Обережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість




Скачати 304.83 Kb.
НазваОбережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість
Сторінка1/2
Дата конвертації16.04.2013
Розмір304.83 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы
  1   2
Обережно! Вірус «КОМБАТ»! або політрукотворчість.

Брехня живуча і дуже добре плодиться подібно до комп’ютерного вірусу. Як тільки десь у когось в душі не виявляється антивіруса на брехню, вона й оселяється там.

Юрій Веремеєв «Анатомія армії»

Найстрашніша в історії війна залакірована та заштампована до останнього ступеня. Замість правди про неї, яку давно вже час відкрити, пропонується, як і раніше, так званий «драматизм Вєлікой Отечествєнной», відміряний ще у 50-ті роки радянськими ідеологами та «правильними» військовими письменниками.

Віктор Шацьких «Другая война»
Зусиллями усіх чотирьох президентів України в нашому суспільстві впала моральна вартість державних нагород, а сама система нагородження є нецікавою та незрозумілою.

Проте навколо звання «Героя України» іноді виникають жваві дебати, навіть до суду доходить. Поштовхом для глибшого вивчення питання «героїзації» стала нова хвиля вже настирливих вимог до президента Віктора Януковича надати звання Героя України О. Г. Єременку (посмертно). Навіть забрали хліб у Гани Герман – написали самі проект Указу і віддали на підпис В. Януковичу, мовляв, негайно підписуй! Піднімають цю тему запорізькі комуністи та громадські організації, що тішаться самоназвою, як «патріотичні», що будують «Русскій мір» в Україні. Це козацтво, де гетьманує О. Панченко, а також «Славянская гвардія» (В. Рогов) та Руській культурний центр (А. Пашков). Не забувають про комбата-політрука запорізькі журналісти Леонід Шемета, Сергій Григор’єв (тижневик 2000 http://2000.net.ua/2000/aspekty/pamjat/41884, http://2000.net.ua/2000/svoboda-slova/pamjat/66347, http://reporter.delfi.ua/news/reporter/na-legendarnom-voennom-snimke-cherez-20-let-syn-uznal-v-kombate-otca.d?id=1414804),

Дмитро Шилін (три статті на сайті ХайВей (http://h.ua/stories/24024/?page=2),. Сергій Бордюжа (http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2011/03/04/756600.htmlhttp://), Леся Миронюк (http://www.nv.zp.ua/mod.php?mod=publisher&op=viewarticle&artid=614), В. Полюшко, М. Зубашенко (http://www.otechestvo.org.ua/main/20075/1201.htm).

А далі пішло-поїхало, ось дещиця посилань: сайт Армейский репортер http://army-reporter.livejournal.com/32560.html, http://sni-ffy2.livejournal.com/344768.html, http://politpartiiruss.livejournal.com/177685.html, сайт МОО «Киевский клуб «Красная звезда» http://rkka.kiev.ua/forum/viewtopic.php?f=31&t=79, http://obkom.net.ua:8070/news/2011-02-17/0957.shtml, вже фігурує Ал. Ерёмин http://www.radimir.net/publ/istorija/kto_zhe_vse_taki_byl_legendarnym_kombatom/40-1-0-153, http://evk-skell.ucoz.ru/forum/22-85-12, http://waralbum.ru/752/#comments

Ба більше, до справи молодшого політрука вже потягнулася влада – так на пікет 12 липня 2012 р. до стели «Комбат» на Алеї слави в Запоріжжі прийшли чиновники від запорізької влади А. Гамов та Ю. Каптюх. «Патріоти» їм повідомили, що Президент вже підписав указ про присвоєння О. Єременку звання Героя України. Ну як же не відчути і себе героєм! Особливо, коли власного духу не вистачає, коли навколо «тушками» тхне, а корупція очі виїдає.

Сподівався, що все ж таки, хоч якесь підгрунття, якась база, для таких заяв є. Марно. Перечитав все що можна, але нічого нового не знайшов – просто передирають одне в одного уподобані уривки, з тими самими помилками. Але стратегія чітко прослідковується: доказів, фактів та аргументів немає, отже будемо брати вірусом, який діє десь так: друкується світлина «Комбат», потім один в одного питають: а хто це? І самі собі впевнено, без сумнівів, відповідають: «герой Олексій Єременко! За мить до смерті! Дайош Героя України! Нічого сумніватись!». Головне, щоб саме ці гасла частіше лунали, ну як за правилами реклами. Мету цієї кампанії теж видно. Намагаються суспільству нав’язати хибну тезу: якби не політруки та комісари – не здолали б німця, і все – капут! Давай в Українське військо політруків! А фактично добити Українське військо до цурки. Аркадій Родківський вже і в газеті «Народна армія» за 17 липня 2010 р. пише про героя-політрука О.Єременка, тобто намагається виховувати новий призов. І автори фотоальбому «Вікопомний подвиг»(1) не сумніваються: надрукували заретушовану темним, обрізану світлину «Комбата» і підписали: «Політрук Олексій Гордійович Єременко (колишній голова колгоспу Запорізької області) піднімає бійців в атаку. Ворошиловградська область.» От тільки питання крутиться: а як же Вермахт, без наявності тих політруків та комісарів, влітку 41-го вщент розгромив кадрову, добре озброєну, Червону армію (5 млн вояків)?

Стверджую, вище згадані запорізькі журналісти дуже не напружувались в цьому питанні: брали за доказ уподобаний уривок з книги І.А.Дубровіна(2) чи подібної за змістом І.О.Єременка (3) трошки, ще попереднім газетним плагіатом розбавляли і все - груди повні героїзму, наче розбив та полонив полк супротивника. До кінця ті книги вони не читали, інакше б виникли питання. Усіх об’єднує один раз складений у 70-х початку 80-х міф про О.Г. Єременка. За межі його не виходять, адже дуже зручно, - за вечір статтю можна видати не напружуючись, і привід якнайменше два рази на рік є. Змушений повторити цей міф і я. Звучить він так:

«220-й стрілецький полк(далі – сп), в якому в одній з рот служив молодшим політруком О.Г.Єременко, у складі 4-ї стрілецької дивізії(далі – сд) боронив від німецьких полчищ в тяжких боях шлях до Ворошиловграду. А 12 липня 1942 року, піднявши бійців в контратаку біля села Хорошого*(тут і далі виділено автором П.О) Єременко О.Г. загинув. А якимось чудом там опинився фотокореспондент Фотохроніки ТАРС Альперт М.В, який саме цю мить вловив своїм фотоапаратом». Це все, що є спільним, адже, коли «патріоти» починають тему трохи розкривати все тоді валиться, нічого не стикується, тільки суперечить одне одному.

Отже, пропоную разом ще раз дослідити цю проблему. І розглянемо уважно світлину Макса Альперта «Комбат», але не ту що розповсюджують зараз – обрізану знизу та всю в темних тонах (ну як же – війна, бомбардування, кільканадцята атака! Як же тут без фотошопа?). Тому пропоную світлину з відомого запоріжцям фотоальбому «Запоріжжя», яка найбільше відповідає тій, що була надрукована в авторській автобіографічній книжці «Беспокойная профессия» за номером 12.(4) Ось вона:

А ще, Вікіпедія пропонує також колоризовану світлину (5)

На сьогодні, неодноразово, як фахівці, так любителі, неодноразово вказували, що вік героя світлини не відповідає віку Олексія Єременка(йому йшов тридцять сьомий), проте, що надане фото Єременка не схоже на Альпертовського «Комбата», Існують аргументовані твердження, що знімок зроблений в полудень, а не ввечері чи вранці. А сам знімок є постановочний. Заради правди історики вивчили історію уніформи РСЧА, і доводять, що у молодшого політрука може бути в петлицях тільки два «кубаря» на малинових петлицях і нічого іншого. Все це є в інтернеті. Але дослідники політрука-комбата нічого не чують, вони вірять. З чого віра незрозуміло, бо недочитали до кінця писання Дубровіна-Єременка.

До знайомства з Іваном Еременком Макс Альперт засвідчив, що був при пам’яті і добре зазнайомився з комбатом, коли готувався до зйомки. Приховав тільки деталі. Отже слово автору в оригіналі. А патріоти-дослідники так і не спромоглися прочитати російською самого Альперта!

Среди других моих работ на этой выставке демонстрировался снимок «Комбат» (Выставка 1948 г., в 30-ю годовщину Советской армии – «Великая Отечественная война в художественной фотографии»). Эта фотография мне представляется счастливейшей творческой удачей, предвидеть которую я, конечно, не мог, но для появления которй была всё же предполсылка: авторський замисел.

Дело было так. В штабе полка мне указали батальйон, впервые присланный на передовые позиции. Ему предстояло на следующий день выбить немцев с захваченной высоты. Я отправился к окопам, в которых расположился батальйон. Разыскал командира батальна, назвал ему себя. Он оказался простым, общительным человеком, служивим до войны в конторе какого-то завода. Солдаты разговаривали вполголоса, соссредоточенно готовились к предстоящему выступлению,чистили оружие, снаряжение, писали письма родным…

^ Я получил согласие комбата неотлучно находится в эти решающие минуты возле него.

Как только был отдан приказ о выступлении, солдаты в полном боевом снаряжении вышли из окопа и залегли. Комбат вышел из блиндажа следом ними. Повернувшись по направлению к бойцам, высоко подняв над головой револьвер, он в патриотическом порыве звал бойцов в наступление…

В те считанные секунды, когда комбат приказывал бойцам действовать, я наблюдал за ним через видоискатель «Лейки», оставаясь в блиндаже, у его входа. С той «нижней точки съёмки» и сфотографировал комбата в момент его большого душевного напряжения. Так родилась эта фотография. Она стала олицетворением, образным воплощением беззаветного мужества советского воина, готового с оружием в руках защищать родную землю. (4 с.63-64)

Ну немає місця тут для О. Єременка, тому й почав після смерті Альперта вже Іван Єременко вкладати йому в уста нісенітниці про осколок чи кулю, що розбила «Лейку» і т.д.. Не міг М. Альперт наплутати: тобто тридцять років не пам’ятав, а після появи в своєму житті І. Єременка раптом згадав. В цій же книжці він пише, як дивлячись на світлини одразу пригадується і вся їхні історії. Так от, якщо б фотоапарат врятував би Альперту життя від осколка снаряда (це не камінчик), то кілька рядків про цей щасливий випадок би потрапили б до книги. Більш того, автор книги пригадує, що дійсно, він працював на Південному фронті, і військові світлини це підтверджують, один раз восени 41-го, а другий раз в липні 42-го. Як би у нього була розбита американська «Лейка», то їхати йому до Москви та просити нову (не лежали вони у радянських крамницях!). А Макс Альперт виїжджає з групою репортерів із Сальська до Ростова і виконує важливе завдання з Москви. А було це, коли йшли бої перед падінням Ростова, тобто 20-23 липня 1942 року. Читаючи «Беспокойную профессию» хочеться заступитися за Леоніда Ілліча Брежнєва перед Грирор’євим та К0. Патріоти-єремінківці звинувачують Брежнєва, що нібито він пообіцяв колись на зустрічі ветеранів Героя політруку Єременку дати, та на тому й вмерло. «Большая часть моих военных архивов хранится в фондах Фотохроники ТАСС» - пише Аьперт. До всіх негативів Макс Альперт додавав “текстовкі”, тобто зазначав де, коли і хто на світлині, бо інакше місце їй в архіві, а не на шпальті. Знаємо також, що Леонід Ілліч не тільки сам нагороди любив, а роздавав іншим. Якби там було все чисто, то був би Героєм Олексій Єременко поза сумнівами. Тож питаю вас, шанувальників «комбата»: а зверталися ви до фондів Фотохроніки ТАРС? Де відповідь? Де “текстовка”? Ось і відповідь – чому світлина з’явилася 48-го року. І не було її у фронтових газетах. І не лежала вона 32 роки! Книга Альперта видана 1962 року.

Є і у мене питання до Макса Володимировича Альперта. По всіх своїх цікавих світлинах, він описує, кого фотографував чи на якому фронті, і як негативи передавав та інші подробиці. Промовчав тільки по «комбату». І на те є вагомі причини. Вважаю за необхідне подати уривок в оригіналі замість цитати, щоб зрозуміти проблему.

Эдуард Белтов

^ ВТОРОЙ ФРОНТ ИОСИФА СТАЛИНА (12)

Памяти Николая и Михаила Белтовых,

солдат Большой войны,

с той войны не вернувшихся

От автора

Не нами сказано: познания умножают скорби. Так чего же мы, грешные, угомониться не можем и в стремлении своем к познанию калечим собственные и окружающих души, без конца тревожа их горькой, а чаще - страшной правдой об историческом катаклизме, который в стране, где мы родились, выросли и возмужали, именуется (и видит Бог - не без причины) Великой Отечественной войной? Ужели мало нам, ту войну пережившим, и этих цифр, и фактов этих, от которых и сейчас, через шестьдесят лет, душа застывает в оцепенении, а мозг по-прежнему не в состоянии понять, а не поняв - и объяснить того, что тогда произошло?

Работал я в свое время в отделе фотожурналистики журнала "Советское фото" (а недолгое время даже и заведовал этим отделом). Знал я, разумеется, и практически всех ветеранов советского фоторепортажа, людей совершенно необычных, если не сказать - замечательных. Того, что видели и знали они, без конца мотавшиеся по поистине необъятным просторам Союза, не видел и не знал больше никто. Другое дело - могли ли они показать и рассказать правду о том, что видели. И то, что они, конечно же, не могли этого сделать, страшно их печалило, и в застольных наших беседах именно это было главным. И всякий раз, когда в День победы собирались у нас в редакции бывшие военные фоторепортеры, разговор заходил, как правило, не о том, что удалось им снять в войну, а о том как раз - чего не удалось. Помню, как, услышав мои сетования на то, что, просматривая газеты первых месяцев войны, я не обнаружил в них практически никаких фотодокументов о тех страшных днях, Яков Рюмкин, человек веселый и бесстрашный, посмотрел на меня, как смотрят на Богом обиженного, и сказал:

- А их и не было, этих, как вы их называете, фотодокументов. Потому что драпали так, что и сказать страшно. И ничего было нельзя. Ничего! Скажем, наши старые танки нельзя было снимать потому, что они были старые. А новые потому, что они были новые. А подбитые немецкие танки вообще снять было невозможно - их просто никто не видел. В "Живых и мертвых" у Симонова фоторепортер Мишка Вайнштейн - реальное, между прочим, лицо, фотокор "Правды" - прыгает от радости, что сможет это сделать, комбриг Серпилин с его ребятами постарались, и вот они: снимай - не хочу. Так это же в окружении было, понимаете, в окружении! И никто этих танков так никогда и не увидел, потому что репортер погиб, а пленка пропала. Вполне жизненная история...

^ И другой Яков - милый и, увы, тоже уже покойный Яша Халип - встрял в этот памятный для меня разговор:

- И вообще в летние месяцы сорок первого практически никто из фоторепортеров на передовой ничего не снимал, хотя бы потому, что само по себе понятие передовой было в высшей степени условным. Утром, скажем, это действительно была передовая, а вечером, глядишь, уже глубокий тыл. Поэтому и снимать приходилось какую-то другую войну, и главными тогда были сюжеты вроде "Отдых после боя" иди еще что-то вроде этого. И, раз уж к слову пришлось, замечу, что знаменитая фотография Макса Альперта (виділено тут і далі в цьому спогаді мною), которую стали называть "Комбат" и которая стала в полном смысле слова символом сражающейся Красной армии, ну, та, где командир с пистолетом в руке поднимает в атаку бойцов, фотография эта снята в глубоком тылу, на территории Среднеазиатского военного округа - то ли в Ташкенте, то ли в Алма-Ате, я уж теперь не помню. Да об этом никто и не знал тогда, все думали: вот какой отчаянный репортер - в самую гущу боя влез...

- Это ты, Яша, правильно заметил: мы тогда снимали другую войну... сказал Рюмкин, аккуратно обезглавливая вилкой балтийскую салаку, которой мы закусывали "наркомовские сто грамм". - И вообще все менялось беспрерывно. Одна история с моей "лейкой", которую я уронил в Сталинграде с третьего этажа, а потом благополучно снимал ею всю войну, чего стоит. Это действительно была "лейка" - настоящая американская, а не ее бледная копия, которая называлась ФЭД, и я действительно по нечаянности уронил ее с третьего этажа, и ничего ей не сделалось, осталась только вмятинка - и все, а она работала как часы. Так вот, всю войну я с гордостью об этом рассказывал и демонстрировал замечательную продукцию наших союзников по антигитлеровской коалиции. А в сорок седьмом я за этот же самый рассказ чуть "червонец" не схлопотал, и только случай меня от Колымы спас, честное слово. В это время уже вовсю сажали за то, что на языке "органов" называлось "преклонение перед иностранной техникой". Если же иметь в виду, что я - еврей, то все эти послевоенные кампании по борьбе с бог знает чем могли бы и по мне проехаться...

^ При этом разговоре не присутствовал Макс Владимирович Альперт (тут і далі в уривку виділено мною П.О.), тот самый, который знаменитого "Комбата" снял, и когда я потом рассказал ему о нашем разговоре и о том, что я, как и многие мои сверстники, многого, слишком многого не знаю о Большой войне, он подтвердил: да, снимок этот сделан в глубоком тылу, и не его, Альперта, вина, что бильдредакторы центральных газет - то ли сами, по своей инициативе, то ли по указанию свыше - никогда о месте и времени съемки не упоминали. Макс Владимирович - худощавый, долговязый и бесконечно корректный в общении с собеседником вне всякой зависимости от ранга последнего - был, между прочим, автором самого известного портрета Сталина, того самого, с трубкой (и я, признаюсь, всё-таки выцыганил у него на память этот снимок с его, Макса Владимировича, автографом, который в конце-то концов спер кто-то из многочисленных моих знакомых). Он показал мне и еще с десяток дублей, которые сделал тогда, в 1935 или 1936 году, и я вынужден был отдать должное вкусу вождя: для публикации он отобрал лучший - это несомненно. Так вот, именно Альперт сказал мне тогда то, чего ради я сегодня, через много лет, и пишу эти строки.

- Дорогой Эдуард Николаевич, - сказал он. - Не в том, собственно, дело, что сегодня вы многого об этой войне не знаете: придет время - и тайное станет явным, а в том, что вы никогда не узнаете о другой войне, войне Сталина против собственного народа, и о втором фронте, который был открыт уже 22 июня 1941 года. Поспрашивайте стариков - не все, но многие из них расскажут вам такое...

Дорогие мои старики, много лет хранившие в своих архивах то, что не могло появиться на страницах газет и журналов, патриотами которых вы были, я буду всегда вас помнить и любить - за все. И за то, что вы заставили меня задуматься о другой войне, совсем не похожей на ту, о которой так много написано и сказано….

Усі вище згадані апологети політрука Єременка при складанні легенди відзначились поверховими знаннями військової теми, відвертою брехнею та дитячими фантазіями, а все в купі суперечить одне одному. Щоб довести це, звертаємось до згаданих книг Дубровіна та Єременка. Ці книги ймовірно й розраховані на те щоб читаюча, мисляча людина загрузла в дурницях, і не дочитавши до кінця просто повірила в цю легенду. Я перечитав кілька разів.

У підзаголовку написано: материалы, документы, фотографии. Так знайшов я там тільки один документ – звістку про те, що О. Єременко пропав без вісті 06 лютого 1942 года. (2 с.15) Додаю від себе адресу документа: ЦАМО Ф. 33, Оп. 595608, Д.6

А от Л. Шемета чомусь наводить іншу дату: 14 січня 1942 р. пропав без вісті.(http://2000.net.ua/2000/aspekty/pamjat/41884). Автори міфу стверджують: три года три института делали экспертизу – является ли И. А. Ерёменко сыном погибшего А. Г. Ерёменка.(2 с.15) А чого не надрукували висновки експертизи? Хочеться прочитати. Що приховуєте? Або, пан І. Г. Воробйов написав до книги наступне: “Я много читал в архиве ЦАМО в гор. Подольске об А. Г. Ерёменко: “Он поднялся в рост, вскинул пистолет и воспалённой грудью крикнул: “Хлопцы, назад!” – вернув их обратно в траншею. И после того, как с возгласом поднялся в атаку был сражён насмерть.(2 с.16) А чому ж не подає пан Воробйов номери фонду, опису тощо? Бо збрехав, а не забув. Повторюю: за 40 років(!) пошуку так і не виявили (можливо навмисно) жодного(!) військового документу, який би підтвердив міфолегенду.

Навіть із самою світлиною не розібрались. На с.4(^ 2) стверджують, що фото вперше було опубліковано до 20-річчя Перемоги, а на с.24(2) що «Комбат» пройшов по всім фронтовим газетам. Сором, і там і там неправда. Ну відкрийте ж книгу самого Макса Альперта, там знайдете дати: 1948 та 1962 роки.

Нескладно додати в текст патетики: “Гитлеровские орды исступлённо рвались к Сталинграду…”(2 c.80), ніж з’ясувати, що пан Верезубчак ніякого відношення до 285-ї стрілецької дивізії не має. Так часто цю дурницю один в одного переписують, що 285-я дивізія скоро також стане легендарною. Офіцер штабу В.С. Верезубчак є дійсно ветераном двох дивізій: 274-ї (перше формування) та 4-ї. Проте служив він в оперативному відділу штабу дивізії, а не зв’язковим, щоб мотатися по ротах та окопах. На превеликий жаль Верезубчак не лишив письмових спогадів. А міг би пролити світло, наприклад, на обставини як він сам уникнув полону під Федорівкою тощо.* (06 жовтня 1941 дивізія без одного полку була оточена під Федорівкою та здалася. Вислизнуло з оточення близько 400 бійців, які згодом додалися до 4-ї стрілецької, а от як потрапив до 4-ї стрілецької О. Єременко невідомо, викладають патріоти-дослідники знову дві версії) А от бій 12 липня 1942 року пам’ятає в дрібницях, і виклав у різних інтерв’ю аж чотирі версії (2 с.58, 63, 65), (3 с.27, 38, 57, с.78-79) бою: обирай вподобану, аби віра була в молодшого політрука!

Про те, як опинився О. Єременко в 4-й стрілецькій теж політ фантазій. Журналісту О. Авраменку дуже хотілося щоб він мужньо боронив Хортицю та Запоріжжя, тобто воював у 274-й дивізії.(3 с.86-88 ) А за свідченнями земляка з Вільнянська Кості Гарькавика (він же К. Гаркавенко, він же К. Гарманін у різних журналістів) то вони разом вчились на короткострокових курсах в Запоріжжі, потім на курсах політруків в Павлодарі, де вони курсантами брали участь в боях, а потім виходили з оточення разом. Потім за свідченням цього земляка доучувались в Попасній, отримали звання (нарешті!) молодших політруків. А далі, за однією версією Гарькавик був свідком загибелі О. Єременка,(2 с.45), (3 с.88) а за іншою - з 27 лютого 1942-го вони не бачились,(http://2000.net.ua/2000/aspekty/pamjat/41884) бо був направлений до 285-ї стрілецької дивізії.(6) А ще є версія, що в Білій Церкві вчився на політрука.(3 с.44 )І жодного документального свідчення!

Про кількість німецьких атак 12 липня 1942-го під селом Хорошим я вже мовчу: там вольному воля, від трьох до чотирнадцяти, - одним словом кільканадцять. Особисто я вважаю, що відбити 14 атак до обіду є неперевершеним рекордом Другої світової війни! А час загибелі – знов вибирай: і вдень, і ввечері. Ось тільки тіні від сонця показують на обідню пору цієї світлини. Думаю собі, що якщо рота під командуванням старшого лейтенанта Петренка відбила кільканадцять німецьких атак та ще й з танками, то можливо Петренко більш тягне на якусь відзнаку? А йому навіть ініціали в тексті не поставили. Ну хто такий Петренко порівняно з таким велетом, як Олексій Гордійович Єременко, колишній голова колгоспу і прочяя, прочяя…!

А перед війною О. Єременко працював виходить головою трьох колгоспів одразу: на стор.4, 37(2), с.91, 107(3) - колгосп ім. Красіна, а на стор.5, 56(2),– колгосп ім. 1 Травня та імені Комінтерна!(3 с.46) Ба більше! Він одночасно ще й чухонців на Фінській війні взимку 40-го хоче навернути до колективного господарства та показати їм переваги розвинутого соціалізму.(3 с.74). Ніхто також не дізнається з двох книжок, а коли саме О. Єременко вступив до партії. За обліковою карткою члена ВКП(б), більш надійного джерела, то 1940-го року(2 с.37) а за різними спогадами знову кілька версій. Наведу тільки один приклад: «А 1931 року комуністи Максимівської територіальної організації прийняли Олексія до Комуністичної партії» - свічить Д. Братко.(3 с.35, 46) А хто чув про посаду заступника голови колгоспу до війни? Відгукніться будь ласка! Агов! А Єременку таку посаду давали. Подібна до партійної у О. Єременка історія з його трудовими посадами в біографії. Бувши позапартійним, очолював партійну організацію на селі! Як Вам? Одна і та ж світлина Єременка на коні у кожній книжці підписана по-різному. Відчуй різницю: «Бригадир колгоспу «Авангард»(3) і «Голова колгоспу «Авангард» О. Г. Єременко на жеребці «Лікурд», 1935 рік»(2). І все це одночасно з працею в колгоспі ім. Красіна. Якесь жахливе невігластво.

Вважаю, що начальник Гестапо группенфюрер СС Генріх Мюллер, якого зіграв Л. Броньовий, заплутався б і змушений був би проситися на Східний фронт в бойову частину.

А що горлав герой світлини «Комбат», то тут вже залежить від політичних вподобань ветеранів. Якщо ветеран - сталініст, то обов’язково: «За Сталіна!». Така сама нісенітниця, якби сьогодні наші вояки пішли б у бій горлаючи: «За Януковича! За Азарова!» Народ вже добре «скуштував» сталінського соціалізму, знав йому ціну.

А ось Сергій Григор’єв вже відривається на пам’яті полеглих: «…Вот уже без малого 68 лет Алексей Гордеевич вместе с ещё 132-мя однополчанами покоится в братской могиле у кромки поля, на котором они приняли свій последний бой.» (http://2000.net.ua/2000/svoboda-slova/pamjat/66347) І тут, так патетично збрехав. А ще він від душі дякує В. Короленку за надані архівні матеріали. Чому ж журналіст не ознайомив читачів з архівами? Пальці, пане Григор’єв, не покрутило, коли таке писав?

А журналісту В. Махінько(3 с.84) до вподоби число 152. Стільки їх лежить в братській могилі!- твердить він. Подаю паспорт братської могили села Хороше:


Так от, тільки у одного Єременка стоїть дата смерті 12.07.42, начебто в той день ніхто більше не загинув. Нез’ясовано ще тільки, – а коли саме з’явився запис тут по Єременку? Не здивуюсь, якщо виявиться, що запис про О.Г. Єременка з’явився там у кінці сімдесятих, коли вирішили біля села Хорошего курган нагорнути та скульптуру ставити. Таких ребусів в тих книжках є безліч. Але залишимо їх для наступних дослідників. Далі переходимо до головного.

Головне. Я так і не дізнався з яких джерел було встановлено загибель молодшого політрука О. Єременка, але за різними версіями цієї вірусолегенди вперто називається одна дата: 12 липня 1942 року. Саме під Хорошим тривав жорстокий бій четвертої стрілецької, - запевняють патріоти. Там загинув молодший політрук, там його і поховали, а на передодні також були великі втрати та багатоденні бої.(2 с.21, 41) А «залізним» доказом у них слугують фрази на зразок: «немцы рвались напролом к Ворошиловграду», «ворог оскаженіло рвався до Ворошиловграду»(2 с.65) тощо. Це все не пов’язане з військовою історією, це так званий жанр «военных очерков», якими плюндрували правду про війну на Запоріжжі Іван Лукаш, та інші очерковєди від Запорізького обкому КПРС. На той радянський час 70-80-х рр. автори міфу були впевнені, що архівні мури міцні і ніякий історик не докопається, щоб розібратися: а що ж дійсно відбувалося в луганських степах спекотного липня 1942 року.

На сьогодні ми зобов’язані донести ту військову правду, щоб не принижувати загиблих вояків.

Отже лишається відновити хід подій влітку 42 року, і де перебувала і чим займалася 4-та стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора І.П. Рослого саме 12 липня. А допоможе нам потужний своєю історичною науковістю сайт don1942.ru, мемуари, військові документи тощо.

Холодної зими 41 року Південний фронт стабілізувався, війська почали закопуватися. Й. Сталін, оговтавшись від розгрому Червоної армії, все ж таки втримався в Москві. Зберіг владу та знайшов союзників та допомогу у Великій Британії та Сполучених Штатах.

Автори сайту don1942.ru виставили уривки з оперативних зведень Генерального штабу, які висвітлюють події на Дону з 27 червня до 4 серпня1942 року.(13) Отже, 4 стрілецька дивізія(далі – сд) під командуванням Івана Рослого належала до 12 армії. Дванадцяту армію оминула трагічна доля армій, що приймали участь ще від зими в наступальних операціях на Харків. До кінця травня з Барвенківським виступом Червоної армії було покінчено, а в червні в межах Брянського та Південно-Західного фронтів Вермахт провів ще дві військові операції, щоб покращити своє становище перед загальним наступом на Сталінград та Кавказ та не дати знову укріпити лінію фронту.

Південний фронт був сталим і відносно спокійним. Простягався з півночі від Червоного лиману на Сіверському Донці через Донбас, а далі по так званому Міус-фронту до Азовського моря. Фронт був пристріляний артилерією, укріплений мінними полями, проволокою тощо, як в окопній війні. Такий відносний затишок на Південному фронті тривав не менше 7 місяців, що й підтвердили І.П. Рослий(14) та командуючий 12-ю армією з квітня 42-го генерал-майор А.А. Гречко(15) у своїх спогадах. Війська поповнювались, проводились навчання, лагодили зброю, тягали «язиків» один в одного, ставили міни, пострілювали з гармат, полювали свою здобич снайпери, політруки готували особовий склад до самопожертви, читали накази, проводили партійні збори. Ось типове донесення по Південному фронту:
  1   2

Схожі:

Обережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість iconК омп'ютерний вірус
Комп'ютерний вірус це спеціально розроблена программа, здатна самостійно поширюватися, створювати власні копії, приєднувати їх до...
Обережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість icon9 клас урок №13 Антивірусні засоби Практична робота №5
Я думаю, вам відоме поняття «Комп'ютерний вірус». Хто з вас може відповісти на питання: що називають комп'ютерним вірусом? Коли з'явився...
Обережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість iconУроку. Комп’ютерні віруси Казка про вірус
Ми з вами вивчали на минулих уроках ази комп’ютерної грамотності: учили основні пристрої комп’ютера, учились працювати з мишкою....
Обережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість icon«Антибіотики ліки проти життя»
Вони приймають антибіотики найчастіше без призначення лікаря, не маючи уявлення, що саме лікує (знищує) антибіотик вірус або бактерію....
Обережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість iconМи віримо в те, що ти справжній книголюб! Відрізнити книголюба дуже...
Ми віримо в те, що ти справжній книголюб! Відрізнити книголюба дуже легко – він поводиться з підручником вміло та обережно
Обережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість iconОбережно бронхіт! Бронхіт – це захворювання, при якому запалюється...
Бронхіт виникає після вірусної інфекції або застуди. При правильному лікуванні та додержання всіх рекомендацій, він проходить вже...
Обережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість iconОбережно! Дикорослі отруйні рослини!
...
Обережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість iconОбережно з вогнем у лісі: встановлено найвищий клас пожежної небезпеки!
Андрія Ніколаєнка 31 липня провели засідання для вжиття невідкладних заходів із запобігання пожеж у лісових масивах
Обережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість iconВіруси та антивірусні програмні забезпечення
Можна почати з того, що комп'ютерний вірус — являє собою програму, що має здатність до прихованого саморозмноження, яка залежно від...
Обережно! Вірус «комбат»! або політрукотворчість iconПоняття про комп’ютерний вірус
З масовим поширенням персональних комп'ютерів (ПК) з'явився новий термін "Bad Ware" (поганий продукт). До останнього відносять в...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка