Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство”




НазваНавчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство”
Сторінка4/40
Дата конвертації26.02.2013
Розмір5.61 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
uchni.com.ua > Право > Навчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

^ 5. Джерела пізнання римського приватного права
Джерелами пізнання римського приватного права є чис­ленні пам'ятки давньоримської та інших культур, археологічні розкопки, нумізматика, папірусологія, книги тощо.

На цей час зібрано і систематизовано багато написів (на могилах, будівлях, камінні, дереві, шкірі, посуді тощо), знай­дених в різних частинах Римської імперії, внаслідок архео­логічних розкопок, що істотно поповнило наші знання в галузі римського приватного права.

У визначенні хронології правових подій істотну допомогу надає нумізматика. На монетах зазначаються роки правлін­ня відповідного правителя, що допомагає визначити дату прийняття того чи іншого закону, едикту чи сенатускон-сульту.

Немало цікавих відомостей про зміст окремих інститутів римського приватного права, особливо земельної власності, містять папіруси. Велике значення їх полягає в тому, що вони дають змогу судити про реалізацію норм римського приватного права в дійсному житті.

Дуже важливою і цікавою пам'яткою права є юридичні та неюридичні твори. Це передусім твори римських істориків (Тіта Лівія, Авла Гелія), граматиків (Варрона, Феста, Вале­рія Проба та ін.). Велику цінність мають твори римських письменників III—II ст.ст. до н.е. Плавта і Теренція, які в своїх творах часто торкались правових питань. Багато цінних відомостей містять твори римських ораторів. Один з них (Ка-тон) писав про землекористування, інший (Цицерон) бага­то виступав у судових процесах, дуже яскраво передавав кар­тини римської судової практики. Великий інтерес станов­лять з цієї точки зору твори Сенеки (І ст. до н.е.).

^ 6. Кодифікація Юстиніана
Для дослідників найціннішими є юридичні пам'ятки рим­ського права, серед яких на перше місце варто поставити Кодифікацію Юстініана.

Юстініан — східно-римський імператор (527—565 pp.) — вважав одним із засобів збереження рабовласницького ладу удосконалення законодавства. Тільки сильне і жорстоке за­конодавство здатне утримувати підвалини рабовласницької імперії, утримувати в покорі рабів, що часто повставали і розхитували її. Крім того, шляхом кодифікації Юстініан мріяв відродити колишню Римську імперію. Між тим законодавство) заходилось у хаотичному стані. Більш як за тисячо-літню історію Риму нагромадилась така кількість законів різного рангу і змісту, едиктів, конституцій, творів рим-ських юристів та інших правових документів, що корис- туватися ними було просто неможливо. Деякі з них явно застаріли і не відповідали вимогам часу, інші суперечили один одному, потребуючи упорядкування, поновлення, приведення у відповідність до нових соціально-економіч-них умов. При цьому відчувався вплив ще й інших право-вих систем. Було вирішено піддати кодифікації все нако­нічне право — цивільне, преторське, імператорське, тво­ри юристів тощо.

За своїм змістом кодифікація Юстініана безумовно пере­вершувала всі попередні. її відзначали широка творча осно­ва, величезна кількість джерел, серйозність намірів, по­слідовність обробки їх.

Для здійснення кодифікаційних робіт Юстініан 13 лютого 528 р. призначив комісію у складі 10 чоловік на чолі з ма­гістратом і константинопольським професором права Тео-філем. Комісії було доручено систематизувати імператорські конституції. Три попередні кодифікації імператорських кон­ституцій значно полегшили роботу і вже через рік було опуб­ліковано зібрання конституцій під назвою Кодекс Юстініа-на. Розв'язувалося також ряд спірних (близько 50) питань шляхом прийняття нових конституцій.

Кодифікаційні роботи вимагали прийняття нових консти­туцій, чим викликали активну законодавчу діяльність імпе­ратора. Протягом трьох років було прийнято близько 300 конституцій. У такий спосіб наприкінці роботи кодифіка­ційної комісії (533 р.) розроблений Кодекс фактично заста-рів і вимагав перегляду. Комісія знову його переглянула, по-новила, привели у відповідність до кодифікації. В новій ре-дакції він був прийнятий в 534 р.

Кодекс Юстініана є зібранням законів (імператорських конституцій) в точному значенні цього слова. Він складається і 12 книг, кожна з яких поділяється на титули зі своєю на­шою. Всередині титула розташовані окремі конституції із зазначенням імені імператора, що її прийняв, і дати прий-няття. Книга 1 містить конституції з церковного права, 2—8 — з приватного, 9 — з кримінального права, 10—12 — поло­ження про державне управління.

Для кодифікації юридичної літератури в 530 р. була ство­рена спеціальна комісія у складі 17 чоловік, яку очолив Трібо-ніан. Вона мала переглянути всі твори класиків, вибрати найцінніші, привести їх до певної системи, вилучити повто­рення і протиріччя. При цьому комісії була надана повна свобода дій — вона могла змінювати тексти уривків із творів, робити до них доповнення, вилучати окремі тези, тобто оп­рацьовувати (поліпшувати) на свій розсуд. Застарілі понят­тя, терміни, положення комісія замінювала новими.

Такі зміни та оновлення пізніше дістали назву інтерпо­ляцій.

Через три роки робота з кодифікації творів видатних римських юристів була завершена і опублікована як Дигес-ти, чи Пандекти Юстініана.

Дигести, чи Пандекти, — зібрання уривків із 2000 творів 39 найвидатніших римських юристів, в основному тих, які мали право офіційного тлумачення законів: 9200 уривків — фраг­ментів. Дигести поділяються на 50 книг, книги — на титули (окрім ЗО—32 книг, які не мають титулів). Всього в Дигестах зібрано 432 титули(якщо взяти цифри від 9 до 2, то перші дві цифри — 98 — число титулів інституцій; наступні три цифри 765 — число титулів Кодекса; останні три цифри — 432 — число титулів Дигестів).

Титули поділяються на фрагменти, довгі фрагменти — на параграфи. Кожний фрагмент містить ури­вок із творів одного юриста, на початку якого позначається його ім'я і назва джерела. Тому Дигести прийнято цитувати: Д.8.3.4 — Д — Дигести, 8 — книга, 3 — титул, 4 — фрагмент. Основним змістом Дигестів є фрагменти, що відносяться до приватного права. Найбільша кількість фрагментів належить Ульпіану — 2462, Павлу —2083, Папініану — 595, Помпонію — 585, Гаю — 535, Юліану — 457, Модестіну — 345.

Комісія здійснила переробку Інституцій Гая, які були опуб­ліковані одночасно з Дигестами 30 грудня 533 р. під назвою Інституції Юстініана. Вони підготовлені як навчальний по­сібник для юристів-початківців. Імператорська конституція, що затвердила Інституції, адресується молоді, «жадібної до вивчення законів». В ній підкреслюється, що Інституції є •першими елементами усієї юридичної науки». Інституції Юстініана складаються з 4 книг, 98 титулів; титули — відпо-відно з фрагментів, а великі фрагменти — з параграфів.

Імператорські конституції, прийняті після роботи комісії, становили четверту частину кодифікації Юстініана і дістали назву Новел. Відомо, що було 168 новел, але повністю до нас вони не дійшли.

Кодифікація Юстініана в XII ст. дістала назву Зводу ци­вільного права (Corpus juris civilis).

^ 1. 3. Вчення про позов
1. Виникнення державного суду

2. Загальне поняття про легісакційнкй, формулярний і екстраординарний процеси

3. Поняття і види позовів

4. Особливі засоби преторського захисту

5.Позовна давність
Найуживаніші поняття і вислови з правових питань
Actore non probante rebus absolvitur — при недоведенні позову від­повідач звільняється

^ Dicere — говорити, стверджувати в процесі

Dolus — обман

Error juris — юридична помилка

Extra ordinem — надзвичайний

in jure — судова стадія, яка проходила в претора

in judicio — судова стадія, яка проходила в суді

vim vi repellere licet — насильство дозволяється відбивати силою

judicium publicum — публічний суд judicium privatum — суд в приватних справах

per legis actiones — діяти законним чином litis contestatio — засвідчення спору

^ Octavius judex esto — хай Октавій буде суддею

Res judicata pro veritate est — постанова суду приймається за істину

extre ordinem — надзвичайний

Nihil aliud est actio, quam jus quod sibi debeatur iudicio per-sequendi — позов є не що інше як право (особи) в судовому порядку вимагати належне

actio in rem — речовий позов

actio in personam — особистий позов

restitutio in integrum — поновлення в початковий стан

vim fieri veto — забороняю чинити насильство (самоуправ­ство)

minor aetas — неповнолітній

dolus — обман

error — помилка

metus — погроза

Praetor jus inter cives dicebat — претор творив суд над гро­мадянами

Ex turpi causa actio non oritur — із незаконної підстави по­зов не виникає

Consortes litis — учасники судового засідання

^ Audiatur et altera pars! — хай буде вислухана і друга сторо­на!

Si in jus vocat, ito — якщо кличуть тебе на суд, йди

Unus testis — nullus testis — один свідок — не свідок

Confressus pro judicato .habetur — той, хто визнав позов, програв справу

^ Praesumptio juris — юридична презумпція

Alibi — відсутність в момент вчинення злочину

Magna vis est conscientiae judicis — велика сила совісті судді

Onus probandi — обов'язок доведення

^ Actore non probante re bus absolvitur — при недоведенні позову, відповідач звільняється

Judex damnatur, cum nocens absolvitur — суддя підлягає осуду, якщо злочинець виправданий

error juris— юридична помилка

Manifestum non eget probatione — очевидне не потребує доказу

Non bis eadem re — не можна вдруге порушувати одну й ту ж саму справу

^ Nullum crimen, nulla poena sine lege — немає злочину, немає покарання, якщо він не передбачений законом

Testis oculatus pluris est, quam audiatur decern — один оче­видець вартий десяти тих, що чули

Absentia — відсутність на місці і в часі

Accusatio — звинувачення

^ Culpa — вина у формі необережності, необачності

Definitio — роз'яснення юридичних понять

Delictum — правопорушення, заподіяння шкоди

Deportatio — найсуворіший вид вигнання

Dicere — говорити, стверджувати в процесі

^ 1. Виникнення державного суду
У додержавний період в Римі не було спеціального органу для захисту порушених прав — державного суду. В ті далекі часи захист прав і майнових інтересів здійснювався власни­ми засобами потерпілого, який залучав на допомогу членів своєї сім'ї, близьких родичів, друзів та ін. Правим був той, хто перемагав у боротьбі, оскільки вважалось, що боги дали йому силу для досягнення перемоги в боротьбі за справед­ливість. Над порушником чинилась розправа.

Закони XII таблиць несуть на собі відбиток приватної само розправи: злодій, пійманий на крадіжці, карався шмаган­ням, а потім його віддавали на розсуд потерпілого; той, хто вчинив нічну або збройну крадіжку, підлягав жорстокому покаранню — міг бути страчений або проданий за Тибр (у рабство).

Форми і способи приватної само розправи з порушниками прав і майнових інтересів знайшли відбиток у формі легісакційного процесу державного суду. Адже віндикти (палич­ки), які сторони, між якими виник спір, накладали на спірну річ, — це не що інше, як символ спису, котрим в давні часи здійснювався захист права. Однак проходить час і держава проголошує: «Припиніть саморозправу. З цього часу я — держава — беру на себе захист прав, інтересів своїх грома­дян». Цей історичний етап відображений в легісакційному процесі — наприкінці першої стадії (in jure) претор коман­дує: «Припиніть спір» і вирішує питання про передачу спра­ви до суду.

Однак перехід від приватної саморозправи до державного суду був тривалим і проходив кілька стадій. Приватна само-розправа на певному етапі суспільного розвитку поступово обмежується, встановлюється відповідний порядок застосу­вання насильства до кривдника — діяли за принципом «зуб за зуб», «око за око». В Законах XII таблиць містилась нор­ма (VIII.2): «Якщо хто-небудь вчинив членоушкодження і не помириться (з потерпілим), то хай йому самому буде вчинено те саме». Інша норма проголошувала: «Якщо хтось поскаржиться, що домашня тварина заподіяла шкоду, то Закон XII таблиць повеліває видати (потерпілому) тварину, що заподіяла шкоду, або відшкодувати вартість заподіяних збитків».

Наступним етапом на шляху до державного суду було вста­новлення системи викупів як добровільних, так і обов'язко­вих. У Законах XII таблиць міститься чимало норм, що вста­новлювали викуп за образу: «Якщо хто-небудь рукою чи палицею переломить кістку вільній людині, хай заплатить штраф 300 асів, якщо рабу — 150 асів» (VIII.3); «якщо вчи­нить образу, хай буде штраф 25» (VIII.4).

Згодом приватна саморозправа повністю припиняється, а спори незалежно від їх характеру переходять на розгляд до державного суду. Захист прав та інтересів громадян набуває державної ваги. Проте деякі елементи приватної самороз­прави ще довго зберігаються навіть у розвиненому римсько­му праві. В епоху Юстініана в Дигестах було зафіксовано правило: Vim vi repellere licet — насильство дозволяється відбивати силою (Д.43.16.1.27), тобто спробу порушити чиє-небудь право або майнові інтереси дозволялось упереджува­ти застосуванням силових прийомів. Проте застосовувати силу для відновлення порушених прав уже не дозволялось і розглядалось як самоправство, що несло за собою негативні наслідки. Кредитор, самоправно захопивший майно борж­ника для задоволення своїх вимог, зобов'язаний був повер­нути його. При цьому він втрачав право вимоги (Д.4.2.13). Власник, що втратив володіння своєю річчю, а потім само­правно відібрав її у фактичного володільця, зобов'язаний був повернути річ фактичному володільцю, втрачаючи пра­во власності на цю річ (Д.8.4.7).

Крім зазначених вище випадків допущення самозахисту порушеного права, самоуправство при розв'язанні майно­вих спорів категорично заборонялось, несло за собою до­сить негативні наслідки. Отже, здійснення захисту прав і інтересів громадян повністю перейшло до державного суду. Точної дати виникнення державного суду джерела не містять. „Проте зрозуміло,що він виникає одночасно з утворенням держави, оскільки є одним із знарядь останньої для yтpимання в покорі стану-рабів. Завдяки розподілу праці охоро­на інтересів, що зіштовхувалися між собою, окремих індивідів перейшла до рук небагатьох. Функції державного суду на початку виникнення були зумовлені наявністю права пуб­лічного і права приватного. Справи, що стосувалися інте­ресів держави, розглядалися публічним судом (judicio pu­blico). Майнові спори належало розглядати в цивільних су­дах (judicia privata).

Діяльність суду щодо здійснення правосуддя називається судовим процесом, який залежно від характеру справи, що розглядається, поділявся на кримінальний і цивільний. Справи по звинуваченню кого-небудь у вчиненні кримінального зло­чину розглядалися в порядку кримінального процесу. Спори, що виникали між особами з приводу майна (майнові спори), підлягали розгляду в формі цивільного процесу.

Особа, що вважала своє майнове право порушеним і звер­талася до суду за його захистом, дістала назву позивача, а особа, до якої заявлялася претензія — позов, — відповідача у справі. Вимога позивача, звернена до суду, про надання захисту порушеному праву називається позовом.

Особливістю римського цивільного процесу в республі­канський період і період принципату є його поділ на дві стадії: розгляд справи в претора (jus) та розгляд справи в суді (judicium). Перша стадія мала на меті підготовку справи до слухання, друга — в суді. Це були дві стадії одного і того самого судового процесу, що розглядав одну й ту ж справу в два етапи. Справа не розглядалася в суді без її розгляду у претора. Закінчення розгляду справи у претора мало місце лише у випадках, коли відповідач визнавав заявлені до ньо­го вимоги і погоджувався їх виконати. За таких умов спря­мування справи до суду не вимагалось Отже, якщо відпо­відач позов не визнавав, він підлягав обов'язковому розгля­ду як в стадії in jure (у претора), так і в стадії in judicio (в суді). На жаль, немає вірогідних даних щодо пояснення до­цільності поділу римського цивільного процесу на дві стадії, а також розкриття їх мети, що стояли перед кожною з них. Проте безсумнівним залишається факт — поділ цивільного процесу на дві стадії значною мірою сприяв вдосконаленню римського приватного права.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Схожі:

Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи...
Автор Некопаненко Михайло Григорович, викладач правових дисциплін, спеціаліст ІІ категорії
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconВиди самостійної роботи
Робочої навчальної програми дисципліни “Звітність підприємств” І включені до Карти самостійної роботи студентів з дисципліни “Звітність...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник для студентів денної форми навчання...
Г 21 Гаряєва Г. М. Правознавство. Навчально-методичний посібник «Правознавство» призначений для студентів денної форми навчання технічних...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів...
«Вступ до фаху» для студентів денної (заочної, денно-заочної) форми навчання галузі знань 0305 Економіка та підприємництво» напряму...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник з навчальної дисципліни “Виконавче...
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни “Виконавче провадження“ для студентів факультету №4 / Уклад.: В. В. Комаров,...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” icon«Організація виробництва» для студентів 4 курсу заочної форми навчання спеціальності
Методичні вказівки до виконання контрольної роботи з дисципліни «Організація виробництва» (для студентів 4 курсу заочної форми навчання...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів...
«Облік І аудит» для студентів денної (заочної, денно-заочної) форми навчання галузі знань 0306 «Менеджмент організацій» напряму підготовки:...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний комплекс з курсу «логіка» для самостійної роботи...
Навчально-методичний комплекс з курсу “Логіка” для самостійної роботи студентів (для студентів егі денної форми навчання) / Укл.:...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів...
Камінський П. П. Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів денної та заочної форми навчання напряму 0601...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconЯрослава мудрого
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи з навчальної дисципліни “Земельне право України” для студентів V курсу заочних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка