Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство”




НазваНавчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство”
Сторінка5/40
Дата конвертації26.02.2013
Розмір5.61 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
uchni.com.ua > Право > Навчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

^ 2. Загальне поняття про легісакційнкй, формулярний і екстраординарний процеси
Легісакційний процес. Це найдавніша форма республікан­ського судочинства, яка існувала за часів республіки близь­ко до 126 р. до н.е. В самій назві, за деякими відомостями, відбита історія його розвитку. За повідомленням Гая, цю форму процесу почали називати легісакційною тому, що вона була заснована на законі як противага застарілим формам приватної саморозправи. Legis actiones в перекладі на українську — законні дії. Приватна саморозправа формаль­но не грунтувалась на законі. Гай же запропонував й іншу версію походження назви: позивач повинен був починати виклад своєї вимоги словами закону, яким він обґрунтову­вав її. На нашу думку, переконливішою є перша версія: per legis actiones — діяти законним чином, на законній підставі, не вдаючись до насильства.

Легісакційний процес міг здійснюватися в одній з п'яти форм: засобом закладу; накладанням руки; взяттям застави; вимогою про призначення судді; запрошенням відповідача до суду. Повний опис цих форм процесу, виконаний Гаєм, до нас не дійшов, проте є деякі дані, що дають змогу уявити собі загальну картину легісакційного процесу.

Передусім легісакційний процес відзначався обтяжливим формалізмом, складною процедурою, носив яскраво вира­жений становий характер, був розрахований на досить об­межений господарський оборот.

Процес розгляду спору починався звертанням позивача зі своєю вимогою до претора. Спеціально встановлена форма звертання зобов'язувала позивача починати її словами зако­ну, на який він посилався на підтвердження своїх вимог. Найменший відступ від форми звертання призводив до втрати права на позов — процес припинявся. Позовні форми (фор­ми звертання до претора) жерці (понтифіки), які на той час виконували функції юристів, зберігали в суворій таємниці і надавали простим людям за певну винагороду. Якщо ж фор­ма звертання не була відома позивачу, він не міг одержати позовний захист своєму праву. Не завжди позивачеві вдава­лося точно дотриматися форми звертання до претора ще й тому, що запам'ятати її було непросто. Проте тільки суворе дотримання форми звертання давало позивачеві пра­во продовжувати процес.

Водночас із звертанням до претора позивач зобов'язаний був доставити до нього спірну річ. Якщо це був спір про ру­хому річ, її належало принести чи привезти до суду. В разі спору про нерухому річ, доставка якої до претора була не­можливою, приносили (приводили) частину речі (шматок колони від спірного будинку, вівцю від спірної отари, коня від спірного табуна). Іноді в спорі про нерухому річ (наприк­лад, про земельний наділ) сторони з дотриманням особливих ритуалів відправлялись до наділу, брали шматок землі та при­носили претору як символ спірної речі. При цьому визнача­лась і сума закладу, яка в разі виграшу спору поверталась позивачеві, а в разі програшу — надходила до скарбниці.

Характерна риса легісакційного процесу — забезпечення явки відповідача до претора і в суд, що не було обов'язком цих та інших державних органів. Позивач, бажаючий роз­глянути свою судову справу, зобов'язаний був забезпечити явку відповідача до претора і до суду доступними йому засо­бами, навіть застосовуючи силу. Якщо позивач займав у суспільстві досить високе становище, перед ним не виника­ло труднощів доставити відповідача до суду. Коли ж відпо­відач займав високе становище в суспільстві, то важко уяви­ти, якими засобами позивачеві вдавалося доставляти його до претора чи до суду. Такий відповідач завжди мав змогу відбитися від примусу з боку позивача за допомогою рабів, використати свої інші можливості. В разі неявки відповіда­ча до претора розгляд спору не починався. Хоча римське право передбачало багато негативних наслідків для такого відповідача, проте всі вони носили формальний характер, легко нейтралізувалися могутністю відповідача.

Врешті-решт, звернутися до претора позивач міг зі своїм позовом тільки в спеціально відведені дні. В сезон сільсько­господарських робіт, під час війни, свят, трауру та інших громадських подій до претора звертатися заборонялось, ос­кільки він був зайнятий більш важливими державними спра­вами. Отже, днів для закладання позову в претора залиша­лося не так вже й багато.

Існує й інша особливість цієї форми легісакційного про­цесу (речового спору): для ведення процесу вимагалося внес­ти певний грошовий заклад своєї правоти — сакрамент. Якщо такої суми в позивача не виявлялося, процес не діставав подальшого руху. При цьому сума сакраменту могла бути досить великою.

Розглядання справи (судочинство) починалося в претора з того, що позивач брав в руки спеціальну паличку — віндик-ту (символ давнього спису) і, поклавши її на спірну річ, проголошував: «Я запевняю, що цей раб (або інша спірна річ) за квіритським правом належить мені. Як я сказав, так і накладаю перед тобою свою віндикту». Цей ритуал позива­ча дістав назву віндикація (vindicatio). Якщо відповідач мов­чав або погоджувався з твердженням позивача, позов вва­жався визнаним і процес закінчувався. Якщо ж відповідач не визнавав позову, то здійснював ті ж дії — накладав свою віндикту на спірну річ, проголошуючи такі самі слова, тобто здійснював контрвіндикацію. Претор, вислухавши доводи сторін, проголошував: «Обидва залиште річ». Все це відбу­валося в присутності 5—7 запрошених свідків. В цьому ри­туалі відбивалися історичні картини розв'язання спору у вигляді приватної саморозправи; претор ніби втручався в боротьбу, яку вчинили між собою позивач і відповідач за своє право. Після команди претора сторони знімали зі спірної речі свої віндикти. Потім позивач питав відповідача: «На якій підставі ти претендуєш на цю річ?» Відповідач заявляв: «Наклавши віндикту, я поступаю по праву» і приводив не­обхідні пояснення та обгрунтування своєї позовної вимоги.

Вислухавши заперечення відповідача, позивач вимагав: «Оскільки ти претендуєш на річ всупереч праву, то я викли­каю тебе встановити заклад в сумі 50» (чи 500 залежно від суми спору). Відповідач вимагав того самого від позивача.

Вислухавши сторони, претор повинен був вирішити пи­тання про те, у кого з них має залишитися спірна річ до закінчення розгляду спору. Сторона, у якої річ залишалася, забезпечувала її схоронність і гарантувала передачу стороні, що вигравала спір, шляхом забезпечення поручниками ви­конання цього обов'язку. Згодом сторони в урочистій формі зверталися до свідків, присутніх при цьому в претора,і просили їх засвідчити все, що вони бачили. Звернення до свідків — літісконтестаціо (litis contestatio — засвідчення спору) — мало важливе правове значення, оскільки погашало позов, тобто після розгляду спору в претора позивач уже не мав змоги повторно закласти той самий позов проти того само­го відповідача, якщо навіть з яких-небудь причин справа не розглядалась в суді і позивач не отримав присудження.

Моментом літісконтестації справа провадженням у прето­ра закінчувалась, далі в присутності сторін претор призна­чав суддю і справа переходила в другу стадію in judicium — до суду.

Отже, провадження справи в претора не було розглядом справи по суті. Тут не розглядались докази, не викликались свідки по справі, не заслуховувались їх показання. Претор не приймав ніякої постанови по суті справи.

На другій стадії справу розглядав присяжний суддя, а в деяких випадках (наприклад, спори про спадщину) — судо­ва колегія. Судді обиралися народними зборами. З їх списку претор призначав конкретного судцю для розгляду певної справи. Суддя збирав докази по справі, перевіряв їх вірогідність, заслуховував показання свідків тощо. При цьо­му він не був зв'язаний ніякими формальностями. Процес проходив в простій, доступній формі. Розібравшись у суті спору, визначивши правого і винного, суддя виносив вирок, який саме тут оголошував учасникам процесу в усній формі. Вирок був остаточний і не підлягав ні оскарженню, ні опро-тестуванню. Навіть при його явній незаконності, неспра­ведливості, неправосудності змінити або відмінити його вже ніхто не мав права.

Формулярний процес. У другій половині періоду республі­ки Рим перетворився в могутню державу, якій належала величезна територія. Інтенсивно розвиваються сільське гос­подарство (хліборобство, виноградарство, оливководство), нові галузі — тваринництво і птахівництво; одночасно роз­квітають ремесло, будівництво. Саме в цей період були збу­довані римські водопроводи, мости, терми, амфітеатри, вілли, багатоповерхові житлові будинки, портові споруди. Зростання суднобудування й мореплавства зумовлюють пожвавлення морської торгівлі, яка стала дуже вигідною. Збільшення товарного виробництва, торгівлі, міняльної справи сприяє роз­витку лихварства.

Великі зміни в економіці вимагали відповідних змін у пра­вовому регулюванні. Пожвавлення виробництва, торгівлі, лихварства привело до значного зростання майнових спорів, вимагаючих негайного та ефективного розгляду. Легісакцій-ний процес із своїм формалізмом уже не задовольняв по­треб економічної практики. Вимагалися радикальні зміни. За повідомленням Гая, законом Ебуція між 149 і 126 pp. і двома законами Юлія (час прийняття невідомий) до цивіль­ного судочинства були внесені істотні зміни, які грунтовно змінили легісакційний процес. Вони в основному зводили­ся до того, що позивач звільнявся від неухильного обов'язку формулювати свої вимоги в чітко встановленій формі. Обо­в'язок юридично грамотно, відповідно до закону формулю­вати позовні вимоги перекладався на претора. Позивач мав тепер право викладати претору свої позовні вимоги вільно, без дотримання формальностей і ритуалів. Вислухавши по­яснення сторін, їхні докази й заперечення, претор самостійно формулював юридичну сутність позову. Зміст спору він ви­кладав в спеціальній записці судді, яку почали називати фор­мулою, звідси і назва нового порядку судочинства.

Формулярний процес, як і легісакційний, поділявся на дві стадії. Він не тільки реформував застаріле римське судочин­ство, а й закріпився у другій половині періоду республіки настільки, що внаслідок своїх безсумнівних переваг виявив­ся здатним обслуговувати рабовласницький стан весь на­ступний період — принципат — до встановлення абсолют­ної монархії. Саме формулярний процес дав змогу перетво­рити застаріле цивільне право з вузьконаціонального у все­світньо визнане, абстраговане від своєї основи приватне право. Позбавлений обтяжливого формалізму формулярний процес виявився дуже гнучким та ефективним щодо захисту інтересів рабовласницького стану. Сприйнятливість до но­вих соціально-економічних умов, що швидко змінювались, здатність перебудовуватися — найважливіші його позитивні якості. Саме формулярний процес і вдале його поєднання з преторською діяльністю сприяв досягненню римським при­ватним правом неперевершених висот досконалості.

Відмінною ознакою формулярного процесу є заміна риту­альних дій на першій стадії формулою, що була основою процесу — метою провадження на першій стадії і юридич­ною підставою для провадження на другій.

У формулі містилося формулювання юридичної сутності виниклого майнового спору. Вона складалась із певних ос­новних і додаткових частин, завжди починалася призначен­ням судді, якому доручалося розглянути справу: «Octavius judex esto» — «Хай Октавій буде суддею». Потім послідовно йшли: а) інтенція — викладення вимог позивача, сутності спору; б) кондемнація — доручення судді звинуватити чи ви­правдати відповідача залежно від підтвердження чи спрос­тування інтенції. Формула завжди мала вигляд повеління: «Октавій хай буде суддею. Якщо виявиться, що раб Стіх є квіритською власністю Авла Агерія, то ти, суддя, Нумерія Негідія на користь Авла Агерія звинувать, якщо не виявить­ся — виправдай».

У складніших випадках необхідно було стисло викласти в формулі факти й обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; тоді на початку формули перед інтенцією встав­лялась демонстрація чи прескрипція, що конкретизували її зміст. Окрім звичайних складових частин формули до неї інколи вводилися додаткові: ексцепція — заперечення відпо­відача проти вимог позивача тощо. їх мета — специфікація окремих позовів.

Отже, формула — не тільки формулювання юридичної сут­ності майнового спору, а й інструкція, вказівка судді, як треба вирішувати справу за конкретних обставин, певні обо­в'язкові межі, в яких суддя має вирішити спір. Тому, якщо претор припускався помилки в формулі, її обов'язково по­вторював і суддя.

Найістотнішим у формулярному процесі була не формула (хоча це й дуже значне явище саме по собі), прогресивні зміни в судочинстві полягали в іншому. Претор перестав бути простим фіксатором ритуальних дій, не завжди відпо­відав за призначення судді в легісакційному процесі. Посту­пово він починає формулювати основи приватно-правової політики в країні, його значення і влада в судовій сфері фак­тично стають безмежними.

Перетворення застарілого цивільного права в нову систе­му правових норм здійснюється у двох напрямках.

1. Претор в силу своєї влади отримує право надавати чи не надавати судовий захист спірним майновим відносинам. Ви­ходячи з принципу еквітас (справедливості), він може відхи­лити позов у випадку, коли за цивільним правом такий по­зов має бути наданий, і, навпаки, надати захист відношен­ню, яке відповідно до норм цивільного права судовому за­хисту не підлягає. Право на позов претор виводить не з на­явності правової норми, а із свого еквітас.

Система норм цивільного права замінюється системою по­зовів — з факту надання позову виводилась наявність матері­ального права, а не навпаки. Вирішуючи питання про спря­мування чи не спрямування справи до суду, претор не був зв'язаний нормами цивільного права і керувався тільки од­ним — справедливістю, зрозуміло, задовольняючи інтереси пануючого стану. Якщо нове відношення, на думку претора, підлягало судовому захисту, позов надавався, якщо ні — не було й позову. Такі широкі повноваження надавали претору фактичну можливість шляхом утворення системи позовів ви­водити нові правові приписи. Оскільки не було позову, то не було і права, надавався позов, отже, було й право. Це ще одне джерело правоутворення в період пізньої республіки.

2. Претор дуже чутливо і майстерно керує судовою практи­кою. Він не тільки надає чи не надає судовий захист, а й уваж­но слідкує, щоб судова практика розвивалася в потрібному напрямі. У формулі, що видавалася судді, претор зазначав, за наявності яких обставин позов варто задовольнити, а за відсут­ності яких в задоволенні позову відмовити. Суддя, залежний від формули претора, не мав змоги від неї відступити. Наприк­лад, претор писав у формулі судді: «Якщо ти, суддя, встано­виш, що Клеопатра дійсно є дочкою померлого Клавдія, то присуди їй спадщину. Якщо виявиться, що вона не дочка по­мерлого, спадщини не присуджуй». Хоча, як відомо, відповід­но до норм цивільного права дочка, що вийшла заміж, не була вже родичкою своїх батьків і право на спадщину втрачала.

Отже, судова практика визначалася не нормами цивільно­го права, а потребами цивільного обороту, які відбивалися в преторських едиктах та іншій його діяльності.

Судове рішення, як уже підкреслювалось, оскарженню не підлягало. Воно відразу набувало законної сили і приймало­ся за істину — розв'язаний судом спір не може бути предме­том повторного розгляду (Res judicata pro veritate habetur) (Д.50.17.207).

Екстраординарний процес. Зі встановленням абсолютної монархії інститут претури як демократичне утворення рес­публіканського Риму починає занепадати. Імператори не довіряли ні виборним преторам, ні виборним суддям. Дер­жавна перебудова вимагала перебудови судової системи. Ще за часів принципату в деяких випадках почали практикува­ти розгляд окремих майнових спорів особисто магістратами без передачі їх присяжному судді. Між тим, для римлян, що протягом багатьох століть звикли до двостадійного процесу, розгляд справ суддею одноособово був незвичайним яви­щем, тому і порядок розв'язання спорів вони почали нази­вати надзвичайним (extra ordinem) — екстраординарним. Якийсь час новий процес існував паралельно із звичайним цивільним процесом. Однак новий порядок розгляду спорів мав безсумнівні позитивні якості: він був одностадійним, отже, більш оперативним, швидким. За нових соціально-економічних умов це мало неабияке значення. Згодом екст­раординарний процес витісняє формулярний і в період аб­солютної монархії стає пануючим. Імператори ведуть бороть­бу з правопорушеннями самостійно чи за допомогою своїх чиновників.

Судові функції виконують адміністративні органи: в Римі і Константинополі — начальник міської поліції, в провінціях — правителі провінцій. Деякі майнові спори імператор роз­глядав особисто, а незначні — муніципальні магістрати.

Справи розглядалися на закритих засіданнях тільки за учас­тю сторін та особливо почесних гостей. У разі неявки пози­вача справа припинялася, при неявці відповідача вона роз­глядалася у його відсутності.

Принциповим нововведенням екстраординарного проце­су є встановлення офіційного виклику відповідача до суду і допущення оскарження судового рішення (начальнику поліції, правителю поліції і навіть імператору). Безумовно, це був крок уперед в розвитку судочинства.

У екстраординарному процесі принцип змагальності збері­гався і навіть одержав подальший розвиток, проте принцип публічності був обмежений. Вперше було введено судове мито на покриття судових витрат.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   40

Схожі:

Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи...
Автор Некопаненко Михайло Григорович, викладач правових дисциплін, спеціаліст ІІ категорії
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconВиди самостійної роботи
Робочої навчальної програми дисципліни “Звітність підприємств” І включені до Карти самостійної роботи студентів з дисципліни “Звітність...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник для студентів денної форми навчання...
Г 21 Гаряєва Г. М. Правознавство. Навчально-методичний посібник «Правознавство» призначений для студентів денної форми навчання технічних...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів...
«Вступ до фаху» для студентів денної (заочної, денно-заочної) форми навчання галузі знань 0305 Економіка та підприємництво» напряму...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний посібник з навчальної дисципліни “Виконавче...
Навчально-методичний посібник з навчальної дисципліни “Виконавче провадження“ для студентів факультету №4 / Уклад.: В. В. Комаров,...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” icon«Організація виробництва» для студентів 4 курсу заочної форми навчання спеціальності
Методичні вказівки до виконання контрольної роботи з дисципліни «Організація виробництва» (для студентів 4 курсу заочної форми навчання...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів...
«Облік І аудит» для студентів денної (заочної, денно-заочної) форми навчання галузі знань 0306 «Менеджмент організацій» напряму підготовки:...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconНавчально-методичний комплекс з курсу «логіка» для самостійної роботи...
Навчально-методичний комплекс з курсу “Логіка” для самостійної роботи студентів (для студентів егі денної форми навчання) / Укл.:...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconМетодичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів...
Камінський П. П. Методичні рекомендації та завдання для самостійної роботи студентів денної та заочної форми навчання напряму 0601...
Навчально-методичний посібник для забезпечення самостійної роботи студентів заочної форми навчання із навчальної дисципліни для спеціальності 060101 “Правознавство” iconЯрослава мудрого
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи з навчальної дисципліни “Земельне право України” для студентів V курсу заочних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка