Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство”




НазваНавчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство”
Сторінка14/40
Дата конвертації26.02.2013
Розмір5.61 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
uchni.com.ua > Право > Навчально-методичний посібник
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   40

^ Рис. 1. Види речей
Зазначеним речам протиставлялися речі приватні, тобто ті, які належали приватним особам.

Приватна особа (латинською мовою «singulus») — термін давніх часів, еквівалентом якому стало поняття «privatus» — індивід як суб'єкт в його відокремленості від інших. У суспільстві, засновано­му на праві, це центральна фігура, яка характеризується неза­лежністю окремої особи, її автономією.

Відомий римський юрист Марціан поділяв речі за суб'єктним складом. Він писав, що деякі з них є загальними для всіх завдяки природному праву, окремі — належать сукупності (людей), дея­кі — не належать нікому. За названим правом, безперечно, є загальними для всіх такі речі: повітря, проточна вода і море, отже, й береги моря (Д. 1.8.2). Інший юрист Флорентин додає: камінці, пер­лини тощо, що ми знаходимо на березі, негайно стають нашими внаслідок природного права.

Сукупність речей складає те, що називалося майном. У цьому ро­зумінні майно в римському праві позначалося термінами «фамілія» (familia) і пекунія (pecunia). Першим позначалася вся сукупність майна, що знаходилося під владою домовладики. Під його владою перебували й вільні люди, які не були об'єктами цивільного обороту. «Фамілія» включала також місця поховання та сімейні реліквії.

«Пекунія» (від латинського слова «pecus» — худоба) означала майно, що ставало об'єктом юридичних актів. Це частина зі складу «фамілії», яка надходила до цивільного обороту. Отже, термінами «фамілія» і «пекунія» позначалося одне і те ж майно (за винятком реліквій) в залежності від його становища в правовому полі. Як­що майно було в складі того, що знаходилося під владою домовла­дики, воно позначалося терміном «фамілія». Коли ж майно ставало об'єктом правочину, то — поняттям «пекунія».

1. Найважливішим і суто римським розмежуванням речей на окремі види був їх поділ на манципні і неманципні (res mancipi et res nee mancipi), що певною мірою відповідає сучасному поділу на основні засоби виробництва і предмети споживання. Поділ зумов­лений цінністю речей у господарському обороті. До манципних римляни відносили землю, рабів, робочу худобу і земельні сер­вітути— найбільш важливі і цінні речі в господарстві (по суті, це група основних засобів виробництва).

Ульпіан склав повний список манципних речей: «Всі речі є або манципними або неманципними. До манципних належать — маєт­ки на італійській землі, як сільські (поле), так і міські (будинок); а також права сільських маєтків, наприклад: право проходу, про­їзду, прогону худоби, водопроводу; а також раби і четвероногі, які приручаються під сідло або під ярмо, наприклад: бики, мули, коні, віслюки. Інші речі є неманципні. Слони і верблюди, хоча й приру­чаються під ярмо або сідло, є неманципні, оскільки належать до диких тварин».

Наведене свідчить про вузьке коло манципних речей. Ульпіан охоплює тільки італійські землі і маєтки на них, земельні сервіту­ти, рабів і тварин, яких можна запрягати або нав'ючувати. Всі інші речі, що не відносилися до манципних, належали до неманципних речей, права власності на які переносилися звичайною традицією з урахуванням особливої важливості для господарства і цінності при здійсненні правочинів. Для манципних речей встановлений спеціальний, більш ускладнений порядок відчуження. Він полягав у тому, що для здійснення, наприклад, купівлі-продажу запрошу­валися не менше 5—7 свідків і потрібні були ваги з терезами. Пе­редача права власності відбувалася у присутності свідків з вико­нанням ряду ритуальних дій в урочистій обстановці. В ті часи купівля-продаж таких важливих речей провадились рідко і вико­нання урочистих ритуалів зовсім не обтяжувало оборот. Виконан­ня цих ритуальних дій одержало назву манципації (mancipatio). Речі, при відчуженні яких вимагалось виконати манципацію, поча­ли називати манципними, а інші складали групу неманципних. Для їх відчуження виконання манципації не вимагалось.

Важливе правове значення наведеного поділу полягало в наступ­ному. Якщо при відчуженні манципних речей (наприклад, землі) обряд манципації не виконувався, право власності до набувача не переходило (з усіма наслідками, що з цього випливають), тобто по­купець землі, незважаючи на оплату ціни і одержання останньої у фактичне володіння і користування, власником її не ставав. Фор­малізм переважав над сутністю, що часто призводило до зловжи­вань з боку продавця, який формально залишався власником зем­лі і міг на цій підставі витребувати її назад від покупця. Респуб­ліканські суди такі позови задовольняли.

І все ж зміст манципації глибоко раціональний. Він полягав у засвідченні запрошеними свідками факту переходу права власності на особливо важливі речі від відчужувача до набувача. У разі ви­никнення сумніву в цьому факті присутні свідки могли підтверди­ти його дійсність. У класичний період манципація відпала.

2. Наступним важливим і суто римським поділом речей було розмежування за субстанціями. Речі, що мали матеріальну суб­станцію, називалися тілесними (res corporales), а ті, що її не ма­ли, — безтілесними (res incorporales). До першого виду належали речі, які можна було сприймати через дотик (quo tangere potest), наприклад, земля, раби, худоба, будинок тощо, до другої — ті, кот­рі не можна було відчувати на дотик, доторкнутися до них (quo tangere non potest). Це, навіть, не речі, а швидше права (наприк­лад, право спадкування або право, що виникає з договору, сервіту­ти, право вимоги тощо). Наявні джерела підтверджують, що до безтілесних речей римляни відносили не речі в розумінні предме­тів матеріального світу, а саме права.

Гай у своїх інституціях так визначав названий поділ речей: «...деякі речі є тілесними, деякі безтілесними. Тілесні — це ті, до яких можна доторкнутися, наприклад, раб, поле, одяг, золото, срібло, а також інші без числа. Безтілесні — ті, до яких не можна доторкнутися, якими є ті, що визначаються правом, як спадщина, узуфрукт, зобов'язання, укладені будь-яким способом. І немає значення, що в спадщині знаходяться тілесні речі, і що плоди, які вилучають з поля, є також тілесними, і що те, що нам належить за яким-небудь зобов'язанням, переважно є тілесні речі як поле, раб, гроші, — оскільки саме право наступництва, і саме право користу­вання та вилучення плодів, і саме право із зобов'язання є безтілес­ним. Права міських і сільських маєтків належать до цієї ж катего­рії...» (Гай, 2.12-14).

Зазначений поділ обґрунтовує своїми філософськими викладка­ми Цицерон, який стверджував, що є речі, які існують, а є ті, котрі лише мисляться, тобто матеріальні предмети і абстрактні поняття. Іншими словами, розрізняють речі як частини матеріального світу і правові поняття, предметом вимоги яких є не самі речі, а права з приводу останніх. Спадщина, безперечно, складається з тілесних речей, але право на володіння ними — право наступництва є абст­ракцією, правовою категорією.

Сутність такого поділу в тому, що навіть права визнаються об'єктами володіння.

Серед безтілесних речей Гай не згадував право власності. Рим­ські юристи поки що не розрізняли право власності на річ і саму річ, і тому назване право вони відносили до тілесних речей. Проте Ульпіан все ж розрізняв ці поняття: «Тепер розглянемо, на вимогу чого спрямований позов про спадщину. І визнано, що цим позовом обіймається сукупність спадкових речей як прав, так тілесних ре­чей». З наведеного можна зробити висновок, що Гай під безтілес­ними речами розумів саме права.

3. Первісний поділ речей на рухомі і нерухомі (res mobiles, res immobiles) майже не мав правового значення. Вони підлягали одна­ковому правовому режиму. Проте з часом зазначений режим рухо­мих речей став відрізнятися від правового режиму нерухомих.

До рухомих відносили речі, які можна було переміщувати в просторі (наприклад, тварина, раби, домашній скарб тощо), а до нерухомих — земля, будинки, дороги, міські стіни і т. ін., тобто ті, які не можна було пересувати в просторі. Але це розумілось не буквально. До нерухомих речей відносили також все, що було по­в'язано з ними (наприклад, незібраний врожай, робоча худоба, призначена для обробітку землі, сільськогосподарський інвентар для цієї ж мети). Вони вважалися складовими землі і підлягали правилу Superficies solo cedit — зроблене над поверхнею, слідує за поверхнею, відповідно до цього правила побудований будинок, незалежно від того, хто і за який рахунок його будував, — завжди власність власника земельного наділу, на котрому він збудо­ваний.

Правовий режим рухомих і нерухомих речей чітко визначився в період існування імперії, хоча їх відмінності помітні вже в епоху Законів XII таблиць. Цицерон, посилаючись на останні, пише, що вже тоді були встановлені різні строки набувальної давності для земельних наділів та інших речей: «Давність володіння стосовно земельного наділу (встановлювалась) у два роки, а щодо всіх ін­ших речей — один рік». За часів домінату прийняті різні правила стосовно передачі прав на нерухомість і рухомість. Земля і земе­льні сервітути належали, наприклад, до манципних речей і вима­гали при передачі прав на них дотримання манципації.

4. Речі, що знаходяться в обороті, і речі, вилучені з обороту — res in commercio, et res extra commercio. Якщо певна річ могла бу­ти об'єктом права приватної власності і предметом правочинів між окремими особами, то вона знаходилася в обороті. Навпаки, якщо річ в силу яких-небудь природних властивостей або призначення не могла бути об'єктом приватної власності окремих осіб, то вона знаходилась поза оборотом, була вилучена з нього.

Гай так визначав речі, які знаходяться в обороті, і речі, вилуче­ні з нього: «...тепер розглянемо речі, які знаходяться або в нашій власності, або поза нашим приватним володінням». Інакше кажу­чи, речі, які можуть бути об'єктами права приватної власності, вважаються такими, що знаходяться в цивільному обороті. Ті ж, які не можуть бути об'єктами права названої власності, визнають­ся вилученими з обороту.

Терміном «комерція» (commercium) позначався саме цивільний оборот, тобто система відносин, що регулюються цивільним правом.

До речей, вилучених з названого обороту, римські юристи від­носили такі, які нікому конкретно не належали, а належали ніби всім: проточна вода, моря з усім, що в них містилося. Окрему гру­пу речей, вилучених з цивільного обороту, складали також пуб­лічні речі, власником яких був римський народ. Проте до публіч­них відносили також майно міст-общин, тобто останнє служило для задоволення потреб держави в цілому або міст-общин.

Римські юристи до публічних речей відносили й речі, призначе­ні для загального користування всіма громадянами — публічні до­роги, ріки. Останні ними поділялися на публічні і приватні в залеж­ності від того, пересихають вони чи ні. До публічних відносили ті, що не пересихали, на яких можливе судноплавство. Якщо ж ріка пересихала або залишала своє русло, то вона ставала власністю найближчих володільців. До цієї ж групи речей римляни відносили театри, стадіони, лазні.

Вилученими з цивільного обороту вважалися речі божественно­го права, які через свій режим не могли бути об'єктом права при­ватної власності. Про них Гай писав: «Предмети божественного права не знаходяться в чиєму-небудь володінні» (Гай, 2.9). До пуб­лічних речей відносили також міські стіни і ворота кожної общини.

5. З правової точки зору, важливим був поділ речей на родові (genus) й індивідуально визначені (et species), зроблений римськими юристами ще в період існування республіки, який полягав у з'ясу­ванні господарської суті речі. Якщо для власника мали значення тільки вага, міра або кількість речей, тобто загальні родові ознаки, то — річ родова. Якщо ж для нього були цінними не родові, а інди­відуальні властивості, відмінності, ознаки речі, то це — річ інди­відуально визначена. Наприклад, власник цінує свого раба не як одиницю робочої сили, а за його вміння писати вірші або картини.

До родових речей відносили речі, що вимірювалися за кількіс­тю, вагою або мірою, яких у природі існує багато і тому вони взаємо-замінювані (раби без урахування їхніх індивідуальних властивос­тей, коні, гроші, продукти харчування тощо).

Індивідуально визначені — насамперед, речі унікальні, єдині в своєму роді (наприклад, скульптури, картини та інші предмети мистецтва).

Деякі речі в одному випадку визнавалися родовими, а в іншо­му — індивідуально визначеними. Так, раби, захоплені в полон, — речі родові. Серед них може виявитися раб, здатний, наприклад, добре співати, тобто такий, що має індивідуально визначені здіб­ності, які перетворюють його на річ індивідуально визначену.

Нарешті, є речі, які ніколи не можуть бути індивідуально визна­ченими (наприклад, борошно одного сорту, цукор тощо).

Поділ речей на родові й індивідуально визначені необхідний при розподілі ризику випадкової загибелі. Щодо родових речей застосо­вувався принцип — genus non perit — рід не гине, тобто володілець родової речі зобов'язаний повернути її (іншу подібну) власнику на­віть у тому разі, коли вона втрачена ним випадково. Наприклад, постачальник продовольства не звільняється від обов'язку постави­ти таке ж, навіть, у випадку безвинної його втрати.

Щодо індивідуально визначених речей застосовувався принцип dominus sentit periculum — власник несе ризик (випадкової заги­белі речі), тобто збитки від випадкової загибелі в усіх випадках не­залежно від того, у кого загинула річ (у власника чи у третьої осо­би), завжди несе власник.

Виходячи з викладених правил, позичальник, наприклад, при випадковій загибелі грошей не звільняється від обов'язку повернути одержану за позикою суму. В той же час позичаль­ник за договором позики або наймач за договором найму за ви­падкову загибель речі відповідальності перед власником не несуть.

Один з найбільш авторитетних римських юристів Юлій так ви­значав даний поділ: «Предметом стипуляції інколи стають інди­відуальні речі, інколи родові. Коли нам обіцяють індивідуальні ре­чі, необхідно розділити предмет стипуляції між кількома особами і між спадкоємцями так, щоб кожному належали частини предме­тів. Коли ж нам обіцяють родові речі, то їх поділ здійснюється за кількістю. Наприклад, коли той, кому обіцяні Стих чи Памфіл, за­лишив двох спадкоємців у рівних частках, треба, щоб коленому з них належала половина Стиха і половина Памфіла; якщо ж йому були обіцяні два будь-яких раба, то його спадкоємцям належали б окремі раби» (Д. 45.1.54 рг.).

З наведеного випливає, що Стих і Памфіл — індивідуально виз­начені раби, і оскільки вони мають перейти у власність також двох осіб, то їх можна поділити тільки ідеально. Якщо ж предметом зо­бов'язання будуть невизначені раби, тобто просто два раби, то їх поділ не становить будь-яких труднощів.

Такої ж думки дотримуються інші римські юристи (Гай, Павло). Гай писав: «Зобов'язання укладається передачею речі, наприклад, коли дають позику. Вона у вузькому розумінні виникає з приводу тих речей, які визначаються вагою, кількістю або мірою, як, на­приклад: готівка, вино, масло, хліб в зерні, мідь, срібло, золото; ці речі ми даємо або за кількістю, або за мірою, або за вагою для того, щоб вони стали власністю позичальників і щоб згодом були повер­нуті нам не ті самі речі, а інші таких же властивостей і кількості...» (Гай, 3.90).

Отже, поділ речей на родові й індивідуально визначені в Римі мав важливе правове значення. Адже якщо індивідуально визна­чена річ власника з тих чи інших правових підстав знаходиться в третьої особи і в неї випадково загине, то ризик такої загибелі зав­жди несе власник. Якщо ж в третьої особи знаходиться родова річ, то за загальним правилом остання в такому разі стає власником цієї речі і несе ризик її випадкової загибелі.

6. Римські юристи вважали речі подільними, якщо їх можна бу­ло поділити в будь-який спосіб і вони при цьому не втрачали своєї господарської вартості та призначення (на скільки частин не роз­ріжемо хлібину, вона залишається хлібом), і неподільними, якщо при поділі вона втрачала господарське призначення, цілісність (наприклад, зарізаний і поділений на частини баран).

Подільними вважалися земельні ділянки. Побудовані на них бу­динки ділились, але тільки по вертикалі. Поділялась нерухомість, а також рухомі речі.

Такий поділ мав важливе практичне значення при розділі спільної власності. Спір, що виникав з її приводу на подільну річ, розв'язувався просто: річ в натурі ділили між власниками. Склад­ніше було розпорядитися річчю неподільною. При спільній власно­сті кожний співвласник на неї мав право (на ідеальну частку речі), тобто таку, яку можна тільки уявити, зберігаючи при цьому частку в праві на річ в цілому.

Таким чином, крім матеріального поділу речей мав місце і поділ права на так звані ідеальні частини. Річ, яка не ділилася мате­ріально, належала сумісно всім співвласникам і разом з тим кож­ному з них — певна частка (ідеальна) права на цю ж річ. Ульпіан наводить думку Цельса-сина щодо цього: «Якщо воза передано в позику або в найм двом сумісно, то, як пише Цельс-син в 6 книзі дигест, може постати питання, чи відповідає кожний з них у пов­ному обсязі чи тільки в частині. І каже: не може бути власності чи володіння двох в повному обсязі (мається на увазі, що кожний з них не може бути власником чи володільцем в повному обсязі), але вони мають власність в частині на все тіло в цілому неподільно. Користування лазнею, або портиком, або полем належить кожно­му в повному обсязі, бо я користуюсь не менше, ніж користується інший; проте при позичці чи наймі воза я маю в дійсності користу­вання тільки в частині, оскільки я не займаю всіх місць у возі. Але, говорить він (Цельс-син), буде більш правильно, щоб я відповідав у повному обсязі і за умисел, і за провину, і за турботу, і за охоро­ну. Тому провини вважаються за двох відповідачів: і якщо один подасть те, що він повинен за договором, то він звільняє іншого, і обом належить позов, що випливає з крадіжки» (Д. 13.6.5.15).

Якщо кілька осіб мали право на одну й ту ж річ, то виникало право спільної власності. В разі припинення останньої важливе значення мало питання: річ, що належала кільком особам на праві спільної власності, може бути поділена в натурі чи ні, тобто чи річ подільна чи неподільна. Якщо подільна, то проблема розв'язувала­ся просто — річ ділили між співвласниками пропорційно їх праву. Якщо вона не могла бути поділена в натурі, то право власності на таку неподільну річ могло бути визнане лише за одним із співвлас­ників, а останні мали право лише на грошову компенсацію.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   40

Схожі:

Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи...
Автор Некопаненко Михайло Григорович, викладач правових дисциплін, спеціаліст ІІ категорії
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconВиди самостійної роботи
Робочої навчальної програми дисципліни “Звітність підприємств” І включені до Карти самостійної роботи студентів з дисципліни “Звітність...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник для студентів денної форми навчання...
Г 21 Гаряєва Г. М. Правознавство. Навчально-методичний посібник «Правознавство» призначений для студентів денної форми навчання технічних...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів...
«Вступ до фаху» для студентів денної (заочної, денно-заочної) форми навчання галузі знань 0305 Економіка та підприємництво» напряму...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник з навчальної дисципліни “Виконавче...
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни “Виконавче провадження“ для студентів факультету №4 / Уклад.: В. В. Комаров,...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” icon«Організація виробництва» для студентів 4 курсу заочної форми навчання спеціальності
Методичні вказівки до виконання контрольної роботи з дисципліни «Організація виробництва» (для студентів 4 курсу заочної форми навчання...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів...
«Облік І аудит» для студентів денної (заочної, денно-заочної) форми навчання галузі знань 0306 «Менеджмент організацій» напряму підготовки:...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний комплекс з курсу «логіка» для самостійної роботи...
Навчально-методичний комплекс з курсу “Логіка” для самостійної роботи студентів (для студентів егі денної форми навчання) / Укл.:...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів...
Камінський П. П. Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів денної та заочної форми навчання напряму 0601...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconЯрослава мудрого
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи з навчальної дисципліни “Земельне право України” для студентів V курсу заочних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка