Законодавчих актів




НазваЗаконодавчих актів
Сторінка10/47
Дата конвертації26.02.2013
Розмір4.29 Mb.
ТипЗакон
uchni.com.ua > Право > Закон
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   47
^

РОЗДІЛ III

СКЛАД І СТРУКТУРА РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ



Стаття 5. Голова Ради національної безпеки і оборони України

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110 і 111 Конституції України (254к/96-ВР) виконання обов'язків Голови Ради національної безпеки і оборони України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України.

Стаття 6. Склад Ради національної безпеки і оборони України

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.

До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

Членами Ради національної безпеки і оборони України можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади.

Стаття 7. Секретар Ради національної безпеки і оборони України

Секретар Ради національної безпеки і оборони України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Правовий статус Секретаря Ради національної безпеки і оборони України як державного службовця визначається Президентом України відповідно до Закону України "Про державну службу" (3723-12).

Секретар Ради національної безпеки і оборони України забезпечує організацію роботи і виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України має заступників, які за його поданням призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України.

На посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників можуть призначатися як цивільні особи, так і військовослужбовці.

Стаття 8. Апарат Ради національної безпеки і оборони України

Поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апарат, який підпорядковується Секретареві Ради національної безпеки і оборони України.

Функції, структура та штатна чисельність апарату Ради національної безпеки і оборони України визначаються Президентом України.

Посадові особи апарату Ради національної безпеки і оборони України є державними службовцями.

^

РОЗДІЛ IV

ПОРЯДОК ФУНКЦІОНУВАННЯ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І

ОБОРОНИ УКРАЇНИ



Стаття 9. Засідання Ради національної безпеки і оборони України

Основною організаційною формою діяльності Ради національної безпеки і оборони України є її засідання.

На засіданнях Ради національної безпеки і оборони України її члени голосують особисто. Делегування ними обов'язку бути присутніми на засіданні Ради національної безпеки і оборони України іншим особам не допускається.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

На запрошення Голови Ради національної безпеки і оборони України у її засіданнях можуть брати участь голови комітетів Верховної Ради України, інші народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади та інші особи, які не є членами Ради національної безпеки і оборони України.

Стаття 10. Рішення Ради національної безпеки і оборони України

Рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів.

Голова Верховної Ради України може висловлювати думку щодо прийнятих рішень, яка протоколюється.

Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України.

Стаття 11. Повноваження Голови Ради національної безпеки і оборони України

Голова Ради національної безпеки і оборони України:

1) спрямовує діяльність і здійснює загальне керівництво роботою Ради національної безпеки і оборони України;

2) затверджує перспективні та поточні плани роботи Ради національної безпеки і оборони України, час і порядок проведення її засідань;

3) особисто головує на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України;

4) дає доручення членам Ради національної безпеки і оборони України, пов'язані з виконанням покладених на неї функцій;

5) заслуховує поточну інформацію Секретаря Ради національної безпеки і оборони України про хід виконання її рішень, у разі необхідності виносить питання про стан виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України на її засідання;

6) затверджує Положення про апарат Ради національної безпеки і оборони України, його структуру і штат;

7) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Стаття 12. Повноваження членів Ради національної безпеки і оборони України

Члени Ради національної безпеки і оборони України:

1) вносять до Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо розгляду будь-яких питань, що входять до її компетенції;

2) здійснюють попередню підготовку питань та беруть участь у їх розгляді Радою національної безпеки і оборони України;

3) вносять зауваження та пропозиції, голосують з питань, що розглядаються Радою національної безпеки і оборони України;

4) висловлюють у разі потреби свою окрему думку щодо проектів рішень Ради національної безпеки і оборони України;

5) беруть участь у плануванні роботи Ради національної безпеки і оборони України;

6) координують та контролюють у межах своїх посадових повноважень виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України.

Стаття 13. Повноваження Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників

Секретар Ради національної безпеки і оборони України:

1) готує пропозиції щодо перспективного і поточного планування діяльності Ради національної безпеки і оборони України;

2) подає на розгляд Президента України проекти актів Президента України про введення в дію рішень Ради національної безпеки і оборони України, в тому числі стосовно пропозицій і рекомендацій по реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

3) організовує роботу, пов'язану з підготовкою та проведенням засідань Ради національної безпеки і оборони України та контролем за виконанням прийнятих нею рішень;

4) інформує Президента України та членів Ради національної безпеки і оборони України про хід виконання рішень Ради;

5) координує діяльність робочих та консультативних органів Ради національної безпеки і оборони України;

6) за дорученням Голови Ради національної безпеки і оборони України представляє позицію Ради національної безпеки і оборони України у Верховній Раді України, у відносинах з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, з політичними партіями і громадськими організаціями та засобами масової інформації, з міжнародними організаціями.

Повноваження заступників Секретаря Ради національної безпеки і оборони України визначає Президент України.

Стаття 14. Робочі та консультативні органи Ради національної безпеки і оборони України

Для опрацювання і комплексного вирішення проблем міжгалузевого характеру, забезпечення науково-аналітичного та прогнозного супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони України за її рішенням в рамках коштів, передбачених Державним бюджетом України, можуть утворюватися тимчасові міжвідомчі комісії, робочі та консультативні органи.

Функції та повноваження цих органів визначаються окремими положеннями, які затверджує Президент України.

Стаття 15. Фінансування Ради національної безпеки і оборони України

Фінансування діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України окремим рядком.
Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 5 березня 1998 року

N 183/98-ВР

^ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Про Воєнну доктрину України
Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи національної безпеки України» (964-15) постановляю:

  1. Затвердити Воєнну доктрину України (додається).

  2. Кабінету Міністрів України внести в установленому порядку пропозиції щодо приведення актів законодавства у відповідність із цим Указом.



^

Президент України Л.КУЧМА


м. Київ, 15 червня 2004 року

№ 648/2004

Затверджено

Указом Президента України

від 15 червня 2004 року №648/2004
^ ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ
І. Загальні положення
Воєнна доктрина України (да­лі - Воєнна доктрина) - це сукуп­ність керівних принципів, воєн­но-політичних, воєнно-стратегіч­них, воєнно-економічних і війсь­ково-технічних поглядів на за­безпечення воєнної безпеки дер­жави.

Воєнна доктрина має оборон­ний характер. Це означає, що Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але разом з тим вважатиме по­тенційним воєнним противником державу або групу держав, пос­лідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

Правовою основою Воєнної доктрини є Конституція України (254к/96-ВР), закони та інші нор­мативно-правові акти, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
^ II. Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини
1. Воєнно-політична обста­новка навколо України характе­ризується динамічністю і нестабільністю подій та процесів, які виникають внаслідок таких ос­новних чинників:

прагнення більшості держав світу до обмеження використан­ня воєнної сили як засобу досяг­нення політичних цілей;

реформування воєнної організації більшості держав у напрямі скорочення збройних сил з одно­часним підвищенням їх якісних параметрів;

дальший розвиток міжнарод­них систем безпеки та водночас недостатня ефективність в окре­мих випадках спроб розв'язання за їх допомогою суперечностей, які виникають між державами або всередині держав;

прояви міжнаціональних та міжетнічних суперечностей, що призводять до нестабільності та конфліктів;

зростання небезпеки розпов­сюдження ядерної та іншої зброї масового ураження, міжнародного тероризму;

виникнення територіальних спорів між державами;

загострення міжнародної конкуренції щодо політичного впли­ву в окремих регіонах світу, во­лодіння ринками збуту та сиро­винними ресурсами, виникнення у зв'язку з цим небезпеки засто­сування воєнної сили для розв'язання економічних і ресур­сних проблем;

поява нових видів загроз між­народній безпеці і миру, в тому числі поширення діяльності екс­тремістських, сепаратистських, радикальних релігійних, теро­ристичних організацій, незакон­но утворених збройних форму­вань;

зростання обсягів незаконно­го обігу зброї і наркотиків, а та­кож нелегальної міграції;

поява новітніх видів і систем зброї, інформаційних технологій, що змінюють традиційні уявлен­ня про характер збройної бо­ротьби.

2. Основними ознаками су­часної воєнно-політичної обста­новки є зміцнення довіри та поширення міжнародного співро­бітництва у воєнній сфері, зни­ження імовірності розв'язання великомасштабної війни, перш за все ядерної, і водночас збере­ження потенційної загрози ви­никнення збройних конфліктів, локальних і регіональних війн, їх ескалації та втягування в них України.

3. Воєнна небезпека для України - це сукупність політичних, соціально-економічних, воєнних та інших зовнішніх і внутрішніх чинників, які за певних обставин і умов можуть призвести до во­єнного конфлікту, що загрожува­тиме національним інтересам України.

4. Воєнна безпека України - це стан захищеності національ­них інтересів, її суверенітету, територіальної цілісності і недотор­канності від посягань із застосу­ванням воєнної сили, складова національної безпеки України.

Головною метою забезпечен­ня воєнної безпеки України є усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці Ук­раїни у воєнній сфері та створен­ня сприятливих умов для гарантованого захисту національних інтересів.

5. Основними реальними та потенційними зовнішніми загро­зами національній безпеці Украї­ни у воєнній сфері є:

розповсюдження зброї масо­вого ураження і засобів її до­ставки;

недостатня ефективність існу­ючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпе­ки та глобальної стабільності;

можливість втягування Украї­ни у протистояння іншим держа­вам чи в регіональні війни;

воєнно-політична нестабіль­ність та конфлікти в сусідніх дер­жавах, міжнародний тероризм, поширення незаконного обігу зброї, боєприпасів і вибухових речовин;

нарощування іншими держава­ми поблизу кордонів України угру­повань військ та озброєнь, що призводить до порушення співвід­ношення сил, яке склалося;

незавершеність договірно-правового оформлення держав­ного кордону України.

6. Основними реальними та потенційними внутрішніми за­грозами національній безпеці України у воєнній сфері є:

протиправна діяльність екс­тремістських, сепаратистських, радикальних релігійних організа­цій і спроби створення терорис­тичних організацій та не перед­бачених законом воєнізованих або збройних формувань;

небезпечне зниження рівня забезпечення військовою і спеці­альною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових фор­мувань, що загрожує послаблен­ням їх боєздатності;

повільне здійснення реформу­вання Воєнної організації держа­ви та оборонно-промислового комплексу, недостатнє фінансо­ве забезпечення виконання від­повідних програм;

накопичення у Збройних Си­лах України надлишкової кількос­ті застарілої військової техніки та озброєння, вибухових речовин;

незадовільний рівень соціаль­ного захисту військовослужбов­ців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

7. Забезпечення воєнної без­пеки України здійснюється відпо­відно до базових концепцій:

воєнно-політичного партнер­ства, що передбачає обґрунтовану, виважену воєнну політику і спрямоване на підвищення стра­тегічної стабільності в Централь­ній і Східній Європі, зниження рівня загрози національній без­пеці України у воєнній сфері з використанням політичних, економічних та інших засобів;

запобігання можливій зброй­ній агресії шляхом її воєнно-си­лового стримування, зокрема шляхом створення загрози запо­діяння потенційному агресору шкоди, не адекватної очікуваній, у разі застосування воєнної сили проти України;

відсічі збройній агресії, яка передбачає використання всіх необхідних форм і способів збройної боротьби для припи­нення агресії на початковій ста­дії, завдання агресору поразки та примушення його до припи­нення воєнних дій.

8. Забезпечення воєнної без­пеки України ґрунтується на принципах:

верховенства права;

оборонної достатності;

не висування територіальних претензій до сусідніх держав і невизнання Україною територіальних претензій до неї;

пріоритету договірних (мир­них) засобів у розв'язанні кон­фліктів;

своєчасності та адекватності заходів захисту національних ін­тересів від зовнішніх і внутрішніх загроз у воєнній сфері;

демократичного цивільного контролю над Воєнною організа­цією держави та правоохоронни­ми органами;

відповідності бойових можли­востей, рівня боєздатності, під­готовки та всебічного забезпечення Збройних Сил України, ін­ших військових формувань пот­ребам оборони України та підви­щення взаємосумісності із збройними силами держав - чле­нів НАТО і ЄС;

взаємодії органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місце­вого самоврядування і органів військового управління та чітко­го розмежування їх повноважень;

використання в національних інтересах міждержавних систем та механізмів міжнародної ко­лективної безпеки.

9. Умови забезпечення воєн­ної безпеки України:

зміцнення довіри між держа­вами, послідовне зниження заг­рози використання воєнної сили, проведення політики євроатлан­тичної інтеграції, кінцевою ме­тою якої є вступ до НАТО, як ос­нови загальноєвропейської сис­теми безпеки;

посилення співробітництва із світовими, європейськими і регі­ональними структурами колек­тивної безпеки;

виконання міжнародних дого­ворів України у сфері національ­ної безпеки і оборони, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України;

підтримання на належному рівні оборонної достатності дер­жави, боєздатності Збройних Сил України, інших військових формувань;

запобігання можливій зброй­ній агресії через її стримування воєнними і невоєнними засобами;

запобігання соціально-полі­тичним, міжнаціональним, між­конфесійним конфліктам усередині держави та їх своєчасне розв'язання;

готовність держави до захис­ту населення від наслідків засто­сування звичайної зброї та зброї масового ураження;

завершення договірно-право­вого оформлення та облашту­вання державного кордону України.

10. Основними складовими забезпечення воєнної безпеки України є:

а) у мирний час:

прогнозування і оцінка загроз національній безпеці України у воєнній сфері;

прискорення реформування Збройних Сил України, інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності дава­ти адекватну відповідь зовніш­нім і внутрішнім реальним та по­тенційним загрозам національ­ній безпеці України у воєнній сфері; перехід до комплектуван­ня Збройних Сил України на кон­трактній основі;

виконання державних прог­рам модернізації озброєння та військової техніки, розроблення та впровадження їх новітніх зразків;

ефективний контроль за ста­ном захищеності важливих дер­жавних і військових об'єктів, сво­єчасна утилізація надлишкових і застарілих боєприпасів та оз­броєння;

охорона державного кордону, повітряного простору держави та підводного простору в межах те­риторіального моря України, її су­веренних прав у виключній (морській) економічній зоні і на континентальному шельфі та бо­ротьба з організованими злочин­ними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон Ук­раїни;

виконання міжнародних дого­ворів України у воєнній сфері, у тому числі щодо заборони та нерозповсюдження зброї масового ураження і зміцнення довіри між державами;

додержання законодавства і виконання міжнародних догово­рів щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на терито­рії України;

розвиток воєнної науки, формування науково-технічної і тех­нологічної бази для створення високоефективних засобів збройної боротьби;

впровадження системи де­мократичного цивільного кон­тролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами;

забезпечення соціального і правового захисту військово­службовців та членів їхніх сімей, військово-патріотичне виховання громадян України, підготовка молоді до військової служби у Збройних Силах України, інших військових формуваннях;

розвиток військово-політично­го партнерства та співробітни­цтва з НАТО і ЄС та участь у між­народній миротворчій діяльності;

б) у загрозливий період та у разі початку війни (збройного конфлікту):

використання можливостей Ради Безпеки ООН, ОБОЄ, НА­ТО, ЄС, інших структур колективної безпеки, які несуть відпо­відальність за підтримання між­народного миру і безпеки, згідно з Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (998_158), застосування кризо­вого консультативного механіз­му відповідно до положень Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору (994_002);

своєчасне введення воєнного стану в державі або в окремих її місцевостях, проведення загаль­ної або часткової мобілізації, повного або часткового страте­гічного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань і приведення їх у готовність до виконання завдань;

здійснення заходів щодо те­риторіальної і цивільної оборони;

посилення охорони та захист державного кордону України;

локалізація збройного кон­флікту і недопущення його пере­ростання в локальну або регіональну війну;

координація відповідно до за­конодавства діяльності і зосе­редження зусиль всіх органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самовряду­вання і громадян в інтересах лік­відації воєнного конфлікту і відсі­чі збройній агресії;

переведення національної економіки, окремих її галузей, підприємств, у тому числі транспортних, і комунікацій на функ­ціонування в умовах особливого періоду;

відсіч збройній агресії, зав­дання ударів по найважливіших об'єктах і військах агресора з метою примушення його до від­мови від дальшого ведення во­єнних (бойових) дій на початко­вій стадії агресії і укладення ми­ру на умовах, які відповідають національним інтересам України.

11. Україна, користуючись невід'ємним правом кожної держа­ви на індивідуальну та колектив­ ну оборону в разі збройної агре­сії, не виключає можливості от­римання військової допомоги від інших держав і міжнародних ор­ганізацій.

12. Формування і забезпечення реалізації державної політики у сфері воєнної безпеки здійсню­ється органами державної влади і органами військового управління. Основними суб'єктами забез­печення воєнної безпеки України є: Верховна Рада України, Пре­зидент України, Рада національ­ної безпеки і оборони України, Ставка Верховного Головноко­мандувача Збройних Сил Украї­ни (у разі її створення), Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої вла­ди, інші державні органи, Зброй­ні Сили України, інші військові формування, правоохоронні ор­гани, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місце­вого самоврядування, підпри­ємства, установи та організації, які виконують завдання у сфері воєнної безпеки.

13. Повноваження, основні функції та завдання суб'єктів за­безпечення воєнної безпеки України визначаються Конституці­єю України (254к/96-ВР), Зако­нами України «Про основи національної безпеки України» (964-15), «Про оборону України» (1932-12) та іншими законами, актами Президента України і Ка­бінету Міністрів України.

14. Керівництво у сфері воєн­ної безпеки здійснює Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності Украї­ни, додержання Конституції України (254к/96-ВР), прав і свобод людини і громадянина та Вер­ховний Головнокомандувач Збройних Сил України.

15. Основними принципами керівництва у сфері воєнної без­ пеки є принципи верховенства права, централізованого керів­ництва на основі єдиного страте­гічного та оперативного плану­вання застосування Збройних Сил України, інших військових формувань в інтересах оборони держави, координованості полі­тичної, дипломатичної, воєнної, економічної, інформаційної діяль­ності органів державної влади і органів військового управління.

16. Україна має на меті зміцнювати зовнішні гарантії націо­нальної безпеки, протидіяти ви­никненню нових загроз стабіль­ності у Центральній та Східній Європі.

В умовах сучасної воєнно-по­літичної обстановки інтереси на­ціональної безпеки України зу­мовлюють істотне поглиблення відносин з НАТО і ЄС. Виходячи з того, що НАТО і ЄС є гаранта­ми безпеки і стабільності в Євро­пі, Україна готується до повноправного членства в цих органі­заціях.

Активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО як основи за­гальноєвропейської системи безпеки та пов'язане з цим гли­боке реформування оборонної сфери держави відповідно до єв­ропейських стандартів належать до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої по­літики.

17. Україна як держава – член ООН та ОБСЄ, особливий пар­тнер НАТО та учасник Ради євро­атлантичного партнерства і прог­рами «Партнерство заради ми­ру», усвідомлюючи свою відпові­дальність у справі підтримання міжнародного миру і безпеки, бе­ре активну участь у діях і заходах багатонаціональних сил, що створюються за рішенням Ради Безпеки ООН для запобігання конфліктам та їх розв'язання.

Україна розглядає участь у міжнародних миротворчих опе­раціях як важливий напрям своєї зовнішньої політики та забезпе­чення регіональної воєнної без­пеки. Участь України в міжна­родних миротворчих операціях здійснюється шляхом надання миротворчого контингенту, ми­ротворчого персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів та послуг, які визначаються рі­шеннями про проведення таких операцій.
^ III. Воєнно-стратегічна складова Воєнної доктрини
18. Метою оборони України є підготовка держави до збройно­го захисту, а також її захист у разі збройної агресії або зброй­ного конфлікту.

У найближчій перспективі можливість широкомасштабного застосування воєнної сили проти України є малоймовірною. Проте не виключається можливість, що за певних обставин Україна мо­же бути втягнута у воєнні кон­флікти різної інтенсивності.

19. Воєнний конфлікт як спо­сіб розв'язання суперечностей між державами з двостороннім застосуванням зброї або у разі збройного зіткнення всередині держави може відбуватися у формі:

регіональної війни (конфлікт високої інтенсивності) - війни між державами (коаліціями держав), які для досягнення своїх політич­них цілей використовують усі на­явні сили та засоби, не виключа­ючи застосування зброї масово­го ураження;

локальної війни (конфлікт се­редньої інтенсивності) - війни між державами, що ведеться з обмеженими цілями, для досяг­нення яких використовуються звичайні засоби збройної бо­ротьби з обмеженням масштабу і району їх застосування;

збройного конфлікту (кон­флікт низької інтенсивності) - об­меженого збройного зіткнення між двома державами чи зброй­ного зіткнення всередині держа­ви, яке є сукупністю воєнних (бойових) дій і не переходить у війну (відсутність правового акта про оголошення стану війни).

20. Характерними рисами су­часної збройної боротьби є:

широке застосування новітніх систем озброєння та військової техніки, зокрема застосування високоточної зброї, засобів по­вітряного нападу, розвідки та ра­діоелектронної боротьби;

зростання ролі і значущості протиборства в інформаційній сфері, використання новітніх інформаційних технологій;

високоманеврові (мобільні) дії військ (сил) на розрізнених нап­рямках із широким застосуван­ням сил швидкого реагування, аеромобільних військ, десантів і військ спеціального призначен­ня;

широке застосування спеці­альних (неконтактних) способів ведення збройної боротьби (спеціальних операцій), дальнього вогневого та електронного ура­ження, підривних дій;

одночасне ураження військ (сил), об'єктів тилу, економіки, комунікацій на всій території во­юючих сторін;

збільшення масштабів зброй­ної боротьби (втягнення у воєн­ний конфлікт багатьох держав) і спектра засобів, що застосову­ються (включаючи зброю масо­вого ураження).

21. У рамках удосконалення системи забезпечення націо­нальної безпеки у воєнній сфері Україна здійснюватиме реформу власних Збройних Сил, які за своїм характером, складом, системою управління, навчання і підготовки мають наближатися до стандартів збройних сил держав - членів НАТО.

Характер загроз національній безпеці України у воєнній сфері визначає необхідність мати у складі Збройних Сил України та­кі функціональні структури, як Об'єднані сили швидкого реагування, Основні сили оборони та Стратегічні резерви.

Об'єднані сили швидкого реа­гування призначені для запобі­гання, воєнно-силового стримування можливої агресії проти Ук­раїни, негайного реагування на загрози і збройні конфлікти з ме­тою їх нейтралізації та недопу­щення переростання у локальну чи регіональну війну.

У мирний час Об'єднані сили швидкого реагування забезпе­чують захист від терористичних посягань своїх військових об'єк­тів, а також повинні бути готові до участі у проведенні антитерористичних операцій на військо­вих об'єктах та в разі виникнен­ня терористичних загроз безпеці держави з-за меж України, у ми­ротворчих операціях, ліквідації наслідків можливих аварій, ка­тастроф і стихійного лиха.

Основні сили оборони призна­чені для відсічі агресії, розгрому противника та створення умов для припинення воєнних дій, ук­ладення миру, а також для підси­лення Об'єднаних сил швидкого реагування під час ліквідації ни­ми збройного конфлікту на загрозливому напрямі та застосу­вання у локальній (регіональній) війні.

Стратегічні резерви забезпе­чують стійкість оборони України, підсилення (заміну) військ зі складу основних сил оборони та можуть розгортатися напере­додні або в ході збройного кон­флікту (війни).

22. Основними воєнно-стра­тегічними цілями застосування Збройних Сил України, інших військових формувань є:

у збройному конфлікті - за­безпечення недоторканності державного кордону, ліквідація збройного конфлікту та створен­ня умов для стабілізації обста­новки відповідно до норм міжнародного права та законодавства України;

у локальній чи регіональній війні - захист суверенітету і тери­торіальної цілісності України, відсіч збройній агресії, розгром військ агресора, які вторглися на територію держави, забезпечен­ня укладення миру на вигідних умовах;

у міжнародних миротворчих операціях - запобігання виник­ненню міждержавних або внутрішніх конфліктів;

урегулювання або створення умов для розв'язання міждер­жавних чи внутрішніх конфліктів за згодою їх сторін або з вико­ристанням примусових заходів за рішенням Ради Безпеки ООН;

виконання функцій із забезпе­чення безпеки і додержання прав людини;

усунення загрози миру, пору­шень миру чи акту агресії.

23. Основні завдання Зброй­них Сил України у мирний час:

здійснення розвідувальної та інформаційно-аналітичної діяль­ності в інтересах оборони держа­ви;

підтримання військ (сил) у постійній бойовій і мобілізаційній готовності;

несення бойового чергування;

проведення заходів з опера­тивної, бойової, мобілізаційної та гуманітарної підготовки військ (сил) до виконання завдань за призначенням;

здійснення заходів щодо за­безпечення інформаційної без­пеки;

участь у здійсненні заходів з підготовки до територіальної оборони;

участь у створенні, підготовці та накопиченні мобілізаційних ресурсів і непорушного запасу;

участь у накопиченні озброєн­ня, військової техніки, інших ма­теріальних ресурсів у непоруш­ному запасі та мобілізаційному резерві, а також створенні ре­зерву військово-навчених людських ресурсів;

надання допомоги централь­ним і місцевим органам виконав­чої влади, органам виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого само­врядування в проведенні пошу­кових та аварійно-рятувальних робіт під час ліквідації надзви­чайних ситуацій природного та техногенного характеру;

участь у виконанні міжнарод­них договорів України щодо кон­тролю над озброєнням;

участь у заходах з міжнарод­ного співробітництва (на двосто­ронніх і багатосторонніх заса­дах) та у міжнародних миротвор­чих операціях.

24. Завданнями інших війсь­кових формувань та правоохо­ронних органів у мирний час є участь у стратегічному плану­ванні застосування Збройних Сил України, здійснення разом із Збройними Силами України під­готовки та забезпечення готов­ності до спільних дій з метою оборони держави.

25. Основні завдання Зброй­них Сил України в особливий пе­ріод до початку збройної агресії:

активізація розвідки з метою своєчасного попередження Пре­зидента України, Голови Верхов­ної Ради України, Прем'єр-мініс­тра України про можливу зброй­ну агресію та приведення у вищі ступені бойової готовності військ (сил);

посилення охорони і захист державного кордону, захист по­вітряного простору;

створення та нарощування уг­руповань військ (сил) на загроз­ливих напрямах, у тому числі проведення стратегічного роз­гортання (часткового або повно­го) Збройних Сил України.

26. Основні завдання інших військових формувань та право­охоронних органів в особливий період до початку збройної агре­сії:

участь у прикритті стратегіч­ного розгортання Збройних Сил України та у веденні територі­альної оборони держави;

участь в евакуації населення з прикордонних районів на нап­рямках можливої збройної агре­сії.

27. Основні завдання Зброй­них Сил України в особливий пе­ріод у разі збройної агресії:

проведення стратегічного розгортання Збройних Сил Укра­їни та створення угруповань військ (сил) для відсічі збройній агресії;

відбиття нападу агресора з повітря, суші і моря та недопу­щення вторгнення угруповань його військ (сил) на територію держави;

ведення операцій і бойових дій з метою завдання поразки військам (силам) агресора, його розгрому та створення умов для укладення миру;

ліквідація (локалізація, ней­тралізація) збройного конфлікту в разі його виникнення.

28. Завдання інших військо­вих формувань та правоохорон­них органів в особливий період у разі збройної агресії:

участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного ста­ну;

участь у виконанні завдань територіальної оборони;

захист населення, об'єктів економіки та інфраструктури від впливу засобів ураження, застосованих агресором.

29. Застосування Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів у воєнних конфліктах визначається Конституцією Ук­раїни (254к/96-ВР), законами Ук­раїни та іншими нормативно-правовими актами з урахуван­ням принципів і норм міжнарод­ного права щодо стримування та відсічі збройній агресії і ґрунтується на загальних принципах військового мистецтва.

Під час відсічі збройній агресії Україна вважає за можливе зас­тосовувати всі форми, способи і засоби збройної боротьби, які в обставинах, що склалися, є най­більш ефективними.

У разі розв'язання збройної агресії проти України не виклю­чається перенесення Збройними Силами України бойових дій на територію агресора з метою йо­го повного розгрому.

30. Основними формами зас­тосування Збройних Сил Украї­ни, інших військових формувань є стратегічні дії Збройних Сил України, операції, бойові дії, уда­ри, бої об'єднань, з'єднань і військових частин Збройних Сил України, інших військових фор­мувань - у регіональній, локальній війнах, збройному конфлікті та дії миротворчих контингентів у міжнародних миротворчих опе­раціях.

31. Способи застосування Збройних Сил України, інших військових формувань визначаються відповідно до Плану стра­тегічного застосування Зброй­них Сил України, що розробля­ється Генеральним штабом Збройних Сил України, залежно від умов обстановки, що склала­ся, сил і засобів збройної бо­ротьби, які застосовуються, ха­рактеру та масштабу воєнних (бойових) дій.

32. Основні завдання Зброй­них Сил України, інших військо­вих формувань та правоохоронних органів після відсічі збройній агресії:

відновлення боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань;

демобілізація Збройних Сил України, інших військових фор­мувань;

надання допомоги населен­ню, центральним і місцевим ор­ганам виконавчої влади, орга­нам влади Автономної Республі­ки Крим та органам місцевого самоврядування у ліквідації нас­лідків воєнних (бойових) дій.

33. Основними умовами при­пинення Україною воєнних дій проти агресора є:

припинення агресором воєн­них (бойових) дій, відмова від будь-яких агресивних намірів стосовно України і повне віднов­лення територіальної цілісності України;

надання агресором гарантій щодо відшкодування втрат, зав­даних Україні внаслідок збройної агресії.

34. Збройні Сили України, інші військові формування та право­охоронні органи залучаються до здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану відповідно до закону.

35. Збройні Сили України, інші військові формування та право­охоронні органи здійснюють бо­ротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної за­конами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими ак­тами.

36. Для участі в міжнародних миротворчих операціях Україна направляє миротворчі контин­генти, миротворчий персонал і надає матеріально-технічні ре­сурси та послуги для використання у зазначених операціях.

Правові, організаційні та фі­нансові засади участі України в міжнародних миротворчих операціях, а також порядок направ­лення Україною миротворчих контингентів і миротворчого персоналу визначаються міжнарод­ними договорами України відпо­відно до закону.

37. Основними завданнями Збройних Сил України, інших військових формувань під час надання військової допомоги ін­шим державам є:

передання досвіду з питань будівництва і реформування збройних сил, підтримання їх у боєздатному стані та бойового застосування шляхом направ­лення радників і спеціалістів;

здійснення повітряних (морсь­ких) перевезень військ (сил) і матеріальних засобів;

підготовка спеціалістів і кад­рів для збройних сил, інших військових формувань;

участь підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань у виконанні бойових, миротворчих або гуманітарних завдань, пов'язаних із захистом цивільного населення від радіа­ційної, хімічної, біологічної не­безпеки та ліквідацією наслідків застосування зброї масового ураження, надзвичайних ситуа­цій природного та техногенного характеру.

38. Керівництво Збройними Силами України здійснюється Президентом України - Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. В особ­ливий період стратегічне керівництво Збройними Силами Ук­раїни, іншими військовими фор­муваннями та правоохоронними органами Президент України здійснює через Ставку Верхов­ного Головнокомандувача (у разі її створення), робочим органом якої є Генеральний штаб Зброй­них Сил України.

39. Безпосереднє керівництво Збройними Силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Сил України.

40. Основними завданнями керівництва Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохорон­ними органами в мирний і воєн­ний час є:

визначення перспектив і за­безпечення реформування та розвитку Збройних Сил України, інших військових формувань;

підготовка та прийняття стра­тегічних рішень щодо застосу­вання Збройних Сил України, інших військових формувань;

стратегічне планування засто­сування Збройних Сил України, інших військових формувань;

координація оперативної і мо­білізаційної підготовки Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів;

підготовка операцій, керівни­цтво стратегічним розгортанням Збройних Сил України, інших військових формувань, ходом воєнних дій та виконанням зав­дань територіальної оборони під час війни (збройного конфлікту);

організація всебічного забез­печення стратегічних дій Зброй­них. Сил України, інших військо­вих формувань;

забезпечення взаємодії угру­повань Збройних Сил України між собою, з іншими військовими формуваннями, правоохорон­ними органами, центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами влади Автоном­ної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування під час підготовки до оборони Укра­їни, захисту її суверенітету, те­риторіальної цілісності та недоторканності.

41. Генеральний штаб Зброй­них Сил України є головним військовим органом з питань планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, коорди­нації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами, ор­ганами виконавчої влади та ор­ганами місцевого самоврядуван­ня у межах, визначених закона­ми України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
^ IV. Воєнно-економічна та військово-технічна складові Воєнної доктрини
42. Заходи щодо забезпечен­ня діяльності Збройних Сил Ук­раїни, інших військових формувань та правоохоронних органів спрямовуються на створення умов їх ефективного функціону­вання, використання наявних матеріальних, фінансових, кад­рових, інформаційних та інших ресурсів відповідно до законо­давства.

43. Економічне забезпечення воєнної безпеки України здій­снюється в межах економічних і фінансових можливостей держа­ви шляхом формування та реалі­зації науково обґрунтованої воєнно-економічної, військово-тех­нічної і військово-промислової політики.

44. Головною метою економіч­ного забезпечення воєнної без­ пеки України є всебічне задово­лення потреб Збройних Сил Ук­раїни, інших військових форму­вань та правоохоронних органів у фінансових і матеріальних ре­сурсах при раціональному обсязі оборонних витрат держави.

45. Основні принципи економічного забезпечення воєнної безпеки України:

відповідність характеру, мас­штабів, пріоритетів і спрямова­ності воєнно-економічної діяльності держави завданням воєнної політики (потребам воєнної безпеки), а також фінансово-економічним можливостям Укра­їни;

спрямування необхідних фі­нансових, матеріально-технічних та інтелектуальних ресурсів для вирішення ключових завдань за­безпечення воєнної безпеки Ук­раїни;

створення сприятливих умов для функціонування підпри­ємств, установ та організацій, які визначають виробничо-техноло­гічну і науково-технічну стабіль­ність оборонно-промислового комплексу України;

забезпечення науково-техніч­ного, технологічного, інформа­ційного і ресурсного потенціалу у розробленні та виробництві ос­новних видів військової продук­ції.

46. Основні напрями еконо­мічного забезпечення воєнної безпеки України:

своєчасне (у межах наявних оборонних ресурсів держави) виконання програм реформування і розвитку та планів підго­товки і застосування Збройних Сил України, інших військових формувань;

оптимізація витрат оборонних ресурсів та здійснення контролю за їх використанням;

розвиток науково-технічної, технологічної і виробничої бази оборонно-промислового комплексу;

забезпечення створення, ви­робництва та удосконалення (модернізації) озброєння і військової техніки;

зменшення залежності Украї­ни від поставок з інших держав озброєння і військової техніки та матеріально-технічних ресурсів;

забезпечення правового за­хисту об'єктів інтелектуальної власності, що містяться в продукції, виготовленій для потреб оборони, а також у технологіях її розроблення і виробництва;

забезпечення функціонування і вдосконалення мобілізаційної підготовки національної економі­ки;

формування та підтримання в належному стані державного ма­теріального резерву, резервних фондів грошових коштів;

формування та здійснення взаємовигідного міжнародного воєнно-політичного, військового і військово-технічного співробіт­ництва, виконання міжнародних договорів України у воєнно-економічній сфері;

забезпечення соціального та правового захисту військово­службовців і членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів;

здійснення заходів щодо еко­логічної безпеки (ліквідація нас­лідків військової діяльності, ути­лізація техногенне небезпечних видів озброєння, військової тех­ніки, боєприпасів, майна, інших матеріальних засобів тощо);

розвиток системи воєнно-еко­номічного аналізу і прогнозуван­ня фінансових, матеріальних потреб для забезпечення оборо­ноздатності України.

47. Військово-технічна політи­ка держави спрямовується на підтримання у боєздатному ста­ні, модернізацію, розроблення та оснащення Збройних Сил Украї­ни, інших військових формувань системами озброєння і військо­вої техніки, що становлять осно­ву їх бойового потенціалу.

48. Пріоритетні напрями забез­печення Збройних Сил України, інших військових формувань озброєнням і військовою технікою:

створення ефективних систем (комплексів, зразків) озброєння і військової техніки для розв'язання завдань Збройних Сил України, інших військових формувань з урахуванням реальних економічних можливостей держави;

підтримання наявного озброєння і військової техніки у боєздатному стані;

гарантоване постачання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням сучасних високоефективних видів озброєння і військової техніки;

запобігання військово-технічному і технологічному відставанню України у розвитку основних видів озброєння і військової техніки, які можуть вироблятися в Україні і бути конкурентоспроможними на світовому ринку зброї;

формування науково-технічної бази в галузі фундаментальних і пошукових досліджень, у тому числі технологій подвійного призначення;

створення сприятливих умов мобілізаційного розгортання промисловості для виробництва озброєння і військової техніки у необхідних обсягах;

проведення раціональної конверсії та реструктуризації оборонно-промислового комплексу;

зниження рівня залежності України у військово-технічній сфері від інших держав;

розвиток військово-технічного співробітництва, формування збалансованого експорту та імпорту продукції військового призначення і товарів подвійного використання;

проведення випробувань та сертифікації озброєння і військової техніки.
^ V. Прикінцеві положення
Реалізація Воєнної доктрини досягається шляхом здійснення комплексу політичних, економічних, соціальних, воєнних, інформаційних, правових та інших заходів, спрямованих на забезпечення воєнної безпеки та оборони України.

Воєнна доктрина є основою для підготовки та прийняття воєнно-політичних і воєнно-стратегічних рішень, розроблення програм у воєнній сфері. Положення Воєнної доктрини обов'язкові для виконання всіма органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, передбачених Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

Положення Воєнної доктрини можуть уточнюватися і доповнюватися під час формування і реалізації державної політики у сфері воєнної безпеки з урахуванням змін воєнно-політичної обстановки, характеру і змісту загроз національній безпеці України у воєнній сфері, умов військового будівництва.

Реалізація положень Воєнної доктрини забезпечується Президентом України, Радою національної безпеки і оборони України та Кабінетом Міністрів України відповідно до повноважень, визначених Конституцією (254К/96-ВР) і законами України.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   47

Схожі:

Законодавчих актів iconЗакон україни
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження споживання І продажу пива та слабоалкогольних напоїв Верховна...
Законодавчих актів iconПропозиц І ї до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих...
Прийнятий 11 липня 2002 року Верховною Радою України Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно...
Законодавчих актів iconЗаконодавчих актів України у сфері поводження з відходами
Затвердити Методичні рекомендації з організації збирання, перевезення, перероблення та утилізації побутових відходів, що
Законодавчих актів iconЗакон україни №2442-vі
...
Законодавчих актів iconЗакон україни
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей
Законодавчих актів iconЗакон україни
Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України
Законодавчих актів iconДень перший 16 березня 2005 р
Заняття Короткий огляд нормативно-законодавчих актів по реформуванню та організації бухгалтерського обліку на підприємствах комунального...
Законодавчих актів iconЗаконодавчих актів України ( 107-17 ) І статті 124 Земельного
Внести до переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р
Законодавчих актів iconПро внесення змін до деяких законодавчих актів України
У зв'язку з цим абзаци восьмий тридцять другий вважати відповідно абзацами одинадцятим тридцять п'ятим
Законодавчих актів iconВідділ освіти виконкому дзержинської районної у місті ради
На виконання урядових документів та законодавчих актів, які визначають та регулюють процеси інформатизації в системі освіти
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка