Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить




Скачати 196.44 Kb.
НазваЛюбимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить
Дата конвертації03.02.2014
Розмір196.44 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Туризм > Документы



Укладач:

Лариса Володимирівна Кравчук,

старший викладач кафедри

методики та психології

дошкільної і початкової освіти

ІППО КУ імені Бориса Грінченка.

Перший урок у 2011-2012 навчальному році,

присвячений 20-й річниці Незалежності України

(на допомогу вчителям початкових класів)
Україна - наш спільний дім
Мета: зміцнювати  громадянські якості учнів; формувати ціннісне ставлення до України як країни, у якій живеш, почуття особистої відповідальності за долю своєї Батьківщини.
^ Звучить Гімн України

Учитель:

– Гімн України – це головна пісня, яка виконується на всіх урочистих подіях. У його основу покладено мелодію пісні композитора Михайла Вербицького на слова Павла Чубинського «Ще не вмерла України…»
Учитель:

– Прочитайте вірш.

^ Текст вірша - на кожній парті. Діти читають хором.

Ми всі діти українські,

Український славний рід.

Дбаймо, щоб про нас, маленьких,

Добра слава йшла у світ.

Все, що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе,

Рідна віра, рідна мова,

Рідний край наш над усе!

Присягаєм наш край рідний

Над усе любити,

Рідний народ шанувати

І для нього жити.

Учитель:

– Край, про який згадує Юрій Шкрумеляк у своєму вірші, – Україна.

Чому ж ми маємо любити і шанувати цей край? Та тому, що ми народилися в ньому. Це наш рідний дім, спільний для усіх, хто тут живе.

Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить Володимир Коломієць у вірші „Солодка земля”:

Кохаю край наш дорогий,

Що зветься Україна.

Вітчизні хочу я своїй

Зрости достойним сином.

Є в світі зваби немалі,

Цікава стежка кожна!

Але до рідної землі

Збайдужитись не можна.

Учитель:

Дійсно, є на землі різні країни: красиві, багаті, цікаві. Всюди добре, але вдома краще стократ. Чому? Та тому, що це твій рідний дім, у якому все зрозуміле, звичне. І, головне, що ти тут потрібний. Добре про це розказала Ірина Кузіна у казці „Шипшина”. Послухайте цю казку.

^ Текст казки на кожній парті.

Читає казку вчитель. Перед читанням потрібно звернути увагу дітей на словничок.

Словничок

Бундючний – пихатий; перебільшено важливий, зарозумілий.

Колонія (рослин) – спільне поселення.

Курний (з пилом) запилений, запорошений, закурений.

Оранжерея – тепле засклене приміщення для вирощування або зимівлі рослин у закритому ґрунті; теплиця.

Ошатний – гарний, пишний.

Розкішний – квітучий, пишний.

Чахнути – ставати кволим, хворобливим, слабким.

Чванитись – зазнаватися.

Штучний – зроблений, створений руками людини (на відміну від природного).


Уздовж гомінкої ​​дороги веселою кучерявою колонією росли кущі шипшини. З травня до жовтня густе листя прикрашало собою неродючу міську землю, а ошатний вигляд і ніжний аромат квіток могли зворушити і найчерствіші серця.

У самій гущавині кущів з маленького насіння виріс кущик. Кілька років він набирався сили. І нарешті, так само, як його побратими, він міцно вчепився в рідний грунт усіма своїми корінцями. Ранньою весною він одним з перших розкривав свої бруньки. Вистрілював яскравими темно-зеленими листочками. Ось тільки квітів на ньому поки що не було. «Молодо-зелено!» - говорили родичі.

Та от поряд із захисною смугою побудували оранжерею. Скляна будівля витягнулась уздовж усього ряду кущів. І... щось трапилося з дружною зеленою колонією. Спочатку кущі шипшини з недовірою поглядали на небачено розкішні рослини. Хтось співчував бідним родичам – землі в них усього з горщик! І все у них штучне, навіть освітлення. Дехто сміявся над їх бундючним виглядом. Але пройшов якийсь час, і ставлення до сусідів змінилося.
«Ми захищаємо ґрунт від вітрів. Ми працюємо щосили, очищаючи повітря для людей від вихлопних газів, шуму, пилу. У розпалі літа нас спалює сонячне проміння. Узимку ми страждаємо від холоду, восени від проливних дощів. Земля під нами бідна, схожа на скоринку черствого хліба... А земля, яка загортає їхнє коріння, м'яка, як пух, і поживна, як бісквіт. Вони, ці нероби, будь-якої пори року купаються в штучному світлі! Вони не знають, що таке спрага. Їх постійно підживлюють, підстригають. Їх обприскують, захищаючи від шкідників. Їх штучно запилюють!”

Кущі шипшини почали відчайдушно заздрити заморським оранжерейним рослинам. А ті й трималися відповідно. Вони нагадували обгортки-фантики дорогих цукерок і чванилися своєю красою та доглянутістю. Зрідка вони спілкувалися між собою своєю штучною мовою. Розмова зводилася до порівняння – хто більше коштує. Їх розпирала гордість, що вони не мають нічого спільного з тими халамидниками, які ображають їх уже своїм диким виглядом. Ви тільки уявіть собі – у них немає прислуги для догляду за ними! Їх топчуть усі, кому не лінь. На них наїжджають колеса машин. А купи сміття в їхньому корінні? Який жах! Яке щастя, що ми не маємо з ними нічого спільного!
Улітку для залучення покупців біля входу в оранжерею частенько виставляли штучні рослини в горщиках. І коли їх, загорнувши в красивий папір, хтось ніс із собою, вони з радістю заявляли тим, хто залишився: «Ах, ми найкращі, ми найкрасивіші. Ах, яке щастя! За нами буде індивідуальний догляд! Ах, ми цього гідні. Ми завжди знали, що так і буде». А ті рослини, які залишались, із заздрістю дивилися їм услід. І чекали своєї черги.
У колонії наступила розгубленість. Деякі кущики намагалися заговорити із сусідами. Але чим вони могли їх зацікавити? Що було в них із ними спільного?

Кущі шипшини перестали радіти своєму життю, як раніше. Їх не тішив світанок, не захоплював теплий літній дощик. Вони не могли більше пишатися своєю згуртованістю, піклуванням про підростаюче покоління, витривалістю і користю, яку приносили людям. А, найголовніше, вони перестали дружити. Тепер кожен із них прагнув наслідувати заморських гостей! Хтось сподівався прихилити їх до себе. Хтось просто засихав від заздрості.
Вони вже не трималися як раніше за рідний ґрунт – землю, на якій вони виросли, яка стільки років живила їх, і якій вони паніше платили взаємністю. Заклопотані спогляданням штучних сонць, вони не помічали сонячного світла і не раділи, як раніше, теплу сонячних променів. Оскільки їхні думки вже відірвалися від землі, їхнє коріння все слабше трималося за неї, а потім і листя почало дрібніти та бліднути.

Оранжерейні рослини, хоча й дуже рідко, згадували місця, звідки вони були родом. Але, оскільки райське життя їм було забезпечене тут, ці розмови закінчувалися однаково: «Потрібно вміти народитися там, де б тебе помітили, де створили б тобі гідні умови!»

Кущі шипшини ніколи досі таких слів не чули. Ах, то ми не там народилися! Ось чому ми такі бідні і нещасні! Вони перестали цвісти, бо нещастя не сумісне з торжеством цвітіння. Кому це цікаво – витрачати час і сили на те, щоб просто так радувати перехожих... Адже вони, як правило, того цвітіння навіть не помічають. А вже дочекатися від них доброго слова! Що вже говорити про якийсь догляд, якщо вся земля біля коріння закидана папером, недопалками, битим склом…

Усіх родичів охопила жага змін. Вони тепер тільки й мріяли про те, що ось налетить вітер, підхопить їх і понесе, нарешті, туди, де їм буде добре, де їх цінуватимуть і любитимуть. А, головне, забезпечать комфортне існування. Адже світ такий великий! Можливо, десь на них і чекають…

Кущик тільки ще готувався зацвісти... Він не розумів, навіщо їм кудись вирушати – невідомо куди. Йому дуже-дуже хотілося рости і цвісти на рідному ґрунті, триматися старих добрих традицій. Та коли він намагався заговорити про це з родичами, вони співчутливо хитали кронами. Кущик боявся зізнатися, що кожного ранку завмирає від захоплення, зустрічаючи схід сонця. Що він вітається із хмарками, дякує дощику... А пташки й комахи – це теж його родина.

У цей час дорослі кущі марніли, засихали. Їхнє коріння майже повністю вилізло на поверхню. Коли налітав сильний вітер, рослини з усіх сил тягнули гілочки до нього і просили: «Вітре, забери нас до нового розкішного життя, подалі від цих місць!» Усе частіше вітер підхоплював рослинки з ослабленим корінням й тягнув їх кудись. Вони кричали згори: «Ми будемо переміщатися по білому світу, поки не знайдемо найкраще місце: де чудовий клімат, де води солодкі, де земля м'яка і поживна. Де не буває пронизливого холоду і палючої спеки, де вічна радість і достаток!»

Минуло кілька років. Кущик залишився на самоті. Одного разу почався ураган. Він валив дерева. Він розбив скло оранжереї і з легкістю розкидав примхливі рослини, повисмикувавши їх із діжок і горщиків. Він люто налітав і на кущик шипшини, але не зміг зірвати з нього жодного листочка!

Вибившись із сил, вітер запитав: «Звідки ти такий узявся? Я зриваю дахи і мости, як тріски, розкидаю машини. Валю високі дерева, але з тобою нічого не можу вдіяти! Звідки в тебе така сила?»

Кущик мовчав. Та й про що тут було говорити?

Тоді вітер почав вкрадливо вмовляти: «Дивися, які розумні твої родичі. Вони розлетілися по всьому світу в пошуках кращого життя. Що ти тут знайшов хорошого? Ґрунт – суцільна глина. Навколо тебе купи сміття. Тебе топчуть підошви перехожих і тиснуть колеса машин. Скоро від тебе й сліду не залишиться». Але кущик не піддавався.

Незабаром вітер ущух. Небо прояснилося. Радісно засяяло сонце, побачивши кущик шипшини цілим і неушкодженим. Кущик ніжився в променях теплого, як завжди після грози, сонця і думав: «Так-так, мене рідко помічають і ще рідше мною захоплюються. Я не маю таких зручностей, про які мріяли мої родичі. Мене тріпають вітри. Але, соки рідної землі дають мені сили протистояти будь-якому урагану. Дощові хмари, збираючи вологу по всьому білому світу, приносять її мені, щоб напоїти моє листя, стебла і коріння. А сонечко щоранку вітається зі мною. Моє насіння вітер рознесе по всьому світу. І я сподіваюся, що воно збереже в пам'яті ті цінності, які роблять мене щасливим.

А зовсім недавно у мене з'явився маленький друг. Він зробив навколо моїх коренів огорожу з прутиків. І тепер я відчуваю себе не тільки потрібним, але й захищеним...

Запитання до учнів:

- Чи здійснилася мрія дорослих кущів шипшини?

  • Як, на вашу думку, склалась їхня доля на чужині?

  • Що допомогло маленькому кущику вижити, вирости?

  • Чи був він щасливим? Чому?

Поміркуймо ось про що:

Рідною є для нас та земля, де ми народилися. Цю землю не вибирають, як не вибирають своїх батьків. Це скарби, даровані Богом.

Запам’ятаймо слова українського поета Василя Симоненка:

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну мати вибирати.

Можна все на світі вибирати сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Завдання:

Від кожного з нас залежить, яким буде наш спільний дім – Україна. Подумайте, що ми можемо зробити, щоб він став кращим, щоб покращилося життя людей в ньому.

^ Діти відповідають. Вислухавши ідеї дітей, учитель може запропонувати конкретні справи,

які будуть втілені в життя протягом навчального року.
Використані Інтернет-ресурси:

http://www.abetka-logopedka.org/

http://doshkolenok.kiev.ua/skazki-legendy/771-virchi-pro-kyiv.html

http://petryk.com.ua/313

http://teacher.at.ua/publ/virshi_pro_ukrajinu/19-1-0-5647
Додаток

Василь Симоненко.

Я не бував за дальніми морями

Я не бував за дальніми морями,
Чужих доріг ніколи не топтав -
В своїм краю під буйними вітрами
Щасливим я і вільним виростав.
Мене ліси здоров'ям напували,
Коли бродив у їхній гущині,
Мені поля задумливо шептали
Свої ніким не співані пісні.
Коли не вмів щее й букваря читати,
Ходив, як кажуть, пішки під столом,
Любить людей мене навчила мати
І рідну землю, щоб там не було,
Чужих країв ніколи я не бачив,
Принад не знаю їхніх і окрас,
Та вірю серцем щирим і гарячим:
Нема землі такої, як у нас,

^ Володимир Коломієць
Солодка земля
Босоніж стежка побіжить
Левадою, в городи...
Як любо тут, як славно жить
Серед цієї вроди.
Кохаю край наш дорогий,
Що зветься Україна,
Вітчизні хочу я своїй
Зрости достойним сином.
Є в світі зваби немалі,
Цікава стежка кожна.,
Але до рідної землі
Збайдужитись не можна.
Люби, шануй, піднось до зір
Її пісні і мову,
Нема солодшої, повір,
За неї пречудову.

^ Слово рідної мови

Рідна мова – то неоціненне духовне багатство. У рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови – могутній засіб передачі від покоління до покоління історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу.

У слові народ втілив красу і багатство навколишнього світу, свої думки, почуття, переживання, любов і ласку, гнів і ненависть. Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Людина, яка не любить рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, – це людина без роду і племені. (В.Сухомлинський).
Леонід Полтава

^ Хто як говорит


Все, що живе на світі,
Уміє розмовляти.
Уміють говорити зайці і зайченята,
По-своєму говорять і риби серед моря,
І у садочку пташка, і у траві комашка...
Говорять навіть квіти з блискучими зірками...
— А як говорять діти?
— Так, як навчила мама!
— Прийми ж, матусю,
Слово подяки від дитини
За нашу рідну мову,
За мову України.

Марія Хоросницька.
^ Матусин заповіт


Раз казала мені мати:
«Можеш мов багато знати,
Кожну мову шанувати,
Та одну із мов усіх
Щоб у серці ти зберіг».
В серці ніжну і погідну
Збережу я мову рідну!

Ганна Чубач.

^ Українська мов


Золоте курчатко
В золотій торбинці
Принесло сьогодні
Літери дитинці.
А дитина з літер
Збудувала слово.
І звучить, як пісня,
Українська мова.

Юрій Рибчинський.

Наша мова


Мова наша, мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова наша, мова —
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва.
Як вогонь у серці
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
^ Житлова обрядовість

Будівництво житла здавна було одною з найважливіших подій. З переселенням до нової хати люди пов’язували свої надії на щасливіше та заможніше життя. Боротьба з природною стихією, бажання найрізноманітнішими засобами задобрити її, прагнення забезпечити надійність та міцність нової оселі – усе це знайшло відбиття у своєрідних віруваннях звичаях та обрядах. Це вибір місця і часу для будівництва житла, його закладання, закінчення будівництва, перехід у новий дім та багато іншого.

Вибір місця для нової хати по всій Україні (крім Півдня) був одним із найважливіших обрядів, пов’язаних із народним житлом.

При вирішенні цього питання брали до уваги багато чинників: віддаленість житла від вулиці, рельєф садиби, розташування хати щодо сторін світу.

Для нового житла намагались знайти таке місце, яке мало задовольняти цілу низку вимог, зокрема:

  • щоб город за хатою та господарськими спорудами виходив до річки, ставка, на долину;

  • щоб це місце було по можливості на цілині, де земля „спокійна”;

  • на горбку, де немає вологи;

  • там, де ранком не буває роси;

  • де не ростуть дерева;

  • де колись водилася худоба, була в сім’ї злагода і не вмирали діти;

  • де можна вдало розмістити господарські споруди;

  • де є зручний під’їзд;

  • вхід до хати повинен бути із південного боку або зі сходу.

Слід зауважити, що заборон при цьому було значно більше. Так, не можна було будувати нову хату:

  • за розмірами меншою від старої (щоб не зменшилась сім’я);

  • на місці старої, хоча б трохи не посуваючись убік;

  • на садибі родини, де були п’яниці, злодії тощо;

  • там, де люди вимерли від пошесті;

  • де часто хворіли;

  • де були сварки та розлучення;

  • де колись була церква;

  • на роздоріжжі, перехресті доріг;

  • де був смітник;

  • де була хата, що згоріла від блискавки.

Крім того, щоб визначити місце для нового будинку, ходили до ворожок та розпитували старих людей. У деяких випадках на цьому місці сіяли жито: якщо воно росло гарно, то вважалося, що й місце гарне.

Широко побутував обряд із використанням металевого або глиняного посуду (сковорода, горщик тощо). Під такий посуд увечері клали жмут вовни, а вранці перевіряли, чи не зволожилась вона. Якщо так, то й житло буде вологим і будувати його в цьому місці небажано.

Вибір часу для закладин житла вважався однією з важливих умов успішного будівництва. Закладати нову хату було прийнято навесні та влітку. Найбільш сприятливими днями вважались вівторок, четвер, п’ятниця та субота. Небажано було починати будівництво у високосний рік, понеділок, середу та на свята. Після ж закладин можна було працювати всі дні, крім неділі, свят та постів.


^ Рослини й тварини в народній уяві

Барвінок. Вічнозелена трав’яниста рослина, листя якої зберігає зелений колір навіть під снігом. Живучість і витривалість барвінку, краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях. Він супроводив наших предків від колиски до могили.

У барвінку купали немовлят, щоб вони росли гарними і здоровими. Барвінкові вінки носили дівчата. Барвінок садовили на могилах – на знак вічної пам’яті про померлих.

Про лікувальну силу барвінку знали ще в Стародавньому світі.

У часи середньовіччя приписували барвінку надприродну силу. Вважалося, що барвінок може захистити людину від усього злого. Тому часто барвінок вивішували над дверима, його ніколи не викидали на смітник, а лише в річку чи ставок, щоб він не загинув від спраги.

Ми цінуємо барвінок за його „лікарську допомогу”, а також за його витончену красу.

Верба. Виростаючи біля річок, ставків, природних джерел, вона є ніби позначкою води на землі. Криницю завжди намагалися копати під вербою. Де срібліє вербиця, там здорова водиця, - так говорили про вербу і недарма: вона є чудовим природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах.

Горох. В українському фольклорі є символом сліз: Сльози котяться, як горох. З ним пов’язували нещастя, біду.

Деревій. Якщо ви гарячої літньої днини стомитесь у дорозі та присядете десь на горбку відпочити, то відразу вдихнете гіркувато-приємний осві­жаючий дух деревію, що тут-таки довкруж розписав свої білі щитопо­дібні суцвіття на високих і міцних стеблах.

Коли ж помнете в долонях один такий щиток або ж потрете візерунчасті листочки і глибоко вдихнете бальзамовий запах, то відчуєте, як стало легко, як прибувають сили.

Ця багаторічна трав’яниста рослина надзвичайно поширена по всій Україні.

Її невибагливість, життєздатність, плодючість, чіпкість і витрива­лість ніби не знають меж.

У медицині деревій застосовують з давніх-давен. Греки називали його ранковим, бо він широко відомий як кровоспинний засіб.

Дуб. Оспіваний в народних думах та піснях, є символом молодого козака. Дуб і береза порівнюються з козаком та його матір’ю.

Калина. Постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших поетичних образів. Її завжди супроводжує епітет червона, що символізує жіночу красу.

Конвалія. Крізь зелену мозаїку листяного лісу де-не-де пробивається сонячний промінь і срібним зайчиком лягає на землю. Ось серед великих темно-зелених листків виросла стрілка білих кві­точок. Наче сріблясті дзвоники повісила конвалія, розливши навколо чудовий аромат. Милуючись конвалією, мало хто знає про особливості цієї рослини.

Цвіте красуня лісу не довго, майже все своє життя проводить вона глибоко під землею.

Конвалія – підземний житель. Її насіння в перший рік не дає паростків. Тільки через рік побачать світ перші листки, щоб дати початок ба­гаторічному підземному стеблу.

З листя і квіток конвалії виготовляють препарати, які застосовують при лікуванні серцевих хвороб.

Мак. Широко розповсюдженим було вірування в чудодійні властивості маку як оберегу від лиходійства відьом. На Волині, аби припинити засуху, вкидали у криницю певну кількість зерен свяченого маку.

М’ята. Займає почесне місце в народних піснях та обрядах. Її незмінний епітет – кучерява. Є символом дівочої краси.

Первоцвіт. В Україні його знають здавна і вважають охоронцем життя. Його веселі, похилені набік сонячно-жовті суцвіття на невисокому квітконосі називають ключиками, які відмикають браму теплого літа, символізують буяння зела і дерева.

Чому ж така шана цій загалом скромній рослині з розеткою світло-зеле­них із жовтавинкою зморшкуватих листків та однією квітконосною стрі­лою?

По-перше, висушені листки і квітки первоцвіту – дійовий засіб не лише від простудних захворювань, а й як протиспазматичний, боле­тамувальний, заспокійливий засіб.

По-друге, листя первоцвіту має великий вміст вітаміну С. Саме тому первоцвіт весняний усіма знавцями рекомендується як чудова салатна рослина.

Тополя. В народних піснях з тополею порівнюється красива, струнка дівчина. Існував обряд „водити тополю”, який виконувався на Зелені свята. „Тополю” зображала вродлива дівчина, вбрана в стрічки, зелень та квіти. Її водили по селу у супроводі відповідних пісень:

^ Стояла тополя край чистого поля.

Стій, тополенько,

Стій, не розвивайсь,

Буйному вітроньку не піддавайсь.

Часник. Наділення часнику чудодійною силою значною мірою було зумовлене

цілющими властивостями і своєрідним запахом цієї рослини. Вживався для профілактики інфекційних захворювань, вважався добрим дезінфікуючим засобом при хворобах дихальних шляхів. Застосовували як протидію укусові гадюки.

Бджола. Користувалася великою шаною, оскільки вважалося, що вона походить із раю. За давніми переконаннями, лише в того водитимуться бджоли, хто від природи наділений врівноваженим характером та доброю вдачею.

Вовк. Завжди вважався сміливим, підступним і небезпечним звіром. За переказами був створений на шкоду людині.

Ворон. Уявлявся переважно в темному світі і користувався недоброю славою.

Вуж. У багатьох місцевостях України існувало повір’я, що вуж, який оселяється в хаті, стає своєрідним покровителем обійстя, його охоронним талісманом, котрий приносить багатство і щастя.

Жаба. Як і змія, наділялася здатністю приносити людині як добро, так і зло. За деякими легендами, вона була створена самим Богом. Убивство жаби вважалося тяжким злочином, яким людина могла накликати біду на себе та своїх близьких.

Кіт. За деякими легендами, був створений Богом. Це чиста тварина, прихильна до людини. В деяких місцевостях коту приписували здатність охороняти обійстя від усього злого.

Ластівка. В українців склалося доброзичливе ставлення до ластівки, як божої пташки. У колядках ластівка віщує господареві добробут, сім’ї – щастя і благополуччя. Доброю прикметою вважалося, якщо ластівка зів’є гніздо на хаті. Зруйнувати його – великий гріх: на обличчі винного можуть з’явитися веснянки.

Лелека. Вірили, що цей птах приносить щастя тій оселі, де він збудував гніздо. Її господар вважався шанованим у селі чоловіком. Якщо ж хтось поруйнує це гніздо, то станеться біда – лелека принесе вогню і спалить хату або накличе грозову хмару.

Півень. Особливими властивостями народна уява наділяла червоного півня. Вважалося, що він приносить щастя, охороняє худобу та маленьких дітей.

^ Ганна Черінь..
Українські квіти

Вийшли зрання на гуляння

Українські діти,

Їх стрічали і вітали

Українські квіти.

Ось волошки, сонні трошки,

Синім шовком шиті,

Ясноокі, чисто вмиті,

Розбрелись по житі.

Ось рожева конюшина,

А на ній і комашина,

Що, не дивлячись на ранок,

Їсть солодке на сніданок.

На горбочку мак,

В шапці, як козак.

Він яскравий, як вогонь!

А бундючний – Бог боронь!

Вміє задаватись так

Тільки ще будяк!

Там росте холодна м’ята

(Добре пахне, як пом’ята),

там шовковая трава

Щось шепоче, як жива.

А з травички – ніжні личка:

То вже „Братик і Сестричка”

У тих самих кольорах,

Що на наших прапорах.

Розбрелись по полю діти –

Більші, менші і малі –

Молоді яскраві квіти

Української землі.
^ Про їжу українців

Хліб – найпопулярніший, найбільш значущий атрибут слов’янського харчування. Хліб – усьому голова, Хліб та вода – козацька їда, Без хліба суха бесіда – говорить народна мудрість. І недарма, бо хліба споживали завжди багато. З хлібом їли й рідкі страви, й картоплю, й навіть кашу. З ним улітку їли свіжі огірки, фрукти, ягоди, баштанні.

За звичаєм випічкою хліба для потреб сім’ї займалися жінки. І лише коли в містах почали пекарські цехи, право виготовляти хліб набули й чоловіки.

Хліб здавна є символом добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків у народі вироблялося ставлення до нього як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося не доїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти. У традиційному інтер’єрі селянської хати хліб-сіль, покриті рушником, були необхідним атрибутом. Запрошуючи до столу, господар казав: Просимо до нашого хліба-солі!, а після застілля гості дякували за хліб-сіль. Розділити з кимось хліб-сіль – означало подружитися. Зустрічати з хлібом-сіллю дорогих гостей – цей звичай, що має глибоке коріння, дійшов до нашого часу.

^ Борщ – одна з найпопулярніших страв. В Україні існувало три різновиди борщу.

Перший, червоний, готували з капустою, морквою, буряком, петрушкою, пізніше – з картоплею. У святкові чи недільні дні борщ варили на м’ясній юшці, в будень – затовкували або засмажували салом із часником та цибулею.

Другий різновид борщу – щавлевий, зелений, або весняний. Його варили з молодим щавлем, кропивою, лободою, листям городнього буряка, засмачуючи юшку круто звареним яйцем і сметаною.

Третій різновид борщу – так званий холодний (холодник) – готували виключно влітку. Молодий городній буряк варили, різали соломкою, заправляли квасом, сироваткою, додавали зелень петрушки, кропу, цибулі, часнику, по можливості круто зварене яйце. Це був сирий борщ, оскільки варили лише буряк (та й то окремо). Їли охолодженим, нерідко з вареною картоплею замість хліба.

Вареники – одна з найпоширеніших страв з вареного тіста з начинкою. Як начинку використовували сир, смажену капусту, варену товчену картоплю, мак, калину, вишні, яблука, варені й товчені сухофрукти, варену квасолю, горохове пюре, пшоняну чи гречану кашу.

^ Галушки – типова для української кухні страва. Готували майже щодня, здебільшого на вечерю.

Голубці. Пшоно, кукурудзяні крупи чи гречку злегка приварювали, змішували з підсмаженою цибулею та начиняли цією сумішшю запарені свіжі або квашені капустяні листки. Навесні капусту заміняли молодим листям червоного буряка або молодим листям винограду.

Гречаники – гречані млинці.

Зрази – один із різновидів картопляників чи оладків.

Капусняк – рідка овочева страва.

Узвар – напій, що виготовлявся влітку із свіжих ягід; восени, взимку й навесні – з сушини.

Література:

  1. Твоя планета Земля: Кн. для читання про природу для молодших школярів / Авт.-упоряд.: В.О.Мартиненко, В.М.Волощук. – К.: Інтерпрес ЛТД, 1998. – 352 с.

  2. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / А.П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т.В. Космічна та ін. – К.: Либідь, 1993. – 256 с.



Схожі:

Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить iconЛітературно-музична композиція для учнів 6 класу «Загадки І жарти...
Ось знов приніс Вам цілу купу листів. Ой І люблять же Вас читачі. А ми любимо з помічником на пошті розглядати листи: ось, наприклад,...
Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить iconУлас самчук (1905—1987)
Ми вже говоримо вголос, хоча притишено. — Вітаю тебе, рідна! —виривається в мене в напрямку сходу, І я потрясаю в небо рукою. Олена...
Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить iconРозділ І. Історіографія вивчення первісних печерних пам’яток
Немало матеріалів про первісних людей України стосуються Ашельської доби. Вона збігається з наступом на Україну льодовика. Клімат...
Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить iconСеред найсвітліших людських почуттів любов до неньки, що дала життя,...
Батьківщина. Золота, чарівна сторона. Це земля мужнього народу, це наша рідна земля. Яке щастя, що вона є, що гріє нас своїм теплом,...
Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить iconЯк треба сваритися, щоб не посваритися?…
Нерідко трапляється коли із-за якоїсь дрібниці, яка просто нічого не варта, розпалюється велика сварка. Слово за словом, І ось уже...
Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить iconНаші права щасливе дитинство
А ми живемо в Україні, волелюбній, мирній державі, І теж усім серцем любимо нашу милу, дорогу країну, хочемо, щоб вона стала процвітаючою,...
Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить iconКоли людина покаялась, вона знайомиться з новим поняттям- хрещення....
Багато людей вірить, що людина стає християнином після того, як вона прийме хрещення. Але це не те, що вчить Біблія. В цьому уроці...
Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить iconНайвищий закон справедливості
Ться по спіралі, де на кожному новому витку пожинає результати того, що вчинила на попередньому. То мовби велика реєстрова книга,...
Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить iconБатьківщину, як І матір дає доля! 
Отже, що таке Батьківщина? Батьківщина – це наш рідний край, наша Україна. Це земля, на якій ми народилися, наші батьки, дідуся й...
Любимо Україну не за те, що вона велика, а за те, що рідна. Ось як про це говорить iconКонспект першого уроку для учнів старших класів Тема : «Ось такі з тобою ми, земляче…»
Україну «другу» батьківщину, залишаючись за духом українцями; довести, що етнічні якості українця пройшли випробування часом, обставинами...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка