Стоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї




Скачати 252.92 Kb.
НазваСтоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї
Дата конвертації22.03.2013
Розмір252.92 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Психологія > Документы
Славутицька загальноосвітня школа І — ІІІ ступенів № 2 Славутицької міської ради Київської області

Батьківський всеобуч на тему:

Стоп! Насильство над дитиною”

Славутич, 2012
Насильство у сім`ї

Сьогодні дуже часто ми чуємо про те, що насильства в сім’ї не повинно бути. Проте також часто ми чуємо про випадки скоєння насильства чоловіка над жінкою, батьків над дітьми. Найстрашніше те, що рамки сімейного насильства виходять за межі дому – і розширюють їх діти, які потерпають від насильства в сім’ї, скоюючи жорстокі вчинки по відношенню до своїх однолітків. Тож, найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає у неповнолітніх громадян, які не маючи відповідного обсягу інформації, поданої в доступній для підлітка формі, потерпають від здійснення проти них насильницьких дій з боку дорослих.

Проблема сімейного насильства надзвичайно важлива передусім тому, що сім’я є основою суспільства і повинна перебувати під особливим захистом держави. Насильство й жорстокість у сім’ї не лише руйнують гармонію і злагоду в ній, а й виступають однією з передумов злочинності в суспільстві загалом.

Майнове розшарування суспільства, зниження рівня життя значної частини населення України, соціально-побутова невлаштованість, безробіття, юридична безправність, загальна психологічна напруженість, яка часто призводить до алкоголізації і наркотизації, втрата морально-психологічних орієнтирів негативно відбивається на мікрокліматі в родині, призводить до різкого зниження рівня культури сімейного спілкування, до загострення сімейних конфліктів і провокує виникнення сімейного неблагополуччя. Насильство в сім'ї, виникаючи на фоні сімейного благополуччя, набуває загрозливих розмірів, а сама проблема насильства в сім’ї віднедавна почала більш детально вивчатися.

Багато дітей також не можуть сказати про насильство публічно, тому що вони не розуміють, що відбувається по відношенню до них.

Ефективними шляхами подолання насильства в сім’ї є досягнення рівності жінок і чоловіків та подолання гендерних стереотипів. Проте, жінки повинні бути проінформовані про їхні права та знати можливості, що надаються жертвам насильства в сім’ї.

Це – проблема відсутності освіти. Дітей необхідно виховувати в дусі усвідомлення їх власної гідності, особливо дівчат. Другий важливий фактор – гласність. Необхідна повнота інформації, щоб люди знали. Знаєте, багато людей ніколи не чули терміну «насильство в сім’ї».

Для виправлення цієї проблеми на початку грудня Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження від 01.12.2010 р. № 2154-р, яким затвердив План заходів з проведення Національної кампанії "Стоп насильству!" на період до 2015 року.

Мета кампанії "Стоп насильству!" - привернення уваги суспільства і його лідерів до проблеми подолання насильства в сім'ї як до порушення прав людини і залучення всіх громадян до боротьби з цим явищем. Її завдання - підвищення обізнаності населення про те, що насильство є порушенням прав людини, та заохочення громадян боротися із цим явищем; формування нетерпимого ставлення до насильства; вдосконалення законодавчої бази; розробка дієвих механізмів попередження, зупинення та подолання насильства.

Використані джерела:

http://www.nau.mk.ua/docs/0029.htm

Насильницькі дії над дитиною

Насилля стосовно дитини - характерна ознака проблемної сім'ї. Характерною ознакою всіх типів проблемної сім'ї, представлених у розробленій нами типології, є той чи інший вид насилля стосовно дітей і підлітків

Насилля над підлітками в проблемній родині за своїми наслідками належить до найтяжчих психологічних травм, що їх зазнає зростаюча особистість.

Порушення, спричинені внаслідок сімейного насилля, охоплюють усі рівні функціонування підлітка: пізнавальну сферу, апетит і сон, провокуючи стійкі соматичні розлади, особистісні зміни, що перешкоджають його особистісній самореалізації та викликають порушення поведінки: агресивність, девіантність, схильність до тютюнопаління, ранньої алкоголізації, наркотизації, суіцидності.

Учені, які досліджують психологію насилля (Зінов'єва Н., Михайлова Н.) стверджують, що спричинена в дитинстві насилля призводить до віддалених наслідків, впливає на подальше життя жертви, оскільки отримала фізичні або психічні травми, формує специфічні сімейні взаємини та провокує розвиток особливих життєвих сценаріїв. Так, у більшості випадків дорослі, які вчиняють насильницькі дії стосовно власних дітей, самі мали невирішений відповідний досвід насилля в дитинстві.

Серед причин насильницьких дій стосовно дітей і підлітків головними є:

  • психопатологія батьків, соціальна ізольованість сімей;

  • викривлена система життєвих цінностей;

  • зруйнована модель взаємин між батьками та дітьми.



Проте жодна з цих причин не є самодостатньою і тільки їх взаємовплив обумовлює вірогідність або можливість насильницького ставлення до дітей у проблемній сім'ї.

У малозабезпечених сім'ях насилля стосовно дітей відбувається частіше, ніж в родинах із стабільними матеріальними статками.

До соціально-економічних чинників, що провокують насилля стосовно підлітків із проблемних сімей, належать:

  • низькі прибутки і постійна нестача грошей, внаслідок чого виникає емоційна напруга у взаєминах членів родини, пов'язана із незадоволенням основних потреб дорослих і дітей;

  • безробіття або тимчасова робота;

  • низький соціальний статус батьків, обтяжений низьким рівнем освіти і професійно-технічної підготовки, через що в родині панують роздратування, підвищена нервовість, збудженість, напруженість внутрішньосімейних стосунків, взаємна відчуженість дорослих і дітей;

  • багатодітність, яка вимагає більших емоційних і матеріальних витрат для підтримки життєдіяльності дорослих і дітей;

  • погані житлові умови, які провокують загострення стосунків у родині;

  • відсутність одного із батьків, тобто підвищена фізична емоційна і матеріальна напруженість стосунків із тим, хто самотужки виховує дітей і, відповідно, значне погіршення матеріального стану всіх членів сім'ї.

Погані соціально-економічні умови існування всіх типів проблемних сімей призводять до соціальної ізоляції родини, провокують хронічні стресові ситуації, які, в свою чергу, викликають фрустрацію, безпорадність, конфліктність, негативно впливаючи на психологічний клімат сім'ї. Як правило, об'єктом невдоволення дорослих в силу своєї залежності стає дитина, яка стає жертвою насилля.
Бесіди із проблемними підлітками загалом продемонстрували дуже оригінальну оцінку ними можливості застосування фізичних покарань: стосовно себе - вважають абсолютно неприпустимими практично всі; стосовно віртуальних "інших" - можливими і навіть доречними, особливо якщо є привід для покарання. Однак, низка побічних ознак, відмічених у ході діагностичних обстежень, дають привід для припущення:

  • підлітки із проблемних сімей приховують справжню ситуацію щодо фізичних покарань у власних родинах, відчуваючи природній сором за характер міжособистісних взаємин у їхній родині;

  • демонстрація насилля в засобах масової інформації, яка закріплює думку підлітка щодо насилля як цінності і засобу засвоєння прийнятної поведінки. Підліток із проблемної сім'ї легко інтеріоризує побачені на екрані цінності, манери і норми поведінки, оскільки процеси осмислення, оцінки, розмежування реальності та фантазії у нього розвинені недостатньо. Проблемний підліток побачену агресію переносить в своє повсякденне життя без морального коригування та обмеження. Водночас в особистісному розвитку проблемного підлітка йде зростання толерантності до насилля, ступеня його сприйняття, що обтяжене підвищеним рівнем агресивності, спровокованим виховними особливостями підліткового віку і характером негативного впливу сім'ї;

  • вступає в дію закон перетворення позитиву на негатив, коли права громадян на недоторканість приватного життя, особистої та сімейної таємниці, закріплені в Конституції України, не дозволяють педагогам, представникам громадськості своєчасно встановлювати факти насилля і коригувати приватне життя проблемної сім'ї. Це, в свою чергу, підкріплюється насаджуваною останніми роками в суспільну свідомість думкою, що виховання дітей в сім'ї - внутрішня справа батьків, тому ніхто не має права втручатись в цей процес. Таким чином, підліток із проблемної сім'ї опиняється сам-на-сам з проблемами, а суспільство не бажає визнати сімейне насилля щодо дітей і підлітків актуальною соціально-культурною та психолого-педагогічною проблемою на державному рівні;

  • низька правова обізнаність як дорослих, так і дітей, коли дорослі не знають про Закони і Конвенції, де дитина розглядається як повноправна особистість, а кожен дорослий повинен повідомляти відповідні органи про дітей, які потерпають від насилля з боку батьків.

Використані джерела:

http://osvita.ua/school/upbring/1326/
Що слід розуміти під насильством над дитиною?

Незважаючи на велику кількість норм, призначених регулювати правовідносини між батьками та дітьми, дуже часто виникають ситуації, при яких порушуються права дітей. Найчастіше насильством та порушенням прав дитини ми вважаємо тільки фізичну розправу.
Але насильством над дітьми є випадки, коли батьки:

- знущаються над дитиною;

- б’ють її;

- завдають шкоди здоров’ю дитині;

- залякують дитину, використовуючи при цьому різні суспільні установи (міліцію, церкву, спецшколу, колонію, психіатричну лікарню);

- порушують її статеву недоторканість;

- навіюють страх за допомогою тестів, поглядів;

- перебивають дитину під час розмови;

- ізолюють її;

- контролюють її доступ до спілкування з ровесниками, дорослими, родичами, одним із батьків;

- використовують образливі прізвиська;

- соромлять дитину;

- використовують її як передавача інформації під час конфлікту у сім ї;

- контролюють поведінку дитини за допомогою грошей;

- ігнорують її;

- не задовольняють її основні потреби;

- використовують її , як засіб економічного торгу під час розлучення;

- погрожують її залишити;

- погрожують фізичною розправою;

- поводяться з дитиною, як з прислугою;

- відмовляються повідомляти про важливі рішення, що безпосередньо стосуються її долі.
Зневажання людських прав дитини, приниження її гідності сприяють виникненню дитячої психологічної травми, яка деформує особистість, порушує природний психологічний та фізіологічний розвиток дитини.
Але постає питання: чи є в Україні домашнє насильство над дітьми в сім ї? В державі існує досить велика нормативна база регулювання даного питання. Для з’ясування цього було проведене дослідження серед дітей віком 10-14 та 15-17 років. У результаті отримали, на жаль, позитивну відповідь. При чому за поданими результатами яскраво видно таку тенденцію: найпоширенішими правопорушеннями серед дітей 10-14 років є перебивання батьками дітей під час розмови, неповідомлення про рішення, що стосуються дитини та соромлення дитини; серед дітей 15-17 років – перебивання під час розмови, неповідомлення про рішення, що стосуються дітей, хоча це є найважливішим питанням саме цього віку, контролювання поведінки за допомогою грошей.

^ Використані джерела:

http://spytayte-urysta.ucoz.ua/publ/7-1-0-19
Вплив насильства в сім’ї на психоемоційний розвиток дитини

Проблема психотравмуючого впливу насильства на дитину має не лише психологічний, а й соціаль­ний, медичний і юридичний аспекти. Насильство у ставленні до дитини відноситься до найважчих психологічних травм. Порушення, що виникають внаслідок насильства, зачіпають усі рівні функціонування дитини: пізнавальну та соматичну сферу, перешкоджають її самореалізації в майбутньому, викликають порушення поведінки — ранню алкоголізацію, наркотизацію, аутоагресію.
Пережите в дитинстві насильство нерідко впливає на подальше життя, оскільки подібний травматичний досвід формує специфічні сімейні стосунки і особливі життєві сценарії. Так, у більшості випадків дорослі, що проявляють насильницькі дії по відношенню до чужих і власних дітей, самі були жертвами насилля з боку батьків. Відомо, що фізичне покарання в нашій культурі (покарання ременем) вважається поширеною і природною формою виховання і не розглядається як насильство. Тому досить часто дитина сприймає прояви насильства як заслужене покарання.

Серед причин виникнення насильства виділяють наступні:

1) народження першої дитини, що поєднується з незрілістю батьків, низьким їх рівнем освіти;

2) неповні сім’ї — наявність лише одного годувальника, що зумовлює погіршення матеріального становища в сім’ї;

3) неналежні житлові умови, що викликають додаткову напруженість, яка може спровокувати насильство;

4) конфліктні або насильницькі стосунки між членами сім’ї — застосування насильства з метою вирішення сімейних конфліктів;

5) сім’ї з невизначеними сімейними ролями і функціями — непослідовними і суперечливими вимогами у вихованні дітей;

6) негативне ставлення батьків до соціального оточення та неадекватні очікування стосовно дитини;

7) алкоголізм і наркоманія батьків;

8) афективні порушення одного з батьків: агресивність, гіперсексуальність, дратівливість, ослаблений контроль за поведінкою, зниження критики;

9) нерозвиненість батьківських навичок і почуттів;

10) авторитарні методи виховання — покарання розглядається як найефективніший спосіб корекції негативної поведінки дитини.
Потенційними жертвами насильства можуть бути діти з відхиленнями в психічному і фізичному розвитку, а саме: небажані діти; недоношені діти, що мають при народженні низьку вагу; діти, що проживають у багатодітній сім’ї; діти з природженим або набутим каліцтвом, низьким інтелектом, порушеннями здоров’я (спадковий синдром, хронічні захворювання, у тому числі і психічні); розладами поведінки (дратівливість, гнівливість, імпульсивність, гіперактивність); низькими соціальними навичками; особливостями зовнішності, що відрізняється від інших; діти, що виховуються в умовах жорстокого поводження в сім’ї; бездоглядні діти, що виховуються в умовах занедбаності та емоційного відчуження; діти з нервово-психічними розладами (оліго­френія, психопатія, ураження головного мозку); маленькі діти в силу своєї безпорадності.

Виділяють кілька класифікацій насильства:

  • залежно від стратегії кривдника насильство може бути явним або прихованим (непрямим); часу дії — подія в минулому або сьогоденні; тривалості дії — може бути одиничним, систематичним або тривати роками.

  • За місцем події насильство може існувати в сім’ї — з боку родичів, в школі — з боку педагогів або дітей, на вулиці — з боку їхніх однолітків або дорослих.


Ірина Лисенко, к.п.н., доцент, психолог КМЦС «Родинний дім»

http://familytimes.com.ua/vplyv-nasylstva.html
Сексуальне насильство над дитиною

Щорічно фіксується 80000 випадків сексуального насильства над дітьми, але число незареєстрованих - набагато більше, тому що діти бояться розповісти про інцидент, та й сама процедура перевірки достовірності дуже важка. В таких випадках слід визначити проблему, припинити насильство і надати дитині професійну допомогу. Тривала емоційна і психологічна травма від сексуального насильства вимотує дитину. Такого роду насильства відбуваються батьками, вітчимами, родичами або іншими людьми, що не належать до кола сім'ї, наприклад іншому, сусідом, вихователем, учителем, незнайомцем. У разі вчинення насильства, у дитини розвиваються тривожні почуття, думки іповедінку. Жодна дитина психологічно не підготовлений до повторюваних випадків насильства. Н

Щоб уникнути або запобігти насильству батькам слід:

розповідати дітям, що в разі якщо хтось спробує неправильним чином доторкнутися до їх інтимних частин тіла, їм потрібно негайно розповісти про це.

Пояснити дитині, що хоча він і поважає старших, йому не слід виконувати всі без винятку команди, які говорять вчителі, вихователі або інші люди.

Схвалювати професійні програми по запобіганню насильства над дітьми.

Постраждалі від сексуального насильства діти та їхні сім'ї потребують негайної професійної допомоги.
Дитячі та підліткові психіатри допоможуть їм повернути почуття власної гідності, позбутися почуття провини і подолати наслідки травми. Таке лікування знизить ризик розвитку небажаних наслідків у майбутньому.

http://mediclab.com.ua/index.php?newsid=29834

Проблема жорстокості у шкільному середовищі

Основним правовим принципом захисту прав дітей є рівність усіх дітей. Рівність означає, що люди, незважаючи на всі їхні індивідуальні особливості та здібності, мають рівні права на повагу й особисту гідність.

Загальна декларація прав людини (1948 рік) проголосила право людини на життя, особистісну недоторканість, заборону насильства, катування та жорстокого, нелюдського поводження і покарання, що принижують її гідність. Ця Декларація, посилюється основним законом нашої країни - Конституцією, в якій закріплено положення про заборону насильства над дитиною, зокрема, статтею 52 передбачено, що «будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом».

Міжнародна Конвенція ООН про права дитини (частина 2, стаття 2) зобов’язала держави вжити всі необхідні заходи для «забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів або переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї». За статтею 19 Конвенції ООН, держави повинні вжити необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства. Таким чином, дійсне забезпечення захисту прав і свобод дитини можливе тільки на основі визнання законів і норм стосовно дитини.

Загальноосвітня школа, як інститут соціалізації молоді, посідає одне з більш помітних місць у житті дитини, формуванні її як особистості. Шкільне оточення – основне соціальне середовище дитини, адже в школі вона проводить значну частину свого часу, тут здобуває навички колективної співпраці, вчиться жити у соціумі. Тому досить важливо для формування багатогранної особистості, щоб дитина почувалася комфортно у стосунках з учителями та дітьми, із якими вона навчається, відчувала емоційну та моральну підтримку з боку шкільного оточення.

На дотримання права на освіту, окрім об’єктивних чинників, що сприяють реалізації цього права (розгалужена система освіти, доступність різних форм освіти для всіх дітей та інше), впливає також суб’єктивне сприйняття дитиною освітнього процесу, наявність у дитини бажання вчитися, що не в останню чергу зумовлюється комфортністю взаємин з учнівським та педагогічним колективом, позитивним сприйняттям дитиною ставлення до себе однолітків, вчителів, та учнів інших класів школи, де навчається дитина.

У дитини підліткового віку найчастіше виникають конфлікти з учителями, у цей період частішими є вияви протесту, найгостріше сприймаються навіть найменші похибки у поведінці вчителя, які діти можуть розуміти як жорстоке ставлення щодо себе. Підлітки схильні до перебільшування, і часто просте зауваження можуть трактувати як тяжкий удар по власному самолюбству. Проте загальна незадоволеність учнів своїми стосунками з педагогами не виникає на порожньому місці. Повинні бути певні дії з боку вчителя, що призводять до появи у дитини відчуття відсутності контакту, розуміння, теплоти, тому професія вчителя вимагає терпимості та чутливості у розумінні дитячої психіки, вміння згладжувати гострі моменти прийнятними для обох сторін засобами.

Підлітки вважають, що порушення їхніх прав щодо захисту від жорстокості, знущання, брутального поводження, залежить від рівня добробуту сім’ї. Існує неоптимістична закономірність, що забезпечення базових прав дітей значною мірою залежить від рівня добробуту сім’ї. Діти з бідних сімей відчувають себе найменш захищеними у шкільному середовищі, вони частіше говорять про випадки знущання, образ та жорстокого ставлення до них із боку однокласників та вчителів. Не задоволення навіть елементарних потреб (харчування, одяг на належному рівні) призводить до психологічного напруження, відчуття уразливості, дискомфорту у спілкуванні, відставання від інших дітей з благополучних родин. У цій ситуації захисною реакцією може бути повна закритість підлітка від оточення, вороже, насторожене ставлення до всіх навколо себе. Можливий також варіант демонстраційної поведінки, коли ображена дитина різними, не завжди соціально прийнятими, засобами виражає свій протест, чим ще більше загострює існуючий конфлікт з оточенням.

Цікаво, що любов і теплоту з боку однокласників діти відчувають рідше, чим емоційну підтримку з боку вчителів. Існує певна категорія дітей, які вважають, що вчителі їх люблять, ставляться до них із теплотою, а однокласники – ні. Дитяча жорстокість відрізняється від жорстокості дорослих, бо дитина не має злих намірів, діє імпульсивно, не уявляє наслідків своїх дій. У поведінці підлітків часто спостерігаються випадки жорстокого ставлення, знущань. Непоодинокі такі випадки і в школі.

Причинами появу жорстокості серед шкільного оточення підлітків у існуючій системі виховання можуть бути помилки у системі шкільного виховання: ігнорування думок, образи, психічне й фізичне насилля, необ'єктивне відношення.

Тому важливого значення набувають: позитивний особистий приклад вчителів, сприятливий мікроклімат у класі, роз’яснення прикладів позитивної поведінки, вправляння дітей у позитивних учинках, виховання у них чуйності, безкорисливості, душевності, доброти, людяності, милосердя.

У межах шкільного оточення треба усунути причини посилення конфліктів через майнову нерівність учнів за матеріальним достатком батьків. Це ускладнює стосунки як між дітьми, так і між педагогами. Виявлена пряма залежність між відчуттям теплоти з боку однокласників та матеріальним становищем дітей: чим вищий рівень добробуту, тим впевненіше діти почуваються у стосунках зі своїм шкільними однолітками. Отже, забезпечення базових прав дітей, передовсім неможливе без підвищення рівня життя населення. Звичайно, вирішення цієї проблеми залежить, в першу чергу, від зміни економічної ситуації в країні, надання реальної матеріальної та соціально-психологічної допомоги малозабезпеченим сім’ям із дітьми. Варіантом зміни проявів жорстокого ставлення до дітей з найбільш соціально незахищених груп може бути створення в школах певних учнівських організацій, які б допомагали захищати права кожної дитини.

Виходячи з найбільш узагальненого формулювання основного права дітей - права на життя в гармонії суспільство повинно прагнути створити сприятливі умови для реалізації цього права у всіх сферах життя дитини, а особливо у школі.
Начальник управління юстиції Наталія Сирота

http://bar-just.at.ua/news/problema_zhorstokosti_u_shkilnomu_seredovishhi/2011-04-07-93
^ Методичні рекомендації по проблемі:

«Насильство : як захистити дитину»

(за результатами районного семінару фахівців психологічної служби)
Жорстокість та насильство серед дітей, жорстокість та насильство по відношенню до дітей стає актуальною проблемою сьогодення. Школа нерідко стикається з проявами жорстокості та насилля в середовищі учнів, фактами знущанням серед дітей, проблемою насильства в сім»ї.

Знущання в школі – це вид насильства, у якому жертва потерпає від повторних навмисних згубних дій однієї особи або групи. Буває фізичним, психологічним (емоційним, моральним), вербальним (словесним), економічним, іноді сексуальним (в т.ч. кібербулінг). Може бути комбінованим. Емоційне (моральне) знущання може бути навіть більш образливим, ніж фізичне.

Професор Дан Олвеус, відомий дослідник теми знущань у середовищі школярів, дає визначення поняття , що таке знущання:

^ З учня знущаються чи його переслідують, якщо він (вона) неодноразово, протягом тривалого часу є об’єктом негативних дій з боку одного чи більше учнів..

Дисбаланс сили – ключовий елемент динаміки знущань. Учень, який сильніший, агресивніший, більш зухвалий, впевненіший за інших учнів, типово знущається з інших дітей, які слабші, боязливіші, менш агресивні, не дають здачі. Часто старші учні знущаються з молодших чи нових учнів. Деколи ті, що знущаються, вибирають своїми жертвами тих учнів, які знаходяться в невигідному становищі через те, що є представниками культурних меншин або нещодавно емігрували.

Як і у випадках інших видів насильства до особи, таких, як насильство над партнером, переслідування на расових засадах, насильство над дитиною та жінкою в сім’ї, дисбаланс сили є основним ключем до розуміння того, що відбувається, і це потрібно врахувати при втручанні.

Міфом є думка про те, що ті, хто знущаються, є невпевненими в собі по суті, а тільки прикриваються зовнішньою бравадою. Дослідження свідчать про те, що їхня самооцінка здебільшого є середньою чи вищою від середньої. Як правило, ті, що знущаються, походять з домівок, де агресія використовується як спосіб розв’язання конфліктів.

Насильство в школі майже завжди буває спланованим і методично повторюваним, а жертвами насильства майже завжди є діти з рисами, що відрізняють їх від інших дітей. Ми вже знайомі з видами знущань, вони перегукуються з загальними видами насильства – фізичними, психологічними, економічними, сексуальними.

Між фізичним і психологічним насильством розмістилася така форма, як третирування – вербальні погрози, образи, стусани, штовхання. Сюди входять і словесні образи, і приниження етнічного чи статевого характеру. До психологічного насильства ще входить така форма тиску, як бойкот – змова групи людей про недопущення контактів і спілкування, вигнання із спільноти.

Працювати необхідно з усіма сторонами жорстокої поведінки: і з жертвою, і з агресором. Емоційний стан жертви, якщо з нею не працювати фахівцям, не дасть їй виявити свої таланти, здібності, ще більш укоренить так званий комплекс жертви, зіпсує їй майбутнє життя.

^ Потрібно переконувати дітей, що вони мають право на захист, що просити допомоги не соромно, а необхідно!

У великих школах жертви можуть мінятися. В маленьких, як правило, жертва одна й та сама. Найчастіше агресор – найпопулярніша особистість, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно-чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює. Дитина-жертва найчастіше, самотня (друзі нечисленні, або від страху за себе і зовсім відсутні), слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, плаксивість, уразливість, слабко розвинуте почуття гумору, добродушність, поступливість, не конфліктність. Ці діти не можуть постояти за себе, а захистити їх нікому. Діти-жертви можуть відрізнятися зовні: особливості фізичної будови, поганий зір тощо. Часто добре вчаться.

Звичайно, не завжди ці характеристики призводять до того, що людина стає жертвою. Випадки бувають різні, але в особливо тяжких, жорстоких випадках, жертву можуть довести до суїциду.

Часто батьки виховують своїх дітей у дусі не оскарження – «не скаржся», «вирішуй свої проблеми сам» і т.д. Це веде до того, що дитина стає жертвою і мовчки, самотньо, тяжко страждає від приниження і болю.

Буває так, що батьківський авторитаризм, агресія і жорстокість роблять дітей теж такими, в них виявляється потреба когось принижувати і пригноблювати, щоб зігнати власні образи, які йдуть із сім’ї. Це – сімейні фактори.

Існують індивідуальні фактори: найкраще задукоментований індивідуальний фактор у знущаннях – темперамент, на базі якого розвиваються певні типи особистості та стилі спілкування. Активні, імпульсивні за темпераментом діти можуть мати схильність до розвитку агресивної поведінки, особливо із сімей, де панує авторитаризм і агресія як стиль внутрішньосімейного спілкування. Хлопчики, характеристикою яких є агресивна поведінка, вирізняються більшою фізичною силою.

^ Шкільні фактори: часто вчителі та адміністрація не мають контролю над індивідуальними та сімейними факторами, які формують дітей, схильних до агресивної поведінки та жорстокості, проте проблеми зі знущаннями можна значно зменшити за наявності відповідного нагляду, втручання та загальної атмосфери неприйняття цих проявів у шкільній громаді. Так як і вдома, недостатній нагляд асоціюється з проблемами агресивності серед окремих дітей, так і в школі недостатній рівень нагляду, особливо на ігровому майданчику, шкільному подвір’ї та в коридорах може спровокувати знущання та жорстоке ставлення дітей один до одного. Також дуже важлива відповідність методів втручання з боку дорослих, коли вони побачили факт знущання, чи були про це повідомлені.

Знущання в школі – це непросто злість, навіть не конфлікт, це ненависть, неповага. Ці почуття до інших дітей дають агресору право знущатися з них, домінувати принижувати. Має місце нетерпимість до дітей, які відрізняються расовою приналежністю, фінансовим або соціальним рівнем. Агресор вважає, що людина, обрана ним в жертву, нічого не варта, дитину-жертву часто дуже жорстоко дражнять, вона намагається бути біля учителя, щоб почувати себе захищеною. Жертва буває побитою до синців на тілі, іноді потрапляє у фінансову залежність від кривдників. Найчастіше діти-жертви більше ображені на мовчазних спостерігачів знущань, ніж на самого агресора. Самооцінка дитини-жертви падає нижче від того, що навіть нечисленні друзі не допомагають. А не допомагають вони від страху теж стати жертвою, або від небажання стати ябедою.

Сексуальне насильство серед підлітків теж існує. Воно має сучасне забарвлення, навіть придуманий термін «кібербулінг» - це насильство (в тому числі, сексуальне) через Інтернет: це технічно сфабриковані сексуальні фото з зображенням обраної жертви, сексуально образливі записки, листи, плітки, обмови, відео тощо. Цим самим створюється негативна суспільна думка, спрацьовує швидкість передачі і масштаби повідомлення інформації.

Що зробити, щоб припинити знущання?

Існує багато ефективних методів для учителів та батьків, які хочуть припинити знущання. Важлива відправна точка – усвідомлення, що багато знущань відбувається поза полем зору учителів та батьків, і що багато жертв знущань не хочуть повідомляти дорослих про свої проблеми. Причини різні: їм може бути соромно за те, що вони жертви, їм страшно від того, що дорослі не зможуть, або не захочуть допомогти вирішити проблему або звинуватять у тому, що трапилося.

Дорослі для ефективного втручання повинні переглянути свої власні погляди на міжособистісну поведінку. Багато вчителів та батьків радять дітям не скаржитися й вирішувати свої проблеми самостійно. Проте, в ситуації знущань існує дисбаланс сили, за якого жертва завжди програє та зазнає найгіршого: приниження людської гідності, образ, фізичного болю, матеріального збитку тощо. І жертва, і ті, хто знущається, потребують допомоги та втручання для припинення цієї жахливої поведінки.

Важливі методи припинення знущань:

  • забезпечення гарного нагляду за дітьми;

  • ефективні наслідки для тих, хто знущається;

  • добрі канали спілкування між вчителями та батьками;

  • надання дітям можливості розвивати хороші навики міжособистісного спілкування;

  • створення такої соціальної атмосфери підтримки та позитивного ставлення до всіх, у якій агресивність та знущання неприйнятні для більшості.

Необхідно змінити суспільну думку і привчати дітей до того, що не соромно розповісти дорослим про неподобства і знущання, захищаючи невинного, якщо вже немає інших способів. Це допомога, а не присоромлювання! У школах потрібно обговорювати цю тему, а не замовчувати її, адже душевно і фізично страждають діти! І навіть, якщо це одна дитина, закривати очі на її страждання – злочин. Агресію дуже важко зупинити без фахівців – психологів та соціальних педагогів, без суспільного обговорення причин, окремих випадків, без загального осуду, без впровадження у свідомість дітей і дорослих неприпустимості виявлення приниження особистості, заподіяння фізичного і морального (душевного) болю людині.

^ Як зупинити насильство, що відбувається в школі (поза школою)

  1. Ігноруй, не відповідай емоційно, не «танцюй під дудку» ґвалтівника.

  2. Дай агресору можливість зупинитися (наприклад: «Якщо ти не зупинишся, я буду змушений все розповісти дорослим»).

  3. Залиш цю ситуацію, піди від неї в інше місце (наприклад, зміни свій маршрут). Це не ознака слабкості!

  4. Попроси допомоги. Це не ознака слабкості чи боягузтва! Ти захищаєш себе, своє здоров’я, своє життя!

Якщо пункт ^ 1 не спрацював, переходь до 2, якщо і він не спрацював, переходь до 3, далі – сміливо до наступного.

Зберігай рівновагу і спокій!!! Ти маєш право захищати себе!!!
Наслідки знущань для жертви:

  • пропуски занять;

  • зниження успішності;

  • дратівливість;

  • поганий настрій;

  • слізливість;

  • зацькованість;

  • думки про перехід до іншої школи;

  • страх тощо.

Найстрашніший наслідок знущань – думки про самогубство та, у найтяжких, найбільш жорстоких і методичних випадках – суїцид.

^ Особистісні наслідки для агресора

Шкоду він завдає собі, коли не хоче відповідати за свої дії і спеціально заподіює шкоду іншим – він руйнує себе, своє здоров’я, адже лють, жорстокість, нелюдськість і злість руйнують його нервову систему, імунітет і хвороби неминучі.

^ Рекомендації для агресора (кривдника)

  1. Якщо заподіюєш шкоду іншим, спробуй згадати (уявити), як ти почувався, коли (якби) з тобою чинили так само.

  2. Пам’ятай. Ти теж маєш право одержати допомогу і є люди, які тобі зможуть допомогти і зрозуміти, що саме змушує тебе заподіювати біль іншим.

  3. ^ Ти теж маєш право почуватися захищеним!

Кожна людина (дитина) має право на повагу, безпеку і допомогу у важку хвилину!

Кожна людина (дитина) має почуватися захищеною!

Кожна дитина має право жити вільно, у безпеці, не відчуваючи страху!
Ви маєте право:

  • на безпечне життя;

  • жити без страху;

  • любити і бути коханими;

  • на шанобливе ставлення;

  • бути собою;

  • на свою незалежність;

  • на свою думку і її висловлювання;

  • на власну думку і її зміну;

  • сказати «ні»;

  • на свої гроші та їх використання;

  • ставити питання;

  • бути звичайною, а не ідеальною людиною;

  • на власні помилки;

  • вирішувати питання, які торкаються Вас особисто;

  • подобатися не всім;

  • ставити себе на перше місце;

  • змінювати своє життя.



Рекомендації дорослим (батькам, вчителям, психологам, соціальним педагогам тощо), як допомогти дітям зрозуміти свої почуття:

  • дайте дитині додаткову підтримку, підбадьорте її та будьте чуйні, терпимі, коли вона перебуває у стресовому стані, адже діти показують свої страждання та хвилювання за допомогою різної поведінки – надчутливою, замкненої, пустотливою;

  • будьте чуйні до почуттів, які виражає дитина словесно та іншим шляхом;

  • допоможіть дитям навчитися казати про свої почуття замість того, щоб дитина просто замкнулася;

  • навчіть вирішувати проблеми словесно, а не фізично; методом знаходження кращих способів для того, щоб впоратися з ситуацією;

  • допоможіть дітям заспокоюватись самостійно, коли вони прикро вражені. Наприклад, іноді діти старшого віку необхідно просто більше часу побути на одинці, тоді як молодші діти мають потребу в чутливій близкості з рідними;

  • проводьте співбесіди про почуття дитини, проектуючи ситуацію, яка його засмучує, на себе, виражаючи Ваші власні почуття (наприклад, «Мені стає сумно, коли я сперечаюся зі своїми друзями, можливо, тобі також»);

  • переконайте дитину, що у всіх дітей виникають почуття за певних обставин (наприклад, «Іноді діти лякаються і це нормально», «якщо щось не працює, це тебе дратує», «коли тебе дражнять, ти ображаєшся»);

  • діти молодшого віку потребують допомоги, щоб навчитися відмічати свої почуття. Це допомагає їм ввійти в емоції, біль, точно розпізнати їх та правильно впоратися з ними (наприклад, «Думаю, що ти плачеш тому, що ти стомився(лась), «Я знаю, що діти відібрали твій м’яч, і це тебе прикро вразило»);

  • іноді дітям легше відповісти на коментар, ніж на пряме питання, якщо щось не так ( наприклад, «Сашко, ти виглядаєш дещо засмученим. Напевно, ти думаєш про свою мамусю…»);

  • буває так, що дитині легше коментувати свої почуття в контексті почуттів більшості дітей ( наприклад, «Більшості дітей стає моторошно та сумно, коли іхній татусь та мама сваряться», «мабуть, всі діти ображаються та страждають, коли на них кричать, обзивають або не хочуть спілкуватися»).

Схожі:

Стоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї iconМіністерство освіти І науки україни
Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом ст. 53 Кожен має право на освіту. Повна загальна середня...
Стоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї iconЩо ми зазвичай розуміємо під насильством?
Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або...
Стоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї iconЩо ми зазвичай розуміємо під насильством?
Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або...
Стоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї iconСексуальне насильство над дітьми
Сексуальне посягання І насильство по відношенню до дітей І підлітків зустрічаються в різних культурах І в різні часи,...
Стоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї iconПлан Насильство в родині як соціальна проблема 1 Вступ 1
Соціологія бачить сім'ю як особливу цілісність, І ця її зацікавленість в дослідженні сім'ї як цілого, як системи ставить соціологію...
Стоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї iconРижко I. В. Екранне насильство: вплив на дітей та підлітків
Рижко I. В. Екранне насильство: вплив на дітей та підлітків // Науковий вісник Волынского национального университета имени Леси Украинки....
Стоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї iconДомашнє насильство
У цій статті ми хочемо розповісти, як визначити домашнього тирана І що робити, якщо ви стали жертвою насильства в сім'ї
Стоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї iconЛ екці я для батьків з правового виховання
Насильство – це засіб розв’язування конфліктів або отримування бажаного. Цей навик вони приносять у середовище, яке їх оточує: спочатку...
Стоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї iconПро вжиття заходів щодо запобігання насильству над дітьми
Жіночий консорціум України" за підтримки Міністерства освіти І науки України в 2009 році у навчальних закладах Вінницької, Кіровоградської,...
Стоп! Насильство над дитиною” Славутич, 2012 Насильство у сім`ї iconНасильство в сім'Ї. Шляхи запобігання
А він з великою вірогідністю був свідком домашнього насильства – чи приниження, чи ігнорування, чи навіть побиття матері, братика...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка