„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь




Назва„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь
Сторінка1/3
Дата конвертації25.03.2013
Розмір362 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы
  1   2   3
Дмитро Донцов : Хаос сучасности і молодь

„Роля молоді в національно-визвольних рухах”?... Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь, яка хоче відіграти ту ролю? Яким духом надхнута? Перед тим, як говорити, що повинно робити військо, треба вирішити, який має бути вояк. Заки говорити про ролю артиста, треба зробити з нього справжнього артиста з Божої ласки. Заки єднати людей в партії чи в „об’єднання”, треба знати, хто є ті люди, яким духом надхнені?

Надзвичайно важке завдання, яке стоїть перед Україною та її молодим поколінням. Проти України підносяться всі диригуючі сили — явні й приховні — сучасного „прогресивного” світу: Сходу і Заходу. І дуже відважну душу мусить мати молодь, щоб тим супротивним силам протиставлятися. Ці сили — це ті, що переможно вийшли з останньої війни, бундючні і певні себе. А в „правді” їхній, яку несуть світові — для України немає місця.

Що це за сили? Найголовніша з них — це сила захланного московського месіянства, сила „старшого брата” Каїна. Він дає нам до вибору, або знищити нашу національну душу і поклонятися московським шаманам, або зникнути фізично. Тим самим ставить перед Україною дилему — згинути самій або знищити його. Відважну душу треба мати нашій молоді, щоб усвідомити собі цю дилему і витягнути з неї дороговказні свого життя.

Представники другої сили не так брутально, але теж категорично кажуть: „Вас, як націю, не визнаємо. Наші симпатії належать або вашим сьогоднішнім гнобителям, або вчорашнім і майбутнім. Визнайте єдиноспасенну нашу правду, сформульовану Рузвельтом Ялтинським, Воллесом, Леттимором Далекосхідним, Джонсоном Кентерберійським, Беваном і Зільберманом з-над Темзи і нашим протеже, гонителем Церкви, Тітом, — правду, яку ми умовно називаємо „демократією”. Цю правду та її і наших приятелів мусите визнати без жодних „але”. Всякий же, з вашого боку, замах на неї трактуватимемо так, як і „замах” на Гулая, по демократичному закону”.

Відважною мусить бути молодь України, щоб не схилити колін перед цим наказом. Щоб високо тримати стяг національної Правди.

Третя супротивна сила каже: „Ваша нація здавна стоїть у мене на чорній дошці, як на Заході — Еспанія, за те, що вона виступала проти мене всякий раз, як я йшла в авангарді спочатку польського, потім ліберального, потім червоного імперіалізму Москви. Імена Хмельницького і Петлюри, ваших героїв, прокляті мною. Зречіться їх, зречіться вашої Правди, визнайте правду Шварцбарда на Україні і тих, що з нього героя зробили. Станьте знову з Галайдів Яремами, коли не хочете наразитися моїй моці, яка є дуже сильна”.

Так промовляють представники цієї третьої сили. Стояти супроти неї за свою Правду, — на це треба нашій молоді теж неабиякої душевної відваги.

Світ сил, що займають в нім командні шпилі, — ворожий нам і нашій Правді — ворожий безкомпромісово, не раз цинічно, з почуттям своєї оманної великості. І багато з нашої збірної впали, з переляку, перед тим світом на коліна, „чужим богам пожерли жертви, омерзились”. Одні розбивають собі лоба перед „досягненням” російської революції 1917 р., інші — перед ідолом Маркса, треті — перед божком „прогресу”, четверті — ще трохи соромливо оглядаючись на всі боки і видумуючи собі різні „алібі” — лянсують вже „примусову орієнтацію на Москву”, перескочивши, за сім чи десять літ еміграції, всі етапи еволюції: від націоналізму, через „народню республіку” і „справжній соціалізм” — до „орієнтації на Москву”. Інші, знову, обляпують болотом смрадної душі „людину визвольного руху” з її героїзмом, її вірою, закликаючи повернутися до швейківських традицій тих, кого таврував Шевченко, як „хамових синів”.

Щоб протиставитись і апостолам диявола з його „правдами”, який грозить подерти нас і нашу християнську цивілізацію, і відгородитися від тих „хамових синів”, щоб знайти в собі силу написати на прапорі, що скликає до бою, свою власну Правду, треба мати велику душевну відвагу.

Що нам дає відвагу? Де її коріння? Її коріння є в тому почуванні, яке висміюють всі „прогресисти”, всі визнавці Маркса, як почуття немодерне, перестаріле. Цим почуття є віра, віра в свою Правду.

Що таке віра? Віра — це певність в наступлення того, чого нема, і що існує невидимо, лише в вашім гарячім бажанні, в вашій увазі, в мрії, або, як кажуть бездумні скептики, в вашій „фантазії”. Віра — це певність, що коли ви схочете, пристрасно схочете осягти щось, то це „щось”, ота ваша нинішня мрія про те стане твердою реальністю завтрішнього дня. Віра — це незрушима певність, що коли ви сильно захочете у вашій „фантазії” — дійти до вимріяної мети, всі тверді, „реальні” мури, що загородили вам дорогу, розлетяться в порох, як мури Єрихону від трубних звуків.

Незламна віра віруючих захитує вірою противника, сіє непевність і страх, а часом зраду в його рядах. А коли приходить до цього — безборонними стають всякі мури... Ось що таке віра в свою Правду і в себе, в тих що її несуть і за неї б’ються.

Коли огорне вас страх перед ворохобними стихіями, перед ворожою матеріальною силою — віра підтримає вас.

Коли сумнів закрадеться в ваше серце — бо мало вас серед тьми ворожих сил, — віра врятує вас від заламання. Віра не в число, а в якість, не в матерію, а в дух. Ця сама віра врятує вас, коли близькі і друзі покинуть вас, коли збаламучена або злякана більшість зрадить ваш стяг, коли опинитеся в меншості або самі.

Коли ті, що знесилені й зламані духовно, підводитимуть ідейні „аргументи” під свою трусість або зраду — віра не дасть вам слухати їх марних розумових „аргументів”. Тоді ви за цими „аргументами” уздрите довгі ослячі вуха „реальних політиків” або спекулянтів.

Коли до вас підходитимуть з хитромудрою балаканиною про „розвоєві тенденції сучасности”, про „передові ідеї теперішнього світу”, про „реальні можливості” або „тактичні міркування” (з метою відвести вас від нашої великої Правди, привести вас до божниць чужинця й ворога), — лише віра спасе вас від заламання і зради.

Коли втратите цю віру, перелякавшись видимих страхів, то почнете тонути, як св.Петро, коли пішов був по хвилях. Коли збережете цю віру в силу невидимого духа, ступатимете як по твердому, по — не знати якім хиткім і непевнім — ґрунті.

Віра є джерело героїзму, посвяти, відваги.. Віра сталить думку. Віра не допускає сумнівів у вашу правду у ваші серця. Віра є запорукою тріюмфу всякої правди, яка має потрібне число тих, що в неї — без вагання — вірують.

Вам ці речі видаються занадто абстрактними? Коли так, то усвідомте собі, що зараз через занепад цієї „абстрактної” віри в свою Правду наступив такий ідейний хаос в нашій еміграції. Бо хіба це туподумне відвертання „реальних політиків” від єдиної своєї сили, що в нашій землі бореться збройно з окупантом, хіба це не прилучування колишніх націоналістів до названих вище ворожих сил, хіба нав’язування нам марксівсько-большевицької саламахи як правди, — хіба це не інтелектуальне заламання? Хіба це не повна втрата віри в свою правду?

Що проповідувала, кількома словами, націоналістична доктрина? Перше, віру в одну свою національну, не чужу — інтернаціональну, ідею; друге — віра в те, що не „дипломатія”, не хитрування, не прислужування окупантові сьогоднішньому або завтрашньому дасть перемогу нашій ідеї, а тільки безкомпромісова боротьба з займанцем; третє — що під стягом цієї ідеї нашої боротьби треба гуртувати не „ні холодних ні гарячих”, не „ні правих ні лівих”, не чесних з нечесними, не ідеалістів з спекулянтами, — а лише людей однієї віри та ідеї і людей характеру. Ось що, коротко, проповідував націоналізм, єдина осоружна і грізна сила Москві. І коли тепер з тих основних точок націоналістичної доктрини, то одну, то другу, то третю, починають підкопувати самі націоналісти з страху і трусости думки перед ворожими силами світу, то причина того є заламання в них віри у власну Правду. А люди з заламаною вірою — це готова здобич для противника.

Яка є роля молоді в революційне—визвольному русі? Ця роля буде велика або мала, або жадна. Залежно, яка гаряча буде її віра в нашу Правду. Іншими словами, чи будуть серед тієї молоді переважати люди характеру і однієї ідеї, чи ні.

Сподіваєтесь чуда? Що воскресне Україна, як воскрес Христос? То пам’ятайте, що в многих околицях Христос не творив чудес, не зціляв калік і недужих — „по невірію їх”. Це відноситься й до народів. Не видужує і не встає на ноги народ, коли щезла або охляла віра в його проводі і в його молоді. Віра — не лише в право на життя народу, але і в правду Христа, за яку, на межі варварського світу, завжди боролася і якою завжди жила Україна. Це останнє твердження виходить поза рами цієї статті. Хто скептично до цього ставиться, хай усвідомить собі, що сили, які завзято й твердо кричать Україні — peresat! — є сили переважно безбожницькі. Боротися за свою ідею буде лише той, хто має до того відвагу. Цю відвагу матиме той, хто в цю ідею вірить.

„Наша правда п’яна спить” — писав Шевченко. Вона або впилася отрутою чужих доктрин, або спить в могилах її борців, як і за Шевченка. І лише гаряча віра може їй наказати, як Христос Лазареві, вийти з домовини... Молодь, яка цієї віри не матиме, не буде в стані відіграти належної ролі в несвітській завірюсі, яка насувається на нашу планету і на Україну.

^ Криза світової політики і наше завдання

Усталений по 2-ій світовій війні „статус кво”, коли європейська демократія віддала половину Західної Европи під владу Московії. Початкові протести проти збільшення московських впливів і на Великім океані, і в обширі Середземного Моря, — зникають майже, а де—які держави шукають „дружби” з Кремлем.

А все це — яке могло б мати значення для нас?

А таке, що коли на місце почасти вимордованої москалями тої нашої верстви козацької не постане подібна їй нова верства на Україні, яка хотіла б повести націю в ім’я нашої національної Правди, на безоглядну боротьбу з московською ордою, — в нинішній ситуації це було б трагічно для нас. Але, з відомостей, які доходять до нас з Краю бачимо, що націоналізм на Україні росте з кожним днем і треба, щоб його ніхто і ніде не намагався душити таки у власнім суспільстві, ні в кордонах СССР, ні на еміграції.

Шевченко виразно протиставляв два типи, дві різні натури верств і людей на Україні, даючи їм драстичні, але геніяльно схоплені назви. Були це: Одні з психікою козацькою, — другі з психікою „свинопасів”; з психікою Яреми-козака Галайди, і Яреми „хамового сина”; хмельничан, мазепинців і гайдамаків, — та інших на Україні, що „за шмат гнилої ковбаси” готові були „хоч матір свою” продати, або ці „плебеї-гречкосії” з душею покірного „вола”, чи „лакеї”, що царям „патинки лизали”. Одні любили свою землю за те, що була „добра для городу”, а другі славили пам’ять тих, які добре знали „чиєю кров’ю та земля напоєна, що капусту родить”; одні — з двох близнюків — ті, які „катам помагали”, і другі, що „катів катували”... Одні зматеріялізовані, яких можна було купити, з „плотським розумом” (євангельський вираз), яких можна було обдурити щоб притягнути до себе, — другі з „мудрим серцем”, що поза маскою бачили психічну суть противника; ці перші люблять сидіти „тишком—нишком” в своїм добробуті, яких із страху перед всяким чужим деспотом можна було залякати й обернути в рабство. Одні (писав Шевченко) казали як матеріалісти: „Немає Бога, тільки я”, — тілесна людина. І другі, які над усе ставляли віру у Вищу Силу, що давала їм „крила за плечима”, щоб зв’язатись з Вищою Силою Духа, яка може зломити силу диявола... Психіка героїзму, — давня київська наша традиційна „філософія життя”.

Який це все має зв’язок з кризою світової політики? Прочитайте часто цитований знаний вірш — „кредо” М.Драгоманова „Гей Україна просить немного...” Він всім вчорашнім драгоманівцям дає, на їх думку відповідь на питання, як „ущасливити” Україну; а на думку націоналіста відповідає на питання, як її згубити. Показуючи своїм прихильникам нібито шлях як привести Україну до щастя, з драгоманівською психікою вони вказують шлях, як себе зробити рабом „Конспірації інтернаціоналістів” нашого критичного часу. Цей вірш Драгоманова землякам „просити” Московщину чогось собі, — „просити немного” (хоч „пів-дулі” — вираз Шевченка); далі просить, щоб Україну, разом з іншим слов’янством, взяв під свою протекцію „старший брат”, старший серед слов’янства, і що того „старшого брата” треба „любити”... От звести нації до такого стану і є завданням т.зв. Світової Конспірації, що мріє про світовий уряд підлеглих йому націй.

Відношення до цеї проблеми — одна з найважливіших проблем кінця цього століття. Завдання цеї „Конспірації”, це обернути всі нації в двоногу худобу, із зовсім убитим сенсом самопошани, патріотизму, моралі і героїзму, відваги, сильної волі. Спершу — читаємо у „Кобзарі” — людину шляхетну, віруючу, обернути в психічного „раба”, в нелюдка й егоїста та дурня, без приязні і любови до свого краю і нації. Потім в худобину („свині” в мозку людини, в його „кістяній коморі”). Далі — в щось, що скорше нагадує не людину, а рослину, — „капусту головату” — як назвав Кобзар згуртування в єдину громаду подібних людей, в щось подібне до рослин. Нарешті — просто в „грязь” (Москви), або у (варшавське) „сміття”... Це довершений матеріял для тих „світових конспіраторів”, яких повно в СССР і чим —раз більше паношиться всюди інде.

Щодо релігійно—церковного життя, то роблять вони усе, щоб вигнати релігію Христа з громадського життя, зі школи, сфальшувати науку християнства, а в життю — проповідують „любов” і порозуміння із слугами диявола в Кремлі. В політиці — стараються про „мирне” співіснування з СССР, про відчинення дверей для московської пропаганди; а в пресі, університетах, товариствах, пропагують порнографію і матеріялізм і те саме в царині культури, в судівництві... І тому власне, щоб свою ціль осягнути, ці „конспіратори” ненавидять релігію і націоналізм; мріючи про створення „світового уряду” над націями, які таким способом отримали б подібну до московське—большевицької „самостійну державність”, з чужим урядом, поліцією, з чужою армією, під якимсь брехливим стягом „свободи”.

В тім суть теперішньої світової політики й акції тих із „світової конспірації”, що вони є затятими ворогами націоналізму, а зокрема українського, а приятелів тої „конспірації” повно в Европі і в Кремлі, їх ненависть до українського націоналізму знана здавна, так як ненависть у большевиків. Що-ж тичиться московських большевиків, то показові під тим оглядом дві їхні книги про „український буржуазний націоналізм „, — Е. Ю. Євдокименка і Ю.Римаренка, видані в Києві 1968 і 1971 року, де десятки сторінок зужито для нападів на мій націоналізм, стараючись довести, що мій націоналізм був виявом „крайнього українського націоналізму” (за словами Леніна), та що „Росія для Донцова це післання Антихриста, Сатани, диявола, зла”. Осуджується в тих книгах „боєвий дух” і „містицизм і емотивний підклад” націоналізму, „віру в підсвідомий інстинкт” і „фанатичну лють проти демократії і соціялізму”, і „невистачальність непевного розуму без віри”. Для підкріплення свого осуду мойого націоналізму, покликується він на деяких українських емігрантів, які „стараються загладити занадто гострі угли” мого „волюнтаризму, ненависти і пропаганди антигуманности і ненависництва”...

Большевики і „світові конспіратори”, — ось ті сили, яким Україна може протиставити лише силу націоналізму. До ворога приєднуються, як бачимо, деякі наші емігрантські групи, — типу Шевченкових „рабів” і „ворів”, що виступають проти націоналізму. Очевидно, не належать тут українці, що благають Бога „подать душі убогій силу”, „щоб вогненно заговорила, щоб серце полум’ям взялось” на велику прю з темними силами; що поклоняються одній, а не десятьом правдам, щоб виступити активно проти терору чужинця. Ці групи, що з’єдинені з ворогом, це не тої психіки люди, що зуміли б виступати в обороні нації та її історичних традицій; а які очорнюють героїв старої і нової мазепинщини як „бандитів” і „розбійників”; що не вміють в обличчя ворога кинуть Шевченкове: „Брешеш людоморе, за святу правду, волю, розбійник не стане”, не „окропить вражою злою кров’ю волю” України...

Противники націоналізму належать до тих, кого називав Шевченко людьми плебейської психіки. Колись були це Винниченки, Грушевські, львівські Крушельницькі („Шляхи”), потім це були Волиняки, націонал—комуністи. Тепер з’явились інші. Один, по упадку большевизму обіцяв дружбу московському народові і співпрацю з ним на полі економічнім, політичнім і навіть культурнім... Другий, відкинувши націоналізм, став „сучасником” і сторонником „ширшого” (від мого) „націоналізму”... Третій, теж бувший націоналіст, проповідує мудрощі пані Мухиної і тегеранську партійну тактику... Інші знову (Шерех, Самчук, Ю.Косач) одверто проголошують непридатність і шкідливість антимосковського націоналізму, і „правило”, що „не великі”, не Жанна Д’Арк, ні Наполеон, а „мала людина”, чужа всякій догмі, робить історію... А „сучасники”, ставлячи хрест над націоналізмом, „визнавши” його „вузьким шовінізмом” проголосили, що вести народи, а в тім й Україну, має „вибраний народ”, не ми самі. І ще краще — видрукували думку одного з національної меншості на Україні, що йому (я думаю — і їм, і його національним друзям) все одно, чи Україна буде антикомуністична по упадку московського большевизму, чи лишиться комуністичною... Ось в чім отже річ для тих, які ганьблять націоналістів, які не дозволяють, щоб Україною правили чужинці з якоїсь національної меншості.

Оці „конспіратори” чи „світоурядовці”, оце і є загроза для України, як і для многих інших народів, Европи особливо! І проти тих безувірних плинів „конспіраторів”, і тих, що їх землякам поручають для приниження своєї вітчизни, проти тих еміграційних „дядьків отечества чужого”, — мусить піднятись голос націоналізму. Це є боротьба на життя і смерть!

Сили, які створюють нову політичну ситуацію в світі, хочуть підмінувати й український націоналізм: Не відкидаючи назви, додати до нього щось „нове”, як той паліївський „творчий” націоналізм в Галичині, або „ширший” як у Сенькова, або драгоманівський, не теперішний „вузький” націоналізм; або лише антирежимний, антибольшевицький, а не антиросійський взагалі, або й „націонал—комунізм”. Щоб, затримуючи популярну назву націоналізму, — додати до нього щось йому протилежне, або й зовсім інше створити. Наприклад, виринула тепер назва „демократія”. Недавно анонім виступив з рядом статтей (цілковито бездоказових), проти мого націоналізму, якому віщує кінець, щоб натомість прийшла „демократія”.

Що—ж собою уявляє та „демократія” — це замовчує, як і своє ім’я, і тих, хто, як він пише, в націоналістичнім середовищу поділяють його думку про кінець мого націоналізму і про прийняття гасла „демократії” незабаром. Треба би запитати його, яка саме „демократія”? Чи та, наприклад, що разом з большевиками і демократами виступала в 1936р. проти Еспанії Франка, який боронив віру своєї країни та „й самостійність проти орди світової конспірації? Чи „демократія”, що віддала половину західної Европи московським тиранам? Чи та, що притакує в різних країнах світоурядовій „дружбі народів” й акції замирення з СССР, визнаючи нетикальність устійнених границь московської імперії? Чи ту, яка в разі упадку большевизму в СССР, „єдиного і неподільного” комуністичного, створить „демократичну”, але і далі „неподільну” Росію? В усякім разі, ось в такій „демократії” і серед членів світової конспірації ті й подібні думки продістаються часто назверх в їх пресі, бо ворогом їх є націоналізм, ідея єдиного шляху визволення України.

Ця ідея переможе і супроти Московщини і „світових змовників” лише тоді, коли пропагувати, як і здійсняти в житті цю ідею возьме в свої руки нова еліта нації. Не психіки шашель, ні „дядьків отечества чужого”, не люди рабської натури, а інші: Еліта з психікою традиційної лицарсько-козацької України. Таких людей, за Шевченком, в яких серці „гарцювала предківська душа, щоб вміли за ним повторити: „Що буде, те й буде та не продамся і нікому в найми не наймуся”.

Даремне можуть антинаціоналісти гукати, що „досить волевої людини”, „досить конквістадорів”, „досить орденської виключності”, „досить волевої людини”, яка в собі мала б лицарську кров і серце, як мали і предки наші з великого Київа. Таких людей, що не були би „славних прадідів великих правнуками поганими”, а людьми непересічної мудрості і відваги, яких видала і наддніпрянська Україна і галицька між двома світовими війнами.

Провідна верства, про яку говорю, така, як наприклад в старій Елладі: Членів тої еліти вчили страху Божого, вчили бути мужніми, гартувати і тіло і душу; звеличували їм, як взірців, постаті героїв, воскрешували перед ними їх стару давнину, вчили музики, яка ушляхетнювала би їх душу (дорійську музику). Виховували в дусі суворої дисципліни. Подібно, в староеллінського поета є гимн „на честь заліза і На ганьбу золота”. Людина подібна провідній верстві часів старого князівського і козацького Києва; як кликали до цього і Шевченко і Леся Українка; яка ділала б в тім же дусі. Лиш така людина дасть раду цій страшній пробі, що спадає і спаде на Україну в боротьбі з Московщиною й зі світовими змовниками. Лише така нова людина підніме стяг християнсько-лицарського Києва так високо, як колись!

Тільки воскреслий Дух давньо-князівського і лицарства козацького — незримих скрижалей Кобзаря на Україні, дасть їй силу зломити московську орду і напасті „інтернаціональних конспіраторів” в нашу добу!
  1   2   3

Схожі:

„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь iconЗмі та інформація,яку ми здобуваємо
Молодіжний квартал – це територія вирішення проблем, які турбують молодь та старше покоління стосовно молоді
„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь iconНака з
Молодь обирає здоров’я», наказу департаменту освіти І науки Донецької обласної державної адміністрації від 13. 02. 2013 р. №104 «Про...
„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь iconДержавна цільова соціальна програма "Молодь України" на 2009-2015 роки Загальна частина
Надзвичайно важливим є питання щодо формування духовних потреб молоді, заінтересованості в дослідженні загальнолюдських
„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь iconДержавної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2009-2015...
Затвердити Державну цільову соціальну програму "Молодь України" на 2009-2015 роки (далі Програма), що додається
„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь iconДержавна цільова соціальна програма "Молодь України" на 2009-2015...
Про затвердження Державної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2009-2015 роки
„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь iconМолодь І молодіжні субкультури. Реакція батьків
...
„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь iconЄ багато важливих питань у нашому житті, на які треба навчитися давати відповіді
«Що таке вихованість?», «Якою має бути справжня людина?», «Що таке інтелігентність?», «Що таке дружба?», «Яку професію обрати?» та...
„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь iconМи літали, ми страдали, ми горіли” (3464, до)
Відсвіт національно-визвольних змагань 40-х-50-х у Помаранчевій революції” (3215, іф)
„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь iconМузичний розвиток дітей 3-го року життя
Тому пріоритетними завданнями стають розвиток уміння вслухуватися в музику, запам’ятовувати І емоційно реагувати на неї, зв’язувати...
„Роля молоді в національно-визвольних рухах”? Я думаю, важливішим є друге питання: не яку ролю в тих рухах має відіграти молодь, а якою повинна бути молодь iconКонкурсу учнівських пошукових робіт «Слідами історії на тему: «Молодь...
Всеукраїнською асоціацією викладачів історії та суспільних дисциплін “Нова Доба” за сприяння Міністерства освіти І науки України...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка