Виконала Сотуленко Ірина Олегівна




Скачати 162.17 Kb.
НазваВиконала Сотуленко Ірина Олегівна
Дата конвертації25.03.2013
Розмір162.17 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы


Виконала Сотуленко Ірина Олегівна

С.Рацево, вул..Шевченка 87

14 років

Чигиринський НВК І-ІІІ ст.№3

Запорозький козак Максим Залізняк увічнив своє ім'я тим, що очолив Коліївщину -велике народно-визвольне (гайдамацьке) повстання 1768-1769рр. на Правобережній Україні. У XVIII столітті гайдамаками (у перекладі з тюркської слово «гайдамака» означає «гнати», «турбувати», «чинити свавілля») польські шляхтичі називали насамперед учасників селянських рухів, українських повстанців. Назва повстання «Коліївщина» походить, очевидно, від слів «колоти», «колій», які характеризували повстання, котрий нищить ворогів, або ж від слова «кіл», тобто предмета, що міг використовуватися як зброя.

В історичних джерелах не збереглося відомостей про дати народження та смерті Максима Ієвлевича Залізняка.

Народився він, як припускають, 1740 р. на хуторі Калинівка, що знаходився між селами Івківці та Медведівка (нині Чигиринського району Черкаської області) в козацькій родині. В історичній літературі також зустрічаються згадки про місце його народження у с.Івківці, Мельники, Медведівка, Олексіївка Бобринецького району Кіровоградської області.

Максим Ієвлевич Залізняк дуже пишався своїм прізвищем, бо виявляється у давнину, а подекуди ще й тепер, на Україні залізняком називали занадто перепалену, що аж плавився верхній шар глини, звичайну цеглу темно-жовтого чи темно-червоного відтінку і взагалі всі міцні, потріскані, жорсткі цеглини. Залізняком називається в нас і певний сорт граніту - червонуватого й іскристого. Видно, міцність, а може, колір цих матеріалів і дали поштовх людській антропонічній фантазії для утворення прізвища Залізняк.

Максим Залізняк, у віці тринадцяти років пішов на Запорізьку Січ (після смерті батька), як згодом посвідчив на Січі отаман Тимошівського куреня, прибув на Запоріжжя біля року 1757 і, пробувши кілька років молодчиком, привчився ходити біля гармат і був у Січі гармашем. Проте Залізнякові неначе нудно було в Січі: він часто ходив на заробітки до татарських рибалок на великі лимани, останні ж роки перед повстанням часто пробував у Лебединському та Мотронинському монастирях. Гомоніли люди, що він мав думку навіть лишитися в монастирі назавжди, та промови отця Мельхіседека -намісника для правобережних земель ігумен Мотронинського монастиря. Разом з вістями про нечувані утиски поляків на український люд збудили у його серці завзяття й рішучість.

Відомий краєзнавець П. Coca, у статті «Народний гнів з Холодного Яру» говорить: «Це був середній на зріст, широкоплечий, сіроокий чоловік з темно-русявим оселедцем чуба, закинутим на праве вухо».

Борців за волю України почали називати гайдамаками на початку XVIII століття. В офіційних документах уперше цю назву вжив у 1717 році регіментар української частини королівських військ Ян Ганецький.

В 30-х роках XVIII століття в Холодному Яру була організована Холодноярська Січ. Цей ліс на десятки років став головною базою гайдамаків. В тридцяті роки їх очолювали Верлан, М. Грива та І. Жила, в сорокових роках Гнат Голий, Г. Похилий, С. Неживий, в 1768 році - Максим Залізняк. Діяли тут й гайдамацькі загони під проводом Шелеста, Писаренка, Медвідя, Теслі, Письменного, Швачки, Журби, Бондаренка, Москаля, Середи, Чорного, Бороди, Рудя, Тарана, Невінчаного, Беркута... Великий дзвін Мотронинського монастиря десятки років кликали гайдамаків на боротьбу з гнобителями, а його настоятелі освячували зброю повстанців. Незважаючи на поразки гайдамаки повставали знову. Вони вважали, що померти за віру і свободу - свята справа. З вісімнадцятьма товаришами Залізняк, взявши у Мельхіседека благословення, вийшов у ліс за версти од монастиря до Холодного Яру і там почав лагодити зброю та закликати до себе людей з усіх околиць. Тут він поєднався з дрібними ватагами запорожців і з гайдамаками, що надходили з Михеї й з Чути, а під впливом чуток та кобзарських співів сюди ж до нього почали збиратися, тікаючи од панів, і голота з України. У травні 1768 року загін із 450 конфедератів увірвався на Чигиринщину, де грабував люд, знущаючись над ним. У ті дні загін із 100 конфедератів з'явився у Медведівці. Населення змушене було тікати і ховатися у лісах, щоб не потрапити до рук мучителів. І як вияв народного протесту, як вияв відчайдушного стану самозахисту від свавілля і знущань український люд урвався до гайдамаччини. На противагу терору барських конфедератів утворюється і консолідується як самозахист народна сила. Зароджується вона при Мотронинському монастирі — одному з центрів тогочасної православної пропаганди, очолюваним ігуменом Мельхіседеком Значко-Яворським.

Звучання великого дзвону Мотронинського монастиря почули тоді не лише у Варшаві і Санкт-Петербурзі, а й у інших країнах Європи і Азії. 18 травня (за старим стилем) у Мотронинському монастирі повстанці, яких очолив Максим Залізняк, відслужили молебень, освятили зброю і пішли на боротьбу з поневолювачами...

Про вихід Залізняка з Мотронинського монастиря і перші події коліїв теж збереглися невеликі уривки народної пісні:

Максим козак Залізняк,

Козак з Запорожжя.

Як поїхав на Вкраїну -

Як пишная рожа!

Зібрав війська сорок тисяч

В місті Жаботині,

Обступили город Умань

В обідній годині.

Обступили город Умань,

Покопали шанці

Та вдарили з семи гармат

У середу вранці.

Та вдарили з семи гармат

У середу вранці,

Накидали за годину

Панів повні шанці...

Отак Максим Залізняк

Із ланами бився,

І за те він слави

Гарной залучився.

Лине гомін, лине гомін

По степу німому, -

Вертаються козаченьки

Із бою додому.

Залізняк мав розвинену політичну самосвідомість і загострене почуття соціальної справедливості. Тому його не залишили байдужим різке посилення релігійних переслідувань православного населення, репресії та загострення соціальної обстановки на Правобережній Україні, спричинені діяльністю учасників Барської конфедерації (являла собою опозиційний рух частини польської шляхти проти короля, в якому вбачали російську маріонетку). У березні 1768 року Залізняк разом з кількома побратимами-запорожцями зібралися на таємну зустріч у Мотронинському Троїцькому монастирі. На ній було ухвалено рішення про підготовку до повстання. Залізняка проголошено полковником.

Пам'ятне місце обрання Максима Залізняка керівником гайдамацького загону (знайшов його відомий краєзнавець Чигиринщини 0. Найда) розташоване в 48-му кварталі Холодного Яру. Тут також встановлено тимчасову меморіальну дошку з написом: «Гульбище. На цьому місці козаки проводили своє дозвілля, змагання, обирали ватажків. Тут було обрано керівником повстання М. Залізняка».

Гульбище (велика лісова галявина в холодноярському лісі, на якій козаки проводили своє дозвілля, змагалися, обирали ватажків) — ніби нестримний Дніпро. Вирішено обрати нового отамана з-поміж своїх.

  • Василя Шелеста!

  • Кому ж, як не йому — Иосиповому братові.

  • Добрий козарлюга...

  • З Запоріжжя.

  • А Максим?

  • Максим?!

  • Ні шаблі, ні кулі не боїться.

  • Заворожений...




  • Бо Залізняк!

  • Залізняка! Максима!

Підвів до дуба коня, став на весь зріст на сідлі, щоб усім видно. Невисокий, широкоплечий, кругловидий, короткі русяві вуса, довгий оселедець чуба за вухом. Очі іскрами горять. Не встигли згаснути за неповних сорок літ. Родом з Медведівки. Замолоду — наймит Очакова і Запоріжжя, звідки й прийнятий у Січ за відвагу, вдачу правдолюбця.

— Оце він!..

  • Знаємо!.. — Наш.

  • Слава полковникові Залізняку!..

  • Слава... слава... слава...

Поміж шаблями, поміж списами і простими селянськими косами сотні шапок злетіло в небо разом з піснею: А ми ж тую червону калину, Гей, гей, та піднімемо; А ми ж свою славну Україну, Гей, гей, та розвеселимо![4,27] На Запорожжя, Правобережну і Лівобережну Україну відправлено козацьких посланців із закликами до боротьби проти польсько-шляхетських поневолювачів. Вже у травні в Холодному Яру (поблизу Мотронинського монастиря) було сформовано боєздатне ядро повстанського війська чисельністю близько чотирьохсот чоловік.

26 травня цей загін на чолі з Максимом Залізняком виступив у похід.

Повстанці швидко володіли Медведівкою, Жаботином, Смілою, Черкасами, Каневом, Богуславом, Мошнами, Кам'яним Бродом, Лисинкою та багатьма іншими населеними пунктами Подніпров'я.

Жаботинський сотник Мартин Білуга, що заступив місце вбитого поляками Харка, теж приєднався до Залізняка, і вони разом помстилися за Харка і зчинили у Жаботині різанину полякам та євреям: скарали на смерть навіть самого губернатора Степовського.

Гей, Максиме полковнику, ти славний воїну,

Гей, випусти з Жаботина хоч лядську дитину!

Максим козак Залізняк листи одбирає,

Усіх ляхів із жидами докупи збирає.

Ізігнавши усіх ляхів з жидамидокупи,

Оддав ляха губернатора да Білузі в руки.

Білуга Мартин Жаботинський да по ринку ходить.

Свого пана губернатора за собою водить.

І, водючи за собою, та до його й каже:

«Не одного тепер ляха голова поляже!»

Після Жаботинської різанини польське панство на Україні разом з католицьким та унітарським духовенством, та євреями заметушилось і почало рятуватись. Всі пригадали оповідання дідів про Хмельниччину і, покидаючи все своє добро, кинулись тікати. Та тільки тікати у Польщу було далеко й небезпечно, бо скрізь та навколо вже піднімались месники за польські кривди. Довелося всім рятуватись в Умань, де була міцна кріпость та замок пана Потоцького з чималою військовою залогою.

Рятуючись від народного гніву, в укріпленні міста кинулися шляхтичі, їхні управителі, слуги, орендарі та лихварі. Близько шести тисяч їх зібралося в Умані. Це місто було потужною фортецею. Його оточували рови, вали з міцним палісадом, на яких розміщувалося тридцять дві гармати. Всередині міста знаходилися додаткові оборонні споруди. Умань захищали солдати гарнізону, а також полк надвірних козаків польського магната Потоцького. Напередодні штурму міста до повстанського загону Максима Залізняка приєдналися надвірні козаки на чолі з сотником Іваном Гонтою. Ніколи не бачились, а зустрілися, мов побратими - Залізняк і Гонта. Бо однаково дорогою була їм воля рідного народу. За неї і повели вони полки на Умань. 10 червня повстанці взяли Умань у свої руки.

Після здобуття Умані повстанські загони розташувались табором по близу міста. Рада повстанців обрала М. Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Ґонту -полковником і князем уманським.[5,131].

До Залізняка тим часом приєднався сотник козацький з Сміли Шило. Розправившись із Смілою, Залізняк послав Шила та Білугу з виділами на Богуслав, а сам пішов на Корсунь.

Гей, як вийшов сотник Смілянський з своїми козаками:

Ступай, ступай, Шило сотнику, в Богуслав із нами!

А в'їхали в Богуслав у середу вранці,

Накидали в тій годині жидів повні шанці.

Добувши після того ще й Черкаси та прилучивши до себе кілька загонів інших ватажків. Залізняк підступив під Лисянку, де у замку Яблонівського скупчилося більше 200 панів та євреїв. Поляки почали, було, обороняти замок, та мешканці-українці одчинили Залізняку браму і колії, вдершись у замок, почали лютувати над поляками й євреями, а ще гірше над католицькими ксьондзами.

Скрізь, де колії добували городи, замки й міста, вони руйнували панські оселі й будинки, мордували жидів та ксьондзів і палили костьоли.

Скінчивши з Лисинкою, Залізняк із своїми ватагами наближався до города Умані, куди збіглося багато шляхти та євреїв і де були чималі польські скарби. Оборона міста лежала головним чином на двірських козаках пана Потоцького на чолі з сотником Іваном Гонтою. Гонта був у поляків у великій пошані, а проте, коли почалося повстання Залізняка, він згадав, якого батька він син, і увійшов з Залізняком у зносини.

Гонта, сотник уманський, поміж військом ходить,

А з Максимом Залізняком листами говорить.

А в неділю рано стали в дзвони бити,

Гей, став Гонта з козаками під Умань підходити.

Коли Залізняк вже зовсім наблизився до Умані, Гонта вийшов із своїми козаками йому назустріч, ніби щоб з ним битися, а проте прилучився до його. Разом з Гонтою Залізняк добув Умань, а далі й замок, у котрому оборонялася польська шляхта, побив багато євреїв та поляків, поруйнувавши костьоли та єзуїтські школи і взагалі зчинив погром найбільших з усіх, які досі робив.

Поки Залізняк був під Уманню, інші гайдамацькі ватажки громили польську шляхту по інших містах. Семен Неживий з-під Мошин хазяйнував по Черкащині, Іван Бондаренко - на Поліссі, а Яків Швачка[3,347] розправлявся з панами та єреями.

Розпочалася нова фаза народного повстання. Урочище Крачківка поблизу Умані перетворилося на основний повстанський табір. На загальній раді повстанців обрано гетьмана та старшину. Гетьманом став Максим Залізняк. Керівники Коліївщини приступили до організації влади на визволеній території на засадах козацького устрою. У цьому зв'язку Залізняк повсюдно розсилав свої універсали.

«Універсал» до селян України (1768 р.) Уже ваш час настає, коронні громадяни, що живете здебільшого в шляхетських, королівських та духовних маєтках, [час] визволення з неволі і звільнення від ярма і тягарів, які досі ви терпіли від своїх безпосередніх панів. Глянув Бог із високого неба на вашу недолю, вислухав ваші сльози та стогін із цієї земної долі, послав вам захисників, які помстяться за ваші кривди. Отже, прибувайте на допомогу тим, які хочуть вас зробити вільними, зберегти і залишити ваші права і свободи. Зараз настав час жадати від ваших наставників розплати за всі ваші кривди, побої, вбивства, тортури, а також за нечуване здирство, які ви досі зазнавали від ваших панів. Посилаємо вам провідників, яким треба довіряти і за якими треба йти зі зброєю, яку хто має. Залишайте хати, дружин своїх, коханих дітей, не пошкодуєте, бо незабаром побачите, що Бог послав нам із вами, правовірним, перемогу і будете вільними панами, коли знищете це гадюче кодло, тобто ваших панів, які досі п'ють вашу кров. Ми раніше застерігали вас, але ви не вірили, тепер можете вірити, коли ваші побратими почали щасливо визволятися з неволі і від цього ярма на Україні та Поділля.

Проголошувалася ліквідація польського панування, унії та панщини. Вживалися заходи для зміцнення бойових загонів повстанців, які будувалися на організаційних засадах й традиціях козацького війська (поділ не сотні, десятки, запровадження посад сотників і осавулів, використання військових прапорів та ін.). У різні райони Правобережжя вирушали загони, перед якими ставилося завдання проганяти польську шляхту з української землі. Дедалі більшого розмаху набувало покозачення селянства.

Такий характер повстання не на жарт налякав російський уряд. Його вельми непокоїло насамперед те, що полум'я соціальної боротьби селянства Правобережної України може перекинутися на українські території, які перебували під владою Російської імперії. Катерина II вирішила силою зброї придушити визвольний рух на Правобережжі. Реалізації подібних намірів сприяло те, що в цьому регіоні вже знаходилися російські війська, які допомагали польському королю загнуздати рух конфедератів.

Російське командування відправило до Умані карателів - полк донських козаків, який вів полковник Гур'єв. Не виказуючи своїх справжніх намірів, царський полковник розташувався зі своїми силами під містом поруч з табором повстанців. Вдаючи з себе союзника Залізняка і Ґонти,Гур'єв став обговорювати з ним перспективи спільних військових операцій проти конфедератів. 8 липня 1768року, дізнавшись про наближення до Умані додаткових контингентів російських військ, він розпорядився влаштувати для повстанців бенкет. Тим часом його солдати непомітно захопили склад зброї, коні повстанців і оточили їхній табір. Запросивши Залізняка,Ґонту та інших ватажків до свого намету, Гур'єв наказав їх заарештувати.Одночасно царські війська почали брати у полон учасників повстання.

Протягом липня-серпня 1768 р. виявилися розгромленими більшість повстанських загонів. Гайдамаки - жителі Правобережжя були передані для покарання польським властям. Особливо жахливими і масовими стали страти учасників Коліївщини у селі Кодні (тепер Житомирського району Житомирської області). Ті повстанці, які мали російське підцанство,після жорстоких тілесних екзекуцій були заслані на каторгу до Сибіру. За вироком Київської Губернської канцелярії Залізняка засуджено до середньовічної кари - колесування. Утім, цю кару було замінено іншою -повстанському ватажку було завдано 150 ударів батогом, піддано клеймуванню і заслано в Нерчинськ на довічну каторгу. За деякими свідченнями він звідти утік і взяв участь у селянській війні в Росії 1773-1775 pp. під проводом Омеляна Пугачова.

Залізняка як російського підданого присудили до колесування. Після цього вирішили дати 150 батогів, вирізати ніздрі, поставити на обличчі вказівні значки і вислати в Нерчінськ.

Ще в 1770р. ватажок Коліївщини був у Москві.[6,4].

Простий народ на Вкраїні мав у своїх згадках Залізняка за такого ж самого оборонця його прав, як і Богдан Хмельницький, і по одній з пісень він навіть, сидячи у Київській Печерській кріпості, погрожував полякам:

Іди, іди, Залізняку, годі вже гуляти,

Підем в Київ у Печерську Богу роботати.

І говорить Максим-козак, сидячи в неволі:

«Не матимуть вражі ляхи на Вкраїні волі!»

Течуть річки з всього світу до Чорного моря,

Минулася на Вкраїні жидівськая воля.

Замішані у повстанні українські люди, почуваючи за собою правду, мужньо приймали муки і помирали не з каяттям, а з надією, що за їхню смерть помстяться товариші, як казано у пісні:

Гей, котрії козаченьки будуть в світі жити,

Не забудьте козацької смерті відомстити.

Та тільки не сталося того: ніхто не помстився за тяжке мордування гайдамаків. Пригноблений люд скоро зневірився у своїй моці, і тільки руїни панських будинків ще якийсь час нагадували про Коліївщину.

Про героїчну сторінку життя Максима Залізняка нагадує козацька церква та пам'ятник в селі Медведівка, а також шум дібров та полів, жито - пшениця, що колоситься у полі. Іноді завдяки цьому вдається трохи не думати про сучасне життя -буття. І немає різниці, скільки тобі років.

Під дубом Залізняка в 1843 і 1845 роках Тарас Шевченко слухав оповідання місцевих жителів про Коліївщину та часи козаччини, а потім написав поему «Гайдамаки» та вірш «Холодний Яр», намалював картини «Мотронинський монастир», «Дуб на хуторі Буда» і «Три хрести».

Одним із перших поетів, хто увічнив славетне ім'я Максима Залізняка в поезії був Тарас Григорович Шевченко.

Поема Тараса Шевченка "Гайдамаки" змальовує картину селянського повстання 1768 року, відомого в історії під назвою Коліївщина, приводом до якого були знущання конфедератів над населенням Правобережної України. Почавшись у районі Чигирина, воно швидко поширилося майже на всю Київщину і частково наПоділля докотилося до Умані. На його чолі спочатку стояв запорожець Максим Залізняк, але потім до нього приєднався уманський сотник Іван Гонта. Таким є історичне підґрунтя шевченківської поеми.

Літа орел, літа сизий Попід небесами, Гуля Максим, гуля батько Степами, лісами.

І образ, і стиль зображення Шевченко запозичує у народної пісні, підкреслюючи народність Залізняка, який: І воює, і гарцює З усієї сили.

Залізняк змальовується як цілісна особистість, що живе лише однією метою, проте це не заважає йому співчувати простим людям (наприклад Яремі) і взагалі бути близьким до них, за що гайдамаки називають його "батьком". Він вміє не лише битися, а й вчасно підбадьорити гайдамаків, підтримати їхній бойовий дух. Його образ - образ улюбленця народу, "громади в сіряках". Ярема, виведений в поемі саме як представник цього народу, символічно стає Залізнякові за сина:

Придбав Максим собі сина

На всю Україну.

Хоч нерідний син Ярема,

А щира дитина.

Залізняк - ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: «У нас один старшина - батько Максим». Таким гайдамацьким батьком виступає Залізняк протягом усього повстання. Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. Це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв'язана. Кобзар Волох співає про нього:

...Наш отаман,

Орел сизокрилий!

Нема в його ні оселі,

Ні саду, ні ставу.

Родиною йому були гайдамаки, найбільшим багатством - любов і повага товаришів: Залізняк - це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів. Ще й сьогодні поширені перекази про «освячення ножів» гайдамаками в Мотронинському монастирі. А назви ярів в навколишньому лісі (Гайдамацький, Січ, Ратище, Склик) і прізвища жителів села (Холод, Атамась тощо) нагадують про героїчні події того часу. Тисячолітній дуб, відомий під назвою «Дуб Залізняка», - німий свідок тогочасного народного гніву.

Героям Холодного Яру. Пам'ятний знак на Козацькому цвинтарі

На козацькому цвинтарі, що біля Мотрониного монастиря, поховані останні учасники Коліївщини, закатовані царськими та шляхетськими військами. Окремі ватажки гайдамацьких загонів пішли кобзарями по шляхах України і часто вертали в Холодний Яр, щоб вшанувати пам'ять товаришів по зброї, і низько вклонялися козачому цвинтареві та Максиму Залізняку, портрет якого довгий час висів у Мотрониному монастирі.

Залізняк був змальований у чернечому підряску, з характерними козацькими вусами та довгою запорізькою чуприною — оселедцем. У правій руці він тримав «свячений» ніж з написом «Ось вам», у лівій — чернечі чотки. У верхньому лівому кутку портрета був напис: «Чигиринського уїзду Мотрониного монастиря послушник Максим Залізняк». Праворуч над плечем — три рядки нотного запису з текстом пісні «Ой не буде ліпше, ой не буде краще, як у нас на Україні...».

У пам'яті народній ніколи не меркнуть подвиги борців за волю.[4,31].

Джерела та література

1. Д.І.Яворницький. Історія запорозьких козаків.-Київ,Наукова думка.

1990

  1. Н.В.Горбань. Гайдамаччина.-Харків . 1923

  2. Р.Коваль. Героїзм і трагедія Холодного Яру.-Київ.1996

  3. І.І.Ушета. Стежками Холодного Яру.-Київ.1988

  4. В.Лазуренко. Історія Чигиринщини.-Черкаси, «Ваш Дім».2004

  5. Н.Яковенко. Зоря комунізму. 1986

  6. Т.Шевченко. Кобзар.-Київ,Дніпро. 1985

Схожі:

Виконала Сотуленко Ірина Олегівна iconПріоритетні напрямки діяльності освітнього округу
Заступники директора з навчально-виховної роботи: Рущинська Алла Дмитрівна, Пліско Ірина Анатоліївна, Бойко Ірина Олександрівна
Виконала Сотуленко Ірина Олегівна iconФаринюк лілія олегівна

Виконала Сотуленко Ірина Олегівна iconПравова культура: поняття, сучасний стан та перспективи розвитку в україні
Тетяна Олегівна Тимчук, студентка магістратури юридичного факультету Закарпатського державного університету
Виконала Сотуленко Ірина Олегівна icon2011-2012 навчальний рік Переможці змагань, конкурсів, олімпіад
Басовська Христина Олегівна, учениця 11 класу Галицької зош І-ІІІ ст. №1, І місце, секція мистецтвознавство (кер. Побуцька Любов...
Виконала Сотуленко Ірина Олегівна iconВиконала: студентка IV курсу
Аналіз та визначення напрямків покращення фінансової надійності страхових компаній”
Виконала Сотуленко Ірина Олегівна icon«Податкова політика України на сучасному етапі». Виконала: студентка...
Вступ
Виконала Сотуленко Ірина Олегівна iconБибик Ірина Станіславівна

Виконала Сотуленко Ірина Олегівна iconВідділ освіти Миколаївської райдержадміністрації Миколаївської області...
«Шляхи підвищення впливу професійної майстерності педагогів на формування суспільствознавчих компетенцій учнівської молоді»
Виконала Сотуленко Ірина Олегівна iconМіністерство аграрної політики України
Виконала: Соколова Т. О. студентка групи п- 21 відділення „Правознавство заочна форма навчання
Виконала Сотуленко Ірина Олегівна iconМіністерство аграрної політики України
Виконала: Табала а о студентка групи п- 21 відділення „Правознавство заочна форма навчання
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка