План стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття




Скачати 164.13 Kb.
НазваПлан стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття
Дата конвертації23.03.2013
Розмір164.13 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы


ПЛАН
Стор.

Вступ 3
Розділ 1. Поняття права 5

1.1 Різноманітність підходів до розуміння права 5

1.2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття 8



Висновки 15

Перелік використаних джерел 16



Вступ

Право, як і держава, належить до числа не тільки найважливіших, але і найскладніших суспільних явищ.

Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка його роль в житті суспільства, ще римські юристи звертали увагу на те, що воно не вичерпується одним яким-небудь визначенням. Право вживається щонайменше в двох значеннях. По-перше, право означає те, що „завжди є справедливим і добрим", тобто природне право. По-друге, право — це те, що „корисне комусь або всім в якій-небудь державі, як цивільне право".

У міру розвитку суспільства і держави у людей, звичайно, змінювалось і уявлення про право. З’явилася безліч різних правових ідей, теорій, думок. Проте початкові основи, закладені римськими юристами, особливо в такій галузі права, як цивільне, хоча і в модернізованому вигляді, але збереглися. В першу чергу це торкається таких правових інститутів, як власність, спадкоємство, купівля-продаж, і багатьох інших.

Слід зазначити, що багато інститутів римського права як своєрідне першоджерело постійно використовувалися і продовжують використовуватися при розробці цивільних кодексів і інших нормативно-правових актів і в інших країнах.

Повною мірою зберегли свою значущість і актуальність, наприклад, положення, сформульовані давньоримськими і старогрецькими юристами про нерозривний зв'язок права і справедливості, права і добра.

Будучи „регулюючою нормою політичного спілкування", право, як відзначав ще старогрецький мислитель Арістотель, повинне служити „критерієм справедливості". Для того, щоб знати, що таке право, писав давньоримський юрист Ульпіан, потрібно зрозуміти, з чим, з якими явищами воно зв'язано і звідки воно береться. Потрібно пам'ятати, перш за все, що

Як бачимо, питання праворозуміння є важливим, складним і багатоаспектним, воно завжди привертало до себе увагу не тільки юристів, а й філософів, соціологів, психологів.

Сьогодні воно є в центрі їхньої уваги і в Україні, де, з одного боку, конституційне проголошена правова держава, принцип верховенства права, а з другого боку, ще не подоланий правовий нігілізм, тобто спроба вирішення певних питань поза правом, а часом і всупереч йому.

^ Розділ 1. Поняття права
1.1 Різноманітність підходів до розуміння права

Питання про те, що таке право, має для філософії права таке ж фундаментальне значення, як і питання "що таке істина" для філософи і людського пізнання в цілому. Адже й у випадку з правом мова теж йде про істину — про шукану правову істину, про істину стосовно до права. І саме тому, що мова йде про істину, питання "що таке право?" залишається актуальним і відкритої для подальших пошуків, незважаючи на безліч (минулих і сучасних) глибоких відповідей, що наближають до шуканої істини, але не вичерпних її і не завершальний процес пізнання.

З позицій сформульованого нами предмета філософії права істотне значення має та обставина, що у всіх відповідях на це фундаментальне питання з необхідністю присутня (чи усвідомлено фактично) такий визначальний для права-розуміння момент, як чи ототожнення розрізнення права і закону (офіційно встановленого, діючого, "позитивного" права Власне цей момент чи розрізнення ототожнення права і закону і позначає принципова відмінність між двома протилежними типами праворозуміння, які можна назвати відповідно юридичним і легістським [13, с.163].

Власне кажучи саме для юридичного праворозуміння питання "що таке право?" є справжнім питанням, дійсною проблемою. Для легістського ж підходу такого питання в справжньому змісті не існує, оскільки для нього право — це вже офіційно дане, діюче, позитивне право. У легізмі тут немає проблем, у нього є лише труднощі з визначенням (дефініцією) того, що вже є і відомо як право Труднощі ці головним чином полягають в тому, що визначення позитивного права (як визначена погоджена, несуперечлива, узагальнена характеристика мінливого і суперечливого емпіричного матеріалу діючого права) повинне і відповідати обумовленому об'єкту, і разом з тим бути вільним від його протиріч, виключень і особливостей, що саме й істотні для діючого права. Звідси і та велика обережність, з якою римські юристи відносилися до визначень І узагальнених характеристик діючого права і його інститутів [15, с.134].

Виділення на основі розрізнення права і закону двох типів праворозуміння (юридичного і легістського), що охоплюють усі можливі трактування права, включаючи і різні колишні і сучасні філолофсько-правові концепції поняття права, не означає, звичайно, заперечення значних розходжень між різними підходами і концепціями усередині самих цих типів праворозуміння. Цю обставини необхідно особливо відзначити в зв'язку з розповсюдженим забобоном, начебто будь-який варіант розрізнення права і закону носить природно-правовий характер і виходить з визнання тієї чи іншої версії природного права. Насправді право в його розрізненні з законом -— це не обов'язково саме природне право, так що природно-правова концепція — лише окремий випадок (історично найбільш розповсюджений, але далеко не єдиний) юридичного типу праворозуміння, подібно тому як розрізнення природного права і позитивного права — теж лише одна з багатьох можливих версій розрізнення права і закону.

Це лише з погляду легістського праворозуміння, що зводить право до закону і вважає правом лише позитивне право (звідси і "юридичний позитивізм" як одне з історичних найменувань цього типу трактування права, хоча точніше було б говорити тут про "легістський позитивізм"), право в його розрізненні з позитивним правом — це "природне право"

Але в самих непозитивістських варіантах праворозуміння право (у його розрізненні з законом) позначається в різних концепціях по-різному як природне право, як "природа речей", як "розумне право", як "філософське право", як "ідея права" і т.д. Також і закон (у його розрізненні з правом) позначається то як "волеустановче право", то як "офіційне право", то як "позитивне право" і т. д.

Під усією цією термінологічною розмаїтістю лежить ідея, зміст якого ми формулюємо як розрізнення і співвідношення права і закону [3, с.121]. Мова при цьому йде не тільки про термінологічну уніфікацію понятійного словника різних підходів до права, але і, що більш істотно, про переосмислення цих різних підходів з нової позиції, під новим кутом зору й у новій їхній якості — як різних варіантів одного (юридичного) типу праворозуміння, як специфічних концепцій (часток випадків) у рамках загальної для них усієї теорії розрізнення і співвідношення права і закону, як окремих напрямків розробки власне кажучи єдиного предмета філософії права.

Для юридичного праворозуміння право це не просто довільне і суб'єктивне владне веління, а щось об'єктивне і самостійне, що володіє своєї (незалежною) власною природою, своєю сутністю і своєю специфікою, словом — своїм принципом. Цим принципом права є принцип формальної рівності, що виражає суть й особливості права, його відмінність від інших соціальних явищ, норм і регуляторів.

Право, яке мається на увазі лібертарним праворозумінням, — це вираження змісту і принципу правової свободи індивідів і, отже, вихідної основи і відмінної риси всякого права, тобто це лише необхідний мінімум права, те, без чого немає і не може бути права взагалі, у тому числі і правовому законі [11, c. 206].

Більш конкретно зміст і особливості лібертарної концепції праворозуміння (у її співвідношенні з природноправовим підходом) можна пояснити, наприклад, у контексті характеристики "позитивного права" при соціалізмі. З позицій лібертарного праворозуміння, що є саме строго юридичним підходом (і взагалі мінімальною вимогою будь-якого власне юридичного підходу), ясно, що законодавство при соціалізмі — це неправове законодавство; відповідно й у так називаного "соціалістичного права" відсутня мінімально необхідна якість права, представлена в правовому принципі формальної рівності і свободи індивідів.

Однак така констатація зовсім не означає, начебто, згідно лібертарному праворозумінню, при соціалізмі в розрізненні і протистоянні з неправовим законодавством (і неправому) фактично мається, але не визнається якесь реально наявне "сьогодення" право. Лібертарна концепція — це новий самостійний напрямок у новій загальній теорії розрізнення права і закону, а зовсім не пристосований до умов соціалізму різновид природного права в його співвідношенні із соціалістичним законодавством (позитивним "соціалістичним правом"). Інакше кажучи, лібертарна концепція й природно-правова концепція — це різні напрямки розрізнення права і закону, що володіють як загальними, так і специфічними характеристиками.

Специфіка лібертарної концепції складається, зокрема, у тім, що в ній немає властивого природно-правовим представленням дуалізму одночасно діючих систем "правильного" (ідеального, належного, природного і т.д.) права і "неправильного" права. Насправді при соціалізмі (також згідно лібертарного праворозуміння) фактично є і діє (причому так, як воно і може діяти) лише так зване "соціалістичне право" (тобто радянське законодавство), що не тільки не є правом, але і (з урахуванням об'єктивних реалій соціалізму) не може бути таким.

Звичайно, констатуючи неправовий характер "соціалістичного права" і законодавства, лібертарна концепція праворозуміння здійснювала визначену критичну функцію стосовно сформованого ситуації. Але це для даної концепції, як і для загальної теорії праворозуміння, не ціль і не найважливіше. Головна й основна її функція — пояснювальна, науково-пізнавальна. І в цьому плані вона орієнтована на з'ясування тих відносин і умов, що об'єктивно необхідні для наявності і дії права [6, с.102].
^ 1.2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття

Аналіз принципу правової рівності свідчить про внутрішню єдність і загальний зміст формальної рівності, єдиного масштабу і рівної міри свободи індивідів, загальної справедливості. Ці значеннєві компоненти принципу правової рівності (і разом з тим аспекти характеристики об'єктивних властивостей права) являють собою взаємозалежні визначення сутності права в його розрізненні з законом.

Різні визначення права, що представляють собою різні напрямки конкретизації змісту принципу правової рівності, виражають єдину (і єдину) сутність права. Причому кожне з цих визначень припускає й інші визначення в загальнозначеннєвому контексті принципу правової рівності. Звідси і внутрішня значеннєва рівноцінність таких зовні різних визначень, як: право — це формальна рівність, право — це загальна і необхідна форма свободи в суспільних відносинах людей, право — це загальна справедливість і т.д. Адже формальна рівність так само припускає волю і справедливість, як останні — перше й один одного.

Ці визначення права через його об'єктивні сутнісні властивості виражають у цілому природу, зміст і специфіку права, фіксують розуміння права як самостійної сутності, відмінної від інших сутностей. Як ці об'єктивні властивості права, так і характеризуема ними сутність права відносяться до визначень права в його розрізненні з законом, тобто не залежать від свободи законодавця, історично і логічно передують закону [7, c. 185].

До цих вихідних сутнісних визначень права (чи до визначень сутності права) у процесі так називаної "позитивації" права, його вираження у виді закону, додається нове визначення —- владна загальнообов'язковість того, що офіційно визнається і встановлюється як закон (позитивне право) у визначений час і у визначеному соціальному просторі.

Але закон (те, що встановлюється як "право") може як відповідати, так і суперечити праву, бути (у цілому чи частково) формою офіційно-владного визнання, нормативної конкретизації і захисту як права, так і інших . (неправових) вимог, дозволів і заборон. Тільки як форма вираження права закон являє собою правове явище. Завдяки такому закону принцип правової рівності (і разом з тим загальність рівної міри свободи) одержує державно-владне, загальнообов'язкове визнання і захист, здобуває законну силу. Лише будучи формою вираження об'єктивно обумовлених властивостей права,

закон стає правовим законом. Правовий закон це і є право (із усіма його об'єктивно необхідними властивостями), що одержала офіційну форму визнання, конкретизації і захисту, словом — законну силу.

Правовий закон — це адекватне вираження права в його офіційному визнанні, загальнообов'язковості, визначеності і конкретності, необхідних для діючого позитивного права.

Реальний процес "позитивації" права, його перетворення в закон, поряд з необхідністю обліку об'єктивних властивостей і вимог права, залежить від багатьох інших об'єктивних і суб'єктивних факторів (соціальних, економічних, політичних, духовних, культурних, власне законотворчих і т.д.). І невідповідність закону праву може бути наслідком правозаперечувального характеру будуючи, антиправову позицію чи законодавця різного роду його помилок і промахів, низькою правовою і законотворчою культурою і т.д [14, c. 317].

У боротьбі проти правопорушуючого закону в процесі історичного розвитку свободи, права і державності сформувалися і затвердилися спеціальні інститути, процедури і правила як самої законотворчої діяльності (і в цілому процесу "позитивації" права), так і авторитетного, ефективного контролю за відповідністю закону праву (система стримувань і противаг у відносинах між різною владою, загальносудовою, конституційно-судовий, прокурорський контроль за правовою якістю закону і т.д.).

У загальнообов'язковості закону (позитивного права) є два різних, але взаємозалежних моменту -— офіційно-владний і правовий.

Перший момент полягає в тому, що закон як встановлення офіційної влади наділяється її підтримкою і захистом, забезпечується відповідною . державною санкцією на випадок порушення закону і т.д. З цього погляду здається, начебто загальнообов'язковість закону — лише наслідок довільного розсуду влади, обов'язковості її велінь, наказів, установлень. Тут же лежать корені легізму, відповідно до якого обов'язковий наказ влади і є право.

Другий момент полягає в тому, що закон наділяється загальнообов'язковістю тільки тому, що він виступає саме як право, а не просто як якесь інше загальнообов'язкове, але неправове встановлення і явище. Адже влади (і легісти) говорять не тільки про загальнообов'язковість закону, але одночасно затверджують, що це і є право.

У цій претензії закону бути правом виявляється та принципова обставина, що в закону (позитивного права) немає своєї власної сутності, відмінної від сутності права. До речі говорячи, у загальнообов'язкових встановлень і актів влади немає навіть власного найменування і єдиної загальної назви, чому і приходиться позначати їх за допомогою різного роду додаткових прикметників ("позитивне", "діюче", "офіційне", "установлене" і т.д.) до слова "право" (у контексті нашого підходу ми позначаємо їх узагальнено й умовно як "закон").

З позицій визнання правової природи і сутності закону ясно, що загальнообов'язковою силою повинний володіти тільки правовий закон. Інакше довелося б визнати, що нічого власне правового ні, що за допомогою сили і насильства можна усяка сваволя перетворити в право. Але об'єктивна природа права виявляється і там, де неї заперечують: навіть тиранічні, деспотичні, тоталітарні акти видаються їхніми авторами й апологетами за "право" і "справедливість".

Можливість зловживання поняттям права і формою закону в антиправових цілях, зрозуміло, не знецінює роль і значення закону як правового по своїй природі явища, як необхідної загальнообов'язкової форми вираження і дії права в соціальному житті людей [9, c. 82].

Двоєдина задача тут полягає в тому (у досягненні такого стану і результату), щоб тільки праву придавалась законна (офіційно-владна, загальнообов'язкова) сила і разом для того щоб закон був завжди і тільки правовим.

У контексті розрізнення і співвідношення права і закону загальнообов'язковість закону обумовлена його правовою природою і є наслідком загальзначимості об'єктивних властивостей права, показником соціальної потреби і необхідності владного дотримання, конкретизації і захисту принципу і вимог права у відповідних офіційних актах і встановленнях. І саме тому, що, по логіці речей, не право — наслідок офіційно-владної загальнообов'язковості, а навпаки, ця обов'язковість — наслідок права (державно-владна форма вираження загальнозначущого соціального змісту права), така загальнообов'язковість виступає як ще одне необхідне визначення права (а саме — права у виді закону) — на додаток до вихідних визначень про об'єктивні властивості права [5, с.152].

Основне розходження між вихідними визначеннями права, що фіксують об'єктивні властивості права, і цим додатковим визначенням полягає в тому, що об'єктивні властивості права не залежать від свободи законодавця, тоді як загальнообов'язковість правового закону, яка мається на увазі об'єктивною природою права, залежить і від свободи законодавця (від офіційно-владного опосередкування між вимогами права і формою їхнього конкретного законодавчого вираження, від владних оцінок і рішень), і від ряду об'єктивних умов (ступеня розвиненості соціуму, наявності умов, об'єктивно необхідних для появи і дії правових законів, і т. д.)

Стосовно до права в його збігу з законом (тобто до правового закону, до позитивного права, що відповідає принципу і вимогам права) усі названі визначення права (права в його розрізненні з законом і права в його збігу з законом) мають субстанціальне значення, розкривають різні моменти сутності правового закону і, отже, входять у його загальне (і єдине) поняття

Зі сказаного ясно в принципі можливі дефініції поняття права в його розрізненні з законом і дефініції права в його збігу з законом (т. е дефініції правового закону, позитивного права, що відповідає об'єктивним вимогам права), але логічно неможливо єдине поняття (і відповідна дефініція) права в його розрізненні з законом і антиправового (правопорушуючого) закону.

Тому, говорячи нижче про загальний (і єдиному) понятті позитивного права і відповідних дефініціях, ми скрізь маємо на увазі правовий закон, тобто позитивне право в його збігу, але не в розбіжності і протиріччі з об'єктивними властивостями і вимогами права. Тут скрізь ми оперуємо правовими визначеннями і правовими поняттями, що припускають об'єктивну правову природу і характер відповідних феноменів

Сполучення різних визначень позитивного права, що відповідає об'єктивним вимогам права, в одному понятті означає їхнє об'єднання (сполучення, ущільнення, синтез, конкретизацію) по тій самій підставі, оскільки мова йде про різні прояви і визначення єдиної правової сутності. Причому ці різні визначення права (у силу їх понятійної і сутнісної єдності) не тільки доповнюють, але і мають на увазі один одного. Саме це дає логічну підставу в дефініції (по необхідності — короткої) загального поняття такого позитивного права (тобто правового закону) обмежуватися лише деякими основними визначеннями (характеристиками), що резюмують у собі й одночасно припускають всі інші визначення сутності права.

Зі змісту концепції розрізнення, що викладається, і співвідношення права і закону випливає, що навіть сама коротка дефініція простішого поняття такого позитивного права (правового закону) повинна містити в собі, як мінімум, два визначення, перше з який містило б одну з характеристик права в його розрізненні з законом, а друге — характеристику права в його збігу з законом. З обліком цього можна сформулювати ряд відповідних дефініцій [12, c. 274]. Так, позитивне право, що відповідає об'єктивним вимогам права (закон у його збігу з правом), можна визначити (тобто дати коротку дефініцію його загального поняття) як загальнообов'язкова формальна рівність; як рівну міру (чи масштаб, форму, норму, принцип) свободи, що володіє законною силою, як справедливість, що має силу закону. У більш розгорнутому виді (з обліком усіх субстанціальних характеристик права) загальне поняття такого позитивного права (правового закону) можна визначити як загальнообов'язкову форму рівності, свободи і справедливості Те ж саме юридичне праворозуміння на більш звичному для легізму мові можна виразити як загальнообов'язкову систему норм рівності, свободи і справедливості.

Усі ці (і можливі в цьому ряді інші) дефініції по своєму змісті рівноцінні, оскільки визначають те саме поняття позитивного права, що відповідає об'єктивній природі і вимогам права. Розходження цих дефініцій (акцент на тих чи інших субстанціальних визначеннях права), найчастіше диктовані актуальними цілями і конкретним контекстом їхнього формулювання, не торкаються суті справи, тим більше що одні субстанціальні визначення права (і відповідні дефініції) мають на увазі і всі інші, прямо не згадані [16, c. 153].

Не слід забувати, що мова йде лише про короткі дефініції, а не про повне і усебічне вираження поняття права, на що може претендувати лише вся наука про право.

Важливо, що ці дефініції виконують своє основне призначення, включаючи в загальне поняття позитивного права субстанціальні характеристики права й у його розрізненні з законом, і в його збігу з законом.

Приведені дефініції носять загальний характер і поширюються на всі типи і системи позитивного права (минулі і сучасні, внутрішньодержавне і міжнародне), щоправда, лише в тій мірі й остільки, у який і оскільки останні відповідають об'єктивній природі і вимогам права і дійсно позитивують право, а не сваволя. Тому дані дефініції виступають також як масштаб і критерій для перевірки й оцінки правової якості різних практично діючих систем і типів позитивного права, для визначення того, чи дійсно в них мова йде про позитивації права чи форми права і закону використовуються в антиправових цілях, для прикриття сваволі і насильницьких установлень тиранії, деспотизму і тоталітаризму.

Висновки

Тільки у вільному суспільстві вільних людей створюються умови для досягнення ідеалів людського щастя. Але свобода не привноситься в суспільство помахом чарівної палички. Вона багато в чому визначена рівнем розвитку продуктивних сил, технічною озброєністю господарства. Вона залежить від відносин власності, відносин виробництва, розподілу, обміну і споживання продуктів. Воля індивіда і воля суспільства тісно зв'язані з духовним життям (причетність до наук, мистецтв, літератури і т.д.) і в значній мірі визначаються підкоренням усіх праву.

У цьому змісті право є основою мирного спільного життя людей. Право дає орієнтири належного поводження. В основі його лежить відома з давніх часів максима (принцип): "Чини так, щоб правило твоїх дій могло бути загальним правилом для всіх".

У реальному житті, звичайно ж, далеко не завжди і далеко не всі люди обирають безконфліктний варіант поводження. Власні інтереси і власна "воля" які не співвідносяться з інтересами і волею інших. Звідси виникають конфлікти, зіткнення людей, "війна всіх проти всіх і кожного проти кожного" (Т. Гоббс).

Держава в ідеалі виступає гарантом миру і згоди людей. Воно затверджує в суспільстві формальну рівність і формальну справедливість, тобто найбільш загальні вимоги права. Чому "формальні"? Та тому, що люди фактично завжди не рівні між собою: один сильний, інший слабкий, молодий і старець; обтяжений великою родиною чи ні і т.д. і т.п. Держава іноді прагне згладити фактичну нерівність людей, але до кінця цього їй ніколи не зробити. До того ж і держави бувають різні.

Держава виділилася із суспільства на відомій стадії його зрілості. Суспільство - мати держави, і відповідно, держава - його дитя, продукт суспільного розвитку. Яке суспільство, таке і держава. Держава виявляє турботу про суспільство, або, навпроти, паразитує чи навіть розтрощує суспільний організм.

^ Перелік використаних джерел

І. Нормативні акти


  1. Конституція України. – К.: Право, 1996 р. – 54 с.



ІІ. Науково-методична література


  1. Загальна теорія держави і орава. / За ред. В.В.Копейчикова –К.: Юрінком Інтер, 1998. – 320 с.

  2. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.

  3. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загаьна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 208 с.

  4. Основи держави і права: Навч. посібник / С.Д. Гусарев, P.A. Калюжний, A.M. Колодій. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.

  5. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. – 3-тє вид., змін. І доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 247 с.

  6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консул, 2001. – 656 с.

  7. Войнович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, із змінами. Навч. посіб. – К.: Атіка, 2001. – 176 с.

  8. Теорія держави і права (опорні конспекти) Навч. посіб. Для студентів вищ. навч. закл. / Авт.-упорядн. Кравчук М.В. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.

  9. Теорія держави і права: Навч. посіб. Для підготовки до державного іспиту (Авт.-упоряд. Кравчук М.В.) – Тернопіль, 1999. – 114 с.

  10. Юридичні терміни. Тлумачний словник. Під ред. В.Г.Гончаренка. – К.: Либідь, 2003. – 320 с.

  11. Копейчиков В.В. Правознавство. Навч. посіб. 3-тєє вид. перероб. та доп. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 638 с.

  12. Кравчук М.В., Гладун З.С. Правознавство. Навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2003. – 407 с.

  13. Молдован В. Основи держави і права. Курс лкцій. Навч. посіб. Для юридичних факультетів вузів. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 521 с.

  14. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М.Колодій, В.В.Копейчиков, С.П.Лисенков та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 368 с.

  15. Загальна теорія держави і права: (Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів) За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.


Схожі:

План стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття iconПлан вступ Розділ Поняття принципів права та його основні характеристики Генезис принципів права
Загальнолюдські (цивілізаційні) та загальноправові принципи права – основа правової системи
План стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття iconПлан Власність національних багатств України як основа суспільної...
Поняття трудового права України як галузі права. Місце трудового права в системі права України
План стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття iconЛекція №. Здоров'Я НАСЕЛЕННЯ І МЕТОДИ ЙОГО ВИВЧЕННЯ ПОНЯТТЯ Здоров'Я,...
У сучасній літературі існує більш ста визначень І підходів до поняття «здоров'я». Наявні в літературі підходи до визначення поняття...
План стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття iconРозділ І. Поняття міжнародного морського права: становлення та
Вступ
План стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття iconМ. О. Ричков. Основи правознавства (курс лекцій у схемах)
На нашу думку, основне, що потрібно пересічному громадянину знати про право це його поняття, яке випливає з сутності права, форми,...
План стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів правознавство 11 клас
Поняття адміністративного права. Загальна та особлива частина адміністративного права. Джерела адміністративного права
План стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття iconПоняття права власності на природні ресурси та його особливості
Саме з метою врегулювання останніх будь-які відносини закріплюються за допомогою норм права. І тоді власність у правовому розумінні...
План стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття icon2. Методологія теорії держави та права. Поняття та класифікація методів теорії держави та права
Предметом теорії держави І права є найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування права І держави, а також...
План стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття icon12. Загальна характеристика адміністративного права України (2 год.)
Поняття адміністративного права. Загальна та особлива частина адміністративного права. Джерела адміністративного права
План стор. Вступ 3 Розділ Поняття права 5 1 Різноманітність підходів до розуміння права 5 2 Поняття права: різноманіття визначень та єдність поняття icon1. Поняття про джерела конституціного права
Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка