Курсова робота




Скачати 476.06 Kb.
НазваКурсова робота
Сторінка1/4
Дата конвертації02.02.2014
Розмір476.06 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4

КУРСОВА РОБОТА



Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування: характеристика та правове забезпечення

ПЛАН

Вступ ……………………………………………………………………………....…………..……2

Розділ 1.Основні теоретичні і правові засади соціальної політики України

стосово людей похилого віку…………………………………………………………………....4

    1. Поняття соціальної геронтології, історичні аспекти її розвитку…..……….…..….5

    2. Законодавчі основи забезпечення життєдіяльності осіб похилого віку.……….....10

Розділ 2. Організаційно-правові форми і види соціального забезпечення

в Україні.............................…………………………………………………………..12

2.1. Обов'язкове державне пенсійне страхування.…...………………………………….13

2.2. Обов'язкове державне соціальне страхування….……….…………………………..14

2.3. Соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань

з Державного бюджету України……….………………………...…………...……14

2.4. Забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів підприємств,

творчих об’єднань, благодійних організацій і приватних

добровільних внесків громадян..………..…………….………….……..…….….15

2. 5. Утримання непрацездатних громадян у державних,

комунальних і інших установах соціального призначення……...…..…………..16

2.6. Соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям і непрацездатним

громадянам за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів…….………...17

2.7. Недержавне пенсійне забезпечення .……………………….……….……………..18

Розділ 3. Система державних органів управління в сфері соціального

захисту населення із забезпечення життєдіяльності людей похилого

віку, їх організаційна форма та повноваження ………………………………..19

3.1. Міністерство праці і соціальної політики України………...……………………..21

3.2. Пенсійний фонд України………………………………………………….………..23

3.3. Державні адміністрації…………………………………..………………..……….24

3.4. Повноваження районних управлінь праці і соціального захисту

населення…………………………………………………………………...……….25

Висновки..…………………………………………………………………………..……………28

^ Список літератури..……………………………………………………………….…….………30

Вступ


Соціальний захист населення –це система принципів, методів, законодавчо встановлених державою соціальних гарантій, заходів та установ, що забезпечують надання оптимальних умов життя, задоволення потреб, підтримку життєдіяльності та дійового існування особистості, різних соціальних категорій і груп; комплекс державних заходів соціально-економічного та правового характеру із забезпечення гарантованого державою мінімального рівня матеріальної підтримки соціально уразливих верст населення в період економічних перетворень та пов’язаного з ними зниження рівню життя.

Актуальність теми цієї роботи полягає в тому, що саме зараз під час переходу до ринкових відносин як ніколи стає очевидною необхідність удосконалення системи соціального захисту населення, важливою частиною якого є удосконалення інституту органів соціальної роботи. Мета діяльності таких органів –проведення політики держави, спрямованої на встановлення стійких зв’язків між різними рівнями організаційної системи, покликаної формувати соціальні відносини у суспільстві, забезпечувати громадян потенційними життєвими благами для задоволення їхніх потреб, розвивати економічну самостійність в управлінні.

Наукове значення цієї роботи полягає в тому, що, беручи до уваги всі проведені зміни в галузі соціального забезпечення, та зважаючи на те, що ці зміни далеко не завершені, без фундаментального наукового обгрунтування таких понять, як інститут органів соціального забезпечення, визначення їх структури та підпорядкування, а також визначення обсягів їх компетенції неможливо знайти наукові обгрунтування критеріїв перевірки доцільності вже реалізованих змін по подальшому вдосконаленню соціального захисту населення, зокрема осіб похилого віку, нормативних актів, які присвячені соціальній політиці нашої держави, а також розробити нові обгрунтовані пропозиції, направлені на вдосконалення як самих нормативних актів, які регулюють діяльність органів соціального захисту населення, так і всієї системи державних заходів щодо соціального захисту населення. Практична значущість цієї роботи полягає в аналізі організаційних форм роботи установ соціального захисту населення зокрема із забезпечення життєдіяльності людей похилого віку, змін, що сталися в їх статусі, обсягах їх компетенції, що були викликані реформуванням в сфері соціального захисту населення, а також у висуванні пропозицій щодо вдосконалення роботи вказаних органів та механізму реалізації політики нашої держави в цій сфері.

На даний момент достатньо багато літератури, в якій висвітлюються проблеми соціального захисту населення в Україні, широко ця проблема, в тому числі й проблема й забезпечення життєдіяльності осіб похилого віку обговорюється в засобах масової інформації. Свою точку зору щодо вирішення вказаної проблеми, яка є самим болючим питанням для нашої країни, публікують відомі вчені –соціологи, економісти, політики. Щодо питання саме організаційної форми роботи установ соціального захисту населення із забезпечення життєдіяльності людей похилого віку – в літературі, в тому числі і в навчальних посібниках, таких, як посібник І.М. Сироти “Право социального обеспечения в Украине», наводиться певний перелік таких установ із вказанням їх підпорядкування, опис їх функцій та повноважень. Дуже мало в літературі, що стосується органів соціального забезпечення, викладається думок про радикальне реформування всієї системи соціального забезпечення, а зокрема роботи державних органів управління в цій сфері, наприклад, про зменшення та скорочення термінів бюрократичних процедур, які є дуже важкою перепоною особливо для людей похилого віку.

Об’єктом нашого дослідження в цій роботі є процес забезпечення життєдіяльності осіб похилого віку.

Предметом дослідження даної роботи є організаційна форма установ соціального захисту населення із забезпечення життєдіяльності осіб похилого віку. Метою даної роботи є дослідження проблеми удосконалення організаційної форми роботи установ соціального захисту населення із питань забезпечення життєдіяльності осіб похилого віку, спрощення взаємовідносин між та між ними та особами похилого віку, що потребують соціального захисту, а також проблеми реалізації політики держави в сфері соціального захисту, зокрема із забезпечення життєдіяльності людей похилого віку.

Завданнями, які я ставила перед собою, досліджуючи вказані питання, є:

  • висвітлити передбачені законодавством України форми соціального забезпечення;

  • розкрити поняття та складові системи органів соціального захисту населення, порядок їх підпорядкування, функції та обсяги компетенції таких органів, зокрема в сфері забезпечення життєдіяльності людей похилого віку;

  • проаналізувати зміни, що відбулися в політиці держави в сфері соціального захисту населення, зокрема під час проведення реформи пенсійного забезпечення,

  • визначити шляхи подальшого вдосконалення організаційних форм здійснення соціальної політики стосовно людей похилого віку.

Методами дослідження предмету даної роботи є метод теоретичного пошуку, метод теоретичного аналізу і синтезу, абстрагування і конкретизації.

^ Розділ 1. Основні теоретичні і правові засади соціальної політики України

стосово людей похилого віку
Державна політика соціального захисту осіб похилого віку, в тому числі інвалідів, ветеранів війни, членів сімей загиблих воїнів базується на чинних нормах національного та міжнародного законодавства. Реалізація державних гарантій соціального захисту ветеранів війни здійснюється місцевими органами праці та соціального захисту населення Міністерства праці та соціальної політики України, органами Міністерства оборони, інших військових формувань, Міністерства внутрішніх справ, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Законом України від 16.12.1993 № 3721-XII “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні“ визначено основні засади державної політики щодо ветеранів праці та громадян похилого віку, згідно з яким кожному ветерану праці та громадянину похилого віку гарантується належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги шляхом реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я, забезпечення пенсіями і допомогою, надання житла, створення умов для підтримання здоров'я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки, організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів.

До компетенції Кабінету Міністрів України, місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого та регіонального самоврядування входить розробка і здійснення цільових державних галузевих та регіональних програм соціального захисту громадян похилого віку. Законодавство України про соціальний захист ветеранів праці та громадян похилого віку складається з вказаного Закону та інших актів законодавства України.

З метою поліпшення роботи з ветеранами війни, забезпечення гарантій їх соціального захисту Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573/99 утворено Державний комітет України у справах ветеранів. У всіх регіонах працюють уповноважені представники зазначеного Держкомітету, створені координаційні ради громадських організацій ветеранів війни, які спільно з органами виконавчої влади здійснюють комплекс заходів, спрямованих на вшанування ветеранів війни, поліпшення їх соціального захисту, надання матеріально-побутової допомоги.

Щороку при формуванні Державного бюджету України передбачаються асигнування для фінансової підтримки громадських організацій інвалідів і ветеранів. Відповідно до Закону України “Про об'єднання громадян” в Україні створені і функціонують громадські організації ветеранів. Міністерством юстиції зареєстровано 13 ветеранських організацій з міжнародним, всеукраїнським або місцевим статусом. Тільки у 2002 році на ці цілі використано 10 млн. гривень, в тому числі виділено 30 тис. грн. – Всеукраїнській організації інвалідів війни та Збройних Сил; 42 тис. грн. – Всеукраїнському об'єднанню ветеранів; 60 тис. грн. – Організації ветеранів України; 60 тис. грн. – Українській спілці учасників війни; 1,3 млн. грн. – Українській спілці Афганістану. В 2003 році на підтримку громадських організацій заплановано 10,09 млн. грн.
^ 1.1. Поняття соціальної геронтології, історичні аспекти її розвитку
Перш, ніж досліджувати проблеми соціального забезпечення осіб похилого віку я вважаю за необхідно дати визначення науці, яка досліджує соціальні проблеми, що з’являються у людей з досягненням ними похилого віку. Така наука називається соціальною геронтологією (від грец. gerontos — старий і logos — слово, поняття, вчення) — область досліджень фінального етапу онтогенетичного розвитку людини, соціокультурних установок і чекань стосовно визначеної соціально-демографічної категорії людей — літнім людям

Старість — заключний період генетично запрограмованої послідовності вікових фаз людини, зміст і тривалість яких мають соціальний характер. Погані умови існування, бідність, самітність створюють той комплекс вторинних факторів, який сприяє перетворенню старості з «золотої пори» вільного використання часу в період похилого віку, сполучений зі значною залежністю від родини і суспільства.

Головна задача соціальної геронтології вбачається у визначенні місця літньої людини в суспільстві, оптимальних умов для її життєдіяльності.

Інтерес науки до соціальних аспектів старіння з'явився до початку XX ст., але мав обмежений і підлеглий характер. У цей час переважали прикладні санітарно-гігієнічні, економічні і демографічні дослідження. Помітний внесок у розвиток соціальних проблем геронтології внесли вітчизняні вчені І.І. Мечников і А.А. Богомолець. І.І. Мечников, який обґрунтував теорію ортобіоза — розумного стосовно здоров'я поводження людей, показав глибоку залежність старіння людського організму від індивідуального способу життя. Його ідея про необхідність наукових обгрунтувань для вироблення правил індивідуального людського життя зберігає своє значення і по цей час. Богомолець підкреслив конструктивний творчий вплив діяльності людини на хід його індивідуального життєвого циклу.

Як самостійна наука, соціальна геронтологія сформувалася після другої світової війни в зв'язку з виникненням, поширенням і прискоренням процесу старіння в розвитих країнах і країнах, що розвиваються. Мова йде про загальнодемографічні тенденції, а саме росту відносної чисельності або частки літніх людей у ряді країн, у т.ч. і в Росії, про збільшення абсолютний чисельності літніх осіб. Якщо перша величина має важливе економічне значення, то друга не опосередковано визначає потребу таких громадян у догляді й обслуговуванні.

Під подвійним впливом, з одного боку, подовження життя, а з іншого боку - зниження пенсійного віку, ця категорія розширюється, поширюючись на два покоління чоловіків і три покоління жінок, і поєднує як активних, так і зовсім безпомічних людей. Літні люди –це особлива категорія населення, яка вкрай неоднорідна по вікових і інших характеристиках.

Відзначається збільшення чисельності дуже старих людей (85 років і більше). Найбільш старі є і самими безпомічними. Більшість з них — немічні чи страждають різними фізичними, розумовими розладами, а отже, мають потребу у догляді. Багато людей похилого віку пережили своїх дітей, чи ніколи їх не мали, у багатьох діти живуть в інших населених і не можуть постійно надавати своїм батькам необхідну допомогу.

Уявлення про літніх людей, що впливають на вибір різних способів поводження по відношенню до них історично змінюються. Відома й геронтофілія — особлива пошана старих, коли старі люди користуються винятковими привілеями, і геронтофобія — негативне відношення до літньої особи.

Аналіз соціального статусу літніх осіб у сучасному суспільстві представляє переконливі аргументи на користь прояву ознак геронтофобної установки в суспільній свідомості. Не випадково одним з напрямків соціальної геронтології є постановка і дослідження проблеми положення в суспільстві літніх людей як соціальних ізгоїв. Дослідники підкреслюють, що суспільна думка в більшому ступені звернена до проблем молоді, аніж до проблем осіб літнього віку. Останнім, незважаючи на їхню високу чисельність, фактично призначене дуже скромне місце і відведена лише роль споживачів у межах пенсійного забезпечення.

Значні зрушення в демографічній структурі населення, що викликані його старінням, актуалізували необхідність вирішення багатьох соціальних задач: удосконалювання системи пенсійного забезпечення, що дозволяє літнім людям зберігати незалежність і відносну самостійність; пошук нових форм і режимів зайнятості літніх людей, розвиток системи трудової реабілітації працівників літнього віку; організація різних форм соціальної допомоги (суспільної і приватної), їх координація; житлове і побутове влаштування людей похилого віку; інституалізація осіб, що бідують, у догляді і медичному обслуговуванні; дозвілля літніх людей, що володіють великим резервом вільного часу, розвиток інфраструктури дозвілля і інші1.

Феномен старіння цікавив людей з незапам'ятних часів. Міфи і легенди про вічну молодість, довголіття і безсмертя супроводжували людство протягом усієї його історії. З упевненістю можна вважати, що навчання про старість бере початок з моменту виникнення медицини. Вже в працях Гіппократа і лікарів його школи виявляються перші описи ознак старіння і хвороб у старих людей. На думку цих учених, плин захворювань залежить від віку, для кожного вікового періоду маються свої специфічні моменти. Патогенез (патологічний розвиток) і завершення хвороби зв'язувалися в стародавності винятково з конституцією людини, тобто з характером і загальною статурою. Так, на думку Гіппократа, флегматики особливо піддані хворобам старості. Він підкреслював, що люди з холодним темпераментом старіють швидше. Навпроти, для холериків літній вік - самий здоровий період життя. Тоді ж було відзначено, що старі люди почувають себе краще влітку і на початку осені.

Гіппократ і його послідовники описали специфічні симптоми хвороб бруньок і жовчних шляхів у старості, кашлю, болю в суглобах, запаморочення, безсоння, ослаблення слуху, катаракту й інші симптоми старості. У Древній Греції вперше була розроблена схема гігієнічного режиму для старих людей. У його основу був покладений принцип «помірності в усьому» - прогресивне зменшення кількості прийнятої їжі, збереження звичних навичок і поступове припинення активної трудової діяльності.

Школа Гіппократа дала і перше розмежування хронологічного віку людини: дитинство -до 14 років, зрілість- від 15 до 42 років, старість- від 43 до 63 років, довголіття- від 63 років і більше

Давньоримський лікар і вчений Гален вивчав старіння і старість, виходячи з прийнятої давньогрецькою медициною концепції сутності життя як рівноваги між елементарними якостіми- теплом, холодом, вологістью, сухістю. Гален перший звернув увагу на самотність, як на одні з головних причин старіння. Він радив літнім людям жити в колі своєї родини. Яскравий представник арабської медичної науки –Авіценна радив літнім людям в більшості молочно –рослинну їжу, невелику кількість червоного вина, прогулянки, масаж, поїздки верхом тощо.

В епоху середньовіччя значний внесок в розвиток герокомії внесли лікарі Салермської медичної школи (Італія). Всі правила режиму для літніх людей були узагальнені ними у відомій книзі «Салермські правила про здоров'я». Лікарі цієї школи прийшли до висновку, що лікарське мистецтво не може продовжити життя людини за межі біологічної норми, однак варто зробити все можливе, щоб досягти цієї границі життя. На думку представників Салермської школи, міри для досягнення довголіття повинні прийматися ще в активному віці: «помірний спосіб життя, радісний настрій і відпочинок».

З ім'ям англійського філософа і вченого XVI століття Ф. Бекона пов'язаний новий напрямок у розвитку геронтології як науки. У своїй фундаментальній класифікації наук Ф. Бекон розділив їх на дві групи: науки про природу і про людину. Він спеціально виділив науку про збільшення тривалості людського життя, думаючи, що шляхом систематичного дослідження процесів старіння можна відкрити причини старості. Ф. Бекон був переконаний, що найбільший вплив на процес старіння роблять шкідливі звички.

У 1796 р. вийшов у світ твір німецького геронтолога Гуфеланда «Мистецтво продовжити людське життя, чи Макробіотика». До цього часу герокомія не могла більше охопити всі отримані результати і спостереження над процесами старіння, а зводила весь комплекс розробок в області біології, екології, соціології й інших наук лише до режиму обмежень старої людини. З виходом книги Гуфеланда пов’язують новий період розвитку навчання про старіння і старість на основі досягнень фундаментальних наук. У цей же час вперше починає здійснюватися контроль над клінічним розвитком і симптоматикою хвороб у літніх людей.

У ХІX сторіччі клінічні спостереження стають основою навчання про старість у Німеччині, Англії, Франції. В Парижі створюються гериатрічні центри «Сальпетрієр» і «Бісетр». В Англії геронтологію розглядають як прикордонну дисципліну загальної медицини, і лише в першій половині XX століття її успіхи пов'язують з досягненнями біології.

Значно пізніше дуже динамічно починає розвиватися геронтологія в США, що обумовлено в основному необхідністю відкриття спеціалізованих медичних установ для хронічно хворих старих людей.

Основоположник американської геронтології - лікар І. Нашер вважав, що старість є хвороба, перед якою медицина бессильна. З ініціативи і при прямому керівництві І. Нашера в 1912 р. в Нью-Йорку було створено перше наукове товариство геріатрів.

Науку про хвороби осіб літнього і старечого віку він запропонував називати геріатрією за аналогією з педіатрією - наукою про хвороби дитячого віку. Через два роки, у 1914 р., був виданий перший посібник з геронтології і геріатрії для студентів-медиків і лікарів. За короткий період у США виникають великі клініки і центри, у яких широко вивчаються проблеми геронтології і геріатрії. Після другої світової війни головна роль приділяється фундаментальним дослідженням в області біології старіння і вивченню соціальних проблем старості.

У середині XVIII століття в Росії виходить друкована книга І. Фішера «Про старість, її ступені і хвороби». Основні положення, яких дотримувався І. Фішер при визначенні понять здоров'я і довголіття, стосувалися конституціональних факторів і психіки і їхньої залежності від екології. На початку XIX століття з'являється книга Є. Єнгаличева «Про продовження людського життя», у якій як найбільш істотні передумови довголіття називаються профілактика хвороб, загартовування з використанням природних факторів, дієтичні правила і режим харчування.

Наприкінці XIX століття величезний вплив на російську медичну науку зробили ідеї відомого лікаря С.П. Боткіна. Під його керівництвом були розпочаті великі спостереження за фізіологією і патологією старості. Результати дослідження дали підстави розмежувати поняття нормального і патологічного старіння. Було встановлено, що в різних людей ознаки старіння розвиваються неодночасно і з різною динамікою.

Світове визнання російська геронтологічна школа одержала після знаменитих досліджень І.І. Мечнікова, якими він підтвердив припущення про існування передчасного старіння людини. Узагальнення І.І. Мечникова полягає в тому, що «старість є хворобою, яку потрібно лікувати», власне кажучи, і дотепер представляє актуальну проблему геронтології. Багато ідей І.І. Мечникова про профілактику старіння і боротьбу за довголіття не втратили свого значення й у наші дні.

Основоположником радянської геронтології вважають А.А. Богомольця. У 1938 р. під його керівництвом була проведена одна з перших у світі наукових конференцій, присвячених проблемам старіння і довголіття. Потрібно відзначити, що в 30 - 40-і роки в СРСР особливо активно розроблялися проблеми долголіття, було висунуто тезу про максимальне продовження людського життя - до 150 років і більш.

Свій внесок у вивчення проблем геронтології й активного довголіття внесли З.Г. Френкель, В.І. Нікітін, І.А. Аршавський, І.В. Давидовський, А.В. Нагорний, М.С. Мільман і багато хто інші. У цей же час стали оформлюватись геронтологічні школи і напрямки (ленінградська, київська, московська, тбіліська й ін.).

У 1958 р. був створений перший у СРСР Інститут геронтології і геріатрії АМН СРСР у Києві. З цього часу новий етап розвитку геронтології був пов'язаний з іменами Д.Ф. Чеботарьова, В.В. Фролькіса, Н.Н. Сачук, В.В. Безрукова, О.В. Коркушко, А.В. Токаря й ін. Цей інститут став ведучим геронтологічним центром у СРСР, який цілком спеціалізується на вивченні фундаментальних проблем старіння; розроблялися три основних напрямки в геронтології: експериментально-біологічне, клініко-фізіологічне і соціально-гігієнічне. Значення наукових досліджень і досягнень радянських геронтологів неможливо перебільшити, вони загальновідомі і визнані закордоном. Поза всяким сумнівом, ці результати повинні бути затребувані, проаналізовані і використані у нових умовах сучасної дійсності1.
  1   2   3   4

Схожі:

Курсова робота iconКурсова робота
Курсова робота: Методичні вказівки до виконання курсових робіт для студентів спеціальності 030101 “Соціологія” / Укладачі: А. М....
Курсова робота iconРеферат Курсова робота містить
Курсова робота містить: 57 сторінок, 17 малюнків, 15 таблиць, 35 формул, 1 додаток, 4 літературні джерела
Курсова робота iconРеферат Курсова робота містить
Курсова робота містить: 67 сторінок, 6 малюнків, 1 таблицю, 5 додатків, 17 літературних джерел
Курсова робота iconКурсова робота
Курсова роботи з дисципліни «Алгоритмізація та програмування» на тему: «Мова програмування turbo pascal» являє собою заключний етап...
Курсова робота iconДля груп Ез 122сп, 512 сп, 132сп курсова робота з дісципліни тое...
Курсова робота дотримує два завдання. Вихідними даними для виконання завдань є схеми електричних кіл та параметри елементів кола
Курсова робота iconКурсова робота

Курсова робота iconКурсова робота

Курсова робота iconКурсова робота

Курсова робота iconКурсова робота
Вступ
Курсова робота iconКурсова робота
Вступ
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка