Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк




Скачати 395.26 Kb.
НазваІсторичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк
Сторінка2/4
Дата конвертації15.03.2013
Розмір395.26 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
1   2   3   4

Іван Самойлович
оставлення старих полковників, після їх зміщення, на молодші полкові уряди в кінці
XVII століття зрідка ще зустрічається, так як того часу полковники ще не мали тої сильної влади, яка робила нечуваним зниження в посаді осіб, що займали полковничі уряди. Третяк, який був ставлеником Багатогрішного, був зміщений разом з «низложєніем» свого патрона і в 1672 році прилуцьким полковником є попередній Лазар Горленко, при тому уряд полкового судді обіймав колишній полковник Іван Маценко. Семен Третяк у 1674 році знаходився на правому березі Дніпра, де за дорученням Самойловича намагався направити владо можних людей до думки про підлягання останньому Правобережної України. Цього разу Горленко пробув полковником до 1677 року, коли втратив уряд за участь у заколоті Рослався, при чому, між іншим, участь ця була малодоказовою. Зміщення Горленка відбулося, здогадливо, не без деякої участі полкової старшини; в усякому разі відомий пізніше Іван Ніс у ту мить з рядового «військового товариша» робиться полковим обозним. Замість Горленка полковником було поставлено знову Маценка. Але й цього разу Маценко пробув полковником лише рік і в 1678 році замість нього, поставлений був Федір Лукич Мовчан. Де був один із тих шукачів пригод, яких у другій половині XVIIстоліття на Україні було немало. Відомі нам відомості про Мовчананаведені нами раніше («Опис старої Малоросії», том 1. с. 19—20). До них треба додати, щопісля зміщення Мовчана з компанійського полковництва, він у 1677 році є в Прилуці полковим осавулою, а в квітні наступного року обирається Прилуцьким полковником, можливо, із-за походу, що готувався проти турків. Полковництво Мовчан одержав за таким універсалом: «поневаж пан Іван Маценко, колишній полковник ваш прилуцький, добровільно вибачившись свого старшинства і за яке нам подякував, і старшина вашого полку, яка тут, у Батурині, була з товариством певним, з дозволу нашого, згідливими голосами своїми на той полковницький уряд пана Федора Мовчана обволали і над себе винесли. Тоді і ми його, пана Мовчана, знаючи його у Війську Запорозькому заслуженого, гідного і до справ рицарських здатного мужа, на тому старшинстві підтверджуємо». Після того Мовчан пішов із своїм полком у похід на правий берег Дніпра і тут брав участь у захисті Чигирина від осади турок і татар. За цю службу Мовчан одержав від царя похвальну грамоту. Там, під Чигирином, Мовчан замість Прилуцького одержав Стародубський полк, звичайно, за його власним бажанням, так як на Стародубщині він мав маєтності. Але не зміг Мовчан утвердитися на Стародубщині: восени 1678 року він «пролив кров, живіт свій скінчив» там же під Чигирином. Замість Мовчана був призначений, тільки наказним, Лазар Горленко, який обіймав тоді уряд полкового судді і теж знаходився з полком під Чигирином. Напевне, Самойлович не бажав давати Горленку полковницький уряд, продовжуючи підозрювати його у змові з Рослазцем. «Ціле» полковництво одержав у поході Дмитро Чернявський, який був начальником над Прилуцьким полком, коли Самойлович з усім козацьким військом з-під Чигирина прийшов до Києва для його захисту від турок. Разом з полковництвом Чернявський одержав від Самойловича у 1679 році село Ряски. Мабуть, гетьман бажав особливо відзначити Чернявського, адже тоді маєтності роздавалися ще скупо. Однак, незабаром Чернявський повинен був поступитися своїм урядом Лазарю Горленку, який, значить, встиг добитися у гетьмана прощення. Можна вважати, що Самойлович вибачив Горленка після того, як один із синів останнього, Дмитро, одружився на рідній небозі гетьманши, дочці брата її Захара Голуба. Не дивлячись на свою стародавню службу в полку і на вищий у ньому уряд, що займав, Горленко зберігав у стосунках зі своїми полчанами ту простоту, яка колись була звичайним явищем у військово-козачому побуті й яка при Самойловичу стала вже рідкісною. Для характеристики цього ставлення Горленка можемо навести цікаві рішення прилуцького полкового суду на скаргу Лазаря Горленка на свого полчанина, рядового козака, за наклеп. У 1684 році полковий суддя Ян Христофорович з іншими урядниками розібрав зі слів скаргу свого полковника Горленка на козака Петра Валька за захоплення частини полковничого ґрунту. При цьому «Валько примовками ущипливими почав озлословляти пана полковника, який буцімто силомоцю (насиллям) посідав людські грунти», Суд зголосив полковника на мир з його полковчанином за тієї умови, що якщо Валько «потім ще зважиться на грунт пана полковника вступати і в лози (спірним був лозняк) ув'язувать або брехливими обмовляти той гай якимись словами, тоді ухвалили постановою Валькові десять талерів дати, а гай пана полковника собі прийняти». Такі стосунки між полковником та полчанами, коли перший з них при майнових суперечках з останніми, звертався до суду замість того, щоб вирішити тією «силомоцю», про яку говорить Валько, були уже неможливі в полковників Мазепиних часів... До речі, Лазар Горленко, дуже схильний до всяких інтриг, здирником, мабуть, не був, що видно з того, що він за все своє полковництво не привласнив жодної маєтності, володіючи тільки Вільшаною, одержаною в 1665 році від царя. Скінчив Горленко життя своє трагічно під час того самого Кримського походу, коли позбавлений влади був і Самойлович. У цьому поході Горленко зі своїм полком знаходився в загоні гетьманича Григорія Самойловича, який ішов попереду головного війська. Звістку про позбавлення влади батька на Коломаці гетьманич одержав, знаходячись десь поблизу Кодаку біля річки Сура. Повідомлення про арешт гетьмана викликало в полках загальне хвилювання; мабуть, і в рядового козацтва Самойлович не користувався любов'ю. Прилуцький полк теж збунтувався, й у цьому заколоті загинув старий полковник жахливою смертю: його живого кинули свої ж козаки у вогонь. Тут же загиблий був і похований. Місцевий літопис свідчить, що Горленко був похований між Кодаком і Самарою, «де й могилу знатну висипано над ним, у якій років десять лежав; а коли милостивий пан Дмитро Горленко, з відома гетьмана, перебуваючи з полком на тому ж місці, відкопав тіло милого пана родича свого і почесно допровадив до монастиря Густині, де й положив у склеп року 1697, вересня 15».

У Лазаря Горленка від двох жінок було четверо синів: Петро, Іван, Степан і Дмитро, з яких старший помер раніше батька. Від другої жінки Лазаря були, мабуть, Степан і Дмитро. Після смерті Лазаря вдова його Єфросинія з сином Степаном за підтвердженням маєтності звернулась до Москви, де була одержана головна з них — с. Вільшана. «І їх царська величність пожалували за служби мужа її, Єфросинії, а Степанового батька, Лазаря Горленка, повеліли їм вищезгаданим селом Вільшаною і двома млинами, вишняками і з усіма до них належними угіддями, які у попередній жалуваній грамоті записані, також і купленими їх ґрунтами і млинами, що на Прилуччині знаходяться, будуть без суперечки володіти й усякі порядки наводити...». Ця грамота говорить, що Лазар Горленко крім Вільшани не мав іншої населеної маєтності і що, отже спадщина його була невелика. Та спадщина розділена була між синами, мабуть, нерівно, дякуючи старанням мачухи.

Один із онуків Лазаря, син Івана Яким, у скарзі Скоропадському, поданій 1712 року, пише про поділ дідівської спадщини таке: «Ускаржуюся на бабусю мою її милість пані Лазареву у такій справі: небіжчик дідусь мій, блаженної пам'яті Лазар, після одруження батька мого, частково не бажаючи роздратовувати її, пані бабусю, яко жони своєї другої, а батька мого мачухи, частково відкладаючи до тих часів, коли кінечний і завершений поділ усім синам своїм, так з першою своєю жоною, з якою і батька мого сплодив, яко теж і з сією другою спложенним, мав учинити так барзо мало з чим батька мого відправив (з домівки після одруження), якби ж не було тестівщини, як усі прилучани те добре відають, то і найбідніше не міг би прожити батько мій...».

Замість убитого Горленка полковником призначений маловідомий іченський сотник Іван Стороженко. За сімейним переказом, це був правобережний виходець, що осів у прилуцькому селі Ржавці і, вірогідно, тут десь одружився. З допомогою нової рідні Стороженко міг одержати іченське сотництво. Важко здогадатися про причину, з якої Мазепа в наступники Горленку вибрав непримітного сотника, особливо коли незадовго до цього вільні полковницькі уряди були заміщені, такими видними людьми, як Лизогуб, Гамалія, Дмитрашко-Раїч, Солонина, Степан Забіла. Здавалось би, що новопризначений гетьман повинен знаходити на полковницькі уряди людей значних і відомих своєю службою, а не безрідних якихось сотників... Здогадно, причина такого вибору в «симонії», в зв'язку з понесеними Мазепою на Коломаці витратами... Є відомості, що обраний Мазепою Стороженко був скнара, а з такою рисою характеру він, звичайно, міг бути заможним... Стороженко пробув на полковництві до своєї смерті в лютому 1692 р., тобто понад чотири роки. У 1690 р. Стороженко одержав від Мазепи універсал на село Ржавець,де уже і до цього він скуповував ґрунти. Портрет Стороженка, що зберігся, вказує як на статки, так і на відому уже його цивілізацію, вірогідно, принесену ним з правого берега Дніпра, Полковник Стороженко залишив одного сина Григорія, який був потім Іченським сотником.

П
Іван Мазепа

Дмитро Лазаревич Горленко
ісля Стороженка прилуцьким полковникомпризначений Дмитро Лазарович Горленко. Цей син Лазаря був одружений на дочці одного з братів гетьманши Самойлович Захара Голуба. Це родичання Горленка повинно було, мабуть, віддалити його від Мазепи, так як рідня Самойловича взагалі переслідувалась його наступником. Ставши гетьманом, Мазепа негайно відібрав генеральний уряд у молодшого брата колишньої гетьманши Костянтина Голуба, але до старшого її брата Захара Голуба Мазепа виявив милість: уже у вересні 1687 року видав цьому Голубу такий універсал; «Маючи ми в респекті нашому невинність пана Захарія Івановича, беремо його під нашу оборону, бажаючи, щоб він у будинку своєму жив і хуторами своїми володів вільно».У цій милості слід бачити прихильність Мазепи до сім'ї, що залишилася після Лазаря Горленка. Незабаром Мазепа особливо наблизив до себемолодшого Лазаревого сина Дмитра. До 1692року Дмитро Горленко не обіймав ніякого уряду,а цього року одержав одразу полковницькийпернач. Потім особлива прихильність гетьмана до Горленка виявилася в щедрому наділенні його маєтностями: з 1697 році дано було Горленку відразу три села: Сергіївка, Ковтунівка і Яблунівка, в 1699 році — село Білошапки, в 1701 році— с. Ярошівка, 1703 році —Мамаївка, в 1705 році — Калюжниці і Понори, в 1706 році — с. Вечірки, невідомо коли — Хаєнки і Ряски, та самочинно взяв Горленко до своєї «держави» села Малу Дівичку і Моклячки, Таким чином, Дмитро Горленко, користуючись прихильністю гетьмана, дуже скоро став одним із найбагатших полковників на гетьманщині. На чому ж базувалася прихильність Мазепи? Дмитро Горленко був одним із небагатьох його улюбленців, якому, за відгуком сучасника, з боку гетьмана ні в чому не було відмови. Наступник Дмитра по уряду — відомий Ніс, описуючи стосунки останнього з Мазепою, говорить в листі до Скоропадського таке: «Дмитро Горленко «здобячи свої доми і розповсюджуючись оними», де було якесь придатне, для користі людської в нашому, полку місце, все він своїми хуторами позаймав, а робив це в такий спосіб, що одному заплатить, а сотні людей неволею змушені своє майно залишати. У вільних степах, що належали раніше уряду полковників прилуцьких, Горленко набудував хуторів. І таку щільність зробив він у полку, що куди не глянеш — все його хутори! І всі нібито куплені, а купчі бере, хоча й не раді продавати. Як всемогутній повелитель, Горленко що бажав, те й забирав. Не соромився він ні в чому, маючи свого протектора і батька в колишньому гетьману Мазепі, який, не відаючи образи людської, видавав йому універсали не тільки на всілякі грунти та маєтності, а видав би універсал «зухвалому своєму сину» і на цілий полк, на усіх людей посполитих і козаків, якби тільки він, Горленко, попросив у Мазепи такого універсала! Ні в чому йому відмови не було! Та й без такого універсалу Горленко розпоряджався всіма полчанами, як своїми підданими, бо, захищаючи своїх селян, яких у нього було понад тисячу, від робіт, він виганяв на свої польові роботи різних полчан, які й повинні були працювати на нього ціле літо. Кожен із нас, хто тільки пам'ятає «лядських (польських) панів», повинен визнати, що прилуцькі полчани потерпали надто більше мук, працюючи на полковника, ніж селяни за «панів лядських», «Не мордували так пани лядські своїх підданих і не забивали до смерті киями, як полковник Дмитро мучив мужиків і козаків…».

Л
Данило Апостол
ист цей писаний Носом до Скоропадського у зв'язку з милостями, виявленими сину Дмитра Горленка Андрію відразу за поверненням навесні 1709 року від Мазепи до царя, про які говориться нижче. В листі Ніс повідомляв гетьмана про те, що, мабуть, було, відомо не тільки при­луцькому полку, а й усій гетьманщині. Якщо і є перебільшення в цьому повідомленні, то в загальному воно повинно малювати картину прав­диву: уже одна кількість даних Мазепою Горленку маєтностей показує, що це був «підуфалий син» гетьмана, якому останній не відмовляв у його проханнях. Але, повторюємо, де ж причина особливої прихильності Мазепи до Дмитра Горленка, яка тривала не якийсь короткий термін, а протягом усього (1692—1708) полковництва Горленка? Про ставлення полковника до Мазепи, крім наведених свідчень, є ще одне повідомлення Орлика у відомому, його листі Яворському; це повідомлення стосується пізнішого часу, коли у Мазепи, мабуть, уже визначився план його задуму, В цей час у нього були уже і спільники, по цьому задуму, причому між останніми, за словами Орлика, Апостол і Горленко займали ч ільне місце: «паче іних», ці два полковники, говорить Орлик, «до Мазепи дерзновеніє імети», а одного разу Горленко, звертаючись до Мазепи, виголосив, буцім таку тираду: «Як ми за душу Хмельницького завжди бога молимо й ім'я його блажимо, що Україну від іга лядського визволив, так, іншим чином, і ми, і діти наші навіки душу і кістки твої будемо проклинати, якщо нас за гетьманства свого, після смерті своєї, в такій неволі залишиш!».Майже з таким же закликом, за словами Орлика, звернувся тоді до Мазепи і Апостол: «Очі всіх до тебе уповають і не дай, боже, на тебе смерті — ми залишимося в такій неволі, що і курі нас загребуть». Треба вважати, що в цих словах двох найближчих до Мазепи полковників чується не піддакування прислужників своєму повелителю, а самостійне однодумство дружинників з їх ватажком. Але справа в тому, що Апостол і Горленко були зовсім різними людьми. Якщо Горленко за своєю натурою був користолюбцем і здирником настійливим, то про Апостола, за свідченнями, що збереглися, можна зробити зовсім інший висновок.,. Але ж обидва вони однаково мислили у своїх політичних гаданнях зі своїм гетьманом і за однодумство, треба вважати, були йому любі і з ним сміливими до заповзятливості. Але Мазепа цінував на­багато більше Горленка, ніж Апостола з тієї причини, мабуть, що Горленко, будучи за вдачею користолюбцем, разом з тим повинен був володіти й сильною волею, якої Апостолу при його добродушності, могло зовсім бракувати. Надто могло трапитися, що за цю волю, за цей характер Мазепа і ц
Пилип Орлик
інував, і наближав до себе Горленка. Так, до речі, можна лише здогадуватися, адже надто обмаль відомостей про особисті якості гетьманських радників другої половини ХVІІ століття. Але про Горленка безсумнівно знаємо, що це був настійливий користолюбець, який, заручившись прихильністю гетьмана, безбоязно пригнічував своїх полчан і розкошував. Крім свідчення Носа, про це у нас є й інший переконливий доказ про відкрите привласнення Горленком міських прибутків Прилуки (див. нижче опис м. Прилуки), Вишукуючи способи збільшення своїх здобутків, Горленко придумав, між іншим, зовсім нову статтю прибутків. Відоме, що селянство деяких сіл України підкорялось («прислушало») сотенним ратушам, виконуючи при цьому громадські повинності (гужову, квартирну та інші). Ось Горленко і придумав звільняти в таких селах заможних селян від цих повинностей за плату на його користь «чинша», розмір якого визначався щорічно. Таким чином, з'явилися при Горленку в полку «полковницькі чиншевики». Що ця стаття прибутку видумана була Горленком, підтверджується вказівкою наступного прилуцького полковника Гната Галагана (див. нижче про діяльність Г. Галагана). Полковницькі чиншевики продовжували існувати і за наступника Горленка — Носа, і пізніше, В 1713 році в прилуцькому полку показано було до тридцяти дворів «посполитих людей, які так жодних тяглостей, яко і місячного датку не вистачаючи, чинш полковникові дають». Вірогідно, при Горленку їх було більше... Як відомо, Дмитро Горленко перейшов з Мазепою до шведів серед лише незначної кількості полковників, та і з них деякі незабаром повернулися до царя. Вірними Мазепиному задуму залишилися тільки два п
1   2   3   4

Схожі:

Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconРеферат на тему: Історичний нарис розвитку обчислювальної техніки
Ще десять років тому було рідкістю побачити який-небудь персональний комп'ютер вони були, але були дуже дорогі, І навіть не кожна...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconРозрахунок горіння палива
Необхідна витрата повітряного дуття за вирахуванням втрат на ділянці повітродувка-повітронагрівач складає vb = 500000 м3/год (при...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconОрієнтовний порядок проведення туристсько-краєзнавчого експедиційного маршруту (Коефіцієнт. 1,0)
Команда в складі 4 учасників (3+1) повинна пройти маршрут по пересічній місцевості та знайти контрольно-залікові станції, контрольні...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconПрактики з еом
Площа території Республіки Молдова складає 33. 847 кв км, з якої 472 кв км складають води. Найбільша довжина території з півночі...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк icon2. Солдат в бою
Підготовка до ведення вогню: вивчення місцевості, визначення відстані до орієнтирів, ділянок місцевості, закритих І які не прострілюються,...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconУмови проведення видів програми П’ятого краєзнавчого зльоту Орієнтовний...
Команда в складі 4 учасників (незалежно від статі) повинна пройти маршрут по пересічній місцевості та знайти контрольно-залікові...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconКонтингенту робітників, річних експлуатаційних витрат на обслуговування
України. Частка доданої вартості підприємств транспорту І дорожнього господарства у валовому внутрішньому продукті країни складає...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconРеферат по темі: Підготовила
Форма Землі – геоїд, приблизно – трьохшаровий еліпсоїд, сфероїд. Середній радіус Землі складає 6371,032 км, екваторіальний – 6378,16...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconМетодичні рекомендації щодо організації навчально-виховноі екологічної стежки
Навчально-виховна екологічна стежка це завчасно визначений маршрут по певній природній місцевості, на якому розташовані унікальні...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconЛекція №9 Тема: передпухлинні захворювання та рак молочної
Щорічно в країні діагностується більше 14 тис нових випадків рмз, що складає 51,4 випадки на 100 тис жіночого населення. Захворюванню...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка