Лекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання




Скачати 174.82 Kb.
НазваЛекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання
Дата конвертації02.03.2013
Розмір174.82 Kb.
ТипЛекція
uchni.com.ua > Психологія > Лекція


4 курс мед. ф-т

(медична психологія)
Лекція №4

Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання.

План:

  1. Психосоматичний підхід в медичній психології та медицині.

  2. Теорії психосоматичних взаємовідношень.

  3. Класифікація психосоматичних розладів.

  4. Непатологічні психосоматичні реакції.

  5. Власне психосоматичні захворювання.


Актуальність теми. Людина є складною біосоціальною системою. Це означає, що з одного боку вона має певну біологічну (соматичну) організацію, а з іншого боку – психологічну. Системність у функціонуванні любого організму передбачає наявність зворотних звязків, тобто, психіка впливає на соматику, а остання у свою чергу впливає на психіку. У сучасних умовах вивчення психосоматичних захворювань стає особливо актуальним по причині суттєвого росту даної патології.
Психосоматика - напрям сучасної медицини, що вивчає вплив психічних, передусім особистісних чинників, на виникнення соматичних захворювань, психологічні механізми перебігу хвороб, зв’язки між характером психічного стресора та ураженням певних органів і систем. Комітет експертів ВООЗ із психосоматики свідчить, що не менш ніж 50% стаціонарних ліжок у світі займають пацієнти з психосоматичною патологією.

Вихідним пунктом психосоматичного процесу є певний психічний стан або зміна станів, які викликають фізіологічну реакцію організму. Найбільш ви­раженою ця реакція буває при емоційних відхиленнях та афектах, наприклад, при радості, гніві, страху.

Стрес і психосоматичні розлади

Шкідливі психічні фактори зустрічаються практично завжди в соціально-психологічній області сучасної цивілізації. Звідси назва "хвороби цивілізації", значна частина яких відноситься до психосоматозів.

Численні дослідження показали, що між соматичними та психічними захворюваннями є чіткий і невипадковий взаємозв'язок. Тому окремо аналізувати особливості клініки соматичних та психічних порушень, очевидно, недоцільно.

Будь-яке захворювання, навіть якщо воно не супроводжується виразними змінами мозкової діяльності, обов'язково змінює психіку хворого та його поведінку у зв'язку з появою нових, відсутніх до хвороби форм реагування пацієнта на цю хворобу. Мова йде про вплив страху, хвилювання, турботи хворого за наслідки і кінцевий результат захворювання.

Останнім часом психосоматична медицина і комплексний підхід до пацієнта знову стали предметом широкого обговорення, що, можливо, пов'язано з введенням у Німеччині нової лікарської спеціалізації "психотерапевтична медицина" і диплома з психосоматичної медицини в Австрії.

Психосоматика має специфічне значення для всіх можливих практичних застосувань, зокрема, для основ медичного обслуговування, до якого пацієнти звертаються за першою допомогою і яке часом буває вирішальним для їх майбутнього.

Психосоматична медицина являє собою підхід до вирішення медичних проблем, основою якого є врахування комплексності соматопсихосоціальної взаємодії при оцінці механізмів виникнення, особливостей перебігу та терапії захворювань.

Необхідно звернути увагу на такий психосоматичний аспект, недостатньо висвітлений у вітчизняній літературі, як взаємодії в системах хворий - лікар, хворий - його сім'я, лікар - сім'я хворого.

Пацієнт, незалежно від віку, легко чи тяжкохворий, який орган у нього ушкоджений, повинен бути впевнений, що зустріне лікаря, який відповідно до потреб приділить увагу його проблемам - біологічним, духовним і соціальним. Цю проблему може вирішити, наприклад, лікар сімейний.

Під цим поняттям ми розуміємо той випадок, коли суб'єктивне відчуття хвороби пацієнтом, отже і подальша поведінка, не відповідає даним медичного огляду. Це означає, що пацієнти поводяться так, ніби вони хворі тяжче, ніж визнано лікарем.

Хвора людина особливо потребує спілкування, її переживання і відносини можуть змінитися через хворобливий стан, що часто виражається мовою тіла, Сімейний лікар повинен бути перекладачем таких очевидних симптомів. Це вимагає планомірного оформлення цих стосунків. Тому необхідно створити особливий домашній клімат, який забезпечує особисту індивідуально спрямовану допомогу. Під час діагностичної фази треба враховувати симптом, причому не тільки на органічному, але й на афектному рівні.

Пацієнт підтверджує свою довіру до лікаря тим, що пропонує йому свої скарги, не соромлячись, при цьому він повинен знайти можливість сформулювати свої проблеми. Сімейний лікар повинен співчутливо ставитись до скарг пацієнта і сприймати їх не тільки як медичне буття, але й як психічну та соціальну причину проблем хвороби, перевіряти та брати їх до відома. Так між лікарем і пацієнтом виникають справжні партнерські двосторонні стосунки.

^ В наш неспокійний час багато людей отримує стреси. Основні симптоми при цьому такі: серцебиття, біль в грудях, задуха. Особливості травматичного стресу - труднощі в спілкуванні.

Багаторічний досвід медичних досліджень показує, що 90 % людей, що перенесли травматичний стрес, потребують психологічної або психіатричної допомоги.

Умовно можна виділити 3 клінічні форми розладів: невротична реакція; афективно-шокова та інші форми дезадаптивного характеру.

З клінічних порушень типовими є: порушення сну (40%), головний біль (35 %), почуття важкості в голові (27 %), тривога (85 %), тремор рук (15 %), почуття психічного дискомфорту (34 %),'тахікардія (17 %).

При обстеженні такого хворого лікар повинен вибрати оптимальне співвідношення між фармакотерапевтичним та психотерапевтичним методами корекції.

Основною умовою в адаптації травмованої особистості до умов звичайного життя є її включення до взаємодії з іншими людьми. Близькі люди, як правило, створюють захисну оболонку навколо людини, яка перенесла травму, їй це край необхідно. Питання про надання психотерапевтичної допомоги стає з особливою гостротою в тих випадках, коли травмована людина не має підтримки ззовні, особливо близьких людей.

Для того, щоб навчити пацієнтів конструктивно розв'язувати стресові ситуації, потрібно навчити їх повірити в здатність свого організму справитися з психічно травмуючими ситуаціями різного ступеня патогенності.

Власне, в зв'язку з підвищенням рівня психосоматичних розладів розвиток психічної культури, як складової частини культури загальнолюдської, має велике значення.

Розрізнення психосоматичних та соматопсихічних процесів в певній мірі є штучним. Обидва ці процеси відбуваються у взаємозв'язку, часто в формі зворотнього зв'язку. Зворотній зв'язок може бути:

А) негативним: наприклад, почуття голоду викликає діяльність, результатом якої є насичення і відновлення внутрішньої фізіологічної рівноваги.

Б) позитивним: відчуття страху викликає прискорення серцебиття, що в свою чергу, наводить на думку про ураження серця, сприяє посиленню страху та подальшому посиленню неприємних відчуттів в ділянці серця. Це спостеріга­ється тоді, коли процес іде на межі норми і патології, або це просто патологіч­ний процес.

Крім різноманітних короткотривалих психосома­тичних реакцій, що з'являються в напружених життєвих ситуаціях (наприклад, тахікардія у закоханого чи відсутність апетиту при смутку), виділяють ще 4 ве­ликі групи розладів іншої якості:

Конверсійні симптоми ( лат. conversio - сходження ) - символічний вираз невротичного (психологічного) конфлікту, їх приклади - це істеричні па­ралічі, психогенна сліпота ( амавроз ) або глухонімота ( сурдомутизм) , блювота, больові відчуття. Всі вони - первинні психічні феномени без тканинної участі організму. Тіло тут служить якби сценою символічного виразу суперечливих відчуттів хворого, які пригнічені і витіснені в несвідоме.

Психосоматичні функціональні синдроми виникають частіше також при неврозах. Такі "соматизовані" форми неврозів іноді називають "неврозами ор­ганів", системними неврозами або вегетоневрозами. На відміну від психогенної конверсії, окремі симптоми тут не мають специфічного символічного значення, а є неспецифічним наслідком тілесного (фізіологічного) супроводу емоцій чи інших подібних до них психічних станів. Зокрема, деякі варіанти ендогенних депресій часто імітують яке-небудь соматичне захворювання, "маскуються" під нього. Такі депресії прийнято називати "маскованими", ларвованими або соматизованими депресіями.

До групи функціональних психосоматичних синдромів часто також відносять і деякі психофізіологічні захворювання (психосоматози) - в їх основі лежить первинно тілесна реакція на конфліктне переживання, пов’язана з патологічними змінами в органах (ці зміни поступово переходять з функціональних (зворотніх) в морфологічні (незворотні). Відповідна спадкова схильність може впливати на вибір органа. Перші прояви психосоматозів вини­кають в будь-якому віці, але частіше вони починають фіксуватися уже в ранній юності у осіб з певними і постійними особистісними характеристиками. Після маніфестації захворювання набуває хронічного або рецидивуючого перебігу і вирішальним провокуючим фактором виникнення чергових загострень для хво­рого є психічний стрес.

Іншими словами, етіопатогенез власне психосоматичних розладів в знач­ній мірі, особливо на ранніх стадіях захворювання, пов’язаний з психологічно значимими для особистості психологічними подразниками з оточуючого сере­довища. Однак функціональні зрушення, що виникають паралельно з боку внут­рішніх органів на більш пізніх етапах, призводять до їх деструкції, тобто до ор­ганічних змін, і захворювання набуває рис типового соматичного, фізичного страждання.

Історично до цієї групи відноситься сім класичних психосоматичних захво­рювань:

  • есенціальна гіпертонія;

  • бронхіальна астма;

  • виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки;

  • неспецифічний виразковий коліт;

  • нейродерміт;

  • ревматоїдний артрит;

- гіпертіреоїдний синдром ("чікагська сімка" по Р. Alexander, 1968).

Психосоматичні розлади, пов’язані з особливостями емоційно-особистісного реагування і поведінки - схильність до травм і інших видів саморуйнівної поведінки (вживання алкоголю, наркотиків, тютюну, переїдання з послідуючим ожирінням та ін.)

Існує ряд психодинамічних концепцій, що пояснюють психо­соматичні захворювання.

^ 1. Конверсійна модель

Конверсійна модель була висунута спочатку Зігмундом Фрейдом в 1985 році в його роботі "Студії істерії", пізніше була сформульована нова концепція від­повідно до тріб-теорії. Дана модель пояснює здійснення певних тілесних симп­томів в ділянці довільної нервової системи (напр., істеричний параліч) як ре­зультат і вираз внутрішньопсихічного конфлікту. Ядром конфлікту є бажання, яке походить як правило, з едіпальної фази розвитку лібідо. Це явище, феномен отримало назву конверсія (від лат. conversio - сходження). Вибір симптомів від­бувається не випадково, вони символічно виказують вид лежачого в основі кон­флікту і даний конфлікт вирішується через розбудову симптому (первинна ви­года від хвороби). Слід зауважити, що дана конверсійна модель, яка вбачає в симптомі символічний вираз психічних станів і з іншого боку некоректно роз­глядає цю модель як єдину психоаналітичну концепцію для психосоматичних розладів, самим Фрейдом була жорстко обмежена конверсійною істерією, одні­єю з форм психоневрозів. Інші актуальні неврози (неврастенія чи невроз страху), які проявляються через вегетативні розлади, були однак результовані Фрейдом напряму - без задіяння психічних механізмів, результатом яких є утворення си­мволів - із значно більш неспецифічної оболонки тілесних станів (напр. збід­нення або затримка сексуального збудження).

Такий жорсткий, з одного боку, розділ між психоневрозами, які в поведінці чи в тілесному симптомі є відбитком психічної діяльності, та, з іншого боку, веге­тативних неврозів, які іншими інтерпретуються не символічно, можна знайти і у Александера, і в концепції французької психосоматичної школи.

^ 2. Теорія Ф. Александера (конфліктів, специфічних для певної хвороби) . Теорія, розроблена Ф.Александером в 40-х роках XX ст., є ще по сьогодні най­краще розробленою й найбільш завершеною. Дана теорія виходить з того, що в основі кожного психосоматичного розладу, а також неврозів, лежить далеко ідучий несвідомий емоційний конфлікт. Даний конфлікт заключається в зітк­ненні двох потреб або потреби і її заборони. Ні в якому разі потребі не буде по­ступок; коли блокована потреба буде виконуватися при неврозі у фантазіях, у випадку вегетативного (психосоматичного) розладу потреба виконуватися не буде; нерозряджена емоційна напруга спричиняє хронічні вегетативні зміни. Форма цих змін залежить від того, які потреби не виконуються. Якщо це, голо­вним чином, акти агресії, то згідно теорії Ф.Александера, формується тривале збудження симпатичної нервової системи, наприклад, як у випадку з хворими на гіпертонію, коли пригальмоване агресивне напруження спочатку призводить до перманентного підвищеного тиску, що, в свою чергу, призводить до гіпертонії. Іншими хворобами, які пояснюються подібною симптоматичною активацією, є перш за все мігрень і ревматоїдний артрит. Якщо ж на передній план будуть ви­ступати пасивно-регресивні бажання як наслідок турботи та доглянутості, які будуть блокуватися, то це перш за все призведе до парасимпатичного збуджен­ня, наслідком чого може бути пептична виразка, виразковий коліт чи астма. Яка з хвороб розвивається всередині обох великих категорій, залежить, згідно даної теорії, від спеціального основного конфлікту (специфіка конфлікту, але також і від того, як мотивована фізіологічна сила, тобто блокована потреба власне буде проявлятись ). Агресія може виражатися моторно як тілесний випад (напад), але і також у формі образ або знищувальних фантазій; вегетативні наслідки блоку­вання цих різноманітних агресивних дій можуть також бути різними і призводи­ти до різноманітних хвороб як ревматизм, мігрень або гіпертонія. На закінчення слід зауважити, що, згідно розуміння Александера, потреби тривалий час зали­шаються на задньому плані або можуть розряджатися в іншому місці; лише при їхній реактивації (як при виразці шлунка ) чи при розвалі дотеперішніх форм захисту (як у випадку з ревматоїдним артритом) з'являється вегетативна симптоматика.

Слід наголосити, що хоча згідно цієї моделі при вегетативних неврозах з симптому на основному конфлікті завершується, але не симптоматика, як при неврозах може інтерпретуватися як відображення психічних станів і також кон­флікт не розрішається завдяки хворобі. Це відрізняє вегетативні неврози від хвороб вираження, як, наприклад, конверсійна істерія. Проміжне положення за­ймає астма, яка розвивається (програється) в парціально (довільно) інервованому органі, і симптоматику якої можна трактувати як пригнічений крик до мате­рі: тут теж йдеться про функцію вираження (експресивну функцію). Модель Александера не відповідає на саме собою виникаюче питання, коли і у яких саме особистостей конфлікт призводить до невротичної переробки або при яких обставинах замість цього (конфлікту) розвивається вегетативний не­вроз. Слід ще зробити критичне зауваження до даної теорії, що прийнятий роз­поділ між функціями, пов'язаними з симптоматичною та парасимпатичною нер­вовою системою, не є чітко розмежованим. Також слід зауважити, що специфіч­ні конфліктні ситуації окремих захворювань не конче повинні розроблятися, і при цьому можна спостерігати нечітко.

^ 3. Концепції алекситимії, або "pensee operatoire" .

Визначення, поняття "pensee operatoire" розвивалося паризькою психосомати­чною школою (пов'язано з іменами Маггу, М'uran, Fain, David, Sami-Ali). Це по­няття розвивалося на основі роботи з психосоматичними хворими і вперше було винесено для обговорення широким загалом на психоаналітичному конгресі в 1962р. Терміном "pensee operatoire" позначається первинно-процесуальне архаїчне мислення, затримане (фіксоване) на конкретному та актуальному (Stephanos 1981). Термін алекситимія, який був введений кількома роками пізніше амери­канськими психіатрами Nemiah ta Sifneos, описує феномен, тісно споріднений з (pensee operatoire). Ця нещасна словесна конструкція означає нездатність сприй­няти або виразити власні почуття. Особистості з алекситимією характеризують­ся автоматично-механістичним мисленням, збідненим світом фантазій (який ви­ражається в висловлених банальних мріях), неможливість висловити свої почут­тя (замість цього спостерігається багатослівне описання соматичних симптомів), слабке навчання переносу та контрпереносу під час психоаналітичної сесії.

Зазвичай діагноз алекситимія встановлюється за допомогою клінічного інтерв'ю згідно вищевказаних критеріїв. Розроблений ряд стандартизованих опитників (при застосуванні одних з них пацієнтів оцінює інтерв'юер, інших - пацієнт сам себе оцінює), застосовуються також проективні методики.

Багатьма авторами, перш за все паризької школи, відношення психосома­тичних захворювань та алекситимії та pensee operatoire подаються настільки ті­сними, що при її наявності говориться про психосоматичну структуру. Це поло­ження часто оспорюється: проведені багаточисленні дослідження, які, з одного боку, показують тісний взаємозв'язок між алекситимією та тілесними недугами, особливо такими "класичними" психосоматичними хворобами, як виразковий коліт, пептична виразка або астма; з іншого боку, дослідження, не менш числен­ні, вказують на відсутність різниці між алекситимічними характеристиками у соматичне здорових і невротиків. Дослідження, проведене Cochen та співавтора­ми в 1994р., показало, що при застосуванні методики ТАS (Toronto Alexytimia Scale) не виявлено ніякої різниці між пацієнтами психосоматичної клініки, пси­хіатричними пацієнтами та контрольною групою здорових. В зв'язку з гетеро­генністю отриманих результатів можна дискутувати, в якій мірі вид обліку може впливати на виявлені взаємозв'язки. Cremerius (1978) вважає, що алекситимія - це феномен, який особливо сильно виражений і знаходиться в нижніх прибутко­вих шарах і напевне недозволенно від них генералізується на всіх психосомати­чних пацієнтів. Він розпочав дискусію, чи тут не йде мова про штучний продукт, який (виник) внаслідок взаємодії терапевта, який знаходиться на середин­ному рівні, та пацієнтом з нижнього рівня, який (продукт) односторонньо запу­щений пацієнту як алекситимія. Не кажучи про вищевказані емпіричні неяснос­ті, виносять на даний момент переконливі теоретичні моделі, які могли б поєд­нати існування алекситимічних характеристик з розвитком тілесних симптомів. Так, залишається незрозумілим, що лежить в основі алекситимії або що є її причиною. Наприклад, продовжуються дискусії, чи це є генетичне обумовлена розбалансованість між функціями лімбічної системи і неокортекса, як вважає Nemiah (1977), чи це дефект процесів ідентифікації як результат порушеної ран­ньої взаємодії між матір'ю і дитиною. 8ійіеоз (1983,1991) бачить виникнення алекситимії дуже диференційовано: користуючись працями Freyberger він розрі­зняє первинну, генетичне детерміновану алекситимію як від вторинної, яка має походження в індивідуальній історії навчання (Lerngeschiche); такий поділ дає чіткі послідовності для виду терапії (психодинамічні; засновані на мовних про­цесах при вторинній формі, в інших випадках невербальні, візуалізовані або й також медикаментозна); психотерапевтичні можливості при лікуванні тілесно хворих або алекситимічних пацієнтів продовжують дискутуватися.

Слід зауважити, що в моделі Паризької школи, як і в моделі Александера, зроблений чіткий розподіл між неврозами, де не спостерігається психосоматич­ний феномен і психосоматичними хворобами, оскільки для пояснення останніх застосовується фройдівська концепція актуальних неврозів. Автори називають свою модель гетерогенною, на противагу гомогенним моделям, які бачать без­перервність неврозів і соматичних хворіб (Groddeck, 1917). Питання, яке було адресоване Александеру, у яких особистостей розвиваються психосоматичні хвороби, можливо, тепер на нього є змога відповісти з допомогою концепції алекситимії.

^ 4. Інші концепції специфікації.

Поруч з теорією Ф.Александера, згідно якої існують специфічні конфлік­ти, які ведуть до розвитку психосоматичних захворювань і визначають специфічний "вибір" (ураження) органа, розвиваються ще 2 найбільш відомі концепції специфічності:

^ А) концепція специфіки особистості: Дана концепція, яка в принципі по­вертає нас до античного вчення про типи характерів та до захворювань, характе­рних для даних типів, отримала більш точне формулювання і емпіричне обґрун­товування американською лікаркою Flanders Dunbar (1943). За допомогою спо­стережень та інтерв'ю вона описала певні типи особистості, у яких певні захво­рювання можуть особливо часто зустрічатися; наприклад, типовими хворими на ІХС є витривалі, орієнтовані на успіх особи, що намагаються досягнути постав­леної мети або типово імпульсивні, погано володіючі собою особистості, схиль­ні до травм та нещасних випадків.

Концепція хвороб, специфічних для певних особистостей, збереглася до сьогодні і лежить в основі всіх спроб знайти типовий профіль особистості для хворих мігренню, гіпертонією або колітом; до сьогодні це нікому не вдалося (можливо винятком є грудна жаба і особливо інфаркт міокарда, який статистично достовірно частіше виникає у певного типу особистості, який визначається через певний характерний для даної особистості тип поведінки ).

^ Б) теорія специфічності поведінки, яка була розроблена Grace I Graham (1952), говорить про те, що певні ситуації, пов'язані з особистими змінними, призводить до певних відношень (або поведінки), до ситуації (напр., я не хочу мати з ним ніякої справи), які знову викликають типові соматичні симптоми.

^ Психосоматична медицина (психосоматика) - це психіатрично-терапевтична галузь медицини, яка займається лише тими соматичними захво­рюваннями, які можна трактувати як результат теперішніх або минулих психо­логічних (емоційних) конфліктів. В широкому розумінні будь-яку хворобу мо­жна розуміти як психосоматичну, коли можна розпізнати психічні впливи на соматичні хвороби, синдроми або симптоми. В вузькому значенні вважаються тільки такі хвороби психосоматичними, при яких хронічний конфлікт призво­дить - через вегетативну нервову систему - до соматичних змін в організмі.

Інше визначення: психосоматика - це психіатрично-терапевтичне (чи психіатрично-інтерністське) вчення про відношення між тілом і душею (Roche: Medizinlexikon). В сучасній медицині ці відносини десятиріччями якщо не ігнорувались, то їм не надавалось належної уваги. Сучасна медицина розвивається завдяки новітнім технічним досягненням як медицина органів. На передній план виступають тілесні, соматичні недуги.

Психосоматика в жодному разі не означає надання меншої уваги тілесним недугам, не протиставляє тілесні недуги душевним, а навпаки – акцентує значення душевних, психічних конфліктів в ґенезі тілесних недуг.

^ Психосоматичні захворювання - це фізичні захворювання або порушення, причиною виникнення яких є афективна (емоційна) напруга (конфлікти, невдоволення, гнів, страх, тривога й ін.). Психологічні чинники відіграють роль і при інших захворюваннях: мігренях, ендокринних розладах, злоякісних новотворах. Проте варто розрізняти справжні психосоматози, виникнення яких визначається психічними чинниками і профілактика яких повинна бути спрямована насамперед на їхнє усунення і корекцію (психотерапія і психофармакологія), та інші захворювання, на динаміку яких психічні і поведінкові фактори роблять істотний вплив, змінюючи неспецифічну резистентність організму, але при цьому не є першопричиною їх виникнення.

Швидке поширення і розвиток психосоматична медицина одержала на початку ХХ сторіччя з появою робіт із психоаналізу З.Фрейда і його послідовників. У цей час були зареєстровані мільйони випадків ‘‘функціональних’’ пацієнтів, соматичні скарги яких не підтверджувалися об’єктивними дослідженнями, а лікування ортодоксальними медикаментозними засобами було неефективним. У першу чергу необхідна була корекція афективних станів, порушених міжособистісних відношень хворих, тобто психотерапія, психологічне консультування.

Проте представники психоаналізу ігнорують органічну патологію, акцентуючи увагу на переживанні у хворих із психосоматичними симптомами витиснення переживань (захисний психологічний механізм, що проявляється в підсвідомому виключенні думки чи емоції із свідомості), які потім проявляють себе соматичними симптомами. Однак на практиці не можна зневажати те, що у хворих з часом розвиваються і органічні ураження, і вже після початку хвороби недостатньо тільки психотерапії, необхідне відповідне лікування з використанням сучасних фармакологічних засобів, а іноді хірургічна допомога.

Справжнє наукове пояснення психосоматичних взаємозв’язків дав І.П.Павлов та його послідовники. На основі умовно-рефлекторної теорії І.П.Павлова російський нейрофізіолог П.К.Анохін (1898-1974) розробив біологічну теорію функціональних систем - концепцію організації процесів у цілісному організмі, який взаємодіє з середовищем. Теорія грунтується на уявленні про функцію як досягнення організмом пристосувального результату у взаємодіях із середовищем. Функціональна система - це певна організація активності різних елементів, що зумовлює відповідний корисний результат.

^ Патогенетичні механізми психосоматичних захворювань

Патогенез соматичних захворювань не може бути пояснений дією одного чинника: вони перебувають у складній взаємодії і мають власну ієрархію у кожному окремому випадку. Виникає питання, чому в одних випадках при нервових розладах в майбутньому може виникати захворювання судинної системи, в інших - виразкова хвороба, а в третіх - порушення ендокринної діяльності тощо. Багато дослідників пояснюють цю ‘‘вибірковість’’ тим, що ушкоджений орган (чи система) перебував у передпатологічному стані. ‘Нервовий удар’’ лише сприяє завершенню формування патології ‘‘locus inoris resistentiae’ ’- ‘‘місця найменшого опору’’. ‘‘Вибір органу’’ зумовлений також характером стресору. Зокрема, для виникнення психосоматичного захворювання значущими є такі психологічні чинники.

Лікар ніколи не повинен забувати підтверджену практикою істину, що лікувати треба не хворобу, а хворого як єдину психосоматичну взаємовпливаючу систему.

.

Література:


  1. Абрамова Г.С., Юдчиц Ю.А. Психология в медицине: Учеб. пособие. – М.:ЛПА «Кафедра-М», 1998.

  2. Жо Годфруа. Что такое психология. В 2-х т.- Москва:”Мир”, 1992, т.2/

  3. Винник М.І., Вітенко І.С. та ін. Основи психодинамічної діагностики і психотерапії. Навчальний посібник. – Івано-Франківськ, вид-во „Місто НВ”. – 2006.

  4. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія.- Київ:”Здоров”я”, 1994.

  5. Деонтология в медицине. В 2-х томах. Под общ.ред. акад. Б.В. Петровского. – М.: «Медицина», 1988.



Лекцію підготував професор Винник М.І.


Схожі:

Лекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання iconПсихосоматичні та соматопсихічні розлади. Маскована депресія.
Бо там, де ціле почуває себе погано, частина його не може бути здоровою”. Висловлюючись сучасною мовою, можна сказати, що медицина...
Лекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання iconБар'єрні власгавості-щкіри, слизових оболонок, тканин
Реакції специфічної (імунні, ефекторні механізми імунітету) резистентності опосередковуються антитілами, або імуноглобуліновими рецепторами...
Лекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання iconУрок №9клас Дата проведення Тема уроку: Швидкість хімічної реакції
«швидкість хімічної реакції», залежність швидкості від різних чинників, навчити розв’язувати задачі з використанням поняття
Лекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання iconУрок Тема уроку: Окисно-відновні реакції, їх значення
«окисник», «відновник»; навчити складати прості окисно-відновні реакції; охарактеризувати значення цих реакцій у природі та житті...
Лекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання iconЗакон збереження електричного заряду: сумарний електричний заряд...
Ядерні реакції – штучні перетворення атомних ядер, викликані їх взаємодією з частинками або одне з одним
Лекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання iconЛекція №5 Тема: Травматизм та професійні захворювання в галузі
Актуальність. У світі спостерігається тенденція росту виробничого І невиробничого травматизму, професійної захворюваності. Організація...
Лекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання iconУрок Тема уроку: Тепловий ефект хімічної реакції. Термохімічне рівняння
«екзо- та ендотермічні реакції»; сформувати поняття про термохімічні рівняння як наслідок законів збереження маси та енергії; формувати...
Лекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання iconЛекція тема: Клінічна анатомія глотки, гортані. Поширені захворювання...
Тема: Клінічна анатомія глотки, гортані. Поширені захворювання глотки І гортані Допомога цим хворим
Лекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання iconЛекція тема 9: Поняття про інфекційні хвороби. Профілактичні заходи. Імунітет
Мета: ознайомити студентів з поняттям інфекційні захворювання, збудниками інфекційних захворювань, навчити розподіляти за групами...
Лекція №4 Тема: Механізми психосоматичних взаємовпливів. Психосоматичні реакції та психосоматичні захворювання iconЛекція №14
До цієї групи захворювань відносять такі захворювання: склерома, сифіліс, туберкульоз
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка