Становлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення)




Скачати 203.83 Kb.
НазваСтановлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення)
Дата конвертації02.04.2013
Розмір203.83 Kb.
ТипРегламент
uchni.com.ua > Право > Регламент


МІНСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

(КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ)

КИЇВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
Секція: правознавство

Базова дисципліна: основи правознавства


СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО ПРАВА В УКРАЇНІ: РЕГЛАМЕНТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ (ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ)

АВТОР РОБОТИ: Масімов Анар Ельдар огли

Дата народження: 20 травня 1994 року

учень 9-Б класу Київської гімназії східних мов №1 Святошинського району

слухач МАН

Домашня адреса: вул. Рахманінова 30\13, кв. 84

Контактний телефон: 8 (044) 459-51-50

^ Педагогічний керівник: Новицька Ніна Іванівна,

учитель-методист історії та правознавства, Київської гімназії східних мов №1

Контактний телефон: 8-050-687-770-87


Київ-2009

^ СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО ПРАВА В УКРАЇНІ: РЕГЛАМЕНТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ (ІСТОРІЯ ТА СЬОГОДЕННЯ)

ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………..…………с. 4

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика Регламенту Верховної Ради України.........................................................................................с. 5-9

1.1 Історія регламентації діяльності представницьких органів влади на території України ...............................................................с. 5-7

1.2Поняття Регламенту Верховної та його основні риси і функції..........................................................................…..................…с. 7-9

РОЗДІЛ ІІ. Перспективи створення парламентського права в Україні………………………………………………………………с. 10-17

2.1. Проблеми Регламенту Верховної Ради та причини заміни його на більш досконалу систем......………….…………………с. 10-15

2.2. Пропозиції щодо організації парламентського права в Україні…………...................................………….....…...………….с. 15-17

ВИСНОВКИ…………………….....………………...…..…….с.18-19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….…….........….с.20

Вступ

На сьогодні регламентація діяльності парламенту є однією з головних проблем Верховної Ради, оскільки більшість держав узяли курс на формування правової держави і, відповідно, демократичного парламенту. І лише в деяких державах світу вже остаточно визначено місце регламенту в правовій системі.

Для забезпечення якісного дотримання цих стандартів у більшості держав діє парламентське право – особливої галузі конституційного права як системи конституційно-правових норм, що регулюють статус парламенту, його внутрішні й зовнішні відносини.

Вибір теми дослідження зумовлений актуальністю питання про регламентацію роботи Верховної Ради та наявністю прогалин у правовому статусі та практиці діяльності Верховної Ради України. Це безперечно пов’язана з тим, що Україна – молода незалежна держава, яка перебуває на шляху розвитку і вдосконалення політичної системи. Та з обмеженим досвідом парламентаризму який ще не пройшов стадію накопичення.

Метою дослідження є визначення місця регламенту у сучасній правовій системі і формування пропозицій щодо запровадження парламентського права в Україні.

Об’єктом дослідження є регламент Верховної Ради в українській правовій системі.

Предметом дослідження є правові норми, що регулюють діяльність парламенту.

^ РОЗДІЛ І. Загальна характеристика Регламенту Верховної Ради України

    1. Історія регламентації діяльності представницьких органів влади на території України

Першою українською державою, де існував парламент була Гетьманщина, проте на той час не було чіткої зафіксованої регламентації діяльності представницьких органів влади. Деякі принципи діяльності органів, які частково виконували функції законодавчої влади, коротко містилися в нормативних актах загальнаціонального значення. Наприклад, певні положення стосовно організації роботи Ради містилися у Конституції Пилипа Орлика 1710 року : „ ...На ці ради мають з’являтись відповідно до наказу Гетьмана і згідно з законним обов’язком не лише полковники зі своїми урядниками і сотниками, не тільки генерали зі своїми радниками але й посли від Низового Війська Запорізького для слухання й обговорення справ, щоб взяти активну участь, під жодним приводом не ухилитися від призначеного часу.”1 Виокремлення цих положень в окремий правовий документ не здійснювалося, адже на той час не було ніякої потреби у цьому.

Через 150 років після розпаду Гетьманщини утворилася, ще одна держава - Українська Народна Республіка. Щодо регламентації її представницьких органів то усі настанови базувалася на тимчасових інструкціях, універсалах, законах тощо, які визначали принципи, правила та засади діяльності парламенту. Тобто регламентація їх функціонування не була чітко виписана в окремих законодавчих актах. Але в Конституції УНР (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) була спроба визначити компетенцію представницького органа. Представницькому органу був присвячений цілий параграф, під номером IV - Всенародні Збори Української Народної Республіки, в якому розповідалося про виборчу систему Всенародних Зборів, організаційні питання, порядок роботи, тощо. Але історично склалося так, що ця Конституція практично не була введена в дію.

Однак, навіть у Конституції зазначеного періоду означені прототипи сучасних напрямів організації роботи вищого органа законодавчої гілки влади. Зміст Конституції УНР стосовно роботи Української Центральної Ради суттєво не відрізняються від сучасної Конституції України відносно Верховної Ради. Для приклада візмем декілька важливих статей з цих конституцій :

Конституції України

Конституції УНР

„ Конституційний склад Верховної Ради України – чотириста п’ятдесяти народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування...”1

„ Всенародні Збори вибираються загальним, рівним, безпосереднім, тайним і пропорціональним голосуванням всіх, хто користується громадянським і політичними правами на Украіні і в них судово не обмежений”2

Отже загальний зміст того, що викладено у цих конституція достатньо схожий, це говорить про те, що в Україні ще з того часу суттєво не змінили порядок створення парламенту.

Після знищення Української Народної Республіки більшовиками, на території сучасної України у 1919 році була створена нова держава - Українська Радянська Соціалістична Республіка. Представницьким органом цієї республіки спочатку був Всеукраїнський центральний виконавчий комітет, а згодом у 1937 у Конституції УРСР Верховна Рада проголошена найвищим органом державної влади. За радянських часів практика застосування актів, що стосувалися парламентської процедури, була перервною та непослідовною.

Перший Регламент засідань Верховної Ради України 1975 року спрямовувався на визначення організаційної структури та законодавчої процедури парламенту. Відсутність процедури вирішення внутрішніх проблемних ситуацій була зумовлена, власне, їх відсутністю. Водночас регламент парламенту не містив ніяких процедурних гарантій. За умови політичної єдності парламенту (політичного підпорядкування депутатів партійному керівництву) його діяльність була декларативною і недемократичною, що й відображалося у регламенті.

Згодом у 24 серпня 1991 року проголошується незалежність України. І вже через три роки 27 липня 1994 року Регламент Верховної Ради України введений в дію (згідно з Постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 року N 130/94-ВР).

Отже представницькі органи влади в України в усі часи керувалися настановами вписаними у конституції або великою кількістю нормативно-правових актів. І чим більше розвивалися та утворювалися українські держави, потреба у організації всіх настанов стосовно організації роботи законодавчого органу росла. І тільки 1975 року був ухвалений Регламент Верховної Ради.
^ 1.2 Поняття Регламенту Верховної та його основні риси і функції

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.1 Парламент - це вищий загальнонаціональний представницький орган держави. А для нормального функціонування парламенту необхідним є відповідні закони які регулювали його статус, внутрішні і зовнішні відносини. В Україні парламентсько-правові відносини регулюються Регламентом Верховної Ради України. Основи парламентсько-правових відносин описуються і в Конституції, але у Регламенті розкривається і уточнюється, відповідні конституційні настанови і приписи. Пропоную авторське визначння цього поняття доктора юридичних наук Ганжи Наталії Володимирівної: „Регламент Верховної Ради України – це єдиний процесуально-нормативний акт, що встановлює порядок діяльності українського парламенту, має особливий порядок змін та скасування”.1

Отже, цей регламент є правовим актом, в цьому полягає його головна проблема. Адже в Конституції України чітко сказано, що організація та діяльність Верховної Ради України, статус народних депутатів України визначаються виключно законами України2. А для того щоб визначити його відповідний статус у правовій системі, недостатньо просто помістити визначення у конституції, потрібно забезпечити узгодження норм регламенту із забезпеченням ефективності діяльності парламенту за всіма функціональними напрямами. Регламент є основним статутним документом сучасних парламентів, але цей нормативний акт у різних державах має різний правовий статус. Регламент часто регулює не повний обсяг питань, віднесених до компетенції парламенту, деякі з них регулюються іншими нормативно-правовими актами (законами, підзаконними актами, що містять норми і матеріального, і процесуального права).

Що стосовно рис статуту, то загальними рисами які визначають його зміст, юридичну природу та структуру, є: його письмово-документальна форма, офіційний характер, він встановлює права, обов’язки та порядок їх здійснення суб’єктами парламентсько-правових відносин, приймається Верховною Радою України, має визначенні зовнішні ознаки. спеціальних виданнях – Відомостях Верховної Ради України та газеті „Голос України”.

Визначальними рисами зазначеного акта, є особливий предмет правового регулювання – це парламентсько-правові відносини, що виникають у процесі здійснення парламентом України процедур і функцій, передбачених Конституцією України.

Щодо функцій регламенту, то завдання парламентського регламенту у законодавчому органі, повинні забезпечити ефективність функціонування законодавчого органа та виконання основних функцій сучасного парламенту — представницької, законодавчої, установчої та контрольної. У самому регламенті написано так : „Регламент Верховної Ради України встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради”1.

В Україні досвід парламентаризму дуже обмежений, теорія парламентського права і теорія парламентської процедури ще не пройшли стадію накопичення, тому винятково важливим є формування парламентського права як галузі науки. Щоб переконатися у цьому достатньо подивитись на усі не відповідності з Конституцією, які є недопустимими для сучасної правової держави.

РОЗДІЛ ІІ. Перспективи створення парламентського права в Україні

^ 2.1. Проблеми Регламенту Верховної Ради та причини заміни його на більш досконалу систему

Тимчасовий Регламент. Явище багато в чому унікальне, оскільки стало можливим завдяки розгляду у Конституційному Суді України справи за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої, третьої, четвертої статті 219 Регламенту Верховної Ради України (справа про Регламент Верховної Ради України).

За результатами такого розгляду Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 4-рп від 1 квітня 2008 р., в якому констатував, що, відповідно до частини п'ятої статті 83 Конституції України, порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом. До повноважень Верховної Ради України нале­жить прийняття Регламенту1 Верховна Рада України прийняла Регламент як додаток до Постанови «Про Регламент Верховної Ради України» від 16 березня 2006 р. Як зазначено у статті 1 Регламенту, він встановлює порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій, ко­аліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування державних органів, визначає зако­нодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради України. Регламент регулює і низку інших важливих питань, які стосуються статусу народних депутатів України, від­носин між парламентом та іншими органами державної влади, надання згоди на призна­чення на посаду чи звільнення з посад посадових осіб, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України тощо.

Незважаючи на те, що всі зазначені питання згідно з Конституцією України повин­ні визначатися виключно законами України, вони врегульовані Регламентом, прийнятим як додаток до Постанови «Про Регламент Верховної Ради України». Відповідно до припису частини другої статті 8 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Отже, аналізуючи положення частини п'ятої статті 83, пункту 15 частини першої статті 85 Конституції України у системному зв'язку із положеннями частини другої статті 6, частини другої статті 19, пунктом 21 частини першої статті 92 Конституції України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Регламент, який унормовує органі­зацію і діяльність Верховної Ради України, має прийматися виключно як закон України і за встановленою статтями 84, 93, 94 Конституції України процедурою його розгляду, ухвалення і набрання чинності.

Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Постанова Верховної Ради України «Про Регламент Верховної Ради України» від 16 берез­ня 2006 року № 3547-ІУ з наступними змінами і доповненнями має бути визнана такою, що повністю не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Це Рішення КСУ поставило крапку у тривалій суперечці щодо того, яким актом має бути Регламент - законом чи підзаконним актом.

Отже, 1 квітня 2008 р. вищезгадана Постанова у повному обсязі втратила свою чин­ність. Відтак парламент України залишився без Регламенту.

Аби запобігти утворенню правової прогалини у регулюванні діяльності парла­менту України Верховна Рада України у терміновому порядку 8 квітня 2008 р. прийня­ла Постанову «Про деякі питання нормативно-правового забезпечення порядку роботи Верховної Ради України», якою, зокрема, затвердила на період до законодавчого врегу­лювання питань організації та порядку діяльності Верховної Ради України Тимчасовий регламент Верховної Ради України та доручила Комітету Верховної Ради України з пи­тань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України проект закону про Регламент Верховної Ради України.

Разом з тим, 8 квітня 2008 р. був прийнятий також і Закон України «Про організа­цію і порядок діяльності Верховної Ради України». Він наголошує, що організація і порядок діяльності Верховної Ради України встановлюються Конституцією України, законами України про статус народних депутатів України, про комітети Верховної Ради України, про тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України та Регламентом Верховної Ради України.

Проте 23 квітня 2008 р. цей закон був ветований Президентом України, який запро­понував парламенту відхилити його. Обґрунтовуючи свою позицію, Президент України послався на конституційні положення, згідно з якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 6, 19 Основного Закону України), організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України визначаються виключно законами України1, порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України1, Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені Конституцією України, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України2, прийняття Регламенту Верховної Ради України належить до повноважень Верховної Ради України 1212(пункт 15 частини першої статті 85). Ці конститу­ційні приписи дають Президенту України підстави для висновку, що питання діяльності Верховної Ради України мають бути унормовані виключно на законодавчому рівні, тоді як прийнятий закон, всупереч наведеним міркуванням, допускає можливість прийняття Регламенту Верховної Ради України підзаконним актом.

Викладені Президентом України аргументи збігаються також і з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною ним у рішенні від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008 (справа про Регламент Верховної Ради України), за яким Регламент, який унормовує організацію і діяльність Верховної Ради України, має при­йматися виключно як закон і за встановленою статтями 84, 93, 94 Конституції України процедурою його розгляду, ухвалення і набрання чинності.

Президент України вважає, що закон, який визначає організацію і порядок діяль­ності Верховної Ради України, має передбачати закріплення на законодавчому рівні про­цедурних питань її функціонування, зокрема, порядку підготовки і проведення сесій, засідань Верховної Ради України, формування її органів, законодавчої процедури тощо, тобто врегулювати суспільні відносини, що виникають у зв'язку з організації діяльності Верховної Ради України. Натомість, як зазначає Президент України, Закон, що надійшов йому на підпис, складається із двох статей, за якими організація і порядок діяльності Верховної Ради України встановлюються Конституцією України, законами України про статус народних депутатів України, про комітети Верховної Ради України, про тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України, іншими зако­нами України та Регламентом Верховної Ради України, а також встановлює, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. Отже, замість належ­ного закріплення на законодавчому рівні Регламентом Верховної Ради України питань діяльності парламенту Верховна Рада України прийняла Закон, що містить лише бланкетну норму, яка відсилає до інших джерел права і не створює належної правової бази для роботи парламенту, як того вимагає Конституція України.

Вищезазначене зауваження Президента України виглядає переконливим. Адже по­даний закон, по суті, складається лише з одного припису, який не має нормативного зміс­ту, а містить лише відсилання до інших джерел права.

Варто також зважати на те, що, виходячи зі змісту п. 21 ч. 1 ст. 92 Конституції України, відповідний закон повинен визначати організацію та порядок діяльності Верховної Ради України, а не відсилати до інших нормативно-правових актів. Прийнятий Закон, на жаль, не має належної структури, яка притаманна закону як нормативно-правовому акту, і не встановлює правила організації та порядок діяльності Верховної Ради України, як того вимагає1.

Проте і тимчасовий регламент Верховної Ради був скасований рішенням Конституційного Суду Уккрїни 17 вересня 2008 року. Хоча і звернення 105 депутатів було дещо інше, а саме вони просили тлумачення положень статті 83 Конституціії України (справа про коаліцію депутатських фракцій У Верховній Раді). Конституційний Суд вирішив: тимчасовий регламент Верховної Ради, визнати таким що не відповідає конституції, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього Рішення. Причини скасування регламента практично такі самі як і минулого разу, адже регламент не має права регулювати діяльність парламенту у статусі нормативно-правового акту. Ще у своєму першоквітневому рішенні Конституційний суд зазначив, що Верховна Рада України має право прийняти закон, який повинен регулювати організацію і порядок її діяльності. А парламент вирішив піти в обхід рішення суду, згодом 19 вересня парламент прийняв новий Регламент Верховної Ради який не є постановою, оскільки такої не приймалось, і не може бути законом, адже не було дотримано процедури прийняття закону. Такий правовий нігілізм здійснився за участю спікері і заступника спікера які мають вищу юридичну освіту і які працюють самі та змушують працювати парламент по акту, який неконституційним, про, що свідчать два рішення Конституційного суду.

Отже парламенту необхідно негайно прийняти регламент у вигляді закону, або хоча б спробувати. Адже можливо президент ще раз поставить вето на такий закон. Проте, на думку депутата Верховної Ради України Саса Сергія Володимировича, це не визначить повне коло питань про регламент Верховної ради, і тому він вважає, що в Україні потрібно процес становлення парламентського права. Можливо, на це піде багато часу, але забезпечить нормальне функціювання парламенту.
^ 2.2. Пропозиції щодо організації парламентського права в Україні

Зміни внесені до Конституції, істотно підвищили роль Верховної Ради у структурі державного механізму. У сучасній політико-правовій думці України по-різному сприймаються результати конституційної реформи, але немає сумнівів, що її результат – це підвищення ролі парламенту, а відповідно, й парламентського права у структурі національної правової системи.

У загальному вигляді парламентське право визначають як комплекс правових актів і норм, що регламентують організацію та діяльність парламенту.

Через великий обсяг проблем пов’язаних з прийняттям і функціюванням регламенту Верховної Ради України Україні життєво необхідно становлення парламентського права — особливої галузі конституційного права як системи конституційно-правових норм, що регулюють статус парламенту, його внутрішні й зовнішні відносини. І Першою проблемою на цьому шляху є створення (розроблення, прийняття, розвиток) відповідної теоретичної і нормативної бази, яка має визначити правила поведінки суб’єктів цих правовідносин. Першочерговими нормативними актами цієї комплексної галузі права є, безумовно, Конституція України і Регламент Верховної Ради України, адже саме вони покликані встановлювати порядок роботи Верховної Ради України.

Є багато шляхів організації парламентського права в Україні, проте виділимо три основні. Найпростішим маємо визнати концепт, згідно з яким парламентське право вважається складовим інститутом конституційного права. Для формування такого "права" цілком достатньо виокремити розділи підручників з конституційного права, в яких ідеться про врегулювання питань парламентських виборів і функціонування парламентів. Але цей погляд є не лише найпростішим, а й водночас і найменш перспективним, бо, по суті, розрівнює положення про парламентське право, що базується на певній специфіці предмета та методу.

Найглибшим і широко підтриманим науковцями слушно вважається бачення парламентського права, наведене академіком Б. Топорніним, а також І. Степановим і Т. Хабрієвою. Вони виходять з того, що парламентське право базується на нормах конституційного права, разом з цим і на цій базі виник масив правових норм, що якраз і тяжіє до виокремлення в парламентське право.

Зокрема, Б. Топорнін вважає, що цей масив правових норм важко відокремити від конституційного права, бо, по-перше, він вийшов із надр конституційного права і є продуктом його розвитку, та, по-друге, норми конституційного права становлять невід'ємну частину парламентського права, його основні засади. Дослідник вказує: "Разом з тим парламентське право не лише виявило всі якості самостійної галузі права, а й дедалі більше відособлюється від конституційного права"1. Саме такий ракурс проблеми, на переконання багатьох сучасних вчених, має стати визначальним для подальшого опрацювання предмета парламентського права.

Сучасні дослідники дедалі частіше наголошують на потребі виокремлення "політичного права". Цей термін, до речі, має понад двохсотлітню історію. На думку багатьох сучасників, до нього може бути віднесена та сфера суспільних відносин, що якраз детально не врегульовується ні матеріальними, ні процесуальними правовими актами. Цікавим, але водночас і не безпомилковим видається наведений ним перелік сфер суспільного життя, котрі мали б стати об'єктом регламентації політичного права: виборча система, включаючи виборчі технології і насамперед фінансування виборів та проведення передвиборної агітації; статус політичних партій і громадських об'єднань; врегулювання діяльності представницьких органів влади; статус вищих посадових осіб, що не врегульований конституційним правом.

Становлення парламентського права буде важким, але невідворотним процесом в історії української державності. Регламентація Верховної Ради України на рівні Конституційного права не дасть змогу депутатам легко його змінювати без належної потреби, адже лише у 2006 році до регламенту вносили зміни близька 10 раз. Отже коли нарешті в Україні буде остаточно визначене місце регламенту у правовій системі, то стане краще усім, адже владу треба міняти згори.

ВИСНОВКИ

У роботі розглядаються проблеми пов’язані з регламентом Верховної Ради України, історія регламентації роботи представницьких органів на території України та проблеми на шляху становлення парламентського права. У результаті розгляду цих питань вдалося дійти наступних висновків.

Що представницькі органи влади в Україні в усі часи не мала окремого документу який би регулював їх діяльність, а керувалися настановами вписаними у конституції або великою кількістю нормативно-правових актів. І лише 1975 року був ухвалений Регламент Верховної Ради.

Що місце регламенту у сучасній правовій системі, у зв’язку недавніх рішень Конституційного суду та через ситуацію склавшоюся навколо регламенту є не визначеним. А отже парламенту необхідно негайно прийняти регламент у вигляді закону, що хоч якось приведе регламент у відповідність конституції.

На думку депутатів Верховної Ради України навіть прийняття регламента у вигляді закону, не визначить повне коло питань про регламент Верховної Ради, і тому вони вважають що в Україні потрібно становити парламентське право.

Становлення парламентського буде важким, але невідворотнім процесом в історії української державності. Регламентація Верховної Ради України на рівні Конституційного права не дасть змогу депутатам легко його змінювати без належної потреби, лише у 2006 році регламент змінювали близька 10 раз.

І нарешті в Україні буде остаточно визначене місце регламенту у правовій системі. Тоді Україна стан ще одною з небагатьох країн які остаточно визначили місце регламенту і мають право справді називатись правовою державою.

Можливо на це піде багато часу, але забезпечить нормальне функціювання парламенту. Отже коли нарешті в Україні буде остаточно визначене місце регламенту у правовій системі, то стане краще усім, адже владу треба міняти згори.

З огляду на дослідження парламентського права, його запровадження Україні є цілком реальним, але потребує ретельного опрацювання законодавства.

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Коментар основних положень // Літера ЛТД Київ 2008.

2. Регламент Верховної Ради України // Парламентське видавництво Київ 2007.

3. Рішення Конституційного Суду України // м. Київ 1 квітня 2008 року 4-рп/2008. Справа 1-8/2008.

4. Постанова Верховної Ради України // Про деякі питання нормативно-правового забезпечення порядку роботи Верховної Ради України.

5. Рішення Конституційного Суду України // м. Київ 17 вересня 2008 року 16-рп/2008. Справа 1-40/2008.

6. Сас С. В. Законодавство про Регламент Верховної Ради України: проблеми теорії і практики. // Автореферат дисертації доктора юридичних наук – О.: 2005.

7. Ганжа Н. В. Теоретичні проблеми Регламенту Верховної ради України. // Автореферат дисертації доктора юридичних наук. – О.: 2004.

8.Газета ”Юридична Практика” №40(562),№42(564)

9.  Законотворчість: Коментар до Регламенту Верховної Ради України (Частина I) Автори: Лінецький С. В., Крижанівський В. П.; жовтень, 2008

10. http://www.viche.info/

1 Слісаренко А. Історія української конституції Київ ,1997. – с.38


1 Слісаренко А. Історія української конституції Київ ,1997. – ст.27 с.107

2 Конституція України. Коментар основних положень // Літера ЛТД Київ 2008. – ст.76 с.23

1 Конституція України. Коментар основних положень // Літера ЛТД Київ 2008. – ст.75 с.23

1 Ганжа Н. В. Теоретичні проблеми Регламенту Верховної ради України. // Автореферат дисертації доктора юридичних наук. – О.: 2004. – с.7

2 Конституція України. Коментар основних положень // Літера ЛТД Київ 2008. – ст.92 п.21 с.34



1 Регламент Верховної Ради України // Парламентське видавництво Київ 2007. – с. 3

1 Конституція України. Коментар основних положень // Літера ЛТД Київ 2008. – ст.85 п.15 с.33


1 Конституція України. Коментар основних положень // Літера ЛТД Київ 2008. – ст.92 п.21 с.34


1 Конституція України. Коментар основних положень // Літера ЛТД Київ 2008. – ст.83 п.5 с.33

2 Конституція України. Коментар основних положень // Літера ЛТД Київ 2008. – ст.88 с.34


1 Конституція України. Коментар основних положень // Літера ЛТД Київ 2008. – ст.92 п.1 с.34


1 http://www.viche.info/parlament/mkdnd.asp


Схожі:

Становлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення) iconРозділ І. Історія інститут парламентського контролю за додержанням...
Розділ ІІ. Порядок призначення Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України
Становлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення) iconТема: «з а к о н у к р а ї н и «Про ветеринарну медицину»
Тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються Секретаріатом Верховної Ради І підписуються Головою...
Становлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення) iconКодекс України Розділ 1 Загальна частина
Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних...
Становлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення) iconЗакон україни «про освіту»
Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., із змінами, внесеними згідно із Законом №2222-іv від 08. 12. 2004 р.,...
Становлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення) iconДовідка Щодо вивчення ситуації, яка виникла у зв’язку зі створенням...
Верховної Ради України з питань науки І освіти Барана Л. М. 2 липня 2004 року перевірила факти, які викладені у зверненні страйкового...
Становлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення) iconЗаконукра ї н и
У кодексі законів про працю України (Відомості Верховної Ради урср, 1971 р., додаток до №50, ст. 375; Відомості Верховної Ради України,...
Становлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення) iconРозділ I загальна частина Глава 1 Основні положення
Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі земельних...
Становлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення) iconНавчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня історія
Авторські права на текст програми «Історія України. Всесвітня історія, 5–12 кл.» належать Міністерству освіти І науки України та...
Становлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення) iconРегламент
Ьність на виконання Конституції І законів України, актів Президента України І постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно...
Становлення парламентського права в україні: регламент верховної ради україни (історія та сьогодення) iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України
Авторські права на текст програми «Історія України. Всесвітня історія, 5–12 кл.» належать Міністерству освіти І науки України та...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка