Лекції




Скачати 324.69 Kb.
НазваЛекції
Сторінка1/3
Дата конвертації01.05.2013
Розмір324.69 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы
  1   2   3


Тема лекції:

Вивчення творчості М.Петренка, М.Шаповала


Мета лекції:



Навчальна -


ознайомитися з творчістю письменників-земляків, розповісти про деякі твори, викликати почуття захопленості ,гордості, зацікавлення, співпереживання, радості, ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом М.Петренка, основними темами і мотивами його творчості; виховувати почуття гордості за творчість письменників рідного краю; розвивати читацький інтерес

Виховна -




Розвиваюча -

розвивати пізнавальні можливості і самостійність мислення.

Література:

В.Оліфіренко " Дума і пісня " .- Донецьк, 1993

1. Найкращі пісні України, "Майдан", К., 1992.

2. Українські ліричні пісні. Вип. 2. Київ, "Музична Україна", 1993

3. Іван Овчаренко, журнал “Донбас”, 1988. — №4. — С. 96-97

4. .І.Овчаренко. Йому жити у віках (Михайло Петренко).—Словўянськ, 1997
^

Михайло Миколайович Петренко

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

^

Я б землю покинув і в небо злітав.


Сучасний герб Слов’янська затверджений 22 липня 1997р. В зеленому полі срібний сокіл з розпростертими крильми, під ним кадуцей, обабіч якої по срібному ромбу (вістрям до кінцівки жезла); внизу - золотий козацький хрест. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний срібною міською короною з трьома вежками. Срібні ромби символізують солеварні промисли. Хрест означає козаків, котрі захищали солеварів та спорудили поселення, що згодом перетворилося на місто. Кадуцея вказує на торговельну специфіку міста і належність його до Слобожанщини (Харківщини). Зелений колір - колір природи, підкреслює функцію міста як курорту. Сокіл є символом пісні "Дивлюсь я на небо", автор якої - Михайло Миколайович Петренко - є уродженцем міста.

Свої враження про дитинство, про рідне слобожанське місто поет висловив у віршах “Слов'янськ”:

Слов’янськ, Слов’янськ! Як гарно ти

По річці Тору, по рівнині

Розкинув пишнії садки,

Квіти пахучі по долині

I так красуєшся собі!

Так сталося, що донедавна біографія українського поета-романтика прогресивного напряму XIX століття Михайла Миколайовича Петренка була майже невідома. Були, щоправда, деякі скупі уривчасті свідчення, які важко було підтвердити. Зусиллями викладачів і студентів філологічного факультету Слов'янського педінституту майже тридцять років тому було незаперечно встановлено, що поет народився 1817 року в Слов'янську і, як говорить його перший біограф А.Метлинський, “проживав та вивчав мову і побут в місті Слов'янську і його околицях”. 1836 року Михайло Петренко вступив до Харківського університету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати по цивільному відомству. В літературі, зокрема, вказується, що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Інших біографічних даних майже ніде немає. Не залишилося навіть його портрета.

Михайло Петренко — автор 19 поезій, надрукованих протягом 1841 — 48 років в харківських альманахах “Сніп”, “Молодик”, “Южный русский сборник”. Є відомості, що він написав п'єсу “Панська любов”, але вона не збереглась.

У зв'язку з підготовкою в “Бібліотеці поета” видання творів Віктора Забіли та Михайла Петренка в одній книзі завідуючий відділом Інституту літератури АН УРСР доктор філологічних наук, професор С. А. Крижанівський 18 вересня 1959 року в листі до автора цих рядків писав у Слов'янськ: “Чи не пощастило вам і вашим товаришам по інституту здобути які-небудь нові відомості чи розшукати якісь нові твори М. Петренка? Поет був цікавий, талановитий, і просто прикро, що ми так мало про нього знаємо. Чи не можна відшукати метричні книги, де записано всі дані про його народження — уже б знали батька й матір, точну дату. А головне — не знаємо, коли, чому і де померла людина... Я весь час думаю: а раптом щось нове відкриється!” Треба сказати, що за останні роки, дякуючи літературознавцям, нащадкам поета, ентузіастам-краєзнавцям, деякі білі плями в біографії М. Петренка тепер уже якоюсь мірою заповнені.

Велику пошукову й дослідницьку роботу по вивченню життя поета в Слов'янську провів студентський гурток книголюбів, яким керує ветеран педагогічної праці Слов'янського педінституту Надія Митрофанівна Корнієнко. Вона розповідає:

“Між річками Торець і Бакай знаходився колись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов'янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще не жонатому, було відведено три десятини землі. Цей куточок опісля стали називати хутором Торецьким. Тут і почав господарювати Микола Гаврилович...”

Ленінградський письменник і шевченкознавець П. Жур у книзі “Третья встреча” підтверджує, що “М. Н. Петренко происходил из личных дворян. В г.Славянске за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян”. (* “Личный дворянин” — на відміну від природженого, успадкованого дворянства, давалось чиновникам 14-го — 9-го класів (за Петровським табелем про ранги) без права спадкоємства. Таким чином Михайло Петренко вже не був дворянином.)

Розповідають, що батько поета був людиною м'якої вдачі, прекрасним рибалкою і мисливцем. Любив природу, але господарювати не вмів. Та й землі було мало. Одружився. Зростала сім'я. Разом з нею зростала й матеріальна скрута. Михайлів батько був змушений орендувати землю у заможного купця Марченка, який у центрі міста мав дві великі крамниці. Тут Марченко допомагав своєму орендатору продавати вирощений урожай з баштану.

Хлопчик Михайло, за розповідями родичів, ріс тихою і лагідною дитиною. Любив самотність. Купець Марченко порадив батькам віддати хлопця до школи. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, Михайло жив у Марченків. Чудова природа була тим оточенням, у якому формувалась поетична натура хлопця. Пізніше він присвятив рідному місту цикл віршів “Слов'янськ”, у якому, за словами критика Г. Нудьги, поет “радісно говорить про красу земного життя, про розкішні сади і луги навколо міста”. Ця любов з особливою силою проявилася, коли Михайло навчався в університеті.

Слід відзначити українофільський характер впливів високоосвіченого середовища на світогляд і талант М.Петренка. У роки навчання поета у Харківському університеті посилилась увага до української історії, української народної культури. Харків як центр Слобожанщини і всієї Східної України докладав багато зусиль до відродження української духовності, і це значною мірою відбилося на життєвій позиції, творчості і, врешті, на долі Михайла Петренка.

На жаль, дослідники не мають сьогодні свідчень про те, чим займався поет одразу після закінчення Харківського університету. Висуваються припущення, що він працював десь за межами України. Підставою для таких висновків служать рядки одного вірша:

Далеко від родини

І на чужій землі,

немилій стороні

Броджу понурим я за краєм

України,

Один живу поміж чужими...

Проте з Слов'янськом пов'язані не лише його радощі, але й особисте горе. За переказами, що їх зібрали студенти, тут він пережив гіркоту нещасливого кохання до Галі — доньки купця Марченка. Про шлюб юнака з бідної сім'ї з багатою дівчиною годі було й думати. Тим часом батьки одружують Галю з багатим і знатним нареченим і вона нібито виїхала з ним за кордон. Під впливом цього Михайло Петренко пише вірші про нерозділене кохання, які зараз літературна критика цілком слушно розцінює як автобіографічні.

Про самого поета і рід Петренків розповіла у своєму листі, який знаходиться у Слов'янському краєзнавчому музеї, правнучка поета по сину Миколі Наталя Борисівна Шептій. В Харківському обласному архіві вона зробила копію рапорту виконуючого обов'язки стряпчого Вовчанського повіту Михайла Миколайовича Петренка від 31 травня 1848 року, у якому він просив Харківського губернського прокурора надати йому відпустку, оскільки він одержав “третье известие, что болезнь матери моей усилилась и что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти, я должен буду подвергнут невозвратимости потери”. Отже, незаперечним є те, що Михайло Петренко спочатку служить у Вовчанську, а потім у Лебедині. До речі, в листі подружжя Шептіїв говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей, Микола і Людмила.

У листі автору цих рядків Шептії пишуть, що молодший брат Михайла Петренка Олексій навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду, Харківської судової палати, а з 1849 року — секретарем міської ратуші в Слов'янську за мізерну плату — 51 карбованець 48 копійок на рік.

Краєзнавець А. І. Абрамов писав також про те, що до війни він добре знав онука поета по брату Павлу — Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дідівській садибі. Будівля згоріла. Натомість була збудована зовсім бідна хатинка з хворосту й глини. Цієї хатини не стало під час війни, в 1942 році.

Ще один цікавий і дуже важливий для характеристики поета факт наводить у листі подружжя Шептіїв: “Незабутньою подією в житті Михайла Петренка було відвідання його в Лебедині Тарасом Григоровичем Шевченком під час останнього приїзду на Україну в червні 1859 року. Це була зустріч побратимів по перу, у взаємній прихильності яких не можна сумніватись”.

Тема рідного краю, Донеччини, увійшла досить широко у його творчість. Це збігалося з поетичним кредо Петренка: милі серцю краєвиди Слов’янська, давня і недавня історія України стали предметом його поетичної уяви.

Тема рідного краю, образи Донеччини відбились у таких віршах М.Петренка, як “Слов”янськ”, “Іван Кучерявий”, “Гей, Іване, пора”. Цим творам, як і іншим віршам поета, притаманний романтичний настрій: мотиви любовної туги, скарги на горе, замилування рідним краєм.

У циклі віршів “Слов’янськ” поет дещо відходить від своєї провідної теми смутку та розчарування життям. У віршах, присвячених рідному місту, де він народився, поет тепло говорить про рідну сторону, її пісенність, що є окрасою всієї України. Сприймаючи Слов’янщину як частку української землі, поет в образах дівчини та народної пісні розкриває духовне багатство української народної культури:

Чи бачив хто слов’янськую дівчину?

Чи був коли, як річ вона веде,

Жартуючи в веселую годину?

Або тоді, як сонечко зайде

І темрява почне томити очі,

Чи лучилось чувать пісні дівочі

І дослухатись як вони,

Так дуже, дуже жалібні,

Чарують Слов’янськ весь, од краю і до краю...

Тому-то й лине поет думкою у рідне місто, куди він часто “думку шле і сльози”, тяжко зітхаючи:

Коли ж, коли, великий Боже,

Мене пошлеш на рідний край,

Де мав я радість, мав я рай.

Вигідно від інших виділяється вірш «Іван Кучерявий», який складається з чотирьох частин. Тут розповідається про жінку Грициху, чоловік якої воював проти ляхів і потрапив до них у полон, про старшого сина, який пішов у похід проти татар. Журиться мати й за донькою:

Одпустила її з братом

В далеку дорогу,

Аж на Донець, в Святі Гори,

Помолиться Богу;

І жде її, не діждеться,

А матері мука;

Чи хто стукне, чи хто грюкне,

Так серце й застука...

Бо скучно їй, одна дома,

Ні з ким розмовляти,

І нікому старесенькій

Порадоньки дати.

У вірші “Іван Кучерявий” М.Петренко під могутнім впливом усної народної творчості першим в українській літературі звернувся до образу Савур-Могили. Як і в народній творчості, Савур-Могила – це край української землі, символ героїчної боротьби з нападниками. Саме звідти мати очікує, дивлячись у вікно, свого сина, який

Давно пішов з козаками

У степ на татарів;

І нема об них вісті,

Мов у воду впали.

Ще один образ Донеччини використав поет у вірші – це Свято горський монастир над Дінцем, в який ходили пішки молитись майже з усієї східної України. До нього відправляє мати свою дочку молитись за чоловіка і сина, які десь далеко воюють за рідну Землю. Милі донеччанам краєвиди рідної землі зустрінемо й у вірші “Гей, Іване, пора...”. Нехитрий сюжет тут розгортається з дією головного героя-козака, який вирушає за Дніпро, на польську Україну, за дівчиною. Як можна зрозуміти із змісту вірша, козак вирушає у далеку дорогу десь із північних земель нашого краю:

Минув Донець, минув Торець

І степом скаче по Самарі...

У цих віршах немає детального і розгорнутого зображення картин природи, конкретної (крім самих назв) місцевості. Такий принцип малювання характерний для творів романтизму, бо головним для поета є внутрішній світ героїв, власні почуття, а для лірики М.Петренка властива ще й деяка абстрактність. Та уява читача-донеччанина домальовує образи Дінця з пологим та гірським берегами, древнього монастиря над ним, широкого степу – це ж наша земля, наш донецький край.

Вершиною творчості поета вважається цикл віршів “Небо”, а перший вірш з нього став славнозвісною народною піснею. Дослідники творчості М.М.Петренка, зокрема відомий краєзнавець І.М.Овчаренко, стверджують, що ця поезія була написана під впливом чарівної природи й давньої української архітектури Свято горського монастиря. Ці вірші є типовим зразком романтичної поезії, сповненої роздумів над таємницями всесвіту, над долею людини, якій важко жити на землі. При цьому характер переживань обумовлюється дещо абстрагованими наріканнями на муки розлучення з коханою дівчиною, на сирітську долю:

Далекоє небо – моя сторона...

І на світі гірко; як стане ще гірше,

Я очі на небо; мені веселіше!

І в думках забуду, що я сирота,

І думка далеко, високо літа.

Щодо пісні «Дивлюсь я на небо», то, покладена на музику донькою українського поета В. Александрова Людмилою, вона швидко стала популярною на всій Україні. Пізніше була аранжована композитором В. Зарембою, Т.Г.Шевченко цього вірша власноручно записав собі в альбом.

Більше 125 років про М. Петренка писали: дата смерті невідома. Тільки дякуючи зусиллям подружжя Шептіїв встановлена точна дата кончини поета, з Лебединської метричної книги за 1862 рік. Вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Його останній чин —колезький асесор.

^ Як же ми вшановуємо пам'ять нашого земляка?

У вересні 1987 року з нагоди 170-річчя славетного земляка у Слов'янську біля однієї з найкращих нових споруд міста — центральної міської бібліотеки для дорослих — відбувся багатолюдний мітинг на честь відкриття пам'ятної меморіальної дошки. На ній викарбувано: “У 1817 році в Слов'янську народився український поет-романтик XIX століття Михайло Миколайович Петренко”.

З ініціативи вчительки української мови і літератури Валентини Дмитрівни Нестелєєвої, при підтримці тодішнього директора СШ № 15 Ф. А. Неровної, тут відкрито музей М. Петренка. На цю подію радо відгукнулись відомі люди України. Так, Олесь Гончар надіслав музеєві свою книгу з надписом: «Слов'янськ на Донеччині. Землякам поета М. Петренка — творця невмирущої пісні «Дивлюсь я ній небо...» з вітанням і найкращими побажаннями. О. Гончар». Схвильовано відгукнувся на відкриття музею в СШ № 15 двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт. голова товариства українців Москви «Славутич» Павло Попович : «На землі Донецькій народився чудовий поет М. М. Петренко, автор віршів і пісень, сповнених радістю, життям, любуванням природою. Я люблю його твори, особливо пісню «Дивлюсь я на небо...», яка стала народною і яка зворушує своєю глибокою щирістю; філософськими роздумами про Всесвіт, про нескінченність. Виконуючи її ніби набуваєш крил, і з'являється бажання бути корисним людям і Вітчизні». Відомий український співак, народний артист Анатолій Солов'яненко надіслав листа, в якому написав: «Дуже приємно, що У Слов'янську живе пам'ять про славного земляка М. Петренка і що ви шануєте його, організувавши музей і популяризуючи його творчість. Уже одне те, що він написав «Дивлюсь я на небо...», яку знають мільйони читачів, робить його ім'я знаменитим і дорогим серцю кожного, хто думає, живе і бореться за краще майбутнє і робить добро людям».
  1   2   3

Схожі:

Лекції iconСписок друкованих праць зражевської ніни іванівни книги навчальні...
Зражевська Н. І. Масова комунікація І культура: Лекції. – Черкаси: Брама-Україна, 2006. – 172 с. (7,2 др арк.)
Лекції iconЗаняття або лекції

Лекції iconЛекції: «Василь Стефаник видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної...
Тема лекції: «Василь Стефаник — видатний український новеліст, майстер соціально-психологічної новели. «Новина»
Лекції iconЛекція підготувала
Мета лекції: Познайомити учнів з поняттям самовиховання, його засобами та передумовами
Лекції iconЛекції
Костюк Г. Лицар культури нації; Маланюк Є. Юрій Яновський // Єлисавет. –1992. –19 серпня
Лекції iconЗміст лекції
Фол це недотримання Правил унаслідок персонального контакту з суперником чи неспортивного поводження
Лекції iconКонспект лекції інфляція
Крива Лаффера для інфляційного податку. Наслідки інфляції та протиінфляційні заходи
Лекції iconЛекції
Ведення перед І післяопераційного періодів. Основні етапи розвитку шлункової хірургії. Профилактика І реабілітація
Лекції iconОпорний конспект лекції
Мiжнародна торгiвля: роль, структура, особливостi. Платiжний баланс. Торговий дефiцит
Лекції iconЛекції
Остап Вишня (П. Губенко) Трагічна творча доля українського гумориста. „Моя автобіографія”, „Зенітка”
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка