На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна




НазваНа сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна
Сторінка1/4
Дата конвертації02.03.2013
Розмір0.54 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4
ВСТУП

На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною і протилежною, як і раніше. Її актуальність безсумнівна. Правопорушення існували завжди. Тому неможливо не погодиться з французьким соціологом Емілем Дюркгеймом, який рахував, що злочини та правопорушення є елементами любого здорового суспільства. Отже, повністю знищити злочинність не можливо, вони були, є та будуть завжди. Саме тому не обхідно постійне формування нових теоретичних концепцій боротьби з правопорушеннями, розробка нових методів та заходів. Так як злочинність, як і будь-яке соціальне явище, постійне рухається, набуваючи нові форми.

Ступень вивчення цієї проблеми досить великий, але це не призводить до значного зниження кількості різноманітних злочинів та правопорушень.

При написанні курсової роботи були використані різні правові акти, такі як Кримінальний кодекс України, Кодекс про адміністративних правопорушень та інші.

Метою роботи є розкриття теми та її основних засад, так як в любому суспільстві протиправна поведінка це соціальний і юридичний антипод правомірної поведінки. Вивчення даної теми дозволяє глибше зрозуміти природу правопорушень, їх мотиви, зміст, роль в суспільно – правовому житті

Для досягнення вищевказаної мети потрібно рішити ряд задач:

. розглянути поняття, ознаки та склад правопорушень;

. вивчити безпосередньо види правопорушень;

. для найбільш повного розкриття теми потрібно вивчити не тільки причини та стан правопорушень в Україні, але й засоби боротьби зі злочинами.

^ РОЗДІЛ 1. Поняття протиправної поведінки, її ознаки, види та склад.

Протиправна поведінка, як вид правової поведінки, являється антиподом правомірної поведінки. Як уже зазначалось, протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.1

З точки зору теорії юридичних фактів протиправна поведінка відноситься до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Її шкідливість виявляється в тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовах існування людини і суспільства. На відміну від юридичних фактів-подій, юридичні факти – правопорушення характеризуються свідомо-вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб’єктами.

Шкідливість юридичних фактів – подій і правопорушень вимірюється кількістю суспільних зв’язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. При цьому можливі три варіанти:

1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв’язків між людьми;

2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства;

3) юридичний акт заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.

Правопорушення (протиправна поведінка) як форма прояву правової поведінки має такі основні ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто супере­чить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям су­б'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;

2) є суспільна шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідли­вість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) — основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від не­правомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в по­рушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або пере­шкоді їх виконанню, матеріальний — у заподіянні учаснику пра­вовідносин матеріальних або моральних збитків;

3) виражається в поведінці — протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, пере­конання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним зако­нодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного ре­жиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, пере­буває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними ус­відомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридич­ною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (ма­лолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діян­ня, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення пра­вопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи безді­яльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина — це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сум­ніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до право­порушника заходів державного примусу, заходів юридичної від­повідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян. Відсутність зазначених ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення.2

Важливою юридичною ознакою правопорушення є його протиправність. В формально-юридичному аспекті протиправність – це порушення у нормативно-правових документах. Сутністю правопорушення є свавілля суб’єкта, тобто таке зовнішнє виявлення його волі, що не відповідає закономірностям розвитку суспільства, зазіхає на свободу інших суб’єктів. Правопорушення характеризується невиконанням забороняючи норм у формі дій чи бездіяльності. Не вважається правопорушенням невикористання суб’єктивного права, тому що можливість його реалізації залежить від власного розсуду суб’єкта.

Отже, правопорушення – це винна поведінка право дії індивіда, яка заперечує нормам права, спричиняє шкоду другим особам і тягне за собою юридичну відповідальність, визначеними ознаками, які відрізняють його від порушень не правових правил поведінки.

1. Правопорушення – це така поведінка людини, яка виражається в дії, або не дії. Правопорушення не можуть бути думки, почуття, помисли, тому що вони не регулюються правом.

2. Правопорушення – це поведінка людини, яка заперечує нормам права. Тому правопорушення можна назвати протиправною поведінкою.

Дії, узгоджені з правом, допущені правом, не можуть розглядатися як правопорушення. Правопорушення поширюється на інтересах других осіб, які знаходяться під захистом закону. Однак, не всі інтереси людини охороняються законом, тому їх порушення не може бути завжди протиправним. Сутністю правопорушень складається з поведінки, яка заперечує нормам права, які походять від держави, навіть тоді, коли її наказ не завжди співпадає з позначеними громадськими інтересами. В протилежному випадку, існування організованого цивілізованого суспільства немислимо. Тому закони правової держави допускають і забезпечують інститути необхідної оборони, крайньої необхідності і інші.

Протиправна поведінка являється правопорушенням тільки в тому випадку, коли в дії, або не дії правопорушника існує вина, тому, що особа свідомо здійснила правопорушення, і в цей момент, розумно користувалася своїми діями.

Склад правопорушення – це система ознак правопорушення протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності. Елементами складу правопорушення є об’єкт, суб’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторони правопорушення. Суб’єкти правопорушення – фізичні і юридичні особи. Фізичні особи як суб’єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Рівень деліктоздатності залежить від віку особи, стану її фізичного та психічного здоров’я, посади та інших обставин. Юридичні особи можуть бути суб’єктами правопорушень, але вони не можуть бути суб’єктами злочинів. Суб’єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного – фізичні і юридичні особи, адміністративного – переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці та ін.).

Правопорушення, суб’єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб’єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою.

Суб’єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, які характеризують суб’єктивне (психічне) ставлення особи, а саме до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків – вина, мотив, мета правопорушення. Вина є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків.3 Розрізняються дві форми вини: умисел і необережність: прямого та непрямого умислу, протиправної самовпевненості та протиправної недбалості. При умислі суб’єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і бажає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел); при необережності особа передбачала можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була це зробити (недбалість).4

Мотив (наприклад, вбивство з корисних і хуліганських мотивів) і мета (наприклад вбивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання.

Об’єкт правопорушення – порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров’я громадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права. Об’єктивна сторона правопорушення – сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення. Об’єктивно правопорушення може здійснюватись як в активній (вчинення заборонених правом дій), так і в пасивній (невиконання правових обов’язків) поведінці суб’єктів правопорушення. Елементами об’єктивної сторони правопорушення є місце, час спосіб його вчинення, а також причинний зв'язок між скоєним діянням і шкідливими наслідками – результатом цього діяння. Об’єктивна сторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чином скоєне правопорушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб’єкта правопорушення, у чому саме поведінка правопорушника відрізняється за результатом від правомірної поведінки.5

Для наукових і практичних цілей створені різні класифікації правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедурами їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості)

Проступок

Злочини

— відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності

- відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпечності


Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це правопорушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарний проступок – це порушення трудової дисципліни, тобто невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов’язків. Він тягне дисциплінарну відповідальність, яку врегульовано трудовим законодавством. Стягнення за дисциплінарні проступки накладають керівники підприємств, установ і організацій.6

Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій, посягають на суспільний або державний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом — порушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і документів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки — суспільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.7

Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

— договірні правопорушення — пов'язані з порушенням зобов'язань сторін цивільно-правового договору;

— позадоговірні правопорушення — пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна.

Правопорушення за сферами громадського життя:

- у сфері соціально-економічних відносин;

- у суспільно-політичній сфері;

- у сфері побуту і дозвілля.

Правопорушення за колом осіб:

- особисті;

- групові (колективні).

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднанням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення. Міжнародні правопорушення — це дії або бездіяльність суб'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

У кожному із видів правопорушень можливі:

— рецидив — вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопорушення;

- повторність - вчинення нового правопорушення до застосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і зазнали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншого виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопорушення, їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і сами осіб , що знали про їх вчинення.

Від проступку слід відрізняти злочин. Злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке полягає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини). Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кримінальним законом, він злочином не визнається. Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної небезпечності, він також не може бути визнаний злочином. Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні і необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності — на закінчені і незакінчені тощо. Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне, і практичне значення (наприклад, ст. 13 КК, що визначає закінчений і незакінчений злочини).

Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов'язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежно від тяжкості злочину. Кримінальні кодекси багатьох держав, прийняті в останні роки, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми щодо класифікації злочинів залежно від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Саме така класифікація міститься в ч. 1 ст. 12 КК України, яка встановлює, що залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Із змісту цієї норми можна зробити однозначний висновок, що законодавець за основу такої класифікації бере матеріальний критерій, що відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів — ступінь їх тяжкості, небезпечності для суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом.

  1   2   3   4

Схожі:

На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна iconПам’ятка для батьків
Проблема безпеки дітей в мережі Інтернет вже не здається Україні такою далекою. Ніхто не може заперечити, що на сьогоднішній день...
На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна iconПам’ятка для батьків: „Діти, Інтернет, Мобільний зв’язок”
Проблема безпеки дітей в мережі Інтернет вже не здається Україні такою далекою. Ніхто не може заперечити, що на сьогоднішній день...
На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна iconЛекція №13
В івано-Франківській області за рік захворює коло 2,5 3 тис людей на злоякісні новоутворення, приблизно 200 чоловік із них захворюють...
На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна iconТранснаціональна організована злочинність як соціальна І правова проблема
Визначення І ознаки транснаціонального організованого злочину в науці міжнародного кримінального права
На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна iconПроблема дисципліни на уроці
Створення дисципліни на уроці є достатньо складною проблемою не тільки для молодих педагогів, але й для вчителів з певним педагогічним...
На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна iconУлас Самчук «Марія»
Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило...
На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна iconМузичний розвиток дітей 6-го року життя
Діти мотивують свої переваги, виявляють підвищену цікавість до імпровізації І письменництва. Формування особи дитини з опорою на...
На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна iconТема посібника ознайомлення й літературознавчі дослідження життя...
Тема посібника ознайомлення й літературознавчі дослідження життя та творчості письменників маловисківського краю – питання на сьогоднішній...
На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна iconА для тих, хто сьогодні вперше прийшов до шко­ли, сьогоднішній день...
Ведуча От І закінчилося веселе літо, а разом із ним про­летіли літні канікули. Сьогодні початок нового навчального ро­ку — день зустрічі...
На сьогоднішній день проблема правопорушень залишається в юридичної науці стільки ж складною І протилежною, як І раніше. Її актуальність безсумнівна iconВступ актуальність теми
Відтак, особливої актуальності набуває проблема подальшого вдосконалення бухгалтерського обліку виробничих запасів хлібопекарських...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка