В. білоусов




Скачати 284.26 Kb.
НазваВ. білоусов
Дата конвертації04.03.2013
Розмір284.26 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы

Огляд зарубіжного досвіду

в сфері реформування системи

пенсійного забезпечення.

Перспективи для України

В.БІЛОУСОВ

АКБ "Інтерконтинентбанк"
Постановка проблеми. 9 липня 2003 р. Верховна Рада України прийняла закони "Про загально­обов'язкове державне пенсійне страхування" і "Про недержавне пенсійне забезпечення". В ході пенсійної реформи після тривалих дискусій нарешті відбувся певний поворот від вироблення концепції до П впровад­ження в практику.

Як відомо, майбутня пенсійна система України передбачає існування принаймні трьох рівнів пен­сійного забезпечення. Перший — солідарний, коли платник податків вносить кошти в загальний фонд, а виходячи на пенсію отримує мінімальну, але гарантовану соціальну допомогу. Другий — передба­чає обов'язкові індивідуальні пенсійні рахунки, іс­нування яких дозволяє платнику податків одержу­вати пенсію по старості залежно від суми, що нако­пичена ним на такому рахунку. Третій — добровіль­на накопичувальна система (третій рівень) розра­хована на осіб, - які готові здійснювати додаткові грошові відрахування з метою отримання додатко­вого джерела доходу після виходу на пенсію. У рам­ках такої системи фінансуються і дострокові пенсії. Кожен громадянин отримує можливість обрати ту форму заощаджень, якій він більше довіряє.

Нині загальний обсяг активів, залучених до іс­нуючих недержавних пенсійних фондів, становить майже 16 млн. грн. Загальна чисельність громадян, що беруть участь в недержавному пенсійному за­безпеченні, становить близько 31 тис. осіб. Всі кошти, залучені фондами, розміщуються на бан­ківських депозитах. Щомісячний розмір пенсій­них виплат учасникам пенсійних фондів колива­ється від 8 до 750 грн., в середньому ця сума стано­вить 40-50 грн. При цьому 7 із 22 організацій, які провадять додаткове пенсійне забезпечення, ще не проводили пенсійних виплат своїм учасникам, що обумовлено встановленим мінімальним терміном початку виплат після першого внеску,

який стано­вить три роки.

У Законі закріплено таку модель системи недер­жавного пенсійного забезпечення (НПЗ): адмініс­тратор надає послуги недержавному пенсійному фонду (НПФ) на підставі договору про адмініс­трування ПФ, що погоджується з Радою фонду. Після того як Рада фонду укладе договори на уп­равління пенсійними активами з компанією із ке­рування активами і договір на обслуговування з банком-зберігачем, усі функції взаємодії з ними передаються Адміністраторові НПФ.

Таким чином НПФ, створювані в Україні, з 2004р. будуть зобов'язані делегувати функцію з адміністрування пенсійних рахунків Адмініс­траторам. Суть цієї функції полягає у веденні персоніфікованого обліку індивідуальних пен­сійних рахунків (ІПР) учасників, а також їх "накопичувальної " історії. Підписання пенсій­них контрактів з учасниками і вкладниками фонду також здійснюється Адміністратором від імені фонду.

У проекті Закону передбачено кілька механізмів захисту коштів вкладників. Перший механізм ба­зується на розподілі функцій та повноважень між різними суб'єктами, які забезпечують функціону­вання недержавних пенсійних фондів: адміністра­тором НПФ, зберігачем, компанією з управління активами і т.ін.

Другий механізм утворено на основі обмеження для кожного із суб'єктів доступу до фінансових ре­сурсів НПФ та взаємного контролю суб'єктів.

Третій механізм захисту передбачає можли­вість кожного учасника пенсійного фонду брати участь у формуванні Ради фонду, яка визначає інвестиційну політику і зобов'язана надавати ін­формацію про результати діяльності фонду кож­ному учаснику.

Нарешті, четвертий механізм запроваджує дер­жавний нагляд та регулювання з боку спеціально­го уповноваженого органу виконавчої влади.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Важливість здійснення пенсійної реформи важ­ко переоцінити. Існуючою системою пенсійного забезпечення незадоволені і пенсіонери, і праців­ники, і роботодавці. Роботодавці аргументують не­можливість підвищення заробітної плати через ви­сокі відрахування до Пенсійного фонду (32% фон­ду заробітної плати). В свою чергу наймані праців­ники незадоволені тим, що офіційно отримають малу заробітну плату через високі пенсійні відра­хування. При цьому роботодавці і наймані праців­ники сплачують внески до пенсійної системи в усіх країнах приблизно однаковими частками.

Перехід до такої структури внесків, як свідчить досвід Польщі ( роботодавець сплачує 23%, а пра­цівник 22%), має яскраво виражений соціальний ефект. За існуючої ситуації в Україні, коли внески практично повністю сплачує роботодавець ( най­маний працівник сплачує лише 2%)', фізичні особи не мають уявлення про зв'язок їхніх власних відра­хувань із майбутньою пенсією. Можна констатува­ти, що перерозподіл з метою переходу до паритет­ної сплати не призводить (і не може призвести) до зниження реальних доходів найманих працівників.

В свою чергу, якщо деякі категорії населення мають достатню змогу заощаджувати кошти про­тягом трудової діяльності, вони не претендувати­муть в майбутньому на отримання державної соці­альної допомоги. Іншим категоріям населення, яким не вистачило заробленого впродовж трудової діяльності доходу для заощаджень, при досягненні ними пенсійного віку держава має надавати соці­альну допомогу. Отже, запровадження державою загальнообов'язкової накопичувальної системи спонукає громадян до створення власних заощад­жень після виходу на пенсію.

Це, в свою чергу, створює протидію безвідпові­дальній поведінці громадян, до якої спонукає сис­тема соціального захисту.

З'ясувавши переваги запровадження нової сис­теми пенсійного забезпечення для працівника, слід перейти до огляду досвіду інших країн з ме­тою виявлення можливих загроз та відокремлення перспективних напрацювань для побудови ефек­тивної структури.

Перш за все доцільно приділити увагу аналізу проблем існуючої солідарної системи. Створення надлишку коштів у реформованій солідарній сис­темі є для України найкращим джерелом покриття витрат на проведення пенсійної реформи. Рефор­ма солідарної системи має передбачити підвищен­ня пенсійного віку, скасування багатьох видів пільгових пенсій, а також поліпшення ефектив­ності управління пенсійною справою загалом. Ук­раїна має провести всі згадані зміни в солідарній системі впродовж відносно сприятливого з демог­рафічної точки зору періоду, щоб створити за раху­нок цих заощаджень "фінансовий резерв" для май­бутніх етапів реформи.

Раптові зміни в управлінні пенсійним забезпе­ченням і регулюванні фондового ринку не прохо­дять легко. Для цього потрібно ретельно підготу­ватись, провести ґрунтовні дослідження.

Під час дискусій щодо вибору найкращого спо­собу фінансування пенсій чилійська модель пен­сійної реформи наводилась в якості еталону. Зок­рема, Аргентина, Перу і Колумбія провели рефор­мування своїх систем пенсійного страхування за прикладом Чилі, щоправда, сильно модифікував­ши прототип. Разом з тим, при обговоренні питан­ня про використання досвіду Чилі варто мати на увазі, що чилійська реформа здійснювалась в умо­вах значного пожвавлення економіки (реформа пенсійної системи була проведена в Чилі 1981 ро­ку). Це дозволило урядові забезпечити достатнє фінансування пенсійної реформи.

Істотним фактором, що визначив успіх рефор­ми, стала сприятлива демографічна ситуація. В Чилі всього 8% населення пенсійного віку (у Ро­сії — 16%), а на одного пенсіонера припадає 12,8 зайнятих .

Важливим елементом побудови нової системи пенсійного забезпечення в цілому є автоматизова­на система ведення персоніфікованого обліку внесків і заробітку всіх працівників, відсутність якої не сприяє зміцненню фінансової стабільності системи соціального страхування та має інші нес­приятливі недоліки.

1 січня 1999 р. в Польщі стало початком веден­ня персоніфікованого обліку внесків і заробітку всіх працівників. Досі пенсії призначались, вихо­дячи з заробітку і тривалості трудового стажу. Ін­формація про заробітну плату надавалась праце­давцями, а трудовий стаж обліковувався в трудових книжках. Наприклад, в Польщі під час реформування системи обчислення пенсії з солідарної в умовні рахунки, були обчислені початкові залишки кош­тів на них для усіх працівників. Ці суми дорівню­вали розміру пенсії, на яку мав право кожен пра­цівник під час дії попередньої системи станом на 1 січня 1999 р., поділеному на середній показник очікуваної тривалості життя у віці 62 роки. Завдя­ки такому порядку назавжди відпала потреба у ве­денні трудових книжок.

Україна може зробити те саме без використання умовних рахунків та розділити схему обчислення пенсій на дві частини. Перша частина дорівнюватиме розміру пенсії, на яку виникає право до по­чаткового терміну персоніфікації за чинною систе­мою. Ця частина пенсії може бути обчислена і проіндексована. Друга частина розміру пенсії може обчислюватись на основі заробітної плати і трива­лості трудового стажу після дати початку ведення персоніфікованого обліку. Це дозволить відразу скасувати трудові книжки в момент його введення.

У польській пенсійній системі внески до солі­дарної і накопичувальної систем здійснюються виключно в готівковій формі. Також готівкою вип­лачуються пенсії. Немає жодних випадків заборго­ваності з виплат пенсій чи проведення бартерних операцій. Польське законодавство про банкрутс­тво достатньою мірою гарантує сплату усіх пенсій у встановлений термін, а Міністерство фінансів завжди має у розпорядженні кошти, щоб у разі не­обхідності забезпечити вчасну виплату пенсій.

В свою чергу, вивчивши досвід Угорщини, треба зауважити, що запровадження обов'язкової нако­пичувальної системи за рахунок зменшення над­ходжень коштів до системи соціального страху­вання породжує великий дефіцит державних фі­нансів, що при невмілому регулюванні може спри­чинити інфляцію та інші негативні наслідки3.

До того ж гарантування мінімальної ставки ін­вестиційного доходу спричиняє зростання адмі­ністративних витрат і не дає жодних переваг учас­никам у виборі пенсійних кас. Особливої уваги потребує питання скорочення адміністративних витрат у накопичувальній системі, що тісно пов'язані з правовим регулюванням переходу лю­дей з однієї пенсійної каси в іншу та допущенням відкритих пенсійних кас.

Також, поряд з проблемою створення і попов­нення обов'язкових накопичувальних рахунків, постає проблема врахування виплати поточної пенсії сьогоднішнім пенсіонерам, які одержують її виключно за солідарною системою. Таким чином, частина внесків до Пенсійного фонду, які за одно-рівневої солідарної системи повністю йдуть на ма­теріальне забезпечення сьогоднішніх старих, неми­нуче буде вилучена — на накопичення. І, протягом досить тривалого періоду, — за нашими оцінками, він триватиме 25-30 років — доведеться забезпечу­вати виконання так званих подвійних зобов'язань.

Міжнародна практика свідчить, що для цього використовуються кошти від приватизації держав­них підприємств, додаткові збори (на кшталт спе­ціальних податків із продажу валюти, нерухомос­ті, предметів розкошу тощо) та бюджетні субвен­ції, сформовані передусім за рахунок відповідного збільшення податкових надходжень.

Зобов'язання перехідного періоду, а отже, й ціна впровадження багаторівневого пенсійного забезпечення, поступово зменшуватимуться — пропор­ційно до природного процесу зменшення чисель­ності осіб, котрі одержують пенсії виключно із со­лідарної системи. Таким чином, найефективнішим варіантом видається узгодження початку запро­вадження другого рівня в Україні з фазою міні­мального навантаження на працююче населення. За прогнозами, така фаза в Україні триватиме про­тягом 2002-2005 рр.

Реформування системи пенсійного забезпечен­ня потребує всебічного аналізу досвіду інших кра­їн, акцентуючи увагу на країнах СНД, зважаючи на подібні вихідні умови для реформування систе­ми недержавного пенсійного забезпечення.

Моделі пенсійного забезпечення можна виділи­ти за такими типами. Пенсійна реформа на зразок чилійської. Цю модель свого часу застосував лише Казахстан, де пенсійні внески сплачуються лише працівниками. Розміри пенсій залежать від суми сплачених внесків та нарахованого інвестиційного доходу. Спочатку планувалось, що внески сплачу­ватимуться до недержавних пенсійних фондів, але в останній момент було прийнято рішення про створення пенсійного фонду, управління яким здійснює держава. На початковому етапі пенсійної реформи більшість казахських громадян вибрало саме цей фонд, але з часом все більше громадян пе­реходить до недержавних пенсійних фондів. Упро­довж усього часу існування нової пенсійної систе­ми урядом висловлювались наміри щодо закриття державного фонду.

В Казахстані не вщухають дискусії з приводу того, чи будуть пенсії в новій системі достатніми, і скільки доведеться доплачувати переважній біль­шості пенсіонерів до розміру мінімальної пенсії, обіцяної урядом.

Наступною системою, що заслуговує на увагу, є угорська, в якій на додаток до внесків, що сплачу­ються до зменшеної солідарної системи, також пе­рераховуються кошти до приватної пенсійної сис­теми з визначеними внесками та інвестуються від імені їх платників, і, зрештою, з неї будуть сплачу­ватись додаткові ануїтетні виплати за рахунок коштів на накопичувальних рахунках.

Потрібно також згадати про латвійську систему, у якій були запроваджені умовно-накопичувальні рахунки. Відповідно до цієї моделі при виході на пенсію виплати мають складатись з остаточної су­ми внесків та нарахованого на них інвестиційного доходу. У Латвії реальне інвестування пенсійних коштів в економіку не проводиться, але за вико­ристання грошових коштів платників внесків уряд нараховує номінальну ставку інвестиційного дохо­ду, її величина може встановлюватись, виходячи з рівня інфляції або змін у величині середньої заро­бітної плати.

У свою чергу у Польщі було введено в дію мо­дель, відповідно до якої внески за станом на поча­ток дії нової системи обліковуються як умовно -накопичувальні, а внески, що сплачуються з 1 січ­ня 1999 р., інвестуються приватними пенсійними фондами, і від їх інвестування платники отриму­ють інвестиційний дохід. У момент виходу на пен­сію їм має сплачуватись ануїтет, розрахований на основі цих складових частин. Від працівників ви­магається сплачувати 7,3% їх заробітку до приват­ного пенсійного фонду, який вони самостійно оби­рають. Ці внески потім інвестуються, а накопиче­ний залишок коштів на рахунку перетворюється при виході на пенсію в довічну ренту (щомісячні виплати).

Російський варіант пенсійної системи склада­ється з базової пенсії для всіх громадян, а також додаткових пенсійних виплат, які формуються за рахунок номінального і реального інвестування внесків. Одна частина другого рівня складається з умовно-накопичувальних внесків, а друга (для осіб у віці до 50 років) — з коштів від інвестування внесків, що здійснюється як недержавними пен­сійними фондами, так і єдиним державним нако­пичувальним фондом, схожим на фонд у Казахста­ні. Розглядаючи будову системи, яка існуватиме в Україні, можна побачити елементи, що притаманні угорській системі пенсійного забезпечення з ура­хуванням вітчизняної специфіки5.

Наявна в Україні солідарна система матиме обов'язковий накопичувальний рівень в структурі системи пенсійного забезпечення. Саме прийнят­тя рішення про запровадження додаткового обов'язкового рівня, побудованого за рахунок на­копичення внесків, є позитивною особливістю но­вої української пенсійної системи.

Водночас, відмінність української системи по­лягає у підході до інвестування накопичених внес­ків. Вони не інвестуються "умовно", як у Латвії, і український підхід не нагадує жодну модель у ін­ших країнах, де учасники мають змогу обрати фонд для сплати внесків на власний розсуд.

На відміну від Росії, де державна накопичуваль­на схема знаходиться в управлінні лише одного суб'єкта, коштами такої схеми в Україні будуть ке­рувати щонайменше троє інвестиційних управля­ючих, що визначено законодавчо. За рахунок цьо­го мають бути отримані вищі доходи від інвесту­вання для українських громадян, оскільки між ін­вестиційними управляючими існуватиме конку­ренція, а також можливість усунення того чи ін­шого управляючого за незадовільні результати ді­яльності. Однак, якщо Україна затримуватиме впровадження другого рівня, це негативно вплине на пенсії громадян.

Треба відзначити також, що однією з перепон, які стояли на заваді процесу впровадження ре­форм у Казахстані, стала нерозвинутість ринку приватного капіталу. У 1998 р. існував лише один корпоративний цінний папір за рейтингом катего­рії "А". Через це пенсійна реформа запроваджува­лась в Казахстані прискореними темпами. На фі­нансові установи, що не мали достатнього досвіду діяльності, несподівано було покладено відпові­дальність за управління значними потоками капі­талу, спрямованого до приватних пенсійних фон­дів через нову накопичувальну систему. Крім того уряд Казахстану спішно створив державну фінан­сову установу — Державний накопичувальний фонд (ДНФ).

Втручання уряду у формі надання гарантій зовсім необов'язково є панацеєю від ризику. Гарантії по­роджують проблему морального ризику: пенсійна гарантія створює стимул для працівників неофі­ційного сектора робити внески в систему протягом мінімального числа років, достатнього для одержан­ня права на мінімальну пенсію. Інвестиційні менед­жери можуть надмірно ризикувати, знаючи, що пен­сія учасника гарантована урядом. Загалом, гарантії скорочують один тип ризику, але можуть збільшити інші. Також необхідно враховувати й кон'юнктуру на зовнішньому ринку цінних паперів.

Аналізуючи досвід країн Східної Європи, можна виділити три головні перепони на шляху реформи системи пенсійного забезпечення: бідність, недові­ра населення до недержавних фінансових установ та слабкий розвиток фінансових інструментів по­ряд з недостатньою їх кількістю.

З огляду на ситуацію в Україні можна говорити про перспективність на першому етапі створення корпоративних НПФ. Багато підприємств вже за­раз доплачують своїм пенсіонерам (за рахунок коштів на благодійні внески).

Таким чином спочатку НПФ будуть створювати великі компанії та банки.

В свою чергу багато пенсіонерів вже зараз ма­ють депозитні пенсійні рахунки в банках і отрима­ють щомісячний дохід. Це вже міні-система НПЗ. Тому при законодавчому та організаційному вре­гулюванні всіх невирішених питань пенсійне за­безпечення отримає новий стимул до розвитку.

На першому етапі населення буде більше дові­ряти як вітчизняним банкам, що вже встигли заре­комендувати себе як надійні фінансові установи, так і закордонним відомим компаніям.

Цілком ймовірним є перспектива створення недержавних пенсійних фондів, співзасновниками яких будуть банки. Маючи гарантованих клієнтів в особі власних співробітників, вони мають перспективи залучення коштів населення, зважаючи на довіру населення та досвід багатьох фінансових структур в роботі з пенсійними коштами поряд з напрацьованою базою клієнтів.

Ще одна причина поганої роботи системи НПЗ — слабкий розвиток фінансових інстру­ментів або їхня мала кількість.

Однак фахівці не вважають головним бар'єром для впровадження системи НПЗ слабко розвину­тий ринок цінних паперів.

В Україні основним інструментом інвестуван­ня засобів НПФ на першому етапі стануть дер­жавні цінні папери. Приміром в Угорщині вкла­дення фондів у державні цінні папери становлять більше 70% зібраних коштів . Але ці вкладення потрібно розумно обмежувати. Держава може одержати дешеві гроші, але потім дефолт неми­нучий. Зазначений ринок в Україні не дуже ак­тивний, і ресурси НПФ можуть бути поштовхом для його розвитку. Але держава має прийти до випуску 3-5-літніх облігацій.

Також слід визначити, що ставки за депозитами в Україні залишаються ще достатньо високими по­рівняно з іншими країнами світу, що на початково­му етапі роботи недержавних пенсійних фондів робить інвестування саме в ці фінансові активи досить привабливими. Але світовий досвід пока­зує, що поступово ставки за банківськими депози­тами зменшуватимуться і пенсійні фонди зіт­кнуться з проблемою збереження майбутньої вар­тості власних активів.

Таким чином, вже в короткостроковій перспек­тиві одним із заходів щодо диверсифікації інвести­ційного портфеля НПФ стане інвестування в цін­ні папери та облігації.

В свою чергу, відповідно до українського зако­нодавства роботодавцю-співзасновнику НПФ дозволено тільки 5% коштів (у перші 5 років — до 10%) розміщати (інвестувати) у власне вироб­ництво шляхом купівлі цінних паперів та інших, дозволених законом активів свого підприємства. Решта грошей мають розподілятись у такий спо­сіб: до 40% — можна вкласти в акції і облігації підприємств, до 50% — у цінні папери держави, трохи менший відсоток — в іпотечні папери, бан­ківські метали, нерухомість тощо. Характерно, що до 20% активів може перебувати на закордон­них ринках капіталів.

Отже, досвід різних країн та законодавчі умови системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні надають можливість для визначення реко­мендацій щодо забезпечення ефективного функці­онування та успішного реформування пенсійної системи загалом.

Мета реформування системи пенсійного забезпе­чення — створити належний рівень життя осіб літнього віку на основі соціальної справедливості, гар­монізації відносин між поколіннями і сприяння економічному зростанню.

Згідно з даними Державної комісії з регулювання фінансових послуг 22 структури безпосередньо займаються недержавним пенсійним забезпечен­ням, місцезнаходження 12 фондів не було встанов­лено, дев'ять установ не здійснюють фінансово-гос­подарської діяльності, чотири — здійснюють діяль­ність, яка не пов'язана з додатковим недержавним пенсійним забезпеченням. Загальний обсяг активів, залучених до існуючих недержавних пенсійних фондів, становить майже 16 млн. грн. Загальна чи­сельність громадян, які беруть участь в недержав­ному пенсійному забезпечені, становить близько 31 тис. осіб. Всі кошти, залучені фондами, знаходяться на банківських депозитах.

Щомісячний розмір пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів коливається від 8 до 750 грн. (в середньому ця сума становить 40-50 грн.); 7 із 22 організацій, які провадять додаткове пенсійне за­безпечення, ще не проводили пенсійних виплат сво­їм учасникам (що обумовлено встановленим міні­мальним терміном початку виплат після першого внеску, який становить три роки).

Із 22 існуючих пенсійних фондів 13 належать до споживчої кооперації Облспоживспілки. У кожного фонду цієї системи є власні засновники, працівни­ки яких залучені до системи недержавного пенсій­ного забезпечення. Частка осіб, залучених до фон­дів споживчої кооперації, становить близько 34% (11 тис. осіб) загальної чисельності учасників сис­теми недержавного пенсійного забезпечення. За­гальний обсяг активів, залучених до фондів спо­живчої кооперації, становить 7 млн. грн., що дорів­нює 43% загального обсягу активів, залучених до іс­нуючої системи недержавного пенсійного забезпе­чення.

Накопичувальна система, яка була запроваджена в Чилі у 1981 р., виглядала як найкращий спосіб ви­рішення проблеми. Основною перевагою чилій­ської моделі стало розумне й ефективне інвестуван­ня пенсійних коштів приватними фінансовими компаніями порівняно з нижчими ставками доходу від державних інвестицій. Однак на той час, зокре­ма у Казахстані, вочевидь не існувало достатньої кількості приватних учасників фондового ринку, безпечних інвестицій, а також регулятивних орга­нів, щоб гарантувати конкурентні умови для діяль­ності приватних установ у сфері пенсійного забез­печення, а також займатись цією діяльністю в інте­ресах учасників пенсійних фондів. Уряд Казахстану був змушений повірити в те, що загальнообов'язко­ва накопичувальна система є невід'ємним елементом системи соціального захисту країни. Виходячи з цього, Уряд вирішив, що система підлягає суворо­му державному контролю. Це і стало однією з го­ловних причин неефективного проведення пенсій­ної реформи в Казахстані6.

У економічно розвинутих країнах саме пенсійні фонди здійснюють значну частину інвестицій. У Чилі кошти пенсійних фондів становлять 40% ВВП. В Угорщині за рахунок інвестування пенсійних на­копичень вдалось знизити ставки банківських кре­дитів із 20 до 10%. У Польщі протягом двох років в економіку було інвестовано близько 1 млрд. дола­рів7. Девізом польської трирівневої пенсійної систе­ми є: "Безпека через диверсифікацію", що означає прагнення диверсифікувати різні типи ризиків (де­мографічний, політичний, ринків праці та капіта­лу). Пенсійні виплати з солідарної системи тепер встановлюються на основі залишку коштів на умов­ному рахунку, який утворюється з "внесків" до солі­дарної системи, що перераховуються за кожного учасника. На кошти цих умовних рахунків потім "нараховується" відсоток відповідно до формули. При виході на пенсію залишок на умовному рахун­ку перетворюється в довічну виплату шляхом ді­лення залишку коштів на середній показник очіку­ваної тривалості життя для чоловіків і жінок відпо­відного віку. Так було задумано передовсім для то­го, щоб безпосередньо пов'язати між собою пенсій­ні виплати і внески.

Від учасників загальнообов'язкової накопичу­вальної системи вимагається сплачувати 7,3% їх за­робітку до приватного пенсійного фонду, який вони самостійно обирають. Ці внески потім інвестують­ся, а накопичений залишок коштів на рахунку пе­ретворюється при виході на пенсію в довічну ренту (щомісячні виплати). На відміну від солідарної сис­теми ці рахунки є реальними.

Помилково вважати, що пенсійна система безпо­середньо сприяє як збільшенню заощаджень, так і економічному зростанню. Численні обстеження не знайшли доказів гіпотези, що пенсійна система збільшує внутрішні заощадження. Для збільшення внутрішніх заощаджень Україні потрібні серйозні зміни у податковій системі і, найголовніше, надійна фінансова політика і стабільна банківська система.

Внески на пенсійні рахунки є, врешті-решт, лише одним із способів заощадження. Іншими способами є амортизаційні відрахування для підприємств, приватні заощадження домогосподарств, нерозпо­ділені прибутки підприємств, а також надлишки у державному бюджеті й фондах соціального захис­ту7. Дефіцит коштів у бюджетах або фондах "погли­нають" валові заощадження. Дефіцит коштів не по­винен покриватись за рахунок заощаджень населення. Запровадження обов'язкової накопичуваль­ної системи створює раптове збільшення пропози­ції заощаджень. Деякі політики стверджують, що Україна настільки гостро потребує коштів для ін­вестицій, що може легко використати цей приріст грошового капіталу. Безсумнівно, є багато людей, готових інвестувати чужі гроші в різні проекти. Проте мало які з цих інвестицій можуть принести будь-який дохід пенсіонерам.

Інвестування має здійснюватись, виходячи не з потреби, а з майбутніх прибутків, які можна отри­мати або у формі погашення, якщо гроші пропону­ються як позика, або у формі дивідендів, якщо гро­ші інвестуються через фондовий ринок.

Вимушені заощадження не стимулюють еконо­мічного зростання і можуть навіть провокувати ухилення від заощаджень. Зокрема, це стосується низькооплачуваних працівників, які змушені увесь свій дохід витрачати на задоволення основних жит­тєвих потреб.

Фінансувати обов'язкову накопичувальну й солі­дарну системи недоцільно ані за рахунок загальних надходжень державного бюджету, ані випуску дер­жавних боргових зобов'язань. Фінансова спромож­ність пенсійної системи щодо перерозподілу внес­ків із солідарної системи до обов'язкової накопичу­вальної системи має бути визначена шляхом скла­дання актуарних прогнозів, підготовлених дипло­мованим актуарієм з використанням належним чи­ном розробленої й випробуваної моделі української пенсійної системи. Тому пріоритетним завданням для уряду України має стати створення Відділу ак­туарних розрахунків, включно з підготовкою актуа­ріїв і розробкою актуарних моделей, які відповіда­ють міжнародним актуарним стандартам.

Насправді ж, створення фонду активів за відсут­ності надійних проектів для їхнього інвестування та інструкцій щодо здійснення інвестицій створює на­багато більше проблем, аніж їх вирішує. Якщо інвес­тувати пенсійні кошти у державні цінні папери, то дохідність може виявитись такою низькою (як, при­міром, нині у Казахстані та Чилі), що працівники розчаруються, дізнавшись про те, яку малу пенсію вони отримають за нової пенсійної системи. Наяв­ність "підконтрольного" позикодавця заохочує уряд позичати гроші без належного обмірковування.

В Україні недостатньо інвестиційних можливос­тей, на які можна покладатись для забезпечення майбутніх пенсій громадянам.

На нашу думку, як тільки українські підприємс­тва й місцеві органи влади запровадять міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, відпаде потреба у внутрішній фондовій базі та з'явиться можливість позичати кошти будь-де у світі. Інвестування нако­пичених коштів на користь учасників пенсійної системи можливе лише за умови, коли велика час­тка коштів будь-якої української обов'язкової нако­пичувальної системи буде інвестована у різних кра­їнах світу, а не тільки в межах українських кордо­нів.

Висновки. Під час запровадження в Україні нової системи пенсійного забезпечення особливу увагу слід приділити реформуванню солідарної системи (перший рівень), створенню обов'язкової накопичувальної системи (другий рівень) та розвитку доб­ровільної накопичувальної системи (третій рівень).

Зміст реформування солідарної системи лежить, з одного боку, у забезпеченні базових принципів со­ціальної рівності, однакової для всіх захисту від бідності в похилому віці, поступового підвищення розмірів пенсій відповідно до державних соціаль­них гарантій, а з іншого, — у ліквідації соціальних відмінностей, пільг і привілеїв. За таких умов солі­дарна система зможе забезпечити мінімальний ста­ток на старість усім, хто працював.

Потрібно:

4 забезпечити обов'язковість державного пен­сійного страхування усіх без винятку працюючих громадян і поступово перейти до паритетної сплати пенсійних внесків — у рівних частках роботодавцям і найманим працівникам. За тих, хто не працює з поважних причин (нагляд за малолітніми дітьми, інвалідами, тих, хто проходить військову службу), внески мають сплачуватись з коштів Держбюджету;

♦ установити порядок призначення пенсій винятково на основі персоніфікованого обліку. Для осіб, котрі не працювали і не сплачували пенсійних внесків, варто зберегти соціальні виплати з коштів Державного і місцевого бюджетів, але не за рахунок пенсійних заощаджень працюючих громадян;

4 вдосконалити механізм фінансування достро­кових пенсій і їхнього призначення. Дострокові пенсії мають фінансуватись за рахунок роботодав­ців, що буде зацікавлювати їх до впровадження но­вих технологій, поліпшення умов і охорони праці, зменшення чисельності працюючих у шкідливих умовах.

  • запровадити сплату єдиного страхового внес­
    ку на загальнообов'язкове державне соціальне стра­
    хування, доручивши це Пенсійному фонду.

  • передбачити економічні стимули для більш
    пізнього виходу людей на пенсію шляхом прогре­
    сивного підвищення розміру пенсії за кожен рік ро­
    боти після досягнення пенсійного віку.

Необхідною умовою пенсійного реформування є підготовка суспільства, його свідомості до сприй­няття нової пенсійної системи. Реформа матиме ус­піх лише за умови усвідомлення всіма прошарками населення її необхідності, а головне, позитивного впливу на умови життя і добробуту людей.

В.Білоусов. Огляд зарубіжного досвіду в сфері реформування системи пенсійного забезпечення. Перспективи для України // Україна: аспекти праці, 2004, № 3. – С.4-9.

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка