Трофімова А. О




Скачати 220.66 Kb.
НазваТрофімова А. О
Дата конвертації02.03.2013
Розмір220.66 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
Київський університет права НАН України

Залікова робота на тему:

«Ліцензійна діяльність і сучасні інформаційні системи»

Виконали студентки групи МП-11:

Нерсісян Л.А.,

Трофімова А.О.

Київ 2011

План

1.Ліцензайна діяльність в Україні на сьогоднішній день.

2.Закони України щодо ліцензійної діяльності.

3. притягнення до адміністративної відповідальності суб’єктів підприємницької діяльності

4. Адміністративна, господарськоправова, фінансова відповідальність за порушення правил та умов ліцензування.

5. Поняття про інформаційні системи.
^

6. Фактори, що обумовлюють впровадження інформаційних систем.


7. Історичні етапи розвитку інформаційних систем.

8. Сучасний стан розвитку інформаційних систем.


9. Гальмуючі фактори впровадження інформаційних систем.

10. Аналіз причин неефективної роботи інформаційних систем.

11. Висновки з обраних тем.

12. Паспорт.

Ліцензійна діяльність

В Україні система державного впливу, незважаючи на функціонування ряду відповідних контролюючих органів, перебуває лише у стані розвитку. Адміністративна реформа має на меті створення принципово нової системи управління. Проте за допомогою впорядкування адміністративно-правових норм, що закріплюють правовий статус цих органів, неможливо в повному обсязі розв’язати всі проблемні питання, які виникають під час реалізації вказаними суб’єктами обов’язків та покладених на них функцій. Частиною першою ст.42 Конституції України проголошено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Чинне законодавство забороняє здійснювати підприємницьку діяльність без ліцензії, якщо її отримання є обов’язковим. Згідно з ч.6 п.11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби у встановленому порядку мають право накладати адміністративні штрафи на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено законодавством. Стаття 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) містить диспозицію, в якій викладена така ж сама вимога. Крім того, відповідно до ст.22 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», до суб’єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. Зазначені штрафи спрямовуються до Державного бюджету України. Рішення про стягнення штрафів приймає орган, на який, згідно з чинним законодавством, покладено функції контролю за наявністю ліцензій.

Згідно зі ст.221 КУпАП, розгляд справ про адміністративні правопорушення за ст. 164 віднесено до компетенції судів, а право складати протоколи за цим видом правопорушень, відповідно до ст.255 КУпАП, належить посадовим особам органів внутрішніх справ та фінансових органів, а не органів державної податкової служби, юрисдикційні повноваження яких щодо розгляду справ визначені ст.234-2 КУпАП.

Отже, виникає питання про те, які саме державні органи (посадові особи) мають право притягувати винних осіб до відповідальності. Ситуація конкуруючої юрисдикції виникає щодо суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб. КУпАП регулює правовідносини, які виникають у сфері адміністративної відповідальності фізичних осіб, відповідно до статей 12-16 КУпАП. Тому спочатку слід надати відповідь на питання про доцільність впорядкування процедури притягнення до адміністративної відповідальності суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб. Така відповідальність має бути передбачена в КУпАП. Статтею 4 Господарського кодексу України (далі — ГК) встановлено розмежування відносин у сфері господарювання з іншими відносинами. Так, не є предметом регулювання ГК адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційногосподарських повноважень щодо суб’єкта господарювання. Згідно зі ст.ст. 8-10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції виконують, поряд з іншими функціями, здійснюють функцію контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій. Водночас ст.20 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначено, що контроль за наявністю ліцензії у суб’єктів господарювання здійснюють спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи виконавчої влади в межах їх повноважень шляхом проведення планових та позапланових перевірок. Контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснюють органи ліцензування та спеціально уповноважений орган з питань ліцензування в межах своїх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок.

Таким чином, порушення вимог законодавства з питань ліцензування виявляють органи державної податкової служби, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та інші органи виконавчої влади у межах їх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок. Виникає питання про те, як у таких умовах може здійснювати свою підприємницьку діяльність суб’єкт підприємництва. Доцільним було б чітке встановлення у чинному законодавстві права проводити планові та позапланові перевірки стану дотримання законодавства з питань ліцензування тільки спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. Що стосується органів державної податкової служби, їх повноваження щодо проведення перевірок у цій сфері мають бути обмежені.

Частиною 2 ст.124 Конституції України визначено, що юрис-дикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Враховуючи цю норму Конституції України, а також те, що чинний КУпАП передбачає юрисдикцію суду щодо розгляду справи, пов’язаної із діяльністю без ліцензії та реєстрації, є підстави зробити пропозицію про вилучення ч.6 п.11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», якою визначено право органів державної податкової служби накладати адміністративні штрафи «на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено законодавством, — від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Одночасно передбачити внесення змін до ст.255 КУпАП, закріпивши право органів державної по-даткової служби складати протоколи про адміністративні правопорушення за ст.164 КУпАП. Такі протоколи можуть бути складені за результатами здійснення планових та позапланових перевірок.

Питання про адміністративну відповідальність за заняття підприємницькою діяльністю без ліцензії важливе ще й тому, що в разі повторного здійснення особою цих дій протягом року з дня накладення на неї адміністративного стягнення за таке ж порушення настає кримінальна відповідальність. Статтею 202 Кримінального кодексу України (далі — КК) передбачає, що заняття підприємницькою діяльністю без ліцензії, отримання якої передбачено законодавством, карається штрафом до 250 неоподаткованих мінімумів, або виправними роботами на термін до двох років, або обмежен-ням волі на той самий термін. Судова практика свідчить, що до кримінальної відповідальності, за ст.ст. 202, 203 КК, можуть притягатись посадові особи підприємств, установ, організацій. Як правило, це керівники підприємств, установ, організацій та інші посадові особи, якщо за законодавством, установчими документами, посадовими інструкціями, наказами вищестоящих керівників чи іншими актами на них покладено відповідний обов’язок. Оскільки ст.164 КУпАП застосовується надзвичайно рідко, притягнення посадових осіб до відповідальності за ст.202 КК майже виключається. Не слід вважати, що наслідки здійснення підприємницької діяльності без ліцензії обмежуються лише адміністративною та кримінальною відповідальністю. Законодавством також передбачені й досить часто застосовуються на практиці фінансові санкції.

Так, п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачає, що державні податкові інспекції в районах, містах баз районного поділу, районні у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції мають право подавати до судів або господарських судів позови про стягнення у прибуток держави коштів юридичних осіб та громадян-підприємців, одержаних без встановлених законом підстав. До таких коштів належить увесь прибуток, що був одержаний при здійсненні підприємницької діяльності без ліцензії. Однак слід мати на увазі, що застосування такої санкції можливе лише на підставі рішення суду або арбітражного суду, а не шляхом безспірного стягнення. Крім того, перед зверненням з позовом до господарського суду орган стягнення повинен дотриматися встановленого Господарським процесуальним кодексом України порядку врегулювання спору.

Більш суворі фінансові санкції встановлені щодо порушників Закону України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами». Згідно зі ст.17 цього Закону, на тих, хто здійснює виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів без відповідної ліцензії може бути накладений штраф у розмірі 200 відсотків вартості виробленої продукції (за оптово-відпускними цінами), але не менше 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тому, хто здійснює оптову (включаючи імпорт та експорт) і роздрібну торгівлю спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій, загрожує штраф у розмірі 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Рішення про стягнення зазначених штрафів приймають орган, який видає відповідні ліцензії, Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації, Головна державна податкова адміністрація України, Державна інспекція по контролю за цінами, їх органами в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах та районах у містах Києві та Севастополі в межах їх компетенції. У разі невиконання суб’єктом підприємницької діяльності рішення зазначених вище органів протягом 15 днів сума штрафу стягується у безспірному порядку державною податковою адміністрацією за його місцеперебуванням. Іноді при спробах тлумачити законодавство штучно змішують такі санкції за здійснення підприємництва без ліцензії, як стягнення у прибуток держави коштів, безпідставно одержаних від цієї діяль-ності, та стягнення всього одержаного однією або обома сторонами недійсної угоди у прибуток держави. При цьому стверджується, що стягнення безпідставно одержаних коштів має здійснюватися лише після визнання укладеної без ліцензії угоди недійсною на підставі ст.49 Цивільного кодексу України. Дійсно, таким чином узгоджуються положення Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Цивільного кодексу України. Однак ця позиція не мо-же вважатися правомірною, оскільки п.11 ст.10 Закону «Про державну податкову службу в Україні» чітко розрізняє ці два види санкцій. На практиці кошти, одержані за угодами, що були визнані недійсними за позовами податкових адміністрацій, в абсолютній більшості випадків стягуються у доход бюджету, незалежно від того, на підставі якої статті Цивільного кодексу України (ст. 48 чи 49) їх визнано недійсними. Ті ж наслідки недійсності, що безпосередньо передбачені зазначеними статтями, взагалі ігноруються.

Слід згадати, що, відповідно до п.16 Роз’яснення Вищого гос-подарського суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств» від 12.09.1996 №02-5/334, підприємницька діяльність без спеціального дозволу (ліцензії), яка завдала значної шкоди державі, юридичним та фізичним особам, може вважатися грубим пору-шенням законодавства, що, згідно зі ст. 19 Закону України «Про господарські товариства», є підставою для скасування судом або господарським судом рішення про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності. Відповідний позов може подати орган, якому законодавство надає право контролювати діяльність підприємства-відповідача. Серед заходів юридичної відповідальності, адміністративна посідає особливе місце і передбачена широким колом законів, які регулюють підстави та порядок ліцензування. Порушення режимних вимог ліцензування підприємницької діяльності може виражатись у недотриманні порядку й умов придбання спеціального статусу (ліцензіата) і використанні прав, що представляються в ліцензійному порядку (діяльність без ліцензії) або порушення встановлених ліцензійних умов. При порушенні правил, зазначених у нормативних актах, дія ліцензії припиняється з прийняттям розпорядження про усунення порушень ліцензійних вимог або анулюється. Цей захід фактично припускає не що інше, як заборону фізичним і юридичним особам займатися тим чи іншим видом діяльності. Особливістю тут є те, що в цьому випадку термін позбавлення прав не визначається, заборона буде діяти до видачі нової ліцензії або до скасування вже наявної.

Доцільно було б вилучити ч.6 п.11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», якою визначено право органів державної податкової служби накладати адміністративні штрафи на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено законодавством, — від трьох до восьми неподатковуваних мінімумів доходів громадян. Одночасно передбачити внесення змін до ст.255 КУпАП, закріпивши право органів державної податкової служби складати протоколи про адміністративні правопорушення за ст.164 КУпАП. Такі протоколи можуть бути складені за результатами здійснення планових та позапланових перевірок, які здійснюються не у порядку контролю за наявністю ліцензій, а за іншими підставами, передбаченими у чинному законодавстві.

Пропонуємо розмежувати адміністративну, господарськоправову, фінансову відповідальність за порушення правил та умов ліцензування. Оскільки ГК чітко визначає, які саме заходи впливу визнані адміністративно-господарськими санкціями, то такі санкції застосовуються до суб’єктів підприємництва — фізичних та юридичних осіб, які вчинили порушення у сфері господарювання. Тільки у випадку вчинення адміністративного проступку за ст.164 КУпАП накладається адміністративне стягнення. Фінансова відпоідальність настає на порушення порядку та умов ліцензування учасниками фінансових правовідносин (правовідносини у сфері

банківської діяльності, податкові правовідносини тощо).

Сучасні інформаційні системи
^

Поняття про інформаційні системи.


Інформаційна система, як система управління, тісно пов’язується, як з системами збереження та видачі інформації, так і з іншої - з системами, що забезпечують обмін інформацією в процесі управління. Вона охоплює сукупність засобів та методів, що дозволяють користувачу збирати, зберігати, передавати і обробляти відібрану інформацію. Інформаційні системи існують з моменту появи суспільства, оскільки на кожній стадії його розвитку існує потреба в управлінні. Місією інформаційної системи є виробництво потрібної для організації інформації, потрібної для ефективного управління всіма її ресурсами, створення інформаційного та технічного середовища для управління її діяльністю. Інформаційна система може існувати і без застосування комп’ютерної техніки – це питання економічної необхідності. В будь-якій інформаційній системі управління вирішуються задачі трьох типів:

  • задачі оцінки ситуації (деколи їх називають задачами розпізнавання образів);

  • задачі перетворення опису ситуації (розрахункові задачі, задачі моделювання);

  • задачі прийняття рішень (в тому числі і оптимізаційні).

Автоматизована інформаційна система – це взаємозв’язана сукупність даних, обладнання, програмних засобів, персоналу, стандартних процедур, які призначені для збору, обробки, розподілу, зберігання, представлення інформації у відповідності з вимогами, які випливають з цілей організації. Сьогодні, у вік інформації, практично кожна інформаційна система використовує комп’ютерні технології, і тому надалі під інформаційними системами надалі будемо підрозумівати саме автоматизовані.

Інформаційні системи включають в себе: технічні засоби обробки даних, програмне забезпечення і відповідний персонал. Чотири складові частини утворюють внутрішню інформаційну основу:

  • засоби фіксації і збору інформації;

  • засоби передачі відповідних даних та повідомлень;

  • засоби збереження інформації;

  • засоби аналізу, обробки і представлення інформації.

Різноманітність інформаційних систем з кожним роком все зростає. В залежності від функціонального призначення можна виділити такі системи: управляючі (АСУТП, АСУВ), проектуючі (САПР), наукового пошуку (АСНД, експертні системи), діагностичні, моделюючі, систем підготовки прийняття рішення (СППР), а в залежності від сфери використання – на адміністративні, економічні, виробничі, медичні, навчальні, екологічні, криміналістичні, військові та інші.
^

Фактори, що обумовлюють впровадження інформаційних систем.


Основними факторами, які впливають на впровадження інформаційних систем, є потреби організацій та користувачів, а також наявність відповідних засобів для їх формування. Найсуттєвіше на розвиток інформаційних систем вплинули досягнення в галузі комп’ютерної техніки та телекомунікаційних мереж.

Причини, що спонукають організації впроваджувати інформаційні системи, з одного боку обумовлюються прагненням збільшити продуктивність повсякденних робіт чи усунути їх повторне проведення, а з іншого боку бажанням підвищити ефективність управління діяльністю організації за рахунок прийняття оптимальних та раціональних управлінських рішень. Перша причина доволі прозора і для її реалізації достатньо впроваджувати стандартизовані системи обробки інформації. Успішне функціонування організації у значній мірі залежить від вдалого керівництва, яке базується на обгрунтуванні перспективних концепцій розвитку згідно з своєчасною, достовірною та повною інформацією, яку може поставляти відповідна інформаційна система. Основне завдання інформаційної системи управління полягає у підпорядкуванні всіх внутрішніх процесів головним цілям організації. Для цього необхідно скоординувати процеси, пов’язані з діяльністю організації таким чином, щоб вони максимально забезпечували виконання поставлених задач в єдиному інформаційному полі. Тільки таким чином інформаційна озброєність організації починає безпосередньо впливати на ефективність її діяльності.

До основних напрямків автоматизації інформаційно-управлінської діяльності в організаційних структурах відносять:

  1. автоматизацію обробки документів шляхом впровадження систем для обробки тексту, автоматизацію обміну інформацією через різноманітні види комунікацій (які включають АТС підприємства, відеотермінальні системи, локальну комп’ютерну мережу, телекопіювальні апарати, відеоінформаційні системи);

  2. автоматизацію діяльності менеджерів на базі комп’ютерних систем комплексних інформаційних систем, які надають допомогу в прийнятті рішень, та електронних секретарів, що дозволяє підвищити рівень організації праці менеджерів на якісно вищий щабель.

Впровадження інформаційних систем дозволяє менеджеру отримувати оперативний доступ до довільної нагромадженої інформації з тим, щоб в подальшому ефективно її використовувати для вирішення поставлених задач (в сферах аналізу маркетингу, фінансів, тощо).
^

Історичні етапи розвитку інформаційних систем.


1.Початковий етап (60-ті роки). Початковий етап характерний тим, що в той час проходило нагромадження базового досвіду використання комп’ютерів, виявлення основних напрямків і їх застосування. Головна мета цього етапу полягала в зменшенні управлінського апарату і витрат на його утримання. Спочатку проводились роботи з автоматизації окремих операцій бухгалтерського обліку, фінансових розрахунків, матеріально-технічного постачання.

2.Етап встановлення контролю над впровадженням нової інформаційної технології (70-ті роки). Цьому етапу властиві наступні ознаки:

  • пошук нових сфер застосування комп’ютерів в управлінні;

  • створення організаційних систем управління технікою, виявлення її впливу на процеси управління в цілому;

  • ізольованість і, як правило, несумісність окремих видів інформаційних систем організації;

  • спрямованість на використання інформаційних технологій вузьким колом користувачів, як правило, керівним складом організації;

  • вироблення пропозицій щодо інтеграції інформаційного забезпечення управлінського персоналу;

  • створення в організаціях єдиної інформаційної служби, яка повинна підпорядковуватися віце-президенту з адміністративних питань.

3.Інтеграція інформаційних систем (з 80-их років). Цьому етапу притаманні наступні риси:

  • пройдені технічні труднощі в галузі комп’ютерних технологій (зроблено великі прориви в розробці процесорів, оперативної пам’яті, розроблено нові надзвичайно ємні носії інформації) та комунікаційних засобів (розроблено коаксіальні та швидкісні волоконно-оптичні лінії та засоби супутникового зв’язку);

  • впроваджуються потужні комп’ютерні мережі, які об’єднуються з інформаційними системами комунікацій: телефоном, телетайпом, радіо, телебаченням і т.д.

  • з появою персонального комп’ютера акцент автоматизації переноситься на створення децентралізованих систем, в яких всі персональні комп’ютери, ЕОМ великої потужності, різнорідне технічне забезпечення та обладнання об’єднуються в локальну мережу

  • реалізується вимога максимального наближення користувача до інформації, яка вимагає створення в користувача враження, що потрібна інформація знаходиться на його комп’ютері, хоча реально вона може знаходитись в окремих вузлах локальної обчислювальної мережі;

  • висувається концепція “управління інформаційними ресурсами“, в якій інформація розглядається, як ще один важливий ресурс такого ж порядку, як фінанси, матеріали, обладнання і персонал;

  • формується новий еталон працівників, які вже природно ставляться до застосування нових інформаційних технологій;

  • проводяться спроби на єдиній технічній, організаційній, методологічній основі провести інтеграцію автоматизованих інформаційних систем;

  • зростає статус інформаційних служб, які на цей час стають службами управління інформаційними ресурсами організації на чолі з віце-президентом по інформації.

Таким чином, у вісімдесяті роки відбувся перехід від окремих управлінських інформаційних систем до створення єдиної внутрішньої системи збору, обробки, збереження і представлення інформації. Пройшла переорієнтація всієї діяльності в сфері обробки інформації на забезпечення її кінцевої мети: задоволення потреб в інформації керівництва на всіх рівнях управління. В зв’язку з цим головна увага почала приділятися точному формулюванню питань, що виникають в сфері оперативного управління, і отриманні інформації в найкоротші терміни для прийняття необхідних рішень. В залежності від характеру і змісту потрібної інформації визначаються відповідні технічні засоби і методи обробки інформації.
^

Сучасний стан розвитку інформаційних систем.


Для сучасних умов характерне застосування високоефективних внутрішньофірмових систем інформації, що грунтуються на використанні найновіших інформаційних технологій, зокрема єдиної локальної комп’ютерної мережі. Управлінська внутрішня інформаційна система представляє собою сукупність інформаційних процесів для задоволення потреб в інформації на різних рівнях прийняття рішень. Інформаційна система включає компоненти обробки інформації, внутрішні і зовнішні канали передачі.

Інформація, особливо її автоматизована обробка, і тепер залишається важливим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якої організації. Важливу роль у використанні інформації відіграють способи її реєстрації, обробки, нагромадження і передачі; систематизоване збереження інформації і її видача в потрібній формі; виробництво нової числової, графічної та іншої інформації.

В сучасних умовах у великих організаціях створені і ефективно діють інформаційні системи, які обслуговують процес підготовки і прийняття управлінських рішень і вирішують наступні задачі: обробку даних, обробку інформації, реалізацію інтелектуальної діяльності з метою створення інформації. Управлінські інформаційні системи послідовно реалізують принципи єдності виробничого процесу та інформаційного процесу супроводу через застосування технічних засобів збору, нагромадження, обробки і передачі інформації в поєднанні з використанням аналітичних методів математичної статистики і моделей прогнозно-аналітичних розрахунків та інших необхідних прикладних засобів. У виробничо-господарській структурі підприємства забезпечується узагальнення інформації “знизу - вверх”, конкретизація інформації “зверху - вниз”, а також уніфікується інформаційний процес, спрямований на отримання науково-технічної, планової, контрольної, облікової і аналітичної інформації.

Підвищення ефективності використання інформаційних систем досягається шляхом наскрізної структури і сумісності інформаційних систем, які дозволяють усунути дублювання і забезпечують багатократне використання інформації, встановлюють визначені інтеграційні зв’язки, обмежують кількість показників, зменшують обсяг інформаційних потоків, підвищують рівень використання інформації. Інформаційна система повинна підтримувати такі функції, як надання інформації (наприклад, потрібної користувачам для вирішення науково-виробничих задач) та створення найзручніших умов для її поширення (наприклад, проведення адміністративно-організаційних, науково-дослідних і виробничих заходів, які забезпечують її ефективне розповсюдження).

Сучасна інформаційна система в заданій сфері діяльності організації дозволяє забезпечити вирішення таких завдань:

  1. прямий, своєчасний доступ до інформаційного продукту (точну інформацію про хід виробничого процесу в просторі та часі);

  2. ефективну координацію внутрішньої діяльності та оперативне розповсюдження різноманітних повідомлень;

  3. ефективнішу взаємодію із суміжниками по технологічних маршрутах за рахунок використання більш інформованих та наочних засобів відображення та передачі-прийому повідомлень;

  4. виділення необхідного і неперервного часу для менеджерів всіх ланок на такі високоефективні види діяльності, як аналіз та прийняття рішень за рахунок зменшення часу на здійснення малопродуктивної діяльності;

  5. використання якісно кращої технології системного аналізу та проектування оперативного управління на нижній та середніх ланках управління виробництвом.
^

Гальмуючі фактори впровадження інформаційних систем.


Складний стан з впровадженням інформаційних систем в організаціях у нашій країні пояснюється наступними причинами:

  1. важке економічне становище обумовлює відсутність достатніх коштів на їх розробку;

  2. погане фінансування науки та освіти не може сприяти первинним вітчизняним розробкам;

  3. колишні розробки інформаційних систем в переважній більшості випадків показали неефективність їх застосування.

Оскільки перші дві причини випливають з економічного становища країни, тому їх аналіз можна упустити. Визначення виду і обсягів конкретної інформації, необхідної для потреб керівництва організацією, - надзвичайно складне завдання, і його вирішення залежить від досвіду і функцій керівників, а також від їх повноважень у прийняті управлінських рішень. Розчаровані результатами попередніх спроб впровадження інформаційних систем, керівники організацій сумніваються в тому, що інтелектуальні працівники будуть використовувати складну технологію і організація зможе від цього отримати вигоду. Таке становище погіршує проблема непідготовленості більшості працівників до роботи в галузі інформаційних технологій, яких хвилює питання коли, як і чи взагалі вони зможуть освоїти інформаційні технології. Дехто чекає, що фірми-розробники технічного і програмного забезпечення вирішать за них ці проблеми шляхом спрощення роботи з інформаційними технологіями. Тому більшу увагу приділимо аналізу причин неефективності застосування інформаційних систем в минулому.
^

Аналіз причин неефективної роботи інформаційних систем.


Нав’язлива політика владних структур на застосування інформаційних систем та подальша неефективність використання інформаційних систем призвели до несприйняття багатьма колишніми працівниками сфери менеджменту проблем впровадження інформаційних технологій. Це пояснюється такими особливостями колишніх розробок інформаційних систем:

  • переважання інтуїтивної технології вибору і узагальнення управлінських рішень через обмеженість в системно-технічних принципах; роздільне функціонування основних систем інформаційного забезпечення в галузях виробничої, організаційної, маркетингової, фінансової, бухгалтерської, кадрової та проектно-конструкторської діяльності підприємства не забезпечували комплексного вирішення багатопланових проблем організації і не могли дати повний аналіз поточного стану організації;

  • надмірно централізована обробка інформації шляхом концентрації інформаційних потоків в невеликій кількості пунктів, віддалених від безпосереднього користувача проміжними ланками технічного персоналу; домінування неавтоматизованих функцій інформаційних систем через технічну неможливість або економічну неефективність автоматизації даних функцій управління не забезпечували прямого доступу працівників сфери менеджменту до інформації, а також штучно відчужували первинного давача інформації від самої інформації, створюючи перепони в часі та просторі;

  • використання багаторівневої технології проектування, кожна стадія якої виконувалася спеціалістами різної спеціальності і кваліфікації; порівняно тривале проектування систем (3-5 роки) і планована довготривала експлуатація з мінімальними змінами (10-15 років) - штучно затримували еволюцію підприємства, оскільки затрати на пристосування інформаційних систем до нових умов використання могли перевищити витрати на розробку та впровадження.

Наведені вище особливості в час ринкових реформ мають негативний відтінок, і тому на сьогодні при розробці інформаційних систем насамперед потрібно мінімізувати негативний вплив цих факторів, що і дозволяють зробити сучасні інформаційні технології.

В наш час відсутність можливості взаємодії окремих засобів автоматизації чи навіть окрема технологія може стати стримуючим фактором, що робить використання інформаційних систем нераціональним. Більше того, для найконсервативнішої частини керівників використання інформаційних технологій стає приводом для відмови від відповідних капіталовкладень.

Розміри необхідного капіталу також можуть служити, як пітримуючою прогрес силою, так і гальмом для впровадження інформаційних систем. Не багато керівників будуть стверджувати, що значні інвестиції в автоматизацію організації, розраховані на довготермінову перспективу, є вирішальними в питаннях виживання. Для короткотермінової перспективи багато хто ставить під сумнів окупність інвестицій, оскільки не має чіткого уявлення про місце інтелектуальних систем в в управлінні організацією. Проте далекоглядніші керівники вважають, що в ринках умовах використання інформаційних систем забезпечують більшу гнучкість і значно нижчі накладні витрати функціонування їх організацій.

Висновки

Прочитавши факти про ліцензійну діяльність в Україні можна зробити висновки,що проголошення Конституцією України прав і свобод громадян як найвищої соціальної цінності вимагає наявності дієвого механізму для їх реалізації, що передбачає надання пріоритету прав і свобод людини та громадянина, гарантії їх реалізації у межах окремих правових режимів, зокрема, ліцензування, яке за змістом є системою правозабезпечувальних заходів, що сприяють самореалізації здібнотей громадянина у сфері підприємницької діяльності та забезпечення безпеки на різних рівнях — національної, регіональної, особистої. А щодо сучасних інформаційних систем,слід зазначити , що вони охоплюють сукупність засобів та методів, що дозволяють користувачу збирати, зберігати, передавати і обробляти відібрану інформацію. Інформаційні системи існують з моменту появи суспільства, оскільки на кожній стадії його розвитку існує потреба в управлінні. Місією інформаційної системи є виробництво потрібної для організації інформації, потрібної для ефективного управління всіма її ресурсами, створення інформаційного та технічного середовища для управління її діяльністю. Інформаційна система може існувати і без застосування комп’ютерної техніки – це питання економічної необхідності.

Це дві досить серйозні теми,які існують навкруг нас у нашому повсякденному и житті і саме тому варті уваги!

Схожі:

Трофімова А. О iconАвтор: Трофімова О. В
Ріпка плаче.(Звучить мелодія «Марш Верхолазів»). На сцені з’являється кіт І собака І співають
Трофімова А. О iconТрофімова А. О
Ап поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка