В уряді




Скачати 94.54 Kb.
НазваВ уряді
Дата конвертації08.03.2013
Розмір94.54 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Право > Документы
Іва́н Іва́нович Огіє́нко


Народився 2 січня (14 січня) 1882 у містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині — селище міського типу, районний центр Житомирської області) в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків. Був шостою дитиною в сім'ї. Коли Івану ледь виповнилося два роки, внаслідок нещасного випадку загинув батько.



Памятна плита в Брусилові біля дома, де народився Иван Огиенко

1896 закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові. Далі навчався у Київській військово-фельдшерскій школі. Із товаришем по навчанню Юхимом Придворовим (майбутній російський поет Дем’ян Бєдний) редагував рукописний місячник «Моя библиотека». Закінчивши 1900 повний фельдшерський курс, за направленням комісії працював у Київському військовому шпиталі.

У травні 1903 в Острозі склав іспити в місцевій гімназії й отримав відповідне свідоцтво.

1909 закінчив Київський університет св. Володимира, де займався у філологічному семінарі професора Володимира Перетца. Згодом навчався на Вищих Педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті. Від 1915 викладав у Київському університеті, був приват-доцентом на кафедрі мови і літератури. Належав до Української Партії Соціалістів-Федералістів. У 1917—1918 відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. Доктор філософії (1931; університет Брно, Чехословаччина, за працю: «Українська літературна мова 16 ст. і Крехівський Апостол 1560 р.»). Від 1918 — професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету.

14 січня 1918 Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування.

Улітку 1918 виступив засновником і став першим ректором Кам'янець-Подільського державного українського університету (урочисто відкрито 22 жовтня 1918). Огієнко читає в університеті курс лекцій «Українська культура», за якими видає у 1918 році книгу

В уряді


5 січня 1919 Огієнка призначено міністром освіти УНР, працював в урядах Володимира Чехівського та Сергія Остапенка.

1919—1920 — міністр віросповідань УНР в урядах Ісаака Мазепи та В'ячеслава Прокоповича.

Огієнко — урядовець 1920 р.

Від 16 листопада 1919, після від'їзду Директорії УНР з Кам'янця-Подільського, Огієнко став головноуповноваженим уряду. При від'їзді Симон Петлюра наказав головноуповноваженому: «Бережіть Україну, як зможете».

Захоплення Кам'янця-Подільського більшовицькими військами (16 листопада 1920) змусило Огієнка емігрувати до Польщі.
^

Еміграція в Польщі


З 1920 жив у місті Тарнові, де заснував видавництво «Української Автокефальної Церкви», що випускала брошури і невеликі за обсягом книги, автором яких був сам Огієнко. Активно співпрацював з уніатською церквою. За спогадами митрополита Євлогія (Георгієвського), «православний за віросповіданням, він вважав, проте, можливим причащатися в уніатів». Регулярно друкував свої праці в уніатській друкарні в Жовкві.

В 1921 був членом Ради Республіки, а до 1924 — міністром в уряді у справах віровизнання Української народної республіки в еміграції (уряду УНР в екзилі). З 1922 був дійсним членом Наукового товариства ім Т. Шевченка.

Від 1924 викладав українську мову у Львівській учительській семінарії, протягом 1926—1932 — професор церковнослов'янської мови на богословському факультеті Варшавського університету. Був звільнений польською владою як активний прихильник українізації православної церкви. Заснував і редагував у Варшаві журнал «Рідна мова» (1933—1939) і «Наша культура» (1935—1937), які сприяли популяризації української культури, норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР, виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України.

Виступав як творець нової наукової дисципліни — палеотипії, що розуміється ним як галузь знання про книжки старого друку («стародруки»).
^

Церковна діяльність


Овдовів в 1937 — після смерті дружини Домініки Данилівни.

9 жовтня 1940 був пострижений в чернецтво в Яблочинському Свято-Онуфрієвському монастирі митрополитом Діонісієм (Валединським), предстоятелем Польської Православної Церкви.

19 жовтня 1940 на Холмському Соборі був висвячений (під ім'ям Іларіона) єпископом Холмським і Підляським. Хіротонію провели: митрополит Діонісій (Валединський), предстоятель Польської Православної Церкви, архієпископ Пражський Савватій та єпископ Люблінський Тимофій (Шретер). На наступний день (20 жовтня) в Холмському Соборі ці самі єрархи звершили архієрейську хіротонію найменованого в єпископа Іларіона. Яко архієрей організовував українську церкву на Холмщині за допомогою введення української мови в богослужіння. Виголосив сотні проповідей, багато з яких були видані або розійшлися в рукописних списках. Заснував в єпархії друкарню і видавництво, велику єпархіальну бібліотеку, що налічувала десятки тисяч томів. У цей же період написав безліч віршованих (писав вірші з юних років) і прозових творів, в основному духовно-повчального змісту.

З 16 березня 1944 — митрополит. Належав до Української Автокефальної Православної Церкви, відновленої на території Рейхскомісаріату Україна у веденні архієпископа Полікарпа (Сікорського), але прагнув до відокремлення.

Здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. Від 16 березня 1944 — митрополит Холмсько-Підляський УАПЦ Полікарпа (Сікорського).

Московський Патріархат негативно оцінював «українізаторську» діяльність владики Іларіона, але визнає канонічний характер його єпископської хіротонії.

Улітку 1944 Огієнко змушений був емігрувати в Словаччину, потім до Швейцарії (жив у Лозанні), а у вересні 1947 — до Канади у місті Вінніпег, де редагував літературно-науковий місячник «Слово істини».

8 серпня 1951 на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі обраний предстоятелем Української Греко-Православної Церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу. Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Заснував Теологічне товариство (нині: «Теологічне товариство митрополита Іларіона»), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію ім. св. Апостола Андрія (готує православних священиків для українських громад в усьому світі), очолював Науково-Богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Відновив видання і продовжував редагування науково-популярного журналу «Наша культура» (1951—1953, від 1954 — «Віра і культура»).

28 — 30 квітня 1960 у Вінніпезі відбувся Акт Духовної Злуки всіх трьох українських православних митрополій — Української Греко-Православної Церкви Канади, Української Православної Церкви в США та Української Православної Церкви в Екзилі (з центром в Західній Німеччині).

Справа життя Івана Огієнка (працював 1936—1955) — переклад Біблії, що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу.

Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю. Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі прив'язується, він усією душею на ціле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу. І багато людей, помираючи на чужбині, просять накласти їм у домовину бодай грудочку рідної землі…

Іван Огієнко
^

Перекладач Св. Письма



Митрополит Іларіон (Іван Огієнко)

1922 року надрукував у Львові переклад Літургії св. Іоанна Златоуста з грецької на українську мову. У травні 1937 у Львові виходить «Новий Заповіт», що являв собою лише частину головної праці всього життя вченого — перекладу Біблії на українську літературну мову з оригінальних давньоєврейських і грецьких текстів. Поставив перед собою завдання: перекласти Біблію на сучасну українську мову, якомога точніше передавши зміст оригіналу. Британське Біблійне товариство уклало з перекладачем договір про видання книги. Огієнко працював над перекладом з 1931 по 1938, але й багато пізніше він удосконалював текст Біблії для нових видань. В 1942 був опублікований «Новий Заповіт і Псалтир». Повністю фундаментальний переклад (який включає і неканонічні книги) «Біблії або книг св. Письма старого і Нового Заповіту» вийшов в Лондоні в 1962 на 1529 сторінках.

В 1995 в Україні заснована премія імені Івана Огієнка. В 2002 частину архіву митрополита Іларіона передано Україні канадською владою.

Помер митрополит у м. Вінніпег; похований на православній секції Меморіального парку «Ґлен Іден».
^

Мовознавча діяльність


У колі наукових інтересів Огієнка-мо­вознавця були проблеми кириличної палеографії, історії старослов'янської та української мов, будови, стиліс­тики та культури української мови, питання українського пра­вопису.

Огієнко — автор «Десяти мовних заповідей свідомого громадянина» [1].

Основні праці:

  • «Українська культура» (1918, 1991, 1992, 2002),

  • «Український стилістичний словник» (1924),

  • «Історія українського дру­карства» (1925, 1994),

  • «Костянтин і Мефодій. їх життя та діяльність» (1926),

  • «Нариси з історії ук­раїнської мови. Система українського правопи­су» (1927),

  • «Пам'ятки старослов'янської мови X—XI віків» (1929),

  • «Крехівський Апостол» (1930),

  • «Історія української літературної мови» (1950, 1995, 2001),

  • «Граматичні основи української лі­тературної мови» (1951),

  • «Український літера­турний наголос» (1952),

  • «Наша літературна мова. Як говорити й писати по-літературному» (1954),

  • «Етимологічно-семантичний словник україн­ської мови» (т. 1—4, 1979—95).

Праці


Огієнко — автор багатьох наукових праць з українського мовознавства, історії церкви, культури, канонічного права:

  • Огляд українського язикознавства (1907);

  • Орфографический словарь: Справочная книжка по русскому языку (1914);

  • Иноземные элементы в русском языке: История проникновения заимствованных слов в русский язык (1915);

  • Українська культура (1918);

  • Український стилістичний словник (1924);

  • Історія українського друкарства (1925);

  • Чистота і правильність української мови (1925);

  • Кирило і Мефодій: їх життя і діяльність (тт. 1-2, 1927—1928);

  • Пам'ятки старослов'янської мови 10-11 ст. (1929);

  • Українська літературна мова 16 ст. і Крехівський Апостол 1560 р. (тт. 1-2, 1930);

  • Сучасна українська літературна мова (1935);

  • Українська Церква (Том 1, Том 2, 1942);

  • Слово о полку Ігоревім (1949; 1967);

  • Історія української літературної мови. Київ — 2001 (Перше видання Вінніпег — 1949);

  • Іконоборство (1954);

  • Візантія і Україна (1954);

  • Українська Церква за Б.Хмельницького. 1647—1657 (1955);

  • Князь Костянтин Острозький і його культурна праця (1958);

  • Дохристиянські вірування українського народу. Історико-релігійна монографія (1965);

  • Канонізація святих в Українській Церкві (1965);

  • Життєписи великих українців / Упоряд. М. Тимошик. (1999);

  • Тарас Шевченко / Упоряд. М. Тимошик. (2002).

  • «Містечко Брусилів і його околиці»[2]
^

Вшанування пам’яті


  • 25 березня 2012 р. на стіні приміщення історичного факультету Волинського національного університету ім. Лесі Українки освятили меморіальну дошку Івану Огієнку (митрополиту Іларіону).

Примітки


    1. Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Рідна мова / Упоряд., авт. передмови та коментарів М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2010. — с. 40.

    2. «Віднайдено невідому досі книгу Івана Огієнка». Житомирська хвиля. 16.04.2010. http://103fm.com.ua/index.php/2008-11-25-16-36-48/10103-2010-04-16-11-12-27.html. Процитовано 17.04.2010. 

Джерела


  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.648.

  • Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.250.

  • Довідник з історії України. — Т. 2. — К., 1995. — С. 294—295.

  • Гончаренко Семен. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С. 237.

  • Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 299.

  • Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 50—51.

  • Климчук О. В чистій любові до краю: Пророки духу // Україна. — 1991. — № 19. — С. 16—20.

  • Тіменик З. Феномен Огієнкового духа // Бібліотечка «Успенської вежі». — Ч. 1. — С. 4—16.

  • Лучук В. Іван Огієнко — поет // Бібліотечка «Успенської вежі». — Ч. 1. — С. 16—18.

  • Духовна і науково-педагогічна діяльність І. І. Огієнка в контексті українського національного відродження: Тези доповідей науково-теоретичної конференції. — Кам'янець-Подільський, 1992. — 219 с.

  • Лозовий Віталій. Іван Огієнко // Подолянин. — 1993. — 11 і 17 березня. — С. 3.

  • Сохацька Є. І. І. Огієнко і Г. О. Костюк // Культура Поділля: історія і сучасність. — Хмельницький, 1993. — С. 233—236.

  • Мацько В. П. Богословська поезія митрополита Іларіона (Огієнка) // Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського державного педагогічного інституту. — Серія філологічна. — Випуск 1. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 301—305.

  • Качкан В. А. Етнокультурний пласт Івана Огієнка // Качкан В. А. Українське народознавство в іменах. — Частина 1. — К., 1994. — С. 281—295.

  • Тимошик Микола. Невтомний сівач на українознавчій ниві // Огієнко І. І. Історія українського друкарства. — К., 1994. — С. 7—33.

  • Мацько Віталій. Творчий подвиг вченого // Мацько Віталій. Злотонить. — Кам'янець-Подільський, 1994. — С. 81—102.

  • Тимошик Микола. «Смиренний богомолець за кращу долю українського народу»: Маловідомі сторінки життя й діяльності Івана Огієнка // Огієнко Іван (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. — К., 1995. — С. 7—47.

  • Тимошик Микола. «Все, що мав у житті, він віддав для одної ідеї…» // Історичний календар'97. — К., 1996. — С. 14—15.

  • Завальнюк О. М. І. І. Огієнко і Кам'янець-Подільський державний український університет (1918—1920) // Наукові праці історичного факультету. — Т. 2. — Кам'янець-Подільський, 1996. — С. 90—103.

  • Копилов А. О. І. І. Огієнко про польську військову присутність у Кам'янці-Подільському у 1919—1920 роках // Наукові праці історичного факультету. — Т. 2. — Кам'янець-Подільський, 1996. — С. 189—194.

  • Сохацька Євгенія. Довге повернення Івана Огієнка // Кам'янець-Подільський вісник. — 1997. — 11 січня. — С. 3.

  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.

Схожі:

В уряді icon“Конституційні проекти Директорії”
Народної Республіки. Деякий час зберігаючи за собою найвищі виконавчі функції, вона призначила кабінет міністрів на чолі з Володимиром...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка