Щегельська А. М., викладач української мови та літератури
Скачати 211.56 Kb.
|
| Сходинками душі Україна, родина, любов і буття Поетичний альманах №4 Рецензенти: Щегельська А.М., викладач української мови та літератури, Фурман В.А., викладач іноземної мови Комп’ютерне оформлення: Ковальчук Т.О., майстер виробничого навчання Державний професійно-технічний навчальний заклад «Кам’янець-Подільське вище професійне училище» Моя Батьківщина – моя Україна! Чи сонечко гріє, Чи дощ накрапає… Тут квіти жевріють, А небо – безкрає. Як можна забути Країну єдину – Свою Батьківщину, Свою Україну?! Ці ріки і трави, Луги розмаїті Лісів величавих І моря блакиті? Озера казкові І радісні діти… Стежки барвінкові І райдужні квіти… Тут мамина пісня, Тут моя родина. Моя Батьківщина! Моя Україна! Стріли гармати, І шаблями били, - Її не зламали, Її не згнобили! В бою виживала Твоїх синів сила. Твоя добра слава Ніколи не згине! Нехай на чужину Повернеться доля, Туди ж душа лине, Де люба її воля. І в хмуру годину, І в щастя хвилини Ніяк не забуду Мою Україну! Одна Одна сьогодні й назавжди. Одна в холодні темні ночі. Я не скажу тобі: «Прийди». Ти – наче місяць уві сні. Я – наче зірка, що згасає. Нащо приснився ти мені У тому сні, що вже не має? Спустошена душа моя, А серце завмирає. Навіки була б я твоя, Тепер печаль в очах ховаю. Ну що ж, це те, чого шукав, Чого бажав усім ти серцем? Та ти одного лиш не знав - До мене ти вже не вернешся… Тепер все байдуже мені. Одна…Одна…Я не боюсь. Чи ти забудеш все, чи ні, Пробачу та не повернусь. Торпан Ілона 30 група ^ Чому так сумно на душі? Запитую себе я знов, І плачу іноді вві сні. До мене линула любов. Кохаю щиро, мов дитя Твої уста та ясні очі. І тільки ти – моє життя, І бачу я тебе щоночі. Люблю тебе лише одного, Про тебе лише мої думки. Не покохаю більш нікого І через довгії роки. А засинаючи я мрію, Щоб ти зігрів своїм теплом. Та зігріває лиш надія, Що ми зустрілися ізнов. Україна Тебе не зраджу я ніколи, Люблю твої ліси, річки, Тобі я поклоняюся додолу І запалю ясні свічки. Моя ти ненька-Україна, Тебе я більш за все люблю, Ти моя рідна Батьківщина, За тебе Бога я молю. Свою історію ховаєш У наймогутніших лісах, Ти наче квітка розцвітаєш, Ти - гордість у моїх очах! Бабінська Настя 30 група Мрія моя - ^ Мрія моя - З тобою у парі ходити. Мрія моя - Тебе полюбити. Мрія моя - З тобою ніколи не розлучатись. Мрія моя… ^ І серця уже нема. Замість серця м’якого - камінець твердий, Який не знає жалю І скривдити може Найдорожчу людину свою. Я ж забути його не зможу, Я ж його люблю, Я жити без нього не можу. І в нічку темну, Сумну й похмуру Я думаю про нього І почуття його. Чи любив хоч коли, Як разом були? Поспішай кохати Треба кохати спочатку, Бо потім пізно буде… Не насміхайся із дівчини, Що поруч з тобою іде, Бо може вона коханням Твоїм єдиним буде. Тому поспішай кохати, Поки дівчина живе. Твоє перебування із нею Змінить тебе. А ти і не помітиш, коли це буде, Коли він покохав дівчину, Що поруч із ним колись йшла. Та пізно, дарма, вона вже померла… Перед тим, як померти, вона обіцяла йому, Що у вітрі він знайде любов її святу Після її смерті сумної. Він ходив на пристань кожного дня, І вітер немов шепотів Замість неї янгольським голосочком, Який був у неї, Я люблю Лондон Усією душею… Не забувай мене і любов мою! Коли вітер сильний здійнявся, Лондон сказав – я люблю тебе Джені, Вибач мені, що не усміхаюсь без тебе, Бо ти померла і усмішку забрала Мою з собою, Навіки любов моя із тобою… Грицюк Наталя 20 група ^ Мовчки в хату до себе проводжу, Як завжди, горять свічки, холоне кава. Та простити я тобі не можу. Ти забув, як казав: «Не потрібно!»? Ти забув, як казав: «Відійди!»? Що у тебе вже інша, рідна, Що у тебе любов назавжди. Бачив ти, як я гірко ридала, Проклинала любов знов і знов, Як я мучилась, як я страждала, Коли ти до іншої йшов. А тепер ти мене умовляєш, І благаєш тобі все простити, Чом помилкою ти називаєш… Це вже пізно, не зможу простити, Свою гордість стоптати в багні, Коли підло ти зрадив мені? Зовсім зла я тобі не бажаю, Хоч ридала не раз у вікні. Все стерпіла, тому що знала - Справедливість ще є на землі. Ось ти кажеш, що дуже кохаєш, Що загинеш без мене в біді. Це покара, це ти відчуваєш Те, що я відчувала тоді! Забудь про те, що я живу Забудь про те, що я живу. Забудь, що дихаю тобою. Сьогодні-завтра я помру, Встеливши сльози пеленою. Пробач, що вабила тебе, Що кликала на шлях тернистий! Над гробом кинь мені слівце, Що вижнеш лан любові свій зернистий... Пробач, що з року в рік люблю, Що серденько тебе не відпускає, Що в Бога прошу я, молю: Нехай тебе оберігає. ^ Як в церкві ти почуєш дзвони, Що проведуть мене в останній шлях, Поглянь на небо, хоч крізь заборони, Побачиш ворона, то я - цей птах. ^ Лежу на камені і дивлюсь, як тікають хмари, А поряд і вода кудись біжить. Думки у голові, немов примари, Кричать мені: "Спіши! Спіши любить..." ^ Жовті квіти тут втекли від світу, Заховалися по інший бік ріки. І я тонко чую мову цвіту, Що летить до серця крізь віки... ^ Думки про майбутнє Якось недавно були у мене Думки нестримано дурні. Та згадувати їх не треба, Вони всі сірі та сумні. Прийшла весна, зелена дивність. І ось зустрілися в мені Та суб’єктивність й об’єктивність, Що завжди поруч у житті. Я зараз в стані хвилювання, Що буде далі у житті, Що те приємне малювання, Аж ніц не змінить в майбутті. Але якщо щось кардинально зміниться, ^ Олійник Сергій, група 33 ^ І нема в нього сили для того, щоб знов В теплім вітрі весело шуміти. А лишається тільки у трансі, немов, Вниз до смерті повільно летіти. ^ Бо не треба чекати і вірити в щось, ^ Вона впаде донизу з останнім листком, І згорить в небесах на світанку. І листопад холодний загине в ту мить, В світ зима прийде того ранку. Я? Я - листок пожовклий, Що зірвався з дерева. Я і чорне світло, Я і біла темрява. ^ Впала і розбилась На мільйон уламків Об прозорі стіни Повітряних замків. ^ Там, де не падають зорі Там, де не падають зорі, Там, де час непорушно стоїть, Моїх сліз там солоне море Існуватиме сотні століть. ^ Угорі десь небо багряне, У тім небі холодні зірки, В моїх венах порожніх тане Надповільно морок густий. ^ Загойдались у небі зорі І зірвались донизу вмить. У криваво-багряному морі Моє тіло холодне горить. ^ Повітря, зайди в мої груди Повітря, зайди в мої груди, проткни мене всю, дай волю, дай щастя. Дай спокій забути. Тебе так бажаю, тебе так бракує, Без тебе погано, без тебе нестерпно. А вечір зимовий тут поряд крокує І дивиться знову на мене так зверхньо. Захлинутись від болю Захлинутись від болю, Задихнутись від непорозумінь. Ні свободи, ні волі І ніяких життєвих змін. Ні поваги, ні жалю, Навкруги тільки сірий світ. У полоні печалю, Я пошлю тобі цей привіт. Розучилися слухати, Розминулись дороги життя, Це мовчання порушити І поринути у забуття. Нема прагнень до кращого, нема сили чекать, Хочеться чогось справжнього, Але треба шукать... ^ Остафійчук Юлія 31 група ^ А я продовжую лежати, Дивитися на образ твій, Знайомі риси споглядати І згадувати, що був ти мій!.. ^ А я мовчу і тишею тебе вбиваю, Хоч ангел смерті – ти, не я. Мені здалось? Чи я тобою граю? Мій демон-ночі мав колись життя? ^ Для твоїх рук, твого мовчання я живу Для твоїх рук, твого мовчання я живу. Благаю: "Принеси нектар у мої сни!". Я щось шепочу та мене не розуміють Ні демони, ні боги, ні слони... І тільки ти почуєш ці слова, Зведеться замок в горах крізь пустелю. Здригнулась янгола рука, Якого мармуром скували біля стелі... У сутінках сховалась я в вагоні, Що понесе мене до Смотрича-ріки. І тільки ти, а решта всі - сторонні крадуть мою любов і наше МИ... ^ Думи мої, думи мої… Княгиня Ольга, мій святий рід Йшли до Христа через страшні навали. Ми - християни, прадід мій і дід, На честь княгині і мене назвали. Я горда тим, що на Русі зросла. Моя колиска – Україна калинова. Вкраїнське серце в мене і душа, Її співуча і найкраща мова. В мого народу дух не був рабом, Були в гармонії свобода і духовне. Чому ж тепер зневіра заповзла? Хто між людьми посiяв зло гріховне? Богатирів родила нам земля, Була во благо і старим, і дітям. Тепер на ній бур’ян, а не рілля, А кращі землі у багатих цього світу. В них шахти, санаторії, ліси… На все добро вони наклали лапи. Проснись, народе мій, проснись, Бо й за повітря скоро буде плата. Почорніли спориші (Матері моїй присвячую) Край дороги, при межі, ^ І стежинонька виднілась Через тії спориші. Йшла матуся по стежині Крізь весняні спориші, І раділа небу й сонцю, І дорозі при межі… Красне літечко пройшло, Відшуміло, відцвіло. Не до співу солов’ю У калиновім гаю. Край дороги, при межі, Пожовтіли спориші. У матусі край віконця Тяжко стало на душі. Осінь-зиму привела. Вітер хмари розрива. Мама зойкнула тихенько І тихенько відійшла. Стали чорні спориші, Чорно в мене на душі… - Мамо, що тобі болить? Тиша… Сніг летить, летить… Киця Я пухнаста киця, Сині оченята. Мене дуже любить Малесенька Ната. Я сиджу на ганку І хвостиком граюсь, З’їла Натину сметанку, Лапкою вмиваюсь. Прибігає Наточка, Плачуть оченят очка: - Кицю, що ти наробила? Ти мою сметанку з’їла. - В тебе з’їла я сметанку, Бо я встала на світанку. Ти поспи ще у затишку, Принесу тобі я мишку ^ Когда забыть про горестные дни, Всё сыпешь, сыпешь теплою порошею Минуты счастья, радости одни. И я тебе прощаю нехорошее, Души измученной безмолвный стон За то, что помнишь золотое прошлое, За мною прожитый когда-то сон. Весна Назустріч сонячній купелі Ще не розкрилася ця мить. Весна ще ніжиться в постелі І прокидатись не спішить. Та вже вона бринить в повітрі, Защебетали горобці, Дівчата начебто розквітли - Яскраві курточки, штанці. І кожен день, неначе пісня, Зринає, шириться, дзвенить… Весна іде і, слава Богу, Її нічим не зупинить! Чернишова О.С., старший майстер Ось плаче літо у долонях... Ось плаче літо у долонях... Ось вільний птах у небесах... Ось серця стук відчують скроні, І впаде небо в стомлених очах... Ось на земному просторі літа Танцює юнка танець смерті. В волосся вплетений вінок із маргариток, А босі ноги травами обтерті. Танцює танець; знає, що востаннє, Останнє па землею пролягає. Я знаю, що буває з сонцем на світанні, З душею, коли тіло покидає... Танцює юнка танець смерті, А вітер грається зі станом... Сліди її минулого вже стерті... Останній подих змішаний з туманом... Я ненавиджу понеділок! Я ненавиджу понеділок! І знову тиждень у мовчанні. І знову думка у чеканні. Мільярд несказаних думок. Я ненавиджу понеділок За те, що щастя він вбиває, На мене кару посилає. В свідомості гнилий замок. Я ненавиджу всі початки, Вони страшні і непотрібні. А ще ненавиджу розлуку, Що йде вночі, а не опівдні. Сни помирають на схід сонця, А тіло гине у смерканні... Не видно в снах води у склянці, А наяву твого кохання. Я так ненавиджу ці миті, Коли дзвенить гірка безодня. А твої очі, твої губи Такі сумні, такі холодні... Я ненавиджу понеділок, Безмежний тиждень у мовчанні, Життя, що сповнене чекання, І все, що пов'язало нас удвох... Ти просто дивишся на небо? Ти просто дивишся на небо? І що ти бачиш між зірок?! А Україна що для тебе - Раптове сплетення думок?! А що для тебе рідне поле? Майдан, щоб грати у футбол. До болю розум твій прогнилий Пропустить вирішальний гол. У відчаї шукаю вихід У відчаї шукаю вихід. Та пізно вже - усі пішли, Мене давно вважають зниклим. Я сам у домі самоти... Усі чомусь вважають мертвим, І плачуть, моляться своєму Богу, Який здається надто зверхнім... ..Я грішний, бо таке говорю. Погасло світло декорацій, Чомусь нема дверей, Мені не надають вже значень. Чужий я зараз для людей... Не розумію, чому чорним Закрили мої дзеркала, Розвіяли над морем якийсь попіл... І музики уже нема... Жахаються, коли кричу... Для них мій крик - це шепіт. Шукаю вихід, бачу лиш стіну... Благаю... покажіть хоч небо... Сирість, холод, темно, пусто... Куди поділись фото??? Чому моїй коханій сумно? Чому вона не чує голос??? Не розумію, нащо в цьому домі Лишились лиш тверді цеглини. Чому усе, що було моїм Із зору зникло тої днини... Пригадую... пригадую лиш кров на венах І до кісток хтось розбиває тіло. Та раптом усвідомлюю - воно ж померло... ДУША - це те, що цілий день боліло... Судомить серце, хоча смішно, - Його у привидів нема. І знов звучатиме це грішно, Та справедливість ця німа... Вже розумію я, чий прах Розвіяли над мертвим морем. А душу-то не вб’єш ніяк...... ...У цьому світі наодинці з болем... Тремтять, мов листя, руки... Чи то, що зараз замість них. Мене мій Бог прирік на муки У своєму ж домі самоти.... Слобуцький А.П., соціальний педагог І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає — Оглухли, не чують; Кайданами міняються, ^ Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають. А що вродить? Побачите, Які будуть жнива! Шевченко Тарас Григорович І мертвим, і живим, і ненародженим Землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє послання Шевченко Тарас – України пророк! ^ На рідній землі і у вільній країні Не можна вижити чесній людині. Якби ж він міг встати, побачив би жах: Рознесли свободу на клоччя. Людей би побачив в злиденних хатах, Побачив панів новомодних. Напевне б, у серце прийшов йому щем, Скотилась сльоза чоловіча… Боровся зі злом він усеє життя, Та буде тривати це вічно! Не може здолати руїну лиху Народ наш без правди і волі. Невже будем вічно у злиднях таких, Невже отака наша доля? Питання оце ми пошлем у віка, На часі буде його воля. Самі ж бо ми сядем і руки складем, І будем чекати на зміни. Такого хотіли, таке у нас є, Всі цінності в душах зотліли… Співець українського народу Важке життя тобі прийшлось прожити, Та для своїх нащадків ти приніс вогонь, Який буде горіти, а не тліти, Нікого слово твоє щире не залишить осторонь. Ти був глашатаєм тієї правди, Яка звучатиме набатом у віках. Твої людські й моральні ідеали Вогнем палають у людських серцях. Тарас Шевченко – наш великий геній, Вклоняємось тобі ми крізь віки. Доніс ти слово крізь століття прерій, Щоб незалежні були на роки. Твій образ і твоя звитяжна пісня Козацьким духом запалить серця. Ти відродився у своєму слові, Для нас не буде більшого співця! Весна Місто стоїть у зимовій задумі, Думки у нього всі поснули. Так важко, сумно на душі. Притихли вулиці і сквери, Фортеця над рікою як химера. Та ось майнув промінчик сонця, Весна барвистим птахом прилетіла, Усе відразу ожило, раптово зникли заметілі. На сонці барвами все грає, Все прокидається і оживає. Здавалося б, ну що таке промінчик? - Якийсь маленький у душі камінчик. Прийшла у місто чергова весна, А у душі вона завжди бурхлива повінь… Фурман В.А., викладач Колиска професій Людина возвеличується в праці… Завжди і всюди люд робітний був в повазі. Та бути майстром в будь-якій роботі - То є великий і ретельний клопіт. Обрати свій життєвий шлях - То штука не складна. А от пройти його у буднях і літах - Для цього треба неабияку снагу. У Кам’янецькім закладі технічнім Знайшла для себе я дорогу. Професія моя завжди була в пошані, Вона із часом іде в ногу. Людині одяг завше був потрібний, І кожен намагався бути гідним, Одягнутим у модне і добротне. Щоб одягнутись благородно, Потрібно фах свій знати і любити. Бо швачка – це не просто вміння шити. Потрібно мати смак, любити свою працю, Завжди покращувать свій фах, Виснажної роботи не цураться, Адже не дарма у народі кажуть: «Яка на ньому одежина – Така він по житті людина!». Білоус Марія 20 група |
Схожі:
 | Щегельська А. М., викладач української мови та літератури Рецензенти: Щегельська А. М., викладач української мови та літератури, Фурман В. А., викладач іноземної мови | | Сходинками душі Україна Рецензенти: Щегельська А. М., викладач української мови та літератури, Фурман В. А., викладач іноземної мови |
| Стадник В. Д., заступник директора з господарської частини Рецензенти: Щегельська А. М., викладач української мови та літератури, Фурман В. А., викладач іноземної мови |  | Одеської обласної державної адміністрації Одеський обласний інститут... Збірник завдань з української мови та літератури для інтелектуальних змагань старшокласників |
 | Обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Відділ української... Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує цілу низку функцій, життєво важливих | | Методичні рекомендації щодо викладання української мови І літератури У межах реалізації Державного стандарту в наступному навчальному році вчителі-мовознавці продовжують формувати в учнів основної та... |
| Методичні рекомендації вчителям української мови та літератури проектні... Метод проектів це модель організації навчального процесу, орієнтована на творчу самореалізацію особистості, розвиток її можливостей... | | Досвіду Об’єкт досвіду: Фурман Василь Антонович, 1973 року народження, освіта – вища педагогічна; посада – викладач української та іноземної... |
| Інваріантна складова вивчення української мови І літератури у 2010-2011н... У межах реалізації Державного стандарту в наступному навчальному році вчителі-мовознавці продовжують формувати в учнів основної та... | | Урок української літератури в 9 класі Підготувала І провела вчитель української мови та літератури Салата Валентина Іванівна |