2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права




Назва2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права
Сторінка14/14
Дата конвертації04.03.2013
Розмір1.97 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Стадії процесу правового регулювання

Обов'язкові:

1) моделювання (регламентування) суспільних відносин — шляхом загального програмування юридичних прав та обов'язків їх учасників;

2) виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права;

3) реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.

Факультативні:

а) офіційне тлумачення правової норми;

б) застосування правової норми.

86. Типи та межі правового регулювання.

Тип правового регулювання - це спосіб сполучення загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються правовими нормами.

Види типів правового регулювання:

- загальнодозволенний: «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;

- спеціальнодозволенний: «дозволено лише те, про що прямо зазначено в законі».

^ Сфери та межі правового регулювання

Сфера правового регулювання — це той соціальний простір, на який поширюється правове регулювання.

Види сфер і меж правового регулювання:

1) сфера можливого (потенційного) правового регулювання — ділянка суспільних відносин, яка в принципі може бути врегульована правом; її межі зумовлюються певними властивостями суспільних відносин, суб'єктів права, а також самих юридичних норм;

2) сфера необхідного правового регулювання — ділянка соціального простору, де потрібен вплив права як прояв дії соціальних закономірностей, потреб суспільства і держави, її межі зумовлюються загальносоціальними потребами та інтересами керівної частини суспільства, які відображає держава;

3) сфера законодавчого (легального) регулювання - ділянка соціального простору, фактично регламентована правовими нормами; межами даної сфери виступають основні принципи відповідної правової системи;

4) сфера правореалізуючого (зокрема правозастосовного) регулювання — ділянка суспільного життя, в котрій фактично здійснюються правові норми; межі її визначаються чинним законодавством.

87. Механізм правового регулювання: поняття та структурні елементи.

Механізм правового регулювання — це система всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини.

Він не збігається повністю з правовою системою суспільства, є дещо «вужчим» від неї. Адже до останньої так чи інакше входять і такі явища, в яких ні держава, ані суспільство не зацікавлені (зокрема, правопорушення). Дія механізму правового регулювання супроводжується, переплітається, пов'язується із впливом інших соціальних явищ, які в цілому можна відобразити поняттям загальносоціального механізму правового регулювання.

^ Елементи механізму правового регулювання:

Обов'язкові на відповідних стадіях регулювання:

- норми права (моделюють, регламентують суспільні відносини);

- нормативно-правові акти («організовують» зміст правових норм, виражають їх зовні, забезпе- чують набуття ними чинності);

- юридичні факти (породжують, змінюють або припиняють суб'єктивні юридичні права і обов'язки персоніфікованих суб'єктів);

- правовідносини (конкретизують взаємні юридичні права та обов'язки персоніфікованих суб'єктів);

- акти тлумачення (з'ясування) змісту правових норм; акти реалізації суб'єктивних юридичних

прав і обов'язків.

Обов'язкові протягом усього регулювання:

- правосвідомість (ідеологічно, духовно забезпечує процес правового регулювання);

- законність (гарантує реальність здійснення регулятивного процесу).

Факультативні:

• інтерпретаційно-правові акти (забезпечують однакове розуміння змісту правових норм);

• акти застосування правових норм (забезпечують владну організацію правовідносин між правореалізаторами).

Характеристика механізму правового регулювання дозволяє з'ясувати, якою мірою юридично забезпечено здійсненність, ефективність того чи іншого закону, адже без повноцінного механізму реалізації він «повисає у повітрі», перетворюється на пустопорожню обіцянку, декларацію, гасло. Маючи уявлення про належний «набір» елементів такого механізму, можна встановити, яка його ланка відсутня або не спрацьовує через ті або інші вади і, отже, вимагає певного «ремонту». Зазначені засоби правового регулювання,система яких утворює його механізм, є, так би мовити, юридичними інструментами, що їх використовує держава (через свої органи), а також інші учасники суспільного життя — суб'єкти права — для досягнення тих чи інших цілей. Досконале володіння такими інструментами - неодмінна умова належного професіоналізму юриста.

88. Поняття, ознаки, місце і значення правової системи в правовому житті суспільства.

Правова система – це сукупність внутрішньо узгоджених, взаємопов’язаних, соціально однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативний вплив на суспільні відносини, закріплюючи, реггулюючи і охороняючи.

Вона:базується на праві;

    • формується у зв’язку з правом;

    • має вторинний характер щодо базисних відносин;

    • існує у вигляді складного комплексного утворення.

Головна цінність поняття правової системи полягає у можливості аналітичного комплексного вивченя правовоїсфери життя суспільства.

Розуміючи роль правової системи у суспільстві, ми повинні розуміти, що глибоке та всебічне вивчення національної правової системи можливе лише за умов її порівняння з іншими правовими системами.

89. Структура та функції правової сиситеми.

Як і політика (політична система суспільства) та держава (система державного апарату, інших державних організацій), своєрідні соціальні системи теж утворюють різноманітні юридичні явища. Розрізняються, зокрема, правова система і система

права, кожна з яких має своєрідну структуру.

^ Правова (юридична) система — це система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або у групі однотипних держав.

До складу такої системи входять наступні елементи:

різноманітні правові акти (юридичні норми з їх зовнішніми джерелами, об'єктивовані акти тлумачення і застосування цих норм), діяльність відповідних суб'єктів із створення цих актів;- різноманітні види і прояви правосвідомості;

- стан законності та його деформації (акти правомірної, а також неправомірної поведінки).

У конкретних правових системах, що складались за певних історичних умов, під впливом тих або інших соціальних факторів якийсь із зазначених елементів набував домінуючого, стрижневого значення. І це накладало відбиток на все юридичне «обличчя» такої системи. Тому залежно від того, який саме елемент є визначальним у правових системах, що існували раніше та існують зараз, їх звичайно розподіляють на такі різновиди (або, як іноді висловлюються правові сім'ї):

- нормативно-актна системи (її історично усталена назва — «романо-германська», або «європейсько-континентальна»);

- судово-прецедентна системи (її традиційна назва — «англосаксонська», або система «загального права»',

- ідеологічно-релігійна система;

- традиційно-общинна система.

Кожній з цих правових систем притаманні такі особливості.

90. Загальна характеристика правових систем сучасності.

Правова система – це сукупність внутрішньо узгоджених, взаємопов’язаних, соціально однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативний вплив на суспільні відносини, закріплюючи, регулюючи, охороняючи, захищаючи їх від правопорушень.

Серед багатьох сучасних правових систем країн можна виділити їх сукупності за найбільш характерними рисами, що властиві певній правовій сім’ї.

Правова сім’я – досить широка сукупність національних правових систем у межах одного типу права, що об’єднані спільністю історичного формування, структури джерел, провідних галузей та правових інститутів, юридичної культури та мислення, а також практикою правозастосування.

Основні види правових сімей:

  • романо-германська правова сім’я;

  • англосаксонська правова сім’я;

  • соціалістична правова сім’я;

  • релігійні правові сім’ї;

  • сім’ї традиційного та звичаєвого права.

При характеристиці кожної з правових сімей необхідно звернути увагу на основні джерела права, які притаманні тій чи іншій правовій сім’ї.

Романо-германська правова сім’я:

- домінування серед форм (джерел) об'єктивного юридичного права нормативно-правових актів (які значною мірою сформувалисьна основі рецензії основ стародавнього римського цивільного права);

— підпорядкованість нормативно-правових актів за їх юридичною силою (ієрархічна структура правової системи);

— кодифікованість значної частини нормативно-правових актів;

— більш-менш чіткий поділ цієї системи на право приватне, що регулює відносини (насамперед майнові та особистісні), рівноправними учасниками яких є люди та їхні об'єднання, різноманітні організації (цивільне, сімейне, підприємницьке, торгове й деякі інші галузі права); та право публічне, котре регулює відносини, учасником яких є, хоча без одного боку, орган держави як носій владних повноважень (конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне та деякі інші галузі права);

- визнання нормативно-правового акта вирішальним критерієм для офіційної, тобто державної, оцінки діянь як юридичне правових (законних) чи юридичне неправомірних (незаконних);

— допущення у деяких, щоправда досить рідкісних, випадках судового прецедента як форми юридичного права.

Всередині цієї правової системи виділяють підсистеми: «романську» (до якої належить законодавство Італії, Франції, Бельгії, Голландії, Іспанії, Португалії, значною мірою України, Росії, Білорусі) та «германську» (законодавство ФРН, Австрії, Швейцарії та ін.).

Певним різновидом зазначеної правової системи вважають також право скандинавських країн, особливістю якого є певна гармонізація та уніфікація

нормативно-правових актів, що діють у них, а також помітна роль судово-прецедентної практики. Правова система, що розглядається, домінує і в ряді країн Латинської Америки (Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія та ін.), хоча й там існує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції США.

^ Англосаксонська правова сім’я:

- провідною формою юридичного права є судовий прецедент;

- функціонування нормативно-правових актів, які завжди входять до складу цієї системи, може коригуватись судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;

- внаслідок цього забезпечується більша гнучкість, пристосовуваність юридичних норм, які, щоправда, стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними,а в деяких випадках — навіть суперечливими;

— принципова некодифікованість норм цієї правової системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію та застосування (проте ця складність нині додається завдяки використання комп'ютерної техніки).

Всередині цієї системи розрізняють групу англійського права (Англія, Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька десятків країн - членів Британської Співдружності Націй) і право США. Особливість останнього полягає, по-перше, у відносно більшій поширеності нормативно-правових актів (зокрема, кодексів, яких не знає англійське право,— цивільного, цивільно-процесуального, кримінального, кримінально-процесуального та ін.); по-друге, в його федеративній структурі; і, по-третє, у дещо меншій зв'язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.

У певному сенсі можна констатувати: якщо на європейському континенті (за романо-германської системи) юристи цікавляться насамперед тим, яким чином закон регламентує певну ситуацію, «матеріальні» права й обов'язки її учасників, то в Англії, Канаді, США — тим, за якою саме процедурою, за яким процесом ситуація має бути розглянута судом (чи іншим органом), аби дійти правильного рішення.

Так чи інакше, але нині майже третина населення світу живе у державах, де діє прецедентна правова система.

Ідеологічно-релігійна система:

- пануючим джерелом права проголошуються канонічні релігійні тексти (у мусульманському праві - Коран, Сунна та ін,, в індуському -- збірники Вед, у єврейському - Тора (Старий Заповіт), Талмуд);

- функціонування цих джерел, однак, опосередковується тлумаченням відповідних фрагментів, настанов, догматів, притч, легенд, оповідей із «Святих книг», яке здійснюється окремими, «довіреними» священнослужителями, теологами-юристами, авторитетними знавцями відповідної релігії; тому реальним джерелом (зовнішньою формою) юридичних приписів у розглядуваній правовій системі слід вважати релігійно-юридичну доктрину (правову ідеологію), «оздоблену» релігійними текстами;

- наявність декількох напрямків, відгалужень у рамках кожної юридично-релігійної системи (наприклад, в ісламському праві існує сім «шкіл»);

- невідгалуженість, інтегрованість нормативних та ненормативних (індивідуальних) юридичних приписів, що формулювались «мудрецями» та релігійними суддями, звідси - - казуїстичність цих правових систем;

- невідокремленість юридичних нормативів від моральних, побутових, внутрішньосімейних та інших (як прояв синкретичності релігійної системи).

Найбільше поширення правова система, що розглядається, зберігає у тих країнах, де більша чи значна частина населення сповідує іслам (таких країн нараховується нині понад 50, хоча не в усіх із них держава офіційно визнає мусульманське право).

^ Традиційно-общинна система:

— домінуючою формою права є правовий звичай, тобто традиційно-племінне, традиційно-общинне «законодавство», так чи інакше санкціоноване державою;

- юридичні норми у цій системі регулюють відносини не стільки між індивідами, скільки між групами (сім'ями, родами та ін.), зокрема, передбачають можливість колективної відповідальності;

- питома вага цього права у різних країнах Африки, де воно ще й сьогодні зустрічається, неоднакова, оскільки в них функціонують і «взірці» колишнього колоніального права метрополій, і сучасні юридичні акти новоутворених самостійних держав.

На завершення цього стислого огляду юридичної світової панорами слід підкреслити: хоча такий поділ об'єктивного юридичного права має дуже істотну пізнавальну і практичну цінність, він, однак, ґрунтується лише на формальних, «зовнішньоджерельних» показниках. А ці показники неспроможні дати відповідь на питання, волю якої частини населення даної країни (або групи країн) відображає юридичне право, що втілене відповідною державою (або групою держав) у тих чи інших

його зовнішніх формах. Отже, вельми важлива суто юридична типологія права, здійснювана за схарактеризованими вище правовими системами («правовими сім'ями»), не розкриває його соціальної сутності. Це завдання виконує лише соціально-змістовна, «матеріальна» типологія правових систем.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права iconРеферат з основ права на тему Основи теорії виникнення держави І права
Залежність державно-правових інститутів від рівня соціально-економічного розвитку
2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права iconПлан контрольної роботи по теорії держави І права на тему: "Загальна...
Основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Це найбільш узагальнююча категорія, яка...
2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права iconЛ. Р. Наливайко Теорія держави І права
Теорія держави І права : методичні рекомендації до написання курсових робіт для студентів нні права / Л. Р. Наливайко. — Дніпропетровськ...
2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права iconІ сторія митної справи
О. В. Морозов, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави І права Академії митної служби України
2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата
Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави І права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство...
2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права iconМакарчук В. С. Мі52 Загальна історія держави І права зарубіжних країн:...
П. Глиняний доцент, завідуючий кафедрою історії держави та права Одеської національної юридичної академії
2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права icon1. Виникнення держави І права (3 год.)
Влада І суспільство у додержавний період. Мононорми. Причини виникнення держави І права
2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права iconРоль держави в процесі реалізації к0нституційн0Г0 права людини I...
Тетяна Миколаївна Мілова, кандидат юридичних наук, молодший науковий співробітник Інституту держави / права ім. В. М. Корецького...
2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права iconІсторія держави І права зарубіжних країн. Мудрак
Ця дисциплі-на вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути І правове становище населення у конкретних умовах окремих держав....
2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права iconРеферат з дисципліни сучасні інформаційні технології на тему: «Характеристика...
Важливе місце в системі юридичної освіти має така наука, як історія держави І права зарубіжних країн. Вона визначає предметом свого...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка