Предмет, принипи, методи та періодизація ІДіП
ІДіП –нормативна-історико-юридична наука, яка вивчає генезу, становлення та еволюцію різних державних і правових систе, які існували в Україні в певні історичні епохи.
ІДіП є історичною, юридичною та суспільно-політичною наукою, що пов’язана з теорією держави і права, історією політичних і правових вчень, галузевим правознавством, історією України..
Об’єкт ІДіП минуле держави і права на території сучасної України різних епох, суспільних формацій та політичних утворень.
^ – органи влади і управління, юстиції, правоохоронні системи, адміністративний устрій, джерела права, кодифікаційні процеси, галузі та норми окремих видів права, окремі юридичні категорія.
^ : історизм, об’єктивність, системність, плюралізм, розвиток чи еволюціонізм, навчально-пізнавальна, прогностична, наукова, виховна.
Методи ІДіП: історико-хронологічний, проблемно-тематичний, порівняльно-історичний, статистичний, формально-логічний та інші.
^ , пов’язана з епохами, які пройшов наш народ у своєму розвитку: античний, князівський, литовсько-польський, козацький, імператорський періоди, час національної революції 1917-1920 рр., час існування радянської України, сучасна незалежна України.
|
^
У 7 ст.до н.е. у Північному Причорномор’ї засновано поселення-факторії, які перетворилися в рабовласницькі міста-держави (поліси) (більш 80 полісів.). Складалися з поліса-центра та хор-прилеглих територій, мали чітку забудову. Державний устрій: Греки-колоністи перенесли свою державність, за формою правління - республіки демократичні Ольвія, Херсонес, аристократичні – Пантикапей. Вважалися державами тому, що мали її основні ознаки: територію, населення, апарат влади, суверенітет (були політично та економічно незалежні від метрополії), сплату податків, данини.
^ – народні збори (еклексії)- брали участь усі вільні громадяни, чоловіки з 25 років. Орган виконавчої влади- рада міста (булій), яку обирали народ.збори на рік (на чолі з головою та секретарем) Галузевими відомствами –колегія архонтів (5-6осіб) (на чолі з першим архонтом) Крім того були базилевси (жерці), стратеги (воєнначальники), деміурги (судді), продики (юристи). Грецькі міста мали розвинуту економіку, ремесло, землеробство, високу культуру.
^ – станово-класове суспільство засноване на рабовласництві, чітке розшарування на а)панівну верхівку (судновласники, купці, лихварі, землевласники, власники крамниць), б)вільні громадяни (ремісники, землероби, торговці), в)невільники (раби = раби-полоненні, діти рабів, продані в рабство). До жодної з груп не належали іноземці і гетери.
^ : правовий звичай, декрети народних зборів, ради міста, рішення колегій, магістратур.
Провідні галузі права: цивільне (право власності, володіння), зобов’язальне, родинно-шлюбне, карне. Смертю каралися злочини проти держави, життя, власності. За інші правопорушення-конфіскація майна, тілесні покарання, штрафи
Судові функції виконували народні збори, рада міста, магістратури, колегії, урядовці. Судовий процес мав змагальний характер (позивач і відповідач самі захищалися, наводили докази, приводили свідків). Рішення виносилися голосуванням, без апеляцій та касацій.
|
^
У 7 ст.до н.е. у Північному Причорномор’ї греками колоністами засновано міста-держави (поліси), серед яких Пантикапей за формою правління був рабовласницькою аристократичною республікою (законодавча влада- народні збори, Уряд-рада-міста, колегія архонтів).
В цьому полісі Уряд, обирався народними зборами, але не був їм підзвітним, аристократія мала більше прав, ніш в інших містах, як наслідок один з аристократів-Спарток (архонт Пантикапею) захопив владу і передав своєму синові, тим самим встановив правлячу династію, а Пантикапей зробив центром Боспорського царства.
Спочатку це був союз полісів (федерація) кожен з яких зберігав певну самостійність (полісне самоврядування- народні збори, ради-міста, виборні посади), а згодом – необмежена монархія на взірець східної деспотії з поділом на округи - амін.одиниці (номи) на чолі з намісником –номархом.
Цар (одночасно монарх племен і архонт Пантикапею) мав спадкову необмежену владу (вищу законодавчу, виконавчу, військову, релігійну та судову), призначав намісників та урядовців. Він затверджувався римським імператором при вступі на престол. Центральне управління здійснювало найближче оточення царя.
Боспорське царство досягло розквіту у 4-5ст.до н.е., потім поступово занепадало, і у 4 ст. н.е. увійшло до складу Візантії.
Причини перетворення аристократичної республіки на монархію: 1. нехтування демократичними інституціями, 2. концентрація влади в руках купки аристократів 3.зловживання владою внаслідок її не підконтрольності.
|
На прикладі Боспорського царства поясніть особливості державного управління, соціально-економічні і правові засади рабовласницької монархії на півдні Україні.
Боспорське царство виникло у 483 р.до н.е. на основі об’єднання ряду грецьких держав-полісів та територій місцевих племен, коли архонт Пантикапею проголосив себе царем і узурпував владу. Досягло розквіту у 4-5ст.до н.е., потім поступово занепадало, і у 4 ст. н.е. увійшло до складу Візантії..
^ : Спочатку це був союз полісів (федерація) кожен з яких зберігав певну самостійність (полісне самоврядування- народні збори, ради-міста, виборні посади), а згодом – необмежена монархія, політичний режим - східна деспотія з поділом на округи - амін.одиниці (номи) на чолі з намісником –номархом.
Цар (одночасно монарх племен і архонт Пантикапею) мав спадкову необмежену владу (вищу законодавчу, виконавчу, військову, релігійну та судову), призначав намісників та урядовців. Він затверджувався римським імператором при вступі на престол. Центральне управління здійснювало найближче оточення царя. Військо не грало провідної ролі.
^ –заснований на рабовласництві, а)=вільні люди (пануюча верхівка (цар з оточенням, родоплемінна й військова знать), урядовці, работоргівці, судновласники, землевласники, жерці, купці, ремісники, селяни-общинники, власники крамниць) 2)=невільники -приватні й державні раби. Було „рабство за борги”) Крім того, проживали іноземці та громадяни міст, які не мали рабів, але платили податки та несли повинності.
^ : правовий звичай, закони-декрети міст-полісів, царські закони, укази, накази.
Провідні галузі права: цивільне (право державної, храмової та приватної власності на землю, рабів, засоби виробництва. Право власності на землю мала держава, монарх надавав землю у користування.), зобов’язальне (купівля, застава, позика), карне. Смертю каралися злочини проти держави (замах, повстання, державна зрада), життя, власності. Інші санкції: конфіскація майна, штрафи, компенсація, побиття.
Судові функції виконували царські урядовці та адміністратори, рішення – спеціально призначені виконавці
|
^
Скіфська держава –перше державно-правове утворення на значній території України. Суб’єкти: різні племена скіфи (орачі, царі, хлібороби, кочівники), алазони, каліпіди. Хронологічно і політично виділяють Велику Скіфію (8-3 ст. до н.е.) та Малу Скіфію (3 до н.е.-3 ст. н.е.)
^ : форма правління – рабовласницька монархія, політичний режим –східна деспотія, форма державного устрою-федерація союзів племен).
Держава складалася з 3 царств-(частин (кожною керував цар, один з яких був головним), які поділялися на округи-„номи”, очолювані представниками царської династії.
^ мав спадкову (передавалася молодшому сину) вищу законодавчу, виконавчу, військову, релігійну та судову та адміністративну владу, призначав намісників та урядовців. Апарат управління =урядовці (родичі, слуги царя, військова верхівка). Дорадчим центр. органом була царська рада, демократичним органом - народні збори всіх воїнів, які втратили силу із зміцненням влади царя.
^ –ґрунтувався на приватній власності та рабоволодінні а)=пануюча верхівка -аристократія-царська родина, воєнна знать, дружинники царя, родоплемінна знать, багаті купці, жерці б)=вільне населення-общинники, міські обивателі в)=невільники (раби-підкорені народи, військовополоненні, народжені в рабстві-були товаром для продажу, а не робочою силою). Сплачувалися податки, данина.
^ : правовий звичай, родові традиції, царські накази, рішення народних зборів
Провідні галузі права: цивільне-захист приватної власності на худобу, майно, особисті речі та зброю. зобов’язальне-обмін, дарування, купівля-продаж, що закріплювалися клятвою з кров’ю, родинно-шлюбне-на патріархат і багатоженстві Принцип левірату: майно і вдова переходили старшому брату пр.мінорату: спадщина-молодшому сину, карне –існувала класифікація злочинів: порушення звичаїв, замах на царя та владу, неправдива клятва, непокора, убивство, пограбування, крадіжка, образа словом і дією. Покарання: чітко визначеної системи не існувало: кровна помста, страта, конфіскація, штрафи, тілесні покарання
Судові функції (систему очолював цар), виконували царські урядовці, народні збори та вожді.
|
^
Першим етапом державотворення у східних слов’ян був родоплемінний устрій 1-5 ст. н.е. (роди, племена, старійшини, народні збори та інше були елементами організації суспільства). Найвищого розвитку ці процеси досягли за антів.
^ = державне утворення, в якому відбувся перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму з ознаками рабовласництва, вважається зачатком державності.
=міцний племінний союз ранніх слов’ян, виник у 4-5 ст. на території України (від Полісся до Чорного моря).
Анти займалися хліборобством, тваринництвом, промислами, ремеслом, мали зв’язки з Візантією.
^ суспільства заснована на військовій демократії. Антський союз складався з родів і племен, які мали свої традиції і майно, вели господарство під управлінням старшин. Плем’я мало військово-оборонну організацію. Політичні, економічні і військові функції виконували вожді племен, які обиралися на загально-племінних зборах з найавторитетніших старійшин роду і управляли військом. З’явилась спадкоємність влади вождів племен. Зберігалося народне віче, на якому вирішувалися найважливіші питання (політ, економ, військові)
Військовою силою було народне ополчення.
Згодом родових вождів змінили військові князі, з’явилися постійні військові дружини, створюється апарат управління
Існувало соціальне розшарування, полонених перетворювали на рабів, використовували їх працю і торгували ними.
Літературна пам’ятка того періоду - „Велесова книга”, описує життя первісних слов’ян.
^ : звичаї які одночасно були і релігійними і моральними і правовими нормами.
Правила і норми язичницької релігії невід’ємні від правових норм.
Власністю племені були ліси, пасовиська, річки, озера
Власність роду (земельні наділи) розподілялася між його членами. Члени роду володіли і користувалися землею, а збори родичів нею розпоряджалися.
Власність передавалася у спадок по чоловічій лінії. Існувало поняття злочину і покарання за нього, у ряді випадків колективна відповідальність за злочин.
|
^
Існують різні теорії східнослов’янського державотворення: норманська теорія (на підставі легенди Нестора літописця про запрошення новгородцями на княжіння Рюрика: Київську Русь створили варяги (нормани, вікінги), тому що слов’яни самостійно цього зробити не могли), антинорманська (утворення відбулося слов’янами завдяки глибинним економічним, соціальним та політичним процесам).
Більшість істориків виділяє такі етапи:1) родоплемінний устрій 1-5 ст. н.е. (роди, племена, старійшини, народні збори та інше були елементами організації суспільства). Найвищого розвитку ці процеси досягли за антів.2) військова демократія 6-7 ст. – союзи племен (поляни, сивіряни) на чолі з військовими вожями:каганами, конунгами, найвідоміший з яких є Кий 3) протодержави (союзи союзів) 7-9 ст. Славія Артанія, Куявія, Полунія, Русь на чолі з князями з місцевих династій (Дір, Аскольд, Рюрик)
4.) ранньофеодальна держава Руська Земля 9 ст. виникла внаслідок обєднання Олегом у 882 р. північної Славії з центром у Новгороді та південної Полянії –Русі с центром у Києві.
^ : внутрішні фактори-спільність території, ек.звязки, спорідненість культури, релігії, мови, традицій, схожість суспільного, державного та військового устрою, судочинства та звичаєвого права, значні природні багатства, розбудова міст, зручне географічне розташування м.Києва. зовнішні фактори-необхідність об’єднання сил для спільної боротьби проти ворогів кочівників та Візантії
Київська Русь утворилася в результаті тривалих внутрішніх процесів. ^ :
1. „експансія” (консолідація державності)=розширення території і зміцнення кордонів (Олег-Ігор-Святослав) =адміністративна, фінансова реформа (Ольга) з поділом на погости та нормуванням данини 2.„розвиток, внутрішняї розбудова” =релігійна реформа 988 р. (Володимир) із запровадженням християнства =реформа правової системи (Ярослав) і кодифікацію права в „Руській правді” 3.„феодальна роздрібненість, занепад державності” =міжусобна боротьба, ек.застой, напади кочівників, занепад Києва, розпад на 15 окремих земель (Ярополк, Мстиславовичі)
|
|
^
Суспільний лад – ранньофеодальне суспільство з пережитком родоплемінних стосунків та елементами рабовласницьких відносин, з соціальною нерівністю.
Населення поділялося на 3 категорії: з вільних людей, напіввільних і невільних. Серед вільних людей були: князі, дружинники, бояри, міський патриціат, священики, мешканці міст, дрібне духовенство й смерди.
| |
