17. Київські перекази про старовину




Назва17. Київські перекази про старовину
Сторінка1/9
Дата конвертації03.03.2013
Розмір0.93 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9
ЧАСТИНА ДРУГА.
Житє державне.
17. Київські перекази про старовину. Про те як почало ся нове житє у Київі—як зявило ся тут військо (дружина) і київські князї взяли велику силу та стали підбивати собі сусідні округи і землі, про се ріжно говорили в старій київській громаді, як лїтописцї почали списувати початки Київської, або Руської держави, як її називали. Одні казали, що там де стоїть Київ був колись перевіз через Дніпро і перевозив на нїм чоловік на імя Кий, через те звав ся Київ перевіз, а з того потім став город Київ. Князів у Полян тодї не було, анї дружини і вони богато терпіли від своїх сусідів, Деревлян і иньших; Хозари, що обложили даниною задніпрянські племена, казали й Полянам, щоб платили їм данину. Кияне дали по мечу від кождого „диму" (від хати). Але хозарська старшина була не рада такій дани, бо віщувала з того, що Поляне візьмуть гору над иньшими племенами, і над самими Хозарами, бо Хозари, мовляв, воюють шаблею гострою з одного боку, а полянський меч гострий на обидві сторони.

Иньші історію про Кия, осадника Київа, оповідали инакше. Вони казали, що Кий з братами Щеком і Хоривом поставили перший городок, перше укріпленнє на місці Київа і назвали його іменем старшого брата: Кий жив на Старім городї (де Десятинна церква), а Щек над Кирилівською улицею (де були найстарші оселі людські) і ся гора звала ся ІДекавиця (тепер гора Скавика); третїй брат жив на третій горі що звала ся Хоревицею (не знати саме де), а річка Либедь під Київом мовляв прозвала ся від сестри їх Либеди. Для охорони брати поставили собі спільними силами городок на горі де сидів Кий і назвали його Київом. І від них пішли полянські князі—,,рід Ух держав княженнє у Полян".

З того оповідання видко, що про початок київських князів нічого не знали, бо ймення Кия і його роду взято з імен київських осель; так звичайно оповідають про початок якоїсь осади, як не знають її початку: Харків—ну то осадив його. Харько, Чернигів—осадив його якийсь Чернига, і т. й. Се не тільки у нас, а й скрізь. З старих київських князів чи ватажків памятали в Київі Аскольда, Дира, Олега—бо і були їх могили; тільки про Ігоря знали, що він був батьком Святослава, а дїдом Володимира, а жінка його була Ольга; знали пізнїйших князів, а про старших не вміли нїчого певного сказати, коли вони жили і чи належали до пізнійшого княжого роду, чи ні. Про деяких були якісь перекази, про иньших і того не було—нїчого крім імени, чи могили. Росказували отже так. що першим князем був Кий, пізнїйше були Аскольд і Дир, потім Ігор, а Олег був його воєвода. З тих оповідань потім літописці по-
49. Київ і його околиця в часах Київської держави.
складати історію київських князів, Київської держави. Але й та найдавнїйша київська літопись не заховала ся так як була написана, а вже перероблена, особливо там. де оповідало ся про перших князів-де найбільше було невідомого і неясного. Кождий наново переробляв се оповіданнє і з тих перерібок бачимо, як наздогад злїпляли ся до купи київські перекази та доповняли ся власними здогадами літописця.

Здасть ся, київські перекази виводили пізнїйший княжий рід таки від того Кия, що Київ осадив. Але в X. віці київський княжий двір був так густо осаджений ріжними вояками з скандинавських сторін— Варягами, як їх у нас звали, що се навело на гадку про варязький початок і самого княжого роду. Власне так оден з літописців переробив ту найстаршу київську літопись. Він вивів від Варягів і княжий рід київський, і назву Руси, або Руської землі, як називано землю Полянську і околицю київську. Написав, що Русю звали ся ті Варяги, які понаходили до Київа з князями, і від них імя Руси перейшло на Київ і на Полянську землю.

^ 18. Оповіданнє київського літописця. В київській лїтописи, як тепер її маємо, початок Руси і князїв руських оповідаєть ся так:

Рід Кия княжив над Полянами, але потім вимер. Київ зістав ся без князїв, і його захопили два брати, варязькі ватажки Аскольд і Дир, прийшовши з Новгорода, з північних країв. В Новгороді тодї запанували Варяги, вони брали дань з північних словянських і фінських племен: новгородських Словян, Кривичів, Мері; сі племена забунтували ся й прогнали Варягів, та через те не стало у них більше порядку і нарешті вони постановили взяти собі князя від Варягів: самі з своєї волї покликали до себе Варягів з-за моря, щоб над ними княжили. Три брати варязькі Рюрик, Синеус і Трувор, послухавши їх, прийшли з своєю дружиною і стали княжити в городах новгородських і декотрих сусїднїх, а по иньших посадили своїх людей. Між сими були Аскольд і Дир; вони пішли по Днїпру далї вниз і надибавши Київ без князїв, засіли тут. Та не довго панували, бо син Рюрика Ігор з своїм воєводою Олегом став підбивати під свою руку городи по Днїпру і так підійшов під Київ. Довідавши ся, що тут княжать Аскольд і Дир, Ігор з Олегом поховали своє військо в засїдцї над пристанею Дніпровою, а до Аскольда і Дира післали сказати, що се прийшли купці варязькі й хочуть з ними побачити ся. Коли Аскольд і Дир приїхали, вискочили Ігореві вояки з засідки, а Ігор каже Аскольдови й Дирови: „ви не князі, анї княжого роду; я князь і менї належить княжити". І тут його вояки кинули ся на Аскольда і Дира і вбили. Аскольда поховали там же над Дніпром, на Угорськім, і на його дворі поставлена була церква св. Миколи, а Дира занесли на старий город і поховали там. А Ігор став княжити в Київі. І від тих варязьких князїв і Їх дружини пішло руське імя з початку в Новгороді, а потім і в Киіві.

Так оповідає оден з літописців, що переробляв найстаршу київську лїтопись, і се оповіданнє пішло в історію. Але не можна на нього так дуже покладатись. Лїтописець оповідав наздогад, богато чого не знаючи: не знав навіть, що Олег був князь київський, а не воєвода Ігорів. Як же можна вірити йому на слово, коли він оповідає, що Аскольд і Дир були варязькі ватажки, або що Ігор був син якогось новгородського князя з варязького роду, покликаного Новгородцями. Трудно вірити і тому, що імя руське до Київа було принесене варязькими дружинами з Новгороду: дивно, чому не пристало се імя до Новгороду, а тільки до Київа, саме до київської околиці, По-лянської землі. Не легко повірити також і тому, що київські князї прийшли з Новгорода, і то аж два рази, оден по другім: оден раз прийшли Аскольд і Дир, а кілька літ потім Ігор з Олегом і засіли місце Аскольда і Дира.

Не беручи на віру всього того, що оповідає київський літописець, як давнїйше вірили, ми де чого не можемо і з иньших джерел довідати ся, і воно зістаєть ся для нас неясним. Та краще признати ся собі, що не знаємо чогось напевно.як воно було, аніж оповідати за правду чужі вигадки.
50. Київський князь і дружина (кн. Святополк— з житя Бориса і Глїба).
Тим більше, що початків держави і у иньших народів звичайно не знаємо докладно. Аж тоді, як розвинеть ся вона добре, та заведеть ся своє письменство на місці та пічнуть ся літописи, —тоді вони про свої часи і недавно минулі починають росказувати докладно, по правді. Так у нас зНаємо з наших літописей досить добре, що діяло ся за часів Володимира, по части за його батька, а про попереднє—от так дещо тільки, що з чужих джерел знаємо, або з пізнійших переказів можемо виміркувати.

19. Русь. В звістках чужоземців, які маємо з ІХ і Х віку, наші князі й іх війско, все зветь ся Русю, руськими. У нас же Русю звала ся Київщина. Здогад нашого старого літописця, що імя Руси було принесене з Швеції, варяжською дружиною, не справджуєть ся: в Швеції такого народа не знати, і Шведів ніколи у нас сим іменем не звали. Звідки се імя взяло ся в Київщині, ми не знаємо й не будемо вгадувати. Але нам важно, що се імя так тісно звязане з Київом, і з того міркуємо, що звістки про Русь і руську дружину, які маємо у чужоземних джерелах ІХ і Х вв., належать до Київської держави: до тих князів і. дружин, котрих столицею був Київ. Арабський письменник ІХ віку так описує сі руські друживи: Русь не має ні земель, ні сел, ні поля, вона промишляє тільки продажею соболиних і иньших шкурок. Вона нападає на землі Словян і забирає там людей в неволю, а потім продає їх в Ітилі або в Болгарі. Коли у Русина родить ся син, батько дитини кладе перед нею голий меч і каже: „я не лишу тобі ніякого маєтку, матимеш тільки те, що здобудеш сим мечем".

Сусіди знали сю Русь—київську дружину, як вояків і купців: вона нападала на сусідні землї, забираючи здобич і людей, і торгувала сим товаром. Ми бачили вище, як нерозривно звязані були в тім часі війна і торговля; купець мусів бути воякою, вояка був заразом купцем і свої здобутки пускав на сусідній торг, щоб обміняти на гроші, зброю і всякі окраски, якими лишали ся тодішні люде. І Київ, столиця руського купецтва, був заразом столицею сеї воєнної Руси. Константин Порфирородний сто літ пізнійше від того арабського письменника так описує її житє: „Як настає місяць ноемврій (падолист) зараз князї руські з усею Русю виходять із Київа і йдуть на „полюдьє" (збираннє дани), в волости Словян, Деревлян, Дреговичів, Кривичів, Сіверян й иньших Словян, підвластних Руси. Там перегодовують ся вони цілу зиму, а в місяці апрілї, як ростає лїд на Дніпрі ріці, вертають ся до Київа. Тут вони споряжають свої човни і їдуть до Візантиї, як уже було росказано". Сї київські дружини в ЇХ і Хв. складали ся з місцевих людей і з захожих Варягів. В першій половинї Х віку сере?, висшого київського боярства: намістників київського князя і начальників дружини бачимо таку масу Варягів, що за ними зовеїм на другий плян відійшли місцеві люде. Маємо імена послів київського князя і його намісників в трактатах з Візантиєю 907, 911 і 944 рр., і серед них більше скандинавських імен, як словянських. І серед дружинного війська було богато Варягів. Се був час усобиць в скандинавських землях: в Швеції й Норвегії, і чимало ватажків „конунгів" (те саме слово, що наше князь), ріжних значних людей, а з ними— богато рядових вояків пускало ся в світ, здобувати собі нові оселї або вступати в службу ріжних володарів. До першої половини XI в. (до смерти Ярослава) раз у раз стрічаємо у наших князів в службі варязькі дружини. Було се дуже добре для них військо: добрі вояки, сміливі, охочі, а при тім не звязані нічим з краєм, з людністю—хоч на чужих їх посилати, хоч на своїх людей.

Тому що так богато було тих скандинавских вояків між київською „руською" дружиною, часто і саму Русь називано скандинавським, або инакше „норманським" народом (Норманами, або північними людьми звали тоді скандинавських вояків в західніх сторонах, куди вони теж з часта навідували ся по здобич, —так як у нас звали Варягами). А київський літописець виміркував собі, як ми бачили, що й саме імя руське прийшло мабуть з Варягами з Швеції.

^ 20. Походи руських дружин. В ІХ столїтю починаємо вже з часта чути про походи руських дружин на сусідні землї. Так з початком IX віку „погибельний іменем своїм і ділами народ Русь" (так називає його житиє св. Георгія Амастридського) пустошив полудневе побереже Чорного моря, береги Малої Азії від Константинополя до Синопа; припадком довідуємо ся про се з приводу того, їдо ся руська дружина зайшла в город Амастру, і в житиї св. Георгія Амастридського записано чудо, яке мовляв стало ся з сими напастниками. В житиї иньшого святого Стефана Сурожського оповідарть ся про те як „руська рать" з своїм князем Бравлином пустошила в тих же часах полудневе побереже Крима.

Таких нападів на візантийські городи на Чорноморю було мабуть в тім часі богато, і щоб забезпечити ся від них, правительство візантийське в 830-х роках завело переговори з варязького князями руськими. Припадком довідуємо ся про се з того, що в 839 роцї імператор візантийський з своїми послами післав до імператора німецького послів руського князя, щоб німецький імператор їх від себе переслав до дому, бо з Візантиї заступили їм дорогу якісь вороги (мабудь орда угорська). Одначе незадовго почали ся знову походи Руси на візантийські землі. Найбільший похід став ся в 860 роцї. Русь великим військом напала на сам Царгород. Було їх 200 великих човнів, на них могло бути коло 10 тисяч війська. Візантийський імператор саме вибрав ся з військом своїм на війну в Малу Азію і столиця його зістала ся без війська. Русь обпала її й нищила околицю: люде поховали ся за мури головного міста і в великім переляку чекали нападу, питаючи ся оден одного:

чи вже вороги перелізли через мур? чи не опанували міста? Тодї патріарх, щоб прогнати той страх, звелїв обнести по мурах ризу Бого-родицї, що переховувала ся в одній з церков; духовенство з святощами і з цілим містом ходило по мурах і правило молебнї, і се вважало ся чудом божим, що після сього руське військо кинуло місто і поплило геть. Потім оповідали, що велика буря підняла ся, як у море умочили ту ризу Богородиці: вона розбила човни Руси та змусила їх тїкати; але се вже пізнїйше додано: сучасні нічого про се не кажуть, а Русь покинула Царгород мабуть прочувши, що імператор вертаеть ся з військом.

Сей сміливий напад на саму столицю примусив візантийське правительство знову заходити ся коло Руси. Були вислані посли до руських князів з богатими дарунками, дорогоцінними грецькими матеріями і убраннями, шовковими, золотими і срібнотканими. Вони уложили згоду, трактат з князями, а єпископ, висланий з посольством, намовив богатьох охрестити ся. Греки оповідають, їдо й тут не обійшло ся без чуда. Русь, слухаючи єпископа, захотіла, аби й Їм якесь чудо показав, як стільки їх оповідає: сказали йому, аби положив в огонь євангелїє, що держав у руках, і коли воно зістансть ся ціле, як ті отроки в паши огненій, про яких оповідав,—тодї вони охрестять ся. Епископ вложив євангеліє в огонь, і воно справді зістало ся цїле, і тоді богато Руси охрестило ся. Але такі чуда з євангелієм оповідають ся при ріжних оказіях.

Окрім походів на грецькі городи Русь ходила і на каспійське побереже. Припадком згадує оден пізнїйший арабський письменник, що описував історію Табарістана, себто полудневого побережа Каспійського моря (див. рис. 58), про похід Руси на сї береги десь коло р. 870. Потім такий похід став ся в 910, і пізнїйше вони нам звістні.

Яка то була Русь, звідки, і як звали ся її ватажки чи князі, ті грецькі та арабські письменники не кажуть. Арабьске джерело IX в., що оповідає про руське житє, і німецький літописець, що згадує про послів руських у імператора (839), називають того князя руського „каганом"; так справді й пізнїйше називано київських і иньших українських князів (Володимира й иньших): так титулував себе хозарський володар, і від Хозар се могло піти й між українськими князями. Лїтописець київський, надибавши у грецьких джерелах похід на Царгород 860 року, притулив його до тих київських ватажків Аскольда і Дира: міркував, що то мусіли бути київські князі. І справді так мусіло бути, чорноморські городи, їх заходи в Криму, і руське князівство в Тмуторокани на Керченській протоцї, показують, що і полудневий кінець сеї дороги Русь тримала в своїх руках, поки турецькі орди не знищили чорноморської степової людности. Сухопутні і річні дороги на схід через землї Сїверян і Вятичів були також в руках київських князів уже в IX в. З початком Х в. в головних містах Сїверщичи сидять уже підручники київського князя, і Русь заберає в свої руки потрохи й саме Подонє, щоб відкрити собі дорогу на каспійське побереже. Східно-словянські племена вже всі— і українські і північні на початках Х в. стояли під властю київського князя, в більшій або меньшій покорі йому, а також і деякі сусїдні фінські землї на Поводжу, та мабуть і литовські на заході Вся та територія, що пізнїйіле належала до Київської держави, була вже під властю київських князїв на початках Х в., за часів кн. Олега, тільки що ся власть не була ще така сильна, не проходила глубше у домашнє житє тих ріжних племен так як пізнїйще.

^ 21. Найдавнїйші князї і князь Олег. З перших часів Київської держави долетіли до нас тільки голі ймення якогось Бравлина, потім Аскольда і Дира. Про сих двох чули й наші літописці, але не вміли нїчого розвідати, і те що вони оповідають — що се були два брати, прийшли з Новгорода, ходили на Царгород і згинули з руки Олега чи Ігоря—все мабуть їх власні здогади. Певне Аскольд і Дир не були братами, ані княжили разом. Тому що на Асколь-довій могилі поставлено церкву, можна справді думати, що то він був київським князем тоді, як грецький владика їздив з послами на Русь і „хрестив богатьох". Дира згадує пізнїйший арабський письменник Масуді, а жив він мабуть по Аскольдї, та про нього нїчого не гіамятали за часів Ярослава, як писала ся лїтопись. Тільки князь Олег, що княжив у Київі на печатках Х віку, запав глибоко в память на-родню. Вона оповила імя його дивними оповіданнями, казками й піснями, перенісши на нього всяку всячину, що памятала з давнїйших часів. Кінець кінцем зробила з нього не тільки великого і вдатного войов-ника, а й „віщого" чудодїя, що вмів творити діла надлюдські, міг обернути ся звірем і птахом і малою комахою, і так за тим казковим чудотворцем нарешті майже зовсім зник дїйсний, правдивий князь Олег, що княжив у Київі.

В літописних звістках про Олега зістали ся також сліди ріжних оповідань та вигадок про нього як про віщого князя, знавця всяких хитрих мудрощів. На щастє маємо одначе й документ з його князювання, зовеїм певний, дорою-цїнний,який посвідчує нам, що маємо дїло не з казками, а з справжнім таки, дійсним київським князем, що княжив на початку Х віку. Се умова Олега з Візантиєю, списана в р. 911. Маємо в лїтописи ще иньшу його умову, надписану 907 роком, але та тільки в уривках, а умова 911 року записана в лїтописи цїла, і з неї можено знати напевно, що Олег тодї справді був князем у Київі. Літописець каже, що сї умови були списані після вдатного походу Олега на Царгород: що він 907 р. ходив з усїм війском, з полками всїх підвластних племен на Константинополь; Греки, щоб не допустити його до міста, ланцюхами замкнули Босфорську протоку, але Олег їх перехитрив: сказав своїм воякам поставити човни, в котрих приїхали, на колеса, і коли подув вітер у вітрила, човни поїхали на колесах під сам город. Греки так налякали ся, що стали просити ся у Олега, аби взяв яку схоче дань, аби тільки міста не чіпав, і Олег сказав їм дати по 12 гривен, себто по 6 фунтів срібла на чоловіка, на дружину і князїв що по городах лишили ся: в Київі, Чернигові, Переяславі й по иньших городах. Велїв пошити вітрила на свої човни з тих славних на цілий світ грецьких паволок, а на знак побіди над Греками повісив з своїми боярами свої щити на брамі царгородській.

Се все, розумієть ся, такі оповідання, в яких нема чого шукати великої правди. Але судячи з того, що в тих трактатах 907 і 911 рр. Візантия поробила великі пільги нашим князям та їх торговлї, треба гадати, що справді були перед тим якісь удатні, а для Греків дошкульні походи Руси на грецькі краї.
57. Греки несуть дарунки Олегови (звідти ж).
Від арабського письменника Масуді знаємо, що замиривши ся з Візантиєю, Русь пустила ся натомість шукати здобичи на схід. При кінцї 913 р. став ся великий похід її на Каспійське море. На 500 човнах, по сто чоловіка на кождім, пішли вони Доном, перетягли ся з Дону на Волгу, і вийшовши на море Каспійське, почали грабувати полудневе побереже моря, так званий Табарістан, де було чимало торговельних, богатих міст. Війська на місці не було, не було кому боронити, і кілька місяців руські напастники господарили тут і грабували, якхотїли; тільки на повороті стріла їх біда, бо зробило на них засіЛку хозарське військо і погромило. Лїтопись не згадує про се, але память про сей і иньші такі походи на схід зістали ся в піснях про похід Вольги на Індийське царство.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

17. Київські перекази про старовину iconТема. Позакласне читання. Легенди І перекази Нижньої Наддніпрянщини. Життя козаків. Мета
Нулим українського народу, зокрема з життям козаків, продовжувати розкривати поняття легенда та переказ, розвивати навики виразного...
17. Київські перекази про старовину iconТенденції розвитку
Матеріали на конференцію, поштові перекази, копії квитанції про сплату оргвнеску та пересилки (все одним переказом) надсилати звичайним...
17. Київські перекази про старовину iconРаботал в газетах «Пост-Поступ», “Київські відомості”, “Вечірні вісті”,...
Работал в газетах «Пост-Поступ», “Київські відомості”, “Вечірні вісті”, в киевском журнале “Власть денег”. С 2008 г работает на Радио...
17. Київські перекази про старовину iconКиївські князі Кий І Аскольд
Кия крізь запаморочливу товщу часу в п'ятнадцять століть, скільки в непевності й невизначеності рідкісних відомостей про нього. У...
17. Київські перекази про старовину iconНе високими ідеалами створення могутньої держави чи квітучої цивілізації...
Нижче Києва доводилося долати вируючі дніпровські пороги. Перейти останній, що звався Ненаситцем, було просто неможливо, тому кораблі...
17. Київські перекази про старовину iconНад переказом
Робота над ними здійснюється паралельно, у взаємозв'язку. Перекази є підготовчою ланкою у навчанні творам. Проведення переказу за...
17. Київські перекази про старовину iconПоручник А. М., Циганкова Т. М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник
Чим вважаються грошові перекази робітників-мігрантів у випадках, коли вони є резидентами резидентами тієї країни, в якій вони працюють...
17. Київські перекази про старовину iconІндійська філософія
Усі давні школи філософії, як І раніше, мають послідовників, для яких традиція не тільки частина культури мислення, а й способу життя....
17. Київські перекази про старовину iconПерекладна література. Біблія (фрагменти) Легенди: про створення...

17. Київські перекази про старовину icon“зареєстровано” Печерською районною в м. Києві
України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про інвестиційну діяльність»,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка