Монастир бакота




Скачати 105.41 Kb.
НазваМонастир бакота
Дата конвертації25.03.2013
Розмір105.41 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы


СКЕЛЬНО-ПЕЧЕРНИЙ

СВЯТО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ

МОНАСТИР

БАКОТА


Таку назву прибрало одне з правічних сіл на Поділлі.

Нині воно затоплене

Над плесом — тиша гнітюча,

Туман, як бранець в лахмітті.

Здалося, озвалась круча:

Немає Бакоти в світі.

Розчахує розпач груди,

Збираю для крику сили.

Явіться, безликі люди,

Оті, що красу згубили

Казали: край охорошим,

Хвалились: боги природи,

Покажемо, що ми можем.

І от... лиш прогнилі води

На дні, мов у темних нішах,

Слов'янських осель причалля.

Творіння — із найдавніших –

Жбурнули в безвість провалля

В застійних навстяж глибинах

Дрімуча набухла зелень

І де вас шукати, винних

У страті дзвінких поселень?

Ростили тут хліб на схилах -

І руки займало вічне.

Тужили тут, ждали милих,

Під зорі ішли на віче.

А ви у липкі глибини

Втаїли шляхи й стежинки,

І факел білий калини,

І материк материнки.

Сховали в змертвілих водах,

У темряві безшелесній

Літа працелюбів гордих,

Минувшину їхню чесну.

Небесні малюнки строгі

Втопили в прірві безплідній,

Для чого, боги убогі?

Навіщо, варвари рідні?
Літописне місто Бакота було розташоване на лівому березі Дністра, там, де було до спорудження Могилів-Подільської ГЕС село Бакота Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Перші літописні згадки про Бакоту належать до 1240 р. В той час, коли Данило Романович шукав допомоги проти золотоординців в Угорщині та Польщі, галицькі бояри розділили між собою землі і

стали в них правити як незалежні господарі. Боярин Доброслав Судич захопив у 1240 р. Пониззя з Бакотою.



Говорити про село Бакоту і нічого не сказати про скельний монастир, що розташувався 120-метровій скелі, - це зупинитись на півслові, їхні долі сплелись навіки.

Монастир знаходиться в мальовничому північно-східному куточку Кам'янець-Подільского району, біля села Гораївка.

Перші письмові свідчення про Бакотський монастир з'явилися у «літопису великих князів Литовських» у XIV ст. Літопис розповідає про зайняття Поділля литовськими православними князями Коріатовичами біля 1362 року, та про поновлення та


заснування Подільських міст після нашестя татар. В ньому говориться: « й на первое Кориатовичи нашли себе твержу на реке Смотричи, тут пак нарядили Смотрич, й у другом месте били чернцьі у горе й в том месте нарядили ( тобто мабуть поновили, укріпили) город Бакоту.» З літописного тексту випливає, що монастир існував задовго до приходу Коріатовичів.

Подальша доля монастиря тісно пов'язана з історією Бакоти ХIV-ХV століть. Можна думати, що після розорення міста Бакоти (1434 рік) печерний чоловічий монастир було спустошено і братія розсіяна по всіх округах. Монастирські келії, печери й усипальня ще довго стояли порожніми, можливо, і пограбовані. І лише обвал верхньої скелі сховав під собою рештки давніх монастирських споруд да жаль, це тільки припущення, і справжня доля монастиря тих часів невідома і понині.

Коли у 1883 році В.Б.Антонович прибув до Бакоти і розпочав розкопки на Білій горі, то місцеві жителі вказали йому на урочище «Монастирисько», а також розповіли легенди, перекази, що пов'язані з цим урочищем. Учений зацікавився розповідями і провів обстеження. На вершині Білої гори В.Б.Антонович оглянув гвинтоподібну печеру, відому серед жителів Бакоти під назвою «кузня». У самій печері вчений знайшов дві невеликі келії, які пізніше були віднесені до залишків скельного монастиря.

1889 року Бакоту відвідав колишній єпископ Подільський і



Брацлавський пресвятий Димитрій. Він зацікавився старожитностями Бакоти, оглянув урочище і піднявся на вершину Білої гори. При цьому у зверненні до жителів села відзначив, що тут в скелях був монастир, де спасалися самітники, коли Бакота була столицею. Підняті духом після цієї промови селяни під керівництвом тодішнього священика Е.Праницького почали розкопки. Спочатку знайшли давнє джерело, пізніше натрапили на залишки муру.

Перші археологічні дослідження в Бакоті було проведено у 1891-1892 рр. за дорученням Російської Імператорської-Археологічної комісії В.Б.Антоновичем. Було досліджено три печери, перша з них мала довжину 8,5 м, ширину — 1,6 м, висоту -2,13м, друга - відповідно 6 м, 1,5 м і 2,13 м, третя - відповідно, 10 м, 1,6 м, 2,13 м. У стінах печер було видовбано 17 ніш, у підлозі -19 гробниць, у деяких з них виявлені людські кістки, що лежали поза анатомічним порядком.

На південній стіні виявлено напис, виконаний уставом слов'янським кириличним письмом: «Благослови Христос Григорія ігумена, давшего силу святому Михайлу». Є й інший напис: «Григорий воздвиг место се». Академік М.М.Тихомиров, який відвідав Бакотський монастир у 1962 р., вважає, що за палеографією основний текст слід віднести до кінця XI - початку XII ст., а інший - до кінця XII - початку XIII ст.

Ю.Сіцинський брав безпосередню участь у розкопках кінця XIX ст. у Бакотському скельному монастирі і зробив опис знахідок. Найважливіші з них:

  1. на глибі каменю фрескові зображення святого з молодим обличчям, без бороди і вусів, у німбі, у червоному плащі, застібнутому на правому плечі. Під плащем -панцир, у правій руці - хрест. З боків - частина зображень двох жіночих облич) у чорних убраннях;

  2. на розбитому шматку каменю зображення двох облич)— чоловічого і жіночого (можливо, Спасителя і Богоматері). Чоловіче обличчя з невеликою борідкою і пробором волосся посередині голови. Жіноче обличчя - у червоному покривалі (обидва обличчя в німбах);

  3. рельєфне зображення обличчя богоматері на шматку каменя з розкрашуванням, у 3/4 натуральної величини людського обличчя, праворуч - частина німба, який був над головою Богомладенця і напис, що залишився «Хс». На окремому уламку каменю - напис «Мр»;

  4. зображення частини жіночого обличчя у червоному покривалі та убранні;

  5. шматок стінки з вертикальним написом «Василій».



Важливим є питання виникнення скельного печерного монастиря. К.М.Мельник, що обстежувала разом з В.Б.Анто­новичем місце розташування й безпосереднє оточення монастиря, вважає, що урочище «Монастирисько» носить сліди двох різних культур - язичницької і християнської, пояснюючи це наявністю мегалітів, що знаходилися на березі Дністра під монастирем. У 1961 році в одній з печер поблизу монастиря було розкопано жертовний комплекс доби бронзи (2 тис. років до н.е.). У 1963, 1964, 1969 роках подібні жертовники були знайдені в інших урочищах (Пушкарівка. нині, біля с. Горяткя), що знаходилися навколо монастиря і на самій Білій горі.

У 1893 році на місці давньоруської церкви було споруджено нову дерев'яну церкву, яка була освячена єпископом Подільським і Брацлавським Димитрієм (1890-1895). Церква була відбудована на пожертвування, зібрані священиком Е.Праницьким. Освячення відбулося при великому скупченні віруючих з усього Поділля і Молдавії 1-го серпня (14 серпня за новим стилем) 1893 р., на Маковія.

Бакота І стала притулком для кількох тисяч чоловік, які прийшли пішки за кілька сотень кілометрів й розташувалися на березі Дністра вже за тиждень перед освяченням.

Ось як описує події того дня свідок - Ю.Сіцинський: «Після промови Преосвященного була розпочата в церкві с.Бакота панахида, а потім при її співі вийшли з церкви і хресною ходою направились до печер. Біля сьомої години ранку - ранку чудового, літнього життєдайною прохолодою, з летким туманом хресний хід, пройшовши село, далі за околицею його став піднімати нагору по новозбудованій стежці, що вилась змійкою посередині високої величавої гори, омитої Дністром. Повільно рухаючись на гору, процесія розтягнулась на далеку відстань, так як стежкою треба було йти по одному.

Гора, в якій знаходились монастирські печери, тягнеться з півночі на південь. У тому напрямку і рухався хресний хід, маючи з одного, правого боку внизу біля ніг обриви скель, дуже стрімких, і біля підніжжя їх Дністер, а з лівого боку піднімались також скелі, то похилі, покриті зеленню і кущами, то сірі, як стіна, то грізно навислі, як хмари. Сонце, що піднялось з-за гори, ще не освічувало західної сторони її, по якій рухалась процесія, вершина гори ще давала приємну тінь, поруч стежки ще трималась ранкова прохолода. Відкриті з гірської стежки задністровські далі були покриті димкою ранкового туману. Дністер, вигинаючись як величезна змія, тихо колихався біля ніг Бакотської гори і димів парою, що піднімалась до хмар і там зникала. Ранок був тихим. Дзвінко лунав дзвін панахиди, що продовжувався під час усієї ходи Хресного ходу... Голоси співу і молитвослів'я, вдаряючись об скелі, що висіли над головою, неслись десь далеко в простір. Цей чудовий ранній ранок, ця хода з панахидою, ці скелі й ріка, що билася в берег, надавали картині якусь величність разом з таїнством, що явилось при виді цих давніх залишків відлюдного життя, цих загадкових печер, ніш, написів...





...Була вже дев'ята година ранку, сонце стало показуватись з-за вершини гори, виблискуючи в росинках, що покривали рослинність гірських схилів. Ставало вже тепло, душно, наступав жаркий літній день з безхмарним небом, з пекучим сонцем. Гурти людей не переставали йти до печер... Внизу Дністер уже звільнився від туману, виблискував на сонці, як дзеркало. Через річку снували човни рибалок, що переправляли з того боку бажаючих побувати в Бакотських печерах, бачити архієрейське богослужіння. З висоти гори ці човни здавалися птахами, що повзали по поверхні води. Тут над прірвами розкішне росли кущі горішника, дерену городовини, терну, крушини, які можна зустріти тільки тут. Ці кущі наче хотіли прикрити, прикрасити ці дикі скелі, покрити тім'я старих гір зеленю і цвітом...»



З того часу, 14 серпня, на Маковія Бакота ставала місцем паломництва багатьох тисяч людей, які поодинці або групами пішки з Буковини, Галичини і Поділля долали десятки, сотні кілометрів. Багато з них приходили за тиждень-два до свята. Богомольців неможливо було розмістити в оселях господарів і багатьом з них доводилось розташовуватись на призьбах попід хатами, у затишних куточках на сіні, під відкритим небом на березі Дністра, на стежці до монастиря. Вони відвідували монастир, щиро молилися. Хворі богомольники збирали квіти і трави, зв'язували в пучечки (їх називали маковейками) і забирали додому, вірячи у цілющу силу трав і води з джерел біля монастиря. До початку свята в селі влаштовувався великий ярмарок, на якому продавались продукти полів і садів, інші товари. Та найбільшим попитом користувались ікони, хрестики, віск, дитячі забави.

А рано-вранці розпочиналось свято. Безперервним потоком вузькою стежкою до монастиря йшли прибулі та місцеві жителі. Близько 20 священиків з навколишніх сіл проводили службу, освячувалась вода і квіти. Після служби місцеві жителі запрошували родичів, знайомих, прибулих на святковий обід, який обов'язково був пісним. Так свято Маковія стало й ще одним святом (празником) у селі.

Так було до 1918 року. Після відомих подій цього року Бакота стає прикордонним селом, а місце розташування монастиря — прикордонною зоною, масовий прихід туди сельчан заборонявся. З часом дерев'яні конструкції церкви стали прогнивати. Перед самою війною (1940 р.) для будівництва прикордонної застави в Бакоті було нагромаджено велику кількість лісоматеріалу. Але вже не потрібно було будувати заставу, тому громадою села вирішено всі матеріали тратити на відбудову церкви. Роботи проводили всім селом - толокою. Дорослі і малі, чоловіки і жінки носили каміння, дошки на плечах, у руках і мішках. Працювали натхненно і радісно, бо відновлювали свою святиню. Ініціаторами відбудови були Горбняк П.А. та Мельник А.П. Уже через два роки роботи були завершені, відновилось богослужіння і знову з навколишніх сіл потягнулись до монастиря люди.

Усього двадцять років судилось проіснувати після відбудови церкві. На початку 60-х років по країні прокочується чергова хвиля боротьби з релігією. Церква закривається. Протягом 1963-1964 років вона руйнується, дерев'яні конструкції або спалюються, або скидаються в урвище до Дністра, зникають ікони, церковний дзвін,



хрести скидаються в урвище, згоряє церковна бібліотека (така існувала, по свідченню очевидців). І що дуже боляче: до цих робіт залучались учні 7-8 класів місцеве майбутнє села, їм, пообіцяли дозволити використати дерев'яні дошки, стовпи для будівництва місцевого стадіону.

Доречно згадати, що всі дорослі руйнівники дерев'яної прибудови скельного монастиря померли завчасно, відносно молодими.

У 1962 році Бакота привернула до себе увагу директора Кам'янець-Подільського державного музею-заповідника Г.М.Хотюна, який запросив для керівництва археологічною експедицією Б.О.Тимощука. А з 1963 р. Тут протягом кількох років проводилися широкі археологічні дослідження експедиціями Кам'янець-Подільського педінституту, музею, а також Інституту археології АН УРСР.

Результати багаторічних досліджень увійшли до книги І.С.Винокура і П.А.Горішного «Бакота - столиця давньоруського Пониззя» (1994 р.).

А вже в 90-х роках відновились свята в Бакотському монастирі у день спомину мучеників Маковїїв 14 серпня, або як ще кажуть — на першого Спаса.
Доля багатьох людей тісно пов'язана з Бакотою - колискою Історії нашого краю

* Народні перекази говорять про те, що святий засновник Києво-Печерського монастиря Антоній Печерський на шляху з Афону зупинився на Дністрі і тут копав печери в скалах, а потім уже переселився на береги Дніпра.

* 1241 р. Данило Галицький направив у Бакоту для наведення порядку й придушення боохівських князів одного з своїх довірених державних діячів печатника Кирила»(Курила). Деякі дослідники вважають, що це той самий Кирило, який був одним з перших відомих київських митрополитів (1246-1281рр.), і за своє благостиве життя зачислений до лику святих, а народився він у Бакоті.

* Весною 1242 року сам Данило Галицький відвідує тодішню столицю Пониззя - Бакоту для встановлення порядку в Подністров'ї.

* Давньоруський літопис згадує намісника Бакоти Мля, який віддав у 1255 році місто монголо-татарам, зрадивши цим Данила Галицького. У тому ж році великий князь посилає в Бакоту, щоб схопити Милія, сина свого Лева, на честь яке названо теперішнє місто Львів.

* У 1362 році володарями подільської землі стали литовські князі Коріатовичі: Олександр, Федір, Юрій і Костянтин, що підтверджує літопис.

* У 1388 році Бакота була віддана Костянтином і Федором Коріатовичами їхньому слузі Немиру. Саме він міг бути власником феодального двору ХІV-ХV ст., що знайдений при археологічних розкопках 60-х років XX ст.

* Через горне війни і ще двадцять років після пройшов поруч Маршалом Радянського Союзу А. А. Гречком його незмінний шофер, уродженець Бакоти старшина Я.З.Горбняк.

*Народилась і провела свої дитячі роки у Бакоті відома всьому світу дискоболка 60-70 років, чемпіонка світу Фаїна Мельник.

А у 60-70 роки XX століття не було рівних по вирощуванню лікарської сировини в тодішньому радгоспі ім. Орджонікідзе і в Міністерстві медичної промисловості СРСР бригаді № 1 відділку № 3 с.Бакота, якою незмінне керував М.В.Варварук, за що й нагороджено його орденом Леніна (1966р.) і двома орденами Трудового Червоного Прапора (1973, 1977 рр.), багатьма

медалями.

А скільки таких яскравих особистостей загубилось у сивому тумані століть...


^

Використана література


1. Сецинский Е. Й. Бакота, древняя столиця Понизья // Подольские епархиальньге ведомости, 1889, № 46-49.

2. Нариси історії Поділля //Хмельницький облполіграфвидав, 1990р.

3. Дорошенко Д. Про минулі часи на Поділлі, Кам'янець-Подільський, 1919.

4. Винокур І. С., Горішній П. А. Бакота столиця давньоруського Пониззя // Кам'янець-Подільський, 1994.

5. Бакотський скельно-печерний монастир// НПП "Подільські товтри", 2000 р.






Схожі:

Монастир бакота iconДводенний тур «Хотинська фортеця-актриса» – Бакотський монастир Кам’янець-Подільська фортеця
Бакота — живописне місце, де завдяки гористому ландшафту, що закриває від північних холодів, багатоводній річці, створюється м'який...
Монастир бакота iconРеферат на тему: “Нестор Літописець про Золоті ворота”
Ярослав город великий Київ, у цього ж города ворота суть Золотії. Заклав він також церкву святої Софії, премудрості Божої, митрополію,...
Монастир бакота iconНадія Ткаченко Соловецька подорож українців
Київ Санкт-Петербург – Петрозаводськ – Кемь – Соловки Кемь – Олександро Свирський монастир – Псков – Київ
Монастир бакота icon0 (800) 500 89 90 (для бесплатных звонков из регионов Украины)
Львів – Гошівський монастир – Вигода – екскурсія вузькоколійною залізницею „Карпатський трамвай – Вигода –Львів
Монастир бакота iconЛюбарщина духовна. У всякого своя доля
На одному березі стояв палац, на іншому також палац. На новолюбарському березі виднівся костьол І монастир св. Архангела Михаїла...
Монастир бакота icon1.Історія розвитку Києво-Печерської Лаври Споруди з яких складається Києво-Печерська Лавра
Свя́то-Успе́нська Ки́єво-Пече́рська ла́вра — одна з найбільших православних святинь України, монастир Української православної церкви...
Монастир бакота iconУроку: допомогти учням осмислити
Обладнання: портрет О. Гончара; ілюстрації соборів на комп’ютерах: Троїцький собор у Новомоськовську на Дніпропетровщині, Святогірський...
Монастир бакота iconСніданок. Виселення з готелю. Оглядова екскурсія по Бухаресту
Ниточка минулого веде крізь лабіринти історії й давні легенди оживають у Королівському палаці, палаці Парламенту, Констакуділо, старовинних...
Монастир бакота iconІнкерманське диво
Курган, пам’ятник на честь російських моряків, військові кораблі І досі нагадують про історичні події, що відзначили Севастополь,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка