1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні




Скачати 211.35 Kb.
Назва1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні
Дата конвертації28.03.2013
Розмір211.35 Kb.
ТипЗакон
uchni.com.ua > Право > Закон



1. Основні положення та вимоги Конституції і законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні національної безпеки держави.

Правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, Закони України “Про Збройні Сили України” і “Про оборону України”, Військові статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

Прийняття Конституції України стало могутнім стимулом подальшого розвитку нашої держави. Прийнята парламентом Конституція України дає можливість будувати вільну, демократичну, соціально-правову державу, котра визначає людину найвищою соціальною цінністю.

Згідно з положенням Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову влади. В основі цього принципового положення лежить відома цивілізованому демократичному світу теорія. За цією теорією державна (публічна) влада повинна обов’язково поділятись на окремі гілки. Кожна з гілок влади повинна виконувати свої повноваження, в жодному разі не підмінюючи одна одну. Але в єдності всі вони разом творять єдину державну владу.

Єдиним органом законодавчої влади є її парламент – Верховна Рада України. Органами державної виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи державної виконавчої влади. Органами судової влади – Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Верховна Рада України та Кабінет Міністрів водночас є органами військового управління.

В Конституції України знайшли своє вирішення найбільш важливі, принципові, загальні питання, пов’язані з обороною країни, забезпеченням воєнної безпеки України.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою скасування конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Конституція України визначає основні підходи, політико-правові підвалини будівництва не тільки Збройних Сил, а й усієї Воєнної організації держави.

Важливим кроком уперед в реалізації вимог Конституції України стало затвердження в січні 2006 року Указом Президента України Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006 - 2011 роки. Головною метою Державної програми є створення відносно невеликої, але укомплектованої, навченої, оснащеної сучасним озброєнням, боєздатної армії, яка буде спроможна забезпечити національні інтереси держави.

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року правове поле у сфері національної оборони України стало більш чітким і визначеним. Це дало помітний поштовх законотворчій діяльності у цій сфері. Верховні Рада України, керуючись положеннями Конституції України, внесла низку змін і доповнень до Законів України від 6.ХІІ.1991 року “Про Збройні Сили України” і “Про оборону України” і виклала їх у редакції від 5 жовтня 2000 року.

У Законі України “Про внесення змін до Закону України “Про Збройні Сили України” зазначається:

Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.

Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

З’єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону, в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності.

Завдання збройного захисту України вирішують, перш за все, Збройні Сили України, але не тільки вони. “Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом”.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оборону України” встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов’язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов’язки громадян України у сфері оборони.

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, за необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі Збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує військово-адміністративний поділ території України.

З метою запобігання збройній агресії та збройному конфлікту, забезпечення національних інтересів і реалізації власної воєнної політики Україна, дотримуючись норм відповідальної і заснованої на співробітництві поведінки в галузі безпеки, бере участь у міжнародних акціях безпеки та міжнародному співробітництві у сфері оборони на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України. Фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України “Про Державний бюджет України”, які забезпечують належне виконання завдань оборони, але не менше трьох відсотків від запланованого обсягу валового внутрішнього продукту.

У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, запровадження воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Верховні Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони.

Президент України здійснює повноваження у сфері оборони відповідно до Конституції України.

Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України у межах повноважень, визначених Конституцією України, видає укази, розпорядження, директиви і накази з питань оборони.

Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в особливий період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною держави у цей період.

Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Конституція України визначає, що Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України (ст. 116, п. 7). За своїм характером це можуть бути заходи економічні (воєнно-економічні), організаційні, кадрові тощо.

Діяльність і управління іншими військовими формуваннями, утвореннями відповідно до законів України, та правоохоронними органами, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні держави, здійснюються згідно із законодавством.

В Україні діють Закон України “Про основи національної безпеки України”, Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 18.06.99 року, а також Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про альтернативну (невійськову службу)” від 18.02.99 року. Конституція України встановлює, що у разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою (ст. 35) і тим самим конституційно закріплює відповідне положення Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу”. Це також є одним з проявів гуманістичного характеру нашого Основного Закону.

Законом України “Про основи національної безпеки України” визначається, що «національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету І єдиного джерела впади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та ЇЇ прогресивний розвиток». Кажучи іншими словами, національні інтереси можна визначити як усвідомлену кожним членом суспільства, незалежно від його соціального статусу, інтегровану систему потреб у гармонійному розвитку особистості, суспільства і держави. Тобто національні інтереси - це те, що має життєво важливе значення як для кожного окремого громадянина, такі для суспільства і держави. Це такі потреби та інтереси, які не можна класифікувати на основі соціальної структури суспільства, а тільки на основі класифікації: сфер життєдіяльності суспільства. Закон України «Про основи національної безпеки України» визначив одинадцять пріоритетних національних інтересів. Без сумніву, одним з ключових у системі пріоритетних національних інтересів е «захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України».

Аналізуючи цей пріоритетний інтерес, необхідно особливо наголосити на тому, що його реалізація - це справа не тільки держави та її органів і установ, а й усіх громадян України. Внесок у реалізацію цього інтересу кожного суб'єкта забезпечення національної безпеки може бути різний, але не може бути жодного громадянина, об'єднання громадян, державних і недержавних установ, котрі не вважали б його власним інте­ресом або були вільні від обов'язку діяти в інтересах його реалізації.

Як один з пріоритетних національних інтересів Законом України «Про основи національної безпеки України» Визначається «інтеграція України в .європейський політичний, економічний простір та євроатлантичний безпековий простір». У цьому контексті необхідно наголосити, що євроатлантична інтеграція України передбачає й інтеграцію Збройних Сил у військові структури НАТО. Основні умови реалізації даного національного інтересу знаходяться в самій Україні; й полягають у досягненні нашою державою євроатлантичних стандартів у галузі політики, економіки, права та безпеки.

Реалізація національних інтересів України супроводжується наявністю загроз національним Інтересам і національній безпеці, котрі Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає як «наявні та потенційні можливі явища і чинники, що створюють не безпеку життєво важливим національним інтересам України», Стаття 7 Закону визначає основні загрози Національним інтересам і національній безпеці України у сферах; зовнішньополітичній, державної безпеки, воєнній та безпеки державного кордону, внутрішньополітичній, економічній, соціальній і гуманітарний, науково-технологічній, екологічній та інформаційній.

Законом України “Про основи національної безпеки України” визначені такі загрози:

- посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;

- загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території Україні;

- нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

- небезпечне зниження рівня забезпечення військовою і спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їхньої боєздатності;

- накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин;

- незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби та членів їхніх сімей.

Це ті загрози національній безпеці України, нейтра­лізація яких, без сумніву, є першочерговою справою всього суспільства. Але військовослужбовці й особовий склад інших силових структур держави - суб'єкти забезпечення національної безпеки, для котрих захист суспільства від названих загроз є їх функціональним призначенням. Тому вивчення й усвідомлення цих загроз та визначення засобів і шляхів боротьби з ними є безпосереднім, завданням особового складу Збройних Сил України.

Законом України “Про основи національної безпеки України” визначається, що «з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозу­ванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесен­ні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та забезпеченні оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації».

Стаття 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» конкретизує напрями державної політики з питань національної безпеки України у відпо­відних сферах.

У воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України основними напрямами державної політики визначено:

- прискорення реформування Збройних Сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь реальним та потенційним загрозам Україні;

- перехід до комплектування Збройних Сил України на контрактній основі;

- здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;

посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів;

- активізація робіт з утилізації зброї;

- впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та Правоохорон­ними органами держави;

- забезпечення соціального захисту військовослуж­бовців та членів їхніх сімей;

- дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на тери­торії України; г

- боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах перепуску та виключній (морській) економічній зоні України;

- Поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами.

Вивчення й аналіз основних напрямів державної політики національної безпеки у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону необхідно проводити у тісному зв'язку з аналізом реального стану справ у конкретних частинах і підрозділах, визначенням і коригуванням їх практичних повсякденних завдань.

Таким чином. Закон України “Про основи націо­нальної безпеки України” ґрунтується на досвіді розв'язання проблем національної безпеки сучасних розвинених країн, власному досвіді, реальному стані й міжнародному статусі України та актуальних завдан­нях і перспективах розвитку України. Законом також визначено повноваження, функції і завдання суб'єктів.

Завдання, повноваження та основні функції Збройних Сил України в галузі національної безпеки визна­чена Законом України «Про основи національної безпеки України». Стаття 9 визначає, що «воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру». В статті 10 Закону визначається, що основними функціями суб'єктів забезпечення національної безпеки України є підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;

систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму; локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників; участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним ін­тересам України, та інші.
^ 2. Військові статути Збройних Сил України – правова основа життєдіяльності військ.

Питанням упорядкування життєдіяльності війська, підтримання міцної військової дисципліни у всі часи при­ділялася особлива увага. В історії людства можна знай­ти безліч різноманітних порадників, указів, кодексів, в яких визначалися основні норми і правила поводження вояків у мирний і воєнний час.

Українські вояки із статутними вимогами вперше поз­найомилися в ході відбуття військової повинності у складі армії Російської імперії. Петро І, який разом з розбудо­вою регулярної армії ввів у дію «Статут військовий», вимагав від військовиків твердого дотримання дисцип­ліни: «Ніщо людей до зла не приводить так, як слабка команда. Так і у війську командувач є батьком для під­леглих, яких належить любити, забезпечувати, а за ог­ріхи карати...».

За часів СРСР військові статути розроблялися найдосвідченішими фахівцями військової справи. Ось що з цього приводу відзначив славнозвісний маршал Г. К. Жуков: «Повинен сказати, що змісту статутів у РСЧА надавалось серйозне значення. В них кожного разу за­кріплювалися досягнення військової науки, вони базу­валися на сучасному рівні техніки, враховували зміни в характері воєнних операцій».

В наш час невпинно підвищується роль військового права у регулюванні відносин у військовому середови­щі. Основні засади і принципи цього процесу сформульо­вані в Конституції України, згідно з якою всі військовос­лужбовці мають усю повноту соціально-економічних та особистих прав і виконують обов'язки громадян Украї­ни. Деякі особливості, обмеження та компенсуючі піль­ги викладено в законодавчих актах з військових пи­тань, серед яких важливу роль відіграють військові статути Збройних Сил України.

^ Повсякденна життєдіяльність військовослуж­бовців у військовій частині здійснюється відповід­но до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Цей статут складається з трьох частин та додатків.

У першій частині розкривається порядок взаємовід­носин між військовослужбовцями, загальні обов'язки командирів та начальників, обов'язки посадових осіб, солдатів та матросів. Ця частина є основою повсяк­денної діяльності Збройних Сил, тому що без знання своїх функціональних обов'язків кожним військовослуж­бовцем неможливе виконання покладених завдань військовими частинами.

Серед специфічних обов'язків, обумовлених особ­ливостями посади, яка займається, можна виділити низку основних вимог, безумовне виконання яких обов'язкове для всіх категорій військовослужбовців Збройних Сил України:

— свято і непорушне додержуватися Конституції Ук­раїни та Законів України, військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно вико­нувати військовий обов'язок;

— бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (началь­ників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бой­овий Прапор своєї частини;

— постійно підвищувати рівень військових професій­них знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

— поважати бойові та військові традиції, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї части­ки, честю і гідністю військовослужбовця Української армії;

— допомагати іншим військовослужбовцям, що пе­ребувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення про­типравних дій;

— вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до пов­ного виконання поставленого завдання;

— виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтри­манні порядку й дисципліни;

— додержуватися правил військового вітання, ввіч­ливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

В другій частині Статуту внутрішньої служби Зброй­них Сил України «Внутрішній порядок» висвітлюються вимоги щодо розміщення та обладнання приміщень, ро­зподіл часу і повсякденний порядок, обов'язки та осно­ви несення добового наряду, обов'язки за бойовою три­вогою та збором, а також розкривається система збе­реження здоров'я військовослужбовців.

Свого часу на важливості останнього питання особ­ливо наголошував славнозвісний генералісімус О. В. Суворов: «Солдате дорогий, бережи здоров'я... Хто не береже людей — офіцеру арешт, унтер-офіцеру та єф­рейтору — палки, та й самому палки, хто себе не бере­же».

В третій частині цього Статуту визначено порядок несення служби під час бойового чергування, особли­вості внутрішньої служби в парках, під час розташу­вання військ на полігонах і перевезеннях. Розділи даної частини важливі тим, що вони обіймають питання, пов'язані з виконанням бойових завдань. Суворе до­тримання статутних вимог щодо несення бойового чер­гування, а також досконале знання і сумлінне виконан­ня обов'язків осіб добового наряду є запорукою високої бойової готовності військової частини.

^ Наступним не менш важливим правовим актом, що визначає порядок і якість взаємовідносин у військовому середовищі, є Дисциплінарний статут Збройних Сил України.

Цей Статут визначає сутність військової дисциплі­ни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права ко­мандирів щодо їх застосування, а також порядок на­дання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військо­вослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Стату­ту.

Військова дисципліна — це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і пра­вил, встановлених військовими статутами та іншими законодавчими актами України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності військо­вій присязі.

Міцна військова дисципліна є основою боєздатності будь-якого війська, її важливість усвідомлювали і наші славетні предки. Так, незважаючи на демократичний устрій козацького війська, у якому всі важливі політич­ні й організаційні питання (вибори старшини, гетьманів, згода на військові походи, судові справи, поділ угідь, укладання угод з іншими державами) вирішувалися на раді, поряд з цим існувала міцна військова дисципліна. Найбільше козак боявся осуду своїх товаришів. Суворо каралися такі злочини, як вбивство, бійки між козака­ми, крадіжка приватного та громадського майна, неви­конання обов'язків, засуджувались аморальні вчинки і неповернення позичених грошей і речей, дезертирст­во. За пияцтво під час походів козаків карали на смерть. Зрада Батьківщині вважалася найтяжчим злочином.

Козаки суворо дотримувалися розпорядку дня. Щод­ня проводилися змагання на конях, стрільба з вогне­пальної зброї, долання ровів і загорож, бій на шаблях до першої крові та інше.

У сучасних Збройних Силах України військова дис­ципліна покликана забезпечувати злагодженість і єдність дій військовослужбовців, моделювати їхню пове­дінку, активно впливати на їхню свідомість, почуття, волю, формуючи тим самим особистість воїна, виробляючи у нього необхідні морально-психологічні бойові якості.

Вимоги Дисциплінарного статуту можуть конкрети­зуватися залежно від безпосередніх обставин норма­ми інших статутів або знаходити своє відображення в постановах, інструкціях, наказах командирів і началь­ників та інших правових актах.

Однією з головних норм Дисциплінарного статуту Збройних Сил України є право командира віддавати на­кази і розпорядження, а обов'язок підлеглого — їх вико­нувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаним сумлін­но, точно та у встановлений строк.

Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зо­бов'язаний для відновлення порядку вжити всіх пере­дбачених законами та військовими статутами заходів примусу аж до арешту винного й притягнення його до кримінальної відповідальності.

Командир, який не забезпечив додержання військо­вої дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність ( в тому числі і кримінальну).

У разі, коли військовослужбовець вважає, що по від­ношенню до нього старшим командиром (начальником) або іншим військовослужбовцем була вчинена неспра­ведливість (незаконне рішення, дія або бездіяльність щодо нього, порушення його прав, законних інтересів та свобод, а також незаконне покладання на нього обов'яз­ків, або незаконне притягнення до відповідальності) — в цих випадках військовослужбовець має право на­правляти письмове звернення або звернутися до по­садових осіб органів військового управління, органів, які проводять попереднє (досудове) слідство та інших державних органів влади.

З інших питань службової діяльності скарга подаєть­ся безпосередньому командирові тієї особи, чиї дії ос­каржуються, а якщо ті, хто подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їхні права, скарга подається у по­рядку підлеглості.

Викладене свідчить, що для повнокровної життєді­яльності сучасного війська і окремого військовослуж­бовця законодавством створені всі умови. Отже, не­обхідно кожному на своєму місці докладати максимум зусиль по його дотриманню.

^ Наступним важливим документом в системі ор­ганізації життєдіяльності військ є Статут гарнізон­ної та вартової служб Збройних Сил України.

Цей статут складається з двох основних частин і додатків.

В першій частині розкриваються зміст і функції гарні­зонної служби, обов'язки посадових осіб щодо організа­ції та забезпечення дотримання високої дисципліни осо­бовим складом гарнізону, необхідні умови для повсяк­денного життя та підготовки військ, проведення гарні­зонних заходів за участю військ.

Особливої уваги потребує друга частина — «Вартова служба». Значення цієї частини полягає в тому, що несення вартової служби є виконанням бойового за­вдання, відтак і положення, які регламентують цю сфе­ру військової діяльності, вимагають особливо суворого дотримання.

Для несення вартової служби віднаряджуються вар­ти, тобто озброєний підрозділ, віднаряджений для вико­нання бойового завдання з метою охорони та оборони військових об'єктів, бойових прапорів та осіб, яких три­мають на гауптвахті й у дисциплінарній частині (ба­тальйоні), вони можуть бути постійними або тимчасо­вими.

Для безпосередньої охорони та оборони об'єктів із складу варти виставляються чатові, котрі виконують бойове завдання щодо охорони та оборони доручених їм постів.

Специфіка цих завдань накладає на військовослуж­бовців особливий рівень відповідальності, що в свою чергу вимагає досконалого знання прав та обов'язків осіб варти, а також суворого їх дотримання. Зміст ос­танньої тези полягає у тому, що несення вартової служ­би завжди пов'язане з перебуванням людини в екстре­мальних умовах, що потребує від неї максимального напруження морально-психологічних та фізичних сил. Охороняючи об'єкти, зазначені в табелі поста, чатовий перебуває наодинці з проблемами, котрі можуть в будь-який час виникнути і на вирішення яких майже не буде часу. В разі необхідності чатовий повинен застосувати зброю. Саме у такій ситуації чатовому потрібно діяти, і тут на допомогу приходять тверді знання положень Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.

З цього приводу можна навести багато позитивних прикладів, коли завдяки рішучим, впевненим діям чато­ві з честю виконували свій військовий обов'язок.

^ Останнім серед статутів є Стройовий статут Збройних Сил України.

Цей документ визначає строї та управління ними, обов'язки командирів і солдатів перед шикуванням і в строю, стройові прийоми без зброї, зі зброєю і при вико­нанні військового вітання, строї підрозділів та частин пішому порядку і під час руху на машинах, проведення стройового огляду, положення Бойового Прапора війсь­кової частини в строю тощо.

Дії військовослужбовців, підрозділів в строю почали застосовуватися задовго до початку нашої ери. Так, на­приклад, в стародавній Спарті справі ходити в ногу, змі­нювати напрям руху, не втрачаючи рівняння в рядах та шеренгах, ходити строями навчали вже з малолітства. Це було дуже важливо, тому що під час бою від строй­ового вишколу безпосередньо залежала міць війська.

Не менш славетні приклади міцності строю є і в нашій історії. Під час Грюнвальдської битви саме завдяки вит­римці і стійкості строю українських полків була стримана тяжко озброєна тевтонська кіннота, що дало змогу в под­альшому польсько-литовсько-українському війську розгромити один з найпотужніших орденів хрестоносців

Дехто може зауважити, що стройова підготовка в наші дні є анахронізмом і марним витрачанням сил та часу, але гарний стройовий вишкіл — це і вироблення в собі навички до швидкого і точного виконання наказу, це набуття вміння діяти сумісно з іншими. Дії в одному строю породжують так зване відчуття ліктя, військової єдності і відповідальності за спільну справу. Стройовій вишкіл виховує у військовослужбовця такі якості, як зібраність, витривалість, стійкість.

Отже, Стройовий статут Збройних Сил України ра­зом з іншими створює певну систему підготовки і ро­звитку як окремого військовослужбовця, так і українсь­кого війська в цілому.

Підсумовуючи зазначене, потрібно зауважити, що служити за статутом можна тільки за умови, якщо до­бре його знаєш. Справа кожного військовослужбовця — глибоко вивчати статути і з усвідомленням особис­тої відповідальності за безпеку Батьківщини сумлінно їх виконувати.

Життя переконливо свідчить, що в тих підрозділах, де статутні правила стали нормою військового життя, там служба йде на лад, взаємовідносини у колективі здорові, принципові, проникнуті духом поваги і взаємо­допомоги, там і кожний окремий воїн почуває себе впев­неним у своєму майбутньому.


Схожі:

1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні iconІнструкція про порядок надання доповідей І донесень про злочини,...
Генеральному штабі Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, органах військового управління, об'єднаннях, з'єднаннях, військових...
1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні iconІнструкція про порядок надання доповідей І донесень про злочини,...
Генеральному штабі Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, органах військового управління, об'єднаннях, з'єднаннях, військових...
1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні iconНаказ
У зв'язку зі зміною організаційно-штатної структури Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, Збройних...
1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні iconНачальникам Головних управлінь Міністерства оборони України та Генерального...
Начальникам служби ракетно-артилерійського озброєння оперативних командувань та видів Збройних Сил України Командирам військових...
1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні iconПоложення про воєнізовану охорону об’єктів Збройних Сил України
Цим Положенням визначаються засади організації, керівництва та комплектування підрозділів воєнізованої охорони Збройних Сил України...
1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні iconАналіз програми лояльності періоду реформування та розвитку професійних збройних сил україни
В статті розглянуто особливості програми лояльності для майбутніх призовників до лав Збройних Сил України. Зазначені основні недоліки...
1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні iconЗ м І с т
Заступника міністра оборони україни – командувача сухопутними військами збройних сил україни
1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні iconУрок тема. Поняття національної безпеки держави. Розвиток національних...
Тема. Поняття національної безпеки держави. Розвиток національних Збройних сил та інших формувань України — необхідна умова забезпечення...
1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні iconОцінна картка військовослужбовця
Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженої...
1. Основні положення та вимоги Конституції І законів України з питань оборони та національної безпеки. Роль та місце Збройних Сил України у забезпеченні iconЗаконодавчих актів
Указ президента України Про затвердження положень про міністерство оборони України та генеральний штаб збройних сил України
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка