Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми




НазваСудовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми
Сторінка1/7
Дата конвертації30.04.2013
Розмір1.2 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7
Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні

Вступ
Актуальність теми. Кількість розглянутих за останній час в судах спорів, предметом яких були права на комерційні найменування, свідчить про те, що роль комерційних найменувань в економічному житті держави та суспільства є доволі значною. В той же час певні недоліки законодавства щодо захисту прав на комерційні найменування та невіднайдення шляху їх подолання принаймні на теоретичному рівні не дає змоги стверджувати про існування в Україні дієвого механізму захисту, а відтак і охорони прав на такі найменування.

В цілому в доктрині цивільного права України проблемам правового регулювання інституту комерційного найменування приділяється багато уваги. Питання загального характеру регулювання комерційного найменування в Україні були досліджені в таких дисертаційних роботах: А.О. Кодинця «Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг в Цивільному праві України» (Київ, 2006), І. В. Кривошеїної «Фірмове найменування: регулювання та правова охорона за законодавством України» (Київ, 2007), С.І. Іщука «Право інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування» (Київ, 2009). Ґрунтовне дослідження цієї теми викладене у роботі «Комерційне найменування в Україні: основні правові аспекти» за редакцією Ю.Л. Бошицького, О.О. Козлової, Г.О. Андрощука (Київ, 2006).

Теоретичним підґрунтям для цієї роботи, окрім робіт вказаних вище авторів, стали праці багатьох вітчизняних та іноземних вчених-юристів, зокрема: В.Д. Базилевича, В.І. Березанської, С.А. Бобкова, О.О. Бовіна, Г. Боденхаузена, В.Ю. Бузанова, М.К. Галянтича, Є.Н. Данилової, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, С.О. Довгого, В.С. Дроб’язко, В.О. Жарова, В.О. Калятіна, Ю.М. Капіци, О.Ю. Кашинцевої, Н.С. Кузнєцової, В.М. Литвина, В.В. Луця, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, В.В. Розенберга, О.Д. Святоцького, О.П. Сергеєва, Ю.К. Толстого, Ю.С. Шемшученка.

Аналіз праць зазначених науковців дає підстави стверджувати, що на теоретичному рівні проблема правового регулювання створення, використання та охорони комерційного найменування та прав на нього знайшла своє вирішення, а подеколи навіть не одне. В той же час питання захисту прав на комерційне найменування в більшості випадків розглядалося лише фрагментарно. І окрім того, дане питання не є проблемою чисто матеріального права, вона стосується і проблем процесуального права України. Саме цей аспект правового регулювання інституту комерційного найменування – захист прав на нього, тобто комплексний аналіз норм матеріального та процесуального права, а відповідно теоретичних розробок та практичного досвіду, є недослідженим. У зв’язку з цим подальше дослідження проблем та перспектив правового регулювання захисту прав на комерційне найменування вбачається актуальним.

Вищезазначене обумовлює необхідність комплексного теоретичного дослідження проблем правового регулювання відносин, пов’язаних із набуттям, реалізацією та захистом права інтелектуальної власності на комерційне найменування.

^ Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у розробці комплексної моделі захисту прав на комерційне найменування.

Реалізація поставленої мети зумовлює необхідність вирішення автором таких завдань:

– визначити конкретний об’єкт захисту;

– виявити коло осіб, які уповноважені звертатися по відповідний захист;

– встановити повноваження судових органів щодо захисту прав на комерційне найменування;

– дослідити питання переваг та недоліків та достоїнств українського законодавства, що регулює питання захисту прав на комерційне найменування, та запропонувати шляхи вирішення проблемних питань відповідного законодавства.

Об’єктом дослідження є відносини, що виникають у зв’язку з порушеннями прав на комерційне найменування та подальшим вирішенням спорів, які виникають внаслідок таких порушень, у судах України.

^ Методи дослідження. Методологічною основою даної роботи є діалектичний метод пізнання, що виявляється, зокрема, у застосуванні таких процесів діалектики, як аналіз та синтез, при дослідженні окремо та в цілому питань теми даної роботи. В роботі також використано такі методи наукових досліджень: формально-юридичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний, системноструктурний. Так, формально-юридичний метод застосовано під час аналізу змісту норм законодавства, що визначають поняття, структуру комерційного найменування, суб’єктів, які мають право звертатися по захист прав на комерційне найменування, порядок набуття та реалізації права на досліджуваний засіб індивідуалізації (підрозділи 1.1, розділ 2 роботи). Історико-правовий метод було використано автором при розгляді еволюції інституту комерційного найменування, а також при встановленні його поняття (підрозділи 1.1, 1.3 роботи). Порівняльно-правовий метод дозволив з’ясувати співвідношення комерційного найменування із іншими об’єктами права інтелектуальної власності – засобами індивідуалізації (підрозділ 1.2 роботи). За допомогою статистичного методу автором було опрацьовано матеріали судової практики (розділ 3 роботи). Використання системно-структурного методу дозволило, зокрема, чітко визначити пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства України щодо захисту прав на комерційне найменування. В процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.

Емпіричною базою дослідження є рішення Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції, в тому числі загальних судів у кримінальних справах, та господарських судів.

^ Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, з яких перший має три підрозділи, а третій – два, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Повний обсяг роботи складає 115 сторінок, з яких 11 сторінок займає список використаних джерел, що включає 104 найменування. Додатки викладені на 2 сторінках.

^ 1. Об’єкт судового захисту прав на комерційне найменування
1.1 Поняття комерційного найменування та його значення в економічному житті держави
Закріплюючи законодавчо права та свободи за тими чи іншими суб’єктами права, держава забезпечує відповідні юридичні гарантії їх належної реалізації. В системі юридичних гарантій прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб важливу роль відіграє цивільно-правий захист, за допомогою якого досягається відновлення порушених майнових або особистих немайнових прав та інтересів, попередження і припинення дій, які порушують (або можуть порушити) права та інтереси зацікавлених осіб, усунення протиріч у праві і т.д.

Захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб в тій чи іншій формі є об’єктивною необхідністю. Створюючи норми права і тим самим передбачаючи можливість виникнення на їх основі суб’єктивних прав та інтересів, держава повинна передбачити і відповідну форму їх захисту. Під формою захисту суб’єктивних прав та інтересів слід розуміти певний порядок захисту прав та інтересів, які здійснюється тим чи іншим юрисдикційним органом в залежності від його природи [40, с. 12].

ЦК України від 16 січня 2003 року [97] в ст. 16–19 передбачено такі форми захисту: судовий захист, захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, нотаріусом, самозахист. Проте саме судовий захист видається найбільш дієвим, адже, по-перше, тільки юрисдикція суду згідно з п. 2 ст. 124 Конституції України від 28 червня 1996 року [43] поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (в той час як державні органи діють в межах, визначених законодавством). А по-друге, саме до суду можуть бути оскаржені рішення зазначених вище органів, якщо вони (навіть в межах власної компетенції) вирішили певне питання.

Проте перш ніж розглянути питання способів судового захисту, суб’єктів, які можуть звертатися за захистом, прав на комерційне найменування, необхідно, на нашу думку, спершу визначитися, власне, із об’єктом захисту – комерційним найменуванням. І саме така структура даної роботи: об’єкт судового захист – суб’єкт звернення – спосіб захисту, видається найбільш логічною.

В зв’язку з викладеним, слід почати саме з визначення поняття комерційного найменування.

Паризькою конвенцією [61], до якої приєдналася і Україна, комерційне найменування віднесено до інституту промислової власності. При цьому вираз «промислова власність» досить умовний і використовується тому, що винаходи, знаки для товарів та послуг тощо, оцінюються передусім з позицій промислової значущості, економічної ефективності, отримання прибутку під час їх використання у виробничій діяльності [28, с. 25].

На відміну від згаданої Конвенцій в ЦК України не здійснено відповідного розподілу об’єктів інтелектуальної власності на інститути – в ст. 420 ЦК України наведено лише перелік таких об’єктів (при чому від є вичерпним).

В той же час деякими науковцями [8, с. 9] виділяються такі чотири групи – інститути об’єктів інтелектуальної власності:

– авторське право та суміжні права;

– патентне право (або право промислової власності);

– право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту та продукції (робіт, послуг), що виробляється ними;

– нетрадиційні результати інтелектуальної діяльності (наприклад, ноу-хау, топографії інтегральних мікросхем тощо).

Зрозуміло, що комерційне найменування разом із знаками для товарів та послуг і найменуваннями місця походження товару науковцями віднесено до об’єктів третього інституту права інтелектуальної власності.

Саме такий розподіл, наведений вище, видається більш доцільним, аніж відображений в Паризькій конвенції, оскільки відображає специфіку кожного із об’єктів права інтелектуальної власності. Засоби індивідуалізації в цьому аспекті за способом їх створення (в якому присутні, наприклад, елементи художньої творчості) та вже зазначеною промисловою значущістю знаходяться на проміжку між об'єктами авторського права та патентного права. А тому, як зазначають деякі науковці, такі об'єкти доцільно виділити в окрему групу [99, с. 569; 62, ст. 196].

Термін «комерційне найменування» з’явився у законодавчій термінології України після прийняття нового ЦК України. До цього часу в національному законодавстві використовувався термін «фірмове найменування». Хоча й зараз у законодавстві, зокрема, у ЦК України використовується подвійна назва – комерційне (фірмове) найменування (ст. 90, 420 та глава 43). На нашу думку, це зумовлено тим, що саме термін «фірмове найменування» використовується в українському перекладі Паризької конвенції. При цьому в самій Конвенції пункт 8 має назву «Trade names», що правильніше було б перекласти саме як «комерційні найменування» (trade англ. – торгівля, комерція). Переклад же даного пункту Конвенції саме як «фірмові найменування», в свою чергу, був зумовлений тим, що переклад було здійснено в період чинності попереднього Цивільного кодексу Української РСР.

Також слід звернути увагу, що в тексті ст. 2 Конвенції про заснування ВОІВ1 серед об’єктів інтелектуальної власності значаться «commercial names» [42], що правильніше було би перекласти саме як «комерційне найменування».

Зважаючи на викладене, в подальшому нами буде використовуватися саме термін «комерційне найменування» як такий, що, на нашу думку, відповідає сучасному розвитку правничої термінології. Що ж до термінологічної колізії термінів «комерційне» та «фірмове» найменування, то такі терміни, як зазначає Іщук С.І. [32], повинні вживатися як рівнозначні. Однак така ситуація при застосуванні чинних нормативно-правових актів, в яких містяться зазначені терміни, можлива лише тимчасово, до приведення всього законодавства до єдиного термінологічного поняття «комерційне найменування».

Сьогодні нормативно-правовою базою для регулювання відносин щодо комерційних найменувань в Україні, крім ЦК та ГК України (останній від 16 січня 2003 року) [14], є також Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року [46], Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року [36], Митний кодекс України від 11 липня 2002 року [52]; Закони України: «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 року [21], «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року [19], «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року [20]; Положення про фірму (введеного в дію постановою ЦВК СРСР та РНК СРСР від 22.06.1927) [79].

Щодо Положення про фірму, то слід відзначити, що згідно з чинними на даний час Рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 10.06.04 р. №04–5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» [85] та листом згаданого Суду від 14.01.04 р. №05–3/31 [49] у зв’язку із прийняттям Цивільного та Господарського кодексів України, з 1 січня 2004 року воно не застосовується. Проте на даний час у Вищому господарському суді України розроблено проект Рекомендацій президії зазначеного Суду, якими докорінно змінено положення Рекомендацій №04–5/1107 в частині застосування Положення про фірму. Так, в проекті зазначається, що у вирішенні питань про права інтелектуальної власності на комерційне найменування у справах, пов’язаних із захистом зазначених прав, господарськими судами МОЖЕ застосовуватися Положення про фірму в тій частині, в якій воно не суперечить законам України. Зважаючи на викладене, вважаємо, що посилання в даній роботі на згадане Положення, таким чином, буде виправдане і з точки зору теоретичної і з точки зору практичної доцільності.

Проте в жодному з названих нормативно-правових актів не наведено визначення терміну «комерційне найменування». У частині 2 ст. 90 ЦК України закріплюється тільки те, що юридична особа, яка є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. А у ст. 489 ЦК вказується, що правова охорона надається комерційному (фірмовому) найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. У ГК України комерційному найменуванню присвячені ст. 33, 155 та 159, проте в жодній з них не дається його визначення. Положення про фірму містить кілька термінів: «фірма», «фірмове найменування», «скорочене фірмове найменування» і жодному з них не дає визначення. У Паризькій конвенції про охорону промислової власності, відповідно до якої здійснюється охорона комерційних найменувань на міжнародному рівні, також не встановлюється поняття комерційного найменування. Конвенція відносить це питання до компетенції національних законодавств, закріплюючи лише загальний принцип охорони комерційних найменувань у країнах, що приєдналися до неї.

В той же час в юридичній літературі найпоширенішою є позиція, яка визначає комерційне найменування як таке найменування, під яким особа діє в цивільному обороті і яке індивідуалізую цю особу серед інших його учасників [59, с. 202] та яке закріплюється в її установчих документах [34, с. 331]. Воно не вказує на конкретні товари чи послуги, однак наголошує саме на юридичній особі, яка виробляє той чи інший вид товару чи надає відповідні послуги [96].

Дане визначання видається найбільш повним та таким, що розуміється однозначно, а тому саме воно буде використовуватися для розкриття змісту поняття «комерційне найменування» в подальшому в нашій роботі.

Цікавим, хоч і дещо описовим, а тому і не таким однозначним, як попереднє, видається таке визначення: комерційне найменування – будь-яка назва юридичної особи, яка має бути чіткою, короткою, такою, що легко сприймається, запам’ятовується і відповідати характерові статутної діяльності [100, с. 604; 101, с. 229]. Зрештою, хоч дане визначення і не чітке (занадто оціночне, неконкретне), проте воно наводить ознаки, яким має відповідати комерційне найменування з точки зору досягнення основної мети його створення – індивідуалізація суб’єкта господарювання.

Оскільки право на користування комерційним найменуванням фактично виникає після легітимації самої юридичної особи, то існує ймовірність ототожнення комерційного найменування із найменуванням юридичної особи (детальніше про це розкрито в розділі 1.2). Однак слід зазначити, що ще в п. 10 Положення про фірму передбачалося, що фірмове найменування не підлягає особливій реєстрації, незалежно від реєстрації підприємства, тобто реєстрація підприємства (і реєстрація назви підприємства) і початок використання комерційного найменування це два незалежні процеси.

Отже, комерційне найменування покликане індивідуалізувати осіб серед інших в цивільному обороті. Необхідними умовами створення та використання комерційного найменування є його відповідність таким принципам:

1) принцип істинності комерційного найменування. Таке найменування має правдиво відображати правове становище особи, попередити обман громадськості і не дати свободу дії суб’єктам, які схильні до різного роду актам недобросовісної конкуренції [89, с. 56]. Воно (комерційне найменування) має містити справжнє зазначення організаційно-правової форми юридичної особи (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо), її типу (державна (публічна), приватна тощо), виду діяльності (виробнича, наукова, комерційна), особи власника.

Деякими науковцями, зокрема, Підопригорою О.О. та Підопригорою О.А., зазначалося також, що принцип істинності означає відповідність назви характеру діяльності певної фірми [63, с. 129]. Дане трактування принципу істинності, на нашу думку, не є безспірним, оскільки, якщо довести це до крайнощів, то фактично всі фірмові найменування будуть відтворювати рід занять осіб, які їх використовують. З цього приводу варто навести слова художника Федорова Г.П. (хоча ці слова і стосуються торговельних марок, проте в контексті даного абзацу це не має принципового значення): товарний знак – це витвір мистецтва і його створення є процесом творчим [цит. за 33, с. 161], а тому створення фірмового найменування не має залежати від діяльності його власника.

В зв’язку з цим у результаті інтелектуальної діяльності певних осіб створюється оригінальна назва і слово, яка підкреслює елемент творчості в створенні вигаданого слова, хоча він і не може застосовуватися до слів із усталеним змістом [33, с. 163].

2) принцип виключності комерційного найменування. З попереднього абзацу зрозуміло – щоб виконувати функцію персоніфікації учасників цивільного обороту, комерційне найменування повинне мати особливі ознаки, які не допускали б змішування одного комерційного найменування з іншим. Для цього і існує зазначений принцип виключності комерційного найменування, відповідно до якого воно має бути новим і відмінним від комерційних найменувань, що вже використовуються.

Відоме зазначення комерційного найменування однієї особи робить неможливим існування поряд із ним іншого або інших комерційних найменувань абсолютно тотожних або схожих настільки, що існує загроза змішування їх одне з одним [89, с. 70]. В той же час послідовне застосування даного принципу може призвести до абсурдної ситуації, коли важко було б «придумати» таке комерційне найменування, яке не співпадало б чи не було б схожим з комерційними найменуваннями, що вже існують. Саме тому реалізація принципу виключності комерційного найменування повинна бути обмежена певними рамками. Такими рамками можуть виступати територіальна віддаленість одного суб’єкта власника схожого (тотожного) комерційного найменування від іншого, приналежність таких суб’єктів до різних галузей виробництва, різна організаційно-правова форма тощо.

В ч. 4 ст. 489 ЦК України передбачено, що особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Таке формулювання, на нашу думку, є нечітким, що дає змогу різним особам трактувати можливість «введення в оману» на власний розсуд, в той час як зазначення більш чітких рамок (наприклад, територіальних чи організаційно-правових) дало б змогу легко визначити потенційну загрозу (чи відсутність загрози) сплутування в уяві споживачів комерційних найменувань різних осіб.

Проте в цілому можна стверджувати, що критерій виключності комерційного найменування базується на принципі «prior tempore – potior (potentior) jure» (першому за часом – перевага у праві).

При цьому слід пам’ятати, що зміст критерію виключності комерційних найменувань не обмежується лише сферою їхнього використання. Комерційне найменування особи не повинне збігатися також із знаками для товарів і послуг та зазначеннями походження товарів, власниками прав на які є інші особи.

3) принцип постійності комерційного найменування. Належний ступінь індивідуалізації учасників цивільного обороту може бути забезпечений комерційним найменуванням тоді, коли воно залишається незмінним протягом усього часу, поки юридична особа зберігає свій організаційно-правовий статус [15, Т.3, с. 264]. Ця вимога має вияв у зазначеному принципі постійності комерційного найменування.

Саме тому не допускається довільна і не обумовлена певними поважними причинами зміна комерційного найменування. Звичайно, принцип незмінності не повинен суперечити критерію істинності комерційного найменування. Якщо, наприклад, відбулася зміна організаційно-правової форми підприємства чи змінився його власник (це стосується фізичної особи-підприємця), це повинно бути відображено в комерційному найменуванні.

Вважаємо, що немає потреби доводити зацікавленість як власника комерційного найменування, так і інших учасників цивільного обороту, споживачів, у незмінності комерційного найменування особи. Комерційне найменування є уособленням ділової репутації її власника, гарантом для інших учасників цивільного обороту постійності та незмінності ділових зв’язків та для споживачів – символом якості та надійності продукції.

Саме тому комерційне найменування є цінним надбанням його власника. Це розумів ще в середині ХІХ ст. відомий французький романіст А. Дюма (батько):

«Придбавши цей готель, я навіть хотів … дати йому назву … – «Прові́дна зірка», але готель вже здобув певну відомість з вивіскою «Під знаком хреста», тому, побоюючись втратити дохід, я відмовився від такого наміру» («Графиня де Монсоро») [18, с. 303].

Не зайвим, на нашу думку, буде зазначити ще одну обставину: в законодавстві не міститься заборони суб’єкту господарювання мати понад одне комерційне найменування. І навіть викладені вище принципи створення та використання комерційного найменування в принципі не містять такої заборони. Видається, що така заборона, якби вона мала місце, була би безпідставною, адже кількість комерційних найменувань як і взагалі необхідність використовувати комерційне найменування мають визначатися самим суб'єктом господарювання – в цьому проявляється свобода підприємницької діяльності, закріплена в ст. 6 ГК України.

Розглянуті критерії охороноспроможності визначають структуру комерційного найменування. Тобто позначення, що використовується як комерційне найменування, має будуватися за встановленими правилами і складатися з відносно самостійних частин. У комерційному найменуванні виокремлюють [89, с. 55; 81, с. 152] дві його частини – основну, яка іменується корпусом, і допоміжну, яка іменується додатком. Корпус комерційного найменування, який є обов’язковою частиною будь-якого комерційного найменування, вказує на організаційно-правову форму особи, її тип і вид діяльності.

До корпуса комерційного найменування додається допоміжна частина, елементи якої розподіляються на обов’язкові і факультативні. Обов’язковим додатком є спеціальне найменування особи, її номер чи інше позначення, необхідне для того, щоб її відрізняти від інших осіб. Роль таких найменувань найчастіше виконують умовні позначення у вигляді оригінальних слів (завод «Арсенал»), власних імен (об'єднання «Катерина»), зазначень походження товарів («фабрика Дніпро») тощо. Інші додатки, типу зазначень «універсальний», «спеціалізований», «центральний», у тому числі скорочене найменування юридичної особи, належать до факультативних додатків, які можуть включатися до комерційного найменування за розсудом власника прав на нього (Див. додаток 1 – структура комерційного найменування).

Законодавством України, а саме – Положенням про фірму, визначені правила побудови корпусу комерційних найменувань (за термінологією Положення – «фірми») для окремих видів комерційних суб’єктів господарювання, хоча при цьому слід враховувати те, що в Положенні використовуються терміни 80-річної давнини, але альтернативи на сьогоднішній день немає. І хоча за текстом Положення вимоги застосовуються в цілому до формулювання комерційного найменування (а не тільки його корпусу), на нашу думку, ці вимоги за своїм характером (дуже формалізованим і безальтернативним) мають застосовуватися саме до корпусу комерційного найменування. Таким чином, в п.п. 2–5 Положення визначено:

1) корпус комерційного найменування державного підприємства повинен містити зазначення предмета та виду діяльності підприємства, а також зазначення державного органу, в безпосередньому відання якого воно (підприємство) перебуває (наприклад, Державне підприємство «Державний науковий центр лікарських засобів» Міністерства охорони здоров'я України);

2) корпус комерційного найменування кооперативу має містити зазначення предмету його діяльності і виду кооперативної організації (виробничий, споживчий, сільськогосподарський кооперативи тощо, наприклад – «Виробничий кооператив «Кристал»);

3) корпус комерційного найменування акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю має містити зазначення виду товариства – «акціонерне товариство» або «товариство з обмеженою відповідальністю» (або «АТ», «ТОВ»). Якщо ж таке товариство перебуває у державній або спільній (наприклад, приватно-державній) власності, то комерційне найменування повинно містити відповідне зазначення (наприклад, «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», «Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро лізинг», «Товариство з додатковою відповідальністю «Сансара»). Зазначене правило, на нашу думку, може розповсюджуватися і на товариство з додатковою відповідальністю, адже за своє правовою природою воно подібне (принаймні щодо законодавчого регулювання створення та використання комерційного найменування) товариству з обмеженою відповідальністю;

4) корпус комерційного найменування повного товариства та «товариства на вірі» (сучасний аналог даного товариства – це командитне товариство) має містити зазначення предмета діяльності товариства, а також прізвища та ініціали (або повністю прізвище, ім’я, по-батькові) учасників обох видів товариств. Якщо в зазначених товариствах понад два учасники, дозволяється в корпусі комерційного найменування зазначати прізвища двох учасників із додаванням слів «і компанія», скорочений варіант «і Ко». (наприклад, повне товариство «Рижское товарищество для производства иголок «Э. Бинг и К», повне товариство «Ломбард «Старе місто» Стуков і Аннопольский»);

5) корпус комерційного найменування підприємства, яке належить одноособовому власнику або власникам без створення юридичної особи, має містити зазначення предмета діяльності, а також повністю прізвище (-а) та ініціали. Зрозуміло, що аналогом в сучасному законодавстві такого одноособового власника є фізична особа-підприємець, і ні про яких власників мова не може йти, є один власник. При цьому вимога про зазначення предмета діяльності такого підприємця є, на нашу думку, недоцільною, адже останній вільний у своєму виборі предмету діяльності. В ст. 159 ГК України з цього приводу зазначено, що «громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я».

Враховуючи вимоги, які висуваються законодавством до корпусу комерційного найменування, слід зазначити і правила формування додатку комерційного найменування.

Оскільки зазначені елементи (слова), які використовуються в корпусі комерційних найменувань, не є оригінальними (неповторними), то відповідно вони можуть використовуватися будь-яким суб'єктом господарювання. Саме тому найпершою вимогою до додатку комерційного найменування, є виключність (оригінальність), адже, враховуючи попередню тезу, саме в додатку формулюється неповторне найменування суб’єкта господарювання. Звідси випливає, що неприпустимим є використання комерційних найменувань, які співпадають в обох своїх частинах (корпусі і додатку) одночасно.

Що ж до суто формальних вимог стосовно того, які слова та яка мова можуть використовуватися при формуванні додатка, то такі вимоги відсутні в законодавстві. Поділяючи позицію відомого французького правознавця П. Мателі, вважаємо, що для формування додатку комерційного найменування можна і потрібно використовувати вимоги, які висуваються до позначень, що реєструються як знаки для товарів і послуг [50, с. 140]. Відповідні вимоги передбачені ст. ст. 5, 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг». Це, зокрема, відповідність слів та мови публічному порядку держави, принципам гуманності і моралі. Така позиція обумовлена тим, що саме ця частина комерційного найменування – додаток, є «творчою» складовою останнього і створюється фактично так само, як і торговельна марка.

Підтримуємо позицію Дзери О.В., Кузнєцової Н.С., Підопригори О.О. [80, с. 692] і вважаємо, що доцільно законодавчо врегулювати порядок надання спеціального дозволу (ліцензії) на використання у комерційному найменуванні певних слів, термінів, наприклад, «Україна», «національний», «банк», «університет» тощо.

Проте позиція зазначених науковців щодо того, що використання у комерційному найменуванні іншомовних слів, назв, словосполучень слід заборонити, на нашу думку, є дещо упередженою. В тій складовій комерційного найменування, яка є «творчою» – додатку, слід надати підприємцю свободу у виборі можливого варіанту назви. Це обумовлено тим, що діяльність деяких юридичних осіб (фізичних осіб-підприємців) може бути цілком спрямована на іноземний ринок. Як варіант вирішення такої ситуації доцільно запропонувати таке законодавче врегулювання: дозволити зазначення у статутних документах україномовного варіанту комерційного найменування та його англомовний варіант (транслітерований або перекладений).

Окремо слід зазначити ще один важливий аспект використання комерційного найменування: комерційне найменування має бути зазначено як таке (тобто як комерційне найменування) в засновницьких документах суб’єкта господарювання та у всіх випадках його використання (в рекламі, на бланках тощо) має зазначатися однаково.

З викладеного зрозуміло, що попри диспозитивність того, чи слід особі (суб’єкту підприємницької діяльності) обирати для себе комерційне найменування, існує ряд імперативних вимог до таких найменувань. Проте такі вимоги викладені найбільш детально в застарілому на даний час Положенні про фірму, а також розроблені на теоретичному рівні.

Саме тому існує велика потреба в сучасному законодавчому регулюванні вимог до комерційних найменувань, які обиратимуть для себе суб’єкти господарювання. Такі вимоги, як і саме комерційне найменування, мають велике значення в цивільному (господарському) обороті, адже:

– по-перше, комерційне найменування (поряд з іншими засобами індивідуалізації) є важливим елементом у системі взаємовідносин між виробниками та споживачами,

– по-друге, комерційне найменування є економічним фактором стабільності і добробуту фірми.

Розглянемо зазначені тези детальніше.

Комерційне найменування, як зазначав Розенберг В.В. [89, с. 22, 25], покликане вказувати на юридичну «фізіономію» власника підприємства, воно є носієм ідеї цілого підприємства.

Враховуючи основну мету створення та використання комерційного найменування (в т.ч. викладену вище), логічним, на нашу думку, є виділити такі функції комерційного найменування:

1) дистинктивна – дозволяє відрізнити одного учасника комерційної діяльності від іншого, незалежно від того, які товари чи послуги вони реалізують та пропонують на ринку. І навпаки – дозволяє асоціювати послуги чи товари (та нанесені на них, наприклад, торговельні марки), які отримують, зокрема, споживачі, з певним комерційним найменуванням – виробником.

В процесі глобалізації все більшого значення набуває саме комерційне найменування підприємства. Там, де різні держави в технічному плані все більше зближуються одна з одною, а самі продукти стають все більш однаковими2, все більшої ваги набувають комерційні найменування, які користуються популярністю у всьому світі. Так, на зміну напису «Зроблено в Німеччині» приходить «Зроблено…» (далі йде назва конкретної фірми) [7, с. 58], наприклад – «Зроблено Daimler AG»;

2) запобіжна – комерційне найменування дає змогу споживачу (чи контрагенту) обирати серед суб’єктів господарювання того з них, співробітництво з яким буде найбільш вигідним та надійним (залежно від того, чи це такий суб’єкт є, наприклад, державним підприємством чи навпаки приватним). Це дозволяє запобігти порушенню (чи нереалізації) прав та інтересів споживачів;

3) комерційне найменування є одним із джерел прибутку (source of financial returns). Головна мета підприємницької діяльності є – одержання прибутку, а тому створення і використання будь-якого комерційного найменування не є самоціллю, а лише засобом одержання прибутку. А тому навіть, витрачаючи кошти на «розкручування» комерційного найменування (брендінг), його власник отримує (чи, принаймні, сподівається отримати) прибуток.

Тож коли йдеться про вартість комерційного найменування при його продажу, слід розуміти це як «компенсацію» за втрату потенційного прибутку (звичайно, якщо у комерційного найменування внаслідок вже вкладених у його рекламування коштів є вартість).

Окремо слід розглянути такий аспект створення та використання комерційного найменування як скорочене комерційне найменування. Так, в Положенні про фірму (в п. 7) та ГК України (в п. 3 ст. 159) зазначено, що правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування. Проте не зазначено, що собою являє таке скорочене найменування. Оскільки, як вже зазначалося, комерційне найменування повинно відображати в т.ч. й організаційно правовий статус власника, то логічно припустити, що якщо повне комерційне найменування є, наприклад, таким – «товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро» (або «фізична особа-підприємець Філіпов Антон Дмитрович»), то скороченим комерційним найменуванням є «ТОВ «Дніпро» (або «ФОП Філіпов А.Д.»).

Дещо протилежною зазначеній в попередньому абзаці позиція є позиція в деяких рішеннях судів. Для прикладу наведемо твердження з однієї постанови Вищого господарського суду України від 24 березня 2009 року [76]: у розгляді господарської справи судом першої інстанції на підставі досліджених доказів (зокрема, висновку судової експертизи) встановлено, що повним комерційним найменуванням позивача, яке використовувалося останнім у господарському обігу, є «товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство «Анкор С.В.», скороченим найменуванням – «Анкор». Дана позиція видається невірною з підстав, наведених в попередньому абзаці.

Як зазначила Кашинцева О.Ю. [83], торговельна марка сама по собі, як об’єкт світу речей, не може задовольнити потреб особи, а отже і не є бажаною. У даному разі, об’єктом правовідносин є міра можливої поведінки суб’єктів правовідносин, тобто суб’єктивне право пов’язане із знаком.

Зважаючи на те, що суть та призначення торговельної марки та комерційного найменування є схожими, а також на те, що обидва об'єкти належать до світу нематеріальних об’єктів, можна стверджувати, що все ж безпосередніми об’єктами захисту (зокрема, в суді) є не безпосередньо комерційні найменування та торговельні марки, а права на них.

Ст. 490 ЦК України передбачено фактично лише дві правомочності («два права») власника на комерційне найменування: право на користування ним та право на перешкоджання іншим особам незаконно користуватися ним (і хоча в статті подано не виключний перелік прав на комерційне найменування, інших правомочностей поки що законодавством України не передбачено). Форми ж (засоби) реалізації зазначених правомочностей є такі: здійснення господарської діяльності «під дахом» комерційного найменування, використовуючи його для залучення контрагентів та споживачів, рекламування власної продукції з його допомогою, нанесення на вивіски, бланки тощо. Зрештою, комерційне найменування може бути передане у користування згідно з договором комерційної концесії (ст. 1115 ЦК України), адже прямої заборони в законодавстві щодо таких дій не передбачено. Право на перешкоджання реалізується в тому, що власник вживає заходи щодо захисту свого порушеного або оспорюваного права на комерційне найменування (про можливі варіанти захисту, зокрема, судового йтиметься в Розділі 3).

Характеризуючи юридичну природу прав на комерційне найменування, варто вказати на низку властивих їм ознак. Дані права мають майновий та виключний характер зі всіма об’єктивно притаманними їм рисами, а саме:

а) усі права на об’єкти інтелектуальної власності, які є результатом творчої праці, виникають незалежно від волі третіх осіб;

б) усі треті особи є пасивними суб’єктами прав. Вони зобов’язані утримуватися від неправомірних дій стосовно не тілесних, нематеріальних результатів творчої праці (творів, винаходів, торговельних марок тощо), так само як щодо тілесних, матеріальних речей – об’єктів права власності;

в) до кожного із пасивних суб’єктів права, якщо їхні дії будуть протиправними стосовно суб’єктів, яким належать права на об’єкти інтелектуальної власності, можна подати відповідні позови [48, с. 184–185].

При цьому такі права є безстроковими. Це означає, що, набуваючи в установленому порядку дані права, власник може користуватися ним без обмеження яким-небудь терміном, тобто доти, поки існує саме підприємство і комерційне найменування правдиво відображає його організаційно-правовий статус та інші атрибути.

Як зазначає Бенедисюк І.М. [1, с. 9] істотною особливістю права на користування комерційним найменуванням є те, що одночасно воно виступає і як обов’язок юридичної особи. Іншими словами, юридична особа не тільки має право виступати в цивільному обороті під власним комерційним найменуванням, але і зобов’язана це робити. Дане правило закріплено на користь інших учасників цивільного обороту і споживачів, які мають право знати, з ким вони вступають у відносини. З цією метою власники повинні користуватися своїми точними і повними комерційними найменуваннями, що відповідають вимогам чинного законодавства, а не виступати під позначеннями типу «фірма», «компанія», «центр» тощо, які нічого не означають.

Дана позиція в цілому видається вірною та необхідною за виключенням двох аспектів: по-перше, право не може бути обов’язком, тому варто зазначити принаймні так – праву на користування комерційним найменуванням кореспондується обов’язок використовувати саме його (в кореспонденції, для нанесення на товари тощо), по-друге, це твердження не є правилом, адже ніде в законодавстві не закріплено. Дещо в спрощеній формі таке правило закріплено в п. 9 Положення про фірму, але воно стосується лише певного виду суб’єктів господарювання (які працюють на підставі публічного договору). Необхідною ж викладена позиція є тому, що саме використання точного комерційного найменування, яке відоме споживачу (контрагенту), дає можливість останньому вибудувати безпомилковий асоціативний зв'язок між таким найменуванням та певним суб'єктом господарювання – тобто реалізується головне призначення комерційного найменування.

Варто також відзначити, що судова практика свідчить про те, що встановити особу власника прав на комерційне найменування та його конкретні правомочності щодо нього не є настільки проблематичним, як встановлення того, що є в кожному конкретному випадку комерційним найменуванням. Саме тому в першому підрозділі так багато уваги приділяється визначенню комерційного найменування. Так, постановою Вищого господарського суду України від 4 березня 2008 року в одній зі справ саме в зв’язку з тим, що судом не було визначено комерційне найменування (щодо права користування яким сперечалися сторони), справу було передано на новий розгляд суду першої інстанції [74].

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що комерційне найменування є значущим явищем в сфері господарської діяльності, а ступінь захищеності прав на комерційне найменування важливим показником рівня розвитку конкуренції в країні. При цьому слід пам’ятати, що саме майнові права на комерційне найменування (зазначені в ч. першій ст. 490 ЦК України) є об'єктами судового захисту.

Окремо слід зазначити таке. Оскільки українське законодавство визнає нереєстраційний порядок створення та користування комерційним найменуванням, то вважаємо за необхідне (погоджуючись із позицією Кривошеїної І.В. [96]) запропонувати власникам (або потенційним власникам) комерційних найменувань такий порядок його захисту. При складанні установчих документів юридичної особи – зазначити в ньому, яким буде повне та скорочене комерційне найменування. Зрозуміло, що для фізичної особи-підприємця така процедура є неприйнятною, проте запорукою їхньої «оригінальності» в цивільному обороті буде їхній паспорт.
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми iconВступ актуальність теми курсової роботи
Україні необхідно перейти на застосування та передачу знань (технологій) у новому правовому режимі, який притаманний постіндустріальному...
Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми iconПлан. Вступ. Поняття принципів І їх значення. Система принципів І їх класифікація
Широкі І реальні процесуальні права учасників процесу І надійні гарантії їх реалізації, доступність І простота судочинства, які дають...
Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми iconТема: Діюче законодавство про захист прав дитини та відповідальність за його порушення
Мета та завдання: спонукати вивчати законодавство з питань охорони дитинства, навчити застосовувати на практиці діюче законодавство...
Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми iconВступ актуальність теми
Відтак, особливої актуальності набуває проблема подальшого вдосконалення бухгалтерського обліку виробничих запасів хлібопекарських...
Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми icon«Про захист житлових та майнових прав Кліменко К. Д., 13. 08. 2009 р н.»
Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою кму від...
Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми iconЗакони України, постанови Кабінету Міністрів України, Міністерства,...
...
Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми iconЗакону України "Про захист прав споживачів"
Про захист прав споживачів (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №1, ст. 1; 1995 р., №14, ст. 90; 1995 р., №23, ст. 182; 1997...
Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми iconКонкурсний урок на тему: «Гендерна рівність та права жінок в Україні»
Україні; формувати вміння визначати історичний аспект формування гендерної політики в Україні та прав жінок; розвивати навички роботи...
Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми iconЗакон україни
Цей Закон спрямований на захист від страждань І загибелі тварин унаслідок жорстокого поводження з ними, захист їх природних прав...
Судовий захист прав на комерційне найменування в Україні Вступ Актуальність теми iconПлан заходів Маловільшанської зош І-ІІІ ступенів №2
Класні години: ”Захист прав дітей у нашій країні”, “Декларація прав дитини та Конвенція ООН про права дитини”
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка