1. Загальне поняття власності та права власності




Скачати 296.5 Kb.
Назва1. Загальне поняття власності та права власності
Сторінка1/3
Дата конвертації03.02.2014
Розмір296.5 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
  1   2   3
Зміст

Вступ

1. Загальне поняття власності та права власності.

2.Зміст права власності.

3. Межі здійснення права власності.

4. Межі здійснення права приватної власності.

Висновки

Література

ВСТУП


Актуальність теми зумовлена економіко-правовими змінами, що відбуваються за останні часи в Україні. Процес реформування українського законодавства, пов’язаний із гармонізацією публічно-правових та приватноправових засад, насамперед стосується відносин власності. Уявлення про право власності як абсолютне і необмежене право нині неможливе. Про це свідчить не лише введення до ЦК України норм про речові права на чуже майно, а й наголошення на властиві йому межі та запровадження різноманітних засобів його обмежень. Розгалужені підходи до встановлення меж та обмежень права власності покликані поєднати здійснення власником своїх повноважень із правами та інтересами інших осіб. Зміни у правовому регулюванні відносин власності за таких умов є неминучим наслідком впливу на нього комплексу правових механізмів, передбачуваних суміжними інститутами договірного, корпоративного, конкурентного, природоресурсового права та багатьох інших. Це викликало необхідність переосмислення як поняття права власності у цілому, так і розуміння таких правових феноменів, як межі та обмеження, що впливають на нього. Виникла нагальна потреба у з’ясуванні їх сутності та різновидів, застосуванні комплексного підходу до їх аналізу із наданням відповідних рекомендацій щодо вдосконалення цивільного законодавства.

Метою дослідження є з’ясування сутності меж здійснення права власності як правових явищ, виявлення необхідності в їх запровадженні, розроблення науково-теоретичних пропозицій, спрямованих на вдосконалення підходів до правового регулювання відносин власності.

Об’єктом дослідження є правове регулювання меж здійснення права власності й їх прояв у цивільно-правових відносинах, що складаються при здійсненні власником своїх повноважень.

Предметом дослідження є межі здійснення права власності як правові категорії, їх юридична природа, виявлення характеру та наслідків їх впливу на обсяг повноважень власника і забезпечення відносин власності правовим регулюванням із втіленими в ньому обмежувальними механізмами.

Методи дослідження, що використовувалися в процесі написання курсової роботи: порівняльно-правовий, за допомогою якого простежена послідовність розвитку відносин власності у сучасному українському середовищі на підставі тих теоретичних надбань і практичних механізмів, які випрацьовувалися в інші часи та в інших країнах; діалектичний, який вплинув на погляд на право власності як поступове звуження обсягу можливостей суб’єктів через необхідність врахування природних меж цього права та узгодження дій його носія з правами та інтересами інших власників, суспільства в цілому, нормами моралі; системно-структурний, який надав можливість визначити види меж та обмежень з їх взаємним впливом на відносини власності; логічний метод зумовив послідовність висловлених суджень та умовиводів. Шляхом проведення аналізу та синтезу виявлялися загальні засади правовідносин власності. У процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.

^ 1.Загальне поняття власності і права власності
Існування людини забезпечується головним чином завдяки суспільному виробництву, в процесі якого створюються необхідні для неї матеріальні блага (за винятком благ, безпосередньо створених природою). Звичайно ж функціонування такого виробництва неможливе без повної взаємодії людей. Тобто заради досягнення тих чи інших цілей суспільного виробництва і задоволення таким чином своїх потреб вони змушені вступати у відповідні взаємовідносини (суспільні відносини) між собою, які набувають насамперед виробничого забарвлення.

У найбільш узагальненій формі власність можна визначити як відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, приналежності їх конкретній особі. Саме ці відносини є рушійною силою суспільного виробництва, є його сутністю. Для того, щоб було що привласнювати необхідно насамперед належним чином підготувати предмети природи, створити нові матеріальні блага. Така діяльність людини стає ефективною і набуває для неї адекватної значимості лише в умовах певної самоорганізації суспільства. Для ізольованого індивіда привласнення такого значення не має, оскільки він позбавлений як можливості так і необхідності вступати у відносини з іншими індивідами йому подібними.

Отже, поза сумнівами твердження: власність можлива лише в людському суспільстві, яке до того ж знаходиться на певному ступені свого розвитку. Про досягнення суспільством такого ступеню може свідчити здатність людей вступати у виробничий процес з метою привласнювати засоби виробництва, продукти праці та задовольняти свої потреби в кінцевому результаті. Тому не можна не погодитись з основоположниками марксизму-ленінізму втому, що «всяке виробництво є привласнення індивідом предметів природи в рамках певної форми суспільства і через неї». [1]

Першооснову усіх наведених форм власності становлять економічні відносини привласнення матеріальних благ у процесі виробництва. Тому власність у такому значенні є її економічним розумінням. Між тим економічні відносини власності, які існують в цілому помимо волі і свідомості людей, можуть бути об'єктом правового регулювання, одержуючи відповідне оформлення в нормах права. У такому разі проявляється юридичний зміст власності. Закріплення відносин власності правовими засобами здійснюється під впливом волі суспільних груп, які прийнято називати класами. В.І. Ленін неодноразово наголошував, що класи — це великі групи людей, становище яких визначається їх відношенням до засобів виробництва'. Звичайно ж класики марксизму-ленінізму мали на увазі, що регулювання відносин власності здійснюється за волею пануючого класу. Однак, на наш погляд, історичний розвиток суспільних відносин свідчить, що в сучасних умовах відбувається процес нівелювання класового впливу на формування відносин власності і посилення на них впливу тих суспільних груп, які домінують в суспільстві, об'єднуючись між собою заради суспільно-прогресивної ідеї (наприклад, досягнення високого добробуту на демократичних засадах суспільного життя).

Важливо, що суспільство не обмежується правовим закріпленням засобів виробництва і продуктів праці за конкретними особами чи їх колективами. Відносини власності одержують також, що не менш важливо, необхідну регламентацію і примусовий захист. У такому разі врегульовані правовими нормами економічні відносини власності набувають ознак якісно нових відносин — відносин права власності.

1. О собственности в СССР –М.: Политиздат, 1990. – 126 с.

В ході привласнення суспільство обертає в свою користь багатства природи, створює нові матеріальні блага. Однак цього недостатньо для існування членів суспільства, оскільки вони повинні одержати для вчасних потреб ці матеріальні блага. Тому не менш важливою є завіршувальна стадія привласнення — розподіл матеріальних благ між членами суспільства. Власність обумовлює необхідність суспільного розвитку, виробництва. Водночас без виробництва неможливе існування власності, оскільки не можна привласнити те, чого не існує. Привласнення не є самоціллю суспільства. В кінцевому випадку здобуті чи створені матеріальні блага використовуються для відновлення процесу виробництва та безпосередньо споживаються членами суспільства. Отже, економічні відносини власності включають наступні визначальні стадії їх реалізації:

а) заволодіння багатствами природи та створення нових матеріальних благ;

б) розподіл матеріальних благ між членами суспільства та їх колективами;

в) виробниче та особисте споживання матеріальних благ. Зазначені стадії економічних відносин здійснюються безпосередньо учасниками (суб'єктами) цих відносин, які мають бути наділені для цього відповідними повноваженнями, а саме — повноваженнями «господаря» (власника).

Виробничі відносини, в тому числі і відносини власності, розвиваються і існують незалежно від волі конкретних індивідів, оскільки такі відносини уявляють собою об'єктивний результат діяльності людей та їх утворень. Під таку діяльність підпадають численні акти вольової поведінки людей, які в своїй сукупності утворюють особливу категорію економічних відносин власності, а саме — майнових відносин. Таким чином, майнові відносини як реально існуюча форма проявлення та реалізації виробничих відносин, формуються завдяки вольовим актам людей та їх колективів, що робить можливим розповсюдження на них відповідного правового регулювання.

Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого утверджується панування власника над належними йому речами та його повноваження по володінню, користуванню та розпорядженню цими речами. [2] Перераховані повноваження власника є для нього найбільш значимими і в своїй сукупності складають зміст економічних відносин власності. Право власності регулює лише статику майнових відносин власності, тобто визначає стан приналежності матеріальних благ індивідам. Що ж до відносин по розподілу матеріальних благ індивідам та їх переходу від одних осіб до інших (тобто їх динаміка), то їх регулювання здійснюється іншими правовими нормами (наприклад, зобов’язально правовими).

В цивільно-правовій науці право власності має два значення: в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють приналежність матеріальних благ конкретним суб'єктам (в тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ). Подібна сукупність норм в цілому утворює цивільно-правовий інститут права власності. Варто, однак, зауважити, що норми інституту права власності містяться як в цивільному законодавстві, так і в інших галузях законодавства (конституційному, земельному, пенсійному, сімейному та ін). Тому такий правовий інститут є всі підстави вважати комплексним (багатогалузевим) інститутом права. Ним регулюються, як правило, лише ті відносини власності, які набувають форму товарно-грошових відносин. Інші ж майнові відносини щодо власності є предметом регулювання чи захисту інших галузей права (кримінального, адміністративного та ін.).


2. Майнові права громадян юридичних осіб // Михайленко О. Р. Основи правознавства – К., 1997. – С. 171-181.

Деякі автори певну частину таких норм схильні розглядати як складові частини загальноправового, комплексного інституту права власності. Така думка безперечно має право на існування, хоча й вимагає ще свого глибокого та всебічного обгрунтування'.

До інституту права власності мають відноситися ті норми, які:

а) встановлюють приналежність матеріальних благ власнику;

б) встановлюють підстави та умови виникнення у суб'єктів права власності;

в) визначають обсяг повноважень власника по володінню, користуванню та розпорядженню матеріальними благами;

г) встановлюють підстави та умови припинення права власності на приналежні суб'єкту матеріальні блага;

д) встановлюють правові засоби захисту (охорони) прав власника.

Вищенаведені критерії дають можливість виявити в різних галузях законодавства ті норми, які мають бути віднесені до інституту права власності. Безумовно переважна їх частина є цивільно-правовими. [3]

Право власності в суб'єктивному значенні — це передбачене і гарантоване законом право конкретного суб'єкта-власника (громадянина, колективного утворення, держави) здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, суб'єктивне право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне право, означає міру можливої поведінки уповноваженої особи (власника) щодо належного їй майна. Повноваження власника є динамічною категорією, залежною від суспільного ладу, державного устрою, загального рівня людської цивілізації та інших чинників. Розвиток світової цивілізації засвідчує, що лише у високорозвинених (економічно та інтелектуально) країнах, в яких утверджуються демократичні інститути та пріоритет людських цінностей, досягається оптимальний обсяг правомочностей власника та створюються рівні правові можливості співіснування різних форм власності.

Суб'єктивне право власності носить абсолютний характер . Це означає, що власнику протистоїть необмежена і безпосередньо не визначена кількість осіб, яким забороняється порушувати таке суб'єктивне право та створювати перешкоди його здійсненню. В юридичній літературі вважається, що суб'єктивне право власності «існує в межах конкретного право-відношення власності»'. Не заперечуючи можливість такого підходу в оцінці факту прояву суб'єктивного права власності, на наш погляд, необхідно все-таки звертати увагу на певну умовність існування цього правовідношення, оскільки такого «конкретного» правовідношення в юридичному розумінні цього поняття може і не бути.

Суб'єктивне право власності — це не абстракція. Воно характеризується своїм конкретним наповнювальним змістом. Загально прийнято, що його зміст становлять правомочності власника: володіння, користування та розпорядження належним йому майном. Перераховані правомочності були сформульовані протягом багатовікового формування правової системи і одержали серед юристів назву «тріади». В правовій науці, однак, немає єдності щодо авторства такої «тріади». Довгий час вона вважалася дітищем римського приватного права.

В Росії «тріада» була запропонована М.М.Сперанським і вперше знайшла своє відображення в 1832 р. в с.420 т.Х ч.І Зводу законів Російської імперії. В цивільному законодавстві радянського періоду «тріада» правомочностей також була безпосередньо законодавчо закріплена. Знайшла вона своє відображення і в законодавстві незалежної України, зокрема, в Законі України «Про власність». Зазначені правомочності в тій чи іншій інтерпретації містяться в законодавстві більшості країн.


  1. Заболотний В. Організаційно-правові основи і особливості функціонування різних форм власності // Політика і час – 1991. – № 13. С. 15-23.

Кожна з правомочностей має своє призначення. Так, володіння означає юридично забезпечену можливість власнику мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу.

Користування — це закріплена юридично можливість господарського використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими ним особами.

Розпорядження — це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його статуту призначення.

Окремі з перерахованих правомочностей можуть належати й іншим особам, які не є власниками даного майна (наприклад, особам, які одержали майно за договором оренди). Однак на відміну від цих осіб власник має монопольне право здійснювати правомочності, яке засноване безпосередньо на законі і існує незалежно від волі та влади інших осіб. Як відомо, речі можуть використовуватися уповноваженими особами на підставі зобов'язальних прав. Однак такі суб'єктивні зобов'язальні права є похідними від влади власника, а відтак вони можуть бути відносно самостійними, але не абсолютними.

На мій погляд, становлення інституту права власності взагалі та права власності громадян, зокрема, необхідно розглядати з врахуванням законотворчих процесів, що здійснювалися в країні, та особливостей відповідної соціально-політичної обстановки в суспільстві. Звичайно, право власності громадян в соціалістичному суспільстві і в суспільстві з ринковою економікою є категорією несумісною. Першому притаманна особиста власність, другому — приватна.

Особиста власність громадян розпочала своє існування після перемоги в Росії Жовтневої соціалістичної революції та скасування приватної власності (1917 р.) і була практично єдиною правовою формою індивідуального привласнення громадянами матеріальних благ близько 70 років. Водночас процес формування права особистої власності проходив досить неоднозначно. Загалом тут можна виділити кілька його етапів, кожний з яких має певні відносно самостійні підетапи.

1917-1937 рр. — період зародження особистої власності при збереженні обмеженої дрібної приватної власності (переважно в час дії так званої політики НЕПУ) за створення мінімальних правових засад регулювання відносин особистої власності і її конституційного оформлення. В політичному аспекті в межах цього періоду створюються засади Радянської держави та завершується боротьба за соціалізм.

1936-1961 рр. — період утвердження особистої власності як єдиної форми привласнення громадянами матеріальних благ, пошуку шляхів правового регулювання відносин власності та створення передумов для розробки нового цивільного законодавства. В цей час партійно-державний апарат спрямовує зусилля суспільства на завершення будівництва соціалізму.

1961 — кінець 80-х років — період створення і дії повноцінного інституту права власності на базі Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік та цивільних кодексів союзних республік. Функціонування такого правового інституту відбувається в умовах «розвинутого соціалізму» та. «перебудови» (за сучасними оцінками — в умовах кризи соціалізму). Заради справедливості необхідно зазначити, що вже в кінці 80-х років закладалися юридичні та економічні передумови народження права приватної власності громадян.
  1   2   3

Схожі:

1. Загальне поняття власності та права власності icon1. Загальне поняття крадіжки
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись І розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може...
1. Загальне поняття власності та права власності iconЗагальнотеоретичні питання права інтелектуальної власності
Такі правові норми у своїй сукупності утворюють відповідний інститут права власності. Оскільки ці норми мають переважно цивільно-правове...
1. Загальне поняття власності та права власності icon«Особливості організації фінансової діяльності корпоративних підприємств»
Поняття права власності підприємства корпоративного типу. Об’єкти І суб’єкти корпоративного права власності
1. Загальне поняття власності та права власності iconЗміст вступ
Поняття права інтелектуальної власності. Об’єкти та суб’єкти права інтелектуальної власності
1. Загальне поняття власності та права власності iconРозділ 1 Специфічні способи захисту права власності
А. Класифікація підстав набуття та припинення права власності// Підприємство, господарство, І право. – 2008. №7. – с. 172
1. Загальне поняття власності та права власності iconКнига третя
Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном
1. Загальне поняття власності та права власності iconПоняття права власності на природні ресурси та його особливості
Саме з метою врегулювання останніх будь-які відносини закріплюються за допомогою норм права. І тоді власність у правовому розумінні...
1. Загальне поняття власності та права власності iconІсторія розвітку права колективної власності в Україні Обстеження створювання підприємств
В даний час важливим є визначення стимулів для високопродуктивної роботи в суспільстві. У зв'язку з цим першочерговою задачею представляється...
1. Загальне поняття власності та права власності icon6. Законодавча діяльність в Україні з питань інтелектуальної власності почалася в 1992 році
Права на об’єкти інтелектуальної власності (питання стосується усіх можливих об’єктів) виникають
1. Загальне поняття власності та права власності iconУ кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності....
Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка