План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині




Скачати 495.87 Kb.
НазваПлан соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині
Сторінка1/3
Дата конвертації20.03.2013
Розмір495.87 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
  1   2   3

Контрольна на тему:

Соціально-політичні та історичні причини

виникнення уніатства в Україні.



ПЛАН

1. Соціально - політичні та історичні причини виникнення уніатства.



  1. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині.



  1. Кревська унія 1385 р.



  1. Друга Городельська унія 1413 р.



  1. Третя, завершальна Люблінська унія 1569 р.


а) Передумови прийняття Люблінської унії.
б) Прихильники та противники унії.
в) Наслідки Люблінської унії.

6. Сучасний стан греко-католицизму.
^

Соціально-політичні та історичні причини

виникнення уніатства в Україні.



Із історії відомо, що християнство вже в 1 ст. Швидко поширюється за межі Іудеї і глибоко вкорінюється, насамперед в столиці імперії — Римі, в містах Східного і Північного Серед­земномор'я. Найбільш життєдіяльною і сильною за перші три століття існування стала римська громада. Вона витримала чис­ленні нападки й переслідування, але в жорстоких випробуван­нях тільки міцніла духовно і кількісно, приваблюючи до нового віровчення не тільки простолюдинів, а й заможних і навіть пред­ставників знаті, чому значною мірою сприяв занепад величезної і колись могутньої імперії. Тому на час розпаду Римської імперії у 395 р. християнські громади становили тут досить значну сус­пільну силу. Пізніше християнство стало домінуючою релігією на заході колишньої держави, що утворилася всупереч світській владі і, підтримана народом, стала сильнішою за неї.

Доля ж християнської громади на сході, у Візантії, складається дещо по-іншому. Розпад Римської імперії на Східну і Західну, який призвів до цілковитого занепаду останньої в 476 р., запо­чаткував утвердження Східної Римської імперії, котра під наз­вою «Візантія» проіснувала ще близько тисячі років. За міцнію­чої державної влади не могло бути й мови про той шлях визна­чення, що його пройшла римська громада. Східні громади хрис­тиян, їхні церкви та ієрархи отримали офіційне визнання й підтримку візантійських імператорів, щоправда, при цьому вони поступилися самостійністю й змушені були визнати владу своїх благодійників. Так на основі єдиного віровчення і догматики, основні положення якого були закріплені в рішеннях Нікейського собору 325 р., виникло два центри християнства з різними генезисами, способами існування, політичними статусами.

Римська церква, очолювана своїм найвищим ієрархом — па­пою римським, завжди намагалася поставити себе над правите­лями окремих держав, не визнаючи главенства над собою світської влади. Східна ж церква, як правило, в умовах єдиної держави, довільно поділена монархами та урядами, не маючи єдиного пастиря і єдиного центру, століттями існувала в тіні царського трону, що був запорукою її панівного, привілейованого стано­вища у суспільстві.

Ці відмінності православ'я й католицизму, відмінності насам­перед політичного характеру, вплинули на розв'язання дилеми, що стояла перед Київським князем Володимиром: вибирати церк­ву, яка зобов'яже князя визнати духовну, водночас, відчутну політичну залежність її від ієрарха (папи римського), чи церкву, яка сформувалася під опікою кесаря, має досвід служіння главі держави, а свою перспективу вбачає в розширенні його впливу й могутності. І князь віддав перевагу другій, тобто східній, пра­вославній церкві, яка і започаткувала свою історію на руській землі в 988 р.

Важливою обставиною для вибору київським кня­зем саме православ'я було й те, що богослужіння проводилося національною мовою, тоді як католицизм мовою Бога визнавав лише латинь.

Остаточне розмежування східного і західного напрямів хрис­тиянства — розкол на католиків та православних — було зумов­лене, передусім, політичними реаліями й закономірностями і сталося в 1054 р.

Одним із основних у догматичному розходженні православних і католиків було питання про співвідношення осіб трійці, або так зване питання про «філіокве» (лат. «і від сина»). Йдеться про внесене західною церквою доповнення до символу віри: святий дух походить не тільки від «Бога-отця» (як вчили східні теоло­ги), а й «від сина». Ця поправка богословською мовою означала не що інше як те, що «дух» (влада) походить і від «сина — Ісуса Христа», а насправді — від його намісника, що ним проголоше­но папу римського. «Філіокве» — це догматичні претензії пап­ства на безмежну релігійну владу над світом.

Дане положення стало своєрідним богословським обгрунту­ванням експансіоністської політики Ватикану. Для її проведен­ня папський престол використовував різні методи, одним із яких і була унія — «ідея єдності християнської релігії, об'єднання церкви католицької та православної шляхом церковного союзу». Вона реалізовувалась там, де папі римському не вдавалося наса­дити свою владу через пряме окатоличення населення земель, у яких він був зацікавлений.

У світі проблематики нас насамперед цікавить уніатська полі­тика папства щодо народів слов'янського Сходу — російського, українського та білоруського. Перші спроби окатоличення Русі, як про це свідчать літописи, римські папи здійснили ще в період князювання Володимира Святославовича (978—1015 рр.). Існуючі в той час два християнських центри — греко-православний, очо­люваний вселенським патріархом у Константинополі, і католиць­кий, на чолі з папою римським, — мріяли обернути багату і сильну Київську державу у свою віру й підкорити собі. Щоправ­да, відомі невдалі спроби католицьких місіонерів проникнути на Русь, наприклад у 962 р., ще до офіційного запровадження хрис­тиянства на Русі. Німецький імператор Оттон 1, який мріяв про підпорядкування слов'янських країн своїй владі, направив у Київ монаха Адальберта з титулом «єпископа Руського», проте кня­гиня Ольга не прийняла його. Вороже зустрінутий у Києві, місіо­нер змушений був рятуватися втечею. Причини безумовного провалу його місії католицький церковний історик Я.Левицький вбачає в тому, що латинський обряд був маловідомий і не мав за собою історичного підґрунтя на українській землі, тому було вирішено прийняти християнство з Греції. Сучасні уніатські богослови також визнають, що Русь — Україна прийняла хрис­тиянство у формі східного обряду від Візантії.
^ Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині.
У 988 р., уже після того, як князь Володимир прийняв христи­янство візантійської православної церкви і готував хрещення Русі за цим обрядом, папа римський, під приводом передачі князю мощей з Риму, знову направив послів з дорученням схилити його до католицизму. Однак послам і цього разу не вдалося виконати свою місію.

Серед частини правого крила римської курії поширене таке розуміння процесу християнизації Русі: Русь хрестили католицькі місіонери, російські єпископи постійно добивалися і добились-таки милістю папства унії з Римом. Однак цю концепцію унії, впроваджену на Україні, важко узгодити з логікою історії. Адже відомо, що не російські єпископи прагнули до об'єднання з ка­толицизмом, а, навпаки, папська курія протягом століть настійно докладала зусиль до того, щоб «привернути схід», тобто прибра­ти до себе православ'я. Уже після поділу церков у 1054 р. один з його головних винуватців кардинал Гумберт зразу ж виїхав із Константинополя до Києва, аби навернути князівський двір на користь Риму. Це була перша спроба нав'язати унію, але вона була безуспішна.

Уже тоді Русь, яка межувала з державами, що зазнавали впли­ву з боку Риму, привертала пильну увагу римської курії. Відок­ремившись від православного сходу, Рим прагнув поширити свою владу на всі християнські народи і підкорити їх своїй владі. У 1204 р. папа Інокентій III через своїх послів запропонував га­лицько-волинському князеві Роману Мстиславовичу прийняти католицтво, обіцяючи за допомогою «меча Петрового» затвер­дити князя королем усієї Русі. Князь відхилив пропозицію со­юзу (унії), але його передчасна смерть уможливила спроби насильницького насадження цієї, за словами уніатського церков­ного історика М-Чубатого, «першої церковної унії». Галич захо­пив угорський король Андрій II і почав примушувати населення до прийняття-католицької віри, «щоб взятих таким чином у ле­щата галичан, тримати у вірності своєму королю та в покорі й присязі римській церкві» (Правда про унію. Документи і мате­ріали. — Львів, 1968, с.20), — так писав він у листі до папи римського. Андрій II, вимагаючи в 1214 р. у Інокентія III коро­лівську корону Галичини для свого п'ятирічного сина, запевняв папу, що цього прагнуть вельможі та народ підкореної ним краї­ни, які ніби бажають поєднатися з Римською церквою. Однак згаданий ними уніатський автор називає цю унію «історичною ефемеридою», укладеною лише з політичних мотивів, всупереч волі народу, який рішуче виступив проти насилля. У 1219 р. біля стін Галича з'явився князь Мстислав, до якого потягнулось зму­чене пограбуванням та знущанням населення, а із загарбниками втекло «багато бояр-угрофілів і владика Артемій; таким чином унія втратила усіх своїх прибічників» (Чубатий М. Західна Ук­раїна і Рим у XII ст. — Львів, 1917, с.іб—17).

Інокентій IV у ролі знаряддя поширення католицизму на те­риторії Русі прагнув використати Тевтонський орден, заснова­ний у кінці XII ст. Згідно з договором між цим орденом та Шве­цією, який був укладений під керівництвом римської курії, обидві сторони одночасно розв'язали війну проти Північно-Західної Русі. Але князь Новгородський Олександр Невський розгромив шведів на Неві у 1240 р., а 1242 р. в Льодовому побоїщі завдав поразки тевтонсько-литовським хрестоносцям. Після цих подій папа Інокентій IV зав'язав з Руссю мирні стосунки і прислав у 1248 р. своїх легатів до Олександра Невського з пропозицією підкори­тися Римській церкві. Князь відповів рішучою відмовою і при­пинив зв'язки з папським престолом.

У цей час по Русі котилася руйнівна хвиля монголо-татарської навали. У грудні 1240 р. хан Батий з великим військом пере­йшов Дніпро і взяв в облогу Київ. Кияни більше тижня билися за своє місто, але врешті-решт воно було взяте і зруйноване. Після Києва орди Батия посунули, піддаючи розоренню міста і села Галицько-Волинського князівства, на захід, розгромили армію союзних військ у Чехії, одержали перемогу над військом угорського короля Бели IV і вийшли до берегів Адріатики. Од­нак, маючи в тилу розорену, але нескорену Русь, завойовники були змушені у 1242 р. повернутись.

Монголо-татарська загроза примусила Інокентія IV включити питання про захист від загарбників у порядок денний Першого Ліонського Собору Римської церкви, скликаного 24 липня 1245 р. За кілька тижнів до початку собору папа відправив в Орду по­сольство на чолі з досвідченим дипломатом Джованні Паоло дель Карпіні. Йому доручалося передати великому ханові пропози­цію: прийняти католицьку віру та встановити мирні стосунки з католицькими державами Західної Європи. Але перед цим по­сольство мало зустрітися з князями і представниками церковної ієрархії на Русі і переконати їх у необхідності єднання з Рим­ською церквою. У лютому 1246 р. князь Данило Романович всту­пив у переговори з папою Інокентієм IV про організацію хресто­вого походу проти монголо-татарських полчищ разом з євро­пейськими державами, за умови підпорядкування місцевих єпархій римській юрисдикції.

Тяжке становище, в якому перебувала Галицько-Волинська Русь, коли на неї з одного боку тиснули татари, а з другого — польсько-угорські феодали, привело князя Данила Романовича до думки прийняти пропозицію папи римського про спільні дії. Папа Інокентій IV, скориставшись цим, буллою від 27 серпня 1247 р. поспішив проголосити єднання галицьких князів з римською церквою. Легатом і архієпископом на Русь був призначений Альберт Суєрбер, але йому так і не вдалося виконати свою місію. Данило, переконавшись у підступних намірах папи рим­ського, припинив відносини з римською курією.

Близько 1254 р. папа вдруге пропонує Данилові королівську корону і скіпетр, обіцяючи організувати хрестовий похід проти монголо-татарського ярма. Данило Галицький королівську ко­рону прийняв і коронувався в Дорогичині (на Західному Бузі) в 1254 р. Але, переконавшись у тому, що чекати допомоги з Риму марно, знову припинив відносини з папою. Отже, перші спроби унії української церкви з римською виявилися невдалими.

Як бачимо, відносини Риму з князем Данилом Галицьким ба­зувалися не на ідеї віросповідної єдності руської церкви з рим­ською. Переговори відбувалися з ініціативи Риму. До згоди на унію примушувалася сторона, що зазнавала політичних усклад­нень та сподівалася на підтримку з боку римської курії.

Керуючись суто політичними, мирськими мотивами, візантій­ський імператор і римські первосвященики уклали Ліонську унію 1274 р. і Флорійгійську унію 1439 р. Однак ці унії на Русі не були прийняті, хоча Константинополь і Рим намагалися підкорити пап­ству і Москву. Для цього було використано митрополита Ісидора — грека з Фесалонік, друга і таємного агента папи Євгенія IV.

Тоді, в першій половині XV ст., точилася вперта боротьба за митрополичий центр на Русі між Москвою і Литвою. Після смерті митрополіта Фотія (1431 р.) московський великий князь Василь Васильович (Темний) із руськими архієреями і всім духовенством в 1432 р. обрали митрополитом Київським і всієї Русі рязан­ського єпископа Іону. А литовський князь Свидригайло послав у Константинополь до патріарха свого кандидата на Руську митрополію смоленського єпископа Герасима, який в 1433 р. був затверджений митрополитом, але тільки Литви. Коли єпископ Іона, що кілька років виконував обов'язки митрополита, прибув 1436 р. до Константинополя за утвердженням, йому відмовили, сказавши, що митрополитом всієї Русі уже поставлено грека Ісидора. Іоні пообіцяли митрополію після Ісидора.

Неважко зрозуміти, чому Константинополь віддав перевагу Ісидору, знехтувавши московським кандидатом Іоною. Уряд Візантії, на яку з усіх боків насідали турецькі завойовники, шу­кав для боротьби проти них військову допомогу в Західній Європі. Папа римський обіцяв надати таку допомогу, але за це вимагав вступити в унію з Римом і визнати верховенство римського первосвященика. Візантійський імператор Іоанн Палеолог і церковні ієрархи, що перебували у дуже скрутному політичному становищі, зголосились на унію і на догоду Риму готові були втягнути до неї і Русь. Тому за рекомендацією керівництва като­лицької церкви і був висвячений у Константинополі на Руську митрополію Ісидор, активний прихильник унії. У квітні 1437 р. Ісидор прибув до Москви, де його зустріли не дуже прихильно, бо він не приховував своїх поглядів й симпатій до латинства. Пробувши в столиці близько чотирьох місяців, він почав збира­тися на Флорентійський собор, котрий мав вирішити питання про унію Константинополя з Римом. Великий князь Василій настійно відмовляв митрополита від цієї подорожі, проте Ісидор поради не прийняв. З собору, який проголосив унію (1439 р.), Ісидор Їхав до Москви як кардинал і «легат від ребра апостоль­ського в землях лівонських, литовських і руських», тобто як фак­тичний намісник папи римського в руських князівствах. Він удо­стоївся цього титулу від папи Євгенія IV за активну участь у підготовці необхідного йому рішення собору. Підготовка часом велась досить жорстокими методами — 60 єпископів та 150 інших представників православного духовенства, котрі відмовилися підписати унію, були піддані катуванням.

Коли Ісидор, відправляючи літургію у березні 1441 р. в Ус­пенському соборі Кремля, згадав ім'я папи Євгенія, а потім про­голосив акти Флорентійського собору, то цим викликав гнів ве­ликого князя, духовенства й віруючих. Василь назвав Ісидора лжепастирем, зрадником православ'я і велів ув'язнити його в іудиному монастирі. Собор єпископів 1441 р. визнав підпис Ісидора під актом унії недійсним, засудив його як єретика і поз­бавив сану. Кардиналу вдалося втекти в Литву, але й там він не знайшов підтримки унії і назавжди подався до Риму, де й помер 1462 р. у сані кардинала і з титулом Константинопольського (уні­атського) патріарха. До речі, і Константинополь невдовзі відмо­вився від Флорентійської унії. Ісидор був останньою особою грецького походження на чолі Руської церкви.

В Москві після цього визнали неможливим надалі підтримува­ти зв'язки з Константинопольською церквою, що прийняла унію. Саме Флорентійський собор став однією з основних причин, що руська церква 1448 р. відокремилася від константинопольської і стала автокефальною, тобто самостійною.

Унія, як відомо, не врятувала Візантію від катастрофи, оскіль­ки папство не захотіло допомогти своїм «єдиновірцям». У 1453 р. турки пограбували Константинополь, що стало великою втра­тою для загальнолюдської культури.

Рим, однак, не відмовився від своїх планів і для втілення їх у життя використовував різні засоби, зокрема намагався тримати при кожному королівському й князівському дворі агентів, які систематично інформували папу про найважливіші події у дер­жаві, князівстві і сприяли поширенню католицизму. Так, аген­том Ватикану при дворі великого князя Московського і всієї Русі Івана III був карбівник монет італієць І.Фрязін. Після смерті дружини Івана III він негайно сповістив про це Рим, де керів­ництво католицької церкви вже турбувалося про «гідну» нарече­ну для великого князя — грецьку принцесу Софію Палеолог, виховану під наглядом уніатського духовенства.

Софія прибула до Москви у супроводі великого почту, серед якого був і емісар Ватикану, католицький кардинал, котрий вру­чив Івану III листа папи римського. Він сподівався, що під впли­вом Софії великий князь визнає церковну унію з Римом і главенство папи. Але ці плани не здійснилися, оскільки після одру­ження Софія Палеолог назавжди відмовилася від унії і поверну­лася до православної віри, віри своїх предків і чоловіка.

Невдача Флорентійської унії не зупинила намагання Риму про­сунутися на схід при першій нагоді, яка виникла, коли велике Московське князівство, що вело затяжну Лівонську війну, опи­нилося під загрозою нашестя шведів з півночі; війська польського короля Стефана Баторія із заходу; турок і ногайців з півдня. Цар Іван IV (Грозний) не бачив можливості відстояти свої недавні завоювання і тому вирішив звернутися по допомогу і посеред­ництво до римської курії. У відповідь Григорій XIII направляє позицією, аби цар підкорився «наміснику Бога на землі» та прий­няв умови Флорентійського собору про унію.

Іван Грозний, який у ході Лівонської війни повністю знищив католицький лівонський орден хрестоносців, не повірив у дружні наміри Риму. Через посередництво папи було укладено мир між Грозним і Баторієм, але від унії московський цар рішуче відмо­вився. Він, як пише сучасний уніатський історик І.Хома, «пере­хитрив в такий спосіб і Рим, і його посла щодо можливості мос­ковської церковної унії» (Богослов'я. — Рим, 1976. — С.32).

У 1458 р. за вказівкою папи Калліста III в Литву з Риму прибув митрополит Г. Болгарин — учень Ісидора. Король Казимир прий­няв призначеного Римом митрополита, однак Григорій, тверезо оцінивши ситуацію, не вживав жодних заходів до утвердження унії, а в 1470 р. навіть зовсім відмовився від неї. Царегородський патріарх Діонісій визнав його православним і благословив на Київську митрополію.

Безуспішними виявилися і подальші спроби королів польських та великих князів литовських привести православне населення підпорядкованих їм українських і білоруських земель до послуху Римському престолу. Отже, Флорентійська унія не залишила жодних помітних слідів. Інше значення мала Брестська унія 1596 р. Перед тим як проаналізувати причини наслідків цієї унії, слід згадати унії, що їй передували.



  1   2   3

Схожі:

План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині iconПлан Соціально-політичні конфлікти: а війна як крайній прояв політичного...
Природно-техногенні небезпеки: кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості грунтів, виникнення пустель
План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині iconТема.«Вогонь друг, вогонь ворог. Причини виникнення пожеж, їх наслідки»
Мета: продовжити формувати уявлення про причини виникнення пожежі в побуті та її наслідки; вчити учнів правильно діяти у випадку...
План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині iconПлан Наука, історичні передумови виникнення. Основні етапи становлення...
Відійшли у минуле ті часи, коли науку розцінювали як дещо зовнішнє у ставленні до культури. На сучасному етапі розвитку філософії...
План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині iconАкт розриву з Константинопольським патріархатом І об‘єднання частини...
Київської митрополії, що функціонувала на території Речі Посполитої. Релігійна спільнота, яка постала внаслідок Б. у., стала називатися...
План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині iconТема: Конфлікти причини їх виникнення та шляхи розв’язання у шкільному середовищі
Мета: Сприяти формуванню компетентності вчителів та учнів по Конфліктології (визначення змісту поняття «конфлікт»,причини їх виникнення...
План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині iconТема. Причини виникнення пожежі
Мета. Поглибити знання учнів про причини виникнення пожежі, вчити цінувати людське життя та берегти своє здоров’я, познайомити з...
План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині icon1. Історичні аспекти виникнення науки про фінанси
Процес становлення науки про фінанси повязане як з економ розвитком сус-ва тік І його політичним розвитком
План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині iconГроші, виникнення грошей, історія виникнення грошей
Отже, закономірності виникнення та еволюції грошей І грошових систем, закони їх розвитку, основні причини інфляції, її сутність та...
План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині iconНадзвичайні ситуації соціально-політичного характеру
Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність,...
План соціально політичні та історичні причини виникнення уніатства. Еволюція та становлення греко-католицької церкви на Галичині iconСоціально-християнський фемінізм: галицька ідеологічно-організаційна модель
Власне соціально-християнський фемінізм був органічною складовою ідеології консерватизму та теологічної антропології. Ідейна еволюція...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка