Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина»




Скачати 286.8 Kb.
НазваЛекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина»
Сторінка2/3
Дата конвертації01.05.2013
Розмір286.8 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Психологія > Документы
1   2   3

^ 2. Майстер соціально-психологічної новели. «Новина».
«Людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові. Людське щастя пересівається крізь душу, як сонце крізь хмару, і до неба мене вносить. Сто раз спадати з неба у сором людський — боляче». Ці слова Стефаник сказав про себе. Нехай вони будуть епіграфом до уроку аналізу новели «Новина».

Соромно і боляче — такі почуття пронизують автора цієї короткої художньої картини, вихопленої з жорстокого селянського життя.

Великий російський письменник, людина непростої долі Максим Горький, прочитавши новели Стефаника, сказав дуже влучно: «Як коротко, сильно і страшно пише ця людина». Справді, лаконізм вислову досягає у Стефаника крайньої межі, за якою — глибока прірва людського горя, страждань, важких переживань. Щоб збагнути оте «коротко», давайте звернемося до єдиного рядка. Пригадуєте, кинувши дітям кусень хліба, Гриць потрясає хату страшними прокльонами, які пронизують серце холодом і страхом. А що ж діти? Дівчата не слухали татової бесіди {яке мирне слово!), бо таке було щоднини — і щогодини, і вони привикли.

Що криється за цими словами? Голодні дівчатка не реагували на батькові крики, бо кусень хліба забирав до решти їхню увагу. Це — перше. А, по-друге, батько лементував щодня і щогодини) очевидно, тому, що шукав виходу із свого жахливого становища, а його не було... І, по-третє, діти таки відчували, що не зі зла батько кидає на них ті тяжкі прокляття.

«Сильно!» — сказав один письменник про іншого. А в чому ж ця сила? У тому, що нас (читачів) вражає кожне слово, кожен порух душі персонажів. Забуваємо про себе, сумуємо, жахаємось, думаємо, тобто перебуваємо під магічною дією художнього слова. Про могутню емоційну силу Стефаникових творів говорили ще його сучасники. Богдан Лепкий після прочитання новели «Сини» писав, що в нього «мурашки побігли по спині. Тремчу цілий, як у пропасниці, й заспокоїтися не можу. Не входжу в подробиці, не приглядаюся до форми, лише бачу нашу землю, нашого хлопа і його велике горе».

Писати коротко і сильно вдається далеко не кожному письменникові. Як знайти те єдино точне слово, за яким криється ціла картина людського життя, стан душі, горе і мука?

Василь Стефаник умів дошукуватися таких висловів, і називаються вони в теорії літератури художньою деталлю.

Художня деталь — така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим.

Стефаник — майстер художньої деталі. У «Новині» ми цей художній засіб зустрічаємо часто. Справді вражаюча, коротка словесна деталь здатна сказати все, що почував автор і його герої. Знайдемо в тексті опис голодних дітей: «їли хліб на печі... здавалось, що кістки в лиці потріскають».

Які ще деталі свідчать про виснаження дівчаток голодом?

«Очі... як олово» — єдине, що мало вагу; дівчата не їли, а «глемедали» хліб.

Так Стефаник підводить читача до того страшного слова, що обпекло батькову свідомість: «Мерці!»

Які художні деталі розкривають важкий психічний стан батька, що замислив жахливе?

Читаємо уривок: «Через кілька днів» до — «камінь, що давив груди». «Почорнів», «очі запали всередину», «камінь давив груди» — ці подробиці досить промовисті. І ще: чому очі запали?.. Бо дивилися не на світ, а «на той камінь, що давив груди». Чи можна сказати виразніше?!

Нарешті Гриць Летючий наважився здійснити свій намір; на душі стало ще важче, нестерпно важко. Тому він і «йшов довго лугами» та й став на горі. Що побачив з гори: долину, луг? Ні, його увагу прикувала тільки ріка — «велика струя живого срібла». Він несе в собі і сумнів, і жаль, і жах.

Які художні деталі передають батьківські муки?

«Гриць скреготав зубами, аж гомін лугом розходився», «чув на грудях довгий огневий пас, що пік у серце і голову».

І, нарешті, чому Гриць побіг, «борзенько взяв Доць-ку і з усієї сили кинув у воду»?

Учні скажуть: боявся передумати. Якби хоч на мить затримався, то навряд чи зміг би втопити доньку. Адже Гандзуню він уже відпустив, давши бучок від собак.

Яким штрихом так само виразно Стефаник передає внутрішній стан Гриця Летючого після того, що сталося?

Хотів іти через річку «мельдуватися», вступив у воду — й «задеревів».

«Страшно робиться», — признавався Лепкий, читаючи Стефаника. Від чого — страшно?

Страшно, якщо голод і холод, біда й нестатки штовхають на батьківський злочин, на дітовбивство. Страшно, що немає кому подати руку допомоги, що людська біда байдужа іншим, благополучнішим. Невже ніхто не міг запобігти лихові? Страшно, бо описаний Стефани-ком випадок — це не художнє перебільшення, не якась символічна картина крайнього зубожіння. Це — саме життя. Сюжетом «Новини» стала реальна подія, що трапилася в селі Трійці в 1898 році. Про це Стефаник пише в листах до Кобилянської та Морачевського. Страшно, бо суспільство, осудивши батьківський злочин, не хоче усвідомити свого злочину перед людьми.

Які почуття будить новела?

Однаково жаль і дітей, і їхнього батька, який не зі злості, а з відчаю топить своїх донечок, рятуючи так їх від голодної смерті. Він сам — найнещасніша жертва.

Уся ця страшна трагедія викликає протест проти негідного становища людини на своїй землі, бажання щось змінити, кличе до пошуку виходу з тяжкого становища.

Підсумки. Василь Стефаник виявив себе глибоким знавцем народної душі, складних тогочасних життєвих проблем, зокрема села. Він увібрав у своє серце людське горе, знайшов такі слова, «що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі». Недаремно «Новина» ще за життя автора була названа шедевром світової новелістики. Змальовуючи трагедію українського села, Стефаник усе ж вважав себе оптимістом, бо, пишучи, думав про майбутнє. Він справедливо обурювався, коли деякі критики намагалися зробити його поетом вмираючого села. У 1925 році він писав О.Дорошенку: «...критики, які прийдуть після Вас, назвуть мене здоровлям України». Він не помилився.

Домашнє завдання. Прочитати новелу «Камінний хрест». Визначити художні деталі, що розкривають психологічний стан Івана Дідуха, його дружини. Дати цитатні заголовки до кожного розділу

^ Це цікаво…



Федір Погребенник

«…Її любив аж до смерті»

Троєцька плебанія над Прутом: звичайна й незвичайна попівська оселя. Гарний дерев'яний будиночок під лісом. Перед хатою городчик із квітами, де навесні, влітку і восени порається господиня. За хатою — аж до Прута — великий сад, пасіка. Скинувши рясу після вранішнього богослужіння, тут цілий день клопочеться господар, Василь Калитовський, доглядаючи дерева і божі бджілки. Навкруги тиша. її порушує лише птаство.

З пагорба, на якому стоїть хата-плебанія, збудована попові громадським коштом, відкриваються прекрасні панорами: з півдня — на близькі карпатські гори, зі сходу — на надпрутську долину, що тягнеться, доки сягає зір.

...Листопад 1898 року в Євгенії та Василя Калитовських був особливим: у них гостював Стефаник. Щось гнало його від рідної хати до приятелів, від приятелів вабило до рідної хати, до матері, яка потрібна була йому, як малій дитині. Тільки під її опікою почувався щасливим. А тепер вона, хвора, мучилася, і він мучився біля неї, не міг дивитися на її страждання.

Як тільки матері полегшало, поїхав з Русова до недалекої Трійці. Треба було заспокоїть розбурхані нерви, відпочити в оточенні приятелів, побачитися з Євгенією...

Осінні роботи вже пороблено. У Калитовських стало більше часу для гостей, серед яких Стефаник завжди був на першому місці. Тут він мав свій покоїк, де міг працювати.

Вставав рано. Ішов через сад, що весь тремтів у золотому промінні, до Прута. Любив цю тиху ріку, яка, здавалося, перетнула його життя на дві половини — лівобережну й правобережну. На одній половині щасливе дитинство, добра мати, срібний плужок у полі, білі вівці. І голосна пісня, і сміх дитячий — його Русів, його селянське середовище. На другій половині, у Коломиї, куди батько перевозив його через Прут,— перші дитячі жалі й болі.

Йдучи вниз до річки, думав над своєю долею. Великої радості від навчання не мав. Відчувай, медицина не була його покликанням. Але що робити? Залишати навчання? З чого тоді жити? З літератури? А чи дасть вона той прожиток?

Всюди, куди б не тікав сам від себе, стояли перед його очима змарнілі обличчя змучених людей, всюди ранили душу страшні картини народного життя.

Мов грім, село приголомшила звістка: вдівець Михайло втопив у Пруті свою меншу дівчинку, хотів іще втопити й старшу, але — випросилася.

Дітовбивця... Що штовхнуло на цей злочин?

Ходив по селу, розпитував людей. Щоб тут, у цих побожних, тихих селах, де «не убий» мало силу предковічного морального закону, могло щось таке трапитись — не міг повірити, поки... не побачив своїми очима оту старшеньку дочку Михайла, яка випросилася, на власні вуха не почув її страшні слова... Вона прийшла до Калитовських — схудла, змарніла, лише шкіра та кості, та чорні, мов вуголь, стражденні очі.

— Ми дуже бідували, неня нам померли, залишилися малі, голі й босі. Доки було тепло, ходили в поле, збирали колоски, десь барабольку знайшли. Дєдя ходив по заробітках, щось приносив, годував нас, обпирав. А як похолоднішало, роботи на полі закінчилися, стало тяжко. Ми мерзли, не мали що їсти, марніли.

Дєдя все ходив по людях, випрошував для нас їжу, все журився, ледве вже ноги сам волочив. Одного разу прийшов якийсь такий страшний, геть зчорнілий. Зварив нам останні кілька бараболь, що були в хаті. Як попоїли, то він сказав: «Збирайтеся, підемо десь у гості...» Одягнув на нас драночки, а мене за руку, й ми пішли.

Йшли лугами, аж поки не стали на горбі, звідки було видно всю долину. У місячнім світлі холодно і страшно блищала ріка. Дєдя не міг йти далі, ніби задеревів. А потім побіг із Доцькою на руках, а я за ним. Нараз з усієї сили кинув її у воду — навіть крику не було.

— Дєдику, не топіт мене, — крикнула я, — не топіт!

Він зупинився закам'янілий. Мовчав, а потім тихо сказав:

— Та не буду, як си просиш, не буду, але тобі би ліпше, а мені однаково сидіти, ци за одну, ци за дві. Будеш бідити, небого, змалку й до останку...

Я злякано мовчала, дєдя був як без пам'яти. А потім приязно мене погладив по голові, ніби прощєвси зо мнов, та й порадив:

— Аді, оцев стежков вертайси в село, зайди до першої ліпшої хати та скажи, що дєдя хотів тебе утопити, але ти випросиласи, а він пішов мельдуватиси, бо Доцьку утопив, аби не мучиласи. А я буду мучитиси...

А коли я вже пішла, дєдик нараз крикнув за мнов:

— А на тобі, Гандзюню, бучик, аби-с мала чим від псів обгонитиси, з ним безпечніше.

І показувала прут з лози...

Стефаник занімів з болю, слухаючи дівчину. Тулив Гандзюню до себе, а в очах йому світилися сльози. Хто привітає цю круглу сироту, хто зрозуміє муки її батька-дітовбивці, розкаже про його драму? Він мусить сповістити світові, що в його краю є такі «злочинці», мусить зняти з грудей Михайлович: той тяжкий камінь.

...Якби Стефаник не написав «Новини», а лиш залишив той шкіц новели, що дійшов до нас у листі до Вацлава Морачевського, то й цей людський документ варто було б друкувати у вибраному письменника як звинувачення жорстокому світу.

Все більше задумувався Стефаник і над особистою долею. Євгенії Бачинської не стало в самому цвіті, Софія Морачевська, до якої горнувся серцем, невільниця своєї долі, карається, як і він, але переступити ті пороги, що їх розділяють, не може: обоє надто поважають її чоловіка Вацлава. Давня приятелька Ольга Гаморак — добра, як сестра, розуміє його з погляду, давно чекає на одне-однісіньке слово: «Люблю...» А він? Чи вагається, чи не впевнений у своїх почуттях, чи на перешкоді сестра Ольги — Євгенія... Що його тягне так до Трійці? Прецінь Євгенія має свого Василя, має добру родину — і не маг. щастя...

Відколи почав бувати в Калитовських, відчув, що Євгенія ставала йому все дорожчою. Делікатна душею, врівноважена характером, розбитна розумом, вона прагнула в світ прекрасного, любила літературу, музику, любила людей.

...Троєцька плебанія вже жила своїм життям: отець Василь, відкашлявшись, почав нишпорити по господарству, вдавав бога на Олімпі, Євгенія готувала сніданок, наймичка Марця гримала мисками на кухні. В хаті був високий гість, готувалися смачні страви. Між сніданками, обідами й вечерею — політика, література, пасіка, полювання, і, звичайно, церковні треби: хто народився, одружився, помирає — все знали на плебанії, все знали її господарі й Стефаник.

Василь сідав на покуті, благословляв хліб, сіль, запрошував до трапези. Час від часу заходився кашлем, тоді промочував злегка горло. Розповідав придибашки зі свого полювання. Казав, що мусить деколи переступати святе письмо, стріляючи в куцохвостого зайця чи руду лисицю. Господнє повчання «всякоє диханіє да хвалить Господа!» спочатку путало йому руки — не міг стріляти дробину. А потім призвичаївся.

— А, прошу, дорогий приятелю, призволяйтеся! — сказав до гостя. — Що бог послав, і що я вполював. Сьогодні ж свята неділя.

Точилася тиха, мирна розмова. Отець вів перед, не вдаючись у високі матерії, говорив про буденне, що його оточувало, що переживав.

Євгенія більше мовчала. З благоговінням дивилася на Стефаника. Він розумів її душу, знав, як гнітить її щоденна нудна робота, цей вузький світ, що обмежувався плебанією. Не могла надто скаржитися на Василя — він шанував її, любив, але... не розумів. У душі Євгенії крадькома почала вибруньковуватися ніжна, прихована для людського ока приязнь до молодшого від неї на вісім років Василя Стефаника. Вона стримувала своє почуття, як могла: одне те, що знала про ставлення Стефаника до своєї незаміжньої сестри Ольги, друге — що була заміжня... Стефаник теж це розумів — і мучився. Але мовчати не міг. Мусив освідчитися. Мусив перейти через болючу для Євгенії й нього відмову...

То сталося восени 1899 року. Шелестіло під ногами пожовкле листя, у петрилівському лісі каркало вороння. Ходили по саду, вслухаючись у повів вітру. Пригрівало осіннє сонце. Мовчали.

  • Пані Геню, я щиро дякую за хвилини щастя, що ви мені даруєте.

  • Та й я вам дякую,— відповіла тихо, збентежено. — Моє життя, знаєте, дуже одноманітне: кухня, діти, церква. Оце й усе...

  • А моє дуже неспокійне. Тільки тут, у Трійці, відпочиваю, хоча моя душа тисячними очима на все дивиться, все вбирає в серце.

  • І мої болі, мої страждання...

  • Так дорога Геню. Вона все бачить... Ви більше не можете мучити себе в цій клітці, і я не можу без вас... Мушу мати людину, яка розуміє кожен порух мого серця. Будьте нею ви, дорога Геню.

  • Не можу,— ледь сказала. — Знаю, що роблю вам боляче. Мені ще тяжче. Буду біля вас у думках своїх, у мріях, благословлятиму нечутно й незримо, коли на білий папір будете класти писані кров'ю серця рядки свої. Кажуть, поети найкраще пишуть, коли страждають. Хай страждання, мимоволі завдані вам, дорогий мій, переллються в мужнє слово. Ви мусите все переболіти. Простіть мені...

Взяв її ніжно за руку, пригорнув. У очах світилися сльози...

Колія летіла до Кракова. Миготіли попри вікна галицькі села, маленькі містечка.

На столі, що стояв у куті високої кімнати, в картонній касеті, чекали на нього рівно нарізані подовгасті шматки білого цупкого паперу з позолоченими берегами. Рідко коли дозволяв собі таку розкіш — найкращий папір, який міг знайти в Кракові. Для свого серця роздобув його, для свого зраненого слова. Його почуття мали перейти з глибини душі, з її потаємних закапелків, на цей папір і дійти до неї, до людей. Не соромився, не ховав того, що боліло. Ще як його малого водили до церкви, бачив образ Божої Матері з відкритим серцем. Тепер він відкривав своє серце людям — через сповідь Євгенії.
1   2   3

Схожі:

Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconКерiвник : Балахонова С. В
Чому головний герой новели Василя Стефаника "Новина" викликає суперечливе ставлення до себе?
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconПлан Нечуй-Левицький видатний український письменник п овість “Кайдашева...
Навчальна Ознайомити з основними віхами життя І. Нечуя-Левицького, жанро­вою специфікою твору. Уміти характеризувати образи, ви­значати...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconАналіз діяльності за минулий навчальний рік
Основною метою діяльності психологічної служби системи освіти є соціально-психологічне забезпечення процесу реформування освіти,...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconМіжрегіональне вище професійне училище зв'язку наказ
Кондратюк В. С., класний керівник Ткачова В. Л.), 23-2 (майстер в/н Цимбаленко Д. Л.), 19-1 (майстер в/н Плис К. Я., класний керівник...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconКравчук Михайло Пилипович видатний український математик
Я знайшов листа американського вченого до М. Кравчука, де він пише, що користався
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconРекомендації щодо організації роботи соціального педагога закладу
Донецької області, враховуючи аналіз роботи психологічної служби у 2011-2012 навчальному році, Горлівський міський навчально-методичний...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconАнкета соціального педагога
«Особливості здійснення соціально-педагогічного супроводу сім’ї в закладах освіти» проводиться соціально-педагогічне дослідження...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconДовідка за результатами проведення Днів психології в нвз району в 2011-2012 н р
Дні психології. Ця форма роботи підвищує роль психологічної служби в начальних закладах, дозволяє донести позитивність соціально-психологічної...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconМайстер-клас як інноваційна форма методичної роботи
Майстер-клас використовується як активна форма творчої самореалізації педагога (групи педагогів), за якої вчитель-майстер (творча...
Лекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина» iconМ. С. Грушевський видатний український політик, громадський діяч
Мабуть, у світовій практиці не знайдемо долі, аналогічної долі як самого Михайла Сергійовича Грушевського, так І його творчості,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка