Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання




Скачати 327.98 Kb.
НазваСтаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання
Сторінка1/3
Дата конвертації12.06.2013
Розмір327.98 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
  1   2   3
застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміна і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом (див. коментар до ст. 20 ГК).

Глава 15

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання

1. Відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та ін­ші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конститу­цією України.

^ 2. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права влас­ності Українського народу відповідно до закону.

3. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охо­роною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і ре­алізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельно­го кодексу України та інших законів.

^ 4. Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами.

^ 5. Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.

1. З прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середови­ща» (364) законодавчо визначено дві основні форми використання природних ресурсів:

а) на титулі права власності;

б) на титулі права постійного і тимчасового природокористування.

При цьому, якщо інститут права природокористування отримав достатньо повне закріп­лення у природоресурсному законодавстві України в силу його традиційності для правових систем країн пострадянського правового простору, то правовий інститут використання при­родних ресурсів на праві власності громадян та юридичних осіб у нових економічних умовах України, по суті, тільки починає формуватися.

Реалізація повноважень власності на природні ресурси відповідними суб'єктами права власності має здійснюватися з дотриманням певних імперативів незалежно від форми права власності на природні ресурси (приватної; самоврядної (комунальної); державної; народної).

Досить специфічною виявляється реалізація повноваження володіння як однієї з правомочностей у структурі титулу права власності основною суб'єкта прав на природні ресурси Українського народу. Це обумовлено тим, що згідно з Конституцією України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцево­го самоврядування в межах, визначених Конституцією (ч. 1 ст. 3). Однак реалізація ними за­значених правомочностей ускладнюється тією юридичною обставиною, що делегування повноважень по праву представництва на їх здійснення легалізовано не самим Українським народом як носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі й уповноваженим Конституцією України суб'єктом права власності на землю, а представницьким органом - Верховною Радою України, яка прийняла Основний Закон України.

Важливо й те, що Український народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а тому позбавити його повноважень, що випливають із змісту права власності на природні ресурси, не має права жоден з його представницьких органів. Отже, пріоритет у цій частині має належати, перш за все, Українському народові, особливо в частині забезпечення сталості, абсолютності, невідчужуваності, невід'ємності та приналежності йому природних ресурсів, у межах правових форм, гаранто­ваних нормами Конституції України та інших актів природоресурсного законодавства. Так, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (364) передбачає, що природні ресурси України є власністю Українського народу, який має право на володіння, використання та розпорядження її природними багатствами (ст. 4). Тобто вказаний Закон визнає за Українським народом як суб'єктом права власності на різні природні ресурси безпосереднє здійснення повноважень власника, що відповідає головному змісту інституту права власності на природні ресурси, включаючи землю як основне національне багатство.

Не менш важливо й те, що згідно з частиною 3 статті 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" повновладдя Українського народу в галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо, шляхом проведення референдумів, так і через органи державної влади відповідно до законодавства України. Тож не випадково, що виключно всеукраїнським референдумом як формою народного волевиявлення вирішуються питання про зміну території України (ст. 69,73 Конституції України).

Проте, як відомо, ні Конституція України, ні Земельний кодекс, ані інші природоресурсні кодекси не містять відповідних процедурних норм та гарантій реалізації зазначених повноважень Українського народу саме як суб'єкта права власності на землю та інші природні ресурси, що потребує відповідної невідкладної корекції у вищезазначених законах.

Конституційно-правова модель, реалізована в Земельному кодексі України, за якою земля є основним національним багатством, підкреслює її специфіку як об'єкта права власності, що належить до надбання нації, а отже, усього Українського народу; реальне присвоєння ко­рисних властивостей землі спрямоване, логічно, на задоволення загальнонародного, суспіль­ного інтересу, і в той же час - індивідуального інтересу кожної людини.

У принципі, це відповідає ідеям, зафіксованим у статті 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", згідно з яким природні ресурси України є власніс­тю Українського народу, що має право на володіння, використання та розпорядження при­родними багатствами.

2. Оптимальною юридичною формою реалізації повноваження користування землею Українським народом слід вважати право загального землекористування, яке, зокрема, га­рантується усім громадянам України відповідно до приписів частини 2 статті 38 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).

Земля - загальновизнана складова природних багатств України, і тому як об'єкт права власності Українського народу підлягає використанню відповідно до вимог Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", що випливає із змісту його другої статті. Зазначений Закон право розпорядження природними ресурсами від імені Українського народу делегував виключно Верховній Раді України (ч. 4 ст. 4). Проте, відповідно до статті 73 Конституції України, виключно Всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України, а отже, юридичне фіксується організаційно-правова форма реаліза­ції повноваження розпорядження основним національним багатством власне безпосередньо Українським народом.

Верховна Рада України має право утворювати і ліквідувати райони, встановлювати і змінювати межі районів і міст, відносити населені пункти до категорії міст, найменовувати і перейменовувати населені пункти і райони, а також затверджувати перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначати правові засади вилучення об'єктів права приватної власності.

Кабінет Міністрів України згідно із пунктом 5 статті 116 Конституції України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власно­сті відповідно до Закону.

До відання Автономної Республіки Крим (ст. 138) відноситься управління майном, що на­лежить республіці; їй можуть бути делеговані також інші повноваження у цій сфері.

У частині повноважень органів місцевого самоврядування визначено, що їх матеріальною і фінансовою основою є рухоме і нерухоме майно, зокрема земля, інші природні ресурси, що є у власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

3. Частини 4 та 5 коментованої статті містять вказівку на спеціальне правове регулювання засад використання, відтворення та охорони природних ресурсів. Даний комплекс правових норм у системі джерел екологічного права отримав назву "природоресурсове законодав­ство". Зокрема, до норм, що регулюють природоресурсові правовідносини, належать: Земель­ний кодекс України (12), Лісовий кодекс України (29), Водний кодекс України (4), Кодекс України про надра (18), закони України "Про тваринний світ" (462), "Про охорону атмо­сферного повітря" (362), "Про рослинний світ" (442).

Стаття 149. Використання природних ресурсів суб'єктами господарювання

1. Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

2. Кабінет Міністрів України забезпечує державний облік природних ресурсів, що на­лежать до державної власності, перебувають в управлінні Автономної Республіки Крим та належать до комунальної власності і можуть використовуватися у господар­ській діяльності.

1. Дана стаття встановлює загальний порядок здійснення природокористування суб'єкта­ми господарювання і виступає загальною об'єктивацією титульних правових форм викорис­тання навколишнього природного середовища та природних ресурсів в Україні, у зв'язку з чим вона є загальною щодо статей 150-151 даного Кодексу. Використання природних ресур­сів відповідно до чинної системи екологічного законодавства здійснюється на двох правових титулах (юридичних режимах приналежності) - праві власності та праві природокористу­вання. Така система юридичних засад використання природних ресурсів у цілому визначена в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища". Особливості реалізації повноважень власника природних ресурсів суб'єктами господарювання викладені у статті 150, а повноважень природо користувача - у статті 151 даного Кодексу. Таким чином, ці статті Господарського кодексу є деталізацією норм екологічного законодавства щодо спеціального кола суб'єктів природокористування — господарюючих суб'єктів.

Так, стаття 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" пе­редбачає порядок загального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавство України гарантує громадянам право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреацій­них, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Природні ресурси як об'єкти правовідносин становлять особливу категорію об'єктів, що і обумовлює специфічність їх правового режиму. Перш за все, природні ресурси виконують життєзабезпечувальні (вітальні) функції - фізіологічне існування людини унеможливлюється за відсутності будь-якого природного ресурсу (у зв'язку з цим більшість природних ре­сурсів у глобальному контексті розглядаються з точки зору міжнародно-правової концепції "загальної спадщини людства"); по-друге, фактичне панування людини над природним ресурсом як форма реалізації прав володільця є відносною; по-третє, щодо природного ре­сурсу вартісна його оцінка як матеріального об'єкта носить синкретичний, конкретно істо­ричний характер. Такі особливості обумовлюють і специфіку правового режиму природних ресурсів - регулювання їх використання, відтворення та охорони забезпечується вимога­ми як публічного, так і приватного права, що дістає вияв у спеціальному еколого-правовому регулюванні правових засад природокористування. Особливості правового регулювання використання, відтворення та охорони конкретних природних ресурсів (земель, вод, надр, лісів, атмосферного повітря, тваринного та рослинного світу) конкретизуються у нормах поресурсових законодавчих актів: Земельному, Водному, Лісовому кодексах., Кодексі про на­дра, законах "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", "Про охорону атмосферного по­вітря".

При цьому, відповідно до статті 39 Закону України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища", природні ресурси поділяються на природні ресурси загальнодержавного і місцевого значення.

До природних ресурсів загальнодержавного значення належать:

територіальні та внутрішні морські води;

природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони;

атмосферне повітря; -

підземні води;

поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї об­ласті;

лісові ресурси державного значення;

природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загально­державного значення;

дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її конти­нентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ" і які перебувають у дер­жавній власності, а також об'єкти тваринного світу, що в установленому законодавством по­рядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об'єктами загальнодержавного значення;

корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержав­ного значення й інші природні ресурси.

До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені зако­нодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

^ 2. Державний облік природних ресурсів, як одна із форм управлінської діяльності у галузі екології, покладається на Кабінет Міністрів України. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища згідно із статтею 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші . державні органи відповідно до законодавства України.

Обліком кількості та якості природних ресурсів є юридичне визначена, об'єктивно необ­хідна, вольова діяльність уповноважених суб'єктів, спрямована на внесення передбачених законодавством належно отриманих відомостей у спеціально призначену для цього офіційну облікову та звітну документацію.

Відповідно до статті 17 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" Кабінет Міністрів України має такі компетенції у галузі охорони навколишнього природного середовища:

здійснення реалізації визначеної Верховною Радою України екологічної політики;

забезпечення розробки державних, міждержавних і регіональних екологічних програм;

координація діяльності міністерств, відомств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища;

встановлення порядку утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі Державного бюджету України та затвердження пере­ліку природоохоронних заходів;

встановлення порядку розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів вико­ристання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів;

встановлення порядку визначення зборів та їх граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;

прийняття рішень про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

організація екологічного виховання та екологічної освіти громадян;

прийняття рішень про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

управління зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Облік кількісних, якісних, інших характеристик природних ресурсів, обсягів, характеру а режимів їх використання, їх економічна та інша вартісна оцінка здійснюються у формі ве­дення кадастрів природних ресурсів.

^ Державні кадастри природних ресурсів - це екологічно і юридичне значимі документи, що містять сукупність необхідних, достовірних і об'єктивних відомостей про кількісний і якісний стан природних ресурсів, реєстрацію власників і користувачів природних ресурсів, дані про природні, екологічні та юридичні властивості природних ресурсів.

В Україні здійснюється ведення земельного, водного, лісового кадастрів, кадастрів тва­ринного світу та родовищ і проявів корисних копалин, що передбачено відповідно Земель­ним, Водним, Лісовим кодексами України, Кодексом про надра та Законом України "Про тваринний світ" (див. також: Порядок ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря (229), Порядок ведення державного земельного кадастру (392), Порядок ведення державного водного кадастру (228), Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру (230), Порядок державного обліку родовищ, запасів і проявів ко­рисних копалин (237), Порядок ведення державного кадастру тваринного світу (393).
  1   2   3

Схожі:

Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання iconРецензія
Ринкові перетворення в Україні висунули питання оцінки ефективності використання ресурсів суб’єктами господарювання на одне з перших...
Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання iconДовідка про хід виконання розпорядження голови Тростянецької районної...
Тростянецької районної державної адміністрації від 31. 03. 2011 року №240 «Про наповнення місцевих бюджетів за рахунок раціонального...
Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання iconКодекс України
Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури
Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання icon«Сучасний стан рекреаційно-туристичного комплексу Одеського регіону»
Природокористування є вкрай нераціональним, марнотратним й екологонезрівноваженим, а ефективність використання природних ресурсів...
Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання icon"Фінансова політика (укр.)"
Дозволяє порівняти фактичні підсумки використання фінансових ресурсів із запланованими, відшукати резерви зростання фінансових результатів,...
Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання iconІіі. Основний зміст Цвіла в старому Києві
Знання з економічної І соціальної географії дають змогу розібратися в складних питаннях сучасної економіки, зрозуміти суть перетворень,...
Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання iconАктивізація пізнавальної діяльності учнів на уроках географії
Землю І суспільство, формує в них наукові погляди на природу І взаємодію суспільства й природи, знайомить учнів з принципами раціонального...
Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання iconРозділ Особливості пенсійної системи України в умовах переходу до...
Вдосконалення пенсійної системи України як чинник підвищення соціального захисту в сфері труда
Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання iconПлан Вступ; Розділ I: Теоретичні основи формування фінансових ресурсів...
Проблеми, що потребують вирішення при формуванні та ефективному використанні фінансових ресурсів
Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання iconПрограма охорони навколишнього природного середовища в місті Кобеляки на період до 2015 року
Основних напрямків державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка