Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина»




Скачати 286.8 Kb.
НазваЛекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина»
Сторінка1/3
Дата конвертації01.05.2013
Розмір286.8 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Психологія > Документы
  1   2   3

Тема лекції: «Василь Стефаник — видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина».
Мета лекції:

Навчальна - Знати основні факти життя письменника, творчий доробок; розкрити різні іпостасі особистості письменника – прозаїка світового рівня, інтелігента з народу, людини, громадянина; прокоментувати зміст новели «Новина» пояснити особливості сюжету, композиції. Ознайомити зі змістом твору, особливостями психологічної новели, прийомами зображення характеру


Виховна - У процесі опрацювання теми студенти мають усвідомити психологію зневіреної людини, батька, що втратив будь-яку надію на щасливе майбутнє своїх дітей.

Розвиваюча - Розвивати культуру мовлення студентів

Література:

  1. Єфремов С. Стефаник і його школа. // Історія українського письменства. –К., 1995.

  2. Кучинський М. Стильові особливості новел В.Стефаника// Дивослово. –1995. - № 5-6.

  3. Музичка М. Штрихи до біографії В.Стефаника // Дивослово. – 1995. - №5-6.

  4. Конспекти уроків з української літератури: 10 клас. –К., 2000.

  5. Хропко П.Василь Стефаник // Українська література: 10 клас. – К., 1997.

  6. Грицюта М. Василь Стефаник // Історія української літератури: У 2х т. – Т.1. – К., 1987.

7. Черненко О. Імпресіонізм та експресіонізм // Українське слово. Хрестоматія… — К., 1994.

8. Погребенник Ф. У консуляті. До 120-річчя з дня народження Василя Стефаника // Сучасність, 1991. — № 5.

9. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. — Львів, 1999.


«Я люблю мужиків за їх тисячолітню історію, за культуру... За них я буду писати і для них».

В.Стефаник.

«Я душу пустив у душу народу».

В. Стефаник.

«Строгість, точність, глибина досліджень людського існування робить новели Стефаникові вічно жаріючим огнищем роздумів, переживань, відчуттів. Це вогнище обпікає і наші серця, обпікає серця наших дітей, обпікатиме серця прийдешніх поколінь».

М. Бажан.

ПЛАН
1. Василь Стефаник — видатний український новеліст. Життя та творчість

2. Майстер соціально-психологічної новели. «Новина».

3. Це цікаво… «…Її любив аж до смерті»
1. Василь Стефаник — видатний український новеліст. Життя та творчість

 

Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина.

1883р. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні).

Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання: “Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889).

У 1890р. Стефаник у зв'язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні зв'язки.

Після закінчення гімназії (1892) Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною “вийшло діло без пуття”. Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців “Академічна громада”. Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками.

Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття, розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890р. першої статті — “Жолудки наших робітних людей і читальні” — він у 1893 — 1899 рр. пише і друкує в органах радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та “Літературно-науковому віснику” ряд статей: “Віче хлопів мазурських у Кракові”, “Мазурське віче у Ржешові”, “Мужики і вистава”, “Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza”, “Книжка за мужицький харч”, “Молоді попи”, “Для дітей”, “Поети і інтелігенція”.

1896 — 1897 рр. — час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов'язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою. У 1896 — 1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою під заголовком “З осені”. Та підготовлена книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті (“Амбіції”, “Чарівник”, “Ользі присвячую”, “У воздухах плавають ліси”, “Городчик до бога ридав”, “Вночі” та ін.).

1897р. у чернівецькій газеті “Праця” побачили світ перші реалістичні новели Стефаника — “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя книжечка”, “Сама-саміська”, які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника. Коли невдовзі письменник надіслав нові новели — “Вечірня година”, “З міста йдучи”, “Засідання” — в “Літературно-науковий вісник”, то у відповідь дістав лист-пораду, зміст якого зводився по суті до невизнання манери Стефаника. Це й викликало появу листа Стефаника від 11 березня 1898р. до “Літературно-наукового вісника”, адресованого фактично О. Маковею. Він являє собою своєрідне літературне кредо Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну програму.

Перша збірка новел — “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор “Синьої книжечки” звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства.

Новели “Катруся” і “Новина” належать до найбільш вражаючих силою художньої правди творів Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як “Кленові листки”, “Діточа пригода”, “Мати” та ін. Майстерно змальовано в цих творах трагічні людські долі. Героїчний склад художнього мислення Бетховена, невід'ємною ознакою якого є вражаюча масштабність почуттів, думок, картин, можна впізнати в окремих новелах Стефаника (“Сини”, “Марія”). У листі до редакції “Плужанина” від 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи трактування його як “поета загибаючого села”, зазначав: “Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта — це література”.

У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника — “Камінний хрест”, яку також було сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як “Камінний хрест”, “Засідання”, “Лист”, “Підпис”). У другій збірці головне місце займає тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, — одинока старість, трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені твори із “Синьої книжечки” (“Сама-саміська”, “Ангел”, “Осінь”, “Школа”), новели зі збірок “Камінний хрест” (“Святий вечір”, “Діти”), “Дорога” (“Сніп”, “Вістуни”, “Озимина”). Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч уже в іншому плані (“Сини”, “Дід Гриць”, “Роса”, “Межа”).

1901р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника — “Дорога”, яка становила новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у своєрідній поетичній біографії Стефаника “Дорога” та роком раніше написаній ліричній сповіді “Confiteor”, що в переробленому вигляді була надрукована під назвою “Моє слово”. У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного плану (“Давнина”, “Вістуни”, “Май”, “Сон”, “Озимина”, “Злодій”, “Палій”, “Кленові листки”, “Похорон”).

Тема матері і дитини, жертовності материнської, батьківської любові з'являється в Стефаника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці “Синя книжечка” (“Мамин синок”, “Катруся”, “Новина”). Наявна вона й у збірці “Камінний хрест”. У “Літературно-науковому віснику” за 1900р. український читач відкрив для себе Стефаникову новелу “Кленові листки”, яка стала окрасою збірки “Дорога”.

1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника — “Моє слово”. В ній уперше була надрукована новела “Суд”, яка завершує перший період творчості Стефаника.

У пору імперіалістичної війни і великих соціальних потрясінь, розпаду Австро-Угорської імперії і народження Радянської країни Стефаник знову береться за перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний, як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна вважати новелу “Діточа пригода” (написана восени 1916р., а опублікована на початку 1917р.).

1916р. Стефаник пише новелу “Марія”, яку присвячує пам'яті Франка. За “Марією” письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду (“Діточа пригода” і “Марія”) склали п'яту збірку — “Вона — земля”, видану 1926р.

У 1927 — 1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.

В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”, “Слава йсу”, “Людмила”, “Каменярі”.

У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже безвиїзне в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці хвилину.

До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. І на його долю випало найбільше для художника щастя — він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.

 Творчість Василя Стефаника – одне з найвищих досягнень української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття. Селянський син за походженням, соціаліст за переконанням, інтернаціоналіст за духом, Стефаник залишив нам високохудожні твори про селянське життя в капіталістичному суспільстві.

Стефаник увійшов у літературу як неперевершений майстер соціально-психологічної новели. “Строгість, точність, глибина дослідження людського існування, - відзначав М.Бажан, - робить новели Стефаникові вічно жаріючим огнищем роздумів, переживань, відчуттів.

Це вогнище обпікає і наші серця, обпікає серця наших дітей, обпікатиме серця прийдешніх поколінь.”

Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871 рокув селі Русів Снятинського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківщина) у заможній селянській родині.

Батько письменника, чоловік крутої вдачі й практичного розуму, не мав часу займатися вихованням дітей. Одержимий жадобою збагачення, Семен Стефаник не давав спуску ні наймитам, ні дружині, ні дітям і сам став рабом своєї пристрасті. Наймити ненавиділи його і проклинали, дружина і діти боялися.

Мати, Оксана Кейван, була жінка ніжна і безмежно добра, “обділила б усіх бідних, віддала б їм своє добро, та постійно відчувала над собою зверхність твердого і впертого чоловіка”.

Невтомна трудівниця, мати виховувала і в дітей любов до праці. Вони виконували посильні для їхнього віку доручення: стерегли курчат, завертали овець, вишивали, поганяли коней під час оранки.

Хлопчик виростав серед розкішної природи, оточений любов’ю і опікою матері, старшої сестри Марії, в атмосфері народних пісень, колядок, казок і легенд.

Початкову освіту здобув Стефаник у рідному селі (1878-1880). Віддати старшого сина в науку порадив місцевий поміщик Йосип Теодорович. Сільська школа навчила його грамоти, Снятинська (1880-1883) – “строїла душу”. Тут Стефаник відчув велику погорду до себе як сільського хлопця від учителів, приниження гідності, фізичні покарання. Все це нестерпно боляче мучило хлопця. Хотілося вернутися до Русова, де все таке близьке і рідне і де ніжна і турботлива мама. Зрідка відвідувала вона свого улюбленця в снятині. Тоді було свято. Забувалися всі муки і образи.

Навчаючись у Коломийській гімназії, Стефаник зустрівся з несправедливістю, брехнею, підлабузництвом учнів-шляхтичів, цинізмом учителів. Один випадок залишив навіки незагоєну рану. “Професор натуральної історії Вайгель казав мені показувати на таблицях, які були дуже високо в класі на стінах порозвішувані, всілякі звірі. Я був ще замалий і не годен рукою досягнути табличку, та за те тростиною так бив по руці, що вона зараз же спухла, а до того підкасував мені сорочину і в той спосіб у поясі відкривав перед класом голе тіло. Цілий клас ревів з радості і сміху, а я стратив пам’ять і впав на підлогу. По школі я поволікся на квартиру і постановив покінчити собою”.

Минали десятки років, а гострота пережитого болю і сорому не згладжувалася. Не задовольняючись офіційною наукою, передова гімназійна молодь об’єднувалася в гуртки, заглиблювалася в суть соціальних явищ, знайомилася з прогресивними ідеями того часу, цікавилися насущними проблемами становища селянства, читала заборонену літературу.

У Коломийській гімназії Стефаник познайомився з пропагндистами соціалістичних ідей Анною Павлик, Северином Даниловичем, котрого пізніше назве своїм учителем “соціалізму”. Здружується з Л.Мартовичем.

1888 рік багатий на знайомства Стефаника з цікавими людьми: Кирилом Гамораком, активним громадськи діячем, і його дочкою Ольгою, майбутньою дружиною; Михайлом Павликом – відомим на той час письменником, публіцистом, видавцем, соратником І.Франка; Романом Яросевичем, “який у п’ятому гімназіальному учив нас української літератури”.

У 1889 р. журнал “Народ” опублікував статтю Стефаника “Жолудки наших робітних людей і читальні (Зі Снятинщини)”. Перший друкований публіцистичний виступ Стефаника був позитивно оцінений сучасниками.

Зрозуміло, що така активна громадсько-політична робота гімназистів не могла подобатися владі, внаслідок чого Лесь Мартович, а за ним і В.Стефаник були виключені з гімназії “за політику”. Отже, сьомий і восьмий класи довелося кінчати в Дрогобичі” (1890-1892).

Довідавшись, що І.Франко живе в сусідньому селі Нагуєвичах, Стефаник перейнявся пристрасним бажанням познайомитися з ним. Здійснити це бажання Стефаник мав нагоду в Дрогобичі, та забракло сміливості підійти до Франка. Та перша невдача не відбила охоти познайомитися з І.Франком, котрого полюбив “за його універсалізм, за його божеську працьовитість і за його велику скляну гідність людську, яку він мусив боронити перед тодішніми земляками своїми”.

Через кілька днів Стефаник спеціально поїхав у Нагуєвичі, де познайомився з Франком.

І в Дрогобицькій гімназії Стефаник не залишає громадсько-політичної роботи. Він стає членом щойно створеної І.Франком і М.Павликом радикальної партії (1890), бере участь у написанні програми її, пропагує серед учнівської молоді соціалістичні ідеї.

Перед випускними іспитами Стефаник одержав трагічну звістку: померла старша сестра Марія – і перша вчителька, і нянька, і товаришка, і друга мама. Свій біль і тугу він виллє в новелі “Вечірня година”, а свою любов перенесе на Маріїну доньку Параску, котрою опікуватиметься до кінця життя.

У 1892р. закінчує гімназію і, за настійною вимогою батька, записується на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові. В далеку дорогу Стефаник взяв з собою “м’який смуток маминої пісні…”

Тут вступає в студентське товариство “Академічна громада”, члени якого “майже всі були драгоманівцями і належали до української радикальної партії". ”У травні 1894 року на шевченківському вечорі в Кракові відбулося знайомство Стефаника з високоосвіченою родиною Морачевських. Вацлав Морачевський – лікар і хімік, мистецтвознавець і блискучий літературний критик, видатний учений, прихильник української літератури. Ця дружба – яскрава сторінка в історії взаємин українського і польського народів.

1895 рік сумнозвісний виборчою кампанією до сейму. Умови для агітації, крім переслідування жандармерією, ускладнювалися низьким рівнем самосвідомості селян, котрі більше цікавила еміграція, а не вибори.

За передвиборчу і антишляхетську агітацію Стефаника заарештували і “під екскортою жандармерії привезли його хворого до Городенки в Коломийську тюрму”, про що поінформувала газета “Діло” 24 липня 1895 року.

Арешт Стефаника широко освітлювався місцевою пресою.

Переживання та гіркота почуття, зумовлені розривом з товаришами, поглиблюються сумною звісткою з Русова про хворобу матері. Стефаник їде в Русів. Непривітно зустрів батько сина-арештанта. Батько відмовляється утримувати Стефаника в університеті. Стосунки з ним остаточно попсувалися, хоч і до арешту не були ідеальними. Та його хвилювала хвороба матері в такій мірі, що захворів й сам. Несвітський біль за матір зробив Стефаника ще більш чутливим до болю і горя народу. Народжуваввся Стефаник-поет.

Перші проби пера відносяться ще до гімназійних років, про що сам Стефаник згадував: “Писати я почав дуже рано, ще в гімназії, та величезний талант Мартовича просто параліжував мене, і я ніколи не признавався, щоя також письменник”.

1 січня 1900 року після тривалої хвороби померла мати. Охоплений нестерпним стражданням, Стефаник повертається в Краків. Зі смертю матері життя втратило для нього сенс. Апатія, самотність, жаль і розпука охопили його. А тут новий удар – звістка з Русова про намір батька одружитися з дівчиною, молодшою від його синів. Одруження батька син сприймає як наругу над пам’яттю матері. Та батько думав інакше – господарство велике, потребує рук і догляду. Стефаник остаточно пориває з батьком, до Русова не навідується.

Фізично і морально виснажений Стефаник потребував спокою, тиші, хоч маленького перепочинку. У червні 1900 року свої канікули проводить в містечку Чортовець на Тернопільщині, у щирого приятеля Івана Плешкана і готує до видання третю збірку "Дорога. Новели”.

У 1903 році настрій Стефаника дещо піднявся. Він очолив галицьку делегацію, що їхала на відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. Тут він познайомився з М.Коцюбинським, М.Старицьким, Б.Грінченком, Г.Хоткевичем, Оленою Пчілкою, М.Вороним, які зустріли його як відомого й улюбленого письменника.

Мандрівне життя без пристанища, без даху над головою, без близького друга втомило письменника. Його душа прагнула затишку і стабільності. 26 січня 1904 року він одружився з Ольгою Гаморак, жінкою, яка щасливо поєднувала в собі вроду й інтелект, ніжність і терпеливість, шляхетність і високу культуру серця. Стефаник займається господарством, дуже швидко стає “своїм” серед селян.

У 1908 році Стефаника вибирають послом від радикальної партії до парламенту. Десять років він захищає селян на найвищому рівні. Триває творча пауза.

У 1910 році Стефаник з дружиною і трьома синами переселяються в новозбудовану хату в Русові. Він веде зразково господарство, не забуваючи й про обов’язки “мужицького посла”.

4 лютого 1914 року Ольга Гаморак померла. Особисте горе збіглося із всенародним: почалася перша імперіалістична війна, яка руйнівним колесом пройшла по Галичині, несучи народу горе, каліцтво і смерть.

У березні 1915 року за фальшивим доносом Стефаника заарештували, але через кілька днів випустили. Допомогли статус посла і клопотання Черемшини. Якийсь час Стефаник живе у Відні (1916), де після п’ятнадцятирічної паузи знову повертається до художньої творчості.

З 1919 року його книги постійно видаються в Харкові й Києві. У 1926 році вийшла збірка післявоєнних новел під назвою “Земля”.

Уряд СРСР запросив Стефаника відвідати Україну, але польські власті, незадоволені його дружніми зв’язками з діячами Радянської України, відмовили.

Матеріальний стан родини катастрофічно погіршився. Освіта трьох синів, переслідуваних польськими властями, коштувала дуже дорого, невмолимо давили борги. У жовтні 1928 року уряд Радянської України призначив Стефанику пожиттєву пенсію, що було відчутною моральною і матеріальною допомогою.

У 1930 році зимою перенесений частковий параліч.

У Львові 1933 р. вийшла книжка під назвою “Твори”.

У листопаді до багатьох хвороб долучається ще запалення легенів. Стан безнадійний. 7 грудня 1936 року Стефаник помер. Тисячі людей з навколишніх сіл, міст, численні делегації з видавництв, спілок, установ проводжали великого письменника в останню дорогу.

В українську і світову літературу Стефаник увійшов як майстер психологічної новели. Наслідуючи тогочасну модерністську літературу, він “сотворив собі свій світ”. Писав невеликі новели, в яких перед читачем поставали величезні картини людського життя. Такою є й новела “НОВИНА” (1899), навіяна подією, що сталася в селі Трійці 1898 р. Новела починається з розв’язки: “У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Він хотів утопити й старшу, але випросилася”. Далі йдеться про виникнення страшного задуму і його здійснення. За допомогою порівнянь і художніх деталей автор створює гнітючу картину страшного зубожіння селянської родини.

Коли батько дістав десь кусень хліба і кинув дітям на піч, то побачив, що вони, “як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися”; були такі виснажені, що не зрозуміло, “як ті дрібоньки кісточки держалися вкупі”; висушені тіла їх були, “як пір’я”, а важили тільки, “як олово”, налиті горем очі. Батька охопив жах, і в голові майнула думка, що краще вмерти, чим отак жити. Він молився, бігав по сусідах, почорнів, на груди давив йому якийсь камінь, але позбутися страшної задумки не міг. Одного разу увечері, взявши Доцю на руки, а старшеньку Гандзуню за руку, батько пішов до річки. Його палило, ніби вогнем, він скреготів зубами. Побачивши річку, побіг і з усієї сили кинув Доцьку у воду. Гандзуня відпросилася. І батько, який її дуже любив, радить піти до хати заможного селянина і найнятися доглядати дитину. Він дав їй бучок від злого пса, а сам пішов до міста зізнатися панам у скоєному.

Розорення і безпросвітні злидні гнали галицьких селян у масову еміграцію до Америки. Протягом 1890-1910 рр. Із Галичини поїхали за океан 300 тисяч українців, ще більше з Буковини і Закарпаття. Чимало виїхало людей і з рідного Русова. Проводи на чужину нагадували письменнику похорони з масовим голосінням, що й викликало появу відомої новели “Камінний хрест” (1899). У ній Стефаник показує, як селянин Іван Дідух (прототип односельчанина Стефана Дідуха) десять років служив у війську, від хвороби й праці став “переламаним”, тобто зігнутим. Все життя він працював на своєму горбі, запрягав себе поряд з конем, робив більше і важче від нього, а кінців з кінцями звести не зміг. І вирішив, як і багато інших у селі, виїхати до Канади. У нього важке передчуття. Тому він робить камінний хрест, вибиває на ньому своє і жінчине ймення і встановлює на тому горбі, що весь вік його мучив, але був йому рідним. Прощаючись із селом, він просить односельців справити по ньому поминки, а дружині, яка ще сподівалася на краще життя за океаном, сказав: “Аді видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!”. Цим зіставленням Канади з могилою новеліст засуджує еміграцію як явище протиприроднє.

Прощання з рідним селом звучить тужливо, мов реквієм.

Іван Дідух виступає в новелі як втілення працелюбства, безмежної любові до землі, страждання і горя галицького народу. “Нема задурно їсти сонце і дощ пити”, - гомонів він до свого горба і каторжно трудився, збираючи по тому мізерний урожай. Горе від розлуки з горбом таке велике, що всі попередні злигодні здаються йому сонячною дниною, щасливим минулим. Драматизм переживань героя посилюється деталями, від яких холоне серце; тужливий спів зі старим Михайлом, танок із дружиною, камінний хрест на горбі. Цим автор художньо підкреслює високе почуття людської гідності, любові до рідного краю у затурканого селянина. За свідченням О.Кобилянської, між словами цієї новели “тиснулись великі сльози, мов перли”, письменник у творі потужною рукою життя витесав пам’ятник для свого народу.

Не меншим лихом, ніж еміграція, для народних мас було й рекрутство, а проводи до цісарської армії нічим не відрізнялись від проводів на цвинтар. Тому новела “Виводили з села” й написана у формі голосіння батьків за сином Миколайком, якого проводжали з села в далеку дорогу.

Значна частина новел В.Стефаника пройнята зворушливим ліризмом, в основі якого бажання змалювати найтонші переживання персонажа, збентеження людської душі.

Ще на початку творчого шляху В.Стефаника І.Франко дав влучну характеристику поетичному хисту письменника, назвавши його “надто добрим знавцем народної мужицької душі”, а його психологічну оповідь як “дійсний срібний проймаючий тон правдивого, широкого і глибокого чуття”.
  1   2   3

Схожі:

Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconКерiвник : Балахонова С. В
Чому головний герой новели Василя Стефаника "Новина" викликає суперечливе ставлення до себе?
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconПлан Нечуй-Левицький видатний український письменник п овість “Кайдашева...
Навчальна Ознайомити з основними віхами життя І. Нечуя-Левицького, жанро­вою специфікою твору. Уміти характеризувати образи, ви­значати...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconАналіз діяльності за минулий навчальний рік
Основною метою діяльності психологічної служби системи освіти є соціально-психологічне забезпечення процесу реформування освіти,...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconМіжрегіональне вище професійне училище зв'язку наказ
Кондратюк В. С., класний керівник Ткачова В. Л.), 23-2 (майстер в/н Цимбаленко Д. Л.), 19-1 (майстер в/н Плис К. Я., класний керівник...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconКравчук Михайло Пилипович видатний український математик
Я знайшов листа американського вченого до М. Кравчука, де він пише, що користався
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconРекомендації щодо організації роботи соціального педагога закладу
Донецької області, враховуючи аналіз роботи психологічної служби у 2011-2012 навчальному році, Горлівський міський навчально-методичний...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconАнкета соціального педагога
«Особливості здійснення соціально-педагогічного супроводу сім’ї в закладах освіти» проводиться соціально-педагогічне дослідження...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconДовідка за результатами проведення Днів психології в нвз району в 2011-2012 н р
Дні психології. Ця форма роботи підвищує роль психологічної служби в начальних закладах, дозволяє донести позитивність соціально-психологічної...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconМайстер-клас як інноваційна форма методичної роботи
Майстер-клас використовується як активна форма творчої самореалізації педагога (групи педагогів), за якої вчитель-майстер (творча...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconМ. С. Грушевський видатний український політик, громадський діяч
Мабуть, у світовій практиці не знайдемо долі, аналогічної долі як самого Михайла Сергійовича Грушевського, так І його творчості,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка