Авторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична




НазваАвторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична
Сторінка2/6
Дата конвертації02.03.2013
Розмір0.75 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Туризм > Документы
1   2   3   4   5   6

ОСІНЬ
На небі хмара –

Буде злива.

То восени звичайна справа.

І, як завжди, не сталось дива –

Не світить сонечко яскраво.

Але ж ми осінь любим дуже,

Тому сидимо і не тужим.

Залишусь вдома зайвий раз –

Пограю із сестрою в м’яч.


Овчаренко Влад, 1 (5)-Б клас,

учитель Кузнецова Н. М.

^ ПОЛІСЬКИЙ ТУМАН
Пейзаж казковий бачу я –

Травою вкрита вся земля,

Дерева-велетні у лісі.

Я бачу ранок на Поліссі.

І навкруги – куди не кинь –

Туманом вкрита далечінь.

А за туманом ледь світає,

Край неба начебто палає,

Природа завмерла, чекає

І сонце радо зустрічає.

А коли сонце зійде заревом,

Розтане це туманне марево,

Птахи почнуть співать пісень,

На землю прийде новий день.

Шевченко Вероніка, 2 (6)-Б клас,

учитель Зацаріна Л. Г.
^ МІЙ УЛЮБЛЕНЕЦЬ
Я живу в приватнім домі,

Наші статки всім відомі,

А для щастя повноти

Є собака й два коти.

Білого зовуть Пушок,

Він пухнастий, як сніжок.

А найкращий, друзі,

Темний котик – Кузя.

Він смугастий, наче тигрик,

Любить ласку, грати в ігри.

Любить ласощі поїсти,

На коліно мріє сісти.

Любить, щоб на руки взяли

І за вушком почесали.

А коли захоче їсти,

Не дозволить навіть сісти.

Так і ходить між ногами

У бабусі та у мами.

Він кумедний, він хороший,

Я обожнюю його,

Ні за які навіть гроші

Не віддам кота свого!

Шевченко Вероніка, 2(6)-Б клас,

учитель Зацаріна Л. Г.
^ РІДНИЙ КРАЙ
Рідний край – це ліс і поле,

Мама й тато в ріднім домі,

Мала хатка на просторі

І пшениченька в городі.
Рідна хатка, світла хатка,

Дивні рушники висять.

Стіни в ніжних перламутрах,

Стеля прямо до небес.
Стіни в милих натюрмортах

І гравюри, і портрети…

Є диван м’який, старенький,

Шафа з дерева, із кедра,

Крісло, як малюнок давній.
Хата вся повна добра.

Я люблю цю хату рідну,

В ній уся моя душа.
Баскаков Андрій, 2 (6)-А клас,

учитель Вагабова О. М.

^ НАША ЗІРОЧКА

ДАША

БОНДАРЧУК

Шалені пригоди пані Марусі
- Эх, дороги... Пыль да туман! Холода, тревоги да степной бурьян!..
Ой, дурна, дурна! Ой, та чи ж мені щастя не було? Чи я з ними котлеток не нюхала, чи холодно мені було, чи голодно, чи самотньо? Ні, щастя їй захотілось! Показати, що і ми не безхарактерні! Любі мої, хороші... пам'ятаєте, як нам разом було? Як ви мене принесли таку маленьку-маленьку? Ви ж мені велетнями здавались! Я чортеня таке: очі жовті-жовті, чорна, як ніч! І полювати за вами одразу надумала, хазяйка. Мале було, дурне! Та чи порозумнішало? Тікати, тікати... А як я з нею познайомилась? То був найщасливіший день у моєму житті! Вона зайшла в кімнату й побачила мене. А я... я сиділа на підлозі й жувала шкарпетку. Несмачно так, гірко, нащо робила - не знаю... Так от, сиділа я, жувала ту шкарпетку і не здогадувалась, що зараз - найважливіша мить мого життя! А вона забрала в мене шкарпетку і сказала, що вовна синього кольору не піде мені на користь. І я зовсім не образилась. Не знаю я, корисна ця шкарпетка була чи ні, але коли вона взяла мене на руки, мені все було байдуже. Так добре стало, ніби з мамою... Які ж теплі в неї рученята!
Де ви, поверніться! Мені лячно, самотньо! Я ж порудію від такого стресу...

А наш перший переїзд? Я тоді ніби під валеріанкою була! Поки мене не винесли з під'їзду, все було наче й непогано (але страшно дико!) , а ось коли винесли... Тут-то й почались «Американські гірки»! Спочатку я полізла малій на голову, ніби завойовник Евересту. На мене не діяли ніякі прохання пожаліти хоча б обличчя. Я впала з маківки малої, але швидко мобілізувала всі свої котячі можливості і мужньо вчепилась у шиньйон бабусі.
Нестерпна бабусенція трусила, трусила головою і таки струсила нас із себе, і ми з шиньйоном, ніжно обіймаючись, полетіли разом у романтичну подорож у кущі. Тут наші дороги розійшлись, адже я, підскочивши і зробивши неймовірний повітряний кульбіт, уже летіла до вазона з фікусом, який тримав чоловік. Той не розгубився і впустив фікус. Світла пам'ять фікусові!.. Я долетіла до сорочки чоловіка і швидко зробила з неї десять непоганих стрічок, віддекорувала, можна сказати! Тоді мені стало взагалі весело, і я, виконавши ще декілька акробатичних трюків, почала скакати по двору, як кінь Пржевальського, і видавати бойові кличі а-ля ніндзя! А далі не пам'ятаю... І як до нового дому, доїхали не пам'ятаю... Але, мабуть, ловити шалену кішку було дуже весело!

А ще, ще... Ще ми в футбол тенісними м'ячиками грали! А як допомагала робити їй уроки? І на клавіатурі сиділа, і на олівець, коли ним писали, полювати намагалась! ... Моя перша гроза. Страшніше мені було тільки на мій перший Новий рік (ото, що ви називаєте

салютами, то смерть моїй нервовій системі... так-так, я недарма під ванною ховалась! – то було моє бомбосховище) і зараз. Утікачка, теж мені, насмішила! Так от, я тоді залізла на антресолі. Досі не розумію, як я то зробила, хоча після переїзду чи треба цьому дивуватись?..
А як я мішури наїлась! Вам смішно, «блискітки з рота»! А мені погано було. Але ж ви мене і врятували... Я ж люблю вас, люди, люблю і любила! Ну пробачте мене, ну знайдіть уже мене!

Як тут бридко. Бруд кругом, якісь коти недоглянуті, скалічені, чимось смердить жахливо...нащо було тікати, га? Щоб горя надивитись? І головне, через що?.. Маячня ж повна! Я, бачте, до малої на подушку залізла, спати, ось вона мене і штурхонула! А я ж знала. іцо вона цього не любить... Але мені все одно було. Зовсім знахабніла.. Ось ходила павою, злилася, мовляв, влаштували «добрий ранок»! Тільки подумати, мені, такому делікатному створінню, я ж, можна сказати, диво, мені замість «світлого вам раночку, ваша високосте!» - стусана! Ще й бурчить: «Прилізла, куди не кликали!» То й що: Я тут також живу, маю права, обов'язки! Ось ходила я так, докладала усім про свій обов'язок – радувати око своїм неперевершеним виглядом, але ніхто мене не слухав. Вони пили каву, збирались хто куди, говорили про щось повсякденне. І не помічали мене! Тут мене й осяяло! Я від них утікатиму! Вони, мовляв, помітять, ще й ридатимуть за мною! Але я, ні-ні, не повернусь. Я буду жити на волі! Так! І ось, просякнута

мареннями про волю, вийшла на балкон, вибрала вдалу точку спостереження (між двома лижами, там, де ще банка з-під фарби стоїть і чавунна праска) і дочекалася моменту, коли вони зачинять балконні двері і підуть у своїх справах. Усе. Тепер шляху назад для мене не було. Я вилізла на поручні, примружилась, | як стрибнула!.. За декілька секунд усе моє життя промайнуло перед очима... Я відчула твердь під ногами, точніше сказати, під хвостом... А ще кажуть, кішки на лапи приземляються! Перша думка: «Я в пеклі чи в раю?», далі: «А який він, котячий рай? Там, де годують шпротами, є сотні мишей, отих, що заводяться, якщо їх за хвіст покрутити?», потім: «Ой, а боляче як!», а далі я розплющила одне око. Земля, земля, земля! Але хто ж знав, що та земля така страшна??
Що тут не годують (я дві години ганялася за горобцями, але вони виявилися сильнішими за мене!), що тут є чужі люди, а що найстрашніше, що тут є собаки! Сиджу я, значить, на абрикосі (за горобцем залізла, а злізти... та чи я хвора, там же високо!) Сиджу, і тут... Ви не повірите! Такий неймовірно великий собака! Я очі заплющила, сиджу і вмовляю себе: «Я невидимка, невидимка, невидимка! Я маленька і невидима, мене ніхто не бачить!» Та собака не знав про мою невидимість, і як загавкає! Я перелякалась, перекинулась через голову, і злетіла з того дерева. А собака величезний! Я дар руху загубила! Тільки дивлюсь на нього... а він на мене. Так дивимось один на одного, уважно, ніби для фоторобота, і тут він знову своє: «Га-а-а-а-а-а-в!» До мене дар руху швидко повернувся, і я в першу ж щілину шмигнула. І впала... І сиджу тут. Бридко, сморід, страшно... «Эх, дороги, пыль да туман, холода...» Що там таке? Голос знайомий, ще й кицькає, здається... І дійсно, здалось: «Холода, тревоги да степной бурьян!»

Ой, знову. Та не здалось, ні! Що там... Ой! Рідні мої, хороші! Знайшли, прийшли! Ой... Я ж так вас чекала! Ой! А по носу за що?? Та чи не все одно? Рідні мої... Нікуди більш не подінуся, ніколи! Я вас так люблю!
Бондарчук Дар'я, 5(9)-Г кл.,

учитель Мацуєва С. В.

^ Про свою країну
Хлібні ниви, високі гори, буйне Чорне море, мерехтливі води Черемоша й Прута й широкий, спокійний Дніпро... Іронічна Одеса, діловий Дніпропетровськ, етнічна Полтава, символічній Київ, різнобарвний, ніби клаптикова ковдра, Кам'янець-Подільський... Сміх і туга, краса і бруд, холод і спека, політ і плазування.

Набір слів? Ні. Це - Україна. Така жива і яскрава, така світла, така багата, така молода, така моя. Ні, наша. Нас сорок шість мільйонів. Ми всі різні. Добрі й злі, низькі й високі, ласкаві та суворі, руді та світлі, зеленоокі та кароокі, юні та пристаркуваті, сентиментальні та тверді. Ми можемо не знати слів Гімну цієї країни, можемо сказати перше і останнє слово у своєму житті російською мовою, можемо жодного разу не вдягнути вишиванки та не спробувати кулешу, і ми не кричимо про те, хто ми є. Але все ж ми є! Ми вболіваємо за «Дніпро», хоча вже й не згадаємо, коли вони вигравали в останній раз, і за Кличків, бо то наші хлопці. Ми милуємося Андріївським узвозом у всі пори року, ховаємося від спеки в хащах Монастирського острова, купаємося в Самарі, незважаючи на її зеленкуватий відтінок.

Знаємо, коли в цієї країни День Незалежності, і святкуємо його пишніше власного дня народження. Святкуємо, розмахуючи над головою жовто-блакитними прапорами. Жовто- блакитними! Не зелено-червоними, не синьо-біло-червоними, а саме цими, прапорами кольору пшениці і неба, піску і моря, соняшників і волошок - прапорами цієї країни. Ми можемо десятки разів бачити її кордони з протилежного боку, але щоразу ми повертаємося сюди, де б ми не були, в яких чудових краях. І наші діти народжуватимуться й ростимуть тут, у країні Черемоша й Прута, мальовничого Монастирського острова та швидкого Харкова. І вони знатимуть про те, хто вони.

Де б ти не був і ким би себе не вважав, але якщо ти народився у цій країні, то ти з нами!

Адже ти - українець! Адже ми - українці!

Бондарчу к Дар'я, 5(9)-Г клас,

учитель Мацуєва С. В.


^ Спогади. Літо.
Червону кульку підносить у фіалково-сині небеса, до заходу сонця... Великі, блакитні, як саме небо, очі вдивляються в ці рідні простори, а душі линуть вдалечінь за яскравою, радісною, літньо-червоною кулькою...

Думки про літо. Літо, що тікає. Вже закінчується серпень, невдовзі маленькі школярики з бантиками та з новенькими, барвистими рюкзаками за плечима вирушать до школи. Пролунає перший дзвоник. Зацвітуть айстри, останні гості з літа. А згодом, після жовтої палітри і холодних дощів, світ стане білим, як аркуш паперу... Буде тиха туга осені,
букети з золотого листя, день народження рідного міста і рідної людини, будуть сніжки, морозиво, що в січні чомусь найсмачніше, будуть феєрверки і «Блакитний вогник», буде ялинка, мандарини, Дід Мороз, в якого так хочеться вірити, і знову буде літо. Дуже скоро.
Але ж... не це!

Так, це літо було надзвичайним. Дзвінке, неначе солов'їний спів, солодке, як цукрова вата, свіже, як подих вітерцю, барвисте, подібно до балу-маскараду, швидке, неначе саме життя. Воно було багате на зустрічі, знайомства, подорожі. Багате на свіжі вечори, багате на смачні ягоди. Мало воно і теплі ріки, і розігріті міста, мало соняшникові поля, ніжні ромашки й найгарніші зорі. Мало купання у фонтанах, бульвари, що тонули в зелені, широкі проспекти, безкраї ліси, прогулянки калюжами під теплим дощем. Були сльози і сміх, здобутки і втрати, перемоги і програші. Були усмішки - чесні, відкриті, хитрі, жорстокі й фальшиві. Були дитячі розваги й печаль. У цього літа було все, але такого літа
більше не буде...

...Тоненькі дитячі пальчики не втримують кульку - і вона лине в небеса. Беззвучно.
Назавжди.

Прощавай!

Бондарчук Дар'я, 5(9)-Г клас,

учитель Мацуєва С. В.

^ Пісні ранньої осені

Шкільна лінійка. Квіти, бантики, посмішки, промови вчителя, виступи самодіяльності - все як завжди. Ти в п'ятому ряду, бо не найнижчий і не наймолодший, у дбайливо випрасуваній маминими рученьками сорочці, з класичними червоними трояндами. Ти - учень уже тепер десятого класу. Такий самий хлопець, як і всі інші. Любиш футбол, невдало пробував курити, вчишся і не добре, і не погано. І, що дивно, не вважаєш себе особливим.
Сам знаєш, що такий , як інші. Зараз тобі не вельми цікаво, хто виступає і що взагалі коїться. Ти знаєш, що це дійство неодмінно кожного року завершується одним і тим самим: дзвоник, кабінет, уроки. Ти навіть радий цьому, бо вже навідпочивався і скучив... І десь серед потоку твоїх думок ти починаєш вирізняти неясний дзвін, такий слабкий, ніжний, ніби бринить на вітру павутинка. Дзвін стає помітним, ти вихоплюєш з нього мелодію й м'який, теплий, ніби рідний голос, обертаєшся й бачиш серед людей, у стороні, дівчину: невисока, темне кучеряве волосся, що під променями сонця виблискує іскорками, великі зелені замріяні очі, ледь помітний рум'янець на блідій шкірі, тонкі губи трішечки рухаються, ніби просто шепочуть слова старої вальсової пісеньки: «Здрастуй, школо, наш рідний садочок…», і тебе поглинають думки...

Вулиця. Думки. Плеєр. Злегка пожовкле листя, але все ще пронизливо-синє, літнє, тепле небо. Восени сумувати - це нормально. Ось і ти піддався суму, і також засинаєш, як і природа. Ти йдеш міським бульваром, кудись квапишся, як і десятки людей довкола, в навушниках лунає твій улюблений джаз. Ніхто тебе, невелику людинку в сірому пальті й із сірими очима, не помічає. Але тобі від цього навіть добре. Навіщо тобі люди довкола?
Сумувати легше на самоті... Але раптом у тягучі мотиви Луї Армстронга вливається дзвін. Спочатку тобі це не зрозуміло, тільки якась тривога зароджується й болить у грудях. Тобі знайомий цей дзвін, і ти починаєш шукати її, озираючись. Бачиш її. Вона годує голубів.
Наперекір усім, усміхнена і щаслива. На ній жовте пальто й небесно-синій шарф. Тривога відходить, ти продовжуєш свій шлях разом з натовпом... Але в голові все ще мелодія дзвону: «Відлітають в ирій журавлі, жовте листя облітає з віт... Будуть нові весни на Землі, запалає в лузі новий цвіт».

Солодкий сон або безсоння? Ні те, ні інше. Ніби спиш, а ніби мучишся. Цей клятий дзвін! Скільки ж ще він буде звучати??. «Коли ти наодинці, всі навколо золотоординці...» Губи, губи, що постійно щось шепочуть. «Ось і осінь, і відлетіли вже птахи. Вже відірвався від землі останній журавлиний клин...» Очі, що сміються... «В останню цю осінь...» Ні, ні, ні! Це неможливо! Ти підхоплюєшся з ліжка, підходиш до вікна, підводиш очі і... на даху будинку навпроти, на самому краю маленька людська фігурка…

Дощ... Цей густий осінній дощ. З ним із небес ллється листя. Ховаючись під капюшоном, ти просто йдеш. Тобі все одно, куди й навіщо. Ти просто хочеш побачити ті очі, почути той шепіт. І раптом... ти найщасливіша людина на Землі! Вона йде, не обминаючи калюж, боса, без парасолі. Біжиш за нею й ледве встигаєш, хоча вона майже поряд. Наздоганяєш. У голові лише дзвін, думки розбіглися, сховались, і ти просто питаєш: «Хто ти?» Вона сміється, оксамитово, м'яко: «А ти як гадаєш?» - «Моє життя, моя туга, моя радість, моя осінь!» - «Ха-ха! Вгадав. Вгадав!» Раптом вона стає сумна: «... Але надто пізно, я вже повинна йти...» Ти знаєш, що не пізно, що не може бути пізно, береш її за руку, йдеш і точно знаєш, що ці пісні твої... Дзвін зникає, і вас нема. Сховані за дощем. «... Дощ… прогримів дахами, розлякав усіх, дощ...»


Бондарчук Дар'я, 5(9)-Г клас,

учитель Мацуєва С. В.

НАШІ ЮНІ

ПРОЗАЇКИ
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Авторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична iconЗаступник директора з виховної роботи, Самойлович Л.І., вчитель історії сзош№2
Дмитрієва Р. М. заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель української мови та літератури вищої категорії
Авторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична iconП ереможець у номінації "Образотворче мистецтво"
Латіфова Неллі Григорівна (1979 року народження) – учитель образотворчого мистецтва І кваліфікаційної категорії, заступник директора...
Авторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична iconЗаступник директора відповідає за правильну організацію навчально-виховного...
...
Авторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична iconДиплом І ступеня нагороджені: Відділення літературознавства, фольклористики...
Секція «Українська література» Олійник Вікторія Олександрівна, учениця 9 класу Гнатовецької зош І-ІІІ ст. (науковий керівник Бандровська...
Авторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична iconПроек т «невстигаючий обдарований учень» Виконавець-заступник директора...
Учасники проекту: заступник директора з навчально- спортивної роботи,психолог, соціальний педагог, керівники мо, учні
Авторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична iconДиплом І ступеня нагороджені: Відділення літературознавства, фольклористики...
«Українська література» Галашевський Євген Ігорович, учень 10 класу Чорноострівського навчально-виховного комплексу (науковий керівник...
Авторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична iconБобіна Азбука споживача Посібник зошит для вчителів та учнів 3-го класу м
Н. Г. Пуцак, старший вчитель, заступник директора з навчально-виховної роботи Нетішинської зош І-ІІІ ступенів №2
Авторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична iconПлан заходів щодо відзначення
Учителі української мови та літератури Шаповал І.І. (класний керівник 6-а класу), Закутна В. М. (класний керівник 8-а класу)
Авторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична iconТворча робота учениці 11 класу Романюк Віти Володимирівни Керівник:...
Життя людини у будь-якому суспі­льстві залежить від певного загаль­ноприйнятого, традиційно встанов­леного порядку
Авторський колектив: Керівник проекту Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора з навчально-виховної роботи Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-а класу Зміст Розділ І. Муза поетична iconІнструкція № О. П. Для заступника директора з навчально-виховної роботи
Перед призначенням на роботу І періодично, один раз на рік, заступник директора закладу освіти повинен проходити медичний огляд
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка