Гук г. Москвы библиотека украинской литературы




НазваГук г. Москвы библиотека украинской литературы
Сторінка1/6
Дата конвертації27.02.2013
Розмір0.78 Mb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы
  1   2   3   4   5   6
ГУК г. Москвы БИБЛИОТЕКА УКРАИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ
Год российской истории
«О! Не знаете, Французы, нашу братью козакивъ…»

Украина и украинцы в Отечественной войне 1812 года

(по материалам украинских изданий и сайта «Український освітній проект до 200-ліття Перемоги Росії у Вітчизняній війні 1812 р.» )

ИНФОРМ-БЛОК



Воин Ахтырского гусарского (ранее — казацкого) полка в атаке…

Электронное издание БУЛ

Материалы публикуются на украинском и русском языках

^ Составление В.Г. Крикуненко

Москва

12 октября 2012 г.



«Скажіть-но, дядьку, чи не даром
Москву, що спалена пожаром,
французам віддано?
Були ж бо сутички криваві!
І недаремно лине слава
та пам’ятає вся держава
бій під Бородино!»

«Були в наш час свої герої –
не порівняти із тобою:
богатирі – не ви!
Недобра випала їм доля,
бо мало хто вернувся з поля…
Не будь на те Господня воля,
не віддали б Москви!..

Ми довго мовчки відступали.
Було нам прикро, бою ждали.
Бурчали вояки:
«Ми що ж, на зимові квартири?
Не сміють, мабуть, командири
чужі спанахати мундири
об наші об штики?»

І от знайшли велике поле –
є розгулятись де на волі!
І там звели редут.
Але були напоготові!
Ледь заблищало вранці знову
й осяяло лісні покрови –
а вже й французи тут.

Я зарядив гармату туго
й гадаю: почастую друга!
Ось, брате! На, мусью!
Ласкаво просимо до бою,
а ми вже рушимо стіною,
постоїмо ми головою
за землю за свою!

Два дні стріляли ми з-за шанців.
Що користі з такого танцю?
День третій ждали ми.
Повсюди чулися розмови:
«Пора картечі дати слово!»
Й от грізне поле битви знову
накрили крила тьми.

Я при гарматі ліг спочити,
і чулось аж до передсвіту,
як десь радів француз.
Та наш мовчав бівак відкритий:
хто ківер чистив, весь побитий,
хто штик точив, при цім сердито
бурчав, кусав свій вус.

Ще денне не зійшло світило,
а все навколо зашуміло,
за строєм блиснув стрій…
Полковник наш був справжнім хватом:
слуга царю та Бог солдатам…
Жаль, тяжко вражений булатом
спить у землі сирій.

Й гукнув він, ведучи бровами:
«Чи, хлопці, не Москва за нами?
Помрім же в битві цій,
як наші браття помирали!»
І ми померти обіцяли,
і клятву ту страшну тримали
ми в Бородинський бій.

Що був за день! Крізь дим та порох
на нас, мов хмари, рушив ворог,
і все на наш редут.
Улани з різними значками,
драгуни з кінськими хвостами –
всі промайнули перед нами,
всі побували тут!

Таких боїв нема вже нині!..
Літали прапори, мов тіні,
вогонь і дим навкіл,
лунав булат, картеч свистіла,
штиком колоти вже несила,
й лет ядер зупиняла ціла
гора кривавих тіл.

В той день зазнав француз чимало,
що означа наш бій удалий,
бій рукопашний!.. Там
земля двигтіла, в січі лютій
перемішались коні й люди,
й гарматних залпів грім усюди
суцільним став виттям…

Смеркало. Кожен був готовий
до бою стати зранку знову
та битись, поки б зміг…
Та затріщали барабани –
і відступили бусурмани.
Й ми рахувати стали рани
й товаришів своїх…

Були в наш час свої герої –
відважні та міцні собою:
богатирі – не ви.
Недобра випала їм доля,
бо мало хто вернувся з поля.
Коли б на те не Божа воля,
не віддали б Москви!»

^ Переклав з російської
Василь Чумак

Тема войны с Наполеоном в украинской словесности
Издано нашей Библиотекой
Недавно увидела свет очередная книга сотрудников отдела истории украинской книги БУЛ доктора филологических наук Ю. Лабынцева и кандидата филологических наук Л. Щавинской «Украинская литература в борьбе с Наполеоном». Работа известных славистов посвящена весьма интересному явлению в истории украинской литературы начала девятнадцатого столетия — появлению в ней целой серии стихотворных сочинений антинаполеоновской тематики, которые быстро приобретали популярность среди современников. Публикуя здесь лишь небольшие выдержки из книги, достаточно ёмко осветившей тему «Отечественная война 1812 г. в украинской словесности», предлагаем подробнее озакомиться с этим изданием нашей Библиотеки в читальном зале или на абонементе БУЛ.
^ Запорожский Козак Твердовский» о победе «над Бонапартием

14 декабря 1806 года»

В ноябре 1806 г. в 30 км к северу от современной границы Варшавы, под городом Пултуском, состоялось одно из самых памятных сражений в истории наполеоновских войн. Ставший во главе русских войск Л.Л. Беннигсен успешно контратаковал французов, за что император Александр I наградил его, а в последствие назначил главнокомандующим.

Это событие, героизм русских войск, роль Беннигсена в своих стихах и описывает «Козак Твердовский», постоянно уничижительно упоминающий Наполеона, «невмываку», «розбiйныка и бурлаку». Сочинение «Запорожского Козака» было напечатано в 1807 г. в Санкт-Петербурге в составе особой брошюры «Дух россиян», широко разошедшейся по всей империи. Оно многократно переписывалось современниками, становилось источником для подражания и сохранилось в составе книжных собраний, в том числе и выдающихся русских деятелей, таких, например, как митрополит Евгений Болховитинов.

Задолго до окончательной победы над Наполеоном «Козак Твердовский» предвидит ее:

«Колы же хочешь? такъ крутыся

Поки пристыгне твій конецъ;

Тильки тогди вже не вертыся

Якъ кине на тебе Донецъ

Арканъ, якійж! давно готовый,

И дуже мицный, гарный, новый,

Хошь якъ тягны не перервешь!

Покайся же поки живешь;

А шо панъ Бениксон докаже,

Що петли не мынешь ты враже!»

^ Украинская ода о временном ополчении (1807 г.)

Медицина, в том числе и военная, одна из тех областей, где участие выходцев из украинских земель было особенно заметным по всей территории Российской империи, включая и ее столицу.Именно они оказались первыми, кто стал публиковать в печати произведения новой украинской литературы. Их стараниями в 1798 г. в Санкт-Петербурге увидела свет и знаменитая «Енеида на малороссійскій языкъ перелицїованная И. Котляревскимъ»,которую приносили в дар всем «любителямъ малороссійскаго слова».

Среди подобных выходцев был и штаб-лекарь Григорій Кошиц-Квитницкий, автор оды «на Малороссійскомъ наречїи по случаю временнаго ополченія»,написанной им в 1807 г. в 50 верстах к северо-востоку от Смоленска в городке Духовщина. Патриотические стихи Кошиц-Квитницкого тогда же были опубликованы в журнале «Вестник Европы», дабы, как писал его редактор М.Т. Каченовский, «угодить Малороссіянамъ», ибо «многіе жители Малороссіи и Украйны охотно читають Вѣстник Европы».

Г.Кошиц-Квитковский весьма лапидарно передает настроения, царившие тогда в российском обществе по отношению к Франции и французам, а также прочит ополченцам триумфальную победу:
«О! не знаете Французы

Нашу братью козакивъ,

Хочете и насъ кургузы

Быты, такъ якъ Прусакивъ.

Бусурмане! зась гадючій!

Визмешь тутъ роженъ колючій!

Мы бывалы не такихъ!

Утѣкайте обидранцы,

Мы не Прусы не Цысарци

Въ Выслѣ васъ потопимъ всихъ».

Спільна пам`ять

Українці у Вітчизняній війні 1812 року*

Графиня Валевська, у притаманий вродливій жінці спосіб, понудила Наполеона Бонапарта у січні 1807 року прийняти рішення щодо відновлення Польщі як самостійної держави. Але на заваді став російський цар Олександр І. Саме тому для більшості поляків вибору «з ким бути» не було.

Почалась масова втеча поляків з Росії за кордон, де вони вступали до польського війська, яке формував генерал Домбровський та колишній бригадний генерал Австро-Угорської імперії князь Юзеф Понятовський, який з 1790 року очолив польську коронну армію зі штаб-квартирою у тульчинському палаці Потоцького. Та незабаром у Тульчин прийшли російські війська і князь Понятовський накивав п’ятами до Польщі. Для українців, які ще добре памятали наслідки Коліївщини, вибору «з ким бути» не було. Порівнявши долю своїх останніх народних ватажків Івана Гонти та Максима Залізняка [6, 52], українці свій вибір зупинили на Росії, щоб не допустити відновлення польської держави, яка безпосередньо зазіхала не тільки на волю й віру, а й на саме життя українського народу.

На початку ХІХ ст. Росія вела дуже активні військові дії за межами своїх кордонів. Це російсько-австрійсько-французька війна 1805 року, російсько-прусько-французька війна 1806-1807 року, яка закінчилася Тильзитським миром і приєднанням Росії до континентальної блокади на боці Франції проти Великобританії. Союз з Францією Росія використала у війні проти Швеції в результаті якої була завойована Фінляндія. На півдні в цей же час з 1805 по 1812 рік точилася чергова російсько-турецька війна на Дунаї. Але в 1810 році між союзниками Росією та Францією спалахнула справжня митна війна, яка і вимусила Наполеона піти походом на Москву.

Для цього походу Наполеон Бонапарт створив “Велику армію” у складі якої було 610 тис. війська та 1372 гармати. Половину “Великої армії” складали військові контингенти союзників – австрійці, прусаки, баварці, саксонці, італійці, поляки, іспанці.

Цар Олександр І, якого, до речі, Наполеон не визнавав за імператора, теж готувався до збройного зіткнення. Додатково було сформовано 23 піхотних та 10 кавалерійських полків, артилерію було збільшено на 8 батарейних та 6 кінних артилерійських рот, що дозволило довести загальну чисельність російського війська до 900 тис., у т. ч. біля 500 тис. польового.

Росіянам вдалося за допомогою дипломатичних ходів, зокрема війни Наполеона на Піренеях, на деякий час відволікти увагу ворога від своїх кордонів. У березні 1812 року Росія укладає секретний союзний договір зі своїм колишнім супротивником Швецією, котрій обіцяє свою підтримку апетитів шведського лева стосовно Норвегії.

В травні цього ж року Михайло Ілларіонович Кутузов укладає почесний Бухарестський мир. До червня 1812 року на своїх західних кордонах Росія змогла зконцентрувати біля 240 тис. війська при 934 гарматах, які розподілялися наступним чином:

1-а армія генерала М.Б.Барклая-де-Толлі (127 тис.) захищала петербургський напрямок;
2-а армія генерала П.І.Багратіона (45 – 48 тис.) захищала московський напрямок;
3-а армія генерала А.П.Тормасова (43 – 46 тис.) захищала київський напрямок.
Окремий корпус генерала П.К. Ессена (18,5 тис.) розташувався поблизу Риги, а резервні корпуси генералів П.І. Меллер-Закомельського та Ф.Ф. Ертеля знаходились в тилу біля Торопця та Мозира. По плану Фуля, затвердженного Олександром І, 1-а армія своїм відступом до Дриського табору мала заманити французів у пастку, де дати фронтальний бій, а 2-а армія з флангу і тилу несподіваним ударом оточити і знищити ворога.

По плану Наполеона головні сили “Великої армії” (440 тис.) знаходились у першому ешелоні біля російських кордонів, а 160 тис. – у резерві між Віслою та Одером, загалом 492 тис. піхоти, 96 тис. кавалерії, 20 тис. саперів, парку облоги та ін.). Війська першого ешелону поділялися на три групи:

- північна (218 тис.) під безпосереднім керівництвом імператора;
- центральна (82 тис.) під керівництвом Е.Богарне – віце-короля Італії;
- південна (78 тис.) під керівництвом Жерома Бонапарта – короля Вестфалії.

На ці війська покладалося оточення та розгром по частинам 1-ї та 2-ї російських армій. З півночі в районі Риги мав діяти франко-пруський корпус Ж.Макдональда (32,5 тис.). На південному фланзі – австрійський корпус К.Шварценберга (34 тис.) проти 3-ї армії росіян [7, 611].

Вторгнення іноземних загарбників сприяло патріотичному руху в Росії. Формувалось народне ополчення, набув широкого поширення партизанський рух. Зрадників і тим більше колишніх військовополонених які б перейшли на сторону ворога в Вітчизняній війні 1812 року не було!

Вночі на 12(24) червня 1812 року наполеонівська армія без об’яви війни перейшла російський кордон на р. Неман в районі Ковно (Каунас). 13 (25) червня, згідно плану Фуля 1-а російська армія почала відступ і 26 червня (8 липня) дійшла до Дриського табору. 14 (26) червня Олександр І послав до Наполеона генерала А.Д.Балашова з приватним листом з метою відсунення війни, але місія останього закінчилася невдало. Позиції Дриського табору російським командуванням були визнані непридатними, тим більш, що 2-а армія забарилася з зайняттям свого району згідно диспозиції по плану Фуля. Тому 2 (14) липня 1-а армія покинула Дриський табір і продовжила відступ в напрямку Вітебська, виділивши з свого складу корпус генерала П.Х.Вітгенштейна (20 тис.) для прикриття Петербургу.

План Фуля провалився і російський цар в Полоцьку 6 (18) липня покинув своє військо та звернувся своїм першим маніфестом до народу з проханням допомогти регулярним військам шляхом формування ополчення. У українців царський маніфест знайшов відгук і в перші ж дні лише в Київській губернії було зформовано пятитисячний загін добровольців.

Другим маніфестом від 18 (30) липня російський цар значно скоротив перелік губерній, де дозволено формувати ополчення. Київські ополченці миттєво стали рекрутами. Те ж саме відбувалось і в інших українських губерніях. Наприклад в Одесі було дозволено сформувати лише кавалерійський ескадрон ополченців під проводом Віктора Петровича Скаржинського (колезького асесора). За приписом Армана Емануеля дюка де Рішельє – одеського градоначальника, ескадрону видали 30 волонтерських рушниць, 60 пар пістолетів, 125 козацьких, турецьких та волонтерських шабель, які ополченці повинні були ще привести в боєздатний стан. Деяку частину карабінів та кинжалів В.П.Скаржинський придбав за власний кошт у іноземних моряків з суден, що стояли в Одеському порту. Врешті-решт кожен ополченець одеського ескадрону був озброєний пікою, шаблею, а з вогнепальної зброї – рушницею чи карабіном, або ж парою пістолетів. Душею і військовим наставником ескадрону Юрій Сергійович Трусов виводить козака Хурделицю [3, 347].

1-а та 2-а російські армії з’єдналися лише біля Смолєнська, куди Барклай-де-Толлі привів своїх вояків 20 липня (1 серпня), а Багратіон – 22 липня (3 серпня). Це стало можливим завдяки подвигу наших земляків, що його висвітлив Леонід Пастушенко в наступному есе:

«Командир 27 піхотної дивізії Дмитро Неверовський (народився 21 жовтня 1771 року в родині козацького сотника з села Прохорівка Полтавської області) зірвав блискуче задуманий Наполеоном «бліцкриг» з Росією. Непереможна кіннота Мюрата, змітаючи все на своєму шляху, летіла, щоб вклинитись між двома російськими арміями Барклая-де-Толлі та Багратіона, розгромити їх поодинці і тим самим завершити війну. Однак на шляху до Смоленська, де збирався ночувати, а то й приймати капітуляцію Росії Наполеон, несподівано постала піхотна дивізія, сформована напередодні з новобранців, набраних переважно з України, де навіть поет Іван Котляревський згуртував резервний полк. Наполеон нервував, адже кінні атаки Мюрата захлиналися одна за одною, і маршал, мабуть, вперше почував себе безпорадним перед імператором. Коли ж сам прибув на поле бою, то був уражений. Російську дивізію було вилаштувано в каре, що нагадувало радше військовий табір, бо й справді її обози та все спорядження було всередині, звідки француз міг знати, що то була бойова тактика запорожців! І його вражало, як воїни дивізії спокійно та неквапно, лише за командою, дружними залпами буквально змітали атаки кіннотників хвиля за хвилею. Сам генерал, виблискуючи білою сорочкою в розстебнутому мундирі, літав на коні за спинами цих оборонців і щось вигукував. Мюрат і собі махнув рукою, кидаючи в бій нові ескадрони, та там, де вони, страшно рідіючи від пострілів, усе-таки проривалися до каре дивізії, їх зустрічала щільна щетина російських багнетів, прорватися крізь які було неможливо.15 годин поспіль штурмували французи дивізію Дмитра Неверовського, поки не настала густа чорна ніч. Сорок шалених французьких атак було відбито. На переможну ночівлю в Смоленську Наполеон не потрапив…»[4].

На відміну від 1-ї та 2-ї російських армій 3-а обсерваційна (резервна) армія біля Кобрина нанесла поразку корпусу Ж.Реньє, який був направлений на допомогу Шварценбергу і пов’язала значну частину наполеонівської армії (до 115 тис.) на Волині. 19 (31) липня на з’єднання з 3-ю армією рушила і Дунайська армія адмірала П.В.Чічагова, чиїм девізом у фамільному гербі було: « Etre et non paraitre – Быть, но не казаться». Але треба було все ж таки додаткові війська, бажано кавалерийські.

Історію Української козачої дивізії під командуванням полковника (генерал-майора) Яна Вітте (17.11.1781-1840) дослідили В.А.Святелик та І.І.Кривошея[6,7][1,12]. Дивізія формувалася з рекрутів Київщини, Черкащини та Поділля. У її складі було спочатку чотири полки, зокрема 4-й Подільський під командуванням полковника Маніцького, який складався з восьми кавалерійських ескадронів (з Вінницького, Гайсинського, Балтського та Брацлавського повітів: по два на кожний повіт – 300 чол.). Загалом 1200 кавалеристів у полку. Озброєння кожного козака – шабля, пістолет. Додатково 16 рушниць на ескадрон. 5 вересня 1812 року Вітте повідомляє про виступ дивізії з Умані на Луцьк [5,7-8].

Французький корпус Ш.Удіно зайняв Полоцьк і продовжив наступ на петербургському напрямку, але у бою під Клястиць 18-20 липня (30 липня-1 серпня) отримав поразку і повернувся до Полоцька де з’єднався з корпусом Г.Сен-Сіра. Північний корпус Макдональда був повязаний під Ригою бойовими діями з російським корпусом генерала П.К.Ессена. Отже і довоєнний план Наполеона теж не спрацював. Почалась імпровізація в результаті якої Наполеон несподівано перейшов Дніпро. Смоленська баталія 4-6 (16-18) закінчилася перемогою французів, але 1-а російська армія знов уникнула оточення і відійшла до Дорогобужа. 8(20) серпня Олександр І призначає головнокомандувачем діючої армії М.І.Кутузова, який вступив в управління військами 17(29) серпня. Невдовзі, з’єднавшись з резервами генерала М.А.Мілорадовича Кутузов мав 132 тис. війська в т.ч. 21 тис. ополченців та 7 тис. козаків при 624 гарматах і зупинився для баталії у с. Бородіно. Наполеон на той час мав безпосередньо при собі 135 тис. війська при 587 гарматах. 26 серпня (7 вересня) сталася Бородинська битва.

У цій фронтальній м’ясорубці атакуючі французи втратили 30 тис. (за французькими джерелами). Втрати росіян склали 44 тис. і на військовій раді у Філях 1(13) вересня було вирішено залишити Москву без бою. 2 (14) вересня французькі війська вступили в палаюче місто… Здійснивши Тарутинський маневр, Кутузов нібито залишив Петербург без прикриття, але він знав що робив. Два корпуси вже прикривали столицю. Столичний гарнізон мав неабиякі сили. В додаток до цього у Фінляндії також розташовувались російські війська. Все це з врахуванням кліматичних умов робило примарним наступ головних французьких сил на Петербург, а Україна була захищена діючою армією. Михайло Іларіонович розробив власний план оточення і розгрому наполеонівських військ в межіріччі Західної Двіни та Дніпра силами армії адмірала Чічагова та корпусу генерала Вітгенштейна у взаємодії з головними силами[7, 612].

Але повернімося до Української козачої дивізії. Командир корпусу В.Ф.Остен-Сакен у своєму листі до адмірала Чичагова в жовтні 1812 року пише: «Я сего числа смотрел 1-й и 3-й (Уманський – О.К.) казачьи полки полковника Витта и нашел их в удивительно хорошем состоянии … они мне весьма нужны теперь»!!! Сам полковник Вітте рапортом сповіщає генерала Сабанєєва: «…имея неприятеля против себя, с которым имею частые стычки, все с успехом…» [5, 7].

6 (18) жовтня російські війська нанесли сильний удар по авангарду Мюрата на річці Чернишна, а 8(20) жовтня Вітгенштейн вибив ворога з Полоцька – стратегічного пункту у тилу Наполеона. Це примусило останього залишити Москву і 10(22) жовтня передові частини росіян ввійшли у місто. Бій у Малоярославця 12(24) жовтня примусив Наполеона відмовитись від прориву на південь і повернутися на старий Смоленський шлях. Армія Чичагова, зєднавшись з армією Токмасова мала 60 тис., що дозволило відкинути австрійський корпус Шварценберга за Південний Буг і блокуючи його корпусом Сакена (30 тис.) самому рішуче виступити 18(30) жовтня на Мінськ. У цей же час Кутузов організував паралельне переслідування відступаючих Смоленським шляхом французів. З тилу натискали козацькі полки отамана Платова, з півдня – група генерала Мілорадовича ( 2 піхотних та 2 кавалерійські корпуси), летючі загони Ожаровського та Дениса Давидова, з півночі – загони Волконського та П.В.Голєніщева-Кутузова. 22 жовтня (3 листопада) під Вязьмою французький арєргард маршала Даву отримав поразку від військ Мілорадовича та Платова, що спонукало Наполеона залишити Смоленськ під загрозою оточення. 3-6 (15-18) листопада бою під селищем Красним був розгромлений ар’єргард маршала Нея. Таким чином головні сили „Великої армії” Наполеона на цей час складали біля 75 тис. з яких боєздатними залишалося лише 40 тис. (гвардія та корпуси К.Віктора та Г.Сен-Сіра) [7, 613].

Тим часом одеський козацький ескадрон Скаржинського через Кам’янець-Подільський вирушив до Дунайської армії адмірала Чичагова. 15 жовтня 1812 року генерал-майор Лідерс своїм листом доповів головнокомандуючому Дунайської армії: «Сего числа явился ко мне в местечке Колках коллежский ассесор Скаржинский, который прибыл с эскадроном, сформированым из собственных своих людей; я ему приказал, впредь до разрешения вашего высокопревосходительства, где приказано будет ему быть, находиться при вверенном мне отряде» [3,403]. З діючою армією ескадрон з’єднався під містом Несвіж у Білорусії. 4 листопада 1812 року Мінськ було відбито у супротивника авангардом армії Чичагова. Захоплено значні запаси хлібу, пороху, свинцю. Командував авангардом генерал кавалерії К.О. де Ламберт у складі якого були війська генерал-майора Лідерса де одесити-ополченці використовувались: «…для безопасности дорог и открытия неприятеля следует по правой стороне эскадрон коллежского ассесора Скаржинского». 9 листопада під містечком Борисів розвідники ескадрону зняли вартових і незабаром ескадрон разом з 14-м єгерським полком атакував правий редут тет-де-пона (укріплення), яке тримали поляки дивізії Домбровського. У цій баталії гарно себе проявили і єгері полковника Красовського (7, 14, 38 єгерські полки), 12 кінноартилерійська батарея, гусари Олександрійського полку. Переправа через річку Березіна опинилася під контролем Дунайської армії адмірала Павла Васильовича Чичагова [3, 406-410].

11.11.1812 війська Наполеона взяли реванш під Борисовим, який дозволив з 14 по 16 листопада основним силам наполеонівської армії здійснити переправу та вирватись з оточення… 23 листопада (5 грудня) у Сморгоні Наполеон передав командування Мюрату і відїхав до Парижа, а вже 28 листопада (10 грудня) російська армія зайняла Вільно де зупинилась для відпочинку та відновлення бо теж понесла великі втрати (більш ніж 80 тис.). 14 (26) грудня 1812 року залишки „Великої армії” перейшли річку Німан [7, 613].

Під Брестом дивізія генерал-майора І.Й.Вітте розбила восьмитисячний загін ворога і закінчила війну у Парижі у 1814 році, маючи у своєму складі 6 полків. За свої бойові успіхи Українська козацька дивізія указом Олександра І була нагороджена срібними трубами і літаврами з зображенням ордену Св.Георгія та перетворена в уланську [5, 8] [1,12]. Сам І.Й.Вітте був нагороджений орденами Св.Георгія 3-го ст. та Св.Анни 1-го ст. [1,12]. Віктор Петрович Скаржинський у травні 1813 року повернувся з війни кавалером орденів Св.Анни з алмазами та Св.Володимира 4-го ступеня з бантом, а його ескадрон був високо оцінений командувачем 3-ї західної армії Барклаєм де Толлі [3, 428].

За час війни французи втратили до 550 тис. Вціліли лише флангові корпуси Макдональда та Шварценберга. 21 грудня 1812 (2 січня 1813) Кутузов у наказі по діючій армії оголосив про успішне закінчення Вітчизняної війни, хоча бойові дії за межами Росії велись ще кілька років і лише в 1815 році корпус графа Воронцова залишив столицю Франції [7, 613]. Гідний і вагомий внесок у перемогу внесли й 26,7 тис. козаків-українців.

Через чотири десятки років Франція візьме реванш у Кримській війні. Однією з вагомих причин російського фіаско стане відмова Росії у використанні українських підрозділів, що приведе до повстання, відомого в історії під назвою «Київська коззачина», яке охопить 422 села [8, 192].
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconБиблиотека украинской литературы
Навстречу Дню народного единства. Книжно-иллюстративная выставка. К 400-й годовщине со времени изгнания польских интервентов из Москвы...
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconГ бук г. Москвы библиотека украинской литературы мероприятия в июле 2013 г
Приглашают летние вернисажи в бул (совместно с Творческим союзом профессиональных художников). Принимаются заявки на коллективные...
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconГбук г. Москвы библиотека украинской литературы
Представляем материалы об одном из основателей украинского футуризма Гео Шкурупие (к 110-й годовщине со дня рождения писателя) и...
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconЗаседание клуба ценителей футбола «Евро-2012»
Клуб-студия «Слово». Группа литературного творчества и художественного перевода представляет электронное издание бул «Избранные страницы...
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconБиблиотека украинской литературы
Погляд з того краю далекого, де минули десять років неволі генія української свободи, через півтора сторіччя потому…
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconБиблиотека украинской литературы мероприятия в феврале
Год российской истории. «Откуда есть пошла русская земля…» Представляем украинские издания «Повести временных лет», в которой киевский...
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы icon«библиотека украинской литературы» к дню города украинцы в москве: из глубины веков
«в москву! в москву!» — покинули некогда берега Днепра, привольные степи Украины и оказались в первопрестольной. И хоть говорят:...
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconКниги из фонда Центральной Украинской библиотеки Москвы 30-х лет ХХ столетия
Алфавитный список сформирован на основе электронного каталога, который находится в процессе создания (с 1997 года)
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы icon«Ах, лето красное…!»
Поэтические сезоны «Времена года» — новый проект Библиотеки украинской литературы, осуществляемый совместно с самобытным поэтом и...
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconБиблиографический указатель выпуск первый Издательство «Рудомино»
Всероссийская государственная библиотека иностранной литературы имени м. И. Рудомино
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка