Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк




Скачати 395.26 Kb.
НазваІсторичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк
Сторінка3/4
Дата конвертації15.03.2013
Розмір395.26 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
1   2   3   4
олковники: Зеленський (Лубенський) і Горленко. Після втечі Мазепи до Бендер, Горленко залишався в Турції до 1715 року. Тільки після смерті Мазепи Горленко став робити спроби до повернення на батьківщину, мабуть, сподіваючись на прощення за свої гріхи, хоча б і часткове. Те, що поталанило сину його Андрію при поверненні від зрадницького боку до царя, окрилювало надією й батька. У Дмитра Горленка було два сини; обидва вчилися в Києві, в «латинських школах»; після завершення науки молодший син постригся в лаврі ченцем, а старший Андрій повернувся до батька, одружився тут на одній із дочок миргородського полковника Апостола і став служити під бунчуком. Гетьманська прихильність до батька позначалася і на синові: в 1707 році цьому синові Мазепа дав населену маєтність (село Велика Дівиця), не дивлячись на те, що ніяких «служб» за молодим Горленком не було і бути не могло. Тісно пов’язаний родинними узами з двома найближчими повірниками Мазепи, Андрій Горленко перейшов разом з ними до шведів. Але тесть Горленка невдовзі розгадав химеру Мазепиного задуму і дуже спритно влаштував своє повернення до царя. Слідом за Апостолом повернувся до царя й зять його, який розповідав про це повернення так: «Хоча я нижайший і в крайній нужді примушений був знаходитися в неволі при батькові й матері, і свояках, на боці супротивному його царській величності, однак устороживши зрадника Мазепи хитрість і облуду, залишивши батька і матір, і свояків, сам тільки з дружиною, з того супротивного боку пішов під час масляниці 1709 року. І після повернення, коли я прибув до тестя свого полковника миргородського, в містечко Голтву, то він, тесть, відразу мене звідти надіслав до його імператорської величності; і я, не змігши в дорозі наздогнати, приїхав до Воронежа і там був відрекомендований його величності й прийнятий милостиво, і одержав нагороду сто карбованців. І при цьому дано мені від ясновельможного князя Меншикова листа за іменним указом його величності до гетьмана Скоропадського».

А
Олександр Данилович Меншиков
гетьману Меншиков писав: «Які тільки є на Україні батька його Андрія і його самого маєтності— все віддати йому». Цю нечувану милість царя до сина Дмитра Горленка слід пояснити бажанням приголубити Алостола, який користувався загальною повагою на Україні і, звичайно, мав на той час більшу значимість, ніж новопризначений наступник Мазепи... Виконуючи вказівку Меншикова, Скоропадський видав такий універсал: «Хоча й за перехід полковника прилуцького Дмитра Горленка на бік неприятеля віддалилися маєтності його від нього, але коли син його, зміненого полковника, пан Андрій Горленко від боку зрадницького відторгнувся і залишив батька свого, повернувся «к своим добрам», де, засвідчивши вірність свою, обіцявся умерти за достоїнство монарше, щиро і постійно зупиняючись проти ворожого боку, ради того затверджуємо йому села і грунти». Вість про царську милість до Андрія Горленка дуже збентежила прилуцьку старшину. В цей момент Ніс, який тільки-но став прилуцьким полковником, і змалював особистість свого попередника в листі, уривок з якого наведено вище. Прилуцька старшина не уявляла, щоб маєтності полковника, що зрадив царю, віддані були його сину, і при цьому синові, який теж приєднувався до зрадницького боку. Особливо хвилювався Ніс, написавши гетьману: «Повідомляю, що якщо пан Андрій з минулою владою до свого повернеться дому, то не тільки я зі свого полковницького уряду, але й усі міщани (міські жителі) наші значні, і найпідліші люди з жител своїх піти мусять...». Повідомляючи потім, що Андрій Горленко, дивлячись на батька, і сам не менше пригнічував прилуцьких полчан («та й сам п. Андрій на єдних людей боєм своїм припровадив до каліцтва і смерті»). Ніс продовжує: «і якого чекати нам сусіда з п. Андрія, який схиляв генерала Крейца (шведа), щоб усіх людей в Прилуці зарубати на тій підставі, що крім їх Горленкового будинку, більше немає в місті приятелів шведам. ...Ми усі хочемо просити ясновельможність вашу, щоб маєтності колишнього полковника були повернуті збіднілому і розореному нашому полку; а до того ж і мені, в цей неспокійний час, мешкаючи вотще на полковницькому уряді і підручним моїм новопоставленим, без якої колвек нагороди, не буде бажання до послуг і праць військових ложеня, якщо п. Андрій свої і батькові посяде маєтності».
Зрозуміло, Скоропадський не міг змінити накази, дані згори. За універсалом 29 травня 1709 року Андрій Горленко одержав Дубовий Гай, Сергіївку, Білошапки, Яблуневицю і ті хутори, які влаштував батько його на «куплених грунтах». Але Ніс не бажав миритися з поверненням земельних багатств Горленків, зрозуміло, сподіваючись захопити з них левову частку собі особисто. Побачивши безсилля гетьмана, новий полковник намагався вчинити розправу з Горленком, який пізніше розповідав, як переслідував його Ніс: «У 1710 році небіжчик полковник прилуцький Іван Ніс через свою на мене тоді злобу і завзятість, сварив мене в будинку Михайла Огроновича як сам бажав, а потім бив і пробив голову; за ті безчестя і побої скаржився я гетьману і, за його наказом, був зроблений розшук і Ніс звинувачений: наказав було гетьман Носу «погодить» (здовольнити) мене і повернути мені протори і збитки рахунком сто червінців: але віддав мені Ніс тільки 57 червінців...». Цікаво, що присуджені з Носа Андрію Горленку сто червінців складались із тих хабарів, які останній повинен був роздати в Глухові за суд його з Носом, і при цьому віддано Горленком: самому Скоропадському 30 червінців, двом бунчуковим товаришам. Тарновському і Полуницькому (вони, вірогідно, робили «розшук») по 30 червінців, генеральному писарю Семену Савичу — 4, гетьмановому шурину Андрію Маркевичу — 6. З присуджених Горленку з Носа ста червінців «проторів та збитків» 57 червінців було відшкодовано! Вже після смерті Носа, який певно не підкорився ухвалі гетьманського суду. Збереглася записка Скоропадського, написана в 1716 році до вдови Носа, в якій гетьман грізно наказував останній «нагородити» Горленка «крайнє сей наш лист пишучи до вашмості, пилно желаєм і приказуєм, аби тепер помянуті червоні єму, п. Горленку, отдала. Кгдиж єслі не отдаси, то з болшого будет турбацією, когда повелимо оному за тоє грунт якій взяти в арешт». Але і такі погрози не діяли, так як Горленко і в 1729 році повторював, що крім 57 червінців він більше з удови Носа не одержав.

Взагалі після таких несподіваних милостей, які одержав Горленко, повернувшись від Мазепи, йому згодом довелося зазнати великих бід. Крім одержаних образ від Носа Андрій Горленко «став у немалій причині та підозрі» за зносини зі своїм батьком, який залишився з Карлом XII у Бендерах, і витребуваний був до Москви, де обіцяли йому життя «без утисків». Повернуті маєтності залишилися беззахисні, чим і поспішили скористатися його вороги. В цей час гетьманша Скоропадська влаштовувала Гамаліївський монастир (у Глухівському повіті), який бажала наділити, за тодішнім звичаєм, і маєтностями. З'явилися радники, серед яких міг бути і Ніс, і порадили гетьманші скористатися для цього маєтностями відсутнього Андрія Горленка іі наділити новий монастир саме цими маєтностями. Для більшої міцності цієї справи, вжита була особлива хитрість. Універсалом Скоропадського (1 грудня 1713 року) про це наділення монастиря маєтностями говорилось таке: «Давно уже малжонка (дружина) моя пані Анастасія Марківна, за нашим советом і согласієм, положила в своєму намірі обіт создать своїм коштом дівочий монастир... А нині, бажаючи обіт той свій привести в виконання.., млини і прочі грунти монастирю тому купувала на власні гроші, а також віддала і власний свій отчеський хутір Дубогаївський з людьми, там же, на куплених грунтах поселеними, з приселками до того хутора належними, як то: Яблунівцем, Білошапками, Деймановкою, Сергіївкою і двома Дівичками, і просила нас ті грунти на обітель підтвердити...». А втім, серед земель, відданих Гамаліївському монастирю універсалом 1713 року була частина і скуплених гетьманшою Скоропадською в с. Дубовому Гаї, Сергіївці і Білошапках. Найбільшу кількість земель скуплено було тут Скоропадською в 1714 році, тобто вже після видачі монастирю універсалу. Купчі на цю куплю ми бачили у Н. П. Василенка. Таким чином, приховуючи ту обставину, що на монастир відбираються чужі маєтності, Скоропадські називають їх тут «приселками» власного Настасії Марківни Дубогаївського хутора, який насправді був не хутір, а теж село Дубовий Гай, що належало разом із Сергіївкою, Білошапками і Яблунівицею Андрію Горленку. Названі були ці маєтності «приселками» гетьманши для того, щоб легше було монастирю одержати на них царську грамоту, яка уже безповоротно повинна була закріпити їх за монастирем. Звичайно, при видачі таких грамот колегія закордонних справ наводила довідки про вільність земель, що наділяються; але тут ніяких сіл названо не було, а вказувалися лише «приселки» хутора, що належав гетьманші. Видача грамоти залежала від Головкіна, який одержавши на Україні в 1709 році роменське містечко Костянтинів з селами, інакше Скоропадського і не називав, як своїм благодійником, а тому гетьманський універсал на Дубогаївський хутір з його «приселками» дослівно був підтверджений царською грамотою через два місяці після його видачі (25 січня 1714 року). Тоді ж гетьман постарався перевести в інше володіння і закріплену за Горленком царською грамотою Вільшану: в 1713 році село це було віддано гетьманом Шереметьєву, від якого воно повернутися Горленкам уже не могло... Таким чином Андрію Горленку перекриті були шляхи до повернення батьківських маєтностей... Пішли на краще справи молодого Горленка тільки в 1727 році, коли гетьманом став його тесть, який поквапився тоді ж наділити зятя замість втрачених новими маєтностями. Слідом за призначенням Апостола гетьманом, Андрій Ґорленко почав було процес з гетьманшою Скоропадською за відібрані для Гамаліївського монастиря маєтності, але виграти цієї справи не зміг. Старий Горленко, Дмитро, залишався на «Волощині» до 1715 року. Клопотав він і раніше про повернення на батьківщину, до того ж у нього були і сильні заступники, але не могли і вони виклопотати у царя Горленку вільного повернення на Україну. «Про полковника колишнього прилуцького Горленка з його компанією інакше не змогли у його царської величності виклопотати, крім того, що побажав указати їм (Горленку і його «компанії») нині жити в Москві, а не на Україні». Так писав Шафиров до якогось вельможного заступника Горленка, при цьому додавав: «але про те, ваша світлість, можете їх вельми точно повідомити, що вони тортурам не будуть піддані і залишаться здорові, також з Москви нікуди не пошлються, а будуть перебувати в ній, і щоб їхали без усякого сумніву... А що оний Горленко згадувався про маєтності свої, щоб ніби були йому повернуті, на те його величність нині не побажав; але і вони в майбутньому можуть на харч щось одержати, а нині всього зробити неможливо». За таких обіцянок повернувся Дмитро Горленко на батьківщину в 1715 році. Тяжкі спогади повинні були наповнити душу колись владного полковника, а тепер старого й бідного «знатного товариша військового», як стала Горленка з цього часу називати гетьманська канцелярія. Природно було Горленку при тих споминах захворіти лихоманкою. Яка зрештою надала йому можливість затриматися на Україні зайві місяці... Гетьман цікавився про хворобу Горленка і квапив його з від'їздом до Москви. Ось цікавий лист Скоропадського, писаний Горленку з цієї нагоди: «Мій лагідний приятелю п. Горленку! Капітан, надісланий до вашої милості, повернувся з Прилуки, учинив нам таку реляцію, що ваша милість, слава богу, від хвороби лихоманки одержав ослабу, тільки на ногу хворієш, з якою важко з місця зараз рушитися. Однак пилко жадаєм, абись ваша милість, розсуждаючи умедленное монаршої царської пресвятої величності указу виконання, не накликав на себе в тому гніву і на нас пороку. І якщо можливо, поклавши подальшу надію на поправку свого здоров'я, на бога, негайно приїзди до нас у Глухів для від’їзду до Москви». Листа цього Скоропадський писав 1715 року, тоді, мабуть, Горленко відбув до свого без визначеного терміну заслання «на Москву». Прожив Горленко на засланні до 1731 року, коли, нарешті, йому дозволено було повернутися на рідну Прилуччину, де залишалася на всі часи заслання.

При поверненні Горленка з Москви від нього взяли цікаве зобов'язання («реверс»), що він, живучи в Малій Росії, «ніякого уряду собі шукати і приймати не буде» і «зі зрадниками з-поміж малоросіян, з Орликом та іншими, і з запорожцями ніяких спілкувань чинити не буде». Дружина його жила тут на хуторі Чернявщина, володіючи кількома іншими хуторами і водяними млинами. Звідси вона постачала свого чоловіка-поселенця різним «провіантом», при цьому часто-густо змушена була позичати і заборгувала, наприклад, Густинському монастирю 3550 золотих.

Повернувшись на батьківщину, Горленко спішно написав (у серпні 1731 року) заповіт і, мабуть, невдовзі після цього помер. У заповіті Горленка читаємо: «Будучи не так глибокою багатьох років літ старостю, яко тяжких многіх трудов і клопотів перетруджений бременем, і бажаючи того да смерть, які тать, спящі ми сном небреженія, не підкопає храмини тіла мого і не вкраде внезапу сокровища животе мого, бодрость мою і безсонне бдіння сим требующому відать пред'являю...». Невеликий маєток, який залишався в Горленка на той час, він поділив так: «першородному» сину Андрію заповів ті ґрунти, «які від роздачі різним особам залишились», а ті землі, «до яких з-під арешту московського» милостивим указом в будинок свій був відпущений», він залишав дружині, особливо турбуючись про те, як би краще забезпечити її спокійну старість, при цьому доручав її «заступлення» генеральному обозному Якову Лизогубу, «яко колегіата» свого, прилуцького протопопа Лисаневича і родичів; Якима Горленка і Павла Раковяча, яких просив «даби доколь пані малжонка моя в живих обретатиметься, від ненавидящих і дящих її мали своє заступлення». «На помин душі» своєї Горленко залишав небагато, тому що сам мав мало — лише тільки 1480 золотих (близько 300 карбованців); із них тисячу золотих на Печорську лавру, по сто золотих на монастирі Густинський і Ладинський, сто золотих на прилуцькі церкви, 50 золотих—жебракам, 30 золотих — духовному отцю і 100 золотих на похорон. Поховати себе Горленко заповів «в обителі святій Густинській, при гробах родителів». Певно, Дмитру Горленку довелося пережити; всякого горя більше, ніж комусь іншому з мазепинців і, головним чином, тому що доля аж надто прихильною була до нього раніше. Наживши; величезне по-тодішньому багатство за короткий час, Горленко втратив його не за «зраду», з хитрістю своїх же колишніх «колегіатів», які не могли забути його колишньої сили і помщалися йому за цю силу.

Наступником Дмитра Горленка був Іван Ніс, батько якого в 1678 році був міським отаманом у м. Носівці Київського полку. Іван Ніс, за переказами, провів молодість на Запоріжжі, залишивши яке і вийшовши до міст, прилаштувався в Прилуцькому полку, одружився з удовою правобережного вихідця Івана Білецького, Анастасією, рідною сестрою Семена Раковича, який був і прилуцьким полковим писарем, і зятем Лазаря Горленка. Ці родинні стосунки, звичайно, дозволили колишньому запорожцю висунутися до перших рядів полкової старшини. Природна кмітливість Носа тут теж йому дуже допомогла. Спочатку (в 1672 році) зустрічаємо Носа на незначному уряді міського отамана; потім у 1676році він не обіймав цього уряду, але залишався настільки помітною людиною, що зазначався в урядових актах серед значних осіб. Не минуло й року після цього, як в квітні 1677 року Носа бачимо полковим обозним. Таке незвичайне підвищення можна пояснити тільки тим, що Ніс близько приймав участь в усуненні від влади Горленка, уряд обозного міг бути йому нагородою за цю участь... Здібність Носа до інтриги і вміння користуватися обставинами помітні із його участі в тій події на Коломаці, наслідком якої було усунення Самойловича і поставлення Мазепи. На той час Ніс чомусь був уже тільки полковим осавулою. Участь Носа в проведеній Мазепою на Коломаці інтризі примітна з того, що через місяць після одержання булави новий гетьман видає Носу універсал на Голубівку. Це був факт незвичайний, тому що маєтність давалася незначному уряднику тоді, коли ще й полковники рідко одержували такі маєтності. Маєтність давалася Носу Мазепою в перший місяць його гетьманства, коли він дав їх не більше як десятьом, або тим, хто йому допомагав на Коломаці, або тим, кого йому потрібно було негайно приголубити. Без сумніву, що Ніс на Коломаці чимось особливим прислужився Мазепі, чим і заслужив таку велику нагороду... Але невдовзі Ніс чомусь втратив своє осавульство і знову став рядовим військовим товаришем. Але, як бачимо, Ніс встиг дуже швидко знову вислужитися перед Дмитром Горленком, який, одержавши прилуцьке полковництво в 1692 році, того ж року особисто дає Носу нову маєтність... У листі Горленка читаємо: «Респектуючи ми давні послуги в Війську Запорозькому раненні пана Івана Яремовича Носа, значного товариша військового, надаєм оному сельце Щурівку, в ключі Іваницькому найдуючеся, позволяючи з одного сельця всякими приходячими пожитками користувати, до якого якби уже війт Іваницький більше жодного не мав діла, пилно вартуєм того». Цікаво, що в цьому листі Ніс названий не тільки прізвищем, а й по-батькові, чого в Старій Малоросії, а особливо в XVII столітті не водилося. Можливо, Яремовичем Носа називали «по-вуличному») - чому полковник вважав за потрібне згадати про це його прізвисько. Згодом Ніс знову одержав полковий уряд і вже вищий уряд судді, на цьому уряді бачимо його в 1695 році, коли дав йому Мазепа підтверджувальний універсал на Голубівку. Стосовно задуму Мазепи Ніс, мабуть, був однодумцем; у всякому разі, коли Дмитро Горленко пішов слідом за Мазепою до шведів, то Ніс залишався в Батурині, в складі його гарнізону. Перекази стверджують, що Ніс підказав Меншикову, яким чином можна без перешкод потрапити до міста.. В усякому випадку, Ніс зробив російському війську при облозі Батурина якусь важливу послугу, за яку царським указом був поставлений прилуцьким полковником. Надія Носа одержати разом з цим і маєтності попередника не збулася. Не вдалося Носу і досидіть на полковницькому уряді до смерті, як це звичайно водилося, уряд цей знадобився в 1714 році для людини ще більш спритної, і його перемістили на уряд другого генерального судді. Через рік він помер.

Н
1   2   3   4

Схожі:

Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconРеферат на тему: Історичний нарис розвитку обчислювальної техніки
Ще десять років тому було рідкістю побачити який-небудь персональний комп'ютер вони були, але були дуже дорогі, І навіть не кожна...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconРозрахунок горіння палива
Необхідна витрата повітряного дуття за вирахуванням втрат на ділянці повітродувка-повітронагрівач складає vb = 500000 м3/год (при...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconОрієнтовний порядок проведення туристсько-краєзнавчого експедиційного маршруту (Коефіцієнт. 1,0)
Команда в складі 4 учасників (3+1) повинна пройти маршрут по пересічній місцевості та знайти контрольно-залікові станції, контрольні...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconПрактики з еом
Площа території Республіки Молдова складає 33. 847 кв км, з якої 472 кв км складають води. Найбільша довжина території з півночі...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк icon2. Солдат в бою
Підготовка до ведення вогню: вивчення місцевості, визначення відстані до орієнтирів, ділянок місцевості, закритих І які не прострілюються,...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconУмови проведення видів програми П’ятого краєзнавчого зльоту Орієнтовний...
Команда в складі 4 учасників (незалежно від статі) повинна пройти маршрут по пересічній місцевості та знайти контрольно-залікові...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconКонтингенту робітників, річних експлуатаційних витрат на обслуговування
України. Частка доданої вартості підприємств транспорту І дорожнього господарства у валовому внутрішньому продукті країни складає...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconРеферат по темі: Підготовила
Форма Землі – геоїд, приблизно – трьохшаровий еліпсоїд, сфероїд. Середній радіус Землі складає 6371,032 км, екваторіальний – 6378,16...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconМетодичні рекомендації щодо організації навчально-виховноі екологічної стежки
Навчально-виховна екологічна стежка це завчасно визначений маршрут по певній природній місцевості, на якому розташовані унікальні...
Історичний нарис місцевості, що складає Прилуцький полк iconЛекція №9 Тема: передпухлинні захворювання та рак молочної
Щорічно в країні діагностується більше 14 тис нових випадків рмз, що складає 51,4 випадки на 100 тис жіночого населення. Захворюванню...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка