Літературно-музична композиція




Скачати 250.88 Kb.
НазваЛітературно-музична композиція
Дата конвертації19.12.2013
Розмір250.88 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Туризм > Документы
Сценарій

Свято рідної мови

(Літературно-музична композиція)

(Фрагмент)

Цей захід є підсумковим виступом учнів перед батьками, гостями, однокласниками. Йому має передувати попередня робота (можливо, тиждень ук­раїнської мови в школі), спрямована на зацікавлен­ня учнів історією та розвитком української мови.

Зал святково прикрашений рушниками, кетягами кали­ни, колоссям, плакатами, стіннівками («Мова моя ка­линова», «Цікава граматика», «З історії слів», «Діалек­тизми нашого краю», «Веселі фразеологізми», «Правила в малюнках», «Ппетичне слово тощо), плакатами. На плакатах слова:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється-ожива,

Як їх почує!..

(Тарас Шевченко)

«Найбільше і найдорожче добро в кожного наро­ду — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» (Панас Мирний).

«Мова така ж жива істота, як і народ, що її ви­творив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізнявся від других людей...» (Панас Мирний).

«Та в мене є надія, що наша літературна мова, як молоде вино, очиститься з часом од шумовиння і стане прозорою і міцною» (^ Михайло Коцюбинський).

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

(Володимир Сосюра).

«Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе» (^ Олесь Гончар).

Під звуки ліричної пісні на сцену виходять ведучі.

Ведуча. Щиро вітаємо всіх гостей і запро­шуємо на наше свято рідної мови.

Мово моя українська,

Батьківська, материнська,

Я знаю тебе не вивчену —

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів покликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мені із кореня,

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована,

Болем очей продивлена,

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

В поті людськім намокнута,

З кров'ю моєю змішана

І аж до скону залишена

В серці моїм. Ти звеш сюди

Добрих людей до бесіди.

^ Звучить пісня «Рідна мова» — муз. Павла Дворського, сл. Григорія Вієру.

Ведучий.

Мова — краса спілкування,

Мова — як сонце ясне,

Мова — то предків надбання,

Мова — багатство моє.

Мова — то чиста криниця,

Де б'є, мов сльоза, джерело,

Мова — це наша світлиця,

Вона — як добірне зерно.

Мова — державна перлина,

Нею завжди дорожіть:

Без мови немає країни —

Мову, як матір, любіть.

(Ф. Пантов)

Ведучий.

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна...

Цвіти і сяй, моя державна...

(Олександр Олесь)

Читець 1. (виходить і читає вірш О. Мілова «Зак­линання»,)

Що я ціную понад усе?

Слово, що правду нетлінну несе,

Можна на нього накинути пута,

Тільки ж від совісті не відвернути.

Мова шовкова, батьківська дяка,

Мовцеві з ходу — тавро селюка.

Мову сусідню велику псують,

Не перейнявши взірець, її суть.

Що це? Чи світу приходить кінець,

Чи перевівся народ нанівець,

Чи благоглупість уже — наша суть,

Чи нам до розуму вже не вернуть?

Я не лякаю і не повчаю.

Вірю у слово правдиве — без краю.

Ним — заклинаю.

Читець 2. (читає вірш Ю. Рибчинського «Наша мова»)
^

Мова, наша мова —


Мова кольорова,

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

Мова, наша мова —

Літ минулих повість,

Вічно юна мудрість,

Сива наша совість.
Мова, наша мова,

Мрійнику — жар-птиця,

Грішнику — спокута,

Спраглому — криниця,

А для мене, мово,

Ти, мов синє море,

У якому тоне

І печаль, і горе.

Мова, наша мова —

Пісня стоголоса,

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь.

Нею марять зими,

Нею кличе літо.

В ній криваві рими

Й сльози «Заповіту».
Я без тебе, мово, —

Без зерна полова,

Соняшник без сонця,

Без птахів діброва.

Як вогонь у серці,

Я несу в майбутнє

Невгасиму мову,

Слово незабутнє.

Ведучий.

Слова летять у душу, як лебідки,

І пахнуть п'янко житом і росою,

Калиною, цілющою травою,

Вербички юної дівочою косою...

Ведуча.

Слова летять у душу, як лебідки,

О Боже, це неждане щастя звідки?!

Чи ненькою дароване, весною,

Чи сивих предків піснею дзвінкою?

(І. Редчиць)

Виконується пісня.

Ведучий. Так, із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку — це тернис­тий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу і найлют­іших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-пансь­ких, і своїх панів та підпанків недолугих, і запопа­дливих партійних функціонерів...

Читець l.

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

її, як дух степів, гарячу.

І осліпити, й повести

На чорні торжища, незрячу...

Читець 2.

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу безрідний,

І волочила два крила
^

Під царських маршів тупіт мідний, —


Але свій дух велично гідний,

Як житнє зерно, берегла.

Ведуча. Перетерпіла вона, мова наша рідна, і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх; і ганебний із найганебніших Емський указ 1876 року, який заборонив друкування будь-яких книг українською мовою, і розпорядження комуністичної партії, згідно з яким українські батьки звільняли своїх дітей від вивчен­ня української мови.

Читець. Едуард Драч (наш сучасник) емоц­ійно передав ці думки у своєму сатиричному творі «Новітній яничарський марш, або Політична заява в районо Грицька Івановича Придурченка, хохла за національністю» (виконується пісня або деклама­ція твору):

Здравствуй, дорогоє наше районе!

Я пишу заяву і смотрю в окно:

Це ж моей дитинє скоро сьомий год,

Ето ж в школу нинє вже оно пайдьот.
Но вмешалась сила сатанинськая,

Бо ближайша школа — українськая!

Що ето такое, спрашиваю вас,

Нікуди дитину вести в первий клас!
Пнулись я і жінка з яслєй-садіков,

Щоб була ж дитина, як в начальніков.

Бо какой начальнік, рило свинськоє,

Скажеть вам хоть слово українськеє?
В українську школу я б дітей не вів,

Їх учебнік школьний весь би посадив.

Та хотя б Шевченка прочитайте зміст —

Ето же отпєтий націоналіст!!!
Як сприймьот дитина все натурою —

Піде неодмінно за Петлюрою!

(Сам я українську закончів давно,

Так казали: «Грицька — будущий Махно»).
Хто там ще за мову, що за голоса?

А по мне, била би в доме ковбаса.

І щоб хата скраю, і щоб. самогон —

Ой лунала б песня — ото всех сторон!
Ми пойдем все хором в саму свєтлу жизнь!

А заклеймим позором націоналізм!

І спайом, как Сталін научил нас петь:

Гаркнем — «Україну з України геть! Геть! Геть!
^

Геть! Гав! Гав!


Ведучий. Батьком української літературної мови вважаємо Тараса Григоровича Шевченка. Упер­ше у творах Шевченка українська мова забриніла величезною силою. У ній Шевченко своїм талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осяг­нув і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику ук­раїнського слова. Та не берегли нащадки того ба­гатства, вірнопіддано заглядаючи через сусідський тин. І стали забувати, хто ми є, чиї діти, яких батьків.

^ Виконується пісня або декламується вірш «До українців» Віктора Баранова.

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці, —

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми — українці.

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,

І що ми на Вкраїні таки український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш — у піснях, а не в барилах вина,

І що щедрість — у серці, а не в магазинних вітринах,

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

Запитаймо у себе, відколи, з якої пори,

Почали українці себе у собі забувати.

Запитаймо про те, чи списати усе на буття,

Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,

Що солодшим од меду нам видався час забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?

Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса?

Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,

Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова!..

Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.

І в мені ниє крамоли осколок тупий,

Мене дума одна обсідає і душить на славу:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря

І хіба не зотліє на тлю українство між нами,

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил!

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

Ведучий. Усе більше стали відлучати дітей від рідної культури, рідної мови, і це боляче відгу­кувалося згодом у тих, хто мав світлу душу і вдяч­ну пам'ять до землі своїх батьків.

Читець 1. (читає вірш В. Шовкошитного «Я — украинец» ).

Я — украинец до седьмых колен.

Прапрадед мой шелками шит на Сечи.

И ни чужбина, ни турецкий плен

Его козацкой не лишили речи.

Мне этот клад передавал отец,

И мама с молоком передавала.

И пил я нежность их родных сердец,

И их любовь стихом во мне звучала.

Но закружило. На моей щеке

Густой щетиной прорастали годы.

И стих на украинском языке

Я не пою, и не в угоду моде.

Я растерял, как воду из горсти,

Тот клад, что сохранил в неволе прадед, —

Не знаю языка, сказать по правде...

Простите, сыновья, и дочь, прости.

Прости мене, прапрадіде-козаче,

Прости мене, мій споконвічний краю,

За те, що на російській мові плачу

Об тім, що мови рідної не знаю...

Ведуча. Та не всі були байдужими. Чиє сер­це було зігріте любов'ю до рідного краю, рідної куль­тури, не мовчали — палким, часом дошкульним сло­вом намагалися розбудити українство, яке вже й не знало до ладу, хто ж воно е насправді. Ще донедав­на було й таке, про що розповідають гуморески Павла Глазового.

Читець 2.

Артист


Простий батько сина

Вивчив на артиста.

Мова в того сина

Ідеально чиста.

Як зі сцени скаже

Українське слово,

То аж дух займає —

Просто пречудове!

А в сім'ї артиста

Діти й домочадці

Чешуть по-російськи,

Неначе ленінградці.

Тож невчений батько

Й запитав у сина:

— Поясни, будь ласка,

В чому тут причина?

У театрі в тебе

Українська мова,

А у хаті в тебе —

Нашого ні слова.

Син великодушно

Посміхнувсь до тата:

— Ех, освіта в тебе,

Батьку, низькувата.

А тому, хто вчений,

Істина відома,

Що одне на службі,

Зовсім інше — дома.

Дома в мене мова —

Засіб спілкування,

А на службі мова —

Засіб існування.

Як же рідну мову

Я забуду, тату,

Як за неї маю

Непогану плату?

Читець 2.
^

Серед темної ночі


Серед ночі Київ

Криється туманом.

Розмовляє вітер

З бронзовим Богданом.

— Облітав я, — каже, —

Вулиці всі чисто.

Як змінився Київ,

Це прадавнє місто!

Де вітри гуляли,

Там нові квартали...

А Богдан зітхає:

  • Що там ті квартали...

Нині і кияни

Зовсім інші стали.

Я сто літ на площі

Днюю і ночую,

Але дуже рідко

Рідну мову чую.

Читець 3.
^

Кто шумел?


В ресторані київськім

Питає директор:

  • Кто шумєл здесь — контрольор,

Ревізор, інспектор? —

Кухар каже: — Ето тіп

В вишітой рубашкє

По-українські мораль

Резал нашей Машкє.

Распекал: «Ваш борщ такий,

Що не можна їсти».

  • Разжірєлі, стєрвєци,

Націоналісти.

Читець 4.
^

Заморські гості


Прилетіли на Вкраїну

Гості із Канади.

Мандруючи по столиці,

Зайшли до райради.

Біля входу запитали

Міліціонера:

  • Чи потрапити ми можем

На прийом до мера? —

Козирнув сержант бадьоро:

— Голови немає.

Він якраз нові будинки

В Дарниці приймає. —

Здивуванням засвітились

Очі у туриста:

  • Ваша мова бездоганна

І вимова чиста.

А у нас там, у Канаді,

Галасують знову,

Що у Києві забули

Українську мову. —

Козирнув сержант і вдруге:

  • Не дивуйтесь, — каже. —

Розбиратися у людях

Перше діло наше.

Я вгадав, що ви культурні,

Благородні люди,

Бо шпана по-українськи

Розмовлять не буде.

Читець 5.

Заноза


Сказав якось Федір Галка

Занозі Панькові:

  • Ти чому не розмовляєш

На вкраїнській мові?

  • Зачим вона мінє нада? —

Прошипів Заноза. —

Што я — дядько тібє, что лі,
^

З какогось колхоза?


Читець 6.

Турок


Збирається мій знайомий

В далеку мандрівку.

Придбав собі в Туреччину

На тиждень путівку.

Голова тріщить у нього

Від отих уроків...

Костюм купив елегантний,

Вчить турецьку мову.

Уже знає, як звуть турки

Свиню і корову,

Як спитати по-турецьки,

По чім у них шуби,

Де купити мило й пасту,

Яка чистить зуби.

Він, до речі, в Україні

Живе тридцять років.

Ходить всюди, як хазяїн,

Аж дверима гурка,

Хоча мову українську

Знає гірше турка.

Ведучий. Сподіваємося, що серед нас немає персонажа останньої гуморески, тому оголошуєть­ся конкурс знавців рідної мови. (Завдання готують заздалегідь і пропонують учням у вигляді гри, на­приклад вікторини; бажано підібрати цікаві питан­ня з лексики, фразеології з використанням завдань, пов'язаних із малюнками. Якщо є учні, які пишуть вірші, бажано виділити окремий час для читання ними власних поезій або ж однокласники можуть прочитати їх твори зі сцени.)

Ведуча (ва фоні пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»).

Нині українська мова утверджується не лише як державний атрибут, а повертається в річище пле­кання рідної культури. Але не забуваймо (читає вірш О. Забужко «Клятва»):

Мова кожного народу

неповторна і — своя;

в ній гримлять громи в негоду,

в тиші — трелі солов'я.
На своїй природній мові

і потоки гомонять;

зелен-клени у діброві

пo-кленовому шумлять.
Солов'їну, барвінкову,

колосисту — на віки —

українську рідну мову

в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати

буду всюди й повсякчас, —

бо ж єдина — так, як мати, —

мова в кожного із нас!

^ Використано твори: Тараса Шевченка, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Максима Риль­ського, Володимира Сосюри, Олеся Гончара, Едуарда Драча, Оксани Забужко.

^ Заглянь у природу

(Літературно-музична композиція)

(Фрагмент)

Сцена прикрашена квітами, репродукціями картин з крає­видами. Виходять ведучий та учні-читці з букетами квітів. Звучить мелодія П. І. Чайковського «Пори року».

Ведучий. Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю, до життя викликає спілкування з природою. Вона зав­жди чарувала, хвилювала людину. Шепіт прозорої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів — усе це дороге серцю. Ні з чим незрівнянна природа рідного краю!

Учениця. Природа і Вітчизна — невіддільні. У кожного з нас залишився в серці дорогий куто­чок, де минуло дитинство: зелена левада, луки з пахучою скошеною травою, сонячний сосновий бір або тінявий гай з суничними галявинами; широке поле, де так легко й солодко дихати, стежина, обіч якої ростуть волошки й маки і по якій, здається, не йдеш, а летиш, неначе птах...

Учень.

Безмежно з дитинства кохаю

красу свого рідного краю —

Дніпра голубінь неозору,

сосну в надвечір'ї прозорім.

І місяць у хмарках сріблистих,

і свіжість весняного листя,

і синій промінчик волошок

в пшеничному морі колосся.

Учениця.

У ліс завітаю я знову

на тиху сердечну розмову;

як пахне достигла суниця

і сонцем пропалена глиця!

Я чую зозулі кування,

берізок тремтливих зітхання,

тонкі білокорі сестриці

сплели свої віти в косиці.

Учень. Здавна люди вірили в богів — покро­вителів усього живого на землі. Так покровитель­кою рослин вважалася богиня Флора, тварин — Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тва­ринний — фауною.

Учениця.

Були у матері Природи

дві донечки такої вроди:

хто їх побачив хоч на мить, —

не міг забути й розлюбить.

Голубооку звали Флора.

У неї очі, наче зорі;

Завжди замріяна, тендітна,

ласкава, ніжна та привітна.

А Фауна — швидка, як вітер,

могла за птахом полетіти,

і за оленями стрибати

та з білочками пустувати.

Обидві світ живий любили,

відтак його боготворили;

тож вирішила мудра мати

в придане їм дарунки дати.

Мрійливій Флорі — світ рослинний,

а жвавій Фауні — тваринний,

щоб берегли і доглядали,

від всього злого захищали.

Живуть в легендах і понині

живого світу дві богині.

Учень. Заглянь у природу. Ще біліє сніг, з відлигами чергуються морози, а під сніговою ковд­рою вже пробуджується нове життя. І ось з'являють­ся посланці зеленоокої Весни. Здається, ґрунт у вес­няному лісі прикритий тонкою мереживною скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних бла­китних квіток. Це проліски — провісники тепла, сим­вол сподівань на краще майбутнє. У народі їх назива­ють квітами надії. Завдяки своїй красі і тому, що вони одними з перших відкривають весняний карнавал цвітіння, проліски майже повністю винищені. Вони занесені до Червоної книги і потребують охорони.

^ Звучить мелодія П. Чайковського «Пори року» — вес­няні мотиви.

Учениця.

Ще земля в зимових шатах білих,

та з-під снігу, майже непомітний,

виглянув зненацька, серцю милий,

соромливий пролісок блакитний.

Ще зимові віхоли літають,

та весни розгін не зупинити,

і дзвінкі краплини починають

у промінні сонячнім бриніти.

(Мелодія стихає.)

Учениця. Та ось юна Весна ніби подорослі­шала і перетворилася у зрілу неповторну красуню. За пролісками з'являється королева весняної фло­ри, одна з найкращих квіток — сон. Інколи в на­роді його за красу і келихоподібність називають диким тюльпаном. (Показує дітям малюнок.) Ось вони — великі, темно-фіолетові або бузково-сині, а часом білі квіти. У негоду та на ніч квітки сну закриваються; враження таке, наче вони справді за­синають. А може, їх назва пов'язана зі стародавнім слов'янським повір'ям, яке говорить, що коли по­класти сон-траву на ніч під голову, то уві сні поба­чиш своє майбутнє.

Учень.

Ці квіти, милі та ласкаві,

Мені всміхаються й тобі,

їх цвіт рясний в зелених травах —

мов озеречка голубі.

В народі є таке повір'я:

Якщо ти хочеш міцно спать,

сходити треба в надвечір'я

у ліс, щоб сон-трави нарвать.

Я не зірву вас, прощавайте,

без вас я бачу милі сни;

ростіть собі та завітайте

до нас наступної весни.

Учениця. Травень у лісі — святкова пора. Зацвітають конвалії. Український фольклор розпо­відає, що ці подібні до перлин квіточки і є застиг­лим щасливим сміхом лісової русалки Мавки, яка вперше відчула радість кохання. У Франції в пер­шу неділю травня збирали конвалії, прикрашали ними оселі. Запрошуючи дівчину до танцю, хлопець дарував їй букетик конвалій. Обмін букетиками навіть означав згоду на одруження. Якщо ж дівчи­на була незгодна, вона кидала букетик на землю. Ця чудова квітка, яку називають «лілея долин», зараз знаходиться на межі винищення і занесена до Червоної книги.

Учень.

Сестра нарцисів, лілій ніжних

і неповторна серед них,

цвіте прекрасна, білосніжна

конвалія в лісах моїх.

Мов наречена з тонким станом,

стоїть, всміхається мені;

а запах ніжний, незрівнянний,

п'янкий, мов чари весняні.

її зірвать — зганьбити вроду.
^

На жаль, знаходяться й такі —


бездумно нівечать природу,

пакують квіти у мішки.

А потім нишком, мов злодії,

в мішках красу на торг везуть.

З пучком конвалій, лиходії.

Свою ж і совість продають.

Учениця. У молоду яскраву зелень пізньої весни непомітно вплітаються барви раннього літа. Наприкінці червня з'являється всюдисуща суни­ця. До чого ж приємно знайти червоний від плодів ягідник, ворушити теплі трійчасті листочки і зби­рати серед них запашні, напоєні й прогріті золо­тим літнім сонячним промінням смачні й цілющі ягоди суниць.

Літній ранок. Червнева пора.

Вже достигли солодкі суниці.

Тож заповнила ліс дітвора,

і дорослі прийшли, як годиться.

Тільки чути: «егей» та «ау»!

О природо, ховай свої чари:

топчуть папороть, квіти, траву —

тільки швидше б наповнити тару.

Ніби мамонтів стадо пройшло

або кінна ворожа навала —

все, що квітло, буяло, росло,

полягло, почорніло, прив'яло.

Недопиті й порожні пляшки,

тут і там із яєць шкаралупки,

скрізь паперу брудного шматки,

ще й консервні бляшанки на купі.

Та мовчить зачудований ліс,

лиш засмучено, тихо зітхає;

без докірливих слів та без сліз

своїм виглядом він промовляє:

«Якщо хочеш сюди ще прийти,

щоб суниць чи грибів назбирати,

то навчися мене берегти

і красу мою вмій шанувати».

^ Звучить мелодія вальсу Й. Штрауса «Казки Віденсько­го лісу».

Учень. Гарно у лісі влітку. Синіють ніжні келишки лісових дзвіночків, червоніють ажурні лісові гвоздички, запаморочливо пахне достигаюча малина; у різноголосий спів птахів вплітається ме­лодійне кування зозулі. Мелодія лісів звучить для нас, як цей чудовий неповторний вальс.

Справжнім символом літа можна вважати цві­тіння троянди. В усі віки троянди здобували загаль­не визнання і захоплення людей. Вирощували їх у Стародавньому Єгипті, Греції, Римі, Малій Азії. У наш час відомо понад десять тисяч сортів культур­них троянд. Жодній квітці не присвячено стільки легенд, поем, віршів, як трояндам. Одна з грецьких легенд розповідає, що коли з морської піни біля бе­регів Кіпру вийшла божественно прекрасна Афродіта, то Земля дуже розгнівалася й вирішила створити щось не менш прекрасне. Так з'явилася квітка троян­да, яка своєю вродою не поступалася богині краси.

Учениця.

Звідки ти взялась, така чарівна?

У якій зростала ти сім'ї?

Квітко півдня, сонячна царівно,

у красі тобі немає рівних,

музо й наречена солов'їв.

Звуть твоєю матір'ю шипшину.

Це вона в ясні погожі дні

виплекала донечку єдину,

віддала їй пахощі ці дивні

й материнські соки весняні.

Ти гориш в зеленолистих арках,

в кришталевих крапельках роси,

у садах, у скверах, тихих парках —

всюди ти велична володарка

юності, кохання і краси.

Ведучий. Влітку цвіте ще безліч чудових квітів, які вражають своєю красою, приємним аро­матом, розмаїтістю кольорів і відтінків. Відгадай­те, що це за квітка?

Учень.

— Ось він росте, стрункий, високий,

листки — загострені мечі,

такий веселий, ясноокий,

плащ пурпуровий на плечі.

«Він справжній лицар, що й казати», —

шепочуть Айстри залюбки.

Та й ну голівками кивати

і кидать погляди палкі.

— І хто сказав, що він вродливий,

та це ж звичайний Дон-Жуан, —

зітхнув притишено ревнивий,

самозакоханий Тюльпан.

— Та ні, це лицар, справжній лицар,

відважний, славний д'Артаньян, —

Ромашка шепче білолиця,

й замовк засмучений Тюльпан.

А він стоїть, стрункий, високий,

листки — загострені мечі,

такий веселий, ясноокий,

плащ пурпуровий на плечі.

Учениця. Пізнього літа хлібороби виходять на жни­ва. Золотим пшеничним полем пливе комбайн. Сип­леться у кузов машини добірна пшениця — вінець невтомної цілорічної праці хлібороба. Ні з чим не­зрівнянні запах і смак хліба, пшеничного короваю з золотисто-рум'яною скоринкою. Низько вклонімо­ся тим людям, які своєю працею уквітчують землю, доглядають її, вирощують хліб. (Виходить Серпень — хлопець у вишитій сорочці, на голові — капелюх, уквітчаний пучком колосків, у руках тримає виши­тий рушник, на ньому— рум'яний коровай, прикра­шений калиною, зав'язаний червоною стрічкою.)

Серпень. Здрастуйте, діти! Я — Серпень, приніс вам дарунок від наших хліборобів, їжте на здоров'я цей сонячний запашний коровай, та не за­бувайте, що в кожній його крихті — тепло людсь­кої душі, багатоденна копітка праця.

Учень.

Жнива. Вусаті колоски густі

про щось перемовляються статечно,

вклоняються сусіду-вітру ґречно,

що котить полем хвилі золоті.

Пливуть в пшеничнім морі кораблі,

ведуть їх молоді ще капітани,

сини і внуки хліборобів славні,

сини своєї матері-землі.

Струмує спека в сонячній імлі,

йде боротьба свята за хліб великий,

щоб коровай рум'яний, сонцеликий

мав завжди красне місце на столі.

Пора здійснення заповітних мрій,

здобутків хліборобських справжнє свято;

прийми людську подяку щиру, брате,

за руки твої чесні, трудові.

^ Ведучий. Влітку квітує особливо мила нам, ніжна і чиста, скромна квітка — ромашка. У неї білосніжні пелюстки, а осерддя — неначе золоте.

Учениця.

Обіч стежини польової,

немов ровесниці-сестриці,

ведуть розмову між собою

стрункі ромашки яснолиці.

Хор коників дзвінкоголосих

пісні співає їм щосили,

їх побілили чисті роси,

а сонечко позолотило.

Медово пахне тут повітря,

вітрець приносить запах каліки;

ми линемо на крилах літа

у царство білої ромашки.

Ведучий. Прийшла журлива пора прощан­ня з красним літечком. Чарівниця осінь починає розвішувати на гілках перші золоті дукати багря­ного листя. А в кришталево-прозорому небі вже курличуть журавлі. Природа на прощальний бенкет одя­гає своє невимовно красиве вбрання, милуючи зір грою казкових барв.

^ Народна пісня — злет душі людської

(Літературна композиція)

Звучать у запису українські народні пісні.

Учень.

Народна пісня зоряно, незгасно

Горить в моєму серці повсякчас

Не пломенистим закликом, не гаслом,

А променем, що будить сівача.

Вона мене виводить на дорогу,

Вона мені просвітлює віки,

Де радість і печаль мого народу

Врослися в древа вічного гілки.

Учень.

Вона — любов, вона — печаль і втіха,

Жива вода на виразки душі.

Поки живе — обереже від лиха -

Понад стежками тихі спориші.

Але боюсь, боюсь, щоб не збороли,

В модерну щоб не втиснули труну

Мого народу пісню чарівну

З чужих країв залізні рок-ен-роли.

І я готовий крізь огнисті брами

Пройти і душу випалить дотла,

Лише б народна пісня не вмирала,

Щоб в молодих серцях вона жила.

Учениця.

Такого сплеску в музиці і слові,

Вогню такого не передаси

Нічим, крім пісні, посестри любові,

Криниці невичерпної краси.

Не раз плювали нелюди в криницю,

Живлюще забивали джерело,

Але жива вода ламала й крицю —

І знову диво дивнеє цвіло.

Юначе серце пісня запалила —

А в пісні тій співалось про калину,

Яка ото у лузі розцвіла.

Учень.

Коли палає даль багряно,

Відбившись в заводях ріки,

Здається, голосу Бонна

Уже не чути крізь віки.

Та раптом щось зламало мури —

Неначе гуслі чи бандура,

Переганя струна струну,

Переливається в луну.

І ми збагнули вранці-рано:

Ні, не вмирає дух Бояна,

Озветься десь у глибині —


То у тобі, то у мені.

І озиваються віки

У плесі вічної ріки.

Учениця.

Пісня — наш паспорт вічний,

Пропуск у білий світ...

Ми не ховали обличчя,

Гордо йшли сотні літ.

Завжди ми накривали


Дружби ясні столи.

Нас по піснях пізнавали,

Де б ми таки не були.

Райдуга, в небі висне,

Граючи в плесах вод.

Доки живе наша пісня,

Доти живе народ.

Схожі:

Літературно-музична композиція iconЛітературно музична композиція "Наша Україна"

Літературно-музична композиція iconЛітературно-музична композиція, присвячена Олесеві Гончару
Ведучий. Прийшов Олесь Гончар у літературу з фронту молодим воїном, коли Європа І світ стікали кров’ю від найстрашнішої на планеті...
Літературно-музична композиція iconЛітературно-музична композиція
Всесвітнього дня книги І авторського права, яке організували працівники сільської бібліотеки зав бібліотекою-філією Віра Балан та...
Літературно-музична композиція iconЛітературно-музична композиція для учнів 6 класу «Загадки І жарти...
Ось знов приніс Вам цілу купу листів. Ой І люблять же Вас читачі. А ми любимо з помічником на пошті розглядати листи: ось, наприклад,...
Літературно-музична композиція iconЛітературно-музчна композиція «Мати» в поезії Шевченка
Злиднів І недолі. Сам він в дитинстві тільки й зазнав щастя, доки жива була його мати й своєю ласкою гріла й тішила чулого хлопчика....
Літературно-музична композиція iconУрок позакласного читання. Форма уроку: урок-композиція. Методи І...
Р. Горака допомогти десятикласникам розкрити світ почуттів поета, розвивати уміння художнього читання інтимної лірики; творчо осмислити...
Літературно-музична композиція iconПрограма навчального предмету інваріантної складової Типових навчальних...
Державного стандарту початкової загальної освіти в освітній галузі “Мистецтво”. У її змісті інтегруються музична, образотворча та...
Літературно-музична композиція iconНе меркне наша полотняна вічність, І прахом не стають, не гаснуть полотняні письмена
Архітектоніка (від гр будівельне мистецтво) – будова художнього твору, його композиція
Літературно-музична композиція iconВимоги до розвитку предметної компетентності Пізнавальна музична компетентність містить

Літературно-музична композиція iconДо літературної збірки «Світ моєї душі», яка вийшла за підсумками...
До літературної збірки «Світ моєї душі», яка вийшла за підсумками літературно-поетичного конкурсу «Я – поет!» у межах ІІ міського...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка