Національна академія наук україни   київський університет права




Скачати 194.73 Kb.
НазваНаціональна академія наук україни   київський університет права
Дата конвертації03.03.2013
Розмір194.73 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ 
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

Кафедра гуманітарних дисциплін

  

Джерела конституційного права України   

Виконала: студентка ІІ курсу
група Д-23 Федусяк О.С.

Київ-2011

-----------------
План:

1. Поняття про джерела конституційного права.

2. Конституція УНР 1918 р. - перший документ Конституційного права України.

3. Конституція України — основне джерело конституційного права.

4. Інші різновиди джерел конституційного права.

Висновок
Список використаної літератури

^ Поняття про джерела конституціного права.

Відомо, що способам юридичного нормоутворення відповідають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому волевиявленню органів держави - юри-дичний нормативний акт, дво- чи багатосторонньому волевиявленню суб'єктів права на паритетних засадах - юридична нормативна умова, санкціонуванню - правовий звичай, визнанню прецедента - судовий прецедент і т. ін. У правознавстві і юридичній практиці термін "джерело права" розуміється багатозначно, а іноді вживається як тотожний до терміна "форми права". Разом з тим, для юристів-практиків важливо вміти чітко розрізняти ці терміни для правильного використання в правозастосуванні саме форм права. Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються - чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми, групи норм. Скажімо, право має внутрішню і зовнішню форму, під якими традиційно розуміється, у першому випадку, внутрішня будова права, його структура, поділ на галузі та інститути; зовнішня форма права - це система законодавства. Внутрішньою формою правової норми є її структура, поділ на гіпотезу, диспозицію, -санкцію, а зовнішньою - стаття нормативного акта чи група статей, в яких відображена правова норма. Крім цього, під формою права іноді розуміють засоби встановлення правових норм (норматив-ний акт, нормативна умова, судовий прецедент, правовий звичай). Для позначення цього явища використовується також термін "джерело права". Цей термін часто використовується в двох аспектах: соціальне (матеріальне) джерело права чи юридичне. Якщо під джерелом розуміти те, що породжує право чи правові норми, а саме у цьому розумінні звичайно і використовується цей термін, то слід зазначити, що для суб'єктів, які встановлюють юридичні норми, і суб'єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у першому випадку джерелом є юридичний мотив, суспільні відносини, які мають правову природу, тобто ті, які можуть і повинні бути врегульовані правовими нормами, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, закони, міжнародно-правові умови, загальнолюдські цінності, досягнутий рівень правової культури і правосвідомість. Класифікуючи їх, можна виділити:

1) соціально-правові джерела, в т.ч. об'єктивні і суб'єк-тивні (матеріальні і ідеальні);

2) юридичні джерела (офіційні чи неофіційні).

Соціально-правові джерела - це, насамперед, суспільні відносини, які мають правову природу, правосвідомість і т. ін.

Юридичні - це нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.

Протиріччя, на думку авторів, які волю державних органів вважають юридичним джерелом, полягає у тому, що ця воля не утворює суспільних відносин, а формулює, відображує їх тією чи іншою мірою достовірно. Тому більш логічно джерелом права вважати те, що породжує їх, а не відтворює чи формулює, бо право може встановлюватися і поза офіційною формою - законодавством. З другого боку, поняття форми права розкриває те, як право, правові норми встановлюються і відображуються зовні. З цієї точки зору форми встановлення права - це засоби (види) юридичного нормовстановлення (правотворчості), тобто юридизація права органами державної влади і управління шля-хом делегованого чи санкціонованого нормовстановлення, визнання судового прецеденту і т. ін. Важливість поділу форм встановлення і відображення права ще й у тому, що всі акти нормовстановлення у широкому розумінні містять і відображують норми права. Наприклад, акти визнання судового прецеденту чи санкціонування звичаю не містять юридичних норм, вони лише надають їм юридичної сили загальнообов'язковості. Тому ці акти не породжують право, а лише визнають його юридизують. Для суб'єкта, який застосовує і реалізує юридизоване право, всі інші джерела не мають значення, бо тільки офіційно виданий юридичний документ є джерелом його прав і обов'язків за відповідних умов, знову-таки офіційно встановлених (юридичні факти). Нині у правознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є юридичні норма-тивні акти органів держави. Другою за значущістю формою є юридичні нормативні договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі.

^ Юридичні нормативні акти - це рішення компетентних суб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми в односторонньому вольовому порядку. Такими є конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо.

^ Юридичні нормативні договори - це добровільне і узгоджене рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми (міжнародно-правові угоди, колективні угоди).

^ Правовий звичай - це правило поведінки, яке склада-лося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Правові звичаї мали по-ширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком ряду країн Африки і Азії.

^ Судовий чи адміністративний прецедент - це рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридичних норм. Судовий прецедент як джерело права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія). Основним джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками:

1) ухвалюється чи санкціонується уповноваже-ними органами держави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і є їх одностороннім волевиявленням;

2) має зовнішню форму у вигляді певного писемного документа;

3) містить нові норми права чи змінює, скасовує чинні;

4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою;

5) має юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання;

6) надає волі народу офіційного характеру.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, які не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

1) за суб'єктами ухвалення - на акти органів держави, народу в процесі референдуму, громадських об'єднань, трудових колективів, спільні акти органів держави і недержавних формувань;

2) за юридичною силою - на закони і підзаконні нормативні акти;

3) за сферою дії - на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;

4) за ступенем загальності правових норм - на загальні і конкретизаційні;

5) за характером волевиявлення - на акти встановлення, зміни та скасування норм права;

6) за галузями законодавства - на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні і т. ін.;

7) за часом дії - визначно-строкові і невизначно-строкові. Поширеною диференціацією нормативних актів є їх класифікація за суб'єктами нормотворчості. Верховна Рада України видає закони і постанови; Президент - укази. Органи виконавчої влади України видають такі нормативно-правові акти: Кабінет Міністрів - декрети і постанови; керівники міністерств і відомств - інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів - рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад - рішення, а керівники їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних державних адміністрацій - нормативні накази; адміністрація державних підприємств, установ, організацій - нормативні накази і інструкції. Джерела конституційного пpaва - це сила, що створює цю галузь права, перетворює його життєву об'єктивність, причому в певних формах. Ось чому в літературі нерідко ототожнюють поняття "джерело права" і "форма вираження права". Д.к. п. - це письмоаві акти-документи, що містять норми, які регулюють суспільні відносини, котрі виникають в процесі здійснення основ повновладдя українського народу. В останній час постало цілком закономірне питання про глибинні, історичні ко-ріння генези Д.к.п. Цілком зрозуміло, що нею не можуть бути ні документи часів Київської Русі, ні Конституція Пилипа Орлика, ні Статті та інші документи Б.Хмельницького. Першим актом, який започатку-вав національне Конституційне право України був IV Універсал Укра-їнської Центральної Ради (1918 рік), що політико-правовим чином офор-мив Україну як незалежну, самостійну державу, став основою Консти-туції УНР 1918 року, фактично був першим реальним кроком до конституціоналізму.
^

Конституція УНР 1918 р. - перший документ Конституційного права України.


Насамперед слід зазначити, що вже сама структура Конституції УНР 1918 p. відповідала тим конституційним стандартам, які нині визнані міжнародною юридичною спільнотою, її перший розділ містив принципові загальні настанови: суверенітет держави; народний суверенітет як основне джерело державної влади; неподільність території України; розвиток місцевого самоврядування на рівні земель, волостей і громад; надання націям України права на впорядкування своїх культурних прав у національних межах. Другий розділ Конституції також відповідав нинішнім конституційним стандартам. Він торкався питань, пов'язаних із правами громадян України. Виключалась можливість подвійного громадянства, урівнювались у правах та обов'язках чоловіки і жінки, усі громадяни. Конституція проголошувала принцип розподілу влади, за яким передбачалось створення Всенародних Зборів (законодавча влада), Ради Народних Міністрів (виконавча влада), Генерального Суду УНР, і встановлювала порядок їх організації та діяльності. Варто докладніше зупинитися, зважаючи на її унікальність, на сьомій главі Конституції УНР 1918 p. щодо організації національних союзів, які об'єднували б представників тієї або іншої національності. Органи кожного національного союзу розглядалися як державні. Найвищим представницьким органом були Національні Збори. Національні союзи, у межах своєї компетенції, мали право видавати закони, які поширювалися на кожного з їх членів. Усі суперечки щодо компетенції між національним союзом, з одного боку, і державними органами та органами місцевого самоврядування, з другого, повинні були вирішуватися адміністративними судами. Згідно з Конституцією великоруська, єврейська та польська нації мали право на організацію своїх національних союзів. Що ж до білоруської, чеської, молдавської, німецької, татарської, грецької та болгарської націй, то їх представники повинні були подавати до Генерального Суду заяву про таке об'єднання, підписану не менш як 10 тис. громадян УНР відповідної національності. Прийняття Конституції УНР 1918 p. завершило черговий етап розвитку конституційного процесу в Україні, найважливішим здобутком якого був його демократичний вплив на розвиток державності.

^ Конституція України — основне джерело конституційного права

Конституційне право є провідною галуззю системи права України. Така роль конституційного права обумовлена тим, що саме ця галузь права складається з принципів і норм Конституції України, охоплює правові відносини, які виникають і розвиваються на основі цих норм. У демократичній, соціальній, правовій державі, якою згідно з Конституцією має стати Україна, серцевину предмета конституційного права становлять відносини у сфері сприяння розвитку та охорони прав і свобод людини і громадянина, позитивної діяльності державних і самоврядних структур у цій сфері, а також усі інші визначені Конституцією Україні суспільні відносини, що мають на мету подальший розвиток демократичного суспільства та державного ладу України.
Термін ”конституція” походить від латинського слова constitutio, що означає ”установлення”, ”устрій”. Конституція — це основний закон держави, що об’єднує групу норм з вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальну організацію держави, органи місцевого самоврядування. Найважливішими ознаками конституції є: а) конституція — це основний закон держави, тобто документ, який повинен виступати основою національного законодавства; б) конституція — це закон, який має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати положенням конституції; в) конституція — це закон, що має підвищений ступінь стабільності. Це забезпечується як спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до конституції, відмінною від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів, так і створенням правової охорони конституції, за якою унеможлювається співіснування в одному правовому колі конституції і правових актів, котрі їй суперечать.
Існує певна класифікація конституцій.
За формою вираження — писані, неписані, змішані:

а) писана конституція — це коли існує один або кілька документів (законів), які визначені власне як конституція держави (наприклад, Конституція Швеції);

б) неписана конституція — група політико-правових уявлень, концепцій, доктрин стосовно організації державного життя у суспільстві. Це явище є рідким;

в) змішана конституція — в ній органічно поєднуються елементи писаної і неписаної конституцій (Англія).

За порядком прийняття — даровані, народні, договірні:

а) даровані конституції — підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора, хунти;

б) народні конституції — приймаються загальновизнаними демократичними способами: шляхом всенародного референдуму або ж парламентським шляхом;

в) договірні конституції — приймаються через укладення відповідної угоди між різними суб’єктами конституційного процесу (наприклад, Конституція СРСР 1924 р.).

За порядком внесення змін і доповнень — гнучкі і жорсткі:

а) гнучка конституція — до неї зміни і доповнення вносяться в порядку, встановленому для будь-якого іншого закону;

б) жорстка конституція — тут внесення змін і доповнень передбачає наявність особливої процедури. Наприклад, у залученні до внесення змін і доповнень спеціального суб’єкта (парламент вносить зміни в конституцію, але вони стають чинним після референдуму).

За часом дії — тимчасові і постійні:

а) тимчасові конституції — приймаються на певний термін або до настання певної події;

  1. б) постійні конституції — приймання на невизначений термін (наприклад, Конституції України).



  2. За характеристикою форми державного устрою — федеративні конституції, конституції суб’єктів федерації, конституції унітарних держав.

Спираючись на цю класифікацію, можна охарактеризувати Конституцію України як писану конституцію унітарної держави з автономним утворенням; напівжорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень потребує в окремих випадках як спеціальних суб’єктів (спеціальне коло суб’єктів, які мають право вносити пропозиції щодо внесення змін і доповнень, затвердження змін на всеукраїнському референдумі), так і кваліфікованої більшості голосів (не менше 2/3 конституційного складу Верховної ради); народну (демократичну), конституцію, оскільки вона прийнята парламентом України від імені Українського народу.
Прийняттю Конституції України 1996 р. передуває прийняття: Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 р.); Концепції нової Конституції України (19 червня 1991 р.); Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), Закону ”Про правонаступництво” (12 вересня 1991 р.); офіційного проекту Конституції (2 липня 1992 р.), його нова редакція (2 жовтня 1993 р.); конституційних проектів політичних партій і окремих громадян України (1993-1996 рр.); Конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України ”Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції” (8 червня 1995 р.); проекту Конституції (11 березня 1996 р.); проекту Конституції допрацьованого (5 травня 1996 р.). Усе це свідчить, що Конституція України 1996 р. Стала результатом значних зусиль держави і суспільства.
Виходячи з предмета правового регулювання Конституція України можна визначити як Основний закон України, який закріплює державний устрій, засади конституційного ладу, основи правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, основи організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування.
Конституція України юридичну, політичну, установчу, ідеологічну, організаційну, стабілізуючу, обмежувальну, зовнішньополітичну та консолідуючу функції.
Юридична функція Конституції проявляється в тому, що вона є Основним Законом держави, базою національної правової системи. Політична функція полягає в тому, що Конституція проголошує народовладдя, напрямки розвитку держави і суспільства. Установча функція Конституції проявляється в тому, що вона встановлює основні політико-правові інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу громадян, систему і структуру органів державної влади. Ідеологічна функція полягає в тому, що в Конституції містяться важливі ідеї політичної еліти. Організаційна функція проявляється в тому, що Конституція стимулює розвиток суспільних відносин, містить у собі положення програмного характеру, є базою стимулювання прогресивних політико-правових процесів державотворення. Стабілізуюча функція Конституції полягає в тому, що Основний Закон спрямований на стабілізацію соціально-економічних процесів. Консолідуюча функція виражається в тому, що будь-яка конституція — це результат соціальної злагоди. Обмежувальна функція Основного Закону полягає в тому, що конституційні норми визначають межі діяльності органів державної влади, стримують узурпацію та монополізацію влади певними структурами. Зовнішньополітична функція Конституції проявляється насамперед в тому, що Основний Закон є своєрідним паспортом держави, її конституційного ладу.
Принципи Конституції визначають її сутність. Вони носять нормативний характер і є обов’язковими для виконання. До головних принципів Конституції України належать: народовладдя, пріоритет прав людини і громадянина, поділ влади; соціальної, демократичної, правової держави; державного суверенітету; рівноправності громадян перед судом і законом.
^

Інші різновиди джерел конституційного права.


Різновидами Джерел конституційного права крім Конституції (Основний Закон) України є - конституційні і звичайні закони та інші акти Верховної Ради України, укази Президента, акти безпосередньої демократії (насамперед, референдуму, сільських сходів); інтерпретаційні акти (акти тлумачення); санкціоновані державою правові звичаї, традиції; акти, що є результатом імплементації норм міжнародного права; угоди, договори, конвенції та інші акти, що заключає Україна з іншими державами; спільні акти державних органів і органів громадських організацій; акти делегованого законодавства, регадаменти, т. зв. конституційний договір; акти Конституційного Суду України; судові прецеденти (насамперед, Конституційного Суду). Це - перелік Д.к.п., які виробила світова практика і багато з яких у нас не набули поширення. Нарешті, треба мати на увазі, що Джерела конституційного права є не всі правові акти, а лише ті із них, які містять норми конституційного права. Суттєвою характеристикою Д.к.п. є їх юридична природа, елементами якої є нормативність актів; їх юридична сила; форма і структура; дія актів у часі, просторі та за колом осіб; юридичні засоби забезпечення реалізації таких актів. Особливе місце в характеристиці Д.к,.п. має їх творення та прийняття, законодавчий процес в рамках Верховної Ради та всеукраїнського і місцевих референдумів, опублікування (оприлюднення),в результаті якого такі Д.к.п. стають загальновідомими і безпосередньо виконують функції правового регулювання найважливіших суспільних відносин, що виникають в сфері здійснення основ повновладдя українського народу. Закон у широкому розумінні – це встановлені державою загальнообов’язкові правила. У власне юридичному значенні закон – це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України. Конституційні закони (КЗ) – особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою займають після Конституції особливе місце, органічно розвивають, продовжують її. Таким законам належить надзвичайно важлива роль у забезпеченні конституційного регулювання суспільних відносин. Вони є своєрідними супутниками Конституції і входять в систему конституційного законодавства. Їх спорідненість з Основним Законом полягає насамперед у тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність видати той чи інший закон, який має розвивати ту чи іншу статтю. Таких законів досить багато. До конституційних, або органічних законів відносяться також закони про органи державної влади – законодавчої, виконавчої і судової про статус Президента України; про політичні партії; територіальний устрій України; про місцеве самоврядування; власність; міжнародні договори; зовнішньоекономічну діяльність. Закони України, як вже зазначалось, можуть бути прийняті народним голосуванням (всеукраїнським референдумом). Референдум – це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Відповідно до ст. І Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Референдум – особливий вид правотворчості, коли верховним законодавцем, творцем права виступає сам народ, минаючи представницькі та інші органи влади. Закон передбачає певний комплекс організаційних процедур, які передують безпосередньому голосуванню. Це – утворення дільниць для голосування, комісій з референдуму, складання списків виборців, ознайомлення з ними виборців, висвітлення в засобах маосовї інформації ходу підготовки референдуму тощо. Після цього настає третя стадія – прийняття закону референдумом, коли народна воля матеріалізується в конкретних актах всенародного голосування. Закон чітко регламентує цю процедуру, яка здійснюється у відповідності з установленими принципами. Ст. 41 Закону передбачає, що проект закону вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі. На практиці це означає, що закон може бути прийнятий за умови, якщо за нього проголосувало більше 25 відсотків всіх громадян, що мали право брати участь у референдумі. Істотною характеристикою джерел конституційного права є їхня юридична природа, елементами якої виступають:

— нормативність актів;

— юридична сила;

— форма і структура;

— дія актів у часі, просторі та за колом осіб;

----- засоби забезпечення реалізації актів.

Найбільш істотним елементом юридичної природи джерел конституційного права є їхня нормативність. Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта – значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоящих органів. Формалізованим джерелом конституційного права у країнах, право яких належить до англосаксонської моделі, є судові прецеденти. Судові прецеденти - це рішення вищих судів у конкретних справах, які мають обов'язкове юридичне значення для нижчих або рівних за рангом судових установ при розгляді ними аналогічних або подібних справ. При цьому відповідний характер має не все судове рішення, а лише певні його аспекти - так зване ratio decidendi (букв. - основа рішення). Ці аспекти і мають значення судового прецеденту - джерела права. Все інше в судовому рішенні визначається як obiter dicta (мимохідь сказане). В англомовних країнах судові прецеденти разом з основними законами та законодавством є головними джерелами конституційного права. Неформалізовані джерела - різні нормативні форми, що за своєю природою є звичаями. Слід розрізняти звичаї як форми юридичні (правові звичаї) і неюридичні (норми, встановлені на основі однакової практики політичного змісту). Якщо законотворчість - це створення конкретних нормативних актів, то правовий звичай є результатом досить абстрактної суспільної практики, в якій неможливо розмежувати нормотворчий процес та його результат. Правові звичаї мають таку саму юридичну силу, як і законодавство та судові прецеденти, але, на відміну від законів і судових прецедентів, які мають офіційну писану форму, звичаї такої форми не мають. Об'єктивно у процесі систематизації права звичаї замінюються на інші, формалізовані джерела, хоча така ситуація нетипова для галузі конституційного права.Роль звичаїв у конституційно-правовому регулюванні залежить від історичних і національних особливостей системи права тієї чи іншої країни. Юридичний звичай виступає як джерело конституційного права здебільшого в англомовних країнах. Звичаєво-правові норми пов'язані з функціонуванням важливих об'єктів конституційного регулювання. Дія їх поширюється на законодавчу і виконавчу владу. У Великобританії до звичаєво-правових належать норми, що визначають зміст королівської прерогативи - сукупності правомочностей, які формально належать монархові, але в основному реалізуються урядом. Правові звичаї регламентують деякі питання роботи парламенту. Аналогічну природу мають норми, які формулюють прийнятий у цій країні конституційний принцип парламентського верховенства та деякі інші.

Висновок

Джерело права - це форма (спосіб) існування правових норм, явка перетворює право (як волю) в об'єктивовану реальність. Право як об'єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття "джерело права" і "форма вираження права"). Без такої об'єктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою, яка творить право. Творення права - явище надзвичайно складне і багатогранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших - в письмових актах - документах. Світова практика знає чимало джерел права. Це - акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно - систему джерел галузі права). Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел. Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Проблема вольового наповнення джерел конституційного права має неабияке значення для теорії і практики. Державна воля, яка матеріалізується в правових актах, - надзвичайно складне соціальне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори. Воля - це елемент психіки, одна з найважливіших її функцій. Психологічний аспект джерел конституційного права має особливе значення. За допомогою таких джерел воля та інтереси суб'єктів конституційного права стають загальнообов'язковими, стають законом, який в подальшому визначає волю й поведінку вже інших суб'єктів. Втілити волю в закон - це означає надати конкретній волі загальнообов'язкового характеру у правовому акті, який, в разі потреби, охороняється силою держави. Тут воля переплітається з владою: воля не має соціальної ваги, якщо її реалізація не забезпечується владою, яка при потребі може застосувати примус. У той же час треба мати на увазі, що не можна звести сутність влади до примусу, до насильства. Джерела конституційного права є результатом право-творчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Причому така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини - відносини влади. Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об'єднують і матеріальні, і процесуальні норми. Це, між іншим, характерно й для інших галузей права, але для конституційного права така комплексність має особливе значення. Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво для цивільного та кримінального права. Цивільно-процесуальне та кримінально-процесуальне право - цілком самостійні галузі національної правової системи. В конституційному праві і матеріальні, і процесуальні норми об'єднуються в одному акті, що обумовлено, насамперед, вимогами законодавчої техніки. Співвідношення матеріальних та процесуальних норм в джерелах конституційного права не однакове. В одних випадках в актах пе-реважають норми матеріального права, які закріплюють здебільшого правовий статус державних органів і їх ком-петенцію. Це, так би мовити, статичний бік державно-правового становища суб'єктів конституційного права. І нарешті, варто мати на увазі, що більшість джерел конституційного права виходять за межі права: можна говорити про економічні джерела (наприклад, відносини власності), політичні (програми і платформи діяльності політичних партій, інші документи політичного характеру), соціальні (соціальна діяльність класів, соціальних груп, громадських об'єднань), соціально-психологічні (рі-зноманітні психологічні установки, мораль).

Використана література

1. Конституція України. - К., 1998

2. Котюк В. О. Теорія права. - К., 1996

3. Молдован В. В., Мелащенко В. Ф. Конституційне право. - К., 1996

4. Основи конституційного права України. - К., 1997

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B0%D0%BA%D1%82

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1286-12

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%C2%D0

http://www.csi.org.ua/www/?p=217

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-12

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1543-12

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1427-12

Схожі:

Національна академія наук україни   київський університет права iconНаціональна академія наук україни київський університет права
Пошук за допомогою пошукових систем Google, Yandex, Bing
Національна академія наук україни   київський університет права iconНаціональна академія наук україни  київський університет права
Поняття конституційного права України. Предмет правового регулювання конституційного права України
Національна академія наук україни   київський університет права iconНаціональна академія наук україни  київський університет права
Державна служба у сфері виконавчої влади : концепція реформування в межах адміністративної реформи
Національна академія наук україни   київський університет права iconНаціональна Академія Наук України Київський університет права
Перелік підприємств банкрутів в Україні за останні 5 років та судові рішення щодо їх ліквідаціїї
Національна академія наук україни   київський університет права iconНаціональна академія наук україни київський університет права
Київського університету права при Національній академії наук України. Люди, які мають бути обізнані в праві та законотворенні не...
Національна академія наук україни   київський університет права iconНаціональна академія наук україни  київський університет права
...
Національна академія наук україни   київський університет права iconНаціональна академія наук україни   київський університет права
Перелік сайтів вищих учбових закладів світу в яких здійснюється підготовка за фахом міжнародне право (за станом на 2010р.)
Національна академія наук україни   київський університет права iconНаціональна Академія Наук України Київський університет права
...
Національна академія наук україни   київський університет права iconНаціональна академія наук україни київський універсітет права
Сайти безкоштовного доступу до повнотекстової учбової літератури з галузей права України, єс І росії
Національна академія наук україни   київський університет права iconНаціональна академія наук україни   київський університет права
У різні епохи проблеми прав людини набули політико-правового, релігійно-етнічного, філософського звучання. Витоки явища, яке згодом...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка