«Таємниці м. Ужгород»




Скачати 416.19 Kb.
Назва«Таємниці м. Ужгород»
Сторінка1/3
Дата конвертації03.03.2013
Розмір416.19 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы
  1   2   3
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

Кафедра гуманітарних дисциплін

ЗАЛІКОВА РОБОТА

Дисципліна: Основи інформатики та обчислювальної техніки

Тема: «Таємниці м. Ужгород»

Виконали:

студентки ІІ курсу групи ПБ - 23

  • Панкулич Вікторія Вікторівна

  • Храпійчук Ольга Вікторівна

Київ-2011

ЗМІСТ

  1. Таємниця назви міста над р.Уж

  2. Екскурс містом

  3. Ужгородський замок

  4. Чинадієвський замок

  5. Шернборнський замок

  6. Замок Паланок

  7. Невицький замок

ВИСНОВКИ

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Таємниця назви міста над р.Уж

Однією з таємниць сучасного Закарпаття є походження назви його адміністративної столиці – міста Ужгород.

Ще й сьогодні науковці ламають пера і голови над етимологією, а тим часом місцеві мешканці із задоволенням розкажуть кілька версій, чому саме «Ужгород». Справа має і політичний підтекст. Українці висувають свою версію, угорці боронять іншу.

Сьогодні ж напевно знаємо лише одне. «Хресним батьком» міста вважають арабського мандрівника і географа Аль-Ідрісі. Саме він залишив у 1154 р. найдавнішу згадку про місто, коли на замовлення сицилійського правителя Рожера ІІ розпочав створення географічного атласу світу. У творі цього видатного науковця воно було подане під назвою «Гункбар» або «Унгу». З часом ця назва перетворилась на Ужгород. Хоча і зараз багато хто переконаний, що назву місту дала саме річка Уж, яка протікає через його центр, або ж це просто угорський переклад слова «замок». Періодично з’являються навіть такі екзотичні версії, як походження назви від імені посла римського імператора до правителя племені гунів.

Щоб потрапити на перехрестя між залізничним та автобусним вокзалами Ужгорода, минаємо пл. Федора Корятовича, котру варто все ж оглянути. Перша її назва – Галькова. Вона постала на лівому березі Малого Ужа, бо у цьому місці річка змінила своє русло і вода нанесла багато галькового каміння.

Сьогодні майже ніщо не вказує на її славне минуле. А от давніше тут відбувались перші міські ярмарки. Рішення про їх проведення затвердив ще король Людовик І Великий (або в угорській вимові Лайош І Великий, король Угорщини та Польші, правив у 1342-1382 рр.).

У 1853 р., після перенесення основної частини торгових рядів в інше місце, влада вирішила перетворити площу на парк. Терен засадили деревами, встановили лавки.

Однак, коли після розпаду Австро-Угорщини чиновники залишили місто, площа перетворилась на небезпечне місце, де збирались переважно місцеві маргінали. Довший час тут була стоянка фіакрів і колодязь, водою з якого її щотижня мили.

У 1921 р. чехословацька влада надала площі ім’я Ф. Корятовича. Зараз площа наповнена чисельними крамницями і має місце для паркування.

Щодо рівня прибирання Ужгород, принаймні до кінця ХІХ ст., мало чим відрізнявся від інших малих міст Центрально-Східної Європи. Лише раз на тиждень бригада з кількох людей березовими мітлами намагалась навести лад. Очевидно, що їх зусиль було замало. Угорський поет Шандор Петефі писав, що «… Ужгород дуже погане місто. Брудне й неохайне. Якраз таке, як п’яна людина, котра впала в калюжу й тепер брудна хитаючись іде додому». Що змінилось відтоді – вирішувати сучасному мандрівнику.

2. Екскурс містом.

Вулиця Корзо. В історичних джерелах вулиця, що з’єднує сучасну площу Ф. Корятовича та вул. А. Волошина, мала назву Мостова, а пізніше її назвали на честь відомого угорського письменника і педагога Ф. Казінці (Kazinczy Ferenc). Тут мешкали переважно заможні ремісники. Сьогодні це одне з найулюбленіших місць для прогулянок мешканців і гостей Ужгорода.

Після численних перебудов її архітектурне обличчя сформувалось переважно наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. Останнім часом місцева влада оновила більшість фасадів, однак за гарним фасадом часто приховується не менш неповторна атмосфера двориків і закутків.

Власне кажучи, у перекладі назва Корзо і означає місце для прогулянок, променаду. Раніше вулиця була місцем, де розмістилась велика кількість маленьких крамниць. Серед власників було багато євреїв. Місцеві модниці могли задовольнити тут найвибагливіші бажання і мрії. Після вдалої покупки її можна було відсвяткувати в одній з численних кав’ярень. Вулиця провадить у бік Пішохідного мосту, який є ще однією візитною карткою Ужгорода.

Перш, ніж піти звичним для більшості туристів шляхом, варто зупинитись на перетині Корзо з вулицею А. Волошина, де стоїть будинок, що, на перший погляд, може і не привернути увагу пересічного перехожого. Збудована з білої силікатної цегли, споруда є знаменитим в минулому «Білим кораблем», що свою назву отримала не тільки від кольору стін будинку, але й від назви корчми, яку відкрили тут у 1780 р. Нагорі облаштували гостьові покої, що органічно доповнювали послуги закладу.

Будинок і корчма належали державі, але для якіснішого управління будинок передавали у приватне користування. На жаль, від старої архітектури сьогодні залишились лише літературні спогади. Останню перебудову здійснив арх. М. Мегер у 1902-1903 рр., а вже 4 січня 1909 р. будинок згорів. Ця подія навіть спонукала міську владу серйозніше поставитись до організації пожежної безпеки у місті . Сьогодні тут житловий будинок, крамниці і кав’ярні.

Будинок пожежної команди в Ужгороді розташувався на вул. Тургенєва, 2. Це одна з будівель, що упродовж десятиліть не змінює свого призначення. Хоча першочергово це були військові казарми ім. Франца Йосифа. Пожежі були для міста другим після повеней лихом. У 1852 р. тут запровадили перші протипожежні правила, згідно з якими кожен господар мав мати на власному подвір’ї бочку з водою. Невиконання постанови каралось великим штрафом.

^ Вулиця А. Волошина заслуговує на окрему увагу. Залишивши на хвилину мандрівку до Пішохідного мосту, варто звернути біля «Білого корабля» праворуч і оглянути її пам’ятки. Раніше ця частина вулиці мала назву Маломостова, бо провадила до Малого моста, перекинутого через один з рукавів Ужа – Малий Уж.

Попри свою «дрібну» назву, вулиця славна своїми «великими» справами. У числі перших вона була забрукована. У 1855 р. цю традицію поширили на інші вулиці, доповнивши ними частину важливого тракту Кошице – Мукачеве. У місці виходу вулиці на площу Ф. Корятовича стоїть будинок, будівництво якого розпочалось у 1909 р. Згодом у ньому розмістилися готель і ресторан «Берчені». На той час заклад вважався одним з найпрестижніших і у ньому збиралась місцева аристократія.

Повернувшись до перехрестя ліворуч, побачимо ^ Римо-католицький костел Св. Юрія (Георгія) (вул. Волошина, 9) – одну з найдавніших пам’яток міста.

Припускають, що історію цієї будівлі можна розпочинати з 1619 р., коли володар міста Юрій Другет (1583-1620), повернувшись в лоно католицької церкви під впливом архієпископа Пейтера Пазманя, зруйнував лютеранську церкву і вирішив на цьому місці збудувати католицький костел.

Уже після його смерті наступник Міклош Берчені (Bercsenyi Miklуs) продовжив започатковані роботи. Сучасного, необарокового вигляду споруда набула лише у 1762-1766 рр. під опікою архідиякона Емеріха Хорвата. У 1763 р. над її оздобою працював відомий майстер Янош Лукач. Необароковий вівтар з полотном відомого в Ужгороді майстра Лукача Йожефа Краккера (1717-1779) було завершено у 1895 р. У 1820 р. на вежі костелу встановили годинник. Після пожежі 1857 р. його замінили на новий, який працює і сьогодні. Костел і фігура Діви Марії на подвір’ї ліворуч від входу щасливо витримали всі військові лихоліття. Щоправда, радянська влада таки закрила храм, а фігуру знищила. Лише у 2000-2001 рр. святиню і скульптуру відновили.

^ Бунтівний пам’ятник. На теперішній площі Ш. Петефі раніше стояв пам’ятник президентові Чехії Т. Масарику. У 1938 р. монумент демонтували угорці і перевезли до словацького міста Міхайлівці, а потім у Братиславу. 1945-го німці перевезли його у німецьке місто Пасау. Після війни пам’ятник повернувся до Чехії. Але його вигляд муляв очі комуністам і його знову демонтували. Громадяни заховали його і повернули на п’єдестал лише у 1968 р. Уже як «учасника антикомуністичного заколоту» пам’ятник покарали, переплавивши на сталеливарному комбінаті. У 2002 р. у сквері біля Великого мосту встановлено новий бюст президента (ск. Й. Вайце).

^ Будинок Гізелли (вул. Волошина, 13). До 1859 р. у місті не було жодної церковної школи для дівчат, хоча бажаючих надати добру освіту для дочок не бракувало. Ініціатива створення закладу належала католицькому єпископу Міхаю Гаасу. Будівля, що збереглась до нашого часу, є результатом перебудов 1903-1907 рр. У школі, де мешкало тринадцять дівчат, навчали рукоділлю, музиці, розвивали у вихованок естетичне почуття.

Свою назву школа отримала від імені Св. Гізелли – дружини угорського короля Іштвана Святого. Після смерті чоловіка Гізелла відмовилась від світського життя, пішла у монастир і по смерті була беатифікована. Її скульптура на фасаді за радянських часів стала «в’язнем сумління». Влада її просто замурувала і лише у 1996 р. справедливість відновлено. Зараз тут музичне училище ім. І. Задора.

Сьогодні уже ніщо не нагадує, що на місці найвищої споруди довоєнного Ужгорода, а саме приміщення ^ Василіанського монастиря (сьогодні одного з корпусів Ужгородського університету), стояла будівля Грецької церкви – ще одного свідчення національного різнобарв’я міста.

Греки прибули до Ужгорода у другій половині XVII ст. з міста Токай, що в Угорщині. На відміну від грецьких емігрантів в Галичині, які торгували вином, головним заняттям закарпатських греків була торгівля вовною. Наприкінці століття їм належало шість крамниць.

Саме тоді частина з них, об’єднавши зусилля, придбали земельну ділянку для будівництва храму. Як згадує краєзнавець Йосип Кобаль, церква мала гарні дзвони, один з яких було відлито аж у Венеції. Греки мали власний цвинтар.

Однак, поступово, через конкуренцію з боку єврейських торговців вони почали втрачати позиції. З часом від славних родів Графіоді, Паун, Коста, залишились лише спогади. Останній грецький священик – Світозар Болярич залишив місто у 1879 р. 22 вересня 1900 р. будівлю і землю придбала Мукачівська греко-католицька єпархія. Після чергової, нищівної пожежі у 1906 р. було прийнято рішення про цілковиту перебудову храму і започаткування монастиря. Урочисте закладення наріжного каменю відбулось 29 жовтня 1911 р. По закінченні будівництва і аж до початку Першої світової війни це була найвища споруда Ужгорода.

Шляхом великого народного здвигу і щоденної праці монахів 1 вересня 1937 р. тут організовано класичну гімназію з українською мовою навчання. Монастир славився багатою внутрішньою оздобою та активною діяльністю власної друкарні. Рештки будівлі перебудували і прикрасили фресками Йосипа Бокшая. У листопаді 1938 р., після приєднання Ужгорода до Угорщини, гімназію закрили. У 1947 р. радянська влада ліквідувала монастир, пристосувавши його приміщення для потреб університету.

Пройшовши кілька кроків далі, потрапимо на вулицю І. Ольбрахта. Зараз вона носить ім’я знаного чеського письменника, однак її перша назва – Підвальний ряд. З огляду на те, що вона пролягла уздовж схилу замкової гори, тут зручно і винахідливо розташували винні підвали, яких, за деякими повідомленнями, було у місті близько 100. До початку Другої світової війни сюди приходили мешканці, щоб у затишній атмосфері, за келихом знаменитих закарпатських вин провести кілька годин вихідного дня.

Місцеві вина, знані в іноземних джерелах як «угорські», завжди були предметом активного експорту. І сьогодні багато мешканців Закарпаття виробляють вино для власного вжитку і на продаж. Через свою невисоку ціну і добру якість вина завжди були особливо популярними. До впорядкування імпорту вин у ХІХ ст. особливо доклалась родина графів Шьонборнів. Щоправда, у 1891 р. закарпатські винороби пережили трагедію. З Америки сюди потрапила філоксера – хвороба, яка знищила майже всю лозу. Місцевим виробникам довелось розпочинати все спочатку.

Другою за значенням архітектурною пам’яткою Ужгорода вважають ^ Кафедральний Хрестовоздвиженський Греко-Католицький собор та Єпископську резиденцію. Історія будівництва собору почалась тоді, коли правитель Янош Х Другет запросив до Ужгорода у 1640 р. чернечий орден єзуїтів. Він щедро наділив монахів землею і видав багато грошей на будівництво святині. За це ченці зобов’язались молитись за свого доброчинця. Попри різні пригоди і труднощі, а також смерть у 1645 р. самого Яноша Другета, його дружина, хорватка за походженням, Анна Якушич зробила все можливе, щоб у 1646 р. святиня була готова до урочистого відкриття. Спочатку колегіальна церква Воздвиження Чесного Хреста була невеликою. У 1732-1740 рр. її перебудували у стилі бароко. У 1773 р., після едикту папи Климента XIV про ліквідацію чернечого ордену єзуїтів, монахи залишили Ужгород. Після недовгого поневіряння приміщення храму передали у власність греко-католицької єпархії. Архітектор Ф. Гілебранд до 1779 р. закінчив його перебудову як кафедрального собору. Саме тоді в інтер’єрі з’явився теперішній вівтар (майстер Франциск Тек, 1799 р.) та инші предмети декору.

Імператриця Марія Терезія щедро доклалась до підтримки святині, подарувавши єпископу Андрію Бачинському дорогі шати і предмети церковного вжитку. Саме на її честь відбулось освячення храму 15 жовтня 1780 р. – у день народження монаршої особи. Над додатковим оздобленням храму почергово працювали єпископ Василь Попович (1846 р.), художник Фердинанд Видра. Найбільші зміни було впроваджено з ініціативи єпископа Івана Пастелія. У 1812 р. велика гроза пошкодила одну з дзвіниць. Попри те, до 1877 р. роботи під керівництвом архітектора Ласло Фабрі були завершені. Зовнішні зміни у вигляді прибудованих коринфських колон і годинників на вежах наблизили будівлю до стилю пізнього бароко. У 1939 р. над оздобою плафону «Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста» і шести круглих фресок «Отці церкви» працював відомий закарпатський художник Йосип Бокшай, який водночас є автором вітражів у вікні захристії і виконаної у сецесійному стилі каплиці єпископа.

З шести бічних вівтарів два прикрашені образам роботи Бокшая («Пресвята Богородиця»). Вівтар «Святе Серце Христове» виконав Юлій Віраґ. На свято Воздвиження у 1926 р. були посвячені три нові дзвони, вилиті фірмою «Акорд». Влітку 1928 р. провели оновлення обох веж і позолотили хрести. Ще раніше у лівій вежі встановили дзвін «Іван» вагою в одну тону, а у правій – тритонний дзвін. Після ліквідації Греко-Католицької Церкви храм було передано Православній Церкві. За часів радянської влади багато пам’ятних таблиць зруйнували, поховання пограбували. Лише 7 січня 1991 р. після кількарічної боротьби храм повернувся до давніх господарів.

Зараз у криптах храму спочиває багато достойників Греко-Католицької Церкви. 28 червня 2003 р. тут перепоховали мощі єпископа ^ Теодора Ромжі. Після приєднання Закарпаття до СРСР влада змушувала його зректись віри, однак владика рішуче відмовлявся. Тоді на нього вчинили замах, інсценізований під автомобільну аварію. Однак, єпископ вижив. Вже у лікарні, за особистим розпорядженням найвищого керівництва, до нього підіслали «медсестру», яка за допомогою отрути кураре вбила його. У 2001 р. під час свого візиту в Україну папа Іван Павло ІІ беатифікував Теодора Ромжу як мученика за віру.

Поряд з Кафедральним храмом стоїть будинок Єпископської резиденції. Його будівництво розпочалось за рішенням Яноша Х Другета майже водночас із церквою. Фундамент заклали у 1641 р. Тут розташовувалась єзуїтська колегія і школа – перший вищий навчальний заклад Закарпаття. За своїм освітянським значенням його порівнюють із знаменитою Києво-Могилянською академією.

У 1644 і 1685 рр., коли ворожі війська плюндрували місто, важкі випробування випали і на долю колегії. Однак, кожного разу її відбудовували. У 1773 р. будівлю колегії передали державній скарбниці і вона стояла пусткою. 1 серпня 1775 р. вже новий власник – Мукачівська греко-католицька єпархія перейняла приміщення і цінну бібліотеку. З часом резиденція була багато оздоблена (арх. Лука Фабрі, 1878 р.) і вражала відвідувачів своїм інтер’єром. У її приміщенні відбувались важливі події. Одне з останніх оновлень будівлі і прилеглої до неї території проводилось у 1937 р. будівельником Дезидерієм Боніславським за проектом Еміліана Еґреші.

Окрему цінність становила бібліотека колегії з 1858 книг. Єпископ Андрій Бачинський оточив її особливою турботою і постійно поповнював. Перед Першою світовою війною збірка налічувала понад 20000 томів. У 1949 р. приміщення будівлі займали органи НКВС. Пізніше бібліотеку передали Ужгородському державному університетові.

Будівля колишнього ужгородського Жупанату (пл. Жупанацька, 3) збудована у 1809 р. Її фасад і досі прикрашений гербом комітату. Раніше тут містилась міська адміністрація. Будинок, збудований у формі літери «П», був свідком великої кількості знаменних подій. У його приміщенні прийняли рішення про вуличне освітлення міста, а 10 лютого 1878 р. член Ужанського культурного товариства Лойок Зекань продемонстрував присутнім дію телефонного апарату. Не оминули стін жупанату і найважливіші політичні події.

У 1848-1849 рр. він став одним з центрів угорської національної революції. У 1919 р. тут відбулось засідання Руської Народної Ради, де ухвалили рішення про приєднання краю до Чехословаччини. 9 травня 1920 р. у будинку оголосили про створення товариства «Просвіта». Григорій Жаткович – перший губернатор Закарпаття з 1919 по 1921 рр., також урядував у цьому будинку.

Поряд з жупанатом височіє будівля ^ Реформатської (Кальвіністської) церкви, яка увінчана восьмикутною булавою. Після численних дискусій між католиками і реформатами останні отримали у 1767 р. можливість заснувати власну громаду. 1789 р. імператор Йосиф ІІ дозволив побудувати храм. Будівлю виконано у псевдоготичному стилі і завершено у 1796 р. У 1854 р. проведено останню велику реконструкцію.

Щоб вповні відчути неповторну атмосферу передвоєнного міста, варто, спустившись з гори, вийти на вулицю О. Довженка, яка ще в 20-30-х рр. за планом чеської влади забудована оригінальними і водночас функціональними будинками у стилі знаменитого конструктивізму. Дійшовши до Народної площі, можна оглянути колишній будинок Народної ради (арх. А. Крупка). Сьогодні це будівля обласної держадміністрації.

Звідси залишається лише кілька кроків до ^ Набережної Незалежності, яка допровадить нас до Пішохідного мосту. Як повноцінна вулиця вона існує лише з 1923 року, коли розпочались роботи з регуляції течії річки у межах Ужгорода. Це дало змогу вивільнити на правобережжі значні площі заболочених земель і віддати їх під забудову. Частину грошей на цю реконструкцію чеській владі виділив французький уряд Ж. Клемансо. Перша назва набережної була на честь одного з найбільш відомих художників Підкарпатської Русі – I. Рошковича. У радянські часи її перейменували на Ленінградську. Нинішня назва нарешті майже аполітична.

До цікавих споруд Набережної Незалежності відносять будівлю колишньої чеської жандармерії, де зараз розмістився медичний факультет Ужгородського національного університету, приміщення Національного банку (1934-1936 рр.) (вул. Пушкіна, 1), збудованого у стилі пізнього конструктивізму з цікавими скульптурними формами, і будинок колишньої угорської гімназії для хлопців, виконаний в 1912 р. у еклектичному стилі (зараз ЗОШ ім. Т. Шевченка). Окрасою набережної є найдовша в Європі (2,2 км) липова алея, яку було висаджено ще у 1928 році.

У свій час на набережній було встановлено монумент совєтським солдатам. Ужгородці з гумором стверджують, що його розібрали через особливість композиції, у якій один з вояків експресивно цілив гранатою у бік місцевого комітету комуністичної партії. Зараз на набережній є пам’ятник А. Волошину.
  1   2   3

Схожі:

«Таємниці м. Ужгород» iconCливка христина ужгород, вул. Капітульна 31/1
...
«Таємниці м. Ужгород» icon" шаховий децик"
Місце проведення: м. Ужгород, Корчма-музей "Деца у нотаря", м. Ужгород, вул. Гагаріна, 98
«Таємниці м. Ужгород» iconТаємниці бджілки-­трудівниці
Дорогі діти! Ми зібралися сьогодні на свято, яке називається «Таємниці бджілки-трудівниці»
«Таємниці м. Ужгород» iconІ. Б. Пранайтіс християнин у Талмуді єврейському, або Таємниці рабинського вчення про християн
«Християнин у Талмуді єврейському, або Таємниці рабинського вчення про християн», ксьондзом І. Б. Пранайтісом, магістром богослов'я,...
«Таємниці м. Ужгород» iconК убок Мера Ужгород 2009
А: 13-14 лютого (п’ятниця – субота) швейцарська система, 9 турів по 20 хвилин до кінця партії
«Таємниці м. Ужгород» icon...
Туристичний маршрут: замки та фортеці України (Львів–Ужгород–Мукачеве–Хуст–Хотин–Кам'янець-Подільський)
«Таємниці м. Ужгород» iconРозклад екскурсійних маршрутів по Закарпаттю
Ужгород. Словацький кордон. Ужгородський замок. Музей культури та побуту. Центр міста. Музей “Деца в Нотаря”
«Таємниці м. Ужгород» icon0 (800) 500 89 90 (для бесплатных звонков из регионов Украины)
Збір групи у Львові (залізничний вокзал, біля багажного відділення) 8: 30 Виїзд групи. Переїзд Львів-Ужгород
«Таємниці м. Ужгород» iconDimansh  Заголовок сообщения
Я, Прізвище Ім’я 18 лютого 2010 року здійснював поїздку з м.Івано-Франківськ до м. Тернопіль на залізничний вокзал де мав зустріти...
«Таємниці м. Ужгород» icon«Сходинками дорослішання або таємниці майстерності»
Шановні колеги! Малята, які прийшли сьогодні у дошкільний заклад, це майбутні трудівники, яких ми прагнемо виростити працьовитими,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка