План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка




Скачати 449.65 Kb.
НазваПлан. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка
Сторінка2/3
Дата конвертації09.05.2013
Розмір449.65 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Психологія > Документы
1   2   3
^

Приблизна схема вивчення особистості підлітка


Після загальних даних про підлітка виявляються короткі біографічні відомості, в якій сім’ї він народився і як проходив психічний та фізичний розвиток в дошкільному періоді. Виявляються особливості виховання вдома (строгість, захищеність), в дитсадку, інтернаті, дитячому будинку, особливості поведінки в колі ровесників, характер спогадів про дошкільний період. Виясняється, в якому віці пішов до школи і як давалося навчання, які предмети викликали зацікавленість, з яких предметів не встигав та по якій причині, як і були захоплення, як будувались відносини із ровесниками, батьками, вчителями, чи виконував громадські доручення. Оцінюються характерологічні особливості: відношення до себе, до інших людей (колективіст, егоїст, альтруїст і т. п.), до праці (працелюбний, лінивий та ін.), до шкільних та особистих речей; ініціативність, самокритичність, скромність, самостійність, самовпевненість, рішучість і т.д.; здібності та рівень їх розвитку; звички, в тому числі й шкідливі; перенесені фізичні та психічні травми та інші пошкодження.

Біографічні дані повинні звертатися в тісному зв’язку з тими соціально-побутовими умовами, в яких проходило реальне життя підлітка, з врахуванням складу, віку, занять членів сім’ї, матеріального стару та житлово-побутових умов.

Оцінюється характер і матеріально-культурний рівень батьків, взаємовідносини в сім’ї і особливо відношення до дітей, взаємовідносини сім’ї та школи.

Після ознайомлення із минулим життям підлітка та особливістю його мікро соціального середовища визначаються психічні властивості та якості, за якими можна скласти уявлення про особистість в цілому. При виявленні складу направленості особистості слід визначити домінуючий вид потреб; вияснити, в яких предметах та речах він відчуває нестаток; наскільки органічні, матеріальні потреби сприяють психічному і фізичному розвитку, формуванню особистості, чи вони вдовольняються нерозумно; визначити прояв пізнавальних та естетичних потреб та форми їх вдоволення, потреби в колективній спільній праці та реальні прояви їх. Оцінюється спрямованість інтересів і схильностей, їх стійкість, глибина, ідеал, до якого прагне підліток.

Ширина кругозору визначається в розумінні сутності суспільних відносин в націй країні та за кордоном., наскільки підліток використовує знання при поясненні класових відносин, явищ природи, релігії і т. д., на скільки усвідомлює себе членом суспільства і своєю поведінкою відповідає його нормам, який степінь активності та життєві позиції, ціле направленість; ставить мету в міру своїх сил чи ставить її вище (нижче) своїх можливостей.

Під час бесіди слід звернути увагу на зовнішній вигляд, загальний фізичний розвиток, особливості одягу підлітка, оцінити, чи легко він вступає в спілкування і в яких випадках ухиляється від відповідей на поставлене запитання, вияснити особливості мови, мислення, пам’яті та уваги.

Послідовність збору інформації про підлітка і чітка логічна структура логічного матеріалу повинні дозволити класному керівнику виявити “фонд особистості” і на цій основі скласти реальний план виховання.
В спілкуванні, як відомо, встановлюється психологічний контакт і відбувається обмін інформацією, а також відбуваються взаємопереживання, взаємовплив, взаємодія. В залежності від того, як вчитель сприймає і розуміє підлітка (відповідно і підліток – вчителя) взагалі і в даний момент – зокрема, і виникає певне відображення одне одного. Воно може бути переважно інтуїтивним, конкретно – чуттєвим та абстрактно – логічним. Сприйняття і розуміння, орієнтовані на зовнішність, складаються в залежності від емоційного враження, прихильності чи за асоціацією з зовнішніми ознаками знайомих людей чи літературних героїв. Слід відмітити, що зовнішні прояви образу, який сприймають, не завжди відповідають його внутрішньому психологічному складу. Складність сприйняття і особливо оцінки сприйнятого вчителем заключається ще й в тому, що процес спілкування протікає, як правило, на очах в інших учнів. Тому судження вчителя про учня, його дії повинні бути обережними, тому що помилка стає видимою для всіх і на основі одержаної інформації формується відношення і звертання як до вчителя, так і до конкретного учня. Навіть очевидний прояв зовнішніх ознак поведінки учнів не повинен трактуватися прямолінійно, без розуміння психологічного вмісту, інакше можливі великі помилки.

Сприйняття і розуміння один одного залежать від багатьох причин: віку, індивідуальних особливостей, досвіду, інтересів, характеру, професій, психічного стану в момент спілкування. Молодші підлітки перебільшують значення зовнішніх ознак і однозначно пов’язують їх з особливостями особистості, яку сприймають, тоді коли старші підлітки спроможні більш диференційовано і адекватно сприймати внутрішній світ навколишніх.

Сприймання і розуміння вчителем учнів також можуть бути неповними. Одні вчителі ускладнюють, другі спрощують всю інформацію. Одні тримають в пам’яті “всі дрібниці” про учня, інші – тільки окремі особливості його особистості; одні педагоги володіють вираженою емпатичністю (розумінням стану учня, тимчасовим емоційним порівнянням з ним) і знаходять емоційний відгук для учня, інші сприймають учнів холодно і розсудливо.

Вчитель повинен тонко відчувати відносини в групі, вчасно попередити емоційну напруженість, переключити емоційний заряд на розв’язання навчальних, трудових, суспільних завдань. Ось чому необхідно встановити довірливі відносини з учнями і вміло управляти своїм спілкуванням. Спілкування з підлітком передбачає хороший контакт з його сім’єю.

Важливим фактором управління підлітками являється формування колективістських почуттів. Наскільки вдається виховати почуття взаємної відповідальності, коли твій клас стає референтною групою, настільки можна розраховувати на ефективність виховання кожного підлітка. слід відзначити, що колективістські відносини можуть сформуватися тільки в тому випаду, коли інтереси та цілі діяльності кожного підлітка, який входить в різні групи, не рахуючи шкільного класу (гуртки спортивні, художньої самодіяльності, технічної творчості і т.д.), виходять з рамки цих груп і зливаються з інтересами, цілями суспільства в цілому. Якщо ж інтереси і цілі замкнуться в одній групі, то навіть при хорошій результативності (навчальній, трудовій, спортивній та іншій діяльності) можливе формування групового егоїзму, що може негативно відбитися на формуванні особистості.

Спілкування повинно будуватися з врахуванням того, який психологічний клімат в групі і в яких відносинах підліток знаходиться з ровесниками, в якій мірі він включений в колектив класу і задоволений навчальною діяльністю, яку роль відіграє в класі, яка його активність як організатора (чи дезорганізатора), чи він зовсім відчужений. Якщо знаходяться небажані міжособистісні відносини в класі, вчитель повинен виявити причину конфліктів і виправити положення.

Програма виховання повинна враховувати не тільки стан підлітка в колективі класу, але й те, яка група для нього є референтною. Важливим також є знання неофіційного лідера (ватажка) мікрогрупи (в класі, поза школою), в яку входить підліток. Необхідно знати, яка спрямованість групи: соціально позитивна, соціально негативна чи невизначена, чи співпадають цілі неофіційних лідерів з цілями офіційних організаторів (старости, заступника), так як в одній і тій же особі не завжди співпадають неофіційний лідер та організатор. Якщо є різноголосся між цілями організаторів та неофіційних лідерів мікрогруп класу, то учнівський колектив не буде тісним. Також слід враховувати, що постійне призначення та вибір офіційних організаторів на довший час можуть сприяти формуванню негативних рис характеру (надмірність і т.д.)

Дуже важливим моментом є виявлення неофіційного лідера з антисоціальною спрямованістю. В таких випадках він приховує своє лідерство і зовнішню роль лідера відіграє підставне лице. Отже, необхідно виявити прихованого лідера-дезорганізатора і підірвати його вплив на членів групи. Тут потрібно протиставити його тим цінностям, які осуджуються в даній групі, а не тим, які прийняті (куріння, вживання спиртних напоїв і т.д.). Треба знати інтереси, традиції групи, щоб використовувати соціально-психологічні закономірності (механізми співчуття, співпереживання і т.д.) в досягненні навчально-виховних цілей.

Найбільш поширеними помилками спілкування з підлітками є повчальний, принижуючий тон, нав’язування своїх рішень, що вступає в протиріччя з їхніми високими самооцінками. Все це нерідко призводить до виникнення психологічних бар’єрів.

Особлива обережність і продуманість в спілкуванні потребується з учнями, які переживають якість внутрішньоособисті конфлікти і відчувають об’єктивні та суб’єктивні труднощі. В таких випадках необхідно допомогти їм знайти психологічний вихід із складеної ситуації. Якщо ситуація виявиться нерозв’язною, то потрібно допомогти учневі змінити до неї відношення. Тому відмови чи невиконання завдань вчителя не повинні завжди розцінюватися як небажання виконувати їх; непокора може бути викликана іншими причинами.

Мистецтву спілкування необхідно постійно вчитися, виробляти індивідуальний стиль. З цією метою може бути використаний соціально-психологічний тренінг, який включає метод групової дискусії (метод групового обговорення психолого-педагогічних ситуацій чи ненапрямлених дискусій) та ігрові методи (учасники виступають активними виконавцями соціальних ролей).

Найбільші складності в спілкуванні вчителя відчувають з педагогічно запущеними підлітками. Розглянемо деякі питання корекції особистості цих підлітків, а також неповнолітніх правопорушників, які знаходяться в спеціальних школах.

Основним психологічним питанням виправлення та перевиховання неповнолітніх правопорушників є створення психологічно заснованої системи впливу на особистість з метою зміни її напрямленості, викорінення антисуспільних установок, поганих звичок, з метою придбання нових знань, навичок, звичок, мобілізації резервів в перспективному плані реальної життєдіяльності. Цю систему ціленаправленого психологічного впливу умовно ми поділяємо на три типи: підготовчий, реконструктивний та підтримуючий (реконструктивний).

На першому, підготовчому етапі, який може охоплювати період від кількох днів до місяця, проводиться вивчення особистості методом узагальнення незалежних характеристик, а також біографічним та експериментально-психологічним методами; визначаються стадії педагогічної запущеності; вияснюється біологічний “грунт”, особливості мікросередовища, в якому формувалась особистість, реальні міжособистісні відносини, референтні групи. Визначаються рівні складених відносин у конкретного вихованця і механізми відхиленої поведінки: за типом компенсації чи гіперкомпенсації слабких функціональних систем особистості, опозиції, прояви емансипації, суперництва, устремління до лідерства і т.д.; уточнюється, який відбиток знайшли в поведінці підлітка групові інтереси, традиції, впевненість і яку роль він відіграє в малій неформальній групі.

^ Другий етап, реконструктивний, займає від кількох тижнів до кількох місяців. Він включає систему психолого-психологічного впливу, комплекс різноманітних прийомів та методів: бесіди, організація режиму, формування груп та колективів, використання заохочень та покарань, подача ціленаправленої інформації (приклади, листи та зустрічі з колишніми вихованцями, музика, книги і т.д.)

стратегічним завданням цього є перебудова невірної системи відносин особистості правопорушника і формування суспільної спрямованості, яка відповідає принципам педагогічних прийомів та методів строго індивідуалізована і заснована на використанні в певний момент особистої активності вихованця.

Починається цей етап з пояснення вихованцю особливостей його віку, взаємовідносин з навколишніми та психологічної сутності його правопорушень. Спільний аналіз наслідує мету усвідомлення підлітком своїх сильних та слабких сторін, причин аномальної поведінки, звичок, його провину перед суспільством. Це важливий етап, так як відсутність усвідомлення своєї провини в різних групах вихованців спецшколи відмічається від 14 до 52% всіх випадків.

^ Третій етап – підтримуючий (реабілітуючий). Основним завданням на даному етапі є закріплення всього цінного, що було досягнуто на реконструктивному етапі і подальший розвиток позитивної соціально-трудової спрямованості особистості. Важливе місце відводиться попередженню рецидивів, негативних емоційних станів, невротичних симптомів, корекції негативних рис характеру, вироблення імунітету до поганих дій ззовні та прискоренню реадаптації до умов життя після виходу із спецшколи.

Основним прийомом самовиховання залишається саморегуляція, а також письмовий зв’язок з вихователем. Значну роль в реадаптації відіграє той колектив, в якому протікає діяльність вихованців. Цілеспрямована діяльність і колективні відносини створюють єдиний суб’єктивно-психологічний та соціально-психологічний ефект, який успішно блокує рецидиви.

Психологічні складності на заключному етапі обумовлені рядом факторів: виходом вихованців з-під звичного контролю; поверненням в колишнє негативне середовище; недовірою та підозрілістю навколишніх до колишнього правопорушника і т.д. Ось чому так важливо заздалегідь виробити у вихованця психологічні міри захисту, щоб реадаптація проходила більш успішно і без зривів.
^ Проблема етики спілкування вчителя з учнями.

Одна з найважливіших гуманістичних ідей педагогічної спадщини В. Сухомлинського – визнання безумовної цінності людської особистості, її індивідуальності, неповторності внутрішнього світу. Як справедливо зауважує педагог, не можна пізнати дитину, не люблячи, не поважаючи її гідності. Тільки та школа має майбутнє, яка поважає в дитині Людину. Не випадково в багатьох працях видатний педагог знов і знову повертався до розгляду завжди актуального питання педагогічної етики, етики спілкування вчителя з учнями.

Розмірковуючи над складним питанням про те, що ж означає хороший вчитель, В. Сухомлинський писав: “Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам був дитиною” (Сухомлинський В.О. Вибр. твори. У 5 Т. – К., 1977. – Т.4 – с.49). Іншою важливою відмінністю справжнього педагога, на думку видатного вчителя є розуміння і відчуття, що “без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливо”.

Василь Олександрович вважав, що виховання – це не викорінення недоліків, а зміцнення в дитині всього найкращого. Виховання здійснюється у взаємостосунках, в основі яких мають бути не влада і підкорення, а тільки повага і любов. Вихователь і вихованець пов’язані між собою: вихованець бажанням стати кращим, а вихователь – бачити вихованця кращим, ніж він є тепер. Створюючи радість для інших, людна відчуває гордість за себе, що і є найважливішим стимулом виховання. Щоб виховати гуманну людину, ставитися до дітей вихователь має гуманно.

Доброта педагога – почуття великої відповідальності за сьогодення і майбутнє дитини. Гуманізм Сухомлинський визначав як справедливість, як поєднання поваги з відповідальністю. Справжня доброта не принижує гідності, а стверджує прагнення бути добрим.

Суть виховання – вміння викликати в дитини оцінку своїх вчинків, в яких відображається ставлення до інших, до себе. На думку в. Сухомлинського, головне завдання вчителя – створити в класі атмосферу доброти й відвертості, товариськості, взаєморозуміння й взаємодопомоги, чуйності.

Ідея взаємодії в педагогічному колективі втілилась у роздумах вченого над змістом, формами та засобами організації діяльності вчителя і його взаємин з дітьми.

Видатний педагог вважав педагогічно доцільним такі основні вимоги до організації взаємостосунків між вчителем та його учнями, як духовність, духовна культура, взаємоповага доброзичливість, взаємна довіра.

Доброзичливість – одна із складових взаємин вчителя з дітьми, азбука педагогічної культури, підкреслював Сухомлинський. Це взаємне бажання добра, розумна доброта. Доброзичливий вчитель ставиться до учня, як до власної дитини, його серце завжди переповнене турботою про дитину. Адже учень – не просто номер у класному журналі, не абстрактний об’єкт виховання, а неповторна особистість.

Взаємоповага, за Сухомлинським, передбачає: об’єктивне ставлення вчителя до наслідків у роботі учня (його досягнень або упущень), урахування прав один стосовно одного, увагу до переконань і прагнень, чутливість, делікатність, об’єктивність під час оцінювання якостей один одного і на цій основі – високу вимогливість.

В. Сухомлинський запропонував вчителям теоретично обґрунтовані, апробовані на практиці методичні рекомендації щодо врахування індивідуальних і вікових особливостей школярів під час встановлення з ними емоційно-інтелектуальних взаємин, нетрадиційних взаємин через урок-мислення, урок-гру.

Повсякденне спілкування вчителя з учнем, їхню співпрацю у навчально-виховній роботі він найперше ставив у залежність від ділових якостей вчителя, спрямованості його інтересів, оцінкових орієнтацій, від його емоційного і психічного стану. В багатьох своїх працях В. Сухомлинський розробляв психологічно обґрунтовані вимоги до комунікативних навичок і умінь шкільного вчителя, а саме: вміння оперативно і правильно оцінювати педагогічну ситуацію, проникати у внутрішній світ дітей і орієнтуватися у зовнішніх виявах їхнього психічного стану, ефективно використовувати слово як засіб переконання, вміло керувати своїми емоціями.

Значний інтерес для сучасної педагогіки як у теоретичному, так і в практичному плані викликає розроблена вченим у працях “Засоби виховного впливу вчителя на учнів” та “Етюди про виховання” психологічно обґрунтована класифікація засобів виховного впливу. Ним були виділені дві групи засобів впливу, якими користується педагог: засоби підтримки, захисту та стимулювання внутрішніх духовних сил дитини і засоби підкорення.

І сьогодні, коли головною метою нашого суспільства, яке перебудовується, стає людина, розвиток її творчості, актуальними залишаються слова В. Сухомлинського про те, що виховання без покарань – це не тільки вузькошкільна справа, а й важлива проблема перебудови суспільства особливо таких його сфер, як людська свідомість, поведінка, взаємини.

У своїй праці “Сто порад вчителеві” видатний педагог – гуманіст стверджував: “Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення у складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється. Прекрасна риса – повсякчас відкривати в людині нове…” Ці проникливі слова – справжній заповіт Василя Олександровича майбутнім педагогам на шляху розв’язання актуальних проблем виховання школярів.
^ Психодіагностичне вивчення учнів.

Оптимальний розвиток особистості кожного школяра потребує стратегічного цілеспрямованого підходу як в педагогічній, так і психодіагностичній діяльності вчителя, спрямованої на вивчення індивідуальних особливостей дітей. Така робота передбачає поєднання діагностики особистості учня і педагогічне керівництво його подальшим психічним розвитком, що й забезпечує реалізацію педагогічної цілі. Психологічна діагностика – один із компонентів підходу до вивчення підлітків, передумова якого – всебічне вивчення і оцінка особливостей розвитку школяра.

Психодіагностичне вивчення учнів позбавляє вчителів від стихійності у навчанні й вихованні, дає змогу правильно керувати процесом навчання і виховання, чітко уявляти його перспективи, вносити корективи у свою роботу.

Психодіагностика, як у початковий, так і в наступні періоди навчання, допомагає вчителеві вирішувати різноманітні методичні завдання:

1. З метою об’єктивної оцінки результатів навчання, визначення впливу та ефективності методів засобів і змісту навчання на психічний розвиток вчитель проводить психологічні зрізи (заміри) і повторює їх через певні періоди з урахуванням вікових особливостей;

2. Виявивши рівень розумового розвитку школяра на початку навчання, вчитель пізніше може фіксувати зміни чи збереження цього початкового рівня наприкінці навчального року;

3. Результати психодіагностики дають змогу вчителю заздалегідь планувати форми, види навчальної роботи і впливати на успішність учнів, забезпечуючи індивідуальний і диференційований підхід.

Тільки конкретні дані про зміну рівня психічного розвитку за певний період дають змогу педагогу зробити висновки, чи було навчання розвиваючим. Регулярна психодіагностика допомагає класному керівнику об’єктивно оцінити свою роботу.

4. Оцінка результатів діагностики психічного розвитку того чи іншого учня має проводитися вчителем шляхом зіставлення результатів попередніх діагностичних оцінок за минулий віковий період;

5. Психодіагностика має виявляти не тільки наявний рівень розвитку учня, розкривати сильні і слабкі сторони його мислительної діяльності, а й враховувати перспективи розвитку, без чого не можлива продуктивна індивідуалізація навчання, корекційна робота з тими, хто цього потребує. Психодіагностика забезпечує вироблення єдиного підходу до навчально-виховної роботи з учнями середніх класів, дає змогу конкретніше планувати весь процес навчання і виховання;

6. Розв’язання системи діагностичних завдань, пов’язаних із дослідженням особистісного і розумового розвитку підлітків, забезпечує правильне прогнозування їхнього подальшого розвитку, визначає тип школи, в якій має навчатися школяр згідно з рівнем свого розвитку.

У педагогічній діяльності вчителя вирізняються три типи шкільної психодіагностики, що мають прямий зв’язок з етапами керування розвитку особистості й етапами роботи вчителя (за Каляшковою З.І., Більбухом Ю.З., Кочетовим О.І.): початкова; оперативна, поточна, коригуюча; довгострокова, узагальнююча, підсумкова.

^ На допомогу класним керівникам про психологічні особливості підліткового віку.

Цей період – час фізіологічної кризи. Звідси нетерпимість, упертість, непослух. Щось сталося! Не можна залишати дітей самих, хоча й вони хочуть бути незалежними, відкидають авторитети, не вірять досвіду інших, а лише своєму власному. Виникають складні стосунки з батьками, кажуть, що їм нічого не потрібно, а насправді потребують багато.

Вони не стали ще дорослішими, але вже й не діти. До них треба мати велике терпіння, ставитися з делікатністю, бути розважливим, треба заспокоювати їх, не принижувати! Вперті дорослі люди це знак того, що в юнацькому віці у них були проблеми, які вони не змогли розв’язати..

Водночас такі діти вміють аналізувати, оцінювати, аргументувати. У них сидить зло. Тому їм треба допомогти виявити довір’я до себе. Дитина пізнає світ і усвідомлює, що довкола теж багато зла. Тоді вона втрачає віру, певність, починає віддалятися від сім’ї, школи, шукає щось своє.

Юнак у цей час іде в життя, хоче бути самостійним, йому властива раптова зміна поведінки – втікає від молодших і старших і залишається з тим, хто його розуміє. Він часто помиляється і нічого не може пояснити. А дівчинка хоче, щоб на неї звернули увагу. Діти у цей період відчувають себе приниженими, зайвими. Треба мати велике і любляче серце, щоб допомогти їм знайти рівновагу, бо в той час вони різні: одні – сумні, замкнені, перестають вчитися, а інші – навпаки, всюди перші. Такі діти не знають, що з ними діється, тому не можна калічити душу такої дитини, не можна її карати, бо покарання ще більше шкодить. Треба ввійти у довір’я і стати їй приятелем.

Дівчинка дуже хоче бути гарною привабливою, і коли на неї не звертають уваги, це трагедія, а хлопчик, коли його ігнорувати, стає агресивним або дуже замкненим.

Дівчатка швидше проходять цей період і стають ніби на 2 роки старшими від хлопчиків.

Для дітей цього віку важливі ідеали, приятелі, авторитети, але нема витривалості. Тому їм потрібно пропонувати нові речі і коротко. А їхню працю треба визнати, похвалити. Важливо знати динаміку життя, щоб поміж тієї бурі організму вміти врівноважити сили, енергію, щоб допровадити їх до зрілості… Їм весь час потрібно ставити запитання до тем, вчити аналізувати, а до висновку вони мають доходити самі. Доцільно у цей час займатися спортом, щоб вихлюпнути енергію, засвоїти нові правила гри.
^ Наукові засади створення особистісно орієнтованих

виховних технологій

Останнім часом термін “виховна технологія” став широковживаним як у педагогічній науці, так і виховній практиці. Однак зміст його ще не має чіткої визначеності. То ж не дивно, що виховну технологію подекуди ототожнюють з тим чи іншим вживаним виховним методом, а то й взагалі вважають даниною моді. Звичайно, що практично – перетворювальна сила того чи іншого знання пропорційно залежить від рівня його науковості, зокрема, емпіричного чи теоретичного. Хоч останній і має свої якісні градації.

Це безпосередньо стосується і теорії виховання. Традиційні уявлення про його методи, тобто способи впливу на індивідів з метою їх виховання та розвитку, складалися експериментальною педагогікою.

Йдеться насамперед про психіку досліджуваних, про знання її експериментатором, врахування цих знань у побудові наукових узагальнень, та закономірностей. Логіка розміркування стосовно цієї проблеми дає підстави констатувати, що знання про природу психіки та закономірності її розвитку, які виникли в рамках експериментальної педагогіки, не відзначались науковою досконалістю. Проте й докоряти за такий стан цю педагогічну дисципліну немає підстав. Адже пізнання законів становлення психіки людини не її предмет. Цим має займатися психологічна наука, зокрема, педагогічна психологія. За таких умов психологічні знання були лише побічним продуктом розв’язку експериментальною педагогікою власних завдань; від цього безпосередньо залежала їх якість.

Для педагогіки виховання принциповим методологічним орієнтирам стало психологічне вирішення проблеми про співвідношення розвитку і виховання, оскільки саме від цього залежала своєрідність методичної організації виховного процесу.

Розвиток дитини відбувається в особливій діяльності привласнення суспільно заданих здібностей, такій, що з самого початку розгортається через спілкування дитини з дорослими, і якщо такому спілкуванню, діяльності привласнення у певних історичних умовах надається необхідна спрямованість, то виникає власне виховання як форма розвитку.

Виховання досягає своїх цілей, якщо вміє спрямувати власну діяльність дитини. Важливо, щоб вона, з одного боку, розумілася такою що виникає і формується у процесі виховання, а з іншого – представлялась у контексті самого дитинства. У цьому випадку певне врахування характеру і особливостей власної діяльності дитини виступає не як протиставлення розвитку і вихованню, а як введення у педагогічний процес важливішої умови реалізації його цілей.

У виховному завданні виділяється загальна мета дії вихователя, яка конкретизується стосовно певного етапу її розв’язку, тактика, спрямованість, зміст, спосіб подання та умови здійснення цієї дії, а також характер реагування вихованці. Слід пам’ятати, що керування у сфері виховання – це не сувора детермінація діяльності дитини. Спосіб керування (виховний вплив) лише задає, а не визначає однозначно діяльність вихованця. Тому розв’язання тим завдання, що спрямоване на виховання, психологічно виступає для нього вільний і творчий акт. Суть його розв’язку полягає в забезпеченні переходу від деякого вихідного стану системи особистісних смислів і соціально-моральних цінностей до передбачуваного стану цієї системи, причому цей перехід має бути здійснений за дотримання певних обмежень, які накладаються на часові параметри й організаційні форми процесу виховання і виховних дій.

Одна з особливостей завдання, спрямованого на виховання, полягає в тому, що воно не може бути розв’язане вчителем безвідносно до розв’язання завдання, яке сприяє вихованню. Процес його розв’язання розгортається як спільна діяльність і діяльне спілкування в системі “вчитель – учні”, їх співробітництво і співдружність у реальних і живих контактах. А це й складає те середовище, в якому виникає і розвивається особистість дитини і особистість дорослого як учителя.

Виходячи з розуміння виховання як керування виховною діяльністю, одним із центральних понять є спосіб управління, яке за своїм змістом збігається з поняттям “метод виховання”. У ньому доцільно виділити такі основні етапи:

а) розкриття змісту моральної вимоги;

б) формулювання завдання, яке сприяє вихованню;

в) керування процесом його розв’язання.

Особистісно орієнтовані виховні технології однаковою мірою звернені до вихованця і до вихователя, їх особливостей і схильностей. вихователь має щоразу ніби заново будувати свої стосунки з вихованцем, особистісний момент утворює центр таких технологій. Особистісна позиції вихователя полягає в людяності, неутилітарності ставлення не лише до вихованця, а й до самого себе як особистості.

Отже, ніяка найвитонченіша виховна техніка й інтуїція не врятують, якщо вчитель – людина аморальна, якщо його смислова сфера орієнтована на егоцентричні цінності. Хоч би якою методикою такий вчитель користувався, він сприятиме вихованню людей аморальних. Це необхідно твердо засвоїти, а не чекати від психологів та педагогів якогось алгоритму, системи порад, які самі собою творитимуть диво морального виховання.

Виховний процес, орієнтований на особистість, не може обійтися без звернення дитини на саму себе. Дитину слід навчити осмислювати свої спонуки, прогнозувати наслідки власних вчинків ля самої себе та інших людей, узгоджувати цілі власної поведінки із засобами їх досягнення.

Внутрішній світ людини складається із сукупності психічних процесів (відчуття, уявлення, емоції, потреби, мотиви, здібності, якості). Ці утворення відображаються у свідомості особистості. Аби їх пізнати, необхідно, щоб у суб’єкта сформувалось уявлення про власне “Я”. Але воно не усвідомлюється ним як первинна реальність, а формується у зв’язку з певними стосунками, в які вступає суб’єкт і від яких він залежить. Лише протиставляючи себе іншому, людина усвідомлює себе.

Практично втілюючи особистісно орієнтовані виховні технології, педагог у школі моделює майбутнє суспільство. Досягнення цієї мети безпосередньо пов’язане з його виховною позицією – синтезом професійних та індивідуальних рис особистості вчителя. В умовах демократизації суспільного життя відповідними характеристиками виховної позиції, на думку психолога А. Петровського, мають бути:

- мета: сприяння становленню і розвитку особистості вихованця;

- у спілкуванні з дітьми вчитель дотримується принципу: “Не поруч і не над, а разом”;

- основна лінія поведінки: не притягувати вихованця до деяких заздалегідь відомих стандартів, а координувати свої очікування і вимоги, максимально розгорнути можливості особистісного росту учня, що помічаються під час спілкування;

- способи спілкування: розуміння, визнання і прийняття іншого.

Особистісно орієнтовані виховні технології вбачають у дитині повноцінного партнера, допомагають їй знайти себе.
^ Поради психолога: ще не дорослі, але вже не діти.

Підлітковий вік – це той поріг, за яким починається самостійне життя. Цей період часто називають “філософським”. Характерна його риса – бурхливий розвиток самосвідомості. Іде процес поглибленого самоаналізу, оцінювання своїх здібностей і якостей, пошук відповіді на найважливіші та найскладніші питання життя.

Дорослі жадібно прагнуть осмислити не тільки світ зовнішній, а й, передусім по-новому й незвичайно починає звучати для них магічне слово “самовдосконалення”. І вони охоче, хоч і не завжди вміло, займаються самопізнанням та самовихованням. У цьому потрібна допомога дорослого. Надійного дорослого, який розуміє і якому хочеться вірити, якому цікаві вони як особистості.

Потрібні й ровесники, ці своєрідні психологічні дзеркала – правильні і спотворюючі, щоб, дивлячись у них, бачити себе.

Людині, щоб почувати себе впевнено, потрібні інші люди. Не випадково надзвичайно важливе місце в самовдосконаленні посідає опанування навичками спілкування. Іспити інколи спричинять стан постійного психофізичного напруження, що негативно впливає на здоров’я, щастя та успіхи учнів.

Ось кілька засобів подолання стресу, тривожності лише за 3 хвилини.

Кожен може навчитися керувати собою, оволодівати мистецтвом самодопомоги та витривалості у стресових ситуаціях.

Перший засіб.
1   2   3

Схожі:

План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка iconПлан. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового...
Підвищення рівня освіченості І матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку І задоволення духовних...
План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка iconПлан. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового...
Підвищення рівня освіченості І матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку І задоволення духовних...
План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка iconПлан проведення засідань батьківського університету для батьків учнів 1 – 4 класів
Особливості психологічного розвитку молодшого підліткового віку.      Психолог школи 
План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка iconПлан Вступ Об’єктивні ознаки розбою 1 Об’єкт та предмет розбою Об’єктивна...
Зниження рівня життя багатьох громадян нашої країни призвели до загострення кримінологічної ситуації в цілому, зокрема, до зростання...
План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка iconПсихологічні особливості І формування особистості в підлітковому віці
Біологічні І соціальні фактори в психічному розвитку І формуванні особистості підлітка
План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка iconЗаставнівська районна державна адміністрація відділ освіти нака з
Головного управління освіти І науки Чернівецької обласної державної адміністрації №689 від 15. 12. 2011р. «Про підсумки проведення...
План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка iconОсновні психологічні причини низької успішності школярів, психолого-педагогічні...
В основі проблеми неуспішності учнів лежить не одна причина, а декілька, які досить часто діють у комплексі
План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка iconФормування ситуації успіху в умовах соціальної адаптації
Характер сучасного життя відзначається швидкими змінами. Цей процес зумовлюється як особливістю сучасного історичного стану розвитку...
План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка iconПлан проведення наукових та науково-технічних заходів в 2008 р. Горлівським...
Оптимізація навчального процесу в школі й у вузі; Психолого-педагогічні проблеми навчання та виховання; Актуальні проблеми психології...
План. І. Психологічні І соціально-педагогічні проблеми підліткового віку: а об’єктивні основи соціальної ситуації розвитку підлітка iconПлан роботи мо класних керівників бобовищенської зош 1-111 ступенів на 2013-2014 навчальний рік
Стислий аналіз соціально-педагогічної ситуації розвитку учнів та роботи мо в попередньому навчальному році
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка