Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень




Скачати 333.96 Kb.
НазваУроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень
Сторінка1/3
Дата конвертації17.03.2013
Розмір333.96 Kb.
ТипУрок
uchni.com.ua > Психологія > Урок
  1   2   3










1982р – Запорізьке педагогічне училище

По спеціальності - Виховання в дошкільних закладах

Присвоєно кваліфікацію вихователя дошкільних закладів.
1991р – Бердянський педагогічний інститут ім. П.Д.Осипенко

За спеціальністю - Педагогіка і методика початкового навчання

Присвоєно кваліфікацію вчителя початкових класів
2005р – Бердянський державний педагогічний університет

Спеціальність - “Дефектологія. Дошкільне виховання” та здобула

кваліфікацію логопеда, вихователя дітей дошкільного віку.
Характеристика
Інна Зіновіївна працює в школі-інтернаті з 1987 року. Вчитель проявляє

високу професійну компетентність, до виконання посадових обов’язків

ставиться сумлінно і відповідально, що дозволяє їй забезпечувати

високу результативність своєї праці.

Інна Зіновіївна перебуває в постійному пошуку ефективних методів

роботи із дітьми, які мають складні комбіновані дефекти мовлення.

Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень

дітей , на активізацію їх пізнавальної і мовленнєвої діяльності.

Новомиколаївська спеціалізована ЗОШ – інтернат

для дітей із важкими вадами мовлення.

Збагачення словникового запасу учнів з важкими вадами мовлення

на основі словотвору.
З досвіду роботи вчителя-логопеда

початкових класів Прокопенко І. З.

смт Новомиколаївка

2009-2010 н.р.

Зміст

Вступ

Актуальність даної теми ……………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1

^ Науково –теоретичні засади проблеми словотворення як засобу

збагачення лексичного запасу молодших школярів


    1. Психолого-педагогічні основи словотворення ……………………………….. 5




    1. Вивчення словотворення молодшими школярами з ВВМ як


методична проблема ……………………………………………………………. 9

РОЗДІЛ 2
^ Особливості словотворчої роботи в системі навчання української мови

в початкових класах спеціальної школи для дітей з ВВМ


    1. Психолого-педагогічна характеристика дітей із ЗНМ. …………………...….. 13




    1. Особливості оволодіння процесом словотворення дітей логопатів. ……...… 14




    1. Пропедевтична робота з формування початкових словотвірних


знань і вмінь. ………………………………………………………………..…. 15
Висновки ………………………………………………………………………….….. 18
Список використаних джерел …………………………………………………..… 19
^ Додатки до досвіду роботи

3

ВСТУП

Актуальність даної теми. Робота вчителя в спеціальній школі вимагає спеціальних знань, підходу до розвитку мовлення дитини. Працюючи вчителем початкових класів я постійно відчувала, що маю недостатньо знань і уявлень про навчання дітей з ВВМ. Я читала спеціальну літературу, відвідувала логопедичні семінари, уроки колег, корекційні заняття, але внутрішньо я розуміла, що необхідно отримати спеціальну освіту, яка дасть можливість зазирнути в глибину проблеми, побачити її з середини. Ці думки спонукали мене до вступу в Бердянський ДПУ на логопедичний факультет. До вступу я вже мала 16 річний досвід роботи з молодшими школярами, що мали важкі вади мовлення і бачила безліч проблем які заважають дітям в повній мірі оволодівати шкільними знаннями. А особливо мене вражала бідність словникового запасу, нерозуміння простих часто вживаних слів, не говорячи вже про зміну та утворення нових слів. Закінчивши університет, я отримала різносторонні знання з особливостей мовленнєвого розвитку дітей, що мають важкі порушення мовлення. Саме життя підказало мені тему, над якою я працюю впродовж трьох років. Головною метою моєї роботи є збагачення словникового запасу учнів з важкими вадами мовлення на основі словотвору.

Актуальність цієї теми визначається тим, що вона орієнтована на підвищення рівня навчання молодших школярів. В спеціальній школі для дітей з ВВМ основним навчальним предметом є українська мова, рівень засвоєння якої зумовлює якісне оволодіння іншими навчальними дисциплінами, розширює знання про оточуючу дійсність, підвищує рівень розвитку школярів.

У процесі вивчення рідної мови у молодших школярів із ВВМ формуються спеціальні мовні знання, збагачується їхній словниковий запас, виробляються навички усного й писемного мовлення, реалізуються важливі розвивальні та виховні завдання.

Збагачення лексичного запасу молодших школярів з ВВМ одним із основних напрямків розвитку мовлення, який потрібно реалізувати під час вивчення граматики, морфології та орфографії. Зазначений напрямок важливий, оскільки створює умови для роботи над лексикою, орфографією та словотвором не тільки в початкових, але й у середніх та старших класах.

Науковцями ( Л.С.Вавіна, Р.Є.Левіна, В.В.Тарасун та ін. ) встановлено, що рівень розвитку мовлення дітей з ВВМ значно нижчий у порівнянні з їхніми однолітками без патології, можливості сприймання мовлення у таких школярів обмежені, гальмується процес засвоєння ними знань і набуття певних умінь і навичок.

Результати досліджень, які присвячені проблемам недорозвиненням мовлення, засвідчили, що саме у дітей з ВВМ значні труднощі при оволодінні програмовим матеріалом з рідної мови, підтвердили наявність у дітей з ВВМ порушень усіх систем мови та підкреслили складність оволодіння такими школярами мовними закономірностями.

Проблема вдосконалення мовлення учнів з ВВМ на лексичному рівні розглядається у зв'язку з засвоєнням ними морфологічного складу слова і елементів суфіксально – іменникового словотворення. Правомірність її постановки витікає з того, що одним з основних джерел збагачення лексики української мови є словотвір,

4

який пов'язаний з лексикою, тому що він виступає основним засобом збагачення словника, та з граматикою, тому що новоутворені слова оформляються як граматичні одиниці.

Проблема розвитку усного й писемного мовлення школярів завжди була в центрі уваги вчених. У цьому напрямку плідно працювали М.Д.Бунаков, М.С.Вашуленко, М.Р.Львов, Т.Г.Рамзаєва, К.Д.Ушинський та ін. У загальній педагогічній та методичній літературі на необхідність спеціальної роботи зі збагачення та активізації лексичного запасу учнів звертали увагу сучасні дослідники Н.Д.Бабач, Н.І.Лазаренко, Л.Б.Попова, В.І.Тихоша та ін., оскільки у молодшому віці спосте-рігається інтенсивний розвиток лексичного запасу дітей.

5

Розділ 1. Науково – теоретичні засади проблеми словотворення як засобу

збагачення лексичного запасу молодших школярів
1.1. Психолого-педагогічні та лінгвістичні основи словотворення.

Дослідження останніх десятиліть у галузі загальної дидактики, психології та методики навчання мови дають можливість по-новому розглядати проблеми навчання, в основі яких визначення підходів: чому вчити молодших школярів і як вчити.

У психолого-педагогічній літературі проблема розвитку мовлення молодших школярів, формування й удосконалення мовленнєвих умінь є однією з провідних у працях українських і російських психологів (Л.С.Виготський, П.Я.Гальперін, Д.Б.Ельконін, М.І.Жинкін та ін.) дослідників молодшого шкільного віку (Я.О.Варзацька, М.С.Вашуленко, М.Р.Львов, Н.Ф.Скрипченко, О.Н.Хорошковська та ін.)

Ряд дослідників (Н.Д.Бабич, М.С.Рождественський та ін.) відзначає недосконалість усного й писемного мовлення молодших школярів, що пов'язується з бідністю їх словникового запасу.

Психологічні дослідження, присвячені процесу оволодіння дітьми мовленням у нормі (Д.Б.Ельконін, С.Ф. Жуйков та ін.) показали, що початок оволодіння лексико-граматичним рівнем у дітей пов'язаний із засвоєння основ словотворення елементами відзначається дослідниками як важливий стан в розвитку дітей, проте він становить для дітей труднощі, часто діти вживають одну й ту саму форму для вираження багатьох значень, які їм не властиві (О.М.Гвоздєв та ін.)

Оволодіння словотворенням - процес тривалий, він розповсюджується на всі роки навчання дітей, проте особливе місце тут займає початковий стан навчання. Вирішення проблеми оволодіння словотворчим рівнем залежить від побудови роботи з мови в цілому, від активної мовленнєвої діяльності молодших школярів.

Видатні педагоги минулого В.П.Шереметьєвський, І.С.Соломоновський надавали великого значення складу слова й словотворенню. І.С.Соломоновський розглядав учення про утворення слів і їх будову як найкращу практичну школу мислення, вказував на найближчу мету – на роль словотворення при навчанні правопису. На його думку, вчитель, який випускає із поля зору склад слова, позбавляє орфографію надійного фундаменту, а правила робить у свідомості учнів хиткими. Уміння розбиратися у "слововиробництві" набувається тільки систематичними вправами, які педагог пропонує виконувати ще у початковій школі. Значну увагу питанням вивчення складу слова й словотворення надавав В.П.Шереметьєвський, який запропонував програму навчання елементарної граматики з коренеслівним спрямуванням.

Збільшення дитячого словника, тобто запасу слів і термінів, якими користується дитина є однією із показових ознак підвищення рівня мислення й загального розумового розвитку.

Система морфологічної словозміни починає формуватися в онтогенезу досить рано (Д.Б.Ельконін, О.О.Леонтьєв, О.М.Гвоздєв), проте у дошкільному віці дитина починає засвоювати систему морфологічного словотворення, а у дошкільному – певною мірою оволодіває морфологічною системою рідної мови.

6

Д.Б.Ельконін зазначав, що дошкільний період є періодом, упродовж якого виявляється найбільша чутливість до мовленнєвих явищ. За даними О.М.Гвоздєва, до трьох років спостерігається засвоєння суфіксів зменшеності, пестливості, зневажливості, збільшення. Засвоєння решти суфіксів відбувається після трьох років і триває протягом усього шкільного віку. Так, після трьох років засвоюються: суфікс на позначення жіночої статі, суфікси дійової особи, суфікси дії, що зволікається суфікси для позначення дитинчат та суфікси збірності дії. О.М.Гвоздєв, спостерігаючи за загальним характером засвоєння граматичної будови, відмічає, що серед суфіксів іменників, найпізніше з'являються суфікси абстрактних якостей і дій.

Засвоєння суфіксів повної категорії відбувається не відразу, а розтягується на досить тривалий період.

Як відзначає Д.Б.Ельконін, дитина спочатку усвідомлює загальну звукову характеристику морфеми без урахування її фонематичного складу, потім починає виділяти в морфемі (на практичному рівні) окремі фонематичні ознаки.

Морфологія оформлення мовлення дітей, що виявляється у швидкому й ефективному оволодінні і користуванні граматичною стороною мови, пов'язана з розвитком особливої видорозумової діяльності – морфологічного аналізу. Дитині треба навчитися практично виділяти частини слів – морфеми, що мають вагоме значення для рішення того або іншого конкретного лексико-граматичного завдання. Проте морфеми формуються на основі фонем і, за висловлюванням В.К.Орфінської, морфологічні системи являють собою надбудову над фонематичною.

Таким чином, при засвоєнні морфологічних мовних систем великого значення набуває питання про операції дитини зі звуковою структурою слова. Значна роль тут належить таким процесам, як фонематичний слух і фонематичний аналіз. У процесі оволодіння мовою дитина повинна засвоїти набір і значення мовних засобів (фонем, морфем). Для визначення семантики слів, що формуються з них та їх конструювання, в пам'яті повинні зберегтися і відповідні "сполучні схеми", моделі – типи (стереотипи), тому що похідне слово впізнається і конструюється не як проста послідовність морфем, а як певний комплекс, у якому морфеми не тільки розташовані одна за одною, а взаємодіють, утворюють ціле.

Не дивлячись на різні підходи до визначення етапів і механізмів оволодіння дітьми словотворчою системою рідної мови, більшість дослідників відзначають, що необхідно стадією розвитку дитячого мовлення є "період словотворчості".

У психолого-педагогічній літературі підкреслюється нерозривний зв'язок розвитку мовлення дітей з їх розумовим розвитком (Д.М.Богоявленський, Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, К.Д.Ушинський та ін.), тому що розвивати мовлення окремо від думки неможливо.

Школяр у процесі навчання спирається не на готові правила, а на роботу з матеріалом, з маніпуляції, над яким і випливає само правило. Провідний момент у такому навчанні – роль власних дій учня у сукупності з постійним самоаналізом цих дій. Способи навчальної роботи дітей безпосередньо пов'язані з умінням мислити: аналізувати, порівнювати, робити висновки, класифікувати. Спираючись на ці розумові операції, застосовуючи їх як інструмент пізнання навколишнього світу,

дитина починає краще орієнтуватися в дійсності, сама здобуває знання, вдоскона-люючи при цьому розумові якості, на чому наголошує В.В.Давидов.

7

Безпосереднє завдання, яке повинна вирішувати школа під час організації навчальної діяльності дітей, - це озброєння учнів системою знань, які вже здобуті людством і складають зміст окремих наук, відібраних для користування певних навчальних предметів.

Тому важливим буде початковий етап первинного ознайомлення з матеріалом, свідомого сприймання, що містить у собі певні розумові процеси: порівняння, аналіз і синтез, абстракцію, узагальнення й конкретизацію, перехід від конкретного до загального.

Формування в учнів навичок аналітико-синтетичної діяльності розглядається в психолого-дидактичній літературі у тісному зв'язку з умінням порівнювати, абстрагувати, конкретизувати, систематизувати, узагальнювати. Значні можливості для навчання молодших школярів зазначених розумових операцій закладено у розділі "Будова слова" і можуть бути реалізовані за відповідної спрямованості навчального процесу за допомогою словотворчих вправ.

Мінімальним мовним знаком, що несе смислове значення, є морфема, більш складні – слова, речення. Слова називають речі, явища, мають назву, або намінативну функцію. Дитина повинна не тільки засвоїти мови, а й навчитися спілкуватися з її допомогою. Засвоєння мови, а саме значення морфем, слів, речень та їх правильне смислове об'єднання тісно пов'язане з розвитком мислення дитини, з психологічними операціями, які забезпечують таке засвоєння.

Так, формування звукових образів слів, морфем, пов'язано з розвитком здібності розрізнювати за звучанням складовий і фонематичний склад слова (слухове сприймання мови і фонематичний слух), бачити послідовність фонем у словах, запам'ятовувати звукові образи слів (слухова пам'ять). Оволодіння граматичною системою мови та її використання пов'язано з розвитком вказаних операцій. Велике значення для засвоєння граматичної системи словозміни та словотворення має розвиток у дитини здібності встановлювати межі значущих елементів мови, тобто поділяти мовний потік на звукозначення або морфологічні елементи.

Збагачення словникового запасу, оволодіння значенням слова можливе за умови самостійного використання дітьми засвоєного словника в усьому мовленні. Для цього педагогу необхідно постійно включати нові слова у відповідні усні висловлювання. Роботу над лексикою не обмежується менше вживати слів, запропонованих педагогом; обов'язково має використовуватися і той мовленнєвий матеріал, який діти набувають самостійно. Саме так надається можливість не лише збагатити словник дітей, а й уточнити вже наявні в їх запасі слова. Велике значення для збагачення та уточнення словника має також групування лексичного матеріалу в тематичні групи. Такі види робіт сприяють всебічному розвитку усього мовлення з закріпленням та розширенням набутих вмінь і навичок на наступних етапах навчання, на чому наголошує у наукових працях М.К.Шеремет.

У процесі вивчення теми "Будова слова" у молодших школярів простежується взаємозв’язок логічного мислення та пам'яті, тому що при засвоєнні даного матеріалу словник учнів збагачується новими словами, що в свою чергу групується на психологічних процесах, пов'язаних з пам'яттю.

Під впливом навчання в учнів початкових класів поряд з мимовільним запам'ято-вуванням розвивається довільна пам'ять, яка відіграє провідну роль в опануванні

8 знаннями. Діти частіше вдаються до спеціальних прийомів запам'ятовування: смислового групування матеріалу, поділу тексту на частини, складання плану прочитаного.

Завданнями навчання мови в школі є не стільки оволодівання мовленням, скільки його збагачення й розвиток: розширення й удосконалення лексично-граматичних засобів, оволодіння орфографічними, орфоепічними та іншими уміннями, розвиток творчої діяльності й емоційно-ціннісного відношення до культури рідного мовлення. Лінгвістичні основи словотворення

Інтерес лінгвістів до словотворення проявився з давніх часів. Ще у "Российской грамматике" М.В.Ломоносова дається вчення про словотвір. Він висвітлював питання творення іменників та прикметників із значенням збільшеності та зменшеності, утворення жіночих імен від чоловічих.

Питання словотворення і складу слова у подальшому висвітлюється у "Граматиках" Н.Курганова, А.А.Барсова, в "Исторической грамматике" Ф.І.Буслаєва.

Ф.І.Буслаєв ґрунтовно розробив вчення про словотвір і переконливо довів необхідність цих знань для правопису. Ф.Ф.Фортунатов розробив вчення про форми слова.

Ідеї вчених XIX століття знайшли свій розвиток і в працях лінгвістів XX століття: В.В.Виноградова, Г.Й.Винокурова, О.А.Земської, М.М.Шанського, І.Т.Яценко та інших.

Вивчення лінгвістів про словотворчий аналіз і його принципи, згідно з яким останній є основним засобом пізнання морфемного складу слова, становить теоретичну основу для правильної організації роботи зі словотворення в школі при вивченні складу слова й частин мови, що орієнтує вчителя на проведення словотворчої роботи у безперервному зв'язку із вивченням лексики й семантики, тому що значення слова формується одночасно з його утворенням.

Словотворча робота тісно пов'язана із роботою над з'ясуванням смислового значення слова, його вживанням, збагаченням словникового запасу учнів, розвитком їх мовлення й мислення, що також відтворює один з принципів вивчення словотворення в школі.

Словотвір як особливий розділ мовознавства й науки про мову почав розвиватися в 40 – 50-і роки XX століття насамперед завдяки дослідженням В.В.Виноградова, Г.Й.Винокура, О.А.Земської та інших.

У цей час почали розроблятися деякі важливі проблеми загальної теорії сучасного словотвору.

У 60 – 80-і роки теорія синхронного словотвору одержує подальший розвиток. Наука про словотвір, відокремившись від морфології і лексикології, стала самостійною лінгвістичною дисципліною.

Предметом словотвору є творення слів на основі морфем, твірних основ, словотвірних моделей. Морфема – одне з центральних понять морфології та словотвору. У сучасній лінгвістиці морфема визначається як мінімальна значуща частина слова.

Морфем в українській мові безліч, ознак значно більше, ніж слів.

9 Сучасне мовознавство до цього часу не в змозі підрахувати кількість службових морфем, що зустрічаються в складі слів однієї й тієї ж частини мови. Це неможливо тому, що не існує єдиного підходу до проблеми варіювання та омонімії морфем.

Незважаючи на значення різноманіття за формою і значенням, морфеми являють собою однорідні одиниці, оскільки їм властиві спільні ознаки, що об'єднують ту чи іншу частину морфем. На цій підставі й поділяють морфеми на певні типи, враховуючи їх функцію у слові, характер значення, місце в слові.

Насамперед морфеми членують на кореневі та суфіксальні. Кореневі морфеми становлять лексичне ядро слова. Для значення кореня характерними є матеріальність (речовинність) та мінімальна абстрактність, хоч певного поняття лексичне ядро слова не виражає корінь є обов'язковою частиною слова і виступає як організуючий структурний і семантичний центр, навколо якого в строгому порядку розташовані суфікси.

Афіксальні морфеми (афікси) надають слову додаткових значень, маючи словотворче або формотворче значення. Словотворчим афіксам властива несамостійність значень, ці морфеми виступають лише як конкретизатори загального лексичного значення кореня і завжди вживаються лише у складі слова. Афікси відрізняються один від одного за місцем у слові.

Відповідно афікси поділяються на кілька різновидів, одним із яких є суфікс.

Суфіксальний спосіб творення слів є найпродуктивнішим в сучасній українській мові. Для іменників і прикметників – це найголовніший спосіб словотворення; обидві ці частини мови мають дуже розгалужену систему суфіксів, суфіксальним способом твориться і велика кількість дієслів та прислівників.

Продуктивність суфіксального способу словотворення визначає й той факт, що додаючи різні суфікси до твірних основ, можемо утворювати нові слова як у межах тієї самої частини мови, так і слова іншої частини мови.

Суфікси іменників можуть мати багато значень, тобто вони можуть поєднуватись до різних основ, внаслідок чого утворюються слова з різними значеннями.
  1   2   3

Схожі:

Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень iconВправи на сприйняття форми
Програма спрямована на розвиток та вдосконалення комунікативних навичок, уважності, просторових уявлень, формування розумового плану...
Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень iconНавички роботи методом колового тренування. Навички подання команд
Основною формою навчання І виховання в школі є урок. Уроки повинні бути спрямовані на визнання індивідуальності учня І на співпрацю,...
Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень iconРозвиток уявлень про морфоструктури центрального типу
...
Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень iconПлан заняття Підприємництво як сучасна форма господарювання. Функції...
Дії спрямовані на зростання капіталу, розвиток виробництва й присвоєння прибутку
Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень iconПроблема порушення уявлень про сексуальні стосунки у жінок з розладами...
Ексуальні стосунки. Здійснено структурний аналіз цих уявлень, докладно описано їх складові та розглянуто наслідки їх неадекватних...
Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень iconПлан Особливості роботи педагога-організатора в умовах табірного...
План-щоденник як одна з форм особистого плану педагога-організатора; їх різновиди
Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень iconЗатверджую Голова Золотниківського мц н.Є. Коваль
«Розвиток професійної компетентності творчого педагога як умова компетентнісного підходу до сучасного освітнього прцесу»
Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень iconНабір речень для зорових диктантів
Настала осінь. Ти шукаєш гриби. У лісі росте дуб. Лід укрив ставок. На небі хмаринки. У садочку жоржини
Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень iconОсобистісно зорієнтоване навчання
Це освітня технологія, головною метою якої є взаємний та плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності в...
Уроки педагога спрямовані на розвиток просторово-зорових уявлень iconДержавний стандарт
Зміст освітньої галузі передбачає цілісний художньо-естетичний розвиток особистості учня шляхом опанування різних видів мистецтва...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка