держави. Для патріотизму не є властивим постулат етнічної єдності. Адже громадянин держави, байдуже якої національності, мав би прагнути до зростання добробуту держави, в якій він перебуває, як важливого чинника власного благополуччя. Також патріотизм не суперечить любові чи симпатіям до кількох держав. Людина може захоплюватися традиціями чи устроєм якоїсь з держав, проте це зовсім не означає, що вона не патріот власної держави. Водночас, цілком очевидним є те, що націоналізм не є політичним фасадом чи певною прибудовою патріотизму. Хибним було б також звужувати націоналізм лише до політичних рамок, як це сміливо робить журналіст Кость Бондаренко у своїй критичній статті («Дзеркало тижня», 5-18 січня 2002 р.). Безперечно, націоналізм це політична течія, проте передусім це й світоглядний рух, спрямований на зміцнення свідомості й гарт духу.
    Патріотизм - ідеологія почувань, націоналізм - ідеологія дії. Щоби, зрештою, остаточно з'ясувати співвідношення двох явищ, слід зазначити: не кожен патріот здатний до сповідування принципів націоналізму, проте саме природний патріотизм є основою для зародження націоналістичних ідей, а отже - кожен націоналіст є патріотом. Дотично до політичних рейок можна підкреслити, що кожен український політик мав би, сподіваючися на народну підтримку, сповідувати патріотичні принципи, бо як же інакше він буде урядувати у державі, до якої байдуже або вороже налаштований (хіба тільки на наших теренах такий розвиток подій мало кого дивує)? Тобто, кожен політичний сегмент українського політикуму, починаючи від комуністів, соціалістів та соціал-демократів мав би перейти на патріотичні рейки. Гадаю, що примусити згадані або ж інші політичні сили задекларувати націоналістичні принципи було б досить важко. Проте нормальну політичну систему ми отримаємо лише тоді, коли кожен політик будуватиме свою позицію на засадах патріотизму. За таких умов в українському політичному середовищі нарешті стане можливим існування здорової конкуренції, а не дикого взаємного поборювання.
    Всотавши патріотичні сентенції, націоналізм, одначе, не зупинився на етапі пасивної любові до свого народу. Він поставив за мету служити інтересам нації, як вищому ступеню розвитку народу, його ідейно-політичному оформленню, і вилонювати з цієї нації найактивніших її представників для формування механізму ініціятивної меншості, яка могла б взяти на себе відповідальність за долю загалу в скрутний час. Як слушно відзначає один з найвизначніших ідеологів українського націоналізму, автор «44 правил життя українського націоналіста» Дмитро Мирон-«Орлик»: «Український націоналізм не заперечує значення патріотизму в житті й розвиткові народів, він вимагає не лише почування прив'язання до рідної землі й минулого, але політичної активності й боротьби за власну державність».
    Кожна людина має своє уявлення про квінтесенцію націоналізму. Передусім цьому сприяє існування двох форм націоналізму: організованої і стихійної. За умов аналізу організованої форми націоналізму на первісне враження про ідеологію неодмінно будуть накладатися суб'єктивні моменти кожної конкретної організації, специфіка її діяльності, устрій, внутрішній клімат тощо. Стихійний же націоналізм несе в собі певну незавершеність, оскільки не знаходить свого органічного вияву через організовану силу і може обмежуватися лише хвилевими сплесками емоційних дій. Попри це, очевидно, що саме стихійний націоналізм має найбільшу когорту посвячених, котрі не можуть визначитися серед існуючих організаційних форм. Врешті, саме тому жодна з нині сущих організацій не може уособлювати весь потік ідей і чинів, пов'язаних з націоналістичним світоглядом.
    Часто говориться про відсутність адекватного визначення суті націоналізму, втім, не варто забувати, що кожен сам долучається до формування уявлень про певне явище. Для мене націоналізм - це прагнення чином довести почування до своєї нації та зберегти і піднести її історично-суспільні права.
    Тож було би наївно ставити націоналізм у якісь вузькі шаблонні рамки, як-от ототожнювати його позиції з фашизмом чи націонал-соціалізмом (нацизмом), як це робить член-кореспондент НАН України Мирослав Попович («День», 4 лютого 2002 р.). Дозволю собі знову звернутися до авторитетної думки Дмитра Мирона, який, до речі, загинув у липні 1942 р. у сутичці з нацистськими окупантами. У своїй грунтовній праці «Ідея і Чин України» він пише: «Український націоналізм різниться від націонал-соціалізму світоглядово. Націонал-соціалізм приймає натуралістичний волюнтаризм, тотальну біологію, расизм, нордизм і окрему систему провідництва. Український націоналізм визначає націю не расою і кров'ю, але спільною волею, ідеєю й політичною активністю... Не раса, але сила нації є для нас підставою і метою».
    Напевне, говорячи про сьогочасну слабкість націоналістичного руху, панове-критики забули відзначити об'єктивні фактори цієї слабкості, які не могли не позначитися на становищі націоналістичної позиції серед мас. Було зроблено все, щоби загнати новітній націоналістичний рух на маргінес, залишаючи його виразникам лише нішу боротьби із комунізмом та захисту, власне, націоналізму від звинувачень у начебто колабораціоністській позиції під час другої світової війни. Напевне, багатьом хочеться, щоби націоналізм спрямовував всю свою енергію і сили на боротьбу з міфічною «червоною загрозою» і лише захищався від нескінченних закидів звідусіль. Нам закидають відсутність нової програми, відсутність приватних ЗМІ, пасивність у Інтернет-просторі (очевидно, критики мало обізнані із ситуацією в націоналістичному сегменті Інтернету. Для прикладу, сайт Молодіжного націоналістичного Конгресу - www.ukrnationalism.org - визнано одним із ліпших серед політичних сторінок, а за рейтингами відвідуваності він не поступається сайтам провідних політпартій) тощо.
    Водночас, варто відзначити спроби нівелювати роль націоналізму як наступальної ідеології, нам хочуть прищепити типово дефензивні ознаки і постійно нав'язують бій на нашій території. Проте не варто забувати, - в словнику українського націоналіста немає слова «капітулювати». І в силу своїх можливостей і здібностей ми маємо і далі вести пропаганду націоналістичних ідей серед широких суспільних мас. Маємо, тому що ця ідеологія приречена на успіх і здобула собі право впливу на державно-політичний механізм. Це розуміють і найвищі урядові чинники. Тому й задіяна латентна пропаганда «зрощення» та «наближення» позицій влади до національної ідеї, тієї самої, яка «не спрацювала». Тому ж і розгорнута саме зараз робота проти традиційних виразників націоналістичних ідей. Мовляв, вони по суті й не є українськими націоналістами, а лише вчепилися за перспективну ідеологію. Вони повинні звільнити її. Добре, приймемо таку позицію. Але звільнити для кого? Для лібералів з «КОПу», «рухівців» Бойка чи для В. Литвина з В. Медведчуком, які готові пристати на ліберальний націоналізм? Таке «звільнення» означало би знищення тієї ідеології, виразником якої була і залишається від 1929 р. Організація українських націоналістів.
    Так, у націоналістичному середовищі існує багато проблем. Вони були викликані різними причинами. Взаємопоборюванням трьох відламів ОУН, застоєм кадрів післявоєнного періоду, ідеалізмом представників української діаспори, часом невдалої кадрової політики, що призводила до внутрішніх конфліктів, згодом ставленням до політики влади та багатьма іншими факторами. Але це аж ніяк не свідчить про застій загальнонаціоналістичний чи відсутність нових ідей. Ми готові доводити українському громадянсту переваги засад свого світогляду. Готові продовжити боротьбу за національну Соборність та Солідарність, в чому й вбачаємо модель тієї «надідеї», що від нас її вимагають сьогоднішні критики. Ми готові до плекання нових соціальних програм, оскільки тверезо усвідомлюємо, що загального добробуту вдасться досягнути лише за умов поєднання національних та соціальних аспектів суспільного поступу. Ми не сповідуємо політики ізоляціонізму і йдемо на активний розвиток міжнародних партнерських стосунків із ідеологічно спорідненими організаціями. Українські націоналісти вибудовують також свою візію майбутньої світової моделі на засадах євроцентризму та шукають місце України в нових умовах.
    Кость Бондаренко абсолютно правильно відокремлює завідомо різні поняття «націоналізм» та «ксенофобія». Правильною є також його заувага про умовний антагонізм між поняттями націоналізму та інтернаціоналізму (а й справді, що заважає сприймати інтернаціоналізм як співдружність націоналізмів). Проте зайвими є його висновки про те, що «націоналізм - це політична течія, спрямована на створення політичної нації». Степан Ленкавський відзначав, що націоналізм існуватиме доти, доки будуть існувати самі нації. Існування націоналізму неможливе без існування нації. Ще безглуздішим є вживання терміну «політична нація», що останнім часом заполонив усі вітчизняні мас-медіа. Нація сама по собі є світоглядно-політичним твором та своєрідним завершенням народу. Тож було би дивним характеризувати таку універсальну цілість епітетом «політична», «економічна», «соціальна» і т.д. і т.п.
    Що ж до передачі проводу ідеями у молоді перспективні руки, то це станеться. Але не силою закликів К. Бондаренка чи будь-кого іншого до «нашої політичної еліти», а силою природньої заміни гірших кращими, силою спадкоємності й передачі тяглості ідей до нових поколінь. Як зазначав Ярослав Стецько: «Те що перестаріло, мусить умерти і ніщо не поможе його рятувати! І не треба. Родиться молоде, нове, революційне».
    Дивною також є спроба п. Бондаренка одномоментно позбутися «мельниківців, бандерівців, двійкарів та інших ОУНвУ». Виникає відчуття, що саме в цих організаціях він бачить символізм роз'єднаності українського політикуму. Водночас, послуговуючися такими критеріями, можна було би сміливо порадити зникнути комуністичним, соціал-демократичним, ліберальним, республіканським, націонал-демократичним та безлічі інших партій, адже ці ідеології чи течії представляють теж не монопольні, а подекуди й світоглядно безвідповідальні структури.
    Що ж до конкретно названих структур, то залишається констатувати: наявність 3-4 структур з назвою «ОУНвУ» ще не означає розколу в націоналістичному таборі (проаналізуємо хоча би, кого підтримували ці структури на виборах - блоки «За ЄдУ» та «НРУ» Б. Бойка). Це означає лише те, що певні особи з кланово-олігархічного середовища виявляють зацікавлення впливом на націоналістичний рух. А не змігши отримати його у традиційних ланках ОУН, намагаються творити численні «ОУН» під себе. В цьому контексті не подивувало би навіть створення такої собі ОУН(ш) - шахтарської, в донбаському регіоні.
    Хибно було би подавати суспільству картину непримиренної ворожнечі у націоналістичному середовищі. Сучасні націоналісти вже, здається, готові зробити реальний крок для консолідації зусиль в єдиному пориві. Не думаю, що ми будуватимемо нове суспільство з негативною енергією, у кожного є шанс обдумати ситуацію і прийти до єдиного, консолідованого рішення. Проте очевидно, що відсторонити українських націоналістів від участі в державно-політичних процесах не дозволено нікому.
    Націоналісти не починатимуть «нової» діяльності, проте можу запевнити всіх критиків українського націоналізму: ми не зійдемо зі шляху, накресленого нашими попередниками.

Олександр БОГАТИРЧУК,
член Центрального проводу Молодіжного Націоналістичного Конгресу

Схожі:

«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський      iconГеоргія Касьянова «Теорії нації та націоналізму»
Срср від західних досліджень у розумінні того, що таке нація І націоналізм. Вона може бути корисною не тільки науковцям, яких тема...
«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський      iconVІ.ІІІ. Суспільно виробнича структура нації
Основною темою цієї нашої розвідки є націократія, себто концепція державно-політичного й соціяльно-економічного устрою, що її заступай...
«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський      iconІ. націоналізм як світова проблема на згадку слова «націоналізм»...
Не диво, що для багатьох слово націоналізм викликає в уяві привид повторення страхіть минулих воєн, І вони сподіваються раз на завжди...
«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський      iconУкраїнський націоналізм
Ця проблема потребує окремого, можливо й не одного, дослідження. Ми звернемо увагу лише на певні її аспекти, які, на наш погляд,...
«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський      iconЕтимологія
Оскільки наше завдання полягає в тому, щоб якнайбільше ускладнити собі життя поглибленням І поширенням нашого знання про націю І...
«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський      iconПерехід до епохи націоналізму
Певний тип культурної однорідності, якої прагне націоналізм, — одна з таких рис, І найкраще, що ми можемо зробити, — примиритися...
«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський      iconУкраїнська нація
Поняття «нація» І «націоналізм» у різних теоріях мають спільні родові ознаки, які відображають ці загальні риси. Отже, можна припустити,...
«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський      icon«Нація» в раціоналістичній соціології (М. Вебер) «Комунікативна»...
«нації», спробуємо з’ясувати деякі внутрішні закони її функціонування. Розглянемо декілька концептуальних моделей нації, в яких аналіз...
«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський      iconІнтелектуалізація нації в процесі технолізації освіти
До таких проблем відноситься питання про інтелектуалізацію нації, одне з гострих питань не лише суспільно-політичного дискурсу, але...
«Націоналізм це мислення І діяння інтересами нації» Степан Ленкавський      iconУрок розвитку мислення 2-3 клас Тема. Логічні вправи, цікаві задачі. Підсумок за чверть
Мета. Активізувати мислення дітей. Сприяти розвитку уваги, пам'яті, швидкості мислення учнів, розвивати логічне мислення. Сприяти...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка