І. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України




НазваІ. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України
Сторінка1/5
Дата конвертації05.03.2013
Розмір0.7 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4   5
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Придніпровська державна академія будівництва та архітектури

Кафедра українознавства

Зміст

ТЕМА І. Утворення і розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь”

  1. Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення і перші держави на території України.

  2. Утворення Київської Русі. Теорії походження Київської держави.

  3. Еволюція політичного устрою Давньоруської держави.

  4. Піднесення Київської держави. Володимир Великий, Ярослав Мудрий.

  5. Проблеми формування давньоруської народності. Особливості ментальності населення Південно-Західної Русі

ТЕМА ІІ. Галицько-Волинська держава

  1. Політичні наслідки роздрібнення Київської Русі.

  2. Утворення і піднесення Галицько-Волинської держави. Роман Мстиславович, Данило Галицький.

  3. Боротьба за звільнення південно-західної Русі від татаро-монгольського іга.

  4. Західний вектор зовнішньої політики Галицько-Волинської держави.

  5. Припинення існування Галицько-Волинського князівства.

ТЕМА ІІІ. Україна під владою Литви та Польщі.

Українське козацтво. Запорозька Січ.

  1. Утворення Литовсько-Руської держави.

  2. Українські землі у складі Речі Посполитої.

  3. Причини та джерела появи козацтва.

  4. Запорозька Січ, її устрій та військово-політична організація.

  5. П.Сагайдачний і утвердження козацької автономії.

ТЕМА ІV. Українська національна революція (Визвольна війна)

середини ХVІІ ст.

  1. Соціально-політичні передумови національної революції.

  2. Основні воєнополітичні події 1648-1657.

  3. Утворення Української козацької держави.

  4. Внутрішня і зовнішня політика Б.Хмельницького. Переяславська угода і Березневі статті.

ТЕМА V. Україні в 1654-1687 рр.

  1. Непорозуміння між Українською державою та Москвою

  2. Криза козацької автономії.

  3. Громадянська війна та поділ України.

  4. Боротьба за возз’єднання козацької держави.

  5. Запорозька Січ в роки Руїни. І.Сірко.

ТЕМА VІ. Україна наприкінці ХVІІ–ХVІІІ ст.

  1. Правління гетьмана Івана Мазепи та його поразки.

  2. Гетьман П.Орлик і його Конституція.

  3. Ліквідація Російською імперією автономії України.

  4. Розгром Запорозької Січі. Подальша доля запорозького козацтва.

  5. Утворення Новоросії. Заселення Новоросійських земель. Входження Правобережної України до складу Росії.


ТЕМА VІІ. Україна в ХІХ ст.

  1. Суспільно-політичні рухи в Україні в 1820-ті рр.

  2. Початок українського національного відродження. Кирило-Мефодієвське товариство. “Руська трійця”.

  3. Національно визвольний рух в другій половині ХІХ ст. Скасування кріпацтва і ліберальні реформи в Україні.

  4. Активізація суспільно-політичного життя (громади, народницький і робітничий рухи, початок розповсюдження марксизму, виникнення політичних організацій і партій).

  5. Етносоціальні зміни в Україні, проблема формування української нації.

  6. Західноукраїнські землі у другій половині ХІХ ст. Масова еміграція селян в Америку.

ТЕМА VІІІ. Україна на початку ХХ ст. Українська національно-

демократична революція 1917–1920 рр.

  1. Соціально-економічний, політичний та національний розвиток України на початку ХХ ст.

  2. Революція 1905-1907 рр. Виникнення українських політичних партій.

  3. Лютнева революція 1917 р. в Росії і національно-демократична в Україні.

  4. Утворення і політична діяльність Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки (УНР).

  5. Українська держава гетьмана П. Скоропадського.

  6. Політика Директорії та її наслідки.

  7. Встановлення та зміцнення більшовицької влади в Україні. УСРР. Н.Махно.

ТЕМА ІХ. Україна в умовах формування тоталітарного

комуністичного режиму (1920-1930-ті рр.)

  1. Утвердження радянського устрою в Україні в процесі утворення СРСР.

  2. Політична система України в 1920-ті рр. Становлення тоталітарного режиму. Створення партійно-кадрової номенклатури.

  3. Політика індустріалізації та її наслідки.

  4. Аграрна політика. Голодомор 1932-1933 рр.

  5. Конституція УРСР 1937 р. Основні риси радянського тоталітарного режиму в 1930-ті рр.

ТЕМА Х. Україна під час Другої світової та Великої

Вітчизняної війни

  1. Україна в планах Гітлера. Пакт Молотова–Ріббентропа і “українське питання”.

  2. Початок Другої світової війни. Возз’єднання Західної України з УРСР.

  3. Напад Німеччини на СРСР. Невдачі Червоної армії в боях на території України 1941-1942 рр.

  4. Окупаційний режим в Україні. Радянське підпілля і партизанський рух. Створення УПА.

  5. Звільнення України. Політичні наслідки Другої світової війни.

ТЕМА ХІ. Україна в 1946-1991 рр.

  1. Повоєнні адміністративно-територіальні зміни. Зовнішньополітична діяльність УРСР.

  2. Наступ реакційних сил на спроби лібералізації політичного режиму в повоєнні роки. Політична ситуація в Західній Україні.

  3. Політика часткової десталінізації в Україні, її непослідовний характер.

  4. Наростання кризових явищ у суспільно-економічному, політичному та культурному житті.

  5. Україна у добу “перебудови”.

ТЕМА ХІІ. Проголошення державної незалежності України.

Розбудова Української держави.

  1. Проголошення незалежності України. Державотворення і політичний розвиток України.

  2. Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу та його наслідки.

  3. Конституційний процес та особливості Конституції України 1996 р.

  4. Вибори до Верховної Ради 1998. Вибори Президента України 1999 р.

  5. Політична ситуація в Україні в 2000–2004 рр.

  6. Вибори Президента 2004 р. Помаранчева революція і її наслідки. Президент України В.А.Ющенко.

  7. Вибори до Верховної Ради 2006 р.

  8. Перспективи розвитку української нації в ХХІ ст.


ТЕМА І. Утворення і розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь”

Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення і перші держави на території України.Вирішальну роль у формуванні руського (українського) етносу відіграли міграційні процеси II-VII ст. У ході великого переселення народів було інтегровано чимало етнічних утворень, які в подальшому лягли в основу багатьох сучасних народів. Руські (українці) не виняток в цьому процесі. Вони прямі етно-культурні спадкоємці давньоіранських (скіфи, сармати), давньотюркських (гуни, булгари), і давньослов’янських (склавіни, анти) етнічних груп.

Одним з перших етнічних утворень на території України були кіммерійці (IX – перша половина VIII ст. до н.е.). Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. Хоча питання про етнічне походження кіммерійців залишається відкритим, більшість вчених схиляється до висновку, що вони є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотної руди залізо. На півдні Криму жили племена таврів. Вони займалися у долинах землеробством, в горах – скотарством, а на узбережжі – рибальством. Таври дали назву своєму рідному краю – Таврида (Таврія), що дійшла і до наших днів. Кіммерійці здійснювали широкомасштабні походи в Малу Азію, де успішно воювали з Урарту, Ассирією, Лідією. Контакти з цими передовими для того часу країнами сприяли державотворчим процесам у кіммерійському суспільстві. Однак, хоча кіммерійці мали своїх царів, утворити повноцінну державу їм так і не вдалося. У VII ст. до н.е. могутня хвиля числених, згуртованих та активних скіфських племен витіснила кіммерйців з Причорномор’я. Внаслідок цього Кіммерія розпалась. Частина кіммерійців вірогідно поселилась у Північному Причорномор’ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами.

У другій половині VII ст. до н.е. скіфи утворили політичне консолідоване об’єднання племен – Велику Скіфію. Територія цього державного утворення була досить великою і мала форму рівностороннього чотирикутника, який прилягаючи до чорноморського узбережжя, розташувався у межиріччі Дунаю та Дону. Усе населення Скіфії поділилося на дві великі групи: мігруючі племена (скіфи-кочівники, царські скіфи) та осілі племена (скіфи-землероби, скіфи-орачі). У V ст. до н.е. патріархально-родовий скіфський племінний союз перетворився на рабовласницьку державу на чолі з царем. Влада царя не була абсолютною і обмежувалася радою скіфських племен та народними зборами усіх воїнів.

Скіфія фактично проіснувала десь до III ст. до н.е. після цього була загарбана сусідніми іраномовними сарматськими племенами. Сталося це через послаблення скіфського царства внаслідок безперервних виснажливих війн і загострення внутрішніх суперечностей. Сармати завоювали більшу частину Скіфії, витіснивши скіфів у Крим, за Дунай і Дністер. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, але завершити цей перехід створенням власної держави сарматам так і не вдалося. Сарматський період закінчився на території України в середині III ст. н.е. внаслідок експансії готів і гунів.

У другій половині VII ст.до н.е. на узбережжі Чорного й Азовського морів з’являються нові своєрідні державні утворення – грецькі міста-колонії: Істрія, Борисфен, Ольвія, Пантікапей, Феодосія, Тіра, Херсонес. Основними осередками античної цивілізації у Причорномор’ї стали райони Дніпро-Бузького та Дністровського лиманів, Південно-Західний Крим, Керченський і Таманський півострови. Кожне місто-держава становило окрему рабовласницьку демократичну республіку. Верховна влада належала народним зборам, виконавча – колегіям і магістратам, обраним відкритим голосуванням. За винятком рабів, іноземців та жінок, усі жителі мали широкі політичні права. Грецькі міста розвивалися на засадах рабовласницького способу виробництва і перетворились у центри розвинутої економіки, ремесла, торгівлі й античної культури. У 480 р. до н.е. на Керченському та Таманському півостровах виникає Боспорське царство. У I ст. н.е. Ольвію, Херсонес, Боспорське царство завоював Рим. У них розмістились римські легіони. На берегах Чорного моря були збудовані римські фортеці, з яких стежили за морем і степом. Боспорське царство в I-II ст. н.е. пережило певне політико-економічне піднесення, яке завершилося підкоренням кримських скіфів і таврів. Навала готів у середині III ст. послабила, а у гунів у 70-х рр.IV ст. остаточно доконала Боспорське царство і грецькі міста-держави. Більшість міст-колоній зійшли з історичної арени, вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії.

Політичне об'єднання антів, як і всі подібні до нього державні об'єднання раннього середньовіччя, виявилося нетривким. Однак процес формування класового суспільства і виникнення держави у східних слов'ян тривав, що було зумовлене внутрішньою еволюцією їхнього суспільства. Історичні факти свідчать, що протодержавні утворення, князівська влада та інші елементи державотворчого процесу мають, головним чином, місцеве походження і з'явилися задовго до утворення Давньоруської держави.

Поява феномена Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи — результат взаємодії різноманітних чинників в усіх сферах не тільки тогочасного суспільства,

а й сивої давнини.

Система господарства східних слов'ян ґрунтувалася на землеробстві, допоміжну роль відігравало розвинуте скотарство та сільські промисли. Вдосконалення землеробських знарядь у VII—IX ст., підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту спричинили кардинальні зміни в соціальній сфері. Поглиблювалася класова диференціація — землевласники перетворювалися на феодалів, а вільні общинники ставали феодально залежним населенням, що створювало передумови для активного державотворчого процесу.

Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва у VIII—X ст. зумовили помітну активізацію внутрішнього обміну та розширення зовнішньої торгівлі. Особливо жвавими були торговельні зв'язки з Великою Моравією, Болгарією, Хазарією, Візантією та іншими країнами. Розширення торгівлі, з одного боку, сприяло збагаченню слов'янської родоплемінної знаті, посилювало диференціацію суспільства, з іншого — надзвичайно гостро ставило питання про захист важливих торговельних шляхів.

Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'янських племен — дулібів, бужан, волинян. З розпадом родоплемінного ладу і появою класів у VIII—IX ст. посилюється процес об'єднання племен та їхніх союзів. Поступово виникають державні утворення — племінні княжіння та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, вже у VIII—IX ст. існувало три осередки східнослов'янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) й Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь).

Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець назвав Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава.

Утворення Київської Русі. Теорії походження Київської держави.Проблема походження Київської Русі протягом тривалого часу була дискусійною. Ще в XVIII ст. німецькі історики Г.-З. Байєр та Г.Ф. Міллер висунули норманську концепцію походження Київської держави. Спочатку дискусія точилася навколо походження назви «Русь». В історичних джерелах цей термін тлумачиться по-різному. Дехто з дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов'янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви «Русь» у мовах інших народів. На думку М. Котляра, згідно з останніми лінгвістичними та історичними дослідженнями, слово «Русь» — фінського походження (ruotsi). Воно вживалося спочатку на позначення скандинавів, що утворили пізніше дружину давньоруських князів. Поступово дружини варязьких князів із роду Рюрика на східнослов'янських землях ставали різноплемінними, але термін «Русь» поширювався на всіх дружинників. Під цю назву підпали насамперед поляни, що панували у протодержавному утворенні на Наддніпрянщині, а відтак і всі східні слов'яни. Згодом норманісти навіть походження Київської держави проголосили утворенням скандинавських зайд-варягів, тим самим заперечивши здатність слов'янських народів створити власними силами свою державу. Цю концепцію рішуче критикував М. Ломоносов, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи первинну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Твердження М. Ломоносова дістали назву антинорманської концепції.

Антинорманісти вважали, що назва «Русь» слов'янського походження і тісно пов'язана з українськими назвами річок Рось, Руса, Роставиця в Центральній Україні. Вони стверджували, що жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне давньонорманське джерело, в тому числі й саги. Антинорманських поглядів послідовно дотримувалися такі два провідні українські вчені, як М. Костомаров та М. Грушевський.

Звичайно, ніхто не може заперечити впливу варягів на формування давньоруської держави. Наприкінці І тисячоліття н.е. скандинави виявили неабияку воєнно-політичну активність майже на всьому європейському узбережжі — Франції, Німеччині, Англії, Іспанії та ін. Київська Русь не була осторонь цього процесу. Безперечне й скандинавське походження Рюрикової династії. Але формування державності у слов'ян — це складний і тривалий процес, що розвивався в руслі загальноєвропейської традиції. І зародження цієї державності слід шукати в першій половині І тисячоліття н.е. в Антському царстві.

Еволюція політичного устрою Давньоруської держави.Політичний устрій давньоруської держави в середині X ст. може бути охарактеризований як ранньофеодальна монархія. Очолював державу великий князь Київський. Він керував спільно з радою інших князів, які становили боярську думу. В першій половині X ст. племенні княжіння східних слов'ян ще зберігали певну автономію. Місцеві князі перебували у васальній залежності від Києва. Вони сплачували йому данину і залучались як союзники до участі у походах. Велике значення в той час мала військова дружина князя, яка здійснювала збирання данини й судові функції. Верхівка дружини була панівним прошарком держави. За допомогою дружини князь зміцнював свою владу над населенням.

Київська Русь за часів Олега (882—912) та його племінника Ігоря (912—944) вела успішні війни проти сусідніх держав та кочівників (печенігів, половців). Походи Олега та Ігоря на Візантію завершилися укладенням русько-візантійських договорів, що створювало сприятливі умови для розвитку торгівлі руських купців.

Першою серйозною спробою обмежити владу місцевої знаті, що феодалізувалася, стали реформи княгині Ольги (945—962). Ольга посіла великокнязівський стіл після трагічної загибелі свого чоловіка — князя Ігоря. Самочинно подвоївши данину, що стягувалась київським урядом з населення Деревлянської землі, Ігор був вбитий повсталими в 944 р. Зібравши достатньо війська, Ольга виступила війною на землю деревлян. Внаслідок цього походу було ліквідовано місцеву правлячу династію, після чого впроваджено більш суворий порядок збирання данини. Податки стали регламентуватися. За часів Ольги зв'язки Русі з Візантією зміцнилися. У 957 р. Ольга відвідала Константинополь, де прийняла християнство, що свідчило про її широкий світогляд.

За князювання Святослава (964—972), сина Ігоря й Ольги, відважного воїна і талановитого полководця, Київська Русь розгромила Хозарський каганат, здобула перемогу над Волзько-Камською Булгарією, утвердилася на Північному Кавказі й у Східному Криму, де на той час вже існувало Тму-тараканське князівство. Святослав здійснив кілька походів на Дунай. Йому не вдалося реалізувати свої грандіозні плани на Балканах, оскільки Русі протистояли дві сили — Візантія і печеніги.

Отже, часи Аскольда, Олега, Ігоря, Ольги, Святослава — це період найбільшої експансії Київської держави, в результаті якої Русь значно розширила свої межі, укріпилась на Чорному морі, а майже всі причорноморські країни увійшли до сфери її впливу.

Піднесення Київської держави. Володимир Великий, Ярослав Мудрий. За роки правління Володимира Великого (978-1015) Русь значно збільшується за рахунок приєднання Червону Русь, Закарпаття, Корсунь. Тобто Київська Русь стає найбільшою державою Європи з населенням більше 5 млн. людей та територією в 800 тис. кв. км. Володимир провів реформу місцевого самоуправління ліквідовуючи племінні автономії та ставлячи своїх намісників. Значне місце займає князівська дружина. 988 року Володимир оголосив прийняття християнства з Візантії. На відміну від спроб Ольги та Аскольда це торкнулося широких верств населення. Хрещення стало вирішальним кроком на протязі всієї історії українських земель. Саме за вказівкою Володимира було створено систему захисних споруд відомих у народі як «змієві вали», які простягалися на 1000 км. Володимир впровадив і «Статут про церковні суди і десятини»

Не дивлячись на ці значущі зміни та зміцнення в устрої держави після смерті Володимира Великого 1015 року Русь вступає у період міжусобної боротьби. Перемогу у протистоянні з братами одержав Ярослав Мудрий (1019-54). Цей правитель остаточно розгромив печенігів, які здавна завдавали значної шкоди Київській Русі. Збудував у Києві Собор святої Софії, що стоїть там і зараз. 1037-1039 рр. було створено перший літописний звід. Побудовані перші книжкові майстерні та заснована Києво-Печерська лавра, як спроба створити у Києві (на той час населення сягає 50 тисяч) митрополію. Звів першу на русі збірку законів — «Руська правда». Ярослав Мудрий зміцнив зв'язки з Європою завдяки тому що одружив своїх дочок з європейськими монархами.

Проблеми формування давньоруської народності. Особливості ментальності населення Південно-Західної Русі.Важливою науковою проблемою історії як України, так і Росії до цього часу залишається питання історичної та етнічної спадщини Київської Русі. З нею тісно пов'язана і проблема генезису українського народу. Серед багатьох точок зору, висловлених з цього приводу вченими, простежуються три основні підходи:

1. Російський, великодержавно-шовіністичний. Його основи заклав автор «Київського Синопсису» І. Гізель. Він стверджував, що не було ніякого українського народу, а завжди був єдиний руський народ. Ці ідеї знайшли подальший розвиток у працях російських дворянських істориків В. Татищева, М. Щербатова, М. Карамзіна, С Соловйова. Історія Київської Русі трактувалась ними як початковий етап історії Росії. Російський історик М. Погодін стверджував, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини перейшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу. Він навіть не помічав і не хотів помічати існування окремого українського народу. Таким чином, згідно з цією концепцією заперечувалась приналежність Київської Русі до історії України і применшувався вклад українського народу в розвиток світової цивілізації.

2.Визнання спільного етногенезу всіх трьох східно слов'янських народів. Ця концепція найчіткіше викладе на в «Тезах про 300-річчя возз'єднання України з Росією» (1954), де відзначається, що російський, український і білоруський народи походять від єдиного кореня — давньоруської народності. Ця народність і створила давньоруську державу — Київську Русь. За цією теорією українці як нація почали формуватися лише з XIV ст.

3.Автохтонно-автономістичний підхід. Суть його полягає в тому, що український народ — автохтон, тобто такий, що з самого початку свого виникнення проживає на тій території, що й нині. Корені його сягають сивої давнини, починаючи з трипільської культури (IV—IIIтис. до н.е.), яка була, можливо, першоосновою індоєвропейських народів, у

тому числі й слов'янських. Цієї думки дотримувались історики М. Маркевич, М. Костомаров, В. Антонович. Остаточно сформулював систему історичних поглядів на етнічну спадщину Давньоруської держави, зв'язки між російським та українським народами М. Грушевський. Він заперечував, що історія українського народу починається з XIV—XV ст.,яка до того була загальноруська. Першим в історіографії Грушевський бачив український народ цілком сформованим ще в часи формування Київської Русі, тобто в IX ст. В «Ілюстрованій історії України» Грушевський простежує родовід української народності з перших століть нашої ери. М. Грушевський наголошував, що прямими спадкоємцями політичної і культурної традиції Києва були Галицьке та Волинське князівства. Інший український історик С. Томашівський назвав Галицько-Волинське князівство безперечно українською державою, оскільки в XIII ст. в апогеї своєї могутності ці об'єднані князівства охоплювали 90 % населення, що проживало в межах сучасних кордонів України.

У Київській Русі одночасно відбувався процес етногенезу трьох братніх народів — українців (на території Київської, Чернігівської, Переяславської, Волинської, Галицької земель), росіян (Володимиро-Суздальська, Новгородська, Псковська, Смоленська, Рязанська землі), білорусів (Полоцька, Мінська, Туровська землі).

Водночас, слід зазначити, що українці мають все ж таки більше підстав претендувати на історичну спадщину Київської Русі. Адже головний осередок цієї держави фактично сформувався на території сучасної України, а її основою стало Середнє Подніпров'я з Києвом, який був центром об'єднання слов'янських племен і столицею держави.

  1   2   3   4   5

Схожі:

І. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України iconПитання до екзамену з курсу «історія україни»
Виникнення Давньоруської держави у IX ст. Погляди вчених на утворення Київської Русі
І. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України iconОсновні джерела права Київської Русі
Найсільнішим був розвиток племінного союзу полян, які оселяли територію середнього Придніпровя, з центром у Києві, де згодом створилася...
І. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України iconУрок №2 ( 14 ) Тема: Київська Русь за часів правління князя Ярослава Мудрого
Освітня: Ознайомити учнів з головними подіями в Київській Русі за часів Ярослава Мудрого, особливу увагу звернути на його зовнішню...
І. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України iconПитання до модульного контролю №1 з історії України
Охарактеризувати процес становлення Київської держави. Розкрити сутність теорій походження Київської Русі
І. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України iconТема. Перська держава мета: ознайомити учнів з природою та населенням...
Мета: ознайомити учнів з природою та населенням Іранського нагір’я, історією утворення Перської держави, з’ясувати причини її розпаду,...
І. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України icon“ Художня культура Київської Русі”
Окрім слов’янських традицій, творчість давньоруських митців зазнала значного впливу культур сусідніх народів, зокрема провідної християнської...
І. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України iconМ. О. Ричков. Основи правознавства (курс лекцій у схемах)
На рис. 2 перелічені питання, які потрібно знати про державу взагалі. Сюди входять: поняття держави, причини її виникнення, теорії...
І. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України iconПередумови вступу України до єс
України, економічний розвиток держави у рамках єс І сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня,...
І. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України iconІсторія України" Предмет І завдання курсу "
Теорії походження Київської Русі та становлення Давньоруської держави (кінець IX -кінець X ст.)
І. Утворення І розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь” Передумови утворення Київської Русі. Стародавнє населення І перші держави на території України iconТема. Київська держава за Ярославичів
Мета. Ознайомитися з особливостями періоду історії Київської держави за правління синів Ярослава Мудрого
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка