Лекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах




Скачати 245.09 Kb.
НазваЛекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах
Дата конвертації07.03.2013
Розмір245.09 Kb.
ТипЛекція
uchni.com.ua > Психологія > Лекція


4 курс мед. ф-т

(медична психологія)
Лекція № 3

Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах

План:

  1. Психологія лікувально-діагностичного процесу.

  2. Психологічні особливості хворих при терапевтичних та хірургічних захворюваннях.

  3. Психологічні особливості жінок при вагітності та родах.


Актуальність теми: Різні соматичні захворювання позначаються на психологічному благополуччі людини, якості її життя, вимагають від пацієнта адаптації до нових, змінених умов існування. Особливо це стосується захворювань з важким або хронічним перебігом, які можуть суттєво змінити особистісний стиль пацієнта, виробити специфічну хворобливу життєву позицію, а іноді – спричинити психіатричні проблеми. Особливих медико-психологічних підходів потребують питання важких невиліковних захворювань, помирання та еутаназії, що є предметом дискусії в медичних і широких громадських колах.
^ 1. Психологія лікувально-діагностичного процесу.
Жодна професія не є настільки тісно пов’язаною з долею людини, як професія лікаря. Вочевидь специфіка праці лікаря, який нерідко виконує і роль педагога і вихователя, має бути врахована і при обранні професії, і під час підготовки молодого спеціаліста, що поряд з оволодінням фаховими знаннями та навичками обов’язково має включати вдосконалення культури поведінки та культури спілкування, оскільки професійна діяльність лікаря починається саме зі спілкування з пацієнтом. Від мистецтва спілкування багато в чому залежать результати лікування.

Добре, коли діалог між лікарем і хворим перебігає в рамках щирої і доброзичливої зацікавленості обох сторін і спрямований на досягнення спільної мети – збереження здоров’я. Але часом буває інакше: пацієнт не задоволений ходом лікування, лікар також має претензії до хворого. Обидва вони не задоволені діалогом, який може навіть переростати у конфлікт. Частіше усього джерелом конфлікту є обоє: і лікар, і пацієнт. В силу хвороби пацієнт певною мірою втрачає самокритичність, не стримує своїх емоцій, висуває надмірні вимоги і необґрунтовані звинувачення до медичного персоналу. Спілкування лікаря з такими хворими вимагає особливого такту, толерантності, витримки та вміння.

Розглядаючи проблеми спілкування, слід звернути увагу на певні типові ситуації лікарського спілкування на різних етапах лікувально-діагностичного процесу.

Спілкування як довірчий діалог зазвичай потребує певних умов. Звичайно, про яку довірчість, чи то навіть певну інтимність бесіди може йтися, якщо лікар на бігу, десь у коридорі заводить із хворим розмову про важливі для хворого речі або розмовляє похапцем, одночасно щось записуючи в інших історіях хвороби, роблячи розпорядження медичній сестрі чи розмовляючи по телефону? На жаль, такі ситуації не є рідкісними. Таке ставлення нічого, окрім неповаги до лікаря, втрати довіри до нього та розчарування, у хворого не залишає.

Розмовляти з пацієнтом, родичами і близькими йому людьми найкраще наодинці, бажано в окремій кімнаті. Вести бесіду слід не кваплячись, відключившись від інших справ, уважно, не перебиваючи вислуховувати співбесідника. Небажано, щоб співбесідники стояли, це завжди мимоволі сигналізує про обмеження часу контакту. Для встановлення між особистого контакту має значення поза і жести. Якщо лікар сидить на краю стільця, це буде для співбесідника нагадуванням про те, що лікар спішить, у нього багато інших справ, за таких умов навряд чи виникне бажання відвертості. Не сприяє відвертості і надмірна жестикуляція лікаря, що може відволікати співбесідника. Не можна недооцінювати значення міміки, виразу обличчя лікаря.

Безумовно найважливішим засобом спілкування є мова. Вона має особливе значення і для встановлення контакту, і для його підтримання, і для розвитку. В мові слід намагатися уникати банальних фраз, не зловживати медичними термінами, що можуть бути невірно витлумаченими і викликати тривогу у пацієнта. Вочевидь, в межах розумного, щоб не травмувати психіку хворого, слід дозувати ступінь відвертості в оцінці важкості стану і прогнозу, оскільки, вселяючи оптимізм, лікар тим самим мобілізує хворого на спільну боротьбу з недугою. Так само слід налаштовувати і родичів пацієнта. Серйозність розмови не виключає інтелігентного гумору, що підтримує душевні сили і надає впевненості в сприятливому результаті.

Все вищесказане набуває особливого значення, коли лікар розмовляє з хворим чи його родичами перед операцією, складною інструментальною маніпуляцією, що пов’язана із болем і неприємними відчуттями чи має потенційну небезпеку для пацієнта. В таких випадках слід бути особливо обережним і чуйним.

Вміння лікарського спілкування – свідчення культури і самоповаги, оскільки людина, котра поважає себе і любить свою професію, усвідомлює свій високий гуманістичний обов’язок, не може дозволити зневажливо ставитись до іншого, ігнорувати його страждання і переживання.

Професійна діяльність лікаря проходить також в безпосередньому спілкуванні з колегами, середнім медичним персоналом та іншими співробітниками. Таке спілкування часто відбувається на очах у хворих, що за власними спостереженнями часто складають напрочуд вірне судження про особистість лікуючого лікаря. Багато втрачає в очах хворих лікар, що підлабузнюється перед старшими по посадовому статусу і зневажливо та зверхньо – до молодших колег, середнього медичного персоналу. На основі своїх спостережень за міжособовими стосунками, що складаються в колективі медичних працівників, хворі визначають статус кожного його члена і дають йому оцінку. Погано, якщо з такої, не завжди об’єктивної оцінки у хворих складається хибна негативна психологічна установка щодо особи лікуючого лікаря, тобто насторожене ставлення до його знань, вмінь та бажання надати допомогу. Зрозуміло, що це лише заважатиме налагодженню лікарського спілкування, викликатиме недовіру до лікаря, перешкоджатиме ефективному лікуванню.
^ 2. Психологічні особливості хворих при терапевтичних та хірургічних захворюваннях.

А. Психологічні і психічні прояви окремих соматичних захворювань.

При різних соматичних захворюваннях появляються специфічні, характерні тільки для них переживання. Найчастіше лікарю приходиться стикатись з психологічними проблемами при серцево - судинних захворюваннях. При захворюваннях серця відмічається мозкова гіпоксія, при ураженні мозкових судин виникають гіпоксичні зміни в серці.

При обстеженні хворих з патологією серцево-судинної системи у них виявляється наявність виражених форм особистісних реакцій. Недостатність кровообігу, яка виникає при вадах серця, призводить до хронічної гіпоксії мозку, виникненню загальномозкової і вогнищевої неврологічної симптоматики, в тому числі і у вигляді судомних нападів.

Хворі із вродженими вадами серця часто відчувають себе стигматизованими. У них виникає страх за майбутнє, який деякі пацієнти стараються компенсувати високими досягненнями.

Реакція на хворобу у пацієнтів після кардіохірургічного втручання, є наслідком не тільки церебрально-судинних порушень, але і особистісної реакції. Виділяють так званий “кардіопротезний психопатологічний синдром”, який часто виникає при імплантації мітрального клапану або після багатоклапанного протезування. Внаслідок шумових явищ, пов’язаних з діяльністю штучного клапану, порушення рецептивних полів в місці його вживляння і розладу ритму серцевої діяльності увага хворих прикута до роботи серця. В них виникають переживання і страхи про можливий “відрив клапану”, його поломку. Знижений настрій посилюється вночі, коли шум від роботи штучних клапанів чути особливо чітко. Тільки вдень, коли хворий бачить коло себе медичний персонал, він може заснути. З’являється негативне відношення до активної діяльності, виникає тривожно-депресивний фон настрою з можливістю суіцидальних дій.

Астенія при нирковій недостатності, як правило, з’являється до діагностики ураження нирок. Відмічаються неприємні відчуття в тілі, “несвіжа голова”, особливо зранку, кошмарні сновидіння, затруднення в зосередженні уваги, розбитість, подавлений настрій, соматоневрологічні прояви (обложений язик, сірувато-блідий колір обличчя, нестійкість артеріального тиску, озноби і профузна пітливість ночами, неприємні відчуття в попереку).

При наростанні ниркової недостатності астенічний стан може змінитися порушенням свідомості. Характерною рисою нефрогенної астенії являється адинамія з неможливістю або важкістю мобілізувати себе на виконання дій при розумінні необхідності такої мобілізації. Хворі більшу частину часу проводять в ліжку, що не завжди оправдано важкістю ниркової патології. Іноді у цих хворих спостерігається виражене зниження настрою.

Порушення психічних функцій при патології травної системи частіше за все обмежуються загостренням характерологічних рис, астенічним синдромом, і неврозоподібним станом. Гастрит, виразкова хвороба і неспецифічний виразковий коліт супроводжуються виснаженням психічних функцій, сенситивністю, лабільністю або торпідністю емоційних реакцій, гнівливістю, схильністю до іпохондричної трактовки хвороби, канцерофобії. При шлунково-травному рефлюксі спостерігаються явища настирливості, які часто передують розладам травного тракту. Ствердження хворих про можливість у них злоякісного новоутворення відмічаються в рамках надцінних утворень. Скарги на погіршення пам’яті пов’язані з розладами уваги, обумовленими як фіксацією на враженнях, викликаних захворюванням травної системи, так і депресивним настроєм.

^ Б. Соматичні і фізичні наслідки хронічного захворювання або фізичного дефекту в дитячо-підлітковому віці і їх психологічна корекція

Хронічні захворювання і фізичні дефекти зустрічаються в дитячо-підлітковому віці відносно часто, втім взагалі за останні роки число множинної патології збільшилось (мультиморбідність). Приблизно кожна десята дитина, за даними П.М. Вемайєра [2001] має хронічне захворювання або фізичний дефект. Ступінь важкості захворювання може змінюватись, але спектр їх широкий – від відносно легких (наприклад, атопічна екзема) до важких і навіть смертельних (наприклад, муковісцидоз, ниркова недостатність, злоякісна пухлина).

В дитячому віці соматичні симптоми мають особливе значення, так як хронічні захворювання і фізичні вади, пов’язані з соматичною хворобою, часто ведуть до серйозних змін сприйняття і поведінки. Ці зміни в решті решт впливають на загальний розвиток особистості. Хворі діти часто обмежені в повсякденному житті і не можуть отримати в повному об’ємі життєвий досвід. Крім того, вони повинні приймати ті обмеження, які пов’язані з лікуванням даного захворювання.

Численні хронічні захворювання потребують постійного медикаментозного лікування (антиконвульсантами при епілепсії або інсуліном при цукровому діабеті), яке пов’язане з відомими проблемами комплайєнса. Інші хвороби потребують довготривалої госпіталізації (наприклад, для проведення діалізу при нирковій недостатності) або пов’язані з фізичними вадами, які порушують соціальну інтеграцію дітей (наприклад, випадіння волосся після хіміотерапії лейкемії). Крім того, дитина повинна часто розлучатися з батьками, сибсами і друзями і постійно знаходитись в ситуаціях, до яких вона не звикла. Хронічні захворювання або фізичні дефекти можуть настільки впливати на повсякденне життя дітей, що з часом це приводить до розвитку психічних розладів.

Як ми відзначили вище, хронічні соматичні захворювання і фізичні дефекти призводять до специфічних і неспецифічних психологічних і психопатологічних впливах на пацієнта. До неспецифічних відносяться страхи і депресивні фази. Більшість пацієнтів відмічаються замкнутістю і рідко розкривають свої проблеми. Їм часто з важкістю доводиться розповісти про свої переживання і виразити свої емоції. Діти дошкільного віку часто відчувають себе провинними і переживають свою хворобу як покарання. Діти в віці від 7 до 10 років вже розуміють, що з їх тілом щось не в порядку, і буде проводитись лікування, щоби вони знову стали здоровими. Але, не дивлячись на періодичне розуміння і співробітництво, у хворих дітей в процесі лікування часто виникають страх і сумнів, обумовленні їх труднощями. В таких ситуаціях перевантажень і фрустрації можливі спалахи агресії. Іноді готовність до співпраці настільки зменшується, що це веде до припинення лікування. Тому метою психотерапії, хоча і не головною, повинно бути, звичайно, припинення обриву терапії. Можно коротко перечислити задачі психологічної корекції при хронічних захворюваннях і фізичних дефектах у дітей і підлітків [П.М. Вемайєр 2001]:

1. Підтримка загальносоматичного лікування.

2. Допомога в досягненні комплайенса.

3. Психологічна підтримка пацієнта.

4. Терапія психічних розладів.

5. При необхідності кризисне втручання.

6. Контроль за симптоматикою.

7. Профілактика.

8. Допомога в досягненні психосоціальної адаптації.

9. Допомога в соціальній реінтеграції.

10. Реабілітація.

Успішна терапія має на меті (незалежно від виду хронічного захворювання або фізичного дефекту) розуміння психології пацієнта і сімейної ситуації. Підключення до лікування психолога або психотерапевта, зазвичай сприяє налагодженню дружніх стосунків з пацієнтом і його сім’єю. Оскільки діти з хронічними захворюваннями або фізичними дефектами часто не схильні розповідати про свої відчуття, слід використовувати невербальні підходи (наприклад, спільну гру, малювання, музику), що є ґрунтом для розмови, а також для підтримуючих втручань.

У випадку вираженого психічного розладу може бути потреба в професійній психотерапії. Для цього існують самі різні методи, які при комбінованому лікуванні можуть проводитися і паралельно (наприклад, психодинамічна, поведінкова терапія, клієнт-центровані методи, глибинно-психологічні методи, ігрова терапія, методи релаксації). Лікування проводиться в рамках індивідуальної або групової психотерапії. В підтримку пацієнтів рекомендоване обов’язкове консультування родини по соматичним і психіатричним питанням.

Steinhausen в 1996 році сформував наступні задачі психологічної підтримки дитини з хронічними захворюваннями:

Задачі батьків

Задачі лікарів

Сімейне виховання за допомогою:

- емоційного контакту

- адекватного керівництва і контролю

- допомога соціальної інтеграції

- адекватної фізичної активності


- пред’явлення інформації

- консультування сім’ї і соціального оточення по медичним питанням;

- консультування сім’ї і соціального оточення з педагогічно-психологічних питань, забезпечення лікувальних програм;

- консультування сім’ї і соціального оточення в медичному плані;

- психологічна профілактика;

- зменшення страху при діагностико-терапевтичних заходах за допомогою підготовки і пояснення;

- батьківські групи і тренінг батьків;

- психотерапія;

- індивідуальна психотерапія дитини або батьків;

- групова терапія підлітків

- партнерська терапія

- поведінкова терапія

- сімейна терапія

Головне, щоб батьки здійснювали достатню підтримку дитині в процесі терапії. До цього ж відноситься емоційний контакт, певна ступінь керівництва і контролю, допомога соціальній інтеграції і бажання до адекватної фізичної активності. Терапевт повинен бути разом з батьками при виконанні цих важких задач. В ряді випадків має значення проведення сімейної терапії або терапії пар.

Брати і сестри пацієнтів потребують не меншої уваги. Їх бажання часто недооцінюються, хоча саме вони мають особливо великі труднощі в пристосуванні до змін в сімейній ситуації. Якщо зацікавленості сібсів не враховуються, в них розвиваються психічні вади. Більшість випадків потребує велика психосоціальна допомога, як пацієнтам, так і ії сім’ї, включаючи сібсів. Психосоціальна підтримка - це не означає гіперлпіку і не повинна вести до втрати самостійності, а скоріше допомагати мобілізації їх власних ресурсів.

В. Психологічні і психічні розлади післяпологового періоду

Як і при хронічних, так і при ендокринних захворюваннях існує специфічна і неспецифічна психологічна і психопатологічна дія хвороби на пацієнта. При більшості ендокринних захворювань часто розвиваються розлади особистості (неспецифічний ендокринний психопатоподібний психосиндром). Для нього характерні зниження психічної активності, зміна захоплювань, інстинктів і настрою. Зниження психічної активності може бути виражено в різній ступені – від підвищеної виснажуваності і пасивності в рамках астенічного стану до повної аспонтанності із значним звуженням кола інтересів і спрощенням контактів з оточуючим, коли стан наближується до апатико-абулічного.
^ 3. Психологічні особливості під час вагітності і пологів

Особливості психічного стану жінки під час вагітності протягом багатьох років привертають увагу фахівців. При цьому відмічається як емоційно негативна, так й позитивна роль вагітності. Про сприятливий вплив вагітності на різні психічні розлади писав ще Гіппократ, вказуючи: «Істеричним дівчатам я наказую заміжжя, щоб вони вилікувалися вагітністю».

У період вагітності відмічається типова динаміка психологіч­них проявів.

Звичайно в перші місяці вагітна відчуває себе невпевненою, за­лишається амбівалентною відносно майбутнього материнства. Страх перед невідомістю може призвести до пригніченості. Так, при небажаній вагітності її І триместр пов'язаний з тривогою та депресією.

Реактивна депресія, що розвивається на початковому етапі вагітності, в більшості випадків припиняється до 4 — 5-го місяця, не дивлячись на те, що ситуація нерідко залишається напруже­ною. При наявності виражених психопатичних рис вдачі депре­сія набуває затяжного характеру, триває до кінця вагітності.

За літературним даними, реактивна депресія у початковому пе­ріоді вагітності була пов'язана з несприятливою сімейною ситуа­цією. У більшості випадків депресивні стани продовжувалися до 3-го місяця вагітності, в деяких випадках був зроблений аборт. Іноді реактивний стан, незважаючи на переривання вагітності, набув затяжного характеру, причому у клінічній картині вже до­мінувала не депресія, а дратівливість та примхливість.

При бажаній вагітності жінка більш чи менш задоволена своїм станом, їй хочеться бути предметом уваги і турбот, в той же час вона відчуває, що дорослішає, в ній борються мовби дві тен­денції — інфантильність та дорослість. Ця подвійність, що часто спричиняє тривогу, може стати причиною зміни настрою, не завж­ди зрозумілого оточуючим.

У II триместрі спостерігається відносний спокій у стані вагіт­ної, близькі ставляться до неї дбайливо, оберігають від різних при­крощів і проблем.

Основна межа III триместру — «занурення в дитину». У цей період можуть виникати страх перед майбутніми пологами та не­спокій, пов'язаний із невпевненістю у нормальному розвитку пло­да. Дитина є зосередженням помислів, інтересів та занять майбут­ньої матері.

Безпосередньо поперед пологами наростає тривога, що прояв­ляється гіперактивністю вагітної, яка бажає прискорити події.

На 6—8-му місяці вагітності може спостерігатися декомпенса­ція психопатологічних рис вдачі, які частіше за все зумовлені не­повноцінністю ендокринно-діенцефальних систем.

Психопатологічні симптоми при вагітності частіше виникають у жінок, в анамнезі яких є раніше перенесені психічні розлади, а також, ймовірно, наявність яких-небудь серйозних проблем зі здо­ров'ям, що впливають на перебіг вагітності, наприклад цукрового діабету. Хоча серед вагітних поширені незначні афективні симп­томи, однак, серйозні психічні розлади у них зустрічаються рідше, ніж у невагітних жінок того ж віку Поліпшення стану у таких жінок відмічається через декілька місяців після пологів. Виключеннями є ядерна форма психопатії та декомпенсація, що, можливо, носять характер не ситуаційно-ре­активний, а біологічний.

Шизофренія, що почалася під час вагітності, відрізняється не­сприятливим перебігом та призводить до тяжких змін особистості. Так само несприятливий перебіг відмічається і при ендогенній депресії. Як шизофренія, так і ендогенна депресія, що почалася під час вагітності, не пов'язані з соматичними змінами, які відбувають­ся у цьому періоді в організмі.

Важливою психосоматичною проблемою є гестози вагітних. Відомо, що у жінок з вираженим небажанням мати дитину час­тіше спостерігається тяжка форма гестозу, на відміну від жінок з запланованою вагітністю. Представники зарубіжної медицини, користуючись концепцією символічної мови органів, інтерпрету­ють блювання вагітних як символічний прояв небажання вагіт­ності та народження дитини. Інші вчені, засновуючись на прин­ципах вчення З.Фрейда, розглядають ранні гестози вагітних як наслідок «ослаблення свободи до материнства у зв'язку з розвит­ком цивілізації» або як прояв несвідомої огиди до чоловіка.

Аналізуючи причини гестозу та супроводжуючих його афектив­них розладів у пацієнток цієї групи, необхідно пам'ятати, що будь-яка вагітність, у тому числі й абсолютно нормальна, сама по собі є джерелом більшого або меншого психологічного напруження, внас­лідок чого байдужі у минулому елементи середовища і ситуації набувають іншого суб'єктивного значення і стають причиною осо­бистих реакцій.

У другій групі картина захворювань відрізняється значним поліморфізмом: крім блювання та нудоти, у вагітних часто відміча­ються озноби з гіпертермією, головні болі, непритомність, лабіль­ність, гіпергідроз. Афективні порушення зустрічаються частіше і носять більш виражений характер: у жінок спостерігаються три­вога, почуття безпредметного неспокою та напруження, виникаю­чого без їхньої волі. У багатьох відмічаються невротичні розлади і вегетативні порушення, що не спостерігалися у них раніше. Виражені перепади настрою й інші емоційні зміни тривалий час розглядалися як характерні фізіологічні особливості вагітних, однак ці прояви є психічними розладами, У жінок на пізніх стро­ках вагітності розвиваються інтровертність, пасивна залежність, депресивність, відсутність впевненості у своїх силах та страх пе­ред майбутнім материнством.

У вагітної, як правило, виявляються декілька видів тривожно­го стану:

1. Генералізований.

2. Фізичний (жінка тяжко переносить фізичні аспекти вагіт­ності).

3. Страх за долю плода, його фізичне здоров'я.

4. Страх перед необхідністю доглядати за новонародженим.

5. Страх перед пологами (жінка боїться болів, боїться за жит­тя своє і дитини).

6. Страх перед годуванням новонародженого.

7. Психопатологічний феномен тривоги.

У літературі описаний також феномен пренатальної тривоги.

Тривога з приводу майбутнього материнства більш характер­на для жінок старших за віком.

Частота депресивних феноменів різної тяжкості коливається від 10 до 14%, спостерігається тенденція зростання впродовж ва­гітності. Відмічається виражена залежність депресії від психотравмуючих чинників сімейного характеру та серйозних побоювань, пов'язаних з народженням дитини. Депресія залежить від таких психогенних чинників, як психіатричне обтяжений анамнез, под­ружні конфлікти під час вагітності, почуття втрати у II і III три­местрах, паління під час вагітності.

Одним з найбільш відомих патологічних феноменів поведінки вагітних вважається «синдром грубого поводження з плодом», ха­рактерний для осіб, які мають підвищену збудливість. Цей синд­ром відмічається в період відносно пізньої вагітності та характе­ризується агресією, направленою саме на плід на відміну від випадків навмисної провокації аборту. Це прямий фізичний вплив на плід (удари по передній черевній стінці) з боку самих вагітних. Подібна агресивна поведінка може відмічатися і у жінок з бажа­ною вагітністю.

Пологи — фізіологічний процес зганяння плода з матки після досягнення ним життєздатності. За нормальних фізіологічних умов пологи наступають в середньому на 280-й день вагітності, вва­жаючи за її початок перший день останньої менструації. Це - складний фізіологічний процес, який виникає у результаті взає­модії багатьох органів і систем. До теперішнього часу причини залишаються не зовсім ясними, однак загальновизнано, що в склад­ному та надійному механізмі, який контролює початок пологів, бе­руть участь багато факторів.

Пологовий акт — велике випробування духовних і фізичних сил жінки, яке пред'являє нервовій, ендокринній і судинній систе­мам підвищені вимоги і може при деяких обставинах (а особливо при ускладнених пологах) привести до більш або менш вира­жених психічних розладів. Звичайно ці розлади короткочасні.

Більш досконала акушерсько-гінекологічна допомога в цей час пом'якшує, але не усуває пологових труднощів.

Фізичне напруження, психічне збудження, астенія, гіпоглікемія, коливання судинного тонусу і артеріального тиску й, нарешті, тривалі болі, що повторюються, призводять іноді до порушення свідомості, неправильної поведінки роділлі. Не можна виключи­ти можливість настання непритомності внаслідок сильних поло­гових болів, але це порушення зустрічається надто рідко та в ос­новному в емоційно нестійких жінок, у жінок з істеричними рисами характеру. Навіть здорова та зрівноважена жінка через сильні болі стає збудженою, неспокійною в ліжку, голосно кричить та може бути агресивною. Цей стан надмірної афективності ви­никає на фоні звуженої свідомості. Треба зазначити, що ці тяжкі переживання згодом забуваються і тільки в рідких випадках страх перед повторним випробуванням пологами зберігається на все життя.

Усі описані порушення належать до невротичного рівня пси­хічних розладів, вони короткочасні, самі усуваються з припинен­ням болів і надалі не залишають сліду в психіці жінки.

Однак часто психічні розлади виходять за межі фізіологічних рамок. При тривалих пологах, внаслідок втрати крові, астенії ро­ділля може впасти у прострацію, що зовні проявляється повною байдужістю до навколишнього. Цей стан глибокої апатії може бути попередником колапсу або тяжкого затьмарення свідомості, як, наприклад, аменція.

У більшості випадків емоційним порушенням і змінам свідо­мості передують тривожність роділлі, страх перед пологами, що проявляється надмірною збудливістю. Цьому можуть сприяти як байдужість, так і нервозність оточуючих, зокрема персоналу.

Особливого розгляду потребують ятрогенії, які часто виника­ють у передпологовому періоді. Так, одна роділля чекала смерті під час пологів, бо вважала, що вмирає тільки тому, що лікар вия­вив у неї напередодні патологію щитовидної залози і сказав, що їй не можна народжувати. Інша жінка дуже тяжко переживала пологи, оскільки недостатньо кваліфікований акушер при огляді повідомив їй, що у неї ненормальна вагітність і, можливо, двійня­та. Жодне з припущень лікаря згодом не підтвердилося.

Можливість виникнення психічних порушень під час пологів зростає при наявності у роділлі преморбідного фону у вигляді істе­ричних або психопатоподібних рис вдачі. Особливо несприятли­вим чинником є психічна патологія, як, наприклад, епілепсія, шизофренія, психопатія тощо. За цих умов психомоторне збуджен­ня стає більш вираженим. Зі всіма вагітними жінками, як прави­ло, проводиться профілактична підготовка до пологів. Іноді ця ро­бота буває не зовсім кваліфікованою, внаслідок чого у жінок зі слабким типом нервової системи часто спостерігаються зриви у поведінці під час пологів.

Іноді на фоні збудження у роділлі виникає сноподібне затьма­рення свідомості. Привертає увагу повна дезорієнтація хворої, блідість шкірних покривів та особливо обличчя, зіниці розширені, погляд «відсутній», на навколишнє не реагує, поведінка неадекват­на. Разом з тим вона «бачить» біля себе своїх близьких, розмов­ляє з ними, а їх «мовчання» пояснює забороною розмовляти з нею. Такий стан звичайно Поліпшення стану у таких жінок відмічається через декілька місяців після пологів. Виключеннями є ядерна форма психопатії та декомпенсація, що, можливо, носять характер не ситуаційно-ре­активний, а біологічний.

Показник поширеності психічних розладів у вагітних коли­вається. від 6 до 34%. Вони представлені як донозологічними проявами психофізіологічної дезадаптації так й клінічними пси­хопатологічними симптомами.

Шизофренія, що почалася під час вагітності, відрізняється не­сприятливим перебігом та призводить до тяжких змін особистості. Так само несприятливий перебіг відмічається і при ендогенній депресії. Як шизофренія, так і ендогенна депресія, що почалася під час вагітності, не пов'язані з соматичними змінами, які відбувають­ся у цьому періоді в організмі.

Важливою психосоматичною проблемою є гестози вагітних. Відомо, що у жінок з вираженим небажанням мати дитину час­тіше спостерігається тяжка форма гестозу, на відміну від жінок з запланованою вагітністю. Представники зарубіжної медицини, користуючись концепцією символічної мови органів, інтерпрету­ють блювання вагітних як символічний прояв небажання вагіт­ності та народження дитини. Інші вчені, засновуючись на прин­ципах вчення З.Фрейда, розглядають ранні гестози вагітних як наслідок «ослаблення свободи до материнства у зв'язку з розвит­ком цивілізації» або як прояв несвідомої огиди до чоловіка.

У вітчизняній медицині більшість авторів оцінюють феноме­нологію гестозів у залежності від функціонального стану нерво­вої системи та психологічного стану (в тому числі характерологіч­ного премобіду) вагітної.

За даними літератури, виділяють дві групи пацієнток. До пер­шої групи належать жінки з незначними афективними порушен­нями, що виявляються дратівливістю, сльозливістю та образли­вістю. Ці порушення виникають на висоті гестозу та швидко усуваються услід за зникненням блювання і нормалізацією загаль­ного стану. У всіх жінок цієї групи психологічна характеристи­ка практично не відрізняється від здорових вагітних. Є позитив­на установка відносно вагітності, сприятлива сімейна ситуація, їх характеризує гармонічний склад особистості, реалістичний підхід до життєвих труднощів.

Аналізуючи причини гестозу та супроводжуючих його афектив­них розладів у пацієнток цієї групи, необхідно пам'ятати, що будь-яка вагітність, у тому числі й абсолютно нормальна, сама по собі є джерелом більшого або меншого психологічного напруження, внас­лідок чого байдужі у минулому елементи середовища і ситуації набувають іншого суб'єктивного значення і стають причиною осо­бистих реакцій.

У другій групі картина захворювань відрізняється значним поліморфізмом: крім блювання та нудоти, у вагітних часто відміча­ються озноби з гіпертермією, головні болі, непритомність, лабіль­ність, гіпергідроз. Афективні порушення зустрічаються частіше і носять більш виражений характер: у жінок спостерігаються три­вога, почуття безпредметного неспокою та напруження, виникаю­чого без їхньої волі. У багатьох відмічаються невротичні розлади і вегетативні порушення, що не спостерігалися у них раніше.

Усунення тривожного очікування та негативних емоцій у роділлі є основною передумовою для її активного ставлення до процесу пологів. Цьому може сприяти обережне ведення пологів, навіюван­ня упевненості у безболісності процесу. Дуже важливо заспокоїти роділлю за допомогою раціональної психотерапії, підтримати діяльність кори великих півкуль, завдяки чому стримуються при­мітивні підкіркові прояви. При необхідності провести медикамен­тозне обезболювання.

Необхідно враховувати, що під час вагітності жінка особливо емоційна та вразлива, а тому повинна бути огороджена від заля­кування оточуючих. Медичний персонал також повинен створю­вати сприятливу емоційну атмосферу в акушерських установах, дотримуватися деонтології та не висловлювати в присутності ва­гітної свої припущення про особливості протікання вагітності і пологів.

Післяпологова депресія — один з найпоширеніших варіантів післяпологових психозів. Вона починається на 10 14-й день після пологів. Вже після повернення жінки з пологового будинку звер­тає на себе увагу її незібраність, підвищена сенситивність. Вона не може виконувати обов'язки по догляду за дитиною. Перші озна­ки ідеаторної та моторної загальмованості виявляються надзви­чайною повільністю, незібраністю. Соматичні скарги рідкі. Три­вога іноді досягає ажитації, на піку якої спостерігаються аментивні та онейроїдні епізоди. Жінкам дуже важко пристосуватися до нових умов життя. Якщо під час вагітності жінка була об'єктом підвищеної уваги близьких, їхньої турботи, то після народження малюка вона сама повинна ходити за дитиною та чоловіком. Мо­лоді матері часто виявляються безпорадними, беруться за багато справ, не доводячи почате до кінця. Постійно відчувають втому, що посилюється безсонням. Нерідко безсоння виникає ще в поло­говому будинку, але бажання роділлі та її близьких швидше ви­писати її додому не сприяє адекватній оцінці цього симптому. Перший час жінки ще намагаються ходити за дитиною, але потім за­кидають усі справи, лягають у ліжко. Неможливість виконувати обов'язки матері та дружини викликає ідеї самозвинувачення. У деяких хворих депресія супроводжується проявами деперсона­лізації та дереалізації.

На відміну від власне післяпологових психозів при післяпологовій депресії різні сома­тичні чинники зустрічаються значно рідше. Багато хворих заяв­ляли, що «хвороба почалася, як тільки повернулася додому». Відсутність зв'язку із соматичними чинниками і нарівні з цим ряд відмінностей від типової ендогенної депресії, насамперед пов­не видужання та відсутність повторних приступів депресії тощо, були основою припущення про реактивний характер післяполо­гової депресії. Звичайно захворювання починалося з тривоги за дитину, іноді після конфліктів з чоловіком або його родичами. У зв'язку з тим, що дитина не спала, кричала, у матері виникало почуття провини. Ідеї самозвинувачення зустрічалися набагато ча­стіше, ніж ворожість до дитини, яка спостерігалася лише у тяж­ких випадках. Незважаючи на тісний зв'язок з післяпологовою ситуацією, депресія ближче за своєю структурою до ендогенної, ніж реактивної.

У разі народження дітей з потворністю, смерті малюка і т. п. спостерігаються типові реактивні депресії. Післяпологові депресії нерідко супроводжуються елементами ажитації та діенцефальними розладами, а на висоті психозу в окремих випадках були онейроїдні та аментивні епізоди, тоді як при реактивних станах ці психопа­тологічні синдроми не зустрічаються. Ряд пов'язаних з пологами труднощів є проявом захворювання, що вже почалося, і неможли­вості у зв'язку з тим пристосуватися до нових умов. Хворі скар­жаться на багато труднощів і нових турбот, але по суті залиша­ються абсолютно бездіяльними та безпорадними. Усвідомлення власної безпорадності, постійне почуття виснаження, втоми і не­здатність забезпечити належний догляд за дитиною призводять до появи ідей самозвинувачення. Майже всі хворі зазначали, що у пологовому будинку у них було безсоння. Але його потрібно роз­глядати не як причину, а як ініціальний період психозу. За на­шими спостереженнями, у жодної з хворих не було таких обста­вин, які можна було б розглядати як причину реактивного психозу. Страх за дитину і почуття провини перед чоловіком, що спостері­гаються в ініціальному періоді психозу, надалі переходять у по­чуття відчуженості і ворожнечі. З народженням першої дитини закінчується безтурботний період, до жінки відразу пред'являється ряд додаткових вимог. Залишаючись з чоловіком або родичами, жінки іноді відчувають себе краще, вдень, й особливо вранці, коли всі йдуть на роботу, в неї з'являється почуття самотності та роз­губленості. Хворі перший час не відпускають чоловіка на роботу, щоб він допомагав їм, оскільки в «інших є бабусі або хороша свек­руха». Потім починають гнати його від себе, а в лікарні відмов­ляються від побачень з ним. Дитина, яка була світлою надією, здається мертвою або тяжко хворою. Нарівні з почуттям прови­ни звичайно є страхи та побоювання за своє здоров'я, хворі іпохон­дричні, але їхні скарги рідко досягають іпохондричного марення. Психомоторна та ідеаторна загальмованість, набагато менш вира­жені, ніж при типовій ендогенній депресії, нерідко чередуються з періодами ажитації. Безсоння по ранковому типу та посилення туги ранками зустрічаються не завжди. У деяких спостережен­нях тотальне безсоння, що продовжується декілька днів, чергува­лося з періодами вираженої гіперсомнії.

Профілактика психічних порушень післяпологового періоду повинна включати комплекс заходів, що запроваджуються на усіх етапах вагітності, пологів та післяпологового періоду і будується виходячи з патогенетичних механізмів їх виникнення.

Передусім необхідно активізувати «школи молодих матерів» із залученням кваліфікованих фахівців, які знайомили б вагітних жінок з нормами дійсно існуючих життєвих вимог. Потрібно про­вести навчання молодої матері з догляду за дитиною і устрою по­буту з урахуванням «скрутних ситуацій», які можуть привести до нервового зриву.

Необхідно пам'ятати, що найважчим випробуванням для орга­нізму годувальниці є позбавлення її сну. Для відновлення фізич­них сил і підтримки достатнього рівня догляду за дитиною і емо­ційного комфорту жінка потребує до 9 годин сну і до 7 годин відпочинку. Неухильне дотримання даного режиму вимагає підго­товки відповідного психологічного клімату в сім'ї з дотриманням елементарних норм соціальної деонтології та зміною життєвого стереотипу (виключення прийому гостей або поїздок з новонародженим до рідних, ліквідація додаткового шуму від музичних інструментів та ін.).

Особливу увагу необхідно приділяти догляду за молочними залозами під час лактації, навчанням годуючої матері техніці зцідження молока як профілактиці маститу.

Акушери повинні звертати увагу на стан сну і настрій жінок ще під час перебування їх у пологовому будинку. Педіатри з ди­тячої поліклініки, відвідуючі новонароджених вдома, при адек­ватній оцінці психічного стану матері повинні переконати родичів проконсультувати її у психіатра, оскільки транзиторні психотичні епізоди, а також субдепресивні стани у таких хворих часто не підпа­дають під спостереження лікаря. Це пояснюється, з одного боку, неможливістю критично оцінити свій стан самою хворою, а з іншо­го — активним небажанням родичів класти її у психіатричну лікарню. Іноді це закінчується трагічно: хворі здійснюють суїцид.

У зв'язку з цим профілактика післяпологових психозів не може мати односторонній характер. Необхідно враховувати супутну патологію вагітності і соматичну ЦНС. Особлива увага повинна приділятися створенню охоронного режиму роділлі і психологіч­ного клімату в сім'ї.
Література:

  1. Абрамова Г.С., Юдчиц Ю.А. Психология в медицине: Учеб. пособие. – М.:ЛПА «Кафедра-М», 1998.

  2. Деонтология в медицине. В 2-х томах. Под общ. ред. акад. Б.В. Петровского. – М.: «Медицина», 1988.

  3. Винник М.І., Вітенко І.С. та ін. Основи психодинамічної діагностики і психотерапії. Навчальний посібник. – Івано-Франківськ, вид-во „Місто НВ”. – 2006.

  4. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія.- Київ:”Здоров”я”, 1994.



Лекцію підготували проф. Винник М.І., ас.Краснопольська І.І.




Схожі:

Лекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах iconТема. Ураження легень при спадкових захворюваннях: особливості клініки,...
Мета: ознайомити лікарів-педіатрів з клінікою, діагностикою, перебігом вторинного ураження бронхолегеневої системи при спадкових...
Лекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах iconОсобливості діагностичного планування на основі діагностичного анкетування
Організація науково-методичної роботи в школі на діагностичній основі (особливості діагностичного планування на основі діагностичного...
Лекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах iconМетодичні рекомендації щодо організації ігрових кімнат для першокласників
Шестирічна дитина має своєрідні фізіологічні та психологічні особливості, які повинні враховуватися педагогами при організації ефективного...
Лекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах iconПсихологічні особливості хворих артеріальною гіпертензією
М’ясищев В. М. [5] відзначає, що хворим аг притаманні емоції й збудливість, в’язкість І ригідність. Згідно з вченням І. П. Павлова,...
Лекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах iconРекомендації для педагогів Підготувала методист з психологічної служби рмк
Психологічні особливості розвитку дитини у молодшому шкільному віці (6/7-11 років) та підлітковому віці (11-15 років). Особливості...
Лекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах iconПсихологічні особливості взаємин батьків І дітей
Вступ
Лекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах iconТема: Психологічні особливості розвитку І формування особистості у підлітковому віці
Аналіз проблеми підліткової кризи. «Важкий підліток» як дискусійна проблема вікової психології
Лекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах iconТематика засідань методичної комісії
Участь у секційному засіданні міської мк. Особливості та програмно методичне забезпечення викладання англійської мови в 2012/2013...
Лекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах iconТема: Психологічні особливості розвитку особистості в юнацькому віці
Заповніть таблицю вікової періодизації психічного розвитку старшокласника за раніше вказаною схемою
Лекція №3 Тема: Психологія лікувально-діагностичного процесу. Психологічні особливості хворих при терапевтичних, хірургічних захворюваннях. Психологічні особливості жінок при вагітності та пологах iconПсихологічні особливості готовності дитини до систематичного навчання в школі
Він ніби розділяє дитинство з його імпульсивністю, безпосередністю, некерованістю бажань з перевагою на „хочу” І школу з її необхідністю...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка