«Філософські основи сучасного»




Назва«Філософські основи сучасного»
Сторінка1/3
Дата конвертації14.08.2013
Розмір0.57 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Туризм > Документы
  1   2   3
Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Кафедра лазерної техніки та фізико-технічних технологій

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Філософські проблеми наукового пізнання

на тему: «Філософські основи сучасного»

Виконала:

студентка 6го курсу

групи МЛ-61 ММІ

Сабибіна Варвара Олександрівна

Перевірила:

Рубанець Олександра Михайлівна

Київ 2011

Зміст

  1. Філософія туризму

  2. Туризм, як чинник у формуванні моральних засад суспільного життя

  3. Соціоінтегративна сутність туризму (соціально-філософський та праксеологічний аспекти)

  4. Визначення ролі та місця туризму. Туризм, як фактор забезпечення миру на Землі

  5. Туристична сфера України

5.1. Проблеми, що стоять на шляху створення рівних можливостей для суб'єктів туристичної діяльності

5.2. Авторитет України у світовому туристичному співтоваристві

5.3. Перспективні напрями українського туризму

5.4. Необхідні ресурси та умови для розвитку українського туризму

Висновки

Література

Вступ

Зростання місця і ролі сфери туризму у сучасному світі є привабливим предметом дослідження з кількох причин. По-перше, глобалізація сучасного світу є наслідком зміни змісту і характеру праці, що викликає значне підвищення мобільності людини не тільки у статусі робочої сили, оскільки нині виробниче спілкування стає інтенсивним і не прив'язаним до конкретного робочого місця. Техногенний характер праці змінюється на більш гуманітарний, тому людина починає відчувати власну спроможність і потребу більше знати, більше спостерігати, бути присутньою особисто там, де відбуваються події, які визначають сутність епохи. Це стосується усіх без винятку подій: від відкриття Олімпійських ігор і вивчення іноземних мов до запуску штучного супутника Землі чи Інтернет-програми. Усе залежить від професійного спрямування особистості і її власного інтересу.

По-друге, туристська діяльність людини та її наслідки детермінують вирішення таких важливих соціальних завдань, зокрема повноцінне відтворення людини як біосоціальної істоти, яка не може довго перебувати в умовах монотонності і рутинності, а потребує нових емоційно-чуттєвих вражень, збагачення власного і вивчення накопиченого іншими позитивного досвіду облаштування повсякденного життя і набуття сталих форм соціального розвитку.

По-третє, туризм є джерелом економічного зростання будь-якої країни, оскільки у цій сфері циркулюють досить великі фінансові потоки, що виникають на основі зростання значення форм дозвілля людини і є її добровільним власним прагненням до використання людинотворчої спрямованості туризму. При цьому ми виходимо з того, що мова повинна йти про туризм як сферу суспільного виробництва з усіма її структурними і функціональними характеристиками.

По-четверте, туризм водночас є найбільшою і найдинамічнішою індустрією світу, розгалуженою соціальною службою, яка надає робочі місця мільйонам людей. Туризм - це система подорожей та екскурсій, і водночас, форма рекреалогії, заснована на антропоекологічній парадигмі; це спосіб життя, привабливе хобі, спосіб одержання насолоди від життя, задоволення потреб. Варто підкреслити, що в туризмі існує суспільна сфера гостинності, яка особливо виразно демонструє його людиноприймальний характер. "Інститут гостинності, до речі, - один із найдавніших в історії людської цивілізації. Гостинність (від гр. "проксенія") набула широкого розвитку ще в стародавній Елладі. У 78 античних державах-полісах право та обов'язок піклуватися про іноземців одержували лише знатні громадяни - проксени. З часом гостинність перетворилася на справжню індустрію, в якій задіяні мільйони працівників, що забезпечують готельний та ресторанний бізнес, побут, відпочинок та розваги туристів, задовольняють їх різнопланові потреби та інтереси", - слушно зазначає В.Пазенок .

По-п'яте, це явище слід вивчити якомога швидше, оскільки участь у загальноєвропейському домі потребує уточнення багатьох основоположних термінів, зокрема таких, як демократія, влада, соціальне благополуччя, добробут, соціальні гарантії та ін. Оскільки термін "гостинність" офіційно було введено у наукову сферу, як відомо, 1982 року на конференції національних асоціацій готелів і ресторанів Європейської Економічної Співдружності (ЄЕС), то це поняття також треба наповнювати конкретним смислом і порівнювати його тлумачення у різних етнонаціональних громадах і соціально-політичних системах.

По-шосте, для нас, українців, інтерес до вивчення гостинності як атрибутивної властивості туристичної сфери є не тільки природним і економічно обґрунтованим, а водночас і політично виправданим, оскільки Україна повинна ефективно підготуватись і гідно провести всесвітньо відомі футбольні змагання "Євро-2012".

По-сьоме, для надання якісних послуг європейським громадянам, що відвідають Україну найближчим часом, потрібно готувати кадри нової генерації у туристичній сфері. Адже загальновідомо, що висококваліфіковані кадри - основа будь-якої успішної діяльності в усіх без винятку галузях народного господарства як державного підпорядкування, так і приватного сектору.

Створення вітчизняної системи підготовки фахівців з державного управління для сфери туризму зумовлює необхідність обґрунтування наукових засад їх підготовки відповідно до сучасних світових тенденцій і національних інтересів України, а також розвитку й структуризації мережі навчальних закладів та інститутів перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів.

Процес формування в усіх регіонах України достатньої кількості управлінських кадрів, здатних господарювати в умовах ринкової економіки, впроваджувати європейські стандарти і новітні технології, зокрема і в туристичній галузі, детермінує потребу розбудови співпраці України з державами-членами ЄС, створення системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців як на теоретичному рівні, так і під час навчання, перепідготовки та стажування у спеціалізованих навчальних закладах та органах влади держав-членів ЄС.

Очікуваним наслідком цього кроку має стати успішне входження України до числа передових країн світу і, у першу чергу, до європейських структур, до чого ми так прагнемо уже не один рік, маючи політичний капітал визволителів народів Європи від фашизму.

^ Філософія туризму

Теорія туризму (туризмологія, туристика, туризмознавство) має у системно-структурному вигляді відобразити феномен туризму, всі його складові. Репрезентуючи туризм як духовне і соціокультурне явище, як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, вираження її суспільної та духовної сутності, філософія здатна виконувати методологічну функцію щодо інших наук про туризм, збагачуюсь у своєму світоглядному змісті їхніми науковими доробками.

Не буде перебільшенням стверджувати, що філософія туризму поступово набуває певної дисциплінарної автономії у межах європейської та й світової соціальної філософії. В туризмології існує коло проблем, які аналізуються лише філософськими засобами і про які можна говорити насамперед мовою філософських понять - таких як розвиток, істина, справедливість, свобода і відповідальність - справедливо наголошує І. А. Зязюн. "Найбільшої уваги потребує туризм в аспекті філософської і соціальної обумовленості його як "способу" і як "цінності" [1;2].

В філософії туризму, безумовно, є і власна історико-філософська традиція. Це насамперед стосується періоду, коли туризм набув самостійного значення як специфічна галузь індустрії, система організації подорожей, інститут гостинності, що, у свою чергу, уможливило появу перших наукових узагальнень такого феномена, як туризм. Але значний інтерес викликає і та література, в якій містяться паративи (оповіді, спогади, спостереження) стародавніх мандрівників, "людини, що подорожує" різних історичних часів. "Становлення історико-філософської традиції осмислення подорожей і мандрівок", справедливо вважає професор М. В. Цюрупа, "повернення до витоків" - важливий концепт філософії і культурології туризму.

Відбиття явища туризму у специфічний філософський спосіб зумовлює те, що філософія туризму виступає як своєрідна соціально-філософська феноменологія, її об'єктом є суспільство як "життєвий світ" людини, як джерело її культурного досвіду, що його вона набуває в результаті комунікативної дії зі світом культури, з досвідом Іншого та Інших (інтерсуб'єктивність та міжсуб'єктна комунікація). Основна ідея феноменології - нерозривність і в той же час взаємна незведеність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, соціуму і духовної культури своєрідно трансформується у філософії туризму. Велике значення у феноменології надається проблемі значення, смислу, інтерпретації. Всі ці проблеми конкретно розв'язуються в туристській практиці, яка дозволяє людині осягнути навколишню дійсність і розшифровувати смислові засади культури.

Філософське осмислення феномена туризму реалізується і завдяки його герменевтичним потенціям. Розуміння і сприйняття цінностей культури, яке здійснюється в туристських подорожах, реалізується через витлумачення, інтерпретацію (герменевтика). Людина, що пізнає, не лише слухає розповіді і спостерігає, а й особисто "розшифровує" зміст пам'яток історії, шедеврів архітектури, "витворів природи", тим самим освоює їх, робить своїм ("привласнення"). Герменевтика є феноменологією людського буття (Dasein), однією із граней якого є мандрівки, подорожі, відвідування, поїздки і походи. За допомогою процедури герменевтичного розкодування культурних символів виявляються об'єктивні, онтологічні параметри людського існування, тобто ті умови, завдяки яким це буття може бути тим, чим воно є. Ці умови є екзистенціалами буття людини, що подорожує. Пізнаючи "світ Іншого", людина водночас уявляє і осмислює багатоваріантність культурного середовища і туристичного простору, визначає особливості свого існування, порівнює його з життям інших. Порівнювальність, компаративізм, оцінювання та самоідентифікація - важливі світоглядно-філософські риси, які ініціюються туристськими подіями. Внаслідок і цього у людини формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів - задоволення і незадоволення, заздрощів і гордощів, радощів та розчарувань тощо.

Тим самим туризм виявляє своє антропологічне значення. Насичений філософським, людиноцентрованим змістом, туризм справляє розвиваючий вплив на особистість як професійного діяча туристської справи, так і на пересічного учасника туристських подій. Вони відчувають себе причетним до створення ноосфери, світу цивілізованого людського єднання, в якому людина є не випадковим чужинцем, а законним жителем або господарем. Звичайно, це усвідомлення, характер відчуттів випадковості чи закономірності перебування у цьому світі великою мірою залежить від суб'єкта туристської дії - функціонера, менеджера чи відвідувача, мандрівника, звичайного туриста, від його життєвого досвіду, культури, освіченості, мотивації діяльності тощо. Звичайно, не можна при цьому не враховувати те, що неабияку роль у туризмі відіграють фінансові можливості як володаря туристських послуг, так і тих, хто їх споживає, - елітарного, ексклюзивного туриста, який подорожує за "альтернативною" програмою, чи учасника туризму соціального, так би мовити, "стереотипного". Але, як свідчить практика, для туриста, який здійснює поїздку з діловими, науковими, культурно-пізнавальними цілями, головним є незабутні враження від зустрічей з історією, культурою та звичаями інших народів і країн, позитивні емоції, як правило, переважають порівняно із незручностями, що нерідко трапляються під час подорожі: "Сотри случайные черты и ты увидишь - мир прекрасен."(0. Блок).

^ Туризм, як чинник у формуванні моральних засад суспільного життя

Туризм є ефективним засобом реалізації людських цінностей. Насамперед таких, як вибір, свобода, зацікавленість, бажання, дружелюбство, самоідентифікація та самореалізація тощо. Аксеологічшй, ціннісний аспект туристської діяльності є одним із вагомих чинників філософії туризму. Результатом навіть короткочасних поїздок є поглиблення власних уявлень про цінності спілкування, доброзичливість, щирість, відкритість, толерантність, справедливість тощо. Залежно від наслідків контактів відбувається певна корекція ціннісних орієнтацій індивіда, перегляд власних уявлень про переваги чи вади "іншого, ніжу тебе" способу життя. Високого філософсько-гуманістичного значення внаслідок ціннісного опанування світу набуває формування комунікативної культури особистості, культури спілкування, взаємоповаги, толерантності. За оцінкою авторитетних міжнародних організацій, таких як ООН, ЮНЕСКО XXI століття має стати часом "гуманітарного повороту", переходом від деструктивного типу цивілізації з її варварським ставленням до природи, ксенофобією, жорстким економічним та політичним суперництвом до її людиноорієнтованої моделі.

Одним із чинників формування "цивілізації людини" є етика спілкування і співжиття. Ґрунтуючись на принципах визнання рівноправності діалогічних переконань і життєвих позицій, поєднання цінностей індивідуальної свободи і спільної відповідальності, ця етика утворює підвалини загальнолюдської культури. "Комунікативна культура" - основна ланка концепції "нового гуманізму", який, у свою чергу, є одним із уособлень теоретичної моделі "вселюдських цінностей", тих аксеологічних максимумів, інваріантний зміст яких, конкретизуючись у кожну нову історичну епоху, забезпечує усталеність існування людської спільноти, наступність процесів суспільного життя. Як найдемократичніша форма людських взаємин, туризм здатний сприяти моральній меліорації, оздоровленню сучасного суспільства, яке гостро потерпає від набутого соціального імунодефіціту - браку щирості і теплоти людського спілкування. Гуманістично-терапевтичний сенс комунікативної культури визначається її ціннісними нормативами, серед яких пріоритетними є визнання гідності людини (принцип самодостатності особистості); доброзичливого ставлення до альтернативних або несхожих думок, переконань, способів життя (принцип толерантності). Взаємодіючи і взаємодоповнюючи один одного, ці принципи в разі їх дотримання сприяють утворенню моральної аури спілкування, суспільної атмосфери довіри як підґрунтя дружнього єднання, соціальної злагоди і цивілізованого консенсусу.

З теоретичного погляду довіра як соціальна цінність майже не вивчена. Але незаперечно те, що ситуація підозри, недовіри, ксенофобії, досить типова для нашого сьогодення, актуалізує значення цієї якості людського співжиття. В тому числі в її ідеально-орієнтуючому аспекті. Згідно з Е.Дюркгеймом, довіра - це зв'язок, позбавлений утилітарно-егоїстичного інтересу, взаємодія, яка багато в чому не може бути пояснена раціонально. Довіра - індикатор "доконтрактової солідарності" (Р. Мертон), особисто-інтимний і водночас надіндивідуальний елемент людського співжиття, який забезпечує певну рівновагу в стихійному світові повсякденних зустрічей людей. Довіра - дещо більше, ніж констатація необхідності і неминучості виваженої прагматики людського існування: "ти - мені, я - тобі". Туристські комунікації дозволяють встановлювати відносини невимушеного добровільного спілкування, заснованого саме на довірі, щирості, добродійності.

Туризм здатний примиряти конфронтуючих, його комунікативні можливості дозволяють досягати "інтерсуб'єктивного узгодження смислу та істини" (К.-О. Аппель). "Справжній турист", як правило, людина "діалогічного стилю", здатна не на фатичне, тобто беззмістовне, пустопорожнє, формальне спілкування, а на фактичне, зацікавлене, морально значиме і соціально перспективне. Звичайно, культура спілкування, довірчі стосунки не виникають автоматично, вони потребують значних вольових зусиль, бажання домовлятися, психологічної налаштованості на доброзичливі контакти. Забезпечити таку культуру покликані всі суспільні інституції - економіка, політика, дипломатія, освіта, наука, мистецтво. Але однією з центральних ланок, здатних інтегрувати людство, долати тенденції сепаратизму, розколу, ворожнечі і взаємопідозри, є туризм.

Власними надзвичайно багатогранними можливостями туризм здатний розв'язувати цілу низку взаємопов'язаних проблем високого суспільного звучання. Одна з них - забезпечення інтеграції нашого "розірваного світу", сприяння посиленню тенденцій солідарності, комунітаризму. "...Завдяки прямим, спонтанним і недокучливим контактам, що їх здійснюють чоловіки і жінки, які представляють різні культури і способи життя, туризм, - зазначає Глобальний етичний кодекс туриста, - сприяє забезпеченню в світовій та регіональній спільнотах атмосфери добросусідства і гостинності" [3]. Учасники таких "недокучливих", невимушених зустрічей - а їх число з року в рік зростає, своїм спілкуванням витворюють альтернативну (або доповнювальну) Інтернету-живу загальнопланетарну мережу міжіндивідуальної комунікації.

Туристське спілкування - одна з універсальних форм міжособистісного спілкування, яка за умов інтернаціоналізації та глобалізації життя людей перетворилася на один із важливих факторів, що визначають якість життя людства. І не випадково туризм визначають як ефективний канал "народної дипломатії". Адже людські взаємини розташовуються "вище урядів", вони безпосередні, щирі, прозорі, теплі. В цьому відношенні великим гуманістичним потенціалом наділені такі різновиди туризму, як соціальний, родинний, молодіжний, релігійний, "ностальгічний", "подієвий", а також туризм для людей похилого віку та інвалідів. Можна цілком погодитися з твердженням французького професора М. Бідо проте, що "туризм співзвучний гуманізмові". Антропологічна та ціннісна функції філософії туризму підкреслюють, що головна ставка в туризмі робиться на людину, яка самореалізується, на відміну від людини політичної чи економічної, яка проявляє свою частковість, виконуючи конкретну функцію.

У розумінні туризму як суто "людського підприємництва" вагому роль відіграє здатність теоретика виокремити екзистенціальний вимір буття мандрівника, насамперед у його єдності з природою, визначальним середовищем людини, що подорожує. "Туризм - особлива форма зв'язку людини з природою. З епізодичного, затьмареного умовами повсякденності, щоденного поспіху, "марноти марнот" туризм перетворюється на постійно діючий, звільнений від пут повсякденності домінуючий серед інших способів екзистенційного буття". Стверджуючи це професор Г. І. Горак вважає, що "екзистенційно-особистісне ставлення до природи, можливості здійснення "реалізуються в різних видах туризму, але насамперед у "зеленому" туризмі, який найкраще відбиває глибинну сутність людської екзистенції у її природних вимірах" [4;5].

Аналогічну думку висловлює В. А. Малахов, який водночас істотно поглиблює розуміння екзистенціійного аспекту туристських подорожей. "Феномен туризму визначається тим, що туристичні траєкторії принципово зворотні. Людина може подорожувати, а потім повернутися додому й займатися попередніми справами. Це може бути і недоліком, і здобутком даного типу діяльності. Він підкреслює екзистенційну легкість, притаманну справжньому туризму, це не проща, не паломництво" [6;7].

Отже можна стверджувати, що в філософії туризму правомірно виділити два основних розділи - філософсько-методологічний, загальний, який має справу з гносеологічною, герменевтичною, феноменологічною, антропологічною, аксеологічною функціями туризму, та культурологічний і праксеологічний, соціально-діяльнісний. Праксеологія як філософська концепція діяльності, що має статус програмно-концептуального проекту, теоретичне підґрунтя моделювання розвитку туризму, розробки програм та генеральних планів його вдосконалення. Згідно з одним із фундаторів праксеології польським філософом П. Котарбінським вона покликана методологічно, науково обґрунтувати логіку організації праці ("граматика дії"). Філософським базисом праксеології, за Котарбінським, є прагматизм, а також своєрідно інтерпретована теорія практичного ставлення до світу.

Важливою складовою філософії туризму є його морально-психологічний компонент. Етика туризму - одна з форм професійної моралі для тих, хто фахово займається цим видом суспільної діяльності. Однак про певні моральні норми і межі, в яких має розгортатися туристська діяльність, люди почали замислюватися задовго до появи самого поняття "туризм". На міжнародному семінарі "Реалізація етичних принципів при розвитку туризму" (вересень 2000р., Тель-Авів) підкреслювалося, що в поведінці як туриста, так і фахівця туристської справи (туроператор, турагент, керівник турфірми тощо) морально-психологічні якості посідають чільне місце. Кожна порядна, вихована особистість при зустрічі з незнайомими людьми намагається, як правило, справити приємне враження, бути приязною, привітною, уважною. Інша річ, що для окремої частини цих людей моральна культура виявляється суто функціональною, або показовою, адже нечемне поводження з "клієнтом" загрожує успішному бізнесу. Однак сучасний погляд на туризм та його дійових осіб полягає в тому, що туристський бізнес як форма суспільної діяльності також повинна повною мірою відповідати "людським вимірам" [14], бути гуманно-центрованою, при цьому не за формою, а за суттю. І не випадково професіонали туристської справи вважають, що туризм має плануватися і практикуватися як "привілейований засіб індивідуального і колективного вдосконалення" [8;9].

Поєднуючись з духовним розкріпаченням, адже турист-це вільна людина, що самовизначається, туризм стає унікальним засобом самоосвіти і самовиховання (етика, педагогіка і психологія туризму). Звичайно, як і будь-яка інша соціо-моральна проблема, свобода в туризмі є внутрішньо-суперечливою. Щоб бути насправді вільною, особистість повинна невимушено володіти і розпоряджатися кількома видами свободи - матеріально-економічною, політично-правовою та морально-інтелектуальною. Всі вони фокусуються у свободі вибору, яка концентрується в обранні виду туризму, його програми, змісту тощо. Тільки за цих умов людина здатна реалізувати свій вибір у бажаному значенні й обсязі. Проте в реальному житті це проявляється у тій свободі, якою користується "елітний" турист, до послуг якого надаються найекзотичніші маршрути і найвишуканіший сервіс і культурні програми, і "соціальний" турист, який може розраховувати на послуги зовсім іншого розряду. Але свобода як цінність духовного рангу є джерелом усвідомлення туристом власної гідності. Втім, її реалізація - річ не проста. В умовах широкої демократизації суспільних відносин значно загострюється проблема так званого соціального туризму. У найширшому розумінні під соціальним туризмом розуміються подорожі, що субсидуються із джерел позабюджетного фінансування та за рахунок коштів, що виділяються державою на соціальні потреби [9]. Сутність соціального туризмутакож інколи визначається відповідно до суспільного статусу основного контингенту його учасників - це туризм для незаможних, діяльність, що спрямована на рекреацію (відновлення) людини за рахунок надання мінімального "необтяжливого" набору туристських послуг. Втім, таке розуміння Значно звужує діапазон соціального туризму та збіднює його зміст. Соціальний туризм доцільно розглядати в контексті завдань та цілей соціальної політики, яка зовсім не зводиться до "соціального благодійництва". Розвиток соціально орієнтованих видів туризму також має ґрунтуватися на наукових засадах. Плідні наукові результати виникають "у разі проведення досліджень на межі наукових дисциплін, концепцій або при творчому залученні понять однієї науки для розвитку іншої..." [7] - справедливо зазначає Ю.І.Яковенко. "Соціологічний вимір туризму" передбачає, до речі, проведення як загальнотеоретичних, так і конкретних маркетингових досліджень, вивчення туристського ринку попиту і пропозицій, створення системи забезпечення економічної та соціальної ефективності туристських підприємств. Зокрема, дослідження організації змістовного культурно-дозвільового середовища, яке, в свою чергу, активно впливає на тих, хто перебуває у ньому. Соціально визначеною є також така туристська діяльність, яка переслідує мету соціальної адаптації його учасників до культурно-освітніх можливостей суспільства, що особливо важливо для підростаючого покоління, а також для осіб "третього віку" та інвалідів. В умовах загострення криміногенної ситуації, зростання дитячої та підліткової злочинності соціально та виховально орієнтований туризм відіграє неабияку роль у профілактиці девіантної поведінки молодих людей. Соціальний туризм як загальнодоступний, що користується, як про це свідчить міжнародна практика, фінансовою підтримкою держави, виконує також заохочувальну функцію, стимулюючи суспільно корисну активність людей.

Запровадження ринкових відносин, як правило, супроводжується намаганням скоротити витрати на соціальні програми, в тому числі на соціальний туризм. Те, що раніше вважалося обов'язковою функцією держави - оздоровлення широкого загалу населення, відтепер стає предметом ліцензування приватних осіб. Ця ситуація потребує суспільного корегування. Всілякої підтримки заслуговують заходи щодо розвитку соціально орієнтованих форм і видів туризму, які визначені в Програмі розвитку туризму в місті Києві до 2010 року, що прийнята Києврадою 2004 р. Перехід від орієнтації на елітарний туризм до зацікавленості в розвитку недорогих масових видів туризму не тільки сприятиме розвитку соціальних контактів, реалізації демократичних прав людини на змістовний відпочинок, а й забезпечить збільшення туристських потоків, що, в свою чергу, позитивно позначиться на бюджеті району, міста, країни в цілому. Майбутнє туризму на 60-70 відсотків - це ринок внутрішнього, місцевого туризму і тільки на 30-40% - іноземного, в'їзного. Говорячи про соціальний туризм, визначаючи його гуманістичну інтенцію, особливо привабливо для людей похилого віку, а також інвалідів, подорожування яких вимагає особливих умов. Адже "туризм - це життя людини, яке вона проживає вдруге". Обов'язок всіх тих, хто причетний до організації туристської діяльності, врахувати це.

Важливою філософською проблемою є також екологічні аспекти туризму. Людина - органічна ланка цілісної екосистеми. Тяжіння міського жителя до "незіпсованої природи" цілком зрозуміле. Втім, зростаючий із року в рік тиску турпотоків на природу набуває загрозливого для неї характеру. Згідно з прогнозами, об'єми міжнародного туризму у найближчі двадцять років зростуть утричі .Відповідно зросте як екологічне навантаження, так і екологічна небезпека. Адже природа не "залишається байдужою" щодо людей, які її псують, неминуча помста з її боку - отруєна вода в річках та озерах, перевантажені шкідливими речовинами гриби та ягоди, несвіже повітря. Ось чому всі учасники туристського процесу зобов'язані охороняти природне середовище, дбайливо ставитися до туристських ресурсів, рекреаційних зон, які є загальним надбанням спільнот, на територіях яких вони розташовані.

Природничий туризм і екотуризм є особливо важливими формами туризму тому, що вони здатні, з одного боку, забезпечувати поступальний і сталий його розвиток, а з другого, узгоджувати життєві потреби теперішніх і майбутніх поколінь, насамперед потребу у здоровому середовищі проживання. В сфері екотуризму розміщуються також лінії перетину соціо-економічних та культурних інтересів та запитів міського та сільського населення. Для сільських жителів, як, до речі, і для жителів малих міст і селищ, екотуризм корисний насамперед тим, що він активно сприяє створенню робочих місць, розв'язанню проблеми зайнятості населення, дуже актуальної для України. Доречі, створення нового робочого місця в туризмі, за підрахунками економістів, становить лише 40 відсотків від вартості нового робочого місця у промисловості. Винятково важливим при цьому є також культурологічний аспект цієї проблеми - облагороджування сільських зон прийняття туристів, формування цивілізованої інфраструктури сільської готельної гостинності. Практика свідчить, що 90 відсотків сучасної світової туристської інфраструктури становить її приватний сектор, значна частина якого розташована саме в сільській місцевості. "Екологічний туризм" прилучає міських жителів до місць збереження і відтворення традиційних ремесел, до джерел фольклорної культури, що активно сприяє патріотичній просвіті, пробудженню і вихованню історичної пам'яті, без чого немислимий процес національного відродження. Екологічний туризм привабливий ще й тим, що в його процесі відбувається взаємозбагачення духовного світу його учасників: городяни одержують можливість наочно оцінити сутність сільського способу життя, його привабливі сторони, а сільська молодь - сприйняти позитивні сторони міської культури, репрезентовані її конкретними носіями. Відіграючи взаємозалежні ролі в туристському спілкуванні, його учасники зміцнюють суспільну корпоративну свідомість - "чуття єдиної родини". Зазначена теза - збіг інтересів різних соціальних верств і груп, у тому числі етнічних (етнічний туризм) - плідно працює у контексті вироблення загальносуспільної об'єднуючої ідеї. Наполегливо обстоюючи цю туристсько визначену місію консолідації суспільства, філософ, професор В. К. Федорченко переконливо її обґрунтовує соціо-економічними, кроскультурними, політичними аргументами.

Таким чином, навіть побіжний погляд на феномен туризму дає підстави вважати, що його філософське осмислення - філософія туризму, передбачає з'ясування його гносеологічних, соціальних, аксеологічних, духовно-культурних функцій, а також виявлення праксеологічних можливостей. Філософсько-світоглядний підхід до туризму переконує, що цей вид суспільної, групової та індивідуаль-ноїдіяльності істотно сприяє справі об'єднання людей, комунікації та соціалізації особистостей на основі їх ознайомлення з цінностями вітчизняної та світової культури, опанування і поширення загальнолюдських етичних цінностей у дусі їх розуміння і поваги. В цьому сенсі будь-який туризм є "культурним". Не можна вважати, що культурно-моральною орієнтацією не позначається, скажімо, діловий, бізнесовий або лікувально-оздоровчий туризм. Тому коректною підставою диференціації видів туризму має бути не критерій культури - який відокремлює "культурний туризм" від інших його різновидів як "некультурних", а його змістовно-функціональна мета.

"Краса врятує світ" - стверджували мудреці. Ідеалізм цього вірування не раз спростовувався вульгарною прагмою життєвих вчинків, гірким перебігом драматичних історичних подій. Найяскравішим доказом крихкості, взаємопов'язаності сучасного світу, трагічної "влади" в ньому злочинних "випадковостей" і "раптовостей", здатних внести радикальні переміни у світоглядну свідомість, є американська трагедія 11 вересня 2001 року, або російські трагедії 2004 року, які насправді виявилася викликом з боку світового тероризму усьому цивілізованому світові. Звичайно, подібні злочинні акції здатні істотно вплинути на глобальні туристські тенденції. Але будемо сподіватися, що людство здатне приборкати і таку сучасну форму існування соціального зла, як тероризм. Можливо, світ людей стане цивілізованішим саме завдяки туризмові! Люди, що мандрують, не воюють, не вбивають собі подібних, не розбивають наметових містечок протесту. Вони хочуть іншого - відпочити, оздоровитися, пізнати нове і цікаве, духовно розвинутися і вдосконалитися, потоваришувати з іншими людьми. В цьому - життєва філософська істина туризму. Сприяти здійсненню цих бажань, реалізувати можливість безпосередньо і особисто відкривати для себе визначні місця України, Європи, нашої планети взагалі найважливіше завдання відповідального, стійкого, усталеного і загальнодоступного туризму в межах реалізації прав, які належать всім людям.

Філософський погляд на феномен туризму, втім, виявляє в ньому як позитивні, так і негативні риси. Як і будь-якому соціальному явищу, туризму притаманні антиномічна природа, внутрішні суперечності. Це суперечності між тенденцією демократизації суспільного життя і елітаризацією готельних та екскурсійних послуг; між інтернаціоналізацією туристських зв'язків і певною національною відмежованістю окремих регіонів розташування туристських центрів; між зростанням обсягу туристських потоків та обмеженістю зон туристських атракторів у їх прийомі тощо. Не можна не зважати на те, що універсалізація туризму, його глобалізація відчутно спричиняє девальвацію самобутньої національної культури. Насаджуючи стандарти масового туристського ринку (як приклад назвемо експансію "макдональдської" кухні) безвідповідальний організатори туризму, бажають вони цього чи ні, ведуть до "розчинення" унікальних культурних зразків, сприяють витвору штучних туристських артефактів, які часто-густо набувають відверто комерційного або маскарадного, карнавального характеру.

Не безпроблемною є і така ситуація, коли прибутки від туризму стають чи не єдиним джерелом існування жителів туристськи привабливих місць. Адже це породжує жорстку їх залежність від погодних умов, нестійкої кон'юнктури на ринку сільськогосподарських п родуктів та ринку послуг, від ситуації загострення політичних подій тощо. Занепокоєння викликає і те, що кількісне збільшення готелів та інших підприємств інфраструктури туризму не супроводжується адекватним зростанням фахового, кваліфікаційного рівня їх працівників. Чимало менеджерів туристської галузі не мають достатніх знань і навичок у справі організації гостинності. Створення інноваційного туристського продукту, значні зміни у соціальній поведінці людей, поява незвичних "екзотичних" форм мандрівок, прагнення задовольнити будь-які інтереси і запити насамперед багатих туристів здатні потурати аморальним, антисоціальним явищам. "Експлуатація людини в усіх її формах, особливо сексуальній і насамперед щодо дітей, суперечить основним цілям туризму і в цьому зв'язку, у відповідності з міжнародним правом, повинна енергійно переслідуватися..."[ 3 ].

Визнаючи природний туризм та екотуризм як найцінніші форми, що справляють особливо збагачуючий вплив на людину, слід водночас добиватися захисту природного спадку, який складається з екосистем і біологічної різноманітності. Учасники туристського процесу, і особливо професіонали сфери туризму, мають погоджуватися з певними обмеженнями на діяльність в особливо вразливих місцях і заповідниках (зони "проблемної екології").

Зазначені суперечності, негативні тенденції, наявні і приховані (латентні) загрози, притаманні туризмові, а наведений перелік їх можна значно продовжити, також є об'єктом саме філософської уваги. Ось чому планування і впровадження широкомасштабних туристських заходів та й повсякденна туристська практика має здійснюватися не лише фахівцями та експертами галузі, які зосереджують головну увагу на грошових, матеріальних, статистичних аспектах туризму. "Навпаки, в туризмі мають поєднуватися риси мистецтва, філософії, етики і естетики, які об'єднані у загальну концепцію" [10]. "Філософія туризму-говорив у своєму виступі на "круглому столі", присвяченому цій темі, професор М. В. Попович, - повинна бути такою ж цікавою і змістовною, як і філософія книги" - це коли думка вільна, людина має можливість фантазувати, мріяти, описувати свої роздуми і висловлювати їх у книгах, наукових розробках" [9].

Розвиток туризму не самоціль, а важливий елемент загальної стратегії соціально-економічного і духовного поступу країни, стратегії, яка покликана забезпечити сталий розвиток суспільства. "Концепція сталого розвитку стосується не лише економічного зростання, соціального прогресу та охорони навколишнього середовища. Вона має також етичний та культурний виміри" [9 ]. У цьому зв'язку особливої уваги потребують духовні, гуманістичні цінності туризму. Філософія туризму теоретично "санкціонує" соціальні, моральні інтенції туризму, стверджуючи тим самим його благородну гуманістичну місію сприяти духовному вдосконаленню суспільства, бути впливовим чинником розвитку особистості.
  1   2   3

Схожі:

«Філософські основи сучасного» iconФормування ситуації успіху в умовах соціальної адаптації
Характер сучасного життя відзначається швидкими змінами. Цей процес зумовлюється як особливістю сучасного історичного стану розвитку...
«Філософські основи сучасного» iconФілософські погляди Г. Сковороди
Вихованцем Києво-Могилянської академії був видатний укр філософ Г. Сковорода (1722 1794)
«Філософські основи сучасного» iconМетодичні рекомендації щодо викладання фізики та астрономії в 2012-2013 навчальному році
Для сучасного суспільного розвитку важливим чинником є формування в учнів наукових уявлень про навколишній світ, розвиток творчих...
«Філософські основи сучасного» iconКонспект уроку з курсу «Основи здоров’я»
«Твої права», зошит з друкованою основою для 3 класу «Основи здоров’я» (автор О. В. Лабащук), підручник «Основи здоров’я», 3 клас...
«Філософські основи сучасного» icon-
У цих співачок оригінальний стиль, у їхньому репертуарі є І філософські балади, І романси, І фольк-рокові композиції, ескізи, пісні...
«Філософські основи сучасного» icon«Використання інформаційно-комунікаційних технологій для створення...
Однією з тенденцій сучасного освітнього процесу в Україні є інтеграція в світовий освітній простір, що потребує змістовних змін як...
«Філософські основи сучасного» iconСамоосвіта педагога- необхідність сучасного суспільства
Самоосвіта педагога- необхідність сучасного суспільства: Методичний посібник. Алчевськ: впу-40, 2013. – 23с
«Філософські основи сучасного» iconОснови здоров’я Вивчення предмета «Основи здоров’я» у 2012 2013 навчальному...
Вивчення предмета «Основи здоров’я» у 2012 2013 навчальному році здійснюватиметься за навчальною програмою: Програма для загальноосвітніх...
«Філософські основи сучасного» iconОснови здоров’я Вивчення предмета «Основи здоров’я» у 2012 2013 навчальному...
Вивчення предмета «Основи здоров’я» у 2012 2013 навчальному році здійснюватиметься за навчальною програмою: Програма для загальноосвітніх...
«Філософські основи сучасного» iconОснови здоров’я Вивчення предмета «Основи здоров’я» у 2012 2013 навчальному...
Вивчення предмета «Основи здоров’я» у 2012 2013 навчальному році здійснюватиметься за навчальною програмою: Програма для загальноосвітніх...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка