Реферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого»




НазваРеферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого»
Сторінка1/4
Дата конвертації04.03.2013
Розмір0.55 Mb.
ТипРеферат
uchni.com.ua > Психологія > Реферат
  1   2   3   4


Дипломна робота

З кафедри української літератури

Дніпропетровського національного університета


На тему: «Поетика малої прози Б. Лепкого»

Реферат

Випускна робота: «Поетика малої прози Б.Лепкого»; 52 с.; 39 джерел

Ключові слова: психологічні засоби, фольклор, імпресіонізм Б.Лепкого, екзистенціалізм.

Об′єктом дослідження є оповідання «Гостина», «Закутник», «Гусій», «Звичайна історія», «Настя», «Небіжчик» та ін.

Мета роботи: з′ясувати, в чому полягає своєрідність творчої манери Лепкого-прозаїка.

^ Методи дослідження: комплексно-системний, функціональний, герменевтичний.

Одержані наслідки та їх новизна: спостереження над малою прозою Б.Лепкого, засвідчують в особі письменника оригінального майстера слова. Залишаючись у межах психологічного реалізму Б.Лепкий використовує в своїх творах імпресіоністичну манеру, алегорично-символічні образи, елементи екзистенціаналізму.

Результати досліджень можутьбути використані студентами-філологами та вчителями-словесниками при вивченні творчої спадщини Б.Лепкого.
Resume

The graduation research of the forth-year student Severinova N.S. (faculty of the Ukrainian philology) deals with small forms of prose by Bogdan Lepkiy. The means of psychological analysis, folklorism, tendencies of modernism are determined in the work. The work is interesting for students-philologists and for the teachers of the secondary schools. Bibliography is 39.

Зміст
Вступ…………………………………………………………………….......3 - 6

Розділ I

Засоби психологічного аналізу в малій прозі Б.Лепкого……………......7 - 21

Розділ II

Зв′язок оповідань Б.Лепкого з фольклором……………………………..22 - 32

Розділ III

Імпресіоністичні та екзистенціальні тенденції в малій прозі Б.Лепкого......................................................................................................33 - 46

Висновки………………………………………………………...…………47 - 49

Список використаних джерел…………………………….………………50 - 52

Вступ

Творчість Богдана Лепкого понад півстоліття була під забороною на рідній землі. «Таке довге табу, - на думку Миколи Ільницького, - завдало непоправної шкоди нашій культурі, сумні наслідки його ще довго даватимуться взнаки.

Адже Богдан Лепкий – не епізодичне і′мя в українській літературі, це постать першорядної ваги, непересічного таланту. Він виявив себе як талановитий поет, прозаїк, мемуарист, перекладач, літературний критик, історик українського письменства, активний громадсько-культурний діяч. Творчість Богдана Лепкого тривала майже півстоліття,на яке припадали складні й драматичні події та суспільно-політичні процеси. Органічно вписана в процес розвитку української літератури від початку XX століття, що розгортався, з одного боку, під впливом традицій української класики, з другого – новітніх західно-європейських літературних течій, творчість письменника протягом десятиліть посідала одне з провідних місць у розвитку української літератури поряд з творчістю Василя Стефанника, Ольги КобилянськоїЮ Василя Пачовського та інших.

Звичайно, донедавна не було змоги дати об′єктивну, широку картину творчого розвитку письменника, представити спадщину письменника у її визначних здобутках; навіть прекрасна пісня на слова поета, що стала народною, «Видиш, брате мій», довгі роки була офіційно заборонена, а потім жила безіменно. Перейнятий національним пафосом цикл історичних повістей Лепкого про Мазепу та козацькі часи був вилучений з духовного обігу на рідних землях, передрукувався лише в діаспорі.

З часу утвердження незалежності України вже вийшло чимало творів Б.Лепкого, серед них і вибране у двох томах, підготовлене до друку Миколою Ільницьким (видавництво «Дніпро», 1991), який започаткував публікації спадщини письменника у її жанровому розмаїтті (поезія, проза, мемуаристика).

До 125-річчя від дня народження письменника видатного видавництво «Наукова думка» випустило нове зібрання творів Б.Лепкого в двох томах. Двотомник, підготовлений докторами філологічних наук Федором та Володимиром Погребенниками, є свідченням поглибленого інтересу до творчості Б.Лепкого.

М.Ільницький відзначав «універсалізм, багатогранність творчих інтересів» Богдана Лепкого. Дослідник не відносить Богдана Лепкого ні до поетів гострого соціального бачення, ні до митців концептуального філософського мислення, називає такі риси його поезії, як «рефлексійна споглядальність» і «самозаглибленість», визначає основні мотиви його поетичних творів. Своєрідним явищем в українській прозі десятиліть XX ст. Вчений вважає оповідання Б.Лепкого, наголошує на ліризмі його прозових творів: «Цей ліризм виявляється не лише в настроєвості, де спосіб оповіді визначає не конфлікт і характер, а певна емоційна тональність. Тут ідеться про, сказати б, наскрізний ліричний сюжет оповіді, провідний мотив, що об′єднує твори на різні теми, про різні життєві історії, йдеться про ліризм, як домінанту».

Ф.Погребенник теж вважає Б.Лепкого тонким і ніжним ліриком, «муза якого увібрала красу і силу народної пісні, радість і біль, звитягу й муку рідної землі». На думку дослідника, «найбільшу силу таланту Б.Лепкого засвідчив у малих прозових творах (новелла, оповідання, поезія в прозі), які найповніше конденсують у собіглибоке знання автором народного життя, вміння письменника по-своєму його художньо осмислити».

Ф.Погребенник – автор ряду статей і невеличкої монографії, присвячених творчості Б.Лепкого. В своїх працях вчений характеризує тематичне коло творів письменника, визначає їх проблематику та основні мотиви.

Крім Ф.Погребінника та М.Ільницького, які досить багато зробили для вивчення творчої спадщини Б.Лепкого, звертались до неї і такі дослідники, як В.Качкан, М.Жулинський, М.Сівицький.

На думку М.Жулинського, Б.Лепкий «прагнув продовжити і поглибити отой «хлопський монолог», який творили і його вчитель І.Франко, і В.Стефанник, і М.Коцюбинський, і О.Кобилянська».

В.Качкан бере до уваги проблему ментальності, проблему української душі з огляду на філософсько-моральний зріз, і саме у цьому ключі розглядає художню манеру Б.Лепкого.

М.Сивіцький, польський вчений, який присвятив багато років вивченню творчості письменника, відносить Б.Лепкого до тих митців, що «бліли болями народу, страждали його стражданнями, добирали з народної гущини праобрази героїв і творили літературні шедеври».

У журналі «Слово і час» з′являлись статті О.Нахлік і Н.Шумило. О.Нахлік намагається вийти на філософський рівень поезії Б.Лепкого, у зв′язку з цим робить спробу осмислити основні мотиви і образи його поетичних творів.

Н.Шумило в своїй статті звертається до малої прози Б.Лепкого з метою виявити традиційні і новаторські риси в творчості письменника.

Як бачимо, дослідники, які зверталися до вивчення прози письменника, переважно визначали тематичний діапазон творів, їх проблематику, залишаючи поза увагою засоби творення образів, зокрема засоби їх психологізації. Тому, на наш погляд, мала проза Б.Лепкого вимагає більш детального аналізу.

Метою нашого дослідження є проведення власних спостережень над малою прозо. Б.Лепкого для того, щоб визначитися, в чому ж полягає своєрідність творчої манери письменника. Відповідно до мети встановлюємо такі завдання:

  • виявити оригінальність художньо-стильових ознак малої прози Б.Лепкого у таких параметрах, як засоби, фольклоризм, ритмічна організація тексту;

  • з′ясувати зумовленість і спецефічність модерністичних тенденцій у малій прозі письменника.

При написанні роботи будемо використовувати такі методи дослідження літературних явищ, як функціональний, комплексно-систематичний, герменевтичний.

Розділ I

Засоби психологічного аналізу у малій прозі Б.Лепкого.

Психологізм, як літературно-художнє явище до цього часу не має точних енциклопедичних визначень. Дослідники по-різному витлумачують це складне поняття.

Психологізм, як предмет і властивість художнього відображення, психологічний аналіз, як система засобів мають пряме відношення до найвагоміших категорій естетики і літературознавства.

Аналіз специфіки творення художнього образу, приймання його та тлумачення безпосередньо пов′язані із знанням закономірностей перебігу психічних процесів, зумовлених практикою, досвідом творців і читачів.

«Психологізм, - за визначенням В.В.Фащенка, - універсальна, родова якість художньої творчості. Його предметом є відображення внутрішньої єдності психічних процесів, станів, властивостей і дій, настроїв і поведінки людини... Психологізм також визначається як художня система форм (типів) і засобів зображення та вираження людської психіки в літературі».

М.Кодак розрізняє у своїй книзі такі терміни: «психологічність – родова прикмета мистецтва слова (як літератури, так і фольклору), його іманентна властивість виражати психіку людини; психологізм (художній) – декларована «рухомою естетикою» або науково реставрована з творчої практики (автора, школи, напряму) система соціально-психологічних поглядів на людину у світлі естетичних сподівань данного часу; психологічний аналіз – метод образно-логічного осягнення історично характерний соціально-психологічної суті людини в художній творчості».

В кінці XIX ст. – на початку XX ст. спостерігаємо небувалу досі увагу до вияву людської сутності в інтелектуальній і емоційній сферах, психологічний аналіз настільки поглиблюється, що змінює обличчя літератури, створює новий тип її – ліричної, напружено-емоційної, змінює стиль викладу матеріалу, побудову сюжетів фабули композиції. Зовнішній вияв сюжету змінюється на внутрішній. Це вже було дослідження психологічного процесу як об’єкту зображення.

Відтворити душевний порух в усій його істиності – це тонке мистецтво, яке дається не кожному Кожна пристрасть, кожне почуття виражають себе через розгалужену систему взаємопов’язаних художніх засобів. Про душевний стан героїв говорять їхні очі, міміка, жести , пози, рухи, інтонації. Одним із засобів творення образів є портрет. Безпосередньому зображенні душевних станів і духовного життя служить саме психологічний портрет, тобто той, у якому психологічні і моральні властивості людини відбуваються найбільш повно. Це можуть бути певні варіанти залежностей. Змінюється настрій, душевний стан – змінюється і колір обличчя, чи блиск очей у персонажа: від страху воно блідне, від злості – темніє, від радості – рожевіє, у тьмяних очах – туга, в примружених – посмішка.

Психологічний портрет як важливий засіб творення образу займає помітне місце в малій прозі Б.Лепкого. Усвоїх оповіданнях через ситуації та художні деталі автор відтворює правду часу, буття. І досягає цього, як правило, не лише завдяки змалюванню реалій, а передусім через конструювання внутрішньо-душевних порухів, викреслення невидимих, але відчутних ліній характерів.

Практично в жодному з оповідань Б.Лепкого немає захоплення автора революційними змінами, соціальними потрясіннями та політичними конфліктами. Натомість відчуваємо увагу до людини, з її думками, почуттями, переживаннями.

Простежимо, як Б.Лепкий створює психологічний портрет священика в оповіданні «Гостина». Перше враження сподівача від зустрічі із своїм колишнім товаришем: «Був веселий і жвавий та держався молодо». Це речення несе в собі мінімальну психологічну характеристику, тобто картину душевного стану священника. Можна було б подумати, що це людина безтурботна життя якої нічим не затьмарене, якби ми не знали, що в нього померла жінка. Наступне речення витримане в тому ж спокійному розповідному тоні: «Лиш над чолом, між густим, чорним волоссям сріблилися білі нитки. Так іноді, з зарання вдарить мороз і сріблиться на зеленій здоровій траві». Письменник вносить живописні деталі до портрету.

Говорячи про живописний портрет, маємо на увазі зіставлення зовнішності, а то й поведінки людини зі світом природи. Живописний портрет приваблював не одне покоління митців. Не цурається його і Лепкий. Але нас цікавить інший аспект, а саме – портрет психологічний. Зупинимося докладніше на цьому питанні.

В оповіданні «Гостина» розповідається, як зустрілися два старі товарищі. Один розповідав свою пригоду, інший слухав: «Він слухав, дивлячися на мене лагідними, голубими очима, які пригадали мені мої давні літа.

Не раз гляділи ми отак один на другого щиро й просто, не маючи шо перед собою скривати. Лиш нині запримітив як на тих ясних зіницях якусь легку опону з мрії і смутку».

Вираз очей – один із найважливіших сигналів про душу. Зовні людина може видаватися веселою і жвавою, та варто лише зазирнути в її очі, щоб побачити, що вона чимось засмучена чи занепокоїна. Оповідач розказує про людину, яку раніше добре знав. Це був чоловік з ясними та чистими очима, «прозорими, як гірська криниця при дорозі». А тепер він помітив в очах товариша «легку опону з мрії», хоч той і тримався весело. Розмова і далі велася в бадьорому настрої, і лише ближче до ночі оповідач вперше побачив на обличчі товариша дивний неспокій. Ми ще не можемо собі уявити, з чим саме пов’язаний цей дивний неспокій, але напруження надалі зростає: «Мій товариш сидів у ногах і ми говорили дальше, як звичайно други, що стрінувшися по довгій разлуці не можуть наговоритися доволі. Але на моє диво запримітив я, що мій співбесідник забувався, не відповідав на питання, або відповідав не до речі, був розсіяний і неуважний. В його лиці, в голосі, в цілій появі малювалося якесь дожидання, непевність, тривога». Потім психічні стани священика змінюються швидше, динамічніше, по висхідній: «Ось вітер рушив занавісою при вікні і він зблід, ось зашелестів листок, спадаючи з галузки, а йому кров ударила в лице; ось якийсь шелест пішов по салоні – і він зірвався на рівні ноги. Стояв вдивляючись у відхилені двері і вслухаюхаючися в нічну тишину. Втім – якийсь звук. Як би хто злегка потрутив клавіші».

Звернімо увагу тут на звуковий образ. Письменник використовує засіб алітерації: «ось вітер рушив занавісою», «ось зашелестів листок, спадаючи з галузки», «ось якийсь шелест пішов по салоні». Ніби справді чується таємничий шелест, який так бентежить душу героя, що він змінюється в обличчі: спочатку збліб, потім кров ударила йому в лице; а далі відбувається найвища точка напруження, свідченням чого є несподіваний різкий рух. Виявляється, герой чує вночі гру на фортепіано покійної дружини: «Втім – якийсь звук. Як би хто злегка потрутив клавіші... хвилина тихо. А потім знов той самий звук – і мой товариш, непопрощавшися зо мною, зникає в темряві гостиної кімнати і замикає за собою двері». Наступного ранку він «говорив тихо і мов несміло», ніби вибачаючись, «був блідий, очі мав мутні, невиспані». Перед нами вже не той жвавий, веселий чоловік, а людина вимучена. Він коротко пояснює товаришеві, що сталося вчора: «Вчора не попрощався з тобою. Не гнівайся. Але бачиш, є речі які не снилися філософам. Вона була у мене. Звідтам, - тут показав на цвинтар. –Приходить часом і грає. Довго... Є речі, які... «- решту заглушили дзвони».

Незахищеність і трагічність людської екзистенції оригінально втілені у символічному образі дзвонів. Найстрашніше, певне, страшніше смерті – самотність – це думка закладена в підтексті.

Будучі замолоду тісно пов’язаним з подільським селом, Б.Лепкий звертався до зображення тієї верстви населення, яку добре знав – до селян. Це перважно живі, реальні постатті. Перед очима читача постають і лірично забарвлені сцени з народного побуту, і образи добродушних хліборобів з іхніми щоденними клопотами, і родинні трагедії. У малій прозі Б.Лепкого відчуваємо відгомін народного життя з його соціальними конфліктами, морально-етичними і психологічними проблемами.

Так, в оповіданні «Закутник» письменник розкриває психологію селян і екзекутора (збирача податків). Ось як починається оповідання: «Матвій Скрегота збирався до церкви. Коло скритні стояли вимазані чоботи, а на постелі лежав одинокий у хаті кожух. Сам Скрегота стояв над цебриком і мився і мився. З губи випускав воду на долоні, а долонями тер лице». Єдина деталь «одинокий кожух» говорить про статки в цьому домі. Здається, не було в хаті нічого більш цінного, ніж цей кожух. Потім ми дізнаємося що це святкове вбрання: «Скрегота був уже вбраний. Голова вилискувала як пампуха, а обличчя сіяло святочним настроєм. Хотів приступити до постелі і вбирати кожух, коли до хати вбіг задиханий Петрусь». Хлочик повідомив, що приїхав закутник. Реакція на це Скреготи: «Скрегота, як вбрав один рукав, так і кинувся до хлопця». Цей рух як найкраще передає, що слова хлопця сильно вразили батька, він приголомшений, не хоче вірити сказаному. Але потім: «Скрегота глянув на жінку, жінка на нього і порозумілись». Митців здавна приваблював прийом «читання» поглядів і «розмови очей». Адже погляд може сказати те, що в дану мить думає і почуває особа, завдяки чому люди можуть порозумітися без слів. Так і в данному випадку: чоловік і дружина глянули один на одного і зрозуміли, що податок не сплачений, грошей нема, заробити ніяк, а їсти треба. Над ними нависло німе запитання: «Що ж діяти тепер?» А далі: «Замість відповіді вхопила жінка з чоловіка кожух і пустилася по хаті. Хотіла ховати до скрині, але подумала і дала спокій. Від скрині метнулася за піч, від печі до постелі. Під постелею була яма, чорна як пекло. Колись гніздо крілів, тепер пострах для дітей. Прикучнула, зложила кожух вовною наверх і жбурнула його туди». «Пустилася», «метнулася», «жбурнула» - все це дієслова на означення різких, швидких рухів. Вони підкреслюють розгубленість, знервованість Скреготихи, яка вагається, куди б сховати кожух, щоб його не знайшли. В цей час «Скрегота стояв і дивився на ту бабську роботу». Мабуть, він досі перебував у стані зніяковіння. Письменник подає таку йому характеристику: «Був то мужик зі здоровим тілом і добрим розумом, з рішучим виглядом лиця. Як міг зводив кінці до купи, а вони рвались.От і тепер, як тут порадити, як відпросити немилого гостя? По його обличчю перебігали раз у раз журба і клопіт, то знов гнів і злоба». Тяжкі почуття тіснилися в душі цього чоловіка, але виходу він не бачить, тому приходить до висновку: «дідько його приніс, дідько й віднесе».

Появу екзекутора письменник малює так: «Втім ри-ип, відчинилися двері і на порозі появився закутник. Хильцем переступив поріг і, не здіймаючи шапки, став посеред хати. Був високий, як дуб, грубий, як бочка, лице мав червоне і великі очі. В цілій появі було щось вояцького, щось хищного, готового до крові й до розбою». Спочатку звуковий образ сприпу дверей побудований на асонансі; вже сам цей звук віщує щось лиховісне з огляду на обставини. Потім з’являється закутник. На звироднілість цієї людини вказують такі деталі: «не здіймаючи шапки, став посеред хати», був «грубий, як бочка», в появі його було «щось хищного, готового до крові й до розбою»; також те що хоч сам мадяр, та воював із своїми (мадярами). То ж немає нічого дивного, що він став екзекутором, і на цій посаді «розвинув невтолиму діяльність».

Скреготу, який вирішив триматися спокійно, не полишає одна думка, все про той же кожух: «що буде як забере кожух? З хати вийти не годен? Що скажуть люди?..» Але просити цього закутника також не хоче, вважає це нижче своєї гідності, а, можливо, просто впевнений, що це нічого не дасть. І Скрегота «закусив губи». Що це значить? Чи це знервованість? Чи небажання говорити? Чи йому в голову запала якась думка, і він замислився? Поки що важко сказати, але ясно одне: за цим зовнішнім мовчанням приховується.

Кульмінаційний момент – Скриготиха не хоче відкрити скриню, бо там полотно, на яке пішло стільки праці. Ситуація напружується: «Скреготі кров ударила до голови, а рука запашіла. Нараз побачив своє положення як на лодоні». За цого зовнішньою безсторожністю приховано вир думок і почуттів. Буря знялася, коли екзикутор штовхнув жінку у груди і відібрав у неї ключі: «Стон жінки шпигнув мужа ножем в саме серце. Несвідомо зірвався з місця, несвідомо приступив до нього і в хвилині, коли той найспокійніше підбирав ключ, - грянув на нього». І непередбачена розв’язка: «Закутник повалився як підгнила колода. Падаючи, головою зачепив поріг скрині. А ріг був острий і в залізо кутий». На прикладі цього невеличкого твору ми можемо побачити, як майстерно Б.Лепкий відтворює психологію селянина-трудівника, для якого найціннійшою річчю є кожух, і якому неймовірно боляче віддавати закутникові те на що пішло стільки нужденної праці.

Найчастіше художнім засобом втілення почуттів у Лепкого є змалювання, їх вираз передає переживання героїв. Пригадаємо портрет учителя з оповідання «Звичайна історія»: «Був високий і худощавий. Рамена мав піднесені, а голову всунену в тулуб. Чоло, як вапно біле, а під ним глибоко-горючі сині очі. Мінилися вони раз у раз. То завмирали спокійною байдужістю, то займалися живим вогнем надії. Лиця запалі, якби себе і всю шкіру хотіли втягнути до середини». Один епітет «глибоко-глибоко горючі» очівже промовляє про стан учителя. Очі запали всередину, ніби дивилися не на світ, а на ту хворобу, що здавлювала йому груди. Він в напруженні від того, що ось-ось вирветься його кашель і буде різати слух співрозмовнику, тому всіляко намагається стриматися.

Про виснаження Гринуня з оповідання «Гусій» промовисто свідчать знов таки очі. Письменник так описує хлопчика: «Був мало що більший від гливої, подібний до великої груди землі; сірий, мовчаливий, неповоротливий. Лишень очі світилися йому, як два великі вуглі. Та й тільки йому, що ті очі, очі та й живіт надутий, як барабан». «Очі... як два великі вуглі» - Єдине, що, здавалось, мало вагу в цьому маленькому тілі, адже він був не на багато більший від гуски.

А що значить деталь «втворила очі» (оповідання «Настя»)? Настя не подивилась, не глянула на чоловіка, коли він почав до неї присікуватись, а «втворила очі». Ніби до того вони в неї були закриті, навіть замкнуті, а тепер вона їх «втворила», тобто відкрила (відчинила), після чого через силу промовила: «А чого тобі?» Настя воліла б ніколи не бачити нелюбого чоловіка, не те, що розмовляти з ним. Ц е протест проти знущання над людською гідністю.

У малій прозі Б.Лепкого простежується еволюція: посилюється аналітичне начало, тобто поглиблюється психологічний аналіз. Цікавим в цьому плані є оповідання «Кара», в якому письменник чітко вимальовує психологічний стан своїх героїв, використовуючи при цьому як зображення зовнішньої мови почуттів, так і внутрішнє мовлення, звертається до невласне прямої мови. Своєрідної емоційності зображуваному надають звукові і синтаксичні повтори, риторичні запитання. Засобом створення настрою є пейзаж.

Коли Мотря вночі вертала від ворожки, то «чула, як скрипів залізний трираменний хрест і як злегка відосіннього вітру стогнали на дзвіниці дзвони». Цей звуковий образ, по-перше витінює душевний стан дівчини, по-друге, створює передчуття чогось недоброго. Спрвді, те, що задумала Мотря, жахливе. Здається, сама земля хоче спинити її: «на дорозі болото мастке і чіпливе, як смола. Чоботи лізуть у нього, як у тісто сокира». Але Мотря певна того, що повинна вчинити: «Мусить зайти, мусить замурувати жабу; мусить, мусить! За пазухою у неї Настині муки і смерть. А хіба ж вона сама, Мотря, не вмирає сім раз кожної днини, хіба не мучиться з вечора до досвіта, а від досвіта до ночі? Смерть за смерть, а муки за муки. Так мусить бути!..» Автор тут вдається до невласне прямої мови. Ритмічності цьому уривку надають повторення слова «мусить», яке, подібно до ударів молотка, відбивається в свідомості Мотрі. Виразно зображує автор емоційний стан дівчини: «а в грудях дзвін... Бам, бам, бам! Горить! Весь світ спалахнув притаємним, червоним огнем. Бам!Бам!.. Кругом дими і попіл, а з попелу вилазять жаби. Гу, які ховзкі і погані! Як надуваються, ростуть і ригають огидною паморокою, від якої усьо довкола стає одною гнилою баюрою... Гу-у! Ноги дрижать, по тілі біжить пекучий піт, а в серці дзвін... Бам! Бам! Бам!». Страшні видіння малює страх у свідомості дівчини. Але, з іншого боку, її розпалює бажання помсти, воно сильніше за всі інші почуття: «Зібрала всю силу і метнулась по хаті. Нема часу! Ось пічне сіріти і мати надійде від хорого. Треба спішитися. До тої пори всьо мусить бути готове. Чуєш, Мотре! Всьо – мусить – бути – готове!.. І ніхто не сміє знати. Ніхто!». Знов повторення («нема часу», «всьо мусить бути готове», «ніхто»), короткі речення, виважені паузи («Всьо – мусить – бути – готове!..») передають стан напруження, готовності діяти, Хоч страх не полишає дівчину. Поглиблюється внутрішнє протиріччя. Глянувши на образи, Мотря злякалася: «Сусе Христе, вона не годна того зробити, не годна!» Але якийсь інший голос говорив «мусить». Злість перемагає страх, і вона це зробила: «Сталося», - шептали уста. «Чи всьо?» - питався розум. «І так скоро? – доповідали гадки... А в грудях дзвін. Велике залізне серце б’є в камінні криса, аж луск по голові йде. Вже, вже, вже!» Хаос думок, хаос почуттів, ще не повне усвідомлення того, що скоїла. Потім Мотря намагається заспокоїтися, але це в неї ніяк не виходить, зір і слух прикуті до того страшного місця. В кінці підрозділу (оповідання поділене на невеличкі підрозділи) повторюється речення: «А залізне серце валить у камінні криса, аж луск по черепі йде! Вже! Вже! Вже!». Повтори синтаксичних конструкцій фраз створюють особливий темпоритм розповіді і служать засобом зображення відповідного емоційного настрою. Ритм – це ще одна особливість прози Б.Лепкого.

Внутрішній світ, безпосередньо пов’язаний із свідомістю героя, пов’язується з мовленням героя у всіх його виявах. Психологічне – це зображення душі героя, його думок, почувань. «Таємничі процеси думання й переживання найповніше передаються у внутрішньому мовленні – не розчленованому, єдиному потоці свідомості й відчуттів», - зазначає В.Фащенко.

Повертаючись до оповідання «Кара», звернімося до сцени у церкві де Мотря нарешті зустріла Настю. В свідомості Мотрі виринають думки: «Щаслива Настя. Колись гладив би ті коси Петро... Може й гладив?.. Певно, що гладив, але більше гладити не буде!..» В цей потік думок вклинаються слова молитви, після чого він продовжується: «Отче наш... і остави... яко же... довжниками нашим... більше гладити не буде...» І так триває до кінця молитви: «Якоже і ми оставляєм..» Шепче Мотря без гадки своїми завзятими устами... Скорше смерть її погладить, як Петро – кінчить у гадках молитву». Основний психічний стан Мотрі – почуття ображеного кохання, звідси злість, ненависть до суперниці, жадання помсти. Тому її думки кружляють навколо Насті, і хоч слова молитви іноді переривають їх, але не поривають із собою. Про стан Мотрі говорить також її погляд: «Вона чеше Настю залізними гаками своїх завистливих очей». Письменник використовує метафору, яка і несе в собі психологічне наповнення.

До психологічних засобів відноситься зображення снів, марень, спогадів, підтекст. Б.Лепкий розмежовує забобонність і марновір’я неосвідченого селянства на зразок того, що виявляється в оповіданні «Глухий кут» (коли ворожбит наказує пересунути хату з метою відведення нескінченного ряду «невезінь»), від містичних почуттів притаманних просвітленим любовью героям. Священослужитель із згадуваного вже оповідання «Гостина» вчуває вночі гру на фортепіано покійної дружини, а Настя (оповідання «Небіжчик»), яка теж втратила коханого чоловіка відмовляється ворожбитству викликати його дух, щоб не нашкодити померлому: «Вона конечно хотіла, щоби її небіжчик прийшов до неї, але сам, без часнику. Коли тужть, а пустять, то прийде, мусить прийти, а коли ні, то най і так буде; побачаться колись».

В оповіданні «Мій товариш» священик пригадує минулу подію, яка перевернула все його життя. Якось на балі він побачив дівчину, яку кохав, їз своїм суперником. Не тямлячи себе, повертається він в готель, поринає в тяжкий сон, і, ніби вже прокинувшись, бачить привид: «Піднімаюся і виджу, як рівночасно в ногах ліжка показується сиве волосся, чоло, очі, борода і стає старенький добродушній чоловік із дивною, незрозумілою усмішкою біля уст. «Хто то?» - кричу і хочу вхопити за револьвер. Але він простирає свою руку і я паду безсильний на постелю з очима вліпленими в його очі в тую дивну, незрозумілу усмішку біля його уст. «От тут, - починає старець, - на тім самім ліжку знайшли «його». Лежав так само, як ти, лиш нога звисала на долівку. Мов такі самі мутні очі, таке прив’яле лице, лиш на груди мав червону квітку. Я зібрав останки сил, зірвався з ліжка і підняв занавісу... Там у сірих сутінках досвітка стрінув я ті самі пронизливі очі і тую усмішку дивну, незрозумілу». В цьому виданні попередження про щось лиховісне. Герой намагається втекти з цього місця, але кількома годинами пізніше отримавши страшну звістку повертається. На тому самому ліжку, де він бачив свій сон, або видіння, лежав його суперник з простріленими грудьми. Це було страшне потрясіння, яке примушувало задумуватися, що штовхає людину на самогубство. Герой прагне дошукатися причини цього вчинку, але марно: «Гроби мовчать». Разом з тим його переслідує почуття провини: «Ти винен, - говорив мені якийсь незнайомий, глухий голос, - він тобі милостеню, керваву милостеню, а ти її приймеш». А потім над нависає відчуття недосконалості цього світу, нудотності людського існування: «Іноді приходив спокій, неспокій, а тупа, глуха й німа байдужість на світ, на людей, на себе, на всьо. А за нею нудьга бесконечно». Порятунок герой вбачає в поверненні людини до природи.

Отже, поглиблення психологічного аналізу в прозі Б.Лепкого приводить до філософічності.

Проблеми митця і мистецтва, митця і отоження торкається письменник в оповіданні «Образ». Використовуючи засоби психологізму, Б.Лепкий відтворює трагедію молодого митця, який від виснажливої праці, вичерпання духовних сил божеволіє.

Оповідання починається з внутрішніх роздумів художника: «Прийняли оденоднісінький образець і повісили під самою стелею. Хіба жирафа могла би його як слід оглянути. Навіть він, сам автор, обійшов кілька разів власний твір. Подлість! Так він не накидався, самі його заохочували, щоби давав, як найбільше... Злоба!!». Тут і жаль, і гнів, і ображена гордість, і почуття несправедливості, адже тільки той, в кого є гроші може на належному рівні виставляти свої картини, і наявність таланту при цьому зовсім не обов’язкова. В уяві глибоко схвильованого молодого хлопця виникає задум нового твору настільки ясно, що, здавалось, він міг доторкнутися своєї гадки, «треба було тільки обережно, так обережно, як дитина ловить мотиля на цвітах, взяти тую гадку їз душі перенести на полотно». Він прагне створити шедевр, щоб переконати весь світ, що у нього є талант. Все для нього перестає існувати, крім творчості: «Не чув зимна, мойже нічого не їв, не думав об нічим, крім свого твору, забув, який тепер день, який місяць, не числив годин, не читав листів, не видав людей, словом, відбився звільна від світа і забував себе, переміняючися в образі». Подібні авторські характеристики доповнюють слова товарищів художника: «Як ти виглядаєш? – гамотіли йому слова товаришів. – То не може бути, ти сповняєш самовбивство».

Люди мистецтва часто вступають у конфлікт з оточенням, тому що не завжди їх прагнення, їх поривання є зрозумілими для всіх. Героєві хотілося б, щоб його картина виклика чисті почуття, тому його мучить питання: «Хто йому ручить... що лиш очі добрі та чисті глядітимуть на неї, що тільки гарні та безвинні почування родитимуть в душах видців під її враженням? Хто?..». Сумніви розв’язують душу хлопця. Автор використовує метафору для зображення внутрішнього стану героя: «І над його понурену голову почав спускатися зі стелі великий стоногий павук і обмотувати його ніжними, як дрожання етеру, а сильними, як сталеві шнури, сітками своєї сірої пряжі-сумніву». Збуджена психіка хоче забутись, і тоді хлопець звертає увагу на сніг, який почав падати надворі. Цей вид одразу навіює елегійні спогади, спогади дитинства, щоб через хвилину нагадати, як контраст, своє нинішнє становище: «То колись. А тепер пуста комната, самота, непевність і тривога». Але зрештою думка повертається до образу, в цю мить «з-поза образу вихиляються якісь злобні очі і якісь глумливо викривлені уста», які вступають у полеміку з художником: «...Нічого не єствує в собі, лиш в нас... Не з води, ані з огня повстав світ, а з самолюбства! І навіть той твій образ, пригадай собі, з чого повстав? З обидженої гордості, з зависті і з охоти переконати світ у своїй силі! Ах, яке чисте джерело! Правда?..» «Так, - відповідає пригноблений Рута. – Так. В самолюбстві почав я свій образ, то правда. Але я визволився з нього, я прозрів... Я тепер вольний!»

«Вольний?» А чому ж тобі не байдуже, хто і як глядітеме на твій образ, хто і що думатиме перед ним, хто і що говоритиме про нього?.. Мовчиш?.. Неміч! Неміч! Неміч!» - кричать викривлені вуста і тими словами, як богатими женуть його в якусь пустку, в якусь западну безконечну, повну неяних гадок, відорваних слів, вражень і споменів непевних, а як блискавки скорих». Хвороблива уява малює натовп перед його образом: «...приходять невиспані панове і заспані пані, невчені знатоки і сліпі меценати і тому хороводові, що плює, сичить, огидить словами, зором, гадками – нема кінця». Рута з криком прокидається, він на грані нервового зриву. Останньою краплею стають слова лікаря: «Твори штуки стають власністю загалу і з тою хвилиною, коли переступають поріг робітні, поддаються загальному осудові. На це нема ради». Художник остаточно втрачає розум: «Нема ради», - повторив Рута і задумався, а по хвилині крикнув несамовито: «Є! Власне, що є!» - і ... вбив ніж в рожеву грудь чудової дівчини, та став безмилосердно шматувати свій образ». Порівняння художника наприкінці твору з «безумною звіриною» підкреслює жахливість стану божевілля.

З психологією героя так або інакше пов’язані авторські характеристики, точні й метафоричні, описи вчинків, а також індивідуальна обстановка, пейзажі, інтер’єри.

Показовим в цьому плані є епізод з оповідання «Гостина», коли оповідач ще не бачивши свого приятеля, із обстановки розуміє, що з ним щось негаразд: «В городці дивно. Ніби якісь грядки, ніби цвіти, але всьо те запущене, заросле, як образ намальований і замазаний. Так само в хаті. Видно достаток, видно порядок, нема ладу. Якоюсь пусткою віє з того дому. Так буває коли вернемо з далекої дороги, застанемо усьо вимите, вичещене, відсвіжене, а вже ж не таке, як треба». Це вже потім він згадав, що в його товариша померла жінка.

Пейзаж у Лепкого – це місце дії, засіб створення настрою, авторська оцінка. Герої письменника живуть в установлених, немов би законсервованих тяжких умовах. Звідси повторюваність ситуацій, про що постійно дається авторська вказівка («Матвій прийшов на своє місце», «цього року було як торік», «стара біда», «минув рік чи два, чи більше, не знаю»). Відчуття сталості підсилюють побачені героями або автором картини природи, особливо коли вони подаються як кінцівка оповідання. Наприклад: «На середені ставу гойдалася самітня колода, оббризкана кров’ю. Перед хвилиною сколочена вода вернула до давнього спокою і відбивала в своїм чистім дзеркалі синє блакитне небо, і кілька хмар білих погідних, і сонце ясне, гаряче, що згори заглядало цікаво в воду» («Над ставом»).

Опис хати в оповіданні «Настя» виступає контрастом до життя людей в цій хаті: «На краю села стояла хата. Нова новенька. Стіни в неї біліли, неначе виліплені папером, чистенькі вікна зиркали, мов очі молоді та веселі, а недавно пошита стріха переливалася золотом до сонця. Під стріхою ластівки зліпили гніздо і стрілою літали довколо нього. Під хатою росли високі мальви, цвітом покриті від гори аж до споду...» Здавалось би люди в такій хаті повинні жити у злагоді, а вони ворогують. В кінці цього ж самого оповідання природа виступає чи не єдиним свідком трагедії: «Даремно батько шукає Насті по цілому ставу. Від села до села лунає його здоровий голос: «Насте! Насте! Насте! На-асте!» Дрібна осока тріпоче сухими листками і шепче: «Ось я! Ось я !» А вода з під льоду доповідає глухо: «Оттут! Оттут!».

Отже, як бачимо із усього вище згаданого, Б.Лепкий у своїй творчості використовує різні засоби психологічного аналізу, починаючи від пейзажного обрамлення, передачі психології героїв виключно через вчинки, жести, вираз обличчя і, закінчуючи безпосереднім проникненням у внутрішній світ персонажа, в його свідомість, почуття і думки. Однією з особливостей прози Б.Лепкого є ритм. Повтор синтаксичних конструкцій, фраз, асонансу, алітерації, риторичні запитання – все це надає особливого темпоритму розповіді, створює відповідний настрій і своєрідну емоційність зображуваного.

  1   2   3   4

Схожі:

Реферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого» iconВипускна робота
Вступ
Реферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого» iconВипускна робота
Збагачення соціального досвіду як засіб становлення загально-пізнавального розвитку та соціальної компетентності
Реферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого» iconРеферат Американська поетика кінця ХІХ початку ХХ століття
Велика увага звертається на інтеграцію двох чи більше напрямів у творчості одного поета. Загалом книга дає повне та багатогранне,...
Реферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого» iconВипускна робота бакалавра з менеджменту
...
Реферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого» iconВипускна робота
Світ, у якому ми живемо, стає все складнішим І динамічнішим, тому інтеграція в сучасне суспільство І знаходження свого місця в житті...
Реферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого» iconАкадемія педагогічних наук України Університет менеджменту освіти...
Обґрунтування організації І змісту методичної роботи в позашкільних навчальних закладах
Реферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого» iconВипускна робота
В загальному випадку ці додаткові умови називаються граничними умовами. Задачі на відшукання розв’язків системи рівнянь у частинних...
Реферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого» iconРеферат Курсова робота містить
Курсова робота містить: 57 сторінок, 17 малюнків, 15 таблиць, 35 формул, 1 додаток, 4 літературні джерела
Реферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого» iconРеферат Курсова робота містить
Курсова робота містить: 67 сторінок, 6 малюнків, 1 таблицю, 5 додатків, 17 літературних джерел
Реферат Випускна робота: «Поетика малої прози Б. Лепкого» iconРеферат, курсова робота

Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка