Основними вадами публічної адміністрації в Україні




Скачати 103.18 Kb.
НазваОсновними вадами публічної адміністрації в Україні
Дата конвертації30.09.2013
Розмір103.18 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы


АдміністративнА реформа

(підготовлено Центром політико-правових реформ)
Розвиток України як правової демократичної держави неможливий без проведення повноцінної адміністративної реформи. Система організації та діяльності влади, і насамперед органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, повинна відповідати вимогам “належного управління”. Це передбачає визнання пріоритету прав та інтересів людини в діяльності держави, реальне дотримання принципів верховенства права та законності, а також впровадження принципів ефективності, економічності та результативності у діяльності публічної адміністрації.

Сьогодні система публічної адміністрації характеризується низкою суттєвих недоліків, які виступають гальмом соціальних та економічних перетворень в державі. Зокрема, основними вадами публічної адміністрації в Україні є неспроможність ініціювати та впроваджувати реформи, діяльність влади у режимі “гасіння пожеж”, неповага до людини, корупція та бюрократизація, неефективне використання публічних ресурсів.
^ Основними причинами такого стану є:
1) неконституційний та неефективний розподіл повноважень між Президентом та Кабінетом Міністрів в реалізації державної політики:

- перевищення Президентом своєї компетенції (видання нормативних актів з економічних питань, з питань організації виконавчої влади, відносин у сфері місцевого самоврядування тощо, призначення заступників голів центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ));

- прийняття багатьох стратегічно-політичних та кадрових рішень де-факто главою держави або в його адміністрації, але покладення політичної та юридичної відповідальності за них на Уряд;

- легітимізація неконституційного впливу глави держави на органи виконавчої влади через механізм “доручень”;
2) малоефективні процедури прийняття рішень в Кабінеті Міністрів:

- переобтяженість Уряду адміністративними функціями;

- другорядність політичних і стратегічних питань;

- відсутність стратегічного планування діяльності Кабінету Міністрів;

- використання забюрократизованого механізму візування проектів урядових рішень замість процедур політичного узгодження;

- неефективна діяльність інституту урядових комітетів (які не стали органами політичного узгодження, а до їх складу включаються також державні службовці);

- незабезпечення “інституційної пам’яті” та наступництва в роботі Уряду (очолювання секретаріату Кабінету Міністрів членом Уряду);
3) нераціональна система органів виконавчої влади на центральному рівні:

- невпинне зростання кількості органів виконавчої влади центрального рівня (кількість центральних органів виконавчої влади та урядових органів сьогодні знову досягає ста);

- пряме підпорядкування багатьох центральних органів виконавчої влади Президенту, а не Уряду;

- фактична відсутність різниці в статусі міністерств та інших ЦОВВ;

- низький рівень горизонтальної координації;

- надвисока централізація виконавчої влади (тенденція до створення власної адміністративної вертикалі у більшості ЦОВВ);
4) неефективна внутрішня організація міністерств:

- незавершеність розмежування політичного та адміністративного керівництва в міністерствах (єдиною політичною посадою в міністерстві є посада міністра, а тому державні службовці змушені виконувати політичні функції);

- переобтяженість міністрів адміністративними питаннями;

- організаційна несамостійність урядових органів (їх утворення “у складі” міністерств перешкоджає можливостям автономізації та оптимізації менеджменту їх діяльності);

- безсистемність внутрішніх структур апаратів міністерств;
5) неефективна організація виконавчої влади на рівні району та області:

- неналежний рівень підпорядкування місцевих державних адміністрацій Уряду;

- діяльність голів місцевих державних адміністрацій спрямована переважно на реалізацію кланово-регіональних інтересів, а не державної політики;

- високий рівень одержавлення влади (замість децентралізації, тобто передачі багатьох повноважень органам місцевого самоврядування);
6) неефективна система державної служби:

- фіктивність конкурсів прийняття на державну службу та просування по службі;

- незахищеність від політичних впливів та нестабільність державної служби (фактичне виконання вищими державними службовцями політичних функцій; можливість звільнення з посади державного службовця без обґрунтування; втягування державних службовців у виборчі кампанії та інші політичні акції);

- диспропорції та несправедливість в оплаті праці та інших умовах служби в різних органах влади;

- високий рівень корупції (насамперед, через низькі розміри оплати праці);
7) нераціональний адміністративно-територіальний устрій:

- дрібні населені пункти (усього в Україні більше 30 тисяч населених пунктів) з правами самостійного суб’єкта місцевого самоврядування (біля 12 тисяч таких суб’єктів);

- радикально відмінні за розмірами та чисельністю населення райони (сьогодні 490 районів, в тому числі деякі з чисельністю 9-10 тисяч населення);

- диспропорції у розвитку регіонів, та обсягу і якості надаваних послуг;
8) неефективне місцеве самоврядування:

- фінансова неспроможність низової (базової) ланки місцевого самоврядування (декларативне право на місцеве самоврядування громади кожного населеного пункту);

- відсутність виконавчих органів місцевого самоврядування (і взагалі повноцінного самоврядування) на рівні району;

- відсутність відповідальності перед виборцями (громадою) органів влади на районному рівні (оскільки виконавчими органами є місцеві державні адміністрації);
9) незахищеність особи у відносинах з публічною адміністрацією:

- відсутність загального закону про адміністративну процедуру, переважно підзаконне нормативне регулювання у цій сфері з “обвинувальним” ухилом (презумпція правоти чиновника);

- неналежне врахування потреб та інтересів приватних осіб при організації відносин з органами влади (в частині надання адміністративних послуг);

- непрозорість діяльності публічної адміністрації;

- неефективний адміністративний та судовий захист.

Для усунення зазначених недоліків та причин і потрібна адміністративна реформа. Вона повинна бути проведена у декілька етапів: І етап – 100 днів після обрання нового Президента; ІІ етап –2005 рік; ІІІ етап – 2006-2009 роки.

Ключовою передумовою успішного проведення адміністративної реформи є сформування якісно нового “політичного” Уряду, заснованого на нормах Конституції України та “більш важливій” ролі Уряду у формуванні та реалізації державної політики. При формуванні Уряду парламентськими фракціями, що утворили коаліцію (за посередництва Президента) повинна бути забезпечена політична ідентифікація Уряду загалом та кожного його члена. Персональними вимогами до членів Уряду мають бути наявність програми дій у певному секторі державної політики, ініціативність, принциповість, публічність у діяльності.

Уряд повинен зосередити свою діяльність на стратегічних питаннях, в основному на проведенні реформ. Між членами Уряду повинна бути розподілена уся сфера державної політики, тобто не повинно бути жодного питання за яке не відповідав би хтось із членів Уряду.

На період проведення основних заходів з адміністративної реформи (два-три роки) необхідно призначити члена Уряду (“міністра без портфеля”) з питань адміністративної реформи.
Основними напрямками адміністративної реформи є:
І. Реформування органів виконавчої влади

На І етапі має бути реалізовано завдання щодо підпорядкування Уряду всіх органів виконавчої влади.

Першочерговим заходом у цьому напрямку є реорганізація центральних органів виконавчої влади. Основним видом ЦОВВ мають бути міністерства як органи, які очолюються членами Уряду, і є “продовженням” Уряду. Діяльність міністерств має бути зосереджена на розробці державної політики та відповідних програм і проектів нормативних актів. Поточним адмініструванням міністерства повинні займатися мінімально.

Майже всі “інші ЦОВВ” (не міністерства) повинні бути реорганізовані в урядові органи і підпорядковані відповідним міністрам. Основними функціями урядових органів мають бути: організація надання адміністративних послуг, здійснення контрольно-наглядових функцій та інше адміністрування. Політичну відповідальність за діяльність кожного урядового органу має нести конкретний член Уряду (міністр). Урядові органи (і деякі ЦООВ: Служба безпеки, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна) можуть мати територіальні підрозділи.

У міністерствах має бути завершено розмежування політичного та адміністративного керівництва, зокрема, необхідно віднести посади заступників міністрів до політичних (при цьому обмежити їх кількість від 1 до 3), запровадити (повернути) посаду керівника апарату міністерства – державного службовця.

На основі поділу сфери державної політики за секторами на ІІ етапі адміністративної реформи необхідно провести функціональне обстеження міністерств та підпорядкованих міністрам органів та установ (секторів державної політики). За результатами функціонального обстеження має бути проведено децентралізацію та деконцентрацію управлінських функцій та повноважень; впорядковано систему органів виконавчої влади, їх територіальних структур та внутрішню організацію.

ІІ. Реформування системи державної служби

Цей напрямок адміністративної реформи має бути освоєний протягом І та ІІ етапів. Найважливішими питаннями є: впровадження принципу політичної нейтральності державної служби; розмежування державної служби та “звичайних” трудових відносин; забезпечення виключно конкурсного порядку прийняття на державну службу; впровадження нового поділу посад в державній службі на 4 категорії; удосконалення управління системою державної служби.

Зберігаючи за Головдержслужбою статус ЦООВ, за її керівником необхідно закріпити статус державного службовця. Політична відповідальність за діяльність Головдержслужби на період реформи має бути покладена на міністра з адміністративної реформи, а після втілення її основних заходів - на будь-якого члена Уряду (найкраще на Прем‘єр-міністра). Крім того, необхідно утворити незалежний колегіальний орган (за зразком Вищої ради юстиції), який відіграватиме захисну функцію від незаконного політичного впливу на систему державної служби, а також сприятиме законності та прозорості призначення, просування та звільнення вищих державних службовців.


ІІІ. Реформування місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою

На І етапі мають бути вжиті заходи щодо зміцнення місцевого самоврядування. В межах норм чинної Конституції повинні бути створені умови для зміцнення місцевого самоврядування, зокрема, через стимулювання утворення об’єднань територіальних громад (в тому числі завдяки диференціації повноважень громад та об’єднань громад різних розмірів), посилення бюджетних повноважень та фінансової самостійності місцевого самоврядування.

На ІІ етапі реформа місцевого самоврядування проводиться насамперед на рівні громад населених пунктів та районів. Зокрема, необхідно:

- збільшити компетенцію органів місцевого самоврядування за рахунок повноважень виконавчої влади, в тому числі “роздержавлених” в результаті функціонального обстеження секторів державного управління,

- розмежувати компетенцію між базовим та районним рівнями місцевого самоврядування;

- вжити заходи щодо укрупнення громад та районів як територіальної основи місцевого самоврядування.

Крім того, на ІІ етапі має бути розроблена Концепція регіонального самоврядування, яка визначатиме:

^

- раціоналізацію адміністративно-територіального устрою на обласному рівні;

- запровадження виконавчих комітетів обласних рад;

- перетворення обласних державних адміністрацій в контрольно-наглядові органи держави за законністю діяльності органів самоврядування.


На ІІІ етапі має бути завершено реформу адміністративно-територіального поділу та запроваджено регіональне самоврядування. Зокрема, має бути здійснено укрупнення областей і запроваджено регіональне самоврядування з утворенням виконавчих органів обласних рад.

ІV. Реформування діяльності органів адміністрації

Даний напрямок адміністративної реформи має бути домінуючим на ІІІ етапі адміністративної реформи. Зокрема, має бути завершено правове врегулювання процедур діяльності органів публічної адміністрації, в тому числі впорядковано контрольно-наглядові процедури щодо приватного сектору, удосконалено процедури адміністративного оскарження.
^

Крім того, пріоритетними напрямками активності мають бути:

- впровадження доктрини публічних та адміністративних послуг, в тому числі використання методів та принципів приватного сектору в організації діяльності органів, які надають адміністративні послуги;


- забезпечення доступу до публічної інформації;

- запровадження методів електронного урядування;

- реформування інституту адміністративної відповідальності.
Принципово важливо наголосити на легітимності проведення адміністративної реформи. Врегулювання законами повноважень, організації та порядку діяльності органів виконавчої влади, основ державної служби, засад місцевого самоврядування, територіального устрою – це не лише вимоги Конституції України, але умова незворотності проведення адміністративної реформи, її системності та демократичності.

Завдання І етапу реалізуються насамперед, шляхом прийняття законів “Про органи виконавчої влади”, “Про державну службу” (нова редакція), “Про місцеве самоврядування” (нова редакція), Бюджетного кодексу (зміни або нова редакція).

Завдання ІІ та ІІІ етапів реалізуються шляхом прийняття законів “Про статус області та регіональне самоврядування”, “Про доступ до публічної інформації”, Адміністративно-процедурного кодексу, Кодексу про адміністративні проступки (нова редакція), змін і доповнень до законів, які врегульовують діяльність центральних органів виконавчої влади.

Акти Президента і Уряду, які необхідні для проведення адміністративної реформи, повинні прийматися у суворій відповідності Конституції України.
Варто зауважити, що на ІІ етапі адміністративної реформи необхідно внести зміни до Конституції України спрямовані на:

1) уможливлення подальшої реформи місцевого самоврядування (та адміністративно-територіальної реформи). Зокрема, необхідно передбачити право громад районів на місцеве самоврядування та ліквідувати районні державні адміністрації; виключити з конституційних повноважень обласних державних адміністрацій “підготовку і виконання бюджетів”, а також “звіт про виконання відповідних бюджетів”; вилучити з Конституції перелік областей.

2) зміцнення статусу Уряду. Зокрема, залишаючись в межах напівпрезидентської форми правління доцільно передбачити складення повноважень Уряду у зв‘язку з обранням нового Парламенту (а не Президента, як є сьогодні); посилити позиції Уряду та статус Прем‘єр-міністра; закріпити за Кабінетом Міністрів повноваження щодо призначення на посади голів обласних державних адміністрацій та звільнення з цих посад; прямо передбачити можливість суміщення посад членів Уряду з мандатом народного депутата України.


Схожі:

Основними вадами публічної адміністрації в Україні iconКонцепція реформування публічної адміністрації в Україні
Сучасний стан публічної адміністрації та об’єктивні передумови адміністративної реформи в Україні
Основними вадами публічної адміністрації в Україні iconЗакону України «Про доступ до публічної інформації»
«Про доступ до публічної інформації» на виконання Указу Президента України від 5 травня 2011 року №547 «Питання забезпечення органами...
Основними вадами публічної адміністрації в Україні iconРозпорядження
Положення про службу у справах дітей Великобурлуцької районної державної адміністрації, у відповідність до вимог Закону України «Про...
Основними вадами публічної адміністрації в Україні iconРозпорядження
Положення про відділ у справах сім’ї та молоді Великобурлуцької районної державної адміністрації у відповідність до вимог Закону...
Основними вадами публічної адміністрації в Україні iconРозпорядження
«Про доступ до публічної інформації», розпорядження голови районної держаної адміністрації від 10 травня 2011 року №142 «Про забезпечення...
Основними вадами публічної адміністрації в Україні iconГрафік передачі публічної інформації структурними підрозділами Великобурлуцької...
Великобурлуцької районної державної адміністрації до загального відділу апарату
Основними вадами публічної адміністрації в Україні iconРозпорядження
...
Основними вадами публічної адміністрації в Україні iconАналіз роботи мо вчителів початкових класів для дітей з вадами слуху
Виходячи з проблемної теми «Удосконалення корекційно – виховної системи школи – інтернату» педагоги методичного об’єднання вчителів...
Основними вадами публічної адміністрації в Україні iconПотапенко Марія Володимирівна
Україні. Основними завданнями Центру є розробка та сприяння впровадженню в Україні принципів сталого розвитку суспільства на основі...
Основними вадами публічної адміністрації в Україні iconДоступ до публічної інформації
«Про першочергові заходи щодо забезпечення доступу до публічної інформації в допоміжних органах, створених Президентом України»....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка