Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство”




НазваНавчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство”
Сторінка2/40
Дата конвертації26.02.2013
Розмір5.61 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
uchni.com.ua > Право > Навчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40
partim suo proprio, partim communi om­nium hominum jure utitur — римський народ користується частково своїм власним правом, частково загальним правом всіх народів

^ Summum jus, summa injuria — вище право — вища неспра­ведливість (тобто право, доведене до крайнього формалізму, призводить до беззаконня)

Omne jus hominum causa constitutum est — будь - яке право встановлюється для людей (в інтересах людей)

^ Pacem cum hominibus, bellum cum vitiis habe — з людьми живи в злагоді, з вадами воюй.

1. Поняття римського цивільного права.
Римське право в історії людства посідає виняткове місце. Воно пережило народ який його створив, вийшло далеко за межі Риму й епохи, в яку було створено. Зародитеся воно в далеких глибинах часу, коли Рим був ще невеличкою общиною, яка нічим не вирізнялася серед багатьох подібних їй общин в Італії.

Проте доля вела Рим до іншого майбутнього. Борючись за своє існування, маленька римська община поступово зростає, поглинаючи сусідні общини, щораз міцнішає у своїй внутрішній організації. Територія Римської держави дедалі збільшується, поширюючись на всю Італію, а згодом — Грецію, Іспанію та інші країни. Римська держава стала, за тодішніми уявленнями, світовою державою, яка об'єднала під своєю владою майже весь тогочасний культурний світ.

Разом з тим істотно змінюється внутрішня організація Римської держави і суспільства. Поступово руйнується старий патріархальний лад, примітивне натуральне господарство змінюється більш складними економічними відносинами.

Ще до появи Риму надбережжі Середземного моря відбувався жвавий міжнародний торговий обмін, Рим неминуче стає його учасником, перетворюючись на центр політичного життя світу, а також центр світового торгового обороту. На його території безперервно встановлюються численні ділові відносини, в яких беруть участь представники різних країн. Зрозуміло, що виникла потреба в правовому врегулюванні цих відносин. Проте старе римське цивільне право для цієї мети не було придатне, потрібно було нове право, вільне від будь-яких місцевих та національних особливостей, яке б могло однаково задовольняти римлянина й грека, єгиптянина й галла. Потрібно було не національне право, а право всесвітнє, універсальне.

І саме римське право проймається такими засадами універсальності. Воно вбирає в себе ті звичаї міжнародного обороту, які до нього віками вироблялися у міжнародних зносинах, надає їм юридичної ясності та міцності. Так виникло те римське право, яке згодом стало загальним правом усього стародавнього світу. Отже, по суті, творцем цього права був увесь світ. Рим же став лише тим лаборантом, який переробив розсіяні звичаї міжнародного обороту і звів їх у напрочуд струнке єдине ціле.

Поняття сучасного римського цивільного права можна визначити як сукупність правових норм що регулюють усі майнові і пов’язані з ними немайнові відносини між людьми методами юридичної рівності сторін.


  1. ^ Характеристика правових систем з яких складалось римське цивільне право.


Споконвічне і найдавніше право Риму було цивільне право (jus civile). Це система національно-римських правових норм, що їх застосовували лише до римських громадян (civis). Оскільки українська мова зберегла римську термінологію, то звідси й назва галузі — цивільне право.

Предметом регулювання цивільного права з самого початку його виникнення і в наступні епохи є майнові відносини, які складаються у сфері матеріального виробництва, подальшого обороту товарів, будівництва різних об'єктів, їх ремонту, у сфері побуту й обслуговування тощо. Саме в цих сферах виробництва і побуту зайнята значна частина людей. А коли взяти до уваги ще договір купівлі-продажу, який кожна людина здійснює щодня і не раз, то стане зрозуміло, яке велике значення у житті кожної особи, кожної організації і суспільства в цілому має цивільне право. Воно є юридичною основою матеріального забезпечення життєдіяльності людей. Саме цією обставиною пояснюється велика увага до цивільного права з найдавніших часів. Тому юрист, який не володіє досконало цивільним правом, де б він не працював, не може вважатися фахівцем.

Такому розумінню сучасного цивільного права в Римі відповідало три існуючі (чинні) системи:

цивільне npaво (jus civile);

право народів (jus gentium);

преторське npaвo (jus praetorium).

Терміном (jus civile), як уже зазначалося, позначали споконвічне національне давньоримське право, яке поширювало свою дію тільки на римських громадян — квіритів. Тому це право називають ще квіритським правом. Зрозуміло, що воно не могло протягом довгого часу задовольняти потреби тогочасного суспільства, яке бурхливо розвивалося. Jus civile неспроможне було регулювати майнові відносини між римськими громадянами, з одного боку, та іноземцями (так званими перегинами), які приїжджали до Риму. — з іншого. А тим часом потреба в цьому зростала, оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами.

Проте надання прав перегринам досягалося не шляхом поширення на них норм, що споконвічне регламентували приватні права римських громадян. Відбувалося це шляхом створення нової системи права, яка регулювала відносини римлян і неримлян, так званого права народів (jus gentium). Велика заслуга в його створенні належить перегринському преторові, який у своїй практичній діяльності спирався на місцеве право перегринів, тобто підкорених Римом сусідніх народів. Нерідко jus gentium перевершувало римське цивільне право, воно довело свою життєвість та придатність для регулювання обороту в нових умовах. Можна стверджувати, що jus gentium вміщувало все значне і прогресивне, що виробив стародавній світ у галузі правових інститутів, пов'язаних з торгівлею. І тому воно вигідно відрізнялося від ) jus сіvlе більшою рухливістю, відсутністю обтяжливого формалізму та національної обмеженості, властивих римському цивільному праву. Сприймаючи все краще з правової культури сусідніх держав, право народів було прогресивнішим і доступнішим для простих людей, воно відповідало вимогам часу й чутливо реагувало на зміни в суспільстві.

Названі дві системи (jus civile та jus gentium) існували й розвивалися паралельно, проникаючи одна в одну і взаємно збагачуючись. Однак поступово вони почали зближатися, а згодом і відставати від швидкого розвитку цивільного обороту. Виникла потреба в ефективніших засобах правового регулювання.

Так, поступово, поряд з цивільним правом і правом народів, виникає ще одна система правових норм, яка регулювала майнові відносини, під назвою преторське право ( jus praetorium).

Преторське, право виникло в результаті практичної діяльності преторів та інших магістратів. Воно регулювало майнові відносини як між римськими громадянами, так і перегринами, але застосовувалося переважно в тих випадках, коли норми вищеназваних двох систем виявлялися неспроможними врегулювати нові відносини.

Оскільки преторське право виникло і розвивалося в процесі практичної діяльності преторів та інших магістратів, внаслідок специфіки свого виникнення воно мало багато переваг перед цивільним правом і правом народів. Преторське право повніше відображало нові соціальні зміни в римському суспільстві, було гнучким та надійним засобом захисту інтересів населення, передбачало спрощення багатьох процедур, його правові приписи були чіткими і ясними.

Не слід вважати, що преторське право виникло на порожньому місці. Воно постало, розвивалося і досягло вершин досконалості на основі цивільного права та права народів, було їх дітищем. увібрало в себе все позитивне, що вони мали. Разом з тим римське цивільне право стало всесвітньо відомим значною мірою завдяки діяльності преторів і створеному ними преторському праву.

Отже, в сучасному розумінні цивільному праву в Стародавньому Римі відповідала сукупність трьох названих систем. Найбільш вдалим єдиним терміном для всієї цієї сукупності систем є jus privatum— приватне право, яке є предметом нашого вивчення.

Римське приватне право було правом високоорганізованого рабовласницького суспільства, яке у своєму розвитку пройшло такі етапи: царський, період республіки, принципат і період абсолютної монархії.
Система римського права
Публічне право: Приватне право:

1. Державне право Стародавнього Риму

У Стародавньому Римі:

2. Адміністративне право 1. Цивільне право

2. Право народів

3. Кримінальне право 3. Преторське право
У сучасному праві:

1. Цивільне право

2. Сімейне право

3. Торгівельне право

^ 3. Поділ римського цивільного права на публічне та приватне.
У період найбільшого розквіту Римської держави і розвитку права класичного періоду (І-ІІІ ст. н. є.) структуризується нова система римського права, яка поєднувала в собі дві частини: а) публічне право; б) приватне право.

Які критерії розмежунання існували між ними? Критерієм розмежування була сфера інтересів, яка регулювалася та захищалася правої. Якщо право за­хищало інтереси держави, воно було публічним пра­вом (державне, адміністративне, кримінальне право). Коли ж право захищало інтереси приватних осіб, то ноно було приватним (право власності, інститут воло­діння, договірне право, шлюбно-сімейне та спадкове право тощо). Коло питань, які регулювалися приват­ним правом у Римі, було набагато ширшим ніж сьогодні. Наприклад, крадіжка особистого майна роз­глядалася як приватне правопорушник (delictum pri­vatum).

Відмінності між публічним і приватним правом знайшли своє відображення у різних методах регулю­вання окремих суспільних відносин.

Для публічного права домінуючим є той принцип, що його норми не можуть бути змінені угодами сторін. Вони були об'єктивними, існували незалежно від волі і бажання конкретних осіб. У сучасному праві такі норми називають імперативними (наказовими, безу­мовно обов'язковими).

Отже, для визначення публічного права недостат­ньо вказувати на те, що воно стосується тільки інтере­сів чи становища держави в цілому. Невід'ємною його рисою є саме імперативний метод регулювання, якому властива низка ознак, що випливають з його природи та сутності.

По-перше, для публічного права характерним є (фор-мування та використання владних відносин, за яких норми приймаються і реалізуються за «командою», яку треба неодмінно виконати. При цьому суб'єкт прийнят­тя імперативних рішень не зв'язаний угодою (чи незго­дою) з іншою стороною, якій вони адресуються.

По-друге, всі складові публічного права, його суб'єкти жорстко зв'язані законами, а сфера їх діяль­ності суворо регламентується правовими межами. Суб'єкти публічного права володіють невеликим діа­пазоном свободи і мають право діяти на свій розсуд лише в межах їхніх повноважень, перелік яких ви­черпний. Тут діє принцип, протилежний принципу приватного права - «можна тільки те, що дозволено». По-третє, у публічній сфері правовідносин для правового регулювання характерним є покладення на суб'єкта публічного права обов'язку діяти саме у пев­ному напрямі для досягнення тієї чи іншої мети. Це зобов'язання може мати характер конкретних припи­сів закону чи бути як загальнонормативне.

По-четверте, імперативний метод регулювання у публічному праві нерідко виявляється у формі заборони певних дій. Такі норми-заборони застерігають суб'єктів від неправомірної поведінки, окреслюють її межі.

Нарешті, норми публічного права не тільки мають безумовно наказовий характер, а й передбачають за­стосування засобів державного примусу.

Підсумовуючи вказане вище, зазначимо, що публіч­не право - це така правова сфера, основу якої станов­лять державні інтереси. Мається на увазі сама побу­дова і діяльність держави як публічної влади, регла­ментація діяльності державного апарату, посадових осіб, державної служби. Це - переслідування силою держави правопорушників, кримінальна та адмініст­ративна відповідальність. Ось чому для публічного права характерним є специфічний юридичний поря­док, який полягає у «владі - підпорядкуванню» і відповідно до якого особи, які наділені владними пов­новаженнями, мають право і можуть визначати поведінку інших осіб.

Для приватного права характерними і переважаю-чими є норми, які надають заінтересованим сторонам самим визначити свої відносини (уповноважуючі нор­ми). Наприклад, у Законах XII Таблиць є норма, яка надає заінтересованим сторонам право при укладенні договору позики самим визначати свої нові відносини («как они договорятся, пусть так и будет, это соглаше-ние пусть будет как бы законом»).

З іншого боку, у приватному праві є норми, які за­стосовуються в окремому, конкретному випадку лише годі, коли заінтересована особа, якій було надане пра­во самій визначати свої відносини, не скористалась ним. У сучасному праві такі норми називаються дис­позитивними нормами.

Наприклад: римському громадянинові уповнова­жуючою нормою надавалося право скласти заповіт. Однак він ним не скористався, заповіт не було складе­но. Тоді диспозитивна норма вказує, хто стає спадко­ємцем за законом.

Найхарактернішою рисою приватного права була цілковита відсутність державного втручання у сферу приватних відносин («як сторони домовляться, так і повинно бути»). Однак це зовсім не означало, що при­ватна сфера суспільних відносин була віддана па са-моплив. Вона визначалась межами законодавства.

Головним об'єктом приватно-правових відносин був римський громадянин. Його інтереси домінували над державними, ставилися вище за них. І хоча право­вий статус римського громадянина визначався його майновим цензом, все ж інтереси громадянина стави­лися вище за державні. До характерних рис приватного права належать:

• норми приватного права регулюють відносини приватних осіб;

• норми приватного права забезпечують приватний інтерес особи акцентують увагу на економічній свобо­ді, рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави;

• приватне право забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації їхніх прав;

• норми приватного права характеризуються домі­нуванням договірної форми регулювання, зверненні до суб'єктивного права і забезпечують судовий захист прав та інтересів осіб.

Таким чином, приватне право можна визначити як су­купність правил і норм, які стосуються визначення ста­тусу і захисту інтересів окремих осіб, які рівноправно і вільно встановлюють собі права і беруть на себе обов'яз­ки у відносинах, що породжуються за їх ініціативою.

Найважливішими інститутами римського цивіль­ного (приватного) права були:

1) право власності;

2) інші, дещо обмежені права на речі;

3) договори та інші зобов'язання;

4) сімейні правовідносини;

5) спадкове право;

6) інститут захисту приватних прав (вчення про по­зови).

Серед них найретельніше і найглибше були розроб­лені два основних правових інститути, які мали вирі­шальне значення для зміцнення рабовласницького ла­ду:

а) інститут необмеженої індивідуальної приватної власності (сама рабовласницька приватна власність на рабів і землю як головні засоби виробництва стано­вила основу основ рабовласницького ладу);

б) інститут договору (договори були регулятором господарського обігу, гарантом права власності).

Римські юристи вперше розробили право приватної власності як приватне право абстрактної особи. Саме завдяки цьому цей правовий інститут був настільки удосконалений, що пережив на століття своїх авторів. Отже, розподіл права на публічне і приватне є не просто кваліфікаційним розмежуванням. Вони є якіс­но різними сферами правового регулювання. З виник­ненням права у стародавньосхідних державах і до йо­го розвитку у Стародавньому Римі право так і розви­валося як дві порівняно самостійні сфе|ри - публічне та приватне. При цьому ступінь розвитку права, його якісні характеристики визначалися розвитком кожної з них. Недооцінка якоїсь із сфер призводить до дефор­мації всієї правової системи держави.

^ 4. Роль римського права в історії права.
Колись римське право називали «писаним розу­мом» (ratio scripta). Зрозуміло, сучасне цивільне пра­во пішло далеко вперед щодо регламентації складної сфери майнових відносин. Однак багато із сучасних найновіших юридичних конструкцій у своїй першоос­нові мають ті поняття і категорії, які отримали свою розробку і апробацію в римському праві. Виходячи ;і цих міркувань, римське приватне право продовжує залишились основою для вивчення цивільного і торгівель­ного законодавства, базою для підготовки кваліфікова­них юридичних кадрів.

Значення римського прана визначається його вели­чезним впливом не тільки на наступний розвиток пра­ва, а й на розвиток світової культуру в цілому. Римське. праве характеризується неперевершеною за чіткістю розробкою всіх найважливіших правових відносин простих товаровласників (покупець і продавець, креди­тор і боржник, зобов'язання і відповідальність і т. д.).

Римське право, за словами Ф. Енгельса, є настільки класичним юридичним вираженням життєвих умов і конфліктів суспільства, в якому панівне становище за­ймає приватна власність, що всі пізніші законодавчі ак­ти не змогли внести до нього ніяких суттєвих доповнень.

Римське право справило свій вплив на всі галузі сучасного законодавства. Але найбільшою мірою це тор­кнулося теорії цивільного права. Всі інститути нового цивільного законодавства були пронизані духом рим­ською приватного права, а його принципи і поняття покладені в основу нового законодавства. Такі правові категорії, як «приватна власність», «договір», «делікт», «застава», «іпотека» та багато інших, започатковані з римського приватного права, трактуються майже в усіх країнах однозначно. Тому вивчити достатньо глибоко сучасне цивільне право, не знаючи права рим­ського, неможливо. Сутність багатьох традиційних інс­титутів сучасного цивільного права легше зрозуміти, простеживши витоки цих понять за римським правом.

Римська юриспруденція відзначається високою техні­кою правотворчості, вмінням аналізувати конкретні правовідносини, добре аргументувати свої висновки.. Формулювання правових ідей римськими юристами від­значаються чіткістю, лаконізмом, глибиною змісту, ви­тонченістю форми. Вони є взірцем для сучасних юристів.

Багато висловлювань римських юристів з часом не тільки не втратили свого правового значення, а й ста-ли крилатими, перетворилися на юридичні презумпції (аксіоми). Вони увійшли до скарбниці світової право­вої культури і стали надбанням сучасної юриспруден­ції. Вільне володіння загальновизнаними афоризма­ми, висловлюваннями, термінами не тільки свідчить про високу правову культуру особи, а й значно полег­шує спілкування юристів різних країн.

Оволодіння відшліфованою юридичною технікою римського права необхідне і для законотворчої робо­ти, і для правильного застосування закону. Закони по­винні викладатися не лише зрозумілою будь-кому мо­вою, а й так, щоб редакція закону, його текст цілком відповідали тому, що хотів висловити законодавець. Необхідно, щоб формулювання закону охоплювали всі ті відносини, які прагнув урегулювати законода­вець. І навпаки, редакція закону не повинна давати приводу для застосування його до таких відносин, до яких він не був призначений.


^ 5. Значення вивчення римського приватного права для сучасних юристів.
1. Після проголошення незалежності Україна вступає у найрізноманітніші ділові відносини з іншими, зокрема західноєвропейськими, країнами. Для захисту інтересів Української держави, її громадян необхідно знати і розуміти іноземне законодавство, а це неможливо без знання римського приватного права.

2. Майже вся термінологія, зокрема такі поняття, як віндикція, негаторний позов, презумпція, контракти і пакти, консесуальні договори, цівілістика, декрет, вето, диктатор, куратор, консул, окупація, префект, сенат, республіка, імперія, магістратура, конституція, депозит, депонент, депозитарій, делікт, кодекс, іпотека, контракт, легат, цесія, секвестр та ін. отримали значення інтернаціональних і давно стали загальновизнаними як в національному, так і в міжнародному вжитку.

Окремі положення римського цивільно-ro права стали крилатими, це - юридичні презумпції, що не вимагають доказів. Як приклад, наведемо: Is fecit cuі prodest - Зробив той, кому вигідно; Audiatur et altera pars - Слід -вислухати й іншу сторону; Nemo debet bis puniri uno delicto - Ніхто не може бути двічі покараний за одне й те ж порушення та багато інших.

3. Важливо знати, що римське приватне право характеризується чіткістю визначень і високою юридичною технікою, оволодіння якими має велике значення для сучасного юриста. Це допомагає чітко формулювати і застосовувати сучасне законодавство.

4. Римське приватне право зберегло своє значення протягом століть і є класичним юридичним виразом життєвих умов та конфліктів суспільства, в якому панує приватна власність, і наступне законодавство не могло внести до нього істотних поліпшень. Римське право - найбільш досконала форма права, що базується на приватній власності.

5. Сучасна юриспруденція має керуватися висловом відомого німецького мислителя 19ст. Р. Ієрінга: «Через римське право _ далі, випереджаючи його». Засвоїти те, що було створено попередниками, висвітлювати зміни історичних умов у нових надбаннях.

6. Вільне володіння загальновизнаними афоризмами, висловлюваннями, термінами не тільки свідчить про високу правову культуру, а й значно полегшує спілкування юристів різних країн.

7. Вивчення римського приватного права з метою пізнавальною, для засвоєння загальної історії права, теорії права, історії політичних і правових вчень.

Римське приватне право сприяє подоланню обмеженості національного правопорядку й юридичного провінціалізму, вчить критично мислити, зіставляти рівень власної правової системи з іншими правовими системами, будить дух творчості, без чого неможливе справжнє праворозуміння і правозастосування.

Римське приватне право сьогодні - це невід'ємна методологічна база професійної юридичної освіти, основа розуміння основних галузей права і порівняльного правознавства, дидактичне поле для становлення юридичної мови і юридичного мислення. Вивчення римської юридичної термінології і тієї соціальної реальності, яку вона позначала в різні епохи, істотно розширює світогляд юриста і надає стереоскопічність погляду на правову форму, закладає базу для творчого ставлення до юридичних конструкцій в практичній роботі.

Отже, вивчення римського приватного права - це не данина моді сьогодення, це об'єктивна необхідність, яка зумовлюється потребою успішного соціально-економічного розвитку нашої держави. Хто не знає минулого, той не зможе будувати майбутнє.

^ 6. Рецепція римського права.
Розпочинаючи вивчення питань рецепції римського права, насамперед необхідно з'ясувати, що таке «рецепція» та в чо­му полягають характерні ознаки цього явища.

Термін «рецепція» має кілька значень. У мистецтві, культу­рі, суспільних науках його трактують як запозичення даним суспільством соціологічних і культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху або як сприйняття одного куль­турного явища, однієї культури очима іншої.

Щодо права рецепцію визначають по-різному, підкрес­люючи ті чи інші характерні, на думку авторів, риси.

Після ознайомлення зі спеціальною літературою, на пер­ший погляд може здатися, що рецепція є запозиченням біль­шою чи меншою мірою положень іноземного права. Але тоді виникає питання про доцільність вживання терміну «рецеп­ція» за наявності таких категорій, як «аккультурація», «рес­таврація», «запозичення», що, як здається, так само чи навіть більш конкретно відображають процес переймання положень чужого права. Це зумовлює необхідність чіткого визначення і розмежування зазначених понять.

За основу може бути взяте визначення рецепції як віднов­лення дії (відбір, запозичення, переробка та засвоєння) того нормативного, ідейно-теоретичного змісту римського права, що виявилось придатним для регулювання нових відносин більш високого ступеня суспільного розвитку.

Таке визначення більшою мірою враховує сутність та зміст рецепції. Але, крім того, слід зазначити, що, коли говорять про рецепцію, то йдеться про право, яке є елементом культури, що вже не існує й не має прямих, безпосередніх наступ­ників.

Отже, насамперед, рецепція — це відродження системи права, яка існувала раніше. Саме це є ключовим моментом у визначенні цього поняття.

Визначення рецепції права як складового елементу загаль­ного процесу відродження має принципове значення для її розуміння та характеристики. Адже у такому разі на неї по­ширюється теза про повторюваність ренесансів, які є прикла­дом історичного феномена, що постійно повторюється. Як слушно зазначав А. Тойнбі, «евокація мертвої або застарілої фази живої культури представниками якої-небудь цивіліза­ції — це не унікальна подія історії, а історичний процес, що повторюється. Тому варто вести мову не про «ренесанс», а «ренесанси», як явище культури, що періодично повторю­ються у процесі розвитку і самовдосконалення людства.

Отже, й рецепція (римського чи іншого) права є явищем повторюваним, і слід говорити про «рецепції», а не про одне лише унікальне явище.

Таким чином, рецепцію римського права можна визначити як його відродження, сприйняття духу, ідей і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певно­му етапі її розвитку в контексті загального процесу цикліч­них ренесансів.

Слід мати на увазі, що поняття «рецепція» досить близьке до категорії «правова аккультурація», під якою розуміють щеплення однієї правової системи до іншої. Однак на відмі­ну від аккультурації, яка могла обмежуватися якимось од­ним інститутом або навіть нормою, рецепція є глобальним явищем. У разі рецепції в певну культуру інтегрується право­ва система в цілому, як елемент іншої, більш давньої куль­тури.

Рецепцію також слід відрізняти від реставрації. Останнє поняття, яке означає відновлення чогось у первісному вигля­ді, зокрема, творів мистецтва, пам'яток культури тощо, зовні дуже близьке до категорії «рецепція», однак має істотні від­мінності.

Мета і кінцевий результат рецепції — створення на існу­ючій базі чогось нового у сфері культури, права тощо. Навіть якщо вона відбувається у формі, наприклад, прямого запози­чення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещо нове, що виникає на новому вит­ку спіралі суспільного розвитку.

Що ж стосується реставрації, то вона має на меті віднов­лення чогось у первісному вигляді саме без змін та допов­нень, або, принаймні, без таких доповнень, що могли б зміни­ти первісний стан, вигляд вихідного матеріалу.

Розглядаючи питання про чинник» рецепції римського права, слід зазначити таке. Головним, чинником рецепції пра­ва є закономірності загального історичного розвитку. Згідно з ними історія людства є зміною низки цивілізацій, кожна з яких являє собою кластер (жмут) локальних цивілізацій, що відображають історичний ритм рухів народів, етносів з близьким генетичним корінням та долями.

Загалом суспільство розвивається синхронно, що забезпе­чує рух суперциклів по висхідній. Тому людство просуваєть­ся вперед у часі, у цілому, як єдина система, послідовно ми­наючи такі світові цивілізації, як неоліт, рання рабовласниць­ка, антична, рання феодальна, індустріальна, постіндустрі-альна. Оскільки йдеться про розвиток цивілізацій-культур, то кожний новий етап вбирає в себе вищі досягнення попередніх цивілізацій (або відродження останніх, якщо цивілізація за­гинула або відійшла в минуле котрась з її гілок).

Однак треба мати на увазі, що хоча світові цивілізації в ці­лому розвиваються як єдина система локальних цивілізацій, склад цього кластеру для різних світових цивілізацій неодна­ковий, позаяк кожна цивілізація має свою тривалість і почерк циклічної динаміки, виникають і гинуть вони неодночасно. Крім того, швидкість розвитку в епіцентрі та окремої локаль­ної цивілізації можуть істотно не збігатися. Наприклад, за розрахунками фахівців відставання феодальної Росії від епіцентру відповідної світової цивілізації становило 200—300 років.

Якщо поглянемо на історію людства під таким кутом зору, то цілком логічним виглядає і повторюваність відроджень, і неодночасність (незбіг у ритмах) цього явища. Повторюва­ність відроджень обумовлюється спіралеподібним розвитком цивілізацій, їхня неодночасність — неоднаковим ритмом роз­витку локальних цивілізацій у межах цивілізації світової.

Тепер залишається відповісти на запитання: чому частіше йдеться про рецепцію саме римського і саме приватного пра­ва? У пошуках відповіді на нього треба врахувати такі чинники.

По-перше, рецепція, як елемент загального процесу від­родження минулої високої цивілізації, полягає у впливі пра­ва, як її елементу, на менш розвинену правову систему, що формується у новій культурі При цьому право минувшини пристосовують до сучасних розумінь права. Такі процеси не поодинокі, найбільш відома рецепція римського права у контексті світової історії цивілізацій не є чимось унікаль­ним — досить хоча б пригадати рецепцію грецького права Стародавнім Римом і створення за допомогою її відомих Законів XII таблиць (Д. 1.2.2.4). Однак саме римське приват­не право виявилось вперше вищою фазою розвитку право­вої системи, що регулює відносини на підґрунті приват­ної власності Встановлення суверенітету особи-власника як однієї з головних засад стало одним з визначальних мо­ментів для подальшої долі приватного права Стародавнього Риму.

Саме тому римське приватне право стало предметом не­одноразових рецепцій у наступних цивілізаціях. І саме тому реципували насамперед приватне право, а публічне право — лише тоді й тією мірою, якщо цього вимагали потреби то­го чи іншого державницького устрою, форми правління то­що. При цьому слід зазначити, що, на відміну від рецепції приватного права, коли нова цивілізація сприймала дух та засади останнього, з публічного права звичайно запози­чували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо.

Слід також взяти до уваги, що крім головних чинників ре­цепції, згаданих вище, на її перебіг та характер в окремих кра­їнах можуть впливати різні обставини (геополітичне поло­ження, ступінь економічного розвитку, світогляд, менталь­ність тощо), що прискорюють або уповільнюють процес ре­цепції.

^ Форми рецепції римського права

Тепер можемо перейти до з'ясування форм рецепції рим­ського приватного права» Наприклад, це може бути вивчення, коментування та засвоєння положень римського права або використання його як взірця при створенні кодифікованих актів законодавства. Крім того, рецепція можлива й у формі вивчення та усвідомлення юристами, котрі застосовують пра­во, або потенційними законодавцями головних засад римського права. При цьому спеціальні кодифікаційні акти мо­жуть не прийматись, але дух, ідеї реципованої системи права глибоко проникав у правову систему яка сприймає.

Підсумовуючи, виокремимо такі форми рецепції римського права:

— вивчення в навчальних закладах як юридичної загально­освітньої дисципліни з метою формування світогляду май­бутніх правників;

— вивчення римського права як надбання культури;

— дослідження, аналіз та коментування юридичних дже­рел;

— безпосереднє застосування норм та положень раніше чинного права;

— використання норм позитивного права як взірця при створенні нормативних актів (особливо при реалізації коди­фікаційних проектів);

— використання методики створення нормативних актів або їхнього застосування;

— сприйняття та використання головних засад, ідей та ка­тегорій, накопичених попередніми системами права.

При цьому слід мати на увазі, що реально рецепція майже ніколи не відбувається в якійсь одній формі. Найчастіше має місце сполучення кількох форм з переважанням якоїсь з них.

^ Види і типи рецепції римського права

Рецепція права може бути різних видів.По-перше, слід розрізняти прямі (первинні) та похідні, (вторинні) рецепції. Це пов'язане з тим, що рецепція не обовязково є прямим, безпосереднім контактом у часі Ідеї римського права, окремі його положення, правничі рішення досить часто реципуються опосередковано, наприклад, шля­хом запозичення ідей з правничої системи або законодавства окремої країни, де рецепція вже відбулася раніше («вторин­на» або «похідна» рецепція). Типовий приклад — запозичен­ня багатьма країнами положень Кодексу Наполеона або Ні­мецького цивільного кодексу (хоч, власне, й вони є результа­том вторинної рецепції — проміжною ланкою для них були кодифікаційні акти, створені за Юстиніана).

По-друге, рецепція також може бути не лише явною, а й латентною (прихованою). Це відбувається, наприклад, у тих випадках, якщо запозичення певних ідей або якихось засад, принципових рішень тощо зроблено у процесі право-творення фактично на підґрунті вже відомої раніше системи права, але з проголошенням (офіційно, напівофіційно тощо) принципово іншого підходу. З таким видом рецепції зустрі­чаємось, наприклад, коли йдеться про правотворення у ра­дянській державі, або. в інших країнах, де панувала чи панує соціалістична концепція цивільного права, що відкидає у ці­лому чи у визначенні засадних принципів суть та головні Ідеї приватного права взагалі та права римського зокрема. У такому разі запозичення, як правило, все ж таки відбуваєть­ся, але офіційно проголошується відмова від «застарілих» принципів.

Завершуючи розгляд загальних положень рецепції рим­ського права, слід також проаналізувати можливі її типи.

З певною мірою узагальнення можна виокремити східноєвропейський (візантійський) та західноєвропейський типи рецепції римського проба.

Східноєвропейський (візантійський) тип рецепції має такі риси:

— грунтується на одній, чітко встановленій ідеологічній максимі;

— не має, як правило, глибокої науково-теоретичної бази;

— провадиться «за ініціативою зверху», не обов'язково бу­дучи зумовленою потребами суспільства або навіть не відпо­відаючи його потребам;

— обмежується декількома видами форм рецепції, Найчас­тіше — обранням зразків для наслідування.

Західноєвропейський тип рецепції:

— ґрунтується на плюралізмі політичних та правових думок;

— має надійне методологічне підґрунтя (теоретичну базу);

— є компромісом дії різних політичних, економічних, соці­альних сил;

- відбувається внаслідок «ініціативи знизу» (як реалізація соціальних, культурних, економічних та інших потреб).

Оскільки особливості кожного з цих типів рецепції істот­но впливають на її перебіг надалі вивчення питань ре­цепції римського права слід узгоджувати з цими катего­ріями.

^ 7. Римське право в незалежній Україні
Римське право та юриспруденція незалежної України пе­ребувають, так би мовити, у нестійкому динамічному зв'язку, який почав формуватися ще в СРСР у період так званої «пе­ребудови» 80-х років.

Сутність змін, що намітилися в той час, полягає у визнанні існування і навіть пріоритету так званих загальнолюдських цінностей, в тому числі суверенітету особи, можливості мати приватну власність, вільно укладати угоди, що не суперечать моральності та не порушують Права інших суб'єктів, права вимагати від держави виконання нею зобов'язань перед гро­мадянами тощо.

Перші ознаки такого підходу намітилися вже у зміні ра­дянської правової доктрини наприкінці 80-х років і знайшли відображення в проекті Основ цивільного законодавства 1991 р. Однак повною мірою вони проявилися в Україні вже після проголошення незалежності.

Непростий процес правотворення робить особливо акту­альною проблему визначення місця римського права в Украї­ні XXI ст. Адже, як згадувалося вище, римське право є од­нією з підвалин сучасної європейської цивілізації. Отже, від того, наскільки великим буде вплив його ідей в Україні, знач­ною мірою залежить готовність нашої держави до Інтеграції в європейську спільноту.

Враховуючи ці обставини, спробуємо визначити місце рим-ського права в концепції права України взагалі та приватного права зокрема.

Вплив римського права може проявлятися нині в націо­нальних системах права, головним чином, у таких:

— вплив на філософію права;

— вплив на правотворення;

— вплив на формування правосвідомості;

— вплив на формування загальної правової культури прав-ника (особливо у галузі приватного права).

Можна стверджувати, що на межі тисячоліть українське право відображає всі ці тенденції.

По-перше, як зазначалося, наприкінці XX ст. було визнано вплив римського права на філософію права, що намітився в останні роки століття. Римське право починає все більше привертати увагу дослідників, захищається кілька кандидат­ських та докторських дисертацій з питань рецепції римського права в Україні, здійснюються спроби усвідомити особливос­ті цього процесу.

По-друге, в результаті розширення методологічної бази мі­няються підходи до правотворення у галузі приватного (ци­вільного) права. Створюється Цивільний кодекс України, який справедливо оцінюють як Кодекс приватного права.

По-третє, хоч і повільно, але відбуваються зрушення у правосвідомості громадян. Було б невиправданим оптиміз­мом стверджувати, що повага до закону є моральним імпера­тивом сьогодення, однак принаймні з'являється впевненість, що захист прав через суд є ефективнішим, ніж адміністративні шляхи до справедливості.

По-четверте, певні зрушення намітилися в усвідомленні значення римського права для формування загальної культу­ри правника. Римське приватне право є обов'язковою дис­ципліною практично в усіх солідних вищих навчальних закла­дах України, а в деяких з них є до того ж спецкурси, присвя­чені окремим аспектам римського права, його рецепції, впли­ву на окремі галузі законодавства тощо.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що римське право в Україні має непогане майбутнє, сподіваємося, що у XXI ст. йтиметься не лише про цивільне право України, а й про Українське Римське право.

^ 1.2. Джерела римського права


  1. Періодизація римського права.

  2. Поняття і види джерел римського права

  3. Джерела виникнення і змісту римського приватного права

  4. Джерела правоутворення в Стародавньому Римі

  5. Джерела пізнання римського приватного права

  6. Кодифікація Юстиніана


Найуживаніші поняття і вислови з правових питань
Agere — керівництво процесуальними діями

justitia — правосуддя

lex, leges — закон, закони

Fiat justitia — хай торжествує правосуддя

senatusconsultum — постанова сенату

mores maiorum — звичаї предків

commentarii pontificum — коментарі священнослужителів

commentarii magistratuum — коментарі магістратів

consuetudo — звичай

honor — честь

jus dicere — проголошувати право (творити суд)

praetor jus facere non potest — претор творити право не може

imperium et potestas — влада і могутність

fon omnis publici privatique juris — Закони XII таблиць є джерелом всього публічного і приватного права

imperium — влада

viva vox juris civilis — голос приватного права

camera — консультації з питання укладення договорів

respondere — поради з спірних питань

agere — керівництво процесуальними діями

jus publici respondere — офіційні консультації

constituo — установлення, указ

Regulae — збірники правил

Sententiae — збірники міркувань

Justitia est fundamentum regni — правосуддя — фундамент держави

Gains est pater historiae juris Romani — Гай — батько історії рим­ського права

^ Jus — право

Jus civile — цивільне право

Jus praetorium — преторське правo

Jus gentium — право народів

Jus publicum - публічне право

Jus privatum — приватйе право

Jus est ars Ьопі et aequi — право є мистецтво добра і справедливості

^ Juris praecepta sunt haec: honeste vivere, neminem laedere, suит cuique tribuere- приписи права такі чесно жити, нікому не шкодити, віддавати кожному належне

Lex est, quod populus jubet atque constituit - закон - це те, що на-род наказує і постановляє

^ Lex prospicit, поп respicit - закон не має зворотної сили

Lex semper certa est — закон завжди точний

Pacem cum hominibus, bellum cum vitiis habe-- з людьми живи в злагоді, а вадами борися

Pater familias — домовладика, глава сімейства

^ Pater est quem nuptiae demonstrant— батько є той на кого покаже шлюб

Populus Romanus
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Схожі:

Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи...
Автор Некопаненко Михайло Григорович, викладач правових дисциплін, спеціаліст ІІ категорії
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconВиди самостійної роботи
Робочої навчальної програми дисципліни “Звітність підприємств” І включені до Карти самостійної роботи студентів з дисципліни “Звітність...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник для студентів денної форми навчання...
Г 21 Гаряєва Г. М. Правознавство. Навчально-методичний посібник «Правознавство» призначений для студентів денної форми навчання технічних...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів...
«Вступ до фаху» для студентів денної (заочної, денно-заочної) форми навчання галузі знань 0305 Економіка та підприємництво» напряму...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник з навчальної дисципліни “Виконавче...
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни “Виконавче провадження“ для студентів факультету №4 / Уклад.: В. В. Комаров,...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” icon«Організація виробництва» для студентів 4 курсу заочної форми навчання спеціальності
Методичні вказівки до виконання контрольної роботи з дисципліни «Організація виробництва» (для студентів 4 курсу заочної форми навчання...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів...
«Облік І аудит» для студентів денної (заочної, денно-заочної) форми навчання галузі знань 0306 «Менеджмент організацій» напряму підготовки:...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний комплекс з курсу «логіка» для самостійної роботи...
Навчально-методичний комплекс з курсу “Логіка” для самостійної роботи студентів (для студентів егі денної форми навчання) / Укл.:...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів...
Камінський П. П. Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів денної та заочної форми навчання напряму 0601...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconЯрослава мудрого
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи з навчальної дисципліни “Земельне право України” для студентів V курсу заочних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка