Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах




НазваРозділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах
Сторінка1/6
Дата конвертації22.03.2013
Розмір0.88 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
  1   2   3   4   5   6



ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………...3

Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах

1.1.Господарське судочинство в системі господарського права України………………………………………………………………………...6

1.2. Господарський спір: сутність, види, правова характеристика……….12

1.3. Проблеми правового врегулювання господарських спорів…….……19

1.4. Підвідомчість та підсудність спорів господарським судам…….……26
Розділ ІІ. Порядок здійснення судових процедур при вирішенні господарських спорів

2.1. Порушення провадження по справі в господарському процесі……..35

2.2. Підготовка справи до розгляду в засіданні господарського суду…...41

2.3. Вирішення спорів в господарському суді……………………………..49

2.4. Перегляд рішень господарського суду в апеляційному і касаційному порядку та в силу нововиявлених обставин………………….……………62

2.5. Судове рішення в господарському суді першої інстанції……………66

2.6. Виконання рішень господарського суду………………………………72

Висновки……………………………………………………………………..75

Список використаних джерел та літератури………………………………79


ВСТУП

З проголошенням незалежності в Україні розпочався процес демократизації всіх сфер життя, у тому числі і економічних підвалин функціонування народного господарства. Конституція України проголосила право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42), остаточно цим раз і на завжди зламавши державну монополію на господарювання, що здійснюється задля отримання прибутку. Це закономірно призвело до значного зростання підприємницької активності громадян і як наслідок - включення у царину госпрозрахункових відносин все нових і нових верств населення. Згідно ст. 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання визнаються господарські організації - юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності).

І тому зараз, на порозі третього тисячоліття, коли вільна можливість самостійного господарювання в Україні вже нікого не дивує, а підприємництво як його складова склалося і стійко утвердилося, на перше місце виходять питання забезпечення стабільних і цивілізованих умов господарювання на українському ринку як для національних, так і для іноземних суб’єктів.

Щоб закріплені в нашому законодавстві демократичні норми не залишилися лише продекларованими гаслами, а показники національної економіки продовжували зростати, держава має створити якомога сприятливіший правовий клімат для здіснення господарської діяльності. А це в першу передбачає необхідність перегляду форм та методів здійснення господарського судочинства по вирішенню численних спорів та конфліктів, які не можуть не виникати в процесі підприємницької діяльності.

На даний момент порушення прав та законних інтересів підприємців стало звичним для України. Тисячі підприємців виявилися на сьогодні “кинутими” численними аферистами, постраждали від сваволі багатоликої армії чиновництва, постійно сплачують “данину” корумпованим представникам державних структур, потерпають від бюрократичної тяганини чи просто від типово слов’янської неорганізованості та розгільдяйства контрагентів. Це веде до зросту криміналізації суспільства (звичайною практикою стали “вибивання боргів”, продаж своїх прав вимоги за безнадійною заборгованістю кримінальним структурам, тощо), до соціальної напруженості, до зневіри в державу і закон.

При цьому криза української правової системи в тому, що більшість з підприємців вважає більш прийнятним для себе “шукати правди” не цивілізовано у суді, а шляхом знаходження заступництва (т.з. “даху”) впливових чиновників, чи кримінальних авторитетів. А тому одним з пріоритетних завдань державної політики у сфері регулювання господарської діяльності має стати утвердження авторитету суду як єдиного максимально компетентного і ефективного органу, що може і повинен забезпечити від імені держави ефективне вирішення спорів, що виникають в процесі здійснення господарської діяльності. Це поряд з іншим стане важливим чинником не лише становлення України як правової держави, але і входження її до Європейських та світових економічних структур.

З огляду на вищезазначене, тема дипломної роботи не викликає сумнівів у своїй актуальності та потребі вивчення.

Об’єктом дослідження є сукупність правових норм, що регулюють судові процедури в господарських спорах, проблеми, пов’язані з вирішенням господарських спорів та шляхи їх вдосконалення.

Предметом дослідження є суспільні відносини стосовно здійснення судових процедур у вирішенні господарських спорів.

Метою даної роботи є розгляд правових основ здійснення судових процедур в господарських спорах, висвітлення накопиченого досвіду, роз’яснення нормативно-правової бази і практичного досвіду здійснення господарського судочинства в Україні та шляхи його вдосконалення з оглядом на реалії української економіки.

Конкретними завданнями дипломної роботи, що були зумовлені поставленою метою є:

  1. опрацювавши відповідні джерела, дати визначення господарського спору та дослідити, які існують види господарських спорів, визначити їх правову характеристику;

  2. проаналізувати теоретичні та практичні аспекти здійснення судових процедур при вирішенні господарських спорів;

  3. дослідити недоліки та протиріччя господарського процесуального законодавства, запропонувати шляхи його вдосконалення.

^ Методологічну основу робот складають у сукупності загальнонаукові (діалектичний, комплексного та системного аналізу) та господарсько-правові (формально-логічний, порівняльно-правовий та ін.) методи дослідження.

^ Теоретичну основу роботи будуть складати праці вітчизняних і зарубіжних науковців-юристів, таких як Т.Є. Абова, О. Бринцев, І. Побірченко, Д. Притика, В. Тадевосян, Н.О. Саніахметова, В.Яров та інші.

^ Практичне значення дослідження полягає у тому, що робота має теоретичну та практичну користь в професійній діяльності юрисконсультів підприємств, установ, організацій. Ряд положень роботи можуть знайти застосування при поглибленій підготовці до семінарських занять, а також можуть бути корисні під час готування доповідей за відповідною тематикою для студентів вищих навчальних закладів правового фаху.
^ РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ

1.1. Господарське судочинство в системі господарського права України

У сфері регулювання сучасних економічних відносин важливе місце посідає захист прав та охоронюваних Законом інтересів суб’єктів господарювання (ст. 22 Закону України “Про судоустрій”від 07.02.2002 р.).

Загальновизнаною в правовій літературі є теза, що, визнаючи за тією чи іншою особою певні суб'єктивні права, господарське законодавство надає управомоченій особі і право на їх захист. Це природно, оскільки право, надане суб'єкту господарювання, але не забезпечене від порушення необхідними засобами захисту, є лише “декларацією”. Хоча воно і проголошено в законі, але, не будучи забезпечене державними правоохоронними заходами, воно може бути розраховане лише на добровільну повагу з боку неуправомочених (чи прямо зобов’язаних) суб’єктів. У силу цього воно набуває характеру лише морально забезпеченого права, що базується на свідомості членів суспільства й авторитеті державної влади [42, 218].

У ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у встановленому порядку одержали статус суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду відповідно до встановленої підсудності господарських справ за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Закон України “Про арбітражний суд” започаткував здійснення правосуддя в господарських справах спеціалізованими установами в нашій країні. До жовтня 1917 року на терені України існували комерційні суди, які вирішували спори між підприємцями з торгових угод [39, 8]. Але досвід їх роботи показав, що торгові справи в повні мірі можуть вирішуватись і загальним судами. За свідченням російського вченого Є.В. Васьковського, шкода, нанесена подвійністю судів, була обумовлена тим, що комерційні суди були відокремлені, одні й ті самі закони тлумачились не завжди однаково і однорідні справи вирішувались по-різному. Такі протиріччя в судовій практиці підривали єдність правопорядку та порушували принцип рівності громадян перед законом. Згодом розбіжності, що виникали між підприємствами та організаціями вирішувались в адміністративному порядку вищестоячими органами управління.

В 20-х роках в період нової економічної політики в рамках загальної судової системи діяли арбітражні комісії, до підсудності яких відносились справи за спорами між державними підприємствами та установами.

В зв’язку з переходом на переважно адміністративне регулювання господарських правовідносин, на зміну арбітражним комісіям прийшов державний арбітраж.

Глибокі зміни, що відбувались в житті суспільства, необхідність відповідності законодавства про арбітражні суди нормам діючої Конституції призвели до створення арбітражного суду та прийняття Арбітражного процесуального кодексу України [39, 9].

Створення арбітражного суду було не просто зміною вивіски органів держарбітражу, а перетворення їх в принципово нову юрисдикційну систему, котра має інституційні ознаки судового закладу, оскільки арбітражний суд був наділений всіма повноваженнями і атрибутами незалежної судової влади. Принципи його організації і діяльності отримали закріплення в ст. 4 Закону України “Про арбітражний суд” від 21. 04. 1999 року.

Діюча система господарських судів України прийшла на зміну системі державного та відомчого арбітражу в результаті прийняття Закону “Про господарські суди”, що вступив у дію з 4 липня 1991 р.

Поняття “господарський арбітраж”, що застосовувався в нашій правовій системі тривалий час, не співпадає із прийнятим в інших системах права поняттям “арбітраж”. Під арбітражем в практиці інших держав розуміється процес вирішення вирішення спорів судами, яким сторони за досягненням згоди передають свої правові спори та отримують зобов’язання добровільно підкорюватися рішенню арбітрів, тобто третейських судів.

Господарський суд в Україні здійснює судову владу при вирішенні спорів, що виникають в процесі підприємницької діяльності спорів, що випливають з цивільних правовідносин або з правовідносин в сфері управління. Господарські суди вирішують спори, якщо вони випливають з відносин організацій та громадян з державними та іншими органами.

Таким чином, перетворення органів державного арбітражу в систему господарських судів відображає процес становлення в Україні незалежної та ефективної судової влади.

Поряд з загальним завданням здійснення правосуддя в господарських правовідносинах, як про це зазначено в ст. 1 Закону України “Про господарські суди”, ст. 3 зазначеного Закону вказує на завдання, спрямоване на захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин. Це завдання вирішується за допомогою функції розгляду конкретних справ в судових засіданнях. Розглядаючи справи та встановлюючи невиконання зобов’язання або виконання його неналежним чином по відношенню до кількісних, якісних показників, строків і т.п., суд відшкодовує збитки стороні, яка постраждала, стягує штрафні санкції з порушника. За договірними спорами суд коригує умови договору відповідно до закону і з врахуванням бажань та можливостей сторін. По справам з визнання недійсними актів суд захищає права та інтереси господарюючих суб’єктів від неправомірних дій тих чи інших органів [29, 44].

Господарський процес – це встановлена нормами господарського процесуального права форма діяльності господарських судів, спрямована на захист оспорюваних або порушених прав юридичних осіб та громадян-підприємців[30, 12].

Питання про галузеву належність норм, що визначають організацію та порядок діяльності господарських судів, на протязі років було дискусійним. Немає єдиної думки з даного питання й сьогодні. Так, Т.Є. Абова відносить норми, що визначають порядок діяльності господарських (арбітражних) судів, до цивільного процесу [30,13]. Інші автори, навпаки, говорять про самостійне місце господарського процесу в системі права [31, 6]. Є правильною позиція тих авторів, які вважають безпідставним включення до господарського права і розглядають господарський процес як самостійну процесуальну систему.

Аналіз діючого законодавства показує, що господарський суд істотно відрізняється від судів загальної юрисдикції з організаційної побудови у сфері діяльності і компетенції, порядку, формам діяльності та в ряді інших відносин. Це проявляється в наступному:

  1. господарські суди, як і суди загальної юрисдикції, мають свою замкнену систему нормативних актів, що детально регламентують їх організацію та структуру, компетенцію та порядок діяльності;

  2. відповідно до даного законодавства господарський суд як і дві інші гілки судової влади (Конституційний Суд і суди загальної юрисдикції), займає особливе положення серед владних державних структур України. Він повністю самостійний, незалежний та непідвладний в своїй діяльності іншим гілкам влади;

  3. подібно загальним судам та поряд з ними господарський суд виконує важливу державну функцію – здійснює правосуддя. Однак, на відміну від загальних судів, діє в особливій сфері відносин – в галузі господарських та пов’язаних з ними управлінських правовідносин, громадянами-підприємцями в процесі здійснення ними підприємницької або іншої економічної діяльності;

  4. предметом розгляду господарських судів є господарські спори, що мають певну специфіку.

Діяльність господарських судів з розгляду та вирішення господарських спорів має впорядкований характер, тобто приймає специфічну процесуальну форму. Роль та значення процесуальної форми полягає в тому, щоб забезпечити захист дійсно істотних прав суб’єктів господарювання і гарантувати винесені законні та обгрунтовані рішення. Закон встановлює процесуальний порядок діяльності суду з розгляду та вирішення справ не заради форми, а для того, щоб винести законне та обгрунтоване рішення по справі. Процесуальна форма виступає в якості інструменту досягнення законності в правозастосовувальній діяльності господарських судів [29,18].

Можна виділити основні риси господарської процесуальної форми:

  1. закон конкретно визначає процесуальну діяльність як суду, так і інших учасників процесу. Як правило, в господарському процесі можливі лише такі дії, які передбачені або припустимі законом;

  2. постановлене по справ рішення повинно грунтуватися лише на фактах, доведених та встановлених судом передбаченими законом способами та засобами;

  3. відношення між господарським судом та учасниками процесу не можуть мати характер фактичних відносин, вони мають характер лише правовідносин;

  4. все провадження по справі повинно здійснюватися на підставі змагальності та рівноправності сторін.

Слід погодитися з думкою К.І. Комісарова, який відмічає, що процесуальній формі притаманні наступні ознаки: нормативність, системність, універсальність, які виступають у поєднанні при правовому регулюванні правовій реалізації [31, 11].

Нормативність господарської процесуальної форми полягає в тому, що вона встановлюється в законодавстві, причому лише певного рівня.

Системність господарської правової форми відображає необхідність структурувати господарський процесуальний регламент, пов’язаний в єдине ціле.

Універсальність господарської процесуальної форми відображає її правоприємність до рогляду сами різноманітних справ, підвідомчих господарським судам без якої небудь істотної диференціації.

Господарське судочинство як і кожен процес, є послідовний поступовий рух, що складається з низки стадій. Стадія господарського процесу – сукупність процесуальних дій з конкретної справи, об’єднаних одною метою.

Господарський процес складається з шести стадій: 1) провадження в господарському суді першої інстанції; 2) провадження в апеляційні інстанції; 3) провадження в касаційні інстанції; 4) провадження в порядку нагляду; 5) перегляд за поновленими обставинами судових актів господарського суду, що вступили в законну силу; 6) виконання судових актів.

Кожна стадія господарського процесу має свій зміст, охоплює собою певну сусукупність процесуальних дій, спрямована на досягнення самостійної мети: розв’язати спір по суті, перевірити правильність перевіреного рішення, привести його до виконання.

Таким чином, господарське судочинство в системі господарського права України здійснюється господарськими судами, що покликані вирішувати спори, що виникають між суб’єктами господарювання, адже саме тут підприємці можуть врегулювати свої конфлікти, захистити порушені права та інтереси.
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах iconЗакон України
Правосуддя як носії судової влади здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках судді, які залучаються до здійснення...
Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах iconІ. Конституційні засади закріплення, організації, здійснення державної влади в Україні
Конституції України “Загальні засади”. Щодо визначення у Конституції конкретних питань закріплення, організації та здійснення державної...
Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах iconКонституційні засади закріплення, організації, здійснення державної влади в Україні
Конституції України “Загальні засади”. Щодо визначення у Конституції конкретних питань закріплення, організації та здійснення державної...
Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах iconРозділ І. Загальні засади
Цей Статут, відповідно до Конституції І законів України, закріплює систему місцевого самоврядування міста Сєвєродонецьк, форми та...
Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах iconКонституція україни розділ I загальні засади стаття 1
Стаття Україна є суверенна І незалежна, демократична, соціальна, правова держава
Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах iconПлан. Поняття І значення теорії доказів. Поняття доказування. Предмет...
Теорія доказів – це важлива частина науки цивільного процесу, яка займається вивченням процесу, яка займається вивченням процесу...
Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах icon«Контракт як особлива форма трудового договору» Зміст: Вступ Розділ...
Наслідки припинення трудового контракту та відповідальність за порушення його умов
Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах iconРозділ 1 Загальні засади Стаття 1
Харківському районі, прагне розвивати І зміцнювати демократію у суспільстві, усвідомлює відповідальність перед державою, власною...
Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах iconВступне слово 2
Посольства Королівства Нідерландів в Україні проекту «Захисти своє право! Кампанія по захисту прав громадян з обмеженим доступом...
Розділ І. Загальні засади здійснення правосуддя у господарських справах iconI. загальні положення
Відповідно до Законів України “Про правові засади цивільного захисту”, "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка