«Таємниці м. Ужгород»




Скачати 416.19 Kb.
Назва«Таємниці м. Ужгород»
Сторінка2/3
Дата конвертації03.03.2013
Розмір416.19 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы
1   2   3

^ Ужгородські мости – Пішохідний, Підвісний, Підзамковий, Залізничний, Радванський, Об’їзний та Боздочиський – це не лише важлива система міських комунікацій. Більшість з них збудовані вже у ХХ ст. Однак, деякі віддавна є цікавою частиною історії. Спокійний на перший погляд Уж у давнину розливався кількома рукавами настільки потужно, що фактично припиняв рух між право- та лівобережними дільницями. Саме тому близько 1333 р. була здійснена спроба впорядкувати і приборкати русло річки.

Перша згадка про міст в Ужгороді належить до 1320 р. А у 1631 р. у місті існувало вже принаймні два великих мости. За підтримання їх технічного стану відповідали власники, однак ремонти здійснювались за кошти, отримані з податку городян і перевізників. Митниця стояла біля кам’яного Пішохідного мосту з боку сучасної площі Є. Фенцика. За часів самоврядности мито вибирала вже державна скарбниця. Так тривало аж до 30 вересня 1907 р., коли плату скасували.

Повені – одвічна і найбільша природна проблема Закарпаття. Інколи стихія була такої сили, що цілковито руйнувала мости, і тоді, попри великий ризик, людей і товари доводилось перевозити на човнах. Саме під час повені 1893 р. дерев’яний Пішохідний міст був знищений. Більша частина сьогоднішніх транспортних мостів споруджені або перебудовані після Другої світової війни.

Найбільш знаменитий з мостів – Пішохідний, є одним з улюблених місць відпочинку мешканців і гостей Ужгорода. Потрапити до нього можна вулицею Корзо або з вулиці А. Волошина через Театральний провулок. Дільниця між сучасними вул. Волошина та площею була розбудована коштами чеського взуттєвого короля Баті. Упритул до готелю «Корона» стояв його будинок з гарною крамницею. Зараз тут магазин «Барвінок». У цих околицях чудові краєвиди і гарна атмосфера. За умови, якщо вода під мостом не замутнена через дощі, що пройшли у горах, можна помилуватись фореллю, що інколи навіть вискакує на поверхню плеса.

Про дотепність мешканців Ужгорода свідчить факт, що поблизький ресторан «Над Ужом» молодь лагідно називає «Над Гадом». Поблизу кав’ярні росте трьохсотлітній ясен. Щоправда, більшість відвідувачів, прогулюючись мостом, навіть не здогадуються, що, споглядаючи водяне плесо, перебувають за два кроки від місцевої «стіни смерті». Власне кажучи, це мур, який зміцнює берег праворуч від мосту. Мешканці розповідають, що тут постійно траплялось багато нещасних випадків. На додаток, стіну уподобали самогубці, котрі з неї стрибали до річки. Щоправда, поза випадками останніх закарпатських повеней, в інший час утопитись у цьому місці було б важко, адже річка дуже обміліла.

^ Площа Євгена Фенцика (1844-1903), що прилягає до мосту, названа на честь знаного закарпатського письменника і політичного діяча. За радянських часів вона мала назву Театральна, тому багато мешканців і надалі воліють послуговуватись саме тією версією. Архітектурне обличчя площі сформувалось переважно у другій половині ХІХ ст. Прилеглість до Пішохідного мосту робило її важливою транспортною артерією і одночасно гарним відпочинковим осередком. Зрештою, і зараз вона сповнена гомоном людського спілкування у різноманітних кав’ярнях і літніх павільйонах. Сьогодні характер площі визначають кілька давніх споруд, першість серед яких утримують будівлі колишнього готелю, синагоги і театру.

Готель «Корона» було збудовано у 1910 р., хоча згадки про існування на цьому місці іншої будівлі відносять до кінця ХІХ ст. Тоді однойменний готель і ресторан провадив власник Мано Фюреді. Сучасники дуже хвалили його заклад за чистоту, охайність і добру кухню. Щороку на свято Св. Павла для перших осіб міста і краю тут відбувалися світські бали, під час яких, окрім доброго настрою, здобувались потрібні знайомства і вигідні контракти. Тут же відбулись перші кінематографічні сеанси фірми «Брати Лендвай і Арпад Ревес». Влітку на літньому майданчику часто виступали мандрівні театральні трупи. Полюбляли будинок і політики, які влаштовували мітинги і зустрічі з виборцями. Сьогодні у приміщенні будинку розташована Ужгородська ім. А. Волошина філія МАУП.

Театр (пл. Є. Фенцика) виник в Ужгороді після того, як у 1864 р. місцева інтелігенція започаткувала акцію збирання коштів на будівництво стаціонарного житла для музи Мельпомени. Процес сильно затягнувся через вибір земельної ділянки і лише у 1906 р. міська управа таки прийняла остаточне рішення. Щоправда, активний супротив чинили депутати-євреї, котрі вважали будівництво театру неприпустимо близьким до приміщення синагоги. Попри все, театр таки розпочав роботу і навіть дав притулок місцевій єврейській аматорській трупі. Вистави ставились угорською, українською, чеською, словацькою і навіть ромською мовами. З 1921 до 1929 рр. тут діяв український професійний театр, яким три роки керував видатний режисер і актор Микола Садовський (Тобілевич). З 1988 р. у приміщенні працює ляльковий театр.

Важливою пам’яткою, що свідчить про минуле єврейського світу Ужгорода, є будівля синагоги (пл. Фенцика, 10). Її справедливо вважають найгарнішою іудейською божницею Закарпаття. Будівлю зведено у 1904 р. у нео-мавританському стилі із використанням новітнього, як на той час, залізобетону за проектом архітекторів Д. Паппа і С. Ференца. Зовні вона прикрашена жовтою та червоною клінкерною цеглою. Синагога швидко стала важливим центром культурного і релігійного життя місцевої єврейської громади. У середині 50-х рр. ХХ ст. її приміщення переобладнали під філармонію.

На ^ Православній набережній, що упритул прилягає до Ужа, стоїть ще одна сакральна пам’ятка, варта уваги. Православну церкву збудовано у 1930 р. за проектом священика В. Коломацького на пожертву великої княгині Анастасії для увіковічення пам’яті російських солдат, що загинули на Закарпатті у роки Першої світової війни. Православна громада в місті організувалась лише у 1921 р., хоча перші емігранти почали прибувати ще з середини ХІХ ст. Головними натхненниками другої хвилі були політичні втікачі, які залишили Росію після більшовицького перевороту 1917 р. Чисельність російської еміграції суттєво зросла саме після входження міста до складу Чехословаччини. Влада намагалась активно залучати емігрантів до суспільної та економічної діяльності, максимально задовольнити їх культурні і духовні потреби. Багато росіян переїхали на Закарпаття в совєтський час. Більшість з них живуть у містах. Будівля церкви залишалась діючою аж до середини 50-х рр., коли її перетворили на склад, а потім на музей атеїзму. Сьогодні це знову діючий православний храм.

Недалеко від площі Ф. Корятовича пролягає вул. Цегольнянська. Саме там є будівля ^ Церкви Преображення Господнього. Вона збудована у 1802 р. за проектом архітектора Фрідґоффера (J. Friedhoffer) і до 1949 р. належала греко-католицькій громаді. Під церквою є просторий склеп, де ховали священиків і членів родин Черських і Ляховичів. У середині інтер’єр прикрашали розписи Й. Бокшая. Навколо храму розбили гарний парк. У 1949 р., після того, як Греко-Католицьку Церкву ліквідували, будівлю передали Православній Церкві. Певний час тут був обчислювальний центр університету. У 1991 р. будівлю остаточно передали православній громаді як компенсацію за відхід з єпископської резиденції на вулиці Капітульній. Інтер’єр храму виконано в останні роки. У церковному подвір'ї збереглась каплиця, де поховано видатного вченого і громадського діяча Михайла Лучкая.

^ Закарпатські фараони (вул. Бачинського). На теренах сучасної України, та й, зрештою, за її межами, Закарпаття відоме як один з найбільших регіонів компактного поселення ромів. За приблизними підрахунками їх чисельність наближається до тридцяти тисяч.

Їх предки оселились на цих територіях наприкінці XVII ст. Це були шатрові роми, котрі займались різноманітними ремеслами. Вони прибули з території сучасних Румунії і Угорщини. Сьогодні найбільші громади живуть в Береговому, Сваляві, Королевому, Мукачевому. В Ужгороді роми оселились в північно-західній частині міста (дільниці Радванка, Шахта), де створили своєрідний мікроклімат. Наприкінці XVIII – на поч. ХІХ ст. вулицю Циганську перейменували на вул. Фараонів. Мотивація влади була доволі простою. Згідно з місцевими уявленнями, роми прибули в Європу з Єгипту, тому місцеві жителі логічно вважали, що вони були підданими давніх фараонів. От і з’явилась в Ужгороді вулиця з незвичайною назвою. Саме в цій дільниці 1 грудня 1926 р. було відкрито першу в Європі ромську школу. Трагічним періодом життя громади став час Другої світової війни. Як і євреїв, нацисти зарахували ромів до категорії «недолюдей». Значна частина з них загинули в концентраційних таборах смерті.

Спостереження за сьогоднішнім життям громади може змінити стереотипні уявлення про ромів. Частина з них яскраво демонструє свою заможність, інші живуть на межі бідності. Інколи окремі представники цього вільного і веселого народу створюють йому недобрий імідж. Особливу «славу» довший час мав «знаменитий» електропоїзд до Солотвиного, у якому подорожні могли легко втратити гроші, піддавшись на різноманітні циганські «фокуси».

Ромська міграція з Індії була доволі тривалою. Ії кульмінація припадає на початок II тис. н. е. і пов’язана з поразкою у міжусобній війні в 1192 році, коли велика кількість людей обрала вигнання, рятуючись від рабства. Роми складали касту «дом», яка включала професійних співаків, танцюристів, музикантів. У Європі їх появу вперше зафіксовано у хроніці угорського короля Андраша ІІ (1219).

У Чехії – це 1399 рік, коли в Австрії з’являються «сікаnу cerny». В Угорщині король Сигізмунд (1387- 1437) близько 1417 року погодився надати ромам охоронні грамоти. На основі лінгвістичного та історико-архівного матеріалу встановлено міграційний шлях цього народу: Індія-Персія-Туреччина-Греція-Болгарія-Сербія-Румунія-Угорщина-Чехія-Німеччина-Франція.

У 1956 р. на території СРСР проводилась кампанія з «прикріплення» ромів. Їм надавали помешкання і здійснювали контроль за відвідуваннями дітьми школи. Однак, це не мало успіху. Серед закарпатських ромів відсоток людей з доброю освітою надалі надзвичайно малий. А це одна з головних причин бідності та неприйняття їх суспільством. Попри всі випробування, сьогоднішня громада залишається активною. Вона видає власну газету www.romaniyag.uz.ua, працює національно-культурне товариство.

Кальварія – саме таку назву має найстаріше міське кладовище Ужгорода, що давніше називалось Церква, а потім «Даібоц». Краєзнавець Йосип Кобаль звернув увагу, що окремі вчені схильні приписувати цю назву видозміненому звертанню «Дай Боже». Інші твердять, що в минулому тут могло бути язичеське капище. Так чи інакше, місце для головного ужгородського кладовища обрано не випадково. З гори, на якій воно розмістилось, відкривається чудова панорама на місто, і навіть видно кордон із Словаччиною. До 1759 р. на горі росли виноградники (тоді її навіть називали Виноградною), поки міщанин Давид Петц не подарував свій земельний наділ громаді.

Однак, фактичним початком кладовища слід вважати 1826 р., коли з ініціативи місцевого плебана Йожефа Лінці було започатковано будівництво однієї з чотирнадцяти розташованих на кладовищі каплиць. У 1830 р. за проектом архітектора Якоба Лама впорядковано головну алею, що з’єднала каплиці в єдину лінію і пристосувала цю «дорогу» для проведення популярних тут відпустів. Кальварія є місцем спочинку таких знаних місцевих достойників як поет Габор Дойка (Dayka Gábor) (могила до наших днів не збереглась), художників Адальберта Ерделі, Йосипа Бокшая, історика Петра Сови. Піднявшись дорогою, несподівано опиняємось у престижній дільниці приватних віл, а на тлі могил і новітньої архітектури оригінально виглядає будівля Лабораторії космічних досліджень УжНУ.

Раніше поряд з Ужгородом було село Горяни. Зараз це вже передмістя. Тут стоїть одна з найвідоміших пам’яток сакральної архітектури краю – церква Св. Анни (Музейний провулок). Пам’ятка в Горянах має важливе значення. Точних відомостей про початок її будівництва немає. Дотепер вчені сперечаються про її походження. Довший час панувала думка, що першу, давнішу частину храму – ротонду Св. Миколая, було побудовано в ХІІІ ст. Інколи висловлюють думку, що ініціатива будівництва належить монахам ордену йоанітів, що прибули до Угорщини після другого хрестового походу. Тому закарпатську святиню порівнюють з аналогічними ротондами на території Угорщини. Сьогодні церква є поєднанням давньої ротонди і пізнішої прибудови. На початку ХХ ст., під час ремонту, в її південно-східній частині виявили фрески XIV-XVI ст. Можливо, частина з них була виконана італійськими майстрами на замовлення Юрія Другета. Храм є унікальною пам’яткою сакральної архітектури, на прикладі якої можна прослідкувати, як у місцевому малярстві органічно поєднались східні і західноєвропейські мистецькі впливи.

http://prostir.museum/tourists/ua/mustseesdetails?id=91

3. Ужгородський замок є тим об’єктом, що приваблює кожного, хто хоча б на один день прибув до міста. Цю величну споруду помітно вже на під’їзді до міста. Вона домінує над старою частиною вже хоча б тому, що стоїть на природній горі заввишки понад 30 м. Як і загалом про місто, першу згадку про фортецю залишив згаданий раніше Аль-Ідрісі. Однак, свій твір він написав у ХІІ ст., а сучасні археологічні студії засвідчують, що вже принаймні у VII - IХ ст. на Замковій горі було укріплене городище білих хорватів.Середньовічна хроніка «Діяння угорців» пов’язує заснування замку з іменем легендарного слов’янського князя Лаборця. Згідно з відомостями, останній щасливо правив своїм народом аж до часу, коли племена угрів, зазнавши нищівної поразки від печенігів та у пошуках нової землі для поселення, перейшли Верецький перевал у Карпатах і оточили замок.

Побачивши безперспективність опору, Лаборець намагався врятувати життя втечею. Однак, нападники таки наздогнали його і вбили. З того часу річку на теренах сучасної Словаччини, де загинув князь, називають Лаборець. Переможці влаштували у замку гучну учту.

Арпадовичі – династія угорських князів (889-1001) та королів (1001-1301). Її засновником є Арпад, який об’єднав племена і заснував Угорську державу. До найвизначніших її представників належить Іштван І Святий (997-1038), що запровадив християнство і здійснив ряд важливих реформ. Ласло І Святий (1077-95) і Коломан Книжник (1095-1116) відомі тим, що за їх часів держава досягла найбільшого піднесення. За правління Андраша ІІ (1205-35) була видана «Золота булла», згідно з якою феодальна верхівка країни отримувала значні привілеї і права, що з часом спричинило феодальну роздробленість країни. Попри те, що Арпади були суперниками київської династії і галицько-волинських князів, частина з них були одружені з доньками руських князів.

Одна з найвідоміших легенд Ужгородського замку – легенда про Білу Діву, привид дівчини надзвичайної вроди

http://www.prostir.museum/publications/ua?id=457

Перед зануренням у світ чергових легенд та оповідок, якими оповитий замок, варто оглянути його поглядом військового інженера. Фортеця має форму неправильного чотирикутника з масивними баштами на кожному розі. Загальна площа оборонних споруд у ліпші часи сягала 2,5 гектари, а до цього ще й додавався замковий двір і гарний парк на шість гектарів.

Кожний наступний господар намагався підлаштувати фортецю для власних потреб і одночасно максимально зміцнити її фортифікації. У 1384 р. кам’яні мури перебудували.

У XVI ст. на теренах сучасної північної Угорщини, Словаччини і Закарпаття на запрошення Віденської військової ради працювала група італійських інженерів. Саме їх залучили для наступної перебудови системи укріплень з огляду на небезпеку з боку турецької імперії. Про реконструкції Ужгородського замку свідчать дати, залишені на мурах. Першу – рік 1558 – віднайдемо на вежі за перекидним мостом. Одразу під нею видніються чотири шпаки – герб родини Другетів. Інша дата – 1698 – розміщена на південних воротах.

Пізніше роботи проводились у 1653-1656 рр. Із трьох боків фортеця оточена вирубаним у скелі ровом, а з четвертого, північно-східного, – урвищем. Ширина рову – 15-20 м, глибина 5-10 м.

Найбільші перебудови виконали у другій половині XVIII ст., коли мури вже втратили своє первісне військове значення. Тоді міст замінили звичайним насипом. Головний замковий палац, побудований у стилі ренесансу, нараховує загалом сорок приміщень. У внутрішньому дворі зберігся 32-метровий колодязь. Раніше на бастіонах розташовувалась артилерія, яка тримала під обстрілом підступи до фортеці.

На жаль, військові лихоліття та пізніші перебудови призвели до того, що сьогодні від первинного внутрішнього декору замку залишились лише окремі фрагменти в одній з аркад галерей. Це розписи на світську тематику, виконані в італійській техніці сґрафіто. Гарне враження залишають пізніші розписи, що збереглись в одній з кімнат замку. У середині ХІХ ст., за часів перебування в замку греко-католицької семінарії, це приміщення перетворили на каплицю та прийомну ректор.

Міцні мури замку були б нічим, якби не особливості життя його власників. Після того, як навесні 1241 року Ужгород та фортецю здобули монголо-татарські загони хана Сабудая, почалась історія його перебудови. Першим це зробив надорішпан (палатин) Аба Омодей, якому наприкінці XIII ст. угорський король Андраш III подарував місто і фортецю за вірну службу.

Однак, найдовше – бо майже 370 років – власниками замку був рід Другетів (1322-1691).

З правлінням одного з них – графа Другета – пов’язують моторошну легенду про Білу Діву. За переказами, вона була його дочкою. Під час ворожої облоги військами польського князя Ю. Любомирського, дівчина закохалась у молодого шляхтича, який разом з іншими послами проводив переговори. Почуття було такої сили, що вона розповіла чужинцю про всі стратегічні таємниці замку. Очевидно молодик повівся не зовсім шляхетно, бо батько таки довідався про зраду доньки і наказав замурувати її живцем в одній із стін фортеці. Кажуть, з того часу, особливо у вітряні ночі, приміщення фортеці наповнюються чудернацькими відголосами, подібними на стогін.

На подвір’ї перед фортецею є залишки фундаментів найдавнішої у місті церкви Св. Юрія. Перша згадка про неї походить з 1248 р. Коли володарями замку стали італійські феодали Другети, вони перетворили храм на родинну усипальницю. У XVI ст. його перебудували і розширили. Саме у цій святині 24 квітня 1646 року за активної участи графині Анни Другет та під керівництвом Петра Парфенія було укладено унію Православної Церкви з престолом Св. Петра. Її підписали православні священики і еґерський єпископ Ю. Якушич. У 1728 р сталась велика пожежа, храм згорів, а у 1762 р. його розібрали остаточно. У 1996 р. громада Ужгорода великим зібранням відзначила річницю укладення унії.

У 1644 р. Ужгородський замок пробували здобути війська трансільванського володаря Дьордя І Ракоці. На чолі війська стояв його каштелян Янош Баллінг. Тодішній пан Ужгорода Янош Другет у страху перед переважаючими силами ворога втік до Польщі, а оборону залишив на відповідальність свого каштеляна. Фортецю втримати не вдалось, а її залога незабаром присягнула на вірність новому власнику. У 1679 і 1684 роках замок знову брали штурмом. Цього разу війська Імре Текелі – керівника іншого антигабсбурзького і антикатолицького повстання.

У червні 1703 року військо повстанців-куруців, яке очолив трансільванський князь ^ Ференц II Ракоці, підійшло до Ужгорода. Попри швидке опанування містом, армії не вдалось з наскоку здобути фортецю. Невеликий австрійський гарнізон добре захищався. Лише за допомогою новоприбулих військових загонів, у число яких входили і верховинці на чолі з Іваном Бецою, Ференц II Ракоці 24 лютого 1704 року прийняв капітуляцію замкового гарнізону.

До речі, з постаттю видатного полководця і політичного діяча Ференца ІІ Ракоці пов’язано кілька цікавих історій. Кажуть, що в першому переможному бою проти австрійців у вирішальний момент до нього підлетів сокіл, що приніс у дзьобі шаблю. Турул, а саме так тюркською звучить назва цього птаха, і сьогодні в замку. Згідно з легендою, саме цей птах вважається батьком прародичів угорського народу.

У 1685 р. новим правителем Ужанського комітату став полковник граф Міклош Берчені. Замок дістався йому у спадок після смерті першої дружини. Граф і його друга дружина – красуня Крістіна Чакі, перетворили фортецю із оборонної на розкішну резиденцію.

Після ремонту стін і приміщень нова господиня перевезла до замку велику частину свого посагу. Фортеця наповнилась картинами, дорогими меблями, килимами. Замок став улюбленим місцем зустрічей місцевої богеми. Попри велику різницю у віці (майже 20 р.), шлюб цієї пари вважали просто зразковим. Витонченість і ерудованість Крістіни доповнював граф, який знав кілька мов і цікавився політикою. Під час угорського повстання М. Берчені одразу ж став на бік повстанців. Він провадив активну дипломатичну діяльність.

У замку побували посли Франції, Росії і Польщі. На замовлення графа хорватський архітектор на прізвище Стубіч провів останню перебудову фортеці. На жаль, після поразки повстання М. Берчені був змушений емігрувати до Туреччини. Вірна дружина вирушила на вигнання разом з чоловіком.

Тим часом, місто, а з ним і залога фортеці, переживали важкі часи. У 1710 р. Ужгород, як і значну частину Закарпаття, охопила епідемія чуми. Окрім того, військові негаразди значно ослабили позиції повстанців, адже 15 травня 1711 року вони зазнали остаточної поразки. Урядові війська увійшли в Ужгород і гарнізон фортеці склав зброю. З того часу замок почав відігравати у житті міста другорядну роль.

Після того, як у 1715 р. М. Берчені відмовився від амністії, яку йому запропонував австрійський уряд, аж до 1762 року у замку розташовувався австрійський гарнізон. Військові частково знищили його внутрішню оздобу, перетворивши приміщення на звичайні казарми. Шість десятиліть по тому імператриця Марія Терезія, яку в краї називали «матір’ю русинів», передала всі споруди греко-католицькому єпископату, який перенесли з Мукачевого. Спершу фортецю планували зробити резиденцією єпископа. Однак, кошторис перебудови виявився надто великим, і у її приміщеннях відкрили духовну семінарію. Вона проіснувала до літа 1945 р., коли совєтська влада, розпочавши ліквідацію Греко-Католицької Церкви на теренах Закарпаття, перетворила фортецю на військові казарми.

Після відвідання замку і скансену, до центру міста найзручніше можна дістатись, пройшовши вниз вулицею Капітульною. Раніше вона називалась Замковою. Тут переважно мешкали ремісники і прислуга. Однак, одразу після того, як на вулиці розташувалася будівля дорадчого органу єпископа – Капітули, та численні церковні споруди, вона змінила свою назву. Після переїзду єпископа в інше місце навколишні будинки продовжували займати священики, перетворивши околицю на своєрідну греко-католицьку дільницю.

http://prostir.museum/tourists/ua/mustseesdetails?id=91

4. Чинадієвський замок

Чинадіївський замок — був збудований у ХVст. бароном Перені. Замок являвся центром Чинадіївської домінії. У 1657р. замок був значно пошкоджений польськими військами князя Любомирського. Пізніше замок виконував функції в’язниці.

У 12 кілометрах на схід від Мукачева, там, де гори усе ближче підходять до річки Латориця, розташоване селище Чинадійово. Його історія тісно пов’язана з історією Мукачева.



У письмових джерелах село Чинадійово вперше згадується під 1214 р. як Сент-Міклош. Ця угорська назва фігурує в офіційних документах аж до 1944 р. і походить від побудованого тут і названого ім'ям святого Миколи феодального маєтку. У 1264 р. король Іштван V дарує село Чинадійово магістру Аладару, королівському уповноваженому у справах до галицького князя. Наприкінці XIV ст., у 1387 р., Чинадіївська домінія переходить у володіння магната барона Перені. А в XV ст. у селі будується замок власника домінії, що зберігся до наших днів. Він створений на кшталт більш древніх романських феодальних твердинь.

Зовні замок схожий на неприступну фортецю – це масивна сіра двоповерхова будівля з двома кутовими триярусними вежами, товщина стін якої перевищує 1 м. Замок має форму неправильного чотирикутника, витягнутого з півночі на південь. Зверху спорудження нагадує букву «П», широку, з короткими бічними сторонами. На першому поверсі палацу – шість кімнат і один зал, що називався колись палатою, із просторим вестибулем. Другий поверх по своєму плануванню до певної міри повторює перший – там теж шістьох кімнат, небагато менше розмірами, і великий зал. Приміщення замка перекриті сферичними зводами з розпалубками, у той час як на вежах хрестоподібний звід. З першого поверху на другий можна було потрапити дерев'яними сходами, що знаходилися всередині замка по центру будинку. Оскільки основою господарства феодала минулого були натуральні повинності селян, то в замку малися й великі підвали для збереження продуктів, зерна.

Майже все спорудження покрите двосхилим дахом, лише південно-східне і північно-західне крила – трискатним, а у веж – шатровий дах. Під дахом тягнеться ряд невеликих вікон-бійниць, що якби оперізують весь будинок. Коли домінія переходила до нового власника, мінявся й власник замка. У 1574 р. Чинадіївську домінію купив Михайло Телегді за 22 тисячі форинтів. А в 1610 р. замок хотів купити Іштван Н’ярі. З відповідним клопотанням він звернувся до короля, заявивши, що готовий сплатити 7 тисяч форинтів. Але чекати рішення купівлі він змушений був цілих 15 років! А ще через 15 років на одній зі стін замка з'явився герб, зроблений уже на замовлення родини Лоньої. У 1657 р. замок був значно пошкоджений польськими військами князя Любомирського, що змусило його власників провести ґрунтовні відбудовні роботи. Але з часом замок поступово втрачає своє стратегічне значення. На початку XVIII в. спорудження перестало відповідати своєму первісному призначенню. Правда, під час анти габсбурзької війни 1703-1711 р. замок ще послужив повстанцям – сюди відступив вождь цього руху князь Ференц II Ракоці після поразки повсталих від австрійських військ під Мукачевом 27 червня 1703р.

Після закінчення останньої анти габсбурзької війни, Мукачівсько-Чинадіївська домінія (в 1612 р. у результаті об'єднання Чинадіївської і Мукачівської доміній була утворена одна – Мукачівсько-Чинадіївська) переходить у володіння австрійського імператора. У 1726 р. імператор Карл VI дарує Мукачівсько-Чинадіївську домінію, а разом з нею і село Чинадійово архієпископу графу Шенборну, рід якого володів Чинадійовом майже два століття.

Громадське об'єднання «Калган-А», до складу якого входять художники і краєзнавці, взяло на себе зобов'язання зберегти цей важливий пам'ятник архітектури й історії XV століття. Він міг би стати культурно-художнім центром Мукачівського району, де знаходилися б історико-краєзнавчий музей, концертний і конференц-зали, картинна галерея. Зараз тут тривають реставраційні роботи, які проводить орендар замка, художник Йосип Бартош.

http://zakarpattya.com.ua/regiony/mukach456vskii-raion-1/chinad456454vskii-zamok

5. Шернборнський замок





Селище Шернборн відоме завдяки прекрасному замку австрійського графа Шернборн. Цю будівлю звели в 1890 році. Але є свідчення про те, що на тому ж місці колись існував дерев'яний замок. Замок Шернборн не був призначений для виконання оборонної функції, але це скоріше втілення чиєїсь мрії. Шернборн використовували споруду, як віллу і дуже великий мисливський будиночок. Замок оточували не рови і стіни, а екзотичні дерева. Це фантастичне спорудження має 365 вікон, 52 кімнати і 12 входів.

Після того, як Закарпаття звільнили з-під іноземного панування, замок перейшов у власність держави. А з 1946 року в ньому - санаторій «Карпати»

http://ancient-castles.org.ua/shernborn



  1. 6. Замок Паланок

У південно-західній частині Мукачева стоїть овіяний легендами і бойовою славою Мукачівський замок, один із найцінніших Історичних і воєнно-архітектурних пам'яток Закарпаття ХІУ-ХУІІ століть. Замок розташований на горі вулка-нічного походження висотою 68 м і займає пло-щу 13 930 кв.м. Точної дати заснування замку немає, але в документах, які датуються XI сто-літтям, він уже згадується.

З 1396 по 1414 роки замком володів Подільський князь Федір Корятович. Він значно розбу-довує і укріплює замок, перетворює його у свою резиденцію. В цей же час у скелястій горі був ви-рубаний 85 метровий колодязь. Протягом ХУ-ХУІ століть замок знаходився в руках багатьох володарів, які проводять його розбудову і укріплення. В цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині знаходився великий палац.

В 1633 р. Мукачівській замок придбав Трансільванський князь Дєрдь І Ракоці з правом ус-падкування. Князі династії Ракоці перетворили замок в столицю свого князівства і володіли ним до 1711 року.

Після смерті Дєрдя І Ракоці в 1648 р. його дружина Жужанна Лорантфі продовжує рекон-струкцію замку і споруджує ще дві тераси -Середню і Нижню, а також зовнішнє оборонне кільце. В 1649 р. в замку побували посланці гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з Дєрдем її Ракоці про спільні дії проти Польщі.

З 1685 по 1688р. замок переживає одну з найбільших облог, яку здійснили війська Австрійського імператора. Керувала обороною замку вдова князя Ференца І Ракоці їлона Зріні. Після захоплення замку австрійці його реконструю-вали, що зробило його найсильнішою фортецею на сході Австрійської імперії;

З 1703 по 1711 р. наш замок стає оплотом національновизвольної війни угорського та всіх інших народів, що населяли наш край, проти австрійського гніту. Очолив війну син їлони Зріні Ференц II Ракоці.

Після поразки визвольної війни замок посту-пово втрачає своє стратегічне значення. В 1782р. тут відкривається політична в'язниця Австрійської монархії, в якій на протязі більше ніж 100 років перебувало понад 20 тисяч в'язнів. В липні 1847 р. замок-в'язницю відвідав видатний угорський поет Шандор Петефі.В 1896 р. в'язниця в замку була ліквідована. Замок поступово прихо-див в занепад та руйнувався.

В період ЧехословацькоІЇ республіки /1919-1938 pp./ в замку були розташовані військові частини. Під час Другої світової війни замок займають угорські війська. Після визволення в 1944 р. та возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною в замку знаходилось профтехучилище. Нині в Мукачівському замку розміщений історичний музей.



http://www.zamokpalanok.mk.uz.ua/history.html

Існує легенда, яка розповідає про появу колодязя. Коли в ньому виникла потреба, то князь наказав копати колодязь. Як довго не рили колодязь, все ніяк не могли дістатися до води. Щодня чуючи одну й ту ж саму фразу: «Пресвітлий княже, води немає». Корятович все більше не вірив, що його можна буде викопати. Аж якось одного дня до князя прийшов чорт і запропонував угоду: мішок золота в обмін за заповнення колодязя водою. Але виявилося, що грошей у казні немає, тож князь не може заплатити нечистому. Князь пропонував душу, але той відмовився, вимагаючи грошей. Один з вірних лицарів Корятовича, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував йому обдурити того: «Федоре, мішок золота не обов’язково має бути великий: маленький – теж мішок». Вкинувши у мішок дві останні золоті монети, його віддали чорту, а той, страшенно обурившись, заявив: «Все рівно води не питимете», і з цими словами стрибнув у колодязя. З того часу з глибин колодязя кожного вечора чути, як на дні виє чорт від того, що його обдурили.





http://www.zamokpalanok.mk.uz.ua/photo.html

7. Невицький замок — зруйнований замок біля села Невицьке в Ужгородському районі Закарпатської області. Замок вперше згадується на початку XIV ст., як опорна база місцевої феодальної фронди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У XIV ст. замок переходить до володінь роду графів Другетів, які будують на місці дерев'яного замку кам'яний. У 1644р. під час релігійних воєн трансільванський князь Дьордь ІІ Ракоці зруйнував замок.

Історія Невицького замку починається десь у XII столітті. Його будівництв було пов’язане з активною проруською політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. Тоді замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів.

В березні 1241 року монголо-татари ввірвалися в Угорщину через Верецький перевал, зруйнували укріплення в Невицькому. В другій половині XIII століття його знову відновили. В 1279 році угорський король Ласло IV (1274 — 1290) передав усі володіння комітату Унг і його управління трансільванському воєводі Фінті з роду Обо. Після його смерті, господарем Ужанщини і Невицького замку став його брат Омодей, який володів замком до 1311 р. В Угорському королівстві почалась епоха міжусобиць, боротьби магнатів за королівський престол. Омодей і його сини брали в ній активну участь. Невицьку фортецю, що була місцем перебування жупана та його помічників, укріплюють. Саме на межі XIII — XIV століть на місці круглої башти будується новий чотирикутний донжон, а біля нього колодязь для збору дощової води глибиною 4,5 м.

Невицький замок , вежа-донжон, стан на 2006 рік.

На Ужанщині був спокій, поки жив старий Омодей — вірний прихильник Карла Роберта з династії Анжу, котрий у впертій боротьбі завоював угорський королівський престол (1301—1343). Але, коли в 1311 році повсталі кошицькі селяни вбили Омодея, Карл Роберт вирішив зламати владу роду Обо в Північно-Східній Угорщині.



Проте замок у Невицькому й надалі залишився в руках Омодеїв. У 1317 році Ласло, син Омодея, знову повстав проти королівської влади, але зазнав поразки. Невицький замок штурмом взяли королівські війська.

Нова епоха в історії замку розпочинається в 1328 році, коли Карл Роберт передає його спочатку в тимчасове, а з 1333-го в постійне володіння князів Другетів. Дарчу грамоту Другетам у 1343 році підтверджує новий угорський король Людовік Великий. Із того часу і аж до моменту загибелі фортеці в середині XVII століття саме вони володіли замком.

До середини XV століття Невицький замок тільки номінально вважався центром домінії — володінь Другетів на Ужанщині. Тут вони тримали лише власного каштеляна. Ситуація змінилася, коли в 1440 році в Угорщині розпочалася громадянська війна, і Другети знов стали помітними фігурами в політичному житті країни. Постійні військові сутички, поширення вогнепальної зброї змушують князів частково перебудувати і значно укріпити Невицький, єдиний на Ужанщині, замок.

Перебудова була викликана суворою необхідністю, адже археологи знаходять в об’єктах середини XV століття величезні кам’яні гарматні ядра діаметром до 25 см. Поширення вогнепальної зброї вимагало додаткового зміцнення замкових стін, в першу чергу зі східної, найбільш доступної сторони, та побудови додаткової лінії укріплень. Для меншої вразливості від вогнепальної зброї зовнішня кам’яна стінка була зроблена нижчою. Додаткові ускладнення для наступаючого ворога створювала висунута на південь триповерхова вежа, що була з’єднана з центральним замковим двориком двоповерховою критою галереєю довжиною 35 м. Бійниці південної башти та галереї контролювали дерев’яний міст, який був перекинутий через рів перед другою захисною лінією і вів у другий замковий дворик.

— Археолого-архітектурні дослідження вказують, — говорить провідний вчений Інституту карпатознавства Ужгородського національного університету, професор, доктор історичних наук Едуард Балагурі, — що десь на зламі XV — XVI столітть замок набуває сучасного вигляду. Дослідженнями вдалося також установити, що зі східної сторони існувала і третя захисна лінія, яка складалася з валів та дерев’яно-глиняних конструкцій. Вали замикали трапецієвидний простір із двома напівкруглими бастіонами. Залишки цих валів добре простежуються і тепер. Між другою та третьою захисними лініями існував невеличкий посад (0,7 га), де проживало і працювало ремісниче населення, яке обслуговувало володарів замку (гончарі, ковалі тощо). В разі штурму замку населення ховалося за надійними замковими мурами. Звичайні підрахунки вказують, що кількість замкових захисників разом із населенням палісаду могла сягати понад півтисячі осіб... Але замок не був непохитною цитаделлю і часто переходив із рук в руки, особливо в кінці XVI — на початку XVII століття, коли між Другетами почалися родинні чвари. Відомо, що у 80- х роках XVI століття королівські війська, вибивши із замку Гашпара Другета, допомогли заволодіти ним Дьордю II Другету.

1879р. поруч із замком заклали сад Вагнера (на честь угорського вченого - садовода Карла Вагнера) та спорудили фонтан із природним тиском води.

http://webmandry.com/evropa/ukraina/nevitskiy-zamok-zakarpatskiy-zamok-ruiny-kotorogo-hranyat-legendy.html






1   2   3

Схожі:

«Таємниці м. Ужгород» iconCливка христина ужгород, вул. Капітульна 31/1
...
«Таємниці м. Ужгород» icon" шаховий децик"
Місце проведення: м. Ужгород, Корчма-музей "Деца у нотаря", м. Ужгород, вул. Гагаріна, 98
«Таємниці м. Ужгород» iconТаємниці бджілки-­трудівниці
Дорогі діти! Ми зібралися сьогодні на свято, яке називається «Таємниці бджілки-трудівниці»
«Таємниці м. Ужгород» iconІ. Б. Пранайтіс християнин у Талмуді єврейському, або Таємниці рабинського вчення про християн
«Християнин у Талмуді єврейському, або Таємниці рабинського вчення про християн», ксьондзом І. Б. Пранайтісом, магістром богослов'я,...
«Таємниці м. Ужгород» iconК убок Мера Ужгород 2009
А: 13-14 лютого (п’ятниця – субота) швейцарська система, 9 турів по 20 хвилин до кінця партії
«Таємниці м. Ужгород» icon...
Туристичний маршрут: замки та фортеці України (Львів–Ужгород–Мукачеве–Хуст–Хотин–Кам'янець-Подільський)
«Таємниці м. Ужгород» iconРозклад екскурсійних маршрутів по Закарпаттю
Ужгород. Словацький кордон. Ужгородський замок. Музей культури та побуту. Центр міста. Музей “Деца в Нотаря”
«Таємниці м. Ужгород» icon0 (800) 500 89 90 (для бесплатных звонков из регионов Украины)
Збір групи у Львові (залізничний вокзал, біля багажного відділення) 8: 30 Виїзд групи. Переїзд Львів-Ужгород
«Таємниці м. Ужгород» iconDimansh  Заголовок сообщения
Я, Прізвище Ім’я 18 лютого 2010 року здійснював поїздку з м.Івано-Франківськ до м. Тернопіль на залізничний вокзал де мав зустріти...
«Таємниці м. Ужгород» icon«Сходинками дорослішання або таємниці майстерності»
Шановні колеги! Малята, які прийшли сьогодні у дошкільний заклад, це майбутні трудівники, яких ми прагнемо виростити працьовитими,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка