Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк




Скачати 395.26 Kb.
НазваІсторичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк
Сторінка1/4
Дата конвертації15.03.2013
Розмір395.26 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк
Прилуцький полк займав обидва береги річки Удай, починаючи від гирла річки Перевод на північ до її витоку, а також і обидва береги річки Лисогора і обидва ж береги верхів'їв р. Ромна. За обсягом усієї площі Прилуцький полк був одним з трьох (крім Прилуцького, Гадяцький і Полтавський) найменших полків старої Малоросії, Ця місцевість мала уже населення і в великокнязівський період: про Прилуки говорить Володимир Мономах у своєму повчанні («І їдучи к Прилуку городу»), а про Переволочну літопис згадує в 1092 році («І взяша три града Пєсочен, Переволоку, Прилук»); ймовірно, що літописний Серебряний (1174 рік) є теперішнє Срібне. Безсумнівно, що були тут у древності й інші поселення, для котрих звивиста течія Удаю робила захищені місця на підвищеностях, оточених водою і болотами. Типовими такими захищеними Удайськими болотами місцевостями були містечка Переволочив і Монастирище. Багато при цьому допомагали й порослі лісами глибокі яри, що знаходяться на схід від Удаю. Місцевість на захід від Удаю була степовою, і тому тут поселень не було, напевне, до XVIстоліття. Запустіла після Батиєвого розорення Південна Русь лівого берега Дніпра знову стала заселятися не пізніше початку XVстоліття. Під час суперечок Московської держави з Польщею за «Путивльський рубіж» в 1638 році поляки говорили, наприклад, що волость Роменська поселена при Казимирі Ягелоні (1447—1492), або волость Торговицька — при королі Олександрі (1492—1506). Інших поселень у басейні Удаю і верхньої Сули, що існували в XVстолітті, поляки при цьому не вказували тому, мабуть, що інших помітних поселень у цій місцевості тоді ще не було. Удайські береги ще в середині XVIстоліття були настіль­ки пустинні, що тут були лише «уходи» частково остерських козаків, а частково канівських міщан. У 1559 році цар повідомляв польському королю: «А нині писав нам із Чернігова намісник наш дяк Ружевський, що твої остренські козаки, прийшовши на наші чернігівські ухожаї, на Удаї, багато бортів видрали, забирали нашого сина боярського...».


Казимир ІV Ягелон



М
Стефан Баторій
айже в той же час (1578 рік) король Стефан Баторій писав князю Вишневецькому, старості Каневському і Черкаському, щоб міщан канівських від Байбузи, який у землі їх каневські і в ріку Сулу і Удай вступає і віднімає на себе, боронив і в обіду не давав, і земель, і річок, і угідь канівських займати не дозволяв. Але в тому ж 1578 році Стефан Баторій видає тому ж Байбузі грамоту на ту ж саму територію: «За заслуги і дільність в речах рицарських шлахетного Михайла Грибуновича Байбузи даємо йому в старостві нашому Черкаському і Каневському пустелю для заселення людьми, названу річку Сулу, річку Удай і річку Солоницю, з річками й озерами...». Але ця пустеля не довго побула в Байбузи, так як у 1582 році вона була у останнього віднята князем Олександром Вишневецьким, який всі посульські і поудайські землі «привернув до замку свого Черкаського» і забрав все, що одержував Байбуза звідси: «мед, рибу, звірину». Грамотою 1590 року Сигизмунд III землі ці затвердив за Олександром Вишневецьким, який встиг помиритися з Байбузою, котрому король дав при цьому землі по річці Псьол. Ось з цього часу поудайські землі і стали заселять Вишневецькі, як це видно із суперечок, що були в 1638 році між поляками і московськими боярами за Путивльський рубіж, причому перші говорили, що басейн Удаю і верхньої Сули «позасідали польські й литовські люди до перемирних літ (тобто до 1619 року) І поставили на тих землях шість міст: Варву, Журавку, Куренку, Многий, Снятин, Синець». Ці відомості доповнюються і пояснюються дуже цікавим недавно знайденим документом, що йде від тих же поляків, в якому говориться, що басейн Удаю заселений під час самозванців, тобто в кінці XVIі на самому початку XVIIстоліть. Швидше колонізувався удайський басейн, коли став тут розпоряджатися Ієремія Вишневецький і зробив Прилуку одним із центрів лівобережних своїх маєтностей. При ньому вказуються такі близькі до Прилуки поселення: Монастирище, Галка, Городня, Гмирівка, Ічня, Іваниця, Голенка, Красний Колядин, Корибутов, Липове, Крапивна, Самбір, Сокиринці, Срібне, Талалаївка. Названі тут поселення могли виникнути в двадцятих і тридцятих роках XVIIстоліття, тобто вже після самозванців.

Повстання Хмельницького і перші його перемоги схвилювали і лівобережне Подніпров'я: Ієремія Вишневецький побачив, що в «Задніпровії» йому залишатися не можна і спішно звідси пішов. Його втеча остаточно звільнила Лівобережну Україну від поляків, звільнилась при цьому. І Прилуччина. Це було в 1648 році. А наступного, 1649 року, в реєстрах Війська Запорозького Прилуцький полк уже значиться в складі двадцяти сотень.


Сигізмунд ІІІ Ваза

П
Ярема Вишневецький

Сигізмунд ІІІ Ваза
рилуцькі полковники: Тимофій Носач, 1649. Федір Кисіль (?). Іван Шкурат, 1651. Яким Самко, 1652. Яків Воронченко, 1654, 56, 57. Петро Дорошенко, 1657—58. Яків Воронченко, 1659. Федір Терентійович Терешенко, 1659—62. Лазар Горленко, 1661. Дмитро Чернявський, 1662—63. Данило Андрійович Пісоцький, 1663—64. Лазар Горленко, 1664—68. Іван Щербина (Кошовий), 1668—69. Іван Маценко, 1669. Семен Третяк, 1671. Лазар Горленко, 1672—77. Іван Маценко, 1677. Федір Мовчан, 1678. Дмитро Чернявський, 1679. Лазар Горленко, 1680—87. Іван Стороженко, 1687—92. Дмитро Лазарович Горленко, 1692—708. Іван Яремович Ніс, 1708—1714. Гнат Іванович Ґалаґан, 1714—39. Григорій Гнатович Галаган, 1739—63. Іван Данилович Тарновський, 1772. Олександр Якович Якубович, 1773—81. Першим прилуцьким полковником був Тимофій Носач, показаний на цьому уряді в реєстрах 1649 року. Другим полковником — Федір Кисіль, але називає його тільки одна «Історія русів», тому можна вважати, що ця особа придумана автором цієї книги. Прилуцькі Кисілі, із яких деякі займали і полкові уряди, родоначальником своїм називають сотника журавського Івана Кисіля, який обіймав цей уряд у кінці XVII чи на початку XVIII століття. Без сумніву, що прилуцькі Кисілі пам'ятали б полковника Федора Кисіля; якщо б він існував, і не втратили б нагоду назвати його своїм родоначальником. Як назвали Кисілі гадяцькі родоначальником своїм відомого київського воєводу Адама Кисіля, буцімто син якого Іван був грунським сотником і вбитий у шведській війні. Іван Шкурат показаний у списку Максимовича з позначкою: «Із сотників Прилуцьких, убитий у 1651 році в Берестецькій битві». Максимович не говорить, звідкіля взяті ним відомості про Шкурата, але можна вважати, що вони взяті із якого-небудь Густинського помянника. Шкурати, без сумніву, були старі прилучани: в акті 1688 року згадується «пан Іван Шкуратенко, товариш військовий, обиватель прилуцький». За актом 1715 року Анастасія Іванівна Шкуратова з сином своїм Федором Шкуратом віддали Густинському монастирю свій сад у селі Боршна. Нарешті, прилуцький протопоп Михайло Трифановський був одружений на Гапці Шкуратовній. Ймовірно, що всі ці особи — нащадки полковника Шкурата. Яким Самко показаний прилуцьким полковником у Величка, який говорить, що після перемоги Хмельницького при Батозі, коли поляки втекли з Лівобережної України на правий берег, то деяких із них, які бігли з Прилуки до Конотопа, за наказом Самка — полковника прилуцького, Ясько Воронко, колишній полковник прилуцький, біля Підлипного наздогнавши, головки їм повідрубував». Інших відомостей про те, що Самко був прилуцьким полковником, немає. Тут же, у Величка, ми знаходимо й інші відомості, які ніде більше не згадуються, буцімто Воронченко був полковником прилуцьким раніше 1652 року. Вперше Воронченка зустрічаємо на полковництві в грудні 1654 року. Напевне, Воронченко пробув полковником до весни 1657 року. Зберігся його лист, написаний 28 червня 1656 року, в якому є намаз красноколядинському сотнику не дозволяти краснянським сотнянам «пустошити ліс славетного пана Івана Багатого, арендаря на той час Краснянського» (тобто Красноколядинського). Навесні 1657 року замість Воронченка полковником призначений відомий опісля Петро Дорошенко, який стояв до того «при боці» Хмельницького, від якого, отже, одержав він і полковницький уряд. Незадовго до цього Хмельницький посилав козака Дорошенка до Шведського короля зі своїм листом, із чого можна бачити, що Дорошенко був довіреною особою у визволителя Малоросії. Полковником Дорошенко пробув не більше року. Ставши на бік Виговського, коли той задумав знову повернутися до Польщі, Дорошенко, тоді ж втратив полковництво: прилуцькі полчани били чолом царю дати їм іншого полковника, внаслідок чого Ромодановський «звелів бути у Прилуцькому полку в полковниках на Петрове місце Дорошенка Якову Воронченку, до указу великого государя». Але і цього разу Воронченко не довго залишався полковником; у 1658 році, коли Виговський уже відкрито став на бік Польщі, Воронченко знову перестав бути полковником і місце його зайняв дуже відомий опісля Лазар Горленко, старий козак прилуцький, записаний уже в реєстрі 1649 року. Можливо, що і Воронченко був запідозрюваним у зраді, тим паче, що один із його зятів Захар Шийкевич служив у Виговського підписком. Тепер Воронченко зовсім залишив військову службу і поселився в Києві, де у нього на Подолі був свій будинок біля Брацького монастиря. Тут він і помер у 1679 році. Синів у нього не було, а дві дочки, що залишилися, були заміжні, одна за Шийкевичем, а друга — за одним із греків-торговців, Іваном Греком, який, потрапивши опісля в козацьку старшину (напевно, при допомозі тестя), звався уже Яном Христофоровичем. Воронченка на полковницькім уряді змінив Федір Терешенко, якого зустрічаємо в середині 1659 року, коли замість Виговського гетьманом став Юрій Хмельницький.




У
Петро Дорошенко

Юрій Хмельницький

Іван Брюховецький

Яким Самко
цей же час зустрічаємо ми знову і Дорошенка серед полковників того ж Хмельницького; через нього останній вів переговори з Трубецьким про ті статті, на підставі яких Хмельницький приймав булаву.При Хмельницькому Дорошенко знаходився і тоді, коли той присягав у Переяславі, у жовтні, на вірність царю.
Серед підписів на присяжному листі є підпис і Дорошенка з приміткою «колишній прилуцький полковник». Справжнім прилуцьким полковником на той час був Федір Терешенко, мабуть, неграмотний: за нього підписався полковий писар Василь Севастьянов, якого нижче зустрінемо під ім'ям Себастіановича. Терещенко пробув полковником до 1661 року, коли полковником став знову Лазар Горленко, але ненадовго, так як у 1662 році Терешенко знову змінив його. На той час, як відомо, намагався захопити булаву Самко; про те ж думав і Брюховецький: почалась посилена інтрига, а разом з нею і часта зміна полковників. Цим слід пояснити, що на початку 1663 року замість Терешенка полковником був Дмитро Чернявський, Це був, без сумніву, прибічник Самка, як видно із акту, записаного в ратушні прилуцької книги в березні 1663 року про купівлю Чернявським будинку в Прилуці, у Густинського ченця Федора Гостиловича. В цьому акті говориться, що купівля будинку відбулася при сприянні «його милості пана Іоакима Самка, гетьмана Війська його царської величності Запорозького», який на той час знаходився на Іченському з'їзді; тут партія Самка присягнула йому на гетьманство і домовилася як діяти проти Брюховецького. Але важко було боротися з Брюховецьким після того, як він заручився підтримкою російського боярина, надісланого на чорну раду в Ніжин. Брюховецький без напруги переміг своїх противників, із яких найголовніші були страчені, а другорядні відправлені до Москви; серед останніх був і Дмитро Чернявський, у якого маєток був відібраний, а сам він спочатку у січні 1663 року відвезений до Москви, а потім засланий до Сибіру на Лєну. Замість Чернявського Брюховецьким був поставлений Данило Пісоцький, обраний, звичайно, із того «гультяйства запорозького», із якого Брюховецький набрав нових полковників замість старих, ним тут же знищених. Пісоцький користувався, мабуть, особливим довір'ям у нового гетьмана, так як йому, в числі трьох, Брюховецький доручив бути присутнім при страті в Борзні Самка, Золотаренка та інших. Пісоцький перебував на полковництві тільки до наступного року, коли при нашесті Яна-Казиміра на Малу Росію він приєднався до поляків. Замість Пісоцького поставлений був полковником знову Горленко. Цього разу Горленко пробув полковником не менше двох років. Як видно, Горленко встиг заслужити довір’я і прихильність у Брюховецького, який давав йому важливі доручення; так у січні 1665 року Брюховецький посилав Горленка до Києва, щоб він разом «з царськими ратними людьми промисел над противниками чинив», причому тодішній київський воєвода Чаадаєв з цією допомогою гетьмана настільки грубо повівся, що і до міста не допустив горленкових козаків... Утравні того ж року Горленко був направлений від гетьмана до Москви з полоненими поляками, причому полковнику була дана з подробицями інформація про те, що говорити і про що просити в Москві. Можливо, що Горленко був посланий до Москви для збирання відомостей про те, як там буде прийнятий гетьман, що сам збирався того часу до Москви. Як відомо, Брюховецький поїхав у вересні до царської столиці, оточений першорядною старшиною, яка була там нагороджена платнею, маєтностями і дворянством. Одержав дворянство в Москві і Горленко, а разом з тим і прилуцьке село Ольшану. Цього разу Лазар Горленко залишався полковником до 1668 року, коли його змінив Іван Щербина. Здогадно, що Горленко спочатку був запідозрений Брюховецьким після поміченого зближення його з прилуцьким воєводою Загряжським, а між іншим, на той час (на початку 1668 року) Брюховецький разом з старшиною вирішив вигнати з України всіх московських воєвод. Підозра проти Горленка ще більше посилилась, коли до Брюховецького, мабуть, дійшли чутки, що таємниця наради його з старшиною була Горленком передана ніжинському протопопу Семену Адамовичу, а від останнього вона повідомилась ніжинському воєводі Ржевському, який і вжив своїх заходів проти нападу, що готувався. За таких підозр Горленко не міг бути не зміщений. Замість нього полковником призначений «Івашко, який був поперед цього на кошу атаманом». У цьому повідомленні прізвище нового полковника не вказано, але безсумнівно, що це був Іван Щербина, який дійсно в 1664 році був кошовим атаманом, і якого прилуцьким полковником називає одна скарга сокиринського козака гетьману Скоропадському, Сокиринський козак, скаржачись у 1720 році гетьману на свого тодішнього полковника Галагана, писав: «Прошу милосердя до зятя мого, якого за колишнього ще полковника Щербину, прийняв у мій козацький дім...». Інколи в актах Щербина називався Кошовим.

Як побачимо нижче, Щербина почав переслідувати Горленка і останній, рятуючись від його «податку», повинен був піти з Прилуки і шукати притулку і захисту на Запоріжжі. Під час повстань на Україні, що почалися після смерті Брюховецького, Щербина тримався боку Дорошенка; а коли останнього почав пересилювати Багатогрішний, то Щербина, зачинившись у своїй Прилуці, спробував відсидітись, сподіваючись, що його патрон переможе московського прибічника. Але Дорошенко невдовзі розчарував своїх приятелів і Щербина, здавши Прилуку Багатогрішному, «з усім полком царській величності у вині своїй бив чолом». Прилуцька старшина одначе ж була незадоволена своїм полковником, можливо із-за Горленка, і поспішила нажалітися на нього новому гетьману, який тоді ж замінив Щербину прилуцьким осавулою Іваном Маценком, але Щербину залишив при собі. Дізнавшись про ці переміни, Горленко спішно привітав колишнього осавулу і кума з новим урядом. Ось цей лист. «Мій зело лагідний приятелю, пане полковнику прилуцький, мій лагідний пане і куме. Хоча через усі ті часи не зміг за великим шалоумством Івашковим (Щербини), який не бажав добра вам і нам, разнствіє між нами вчинив, і я за примусом, ні для чого іншого, тільки від його налогу і злого наміру до мене, з Прилуки виїхав, а він на достойність нашу і заслугу Війську Запорозькому наступати хотів, і його бог з невіданні наказав і вручив уряд полковництва тобі, приятелю моєму... Пряме ж діло тобі, приятелю твоєму похваляю, що залишивши ти весь обман Дорошенків, а до Багатогрішного нині підлягаєш...». Маценко пробув полковником до 1671 року, коли його змінив Семен Третяк, який був у 1663 році полковником Київським, зісланий разом з іншими противниками Брюховецького до Сибіру. Звідти він був повернутий на прохання нового гетьмана в 1670 році і призначений прилуцьким полковником, здається, не раніше 1671 року, коли Багатогрішний підозрював у зраді мало не всіх полковників, вісім із них замінив новими. Цікаво, що одночасно з полковництвом Третяка, Лазар Горленко поставлений був полковим суддею.

П
  1   2   3   4

Схожі:

Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconРеферат на тему: Історичний нарис розвитку обчислювальної техніки
Ще десять років тому було рідкістю побачити який-небудь персональний комп'ютер вони були, але були дуже дорогі, І навіть не кожна...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconРозрахунок горіння палива
Необхідна витрата повітряного дуття за вирахуванням втрат на ділянці повітродувка-повітронагрівач складає vb = 500000 м3/год (при...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconОрієнтовний порядок проведення туристсько-краєзнавчого експедиційного маршруту (Коефіцієнт. 1,0)
Команда в складі 4 учасників (3+1) повинна пройти маршрут по пересічній місцевості та знайти контрольно-залікові станції, контрольні...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconПрактики з еом
Площа території Республіки Молдова складає 33. 847 кв км, з якої 472 кв км складають води. Найбільша довжина території з півночі...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк icon2. Солдат в бою
Підготовка до ведення вогню: вивчення місцевості, визначення відстані до орієнтирів, ділянок місцевості, закритих І які не прострілюються,...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconУмови проведення видів програми П’ятого краєзнавчого зльоту Орієнтовний...
Команда в складі 4 учасників (незалежно від статі) повинна пройти маршрут по пересічній місцевості та знайти контрольно-залікові...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconКонтингенту робітників, річних експлуатаційних витрат на обслуговування
України. Частка доданої вартості підприємств транспорту І дорожнього господарства у валовому внутрішньому продукті країни складає...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconРеферат по темі: Підготовила
Форма Землі – геоїд, приблизно – трьохшаровий еліпсоїд, сфероїд. Середній радіус Землі складає 6371,032 км, екваторіальний – 6378,16...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconМетодичні рекомендації щодо організації навчально-виховноі екологічної стежки
Навчально-виховна екологічна стежка це завчасно визначений маршрут по певній природній місцевості, на якому розташовані унікальні...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconЛекція №9 Тема: передпухлинні захворювання та рак молочної
Щорічно в країні діагностується більше 14 тис нових випадків рмз, що складає 51,4 випадки на 100 тис жіночого населення. Захворюванню...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка