План Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву




Скачати 274.28 Kb.
НазваПлан Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву
Сторінка1/3
Дата конвертації07.03.2013
Розмір274.28 Kb.
ТипДокументы
uchni.com.ua > Військова справа > Документы
  1   2   3


План

Вступ

Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території

Розділ 2: Радянський рух спротиву

Розділ 3: Національний рух опору

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. В сучасній історичній думці оцінка радянського та національного руху опору в історії України набула особливої актуальності, політичного підтексту і є фактором однієї з найбільших соціальних проблем сучасної України – розколу на схід і захід. Багаторічні намагання деяких політичних сил прирівняти вояків ОУН – УПА в один ряд з воїнами Червоної армії і радянськими партизанами і надати їм статусу ветеранів Великої вітчизняної, викликали резонанс у сучасному суспільстві і надали нового імпульсу до розгортання суспільних пристрастей, що вилились у події 14 жовтня 2005 року на Хрещатику, коли відкрита демонстрація ветеранів ОУН – УПА переросла у банальну бійку в самому серці столиці. Означений конфлікт був перенесений і в Верховну Раду, засвідчивши, що проблема руху опору в Великій вітчизняній війні є конфліктом не тільки політичних угруповань, а й має загальнонаціональний характер. І саме це протистояння, на думку автора, є одним із факторів ідеологічного розколу України, який ми зараз маємо. Отже, розглянувши радянський та національний рухи опору, а також німецьку політику на окупованих українських територіях, автор робить спробу дати об’єктивну оцінку дій обох рухів з урахуванням умов і суспільного настрою того часу, в який вони формувалися, не зводячи суті даного дослідження до політичної заангажованості.

Метою цього дослідження є аналіз діяльності рухів опору як соціального явища на території окупованої України, з урахуванням історичних подій того часу і спроба дати їм об’єктивну оцінку.

Для досягнення мети треба вирішити ряд завдань:

  • проаналізувати джерела та літературу з даної проблематики;

  • охарактеризувати сутність окупаційного режиму в Україні 1941-1943 рр;

  • виявити історичні обставини, що вплинули на орієнтаційний вектор діяльності руху опору;

  • розкрити основні напрямки діяльністі радянського руху опору

  • виявити особливості національного руху опору на українських землях.

Об’єктом дослідження є Велика Вітчизняна війна в період окупації України Німеччиною.

Предметом дослідження є діяльність радянського і національного руху опору, а також основні риси «нового порядку», введеного німцями на окупованому терені.

^ Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1941 року до 1944 року, тобто з моменту окупації України до її звільнення радянською армією у листопаді 1944р.

^ Географічні межі дослідження охоплюють всю територію України в її сучасних кордонах.

Наукова новизна полягає в тому, що робиться спроба неупередженого аналізу діяльності національного та радянського рухів без політичної за ангажованості.

^ Практичне значення даного дослідження полягає в тому, що воно може бути застосовано для проведення лекцій та семінарських занять у вищий школі, а також призначене для просвітницької діяльності школярів старших класів з метою донесення до школярів та студентів ідеї консолідації нації і формування почуття поваги до тих людей, які віддали свої життя за свободу України.

^ Методологія дослідження. Методи, форми і засоби наукового пізнання спираються на методи наукової об’єктивності, незаангажованості, позаконфесійності та історизму. В цьому досліджені були широко використані загальні методи наукових досліджень: проблемно-хронологічний, індуктивний, дедуктивний, порівняльний, аналізу та синтезу, абстакційний та інші.

Історіографія проблеми та характеристика джерел. Нажаль проблема діяльності руху спротиву на українських землях освітлена дуже мало. Більшість авторів мають радикальні позиції та відстоюють тільки одну сторону, висвітлюючи недоліки другої, що зумовлює, при великому обсязі літератури, необ’єктивність висвітлення і аналізу подій. Проте в роботах дослідників за допомогою методів аналізу та синтезу можна знайти правильні судження з цієї теми. Так основними джерелами стали праці М.В.Коваля, М. Скрипника, А.А. Гречко, які на сторінках своїх праць дають більш-менш об’єктивну оцінку подіям зазначеного періоду. Важливе значення у цьому дослідженні мала праця О. Субтельного, в якій дається аналіз даної проблеми з точки зору канадських науковців, що зумовлює об’єктивність його праці. Важливим джерелом вивчення подій Другої світової війни стала Історія СРСР в 12 – ти томах. Велику роль в аналізі діяльності військ УПА і радянських партизан відіграли праці Бойко та Зайцева. Серед допоміжних джерел можна виділити праці Г.В.Верстюка і О.Гісема, в яких автором були знайдені об’єктивні характеристики вищезазначених подій.

Також в цьому досліджені для формування власного погляду на цю проблему автором були використані першоджерела. Зокрема в цій роботі були використані спогади фельдмаршала німецької армії В.Кейтеля та залучені данні з ЦДАГОУ. Наявність великої кількості літератури з даної проблеми дає можливість автору співвіднести точки зору різних авторів і виробити свій власний погляд на проблему. Таким чином існуючий обсяг літератури та джерел можна вважати достатнім для розкриття даної теми в межах написання курсової роботи.


Розділ 1

Встановлення «нового порядку» на окупованій території

Щоб повною мірою зрозуміти основні фактори, які спричинили розгортання руху опору на українських землях як радянського, так і західноукраїнського, треба спочатку розкрити умови, в які було поставлене українське населення з встановленням «нового порядку» та риси політичного управління з боку німецького керівництва відносно даного терену.

З війною проти СРСР Гітлер зв’язував свої найамбіційніші плани, а саме: завоювання «життєвого простору» внаслідок чого вбачалося фізичне знищення слов’янських, в тому числі і українського, народів. Чим визначалися плани Німеччини щодо воєнних дій проти СРСР? Гітлерівське командування передбачало втілення перевіреної в Європі тактики миттєвої війни. Згідно з планом «Барбароса», прийнятим німецьким воєнним командуванням, Україна повинна була бути окупована впродовж двох тижнів. [1, 86]. Доказом цього факту є висловлювання німецького військового командира Гальдера, який 3липня 1941 року записав у своєму щоденнику: «Не буде перебільшенням стверджувати, що Україна фактично була окупована впродовж 14 днів» [2,244].

Документи свідчать, що перед походом на схід фашисти підготували дві програми дій на окупованій території. Програма мінімум передбачала після миттєвого розгрому СРСР нацисти мали за ціль як можна ширше використати економічні і трудові ресурси завойованих територій. Німців перш за все цікавили продовольчі ресурси України та нафта Кавказу. Програма максимум передбачала політику геноциду – фізичного знищення слов’янського, а особливо єврейського та циганського населення і розширення простору для «вищої арійської раси». На передодні війни був розроблений план «Ост», у якому визначалися основні вектори політики на зайнятій території у тому числі і в Україні [1,86].

В результаті вдалих воєнних дій на початковому етапі війни у зоні окупації до початку 1942 року опинилася вся територія України. І 16 липня 1941р. у ставці Гітлера відбулася нарада, на якій було заявлено, що українські землі назавжди ввійдуть до складу Німеччини. Одночасно Гітлер видав декрет про повноваження служб СС і поліції. Декрет надавав їм право діяти незалежно від цивільної адміністрації. Також було дозволено розстріли, повішання та виселення.

1 вересня 1941р. почав діяти рейхскомісаріат «Україна». До його складу увійшла переважна частина українських земель, а саме Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська(нині Донецька) та Ворошиловоградська(нині Луганська) області. Територія рейхскомісаріату становила 339,2 тисячі квадратних кілометрів [3,38]. У липні 1941р. після окупації німецько-румунськими військами Чернівецької і Ізмаільської(нині Одеської) областей, їх територія була включена до складу Румунії. 1 серпня 1941р. Львівська, Дрогобичська, Станіславська та Тернопільська області загальною площею 48 тисяч квадратних кілометрів були об’єднані в дистрикт «Галичина» з центром у Львові і приєднані до створеного гітлерівцями «генеральному герцогству Варшавському» з центром у Кракові [1,92].

30 серпня представники німецьких та румунських властей підписали угоду про передачу українських територій між Дністром і Бугом до складу Румунії під назвою «Трансністрія». Окремі частини української території були ізольовані одна від одної. Робилося все, щоб викоренити з свідомості з свідомості українців навіть поняття про суверенну державність. З метою приниження національної свідомості українців Києву було присвоєно статус рядового міста. Центром всієї окупаційної адміністрації було місто Рівне [3,39]. Найвищім органом управління загарбаними областями було Міністерство в справах окупованих територій на сході створене ще навесні 1941р. З 17 липня їм керував Розенберг. Рейхскомісаріат «Україна» очолив Е.Кох. У свою чергу рейхскомісаріати поділялися на генеральну канцелярію, округи, райони, які очолювали генеральні окружні та районні комісари. У містах створювалися міські адміністрації. В сільській місцевості призначалися волостні старшини і старости сіл. Окупаційна адміністрація спиралася не тільки на охранні дивізії, але і на гестапо, контррозвідку, польову жандармерію, спеціальні загони і команди по боротьбі з партизанами, поліцейські і націоналістичні формування. Каральні органи існували у кожному населеному пункті [4,340].

Українські землі військової зони були підпорядковані тиловим органам командування групи армій «Південь». На терені, який знаходився під владою громадянських окупаційних властей, паралельно з комісаріатами діяли військові комендатури. Ще однією незалежною не від кого силою була нацистська служба безпеки (СД). В неї входили зондеркоманди, які здійснювали масові вбивства, а також великий апарат: гестапо, жандармерія і шутцполіцай (поліція порядку).

На допомогу собі окупанти створили допоміжний апарат управління, який складався з місцевого населення, підтримуючого окупаційну владу. Але реальної влади вони не мали. Головну увагу окупаційна влада приділяла сільськогосподарській експлуатації українських земель. На місцях головною фігурою був ландвіртшафтфюрер (ла-фюрер) – гітлерівський ставленик з безмежною владою. Також існувала система заготівельних органів, міністерства в справах окупованих східних областей. Їх завданням були облік, взимання, та переробка всієї сільськогосподарської продукції на окупованому терені і поставка цієї продукції вермахту. Фінансовими органи влади стали «Центральний емісійний банк України», «Центральний економічний банк» [1,93].

Головною рисою гітлерівського «нового ладу» на Україні був кривавий терор. 1 липня 1941 року фашисти вчинили у Львові різанину, жертвами якої стали понад 70 видатних діячів науки і культури. Звірства мали місце всюди. 29 вересня 1941 року, через десять днів після окупації Києва, фашисти зігнали в урочище Бабин Яр понад 30 тисяч жителів і євреїв і розстріляли їх з кулеметів. Всьго в Бабиному Яру за період окупації по різним оцінкам дослідників загинуло від 50 до 100 тисяч міських мешканців. І такий «Бабин яр» був у кожному місті. Вченими підраховано, що під час окупації України у Львівській області було закатовано і вбито біля 600 тисяч чоловік, у Харкові – 112 тисячу Ровно 100 тисяч [3,40]. Загалом на всіх окупованих територіях, в тому числі і на українських землях, нацисти втілювали в життя політику «Юденфрай» («чистий від євреїв»). В результаті Холокосту єврейська громада в Україні втратила близько 2 мільйонів осіб. У перші місяці окупації айнзац-групи СС знищили в Україні 850 тис. євреїв [15,586].

7 грудня 1941 року Гітлер підписав декрет, який отримав назву «Ніч і туман», згідно з яким той, хто йшов проти рейху, підлягав фізичному знищенню. 16 грудня 1941 року верховне командування підписало нову директиву, згідно з якою жодний німець не підлягав відповідальності за злочини проти мирного населення. Терор був головним методом політики гітлерівських загарбників на українських землях. Розправи над населенням мали все страшніший вигляд [1,98]. Доказом цього є висловлювання одного з підлеглих Розенберга, який в серпні 1942 року так охарактеризував політику Німеччини проти слов’ян: «Слов’яни повинні на нас працювати. Якщо вони нам більше не потрібні то вони можуть вмерти. Тому медичне обслуговування та м’яка соціальна політика зайві, а зростання слов’янського населення дуже не бажане». Інший воєнний діяч німців Гімлер говорив «Мене ні в якому ступені не цікавить доля українця або чеха. Ми візьмемо від інших націй ту здорову частину нашого типу, яку вони можуть нам дати. Питання про те живе дана нація чи вмирає з голоду цікавить мене лиш тільки тому, що представники даних націй потрібні нам в якості рабів для розвитку нашої культури» [2;477].

Німці прагнули перетворити Україну на головний резервуар сільськогосподарських продуктів і робочої сили для своєї військової машини. Гітлер постійно нагадував своїм підлеглим про те, що з усіх завойованих Німеччиною земель Україна була найціннішим районом [3,43]. Продовольча політика фашистів передбачала черговість у розподілі продуктів, награбованих на українських землях. В першу чергу цими продуктами користувалася діюча армія, потім інші війська на окупованих територіях, потім війська, які знаходилися у Німеччині і громадянське населення Німеччини. Окуповане населення, яке і було головним постачальником, випадало з цього ланцюга [1,99]. Зі слів американського обвинуватича на процесі у Нюрбергу, навіть ті, хто жили у богатих регіонах України, не могли задовольнити своїх потреб у сільськогосподарських продуктах і були приречені на голодну смерть [2,353]. В самому тяжкому становищі опинилося населення великих промислових міст таких як Київ, Харьків, Донецьк, Луганськ, Запоріжжя, Львів [1,99].

В своєму наказі від 22 грудня 1941 року Гітлер наголошував: «Вилучення з України сільськогосподарських лишків в інтересах постачання рейху мислилися при умові, якщо внутрішнє споживання на Україні буде доведено до мінімуму. Цього буде досягнуто такими заходами: по-перше, знищення зайвих споживачів (євреїв, циган); по-друге, шляхом граничного скорочення продовольчих витрат на сільське населення. Згідно з цим наказом радгоспи були перетворені у так звані «державні господарства» і оголошені власністю рейху. Селяни практично стали кріпаками, прикріпленими до цих господарств. Під страхом смертної кари вони були повинні працювати на загарбників[3,44]

Також в перелік головних ресурсів, які гітлерівці намагалися поставити на службу рейху, входило багато міліонне населення України. 5 серпня 1941року Розенберг підписав наказ про введення трудової повинності на окупаційних землях. Згідно з ним, всі мешканці загарбаних областей у віці від 18 до 45 років повинні використовуватися у якості робочої сили в інтересах Німеччини. Вже з осіні 1941 року фашисти почали вивозити працездатне населення з України. Висилаючи українців з рідних міст, німецьке командування одразу переслідувало дві цілі: отримували можливість звільнити для фронту нові ресурси, замінивши робочі посади полоненими українцями і також ослабити спротив населення на окупованій території. Протягом 1941-1942 років з України було вивезено 714 тисяч людей [1,101].

У 1943 році окупанти ще більше посилили терор на окупованій території, здійснюючи масове винищення і грабування українського населення. Страшною була доля людей, заточених у концентраційні табори. Всього до таборів потрапило більше 18 мільйонів людей, і 11 з них були знищені [6,115]. Всі ці дії окупаційного керівництва призвели до формування руху спротиву фашистським військам у формі розгортання підпільного руху як, на терені східних регіонів так і на заході країни.

Таким чином, німецьке командування, захопивши всю територію України, встановили на цих землях свій «новий порядок», згідно з яким передбачалося використання природних ресурсів України для забезпечення боєздатності німецької військової машини. Також передбачалося розчленування української території з на 4 частини з метою проведення асимілятивних заходів і знищення українського етносу, а також подальшого розколу української нації шляхом розділу її територій між різними країнами. Основними характеристиками окупаційного режиму були терор, спрямований проти мирних мешканців, особливо євреїв. Слід зазначити, що окупанти не передбачали надання українцям жодних політичних прав і свобод, а також робили неможливим ріст рівня економічних і культурних показників. Всі ці заходи наштовхнули українців на розгортання боротьби проти окупантів і створенню підпільних груп і партизанських загонів по всьому терені України, а також сприяли подальшому розколу української нації шляхом розділу її територій між різними країнами. І саме в цьому полягає на нашу думку трагедія українського народу в Великій Вітчизняній війні. Українці, за силою історичних обставин, на початковому етапі війни опинилися по різні боки барикад у радянсько-німецькому протистоянні.

  1   2   3

Схожі:

План Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву iconПлан Вступ. 2 Розділ 1 Роль та місце страхування вантажу в зовнішній...
Розділ 3 Сучасний стан розвитку страхування вантажів на Україні (проблеми І шляхи їх вирішення, зарубіжний досвід). 17
План Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву iconПлан. Вступ. Розділ Причини виникнення та розвиток терористичних...
Розділ Терористичні організації сучасності: нова методика та організаційні структури
План Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву iconПлан вступ розділ Загальні положення виконавчого провадження
України. Не виконані добровільно, вони виконуються примусово в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження»...
План Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву iconЗміст Вступ с. 3 Розділ І
Розділ II. Розробка туристсько-спортивного маршруту в регіоні та пропозиції по ІХ впровадженню с. 28
План Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву iconПлан вступ 1 Розділ І. Сучасні підходи до організації навчання й...
Сучасний період розвитку суспільства, оновлення всіх сфер його соціального І духовного життя потребує якісно нового рівня освіти,...
План Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву iconПлан: Вступ розділ чудодійна сила слова. Розділ лікування це мистецтво використання слова
У розмовному стилі вживають переважно побутову лексику, фразеологізми, вставні слова, вигуки, неповні речення. Науковому ж стилю...
План Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву iconЗміст Вступ Розділ I
Розділ I. Поняття зобов’язань,їх основний зміст,сутність,склад І підстави виникнення
План Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву iconПлан: Вступ
Розділ ІІ загальні положення розробки І реалізації державно-управлінських рішень
План Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву iconПлан вступ Розділ 1 Сутність поняття «пізнання» та його рівні Розділ 2
Об'єкт пізнання — це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб'єкта. Пізнання дійсності є процесом постійної...
План Вступ Розділ 1: Встановлення «нового порядку» на окупованій території Розділ 2: Радянський рух спротиву iconЗміст с. Вступ Розділ І загальна характеристика порядку розгляду...
Розділ І загальна характеристика порядку розгляду та прийняття Державного бюджету як друга стадія бюджетного процесу
Додайте кнопку на своєму сайті:
Школьные материалы


База даних захищена авторським правом © 2014
звернутися до адміністрації
uchni.com.ua
Головна сторінка